“Вітаю, шановна громадо. Мене спіткали кадрові зміни.
Після реформування Міністерства у справах ветеранів звільнились посади, на одну з яких Рухом Ветеранів України було делеговано мене, а саме – на посаду першого заступника Міністра. І сьогодні, після доволі складного процесу проходження перевірок – призначено.
Повірте, це рішення було мною з усіх сторін піддано аналізу. І скільки я не думав, висновок мені приходив лише один – це додаткові інструменти для виконання роботи, якою я живу вже чотири роки, і відмовлятись від них просто тупо. Боротьба за права та свободи ветеранського суспільства – це боротьба за майбутнє України, без перебільшень. Я завжди це відчував, завжди цим жив, і якщо цей шлях веде мене і далі – я буду по ньому йти попри все. Зовнішні і внутрішні вороги України моєї мрії згуртовані та консолідовані, поки умовні сили Добра зайняті виключно міжусобною гризнею. Це не ок.
Я чудово знаю, що саме починається з будь-якою публічною особою в Україні після того, як її призначають на посаду, ще і таку доволі високу – але що поробиш. На моєму місці міг опинитись хтось інший, та мабуть настав мій час.
Тож, що ми маємо. Склад Мінвєту – це декілька десятків переведених з Держслужби людей с зарплатнею від шести до 14 тисяч гривень, в орендованих приміщеннях, без вайфаю, проектного офісу, грошей, особового складу, ідеології, з РАПТОВОЮ реформою на предмет додавання в якості бенефіціарів ВПО та ТОТ та цільовою аудиторією з шановних побратимів, які настільки звикли відноситись до будь-якого державного органу з агресією що цього вже мабуть не зміниш ніколи. Ця «чудова посада» – це стінка, вкрита кульовими отворами, до якої тебе тягнуть конвоїри. Метафорична смерть кар’єри будь-якого технократа. Як в таких умовах займатись інституційною розбудовою поки що незрозуміло, але – і в 2014-му було незрозуміло, як протистояти військовому вторгненню Російської Федерації силами техніки з позаминулої війни та солдатами, які жодного дня не служили в армії. failure is not an option, тим більше що за фейлор мені будуть повні гайки.
Стратегічна задача, яку я бачу перед собою, одна. Формування військової касти. Війна не закінчилась, не закінчиться в ближчому минулому, а протистояння української нації проти російських окупантів в тій чи іншій формі триває приблизно шістьсот років і я не бачу, чому воно має припинитись. Відповідно ми повністю змінюємо дефініцію слова «ветеран» з споживача пільг на солдата, який тимчасово знаходиться не в армії. Це єдиний мобілізаційний резерв, який є у ЗСУ, відповідно наше завдання – тримати цей резерв здоровим, сильним, злим, боєготовим, навченим, з ситими сім’ями та гідним пакетом соціальних гарантій.
Для виконання цієї стратегічної задачі я планую розпочати виконання наступних тактичних задач:
- Продовження і нарешті доведення до кінця докорінної зміни ЗУ «Про статус ветеранів війни та гарантії їх соціального захисту». Потрібна була людина, яка візьме на себе політичну відповідальність за відміну непрацюючих радянських пільг та стане бякою для тисяч ветеранів Шипки та Плєвни? Без питань.
- Втілити свою мрію – ветеранську програма по житлу на тих самих засадах, на яких вона грунтувалась до того як депутати минулої каденції її спотворили, а виконавча влада заблокувала фінансування.
- Розпочати широку адвокаційну кампанію з підтримки ветеранського бізнесу як форми самозанятості, розпочавши з введення в правове поле концепту «ветеранське підприємство».
- Інтегровувати представників ветеранської спільноти в процеси удосконалення українського законодавства, в тому числі і в таких контраверсійних питаннях як обіг зброї та легалізація медичного канабісу.
- Система територіальної оборони. Тут поки без коментарів, але вам сподобається. Зовнішнім та внутрішнім ворогам – ні.
- Військово-патріотичне виховання молоді, яке проводиться по всій країні громадськими активістами, має отримати єдиний координаційний центр. Можливо ми просунемо концеп молодіжної військово-патріотичної організації, яку розпочнемо з нуля будувати на засадах підготовки до відбиття російської збройної агресії. І зробимо її стильною, з мемасами та валькіріями, якою вона і має бути. А можливо придумаємо щось інше.
- Зміна концепції медичного забезпечення ветеранів. Тут треба аццкі глибоко копнути, і перед усім – зрозуміти, а куди у нас тепер рухається медреформа.
- Розбудова Мінвєту як всеукраїнського сервісного центру. Тут особливо важливо підтримувати концепти просторів, і взагалі – просто не заважати.
І взагалі ідей в мене купа, розписувати можно тиждень.
Написав, перечитав. Як це все типово. Призначають якогось тіпулю, він навалює список планів, і на цьому все закінчується. Тому шо тут мучитись. Або в мене все вийде, і тоді як завжди ніхто не згадає добрим словом, зате я буду тішитись (я дуже амбіційний і люблю коли в мені все вдається). Або не вийде, і тоді все буде дуже-дуже погано. Але тоді я хоча б скажу собі, що зробив все, що міг.
Адже єдине, що потребує Зло для перемоги – це бездіяльність Добра. Фоточка з цуценятом для привернення уваги.
Служу українському народові.”