25 січня 1942 року у лазареті Кустанайської загальної тюрми №7 непомітно помер видатний український мовознавець, вчений, орієнталіст, письменник і перекладач, поліглот (знав ШІСТДЕСЯТ мов), історик, один з організаторів Академії наук України (1918) Агатангел Кримський.
Через місяць після початку радянсько-німецької війни 1941-1945 років стало зрозумілим, що Київ радянським військам втримати не вдасться і настав час евакуюватися. За станом здоров’я Агатангел Кримський сам евакуюватися не міг. Тоді, зважаючи на його «непролетарське походження» та «сумнівні зв’язки» 20 липня 1941 року співробітники НКВС заарештували Кримського, а радянська судова система швиденько звинуватила вченого в «антирадянській націоналістичній діяльності» і відправила «поправляти здоров’я» в одну із тюрем НКВС у місті Кустанай (сьогодні – Костанай), тоді Казахська РСР.
03 (15) січня 1871 року у містечку Володимирі-Волинському Волинської губернії, Російської імперії (нині Волинська область) у подружжя Криських – Юхима Степановича та Аделаїди Матвіївни, народився син, якого назвали Агафа́нгел (Агата́нгел).
Юхим Степанович Кримський працював учителем історії та географії. Дід Агатангела Кримського був з вихрещених кримських татар, як прийняли православ’я. Мати мала польсько-литовське коріння і була родом з-під Мінська (Білорусія). У дитячі роки його батьки переїхали до Звенигородки (нині Черкаська область).
У трирічному віці навчився читати, а через два роки батько віддав його до місцевого училища, де Агатангел провчився п’ять років (1876—1881). Після навчання в протогімназії в Острозі (1881—1884) та Другій київській гімназії (1884—1885) вступив за конкурсом і навчався в Колегії Павла Ґалаґана (1885—1889). Опановує іноземні мови: польську, французьку, англійську, німецьку, грецьку, італійську, турецьку. Усього він знав шістдесят мов.
У колегії навчався в Павла Житецького, який пробудив у ньому любов до української мови, літератури, історії, завдяки чому він, не маючи й краплини української крові, присвятив своє життя Українській національній ідеї, відродженню української науки та культури.
У 1889—1892 роках навчався в Лазаревському інституті східних мов у Москві. Основними дисциплінами науковця були: арабська, перська і турецька мови та література. У 1892—1896 роках пройшов повний курс славістичних студій на історико-філологічному факультеті Московського університету під керівництвом мовознавця Всеволода Міллера, славіста Романа Брандта, знавця індоєвропейських мов Пилипа Фортунатова. 1896 року молодий науковець склав магістерські іспити з арабістики в Санкт-Петербурзькому університеті та зі слов’янської філології в Московському університеті.
Після закінчення Московського університету Кримський одержав від Лазаревського інституту дворічну стипендію для поїздки до Сирії та Лівану. Після повернення, з 1898 року Кримський працює в Лазаревському інституті, викладає курси семітських мов, веде курс перекладу з російської мови арабською і навпаки, вивчення Корану, читає лекції з історії арабської літератури. З 1901 року очолює кафедру арабської лінгвістики, стає професором арабської літератури та історії ісламу.
За час викладання в Лазаревському інституті східних мов написав і видав цілу бібліотеку академічних підручників з філології та історії Близького Сходу, про Коран, мусульманство, курси історії і літератури арабів, персів і турків.
1918 року переїхав до Києва, де обійняв посаду неодмінного секретаря заснованої гетьманом Павлом Скоропадським Української академії наук. У Києві Кримський був творцем українського сходознавства. В Академії наук він також очолював історико-філологічний відділ, кабінет арабо-іранської філології, комісію словника живої мови, комісію історії української мови, діалектологічну та правописну комісії.
З 1921 року він також був директором Інституту української наукової мови. У жовтні 1921 року брав участь у Першому Всеукраїнському Церковному Соборі, який підтвердив автокефалію Української автокефальної православної церкви.
У 1918—1921 роках працював професором всесвітньої історії в Київському університеті. Водночас був редактором «Записок Історично-філологічного відділу Української Академії наук», з 08 серпня 1925 року — головою Київського філіалу Всесоюзної асоціації сходознавства, створеного при ВУАН. У Києві Агатангел Кримський плідно працював лише у 1918—1928 роках. 12 вересня 1921 року в знак визнання його заслуг Рада народних комісарів Української СРР прийняла постанову «Про соціальне забезпечення заслужених працівників науки», серед інших достойників, Кримському дозволено видання за державний кошт наукових праць; його звільнено від сплати державних податків; заборонено реквізиції та ущільнення помешкання, яке він займав; матеріально забезпечено, а у випадку смерті — членів родини поза категоріальною довічною ставкою заробітку. Був нагороджений радянським орденом «Трудового Трудового Червоного Прапора».
«Проблеми у стосунках з владою» почалися з 1929 року. Кримського почали переслідувати, позбавляти посад. У 1930-х роках Кримський був практично усунений від науково-викладацької роботи в академічних установах України. Але в 1939 році. Раптом був відновлени на «всіх посадах» та здійснив кілька робочих поїздок у щойно приєднанні до СРСР «західні райони України».
Агатангел Кримський — автор численних праць з історії та культури арабських країн, Ірану, Туреччини та ін., семітології, історії, ісламу (знав близько 60 мов, переважно східних):
- «Історія мусульманства», 1904—1912;
- «Історія арабів і арабської літератури», 1911—1912;
- «Історія Персії та її письменства», 1923;
- «Історія Туреччини та її письменства», 4 тт., 1924—1927);
- «Перський театр, звідки він узявся та як розвивався», 1925).
Окремі історико-літературні монографії Кримського присвячені «Хамасі» Абу Таммана, Абану Ліхікі, Гафізу, Павлові Алеппському.
У 2007—2010 роках Інститутом сходознавства ім. А. Ю. Кримського здійснено перевидання рідкісних сходознавчих праць А. Ю. Кримського «Вибрані сходознавчі праці в п’яти томах»: Т. I. Арабістика (2007); Т. II. Тюркологія (2007); Т. III. Тюркологія (2010); Т. IV. Іраністика (2008); Т. V. Іраністика (2010).
Велику увагу приділяв дослідженню історії української мови і літератури, фольклору, етнографії. Кримський — автор праць:
- «Українська граматика» (у 2-х т., 1907—1908),
- «Нариси з історії української мови» (1922, у співавторстві з О. Шахматовим)
- «Звенигородщина. Шевченкова батьківщина з погляду етнографічного та діалектологічного»
- Редактор першого тому «Академічного словника» (1924).
другий ряд – Є.О. Патон, Н.С. Віткуп, М.Й. Мєдвєдєва, В.М. Яблонський, Т.Ю. Горбунцова, А.М. Луфер, М.С. Співак, О.С. Межжерін, Н.Г. Рахлін, Н.Й. Захарченко, Г.С. Долгов-Куніс, Я.Й. Заславський, О.Г. Раввінов, М.С. Лубенський.
Фотокопія. 14 листопада 1940. ЦДАМЛМ України, ф. 883, оп. 1, од.зб. 8, арк. 1.
Як письменник Кримський використовував псевдонім А.Хванько. Він відомий поетичними творами на східні теми, що ввійшли до збірки «Пальмове гілля» (в 3-х т., 1901, 1908, 1922), оповіданнями (зб. «Повістки й ескізи з українського життя» (1895) і «Бейрутські оповідання» (1906) та романом — «Андрій Лаговський» (1905, повністю опублікований у 1972 році).
Кримському належать численні художні переклади Антари, Омара Хайяма, Сааді, Гафіза, Міхрі-хатун, Фірдоусі та багатьох інших, у тому числі західноєвропейських поетів.
Перші переклади, переспіви й оригінальні твори друкував у часописах «Зоря», «Правда», «Народ», «Зеркало», «Буковина».
Ім’я Кримського міститься в затвердженому XVI сесією Генеральної Асамблеї ЮНЕСКО переліку видатних діячів світу. Інститут сходознавства НАН України носить ім’я Агатангела Кримського.
В особистому житті Агата́нгел Юхи́мович свого щастя так і не знайшов. Протягом життя він безнадійно був закоханий у Лесю Українку (Косач). З Лесею Українкою його поєднувала щира дружба, теплі приятельські стосунки. Вона не раз радилася з ним про свої твори, ділилася планами, прохала підказати літературу для вивчення. А. Кримський залишив гарний спогад про Лесю Українку «Із спогадів щирого друга». На повість Ольги Кобилянської А. Кримський «Царівна» написав рецензію, що свідчить про його інтерес до розвитку української літератури, до її модерних процесів.
На його шістдесятиріччі в приміщенні теперішньої президії Академії наук України, Павло Тичина прочитав присвячений Кримському вірш, де згадувалася «вічно мрійна Леся Українка», чим розкрив таємницю вченого.
Леся Українка присвятила свою драму “В катакомбах” “шановному побратимові А.Кримському”. Дослідники, вивчаючи їхнє листування, говорять про не звичайні дружні стосунки, а таємне кохання Агатангела Юхимовича до Лариси Петрівни.
Все особисте життя Кримського було заповнено клопотами про брата і сестру, а пізнє одруження так і не принесло щастя. Напівсліпий, немічний самотній вчений потребував допомоги секретаря, читця або коректора. Таким помічником для нього став Микола Левченко, якого він усиновив і який згодом став дослідником, завідував академічною друкарнею.
В 1929 році, коли почалися арешти, які завершилися гучним процесом над «Спілкою визволення України» (СВУ), рідного батька Микола разом з багатьма іншими співробітниками академії репресували. Перед цим він своїм свідченням врятував Кримського від арешту. В Левченка залишилася його вагітна дружина і, щоб дати дитині ім’я, Кримський усиновив новонародженого Миколу.
Але радянська репресивна система не забула про вченого. 20 липня 1941 року його все ж таки заарештували, засудили і відправили помирати в тюремний лазарет. Кримський Агата́нгел Юхи́мович посмертно реабілітований в 1957 році.
Постановою Ради Міністрів УРСР № 203 від 7 травня 1971 року Володимир-Волинському педагогічному училищу присвоєно ім’я Агатангела Юхимовича Кримського з нагоди 100-річчя від дня народження вченого (нині «Володимир-Волинський педагогічний коледж ім. А. Ю. Кримського»).
У 1992 році засновано Волинську обласну премію імені Агатангела Кримського «за досягнення в галузі художньої літератури (поезія, проза, драматургія, переклади), документальної і науково-критичної літератури (естетика, літературознавство, мистецтвознавство, критика, мемуаристика, біографії, публіцистика, журналістика), театральної режисури, акторських робіт».
Особистий архів А. Кримського зберігається в НБУ ім. В. Вернадського та Науковому архіві Наукової бібліотеки НаУКМА.
Олександр Олійник, спеціально для “НОВА – новини ветеранів: інформаційний портал для учасників АТО/ООС”
Нагадуємо: