“Я нічого не писав про огидний номер “Кварталу-95”, про футболки “Ухилянт”, про те що як з’ясувалося, син Мосейчук сидить за кордоном і служити в ЗСУ не збирається.
По-перше, не бачу сенсу. Влада явно вирішила зробити ухилянтів винними у всіх провалах на фронті. Ну тобто, організувати оновлення даних у ТЦК вони не можуть, поліцію і місцеву владу до мобілізації не залучають, українців за кордоном мордують, поліція під бронею, 85% військовозобов’язаних (переважно – ядерний електорат Зеленського) сидять у тилу і розповідають як вони героїчно донатять на ЗСУ 200 грн на місяць – а винним роблять гіпотетичного ухилянта.
Внесу ясність. Я не маю претензій до працівників залізниці, електромереж (по яких стріляють), Нової пошти, комунальних служб, працівників підприємств що приносять країні живі гроші, простіше – до всіх працівників критичної інфраструктури і підприємств, що дають броню. Я не з чуток знаю, війна – не тільки штурм посадок і чергування на нулі. Аби арта стріляла точно, над ціллю має літати БПЛА. А аби БПЛА літав, хтось має його зробити, хтось – облітати у тилу, а хтось – навчити пілота, при чому так, аби апарат не був втрачений на першому-третьому вильоті.
А маю претензії до тих, хто бігає від повісток і тих хто на повістки не з’являється – а таких чимало. Але толку галасувати про них зараз? Сказано вже все що можна. Далі розмова буде після війни.
І отут – друге. Так, “Квартал-95” відкрито знущається з військових, а ухилянти в тилу ходять героями і навіть не приховують що вони бігають від армії. І це, як на мене дуже добре. Це не дає нам, тим хто служить, впасти в ілюзії.
Так, ці типи нас зневажають. Так, після війни вони будуть силитися з одного боку заткнути нам роти “пільгами і виплатами”, які швидко зжере інфляція, а з іншого боку – розповідати, як вони нас “туди не посилали”. І це буде масово. Об нас намагатимуться витирати ноги і записувати “в люди другого сорту”.
Тому ми, фронтовики, маємо щільно триматися один за одного. Побратим за побратима. Допомагати одне одному. Працювати одне з одним. Ми прикривали одне одного вогнем і ділилися одне з одним пакетом сухпаю? Ми опікувалися слабшим зі свого взводу і тягнули його за собою? Те саме маємо робити в бізнесі та на державні службі.
А кожного хто лізтиме у владу ми маємо гучно питати: “Пане коханий, а чим ти довів, що Україна тобі не байдужа? Ти водив потяги? Ти ремонтував розбиту “Шахедом” електромережу? Ти служив у ЗСУ? Чим ти займався, коли Україна була у скруті?” Мусимо питати і вимагати відповіді.
А ще ми мусимо стати владою. Ми. Ветерани. Бо ветерану не треба доводити свій патріотизм, він за свою країну життям і здоров’ям ризикнув. І кожна футболка “Я ухилянт” і кожен огидний номер “Кварталу” – нам нагадування.
Передрук. Джерело: Дмитро “Калинчук” Вовнянко (Facebook-сторінка)