Не кожного дня можна зустріти поміж колишніх фронтовиків таких, котрі, повернувшись додому з передової, у прагненні вижити в нових реаліях віддають перевагу духовним цінностям перед матеріальними. На жаль, нинішнє сьогодення змушує більшість українців, і учасники бойових дій тут не виняток, радше думати про хліб і до хліба, ніж про прекрасне. І лише одиниці серед учорашніх бійців і командирів, котрі сповна сьорбнули воєнного лихоліття, беруть до рук, приміром, пензля тощо, аби присвятити себе служінню мистецтву.
Один з таких «атовців», який після війни наважився зануритися у світ прекрасного, житель Херсонщини Анатолій Обелець. Ризикнув і не пошкодував, адже від 2015 року, коли офіцер повернувся з фронту, він досягнув чимало на новій для себе стезі. Сьогодні роботи українця зайняли своє місце в приватних колекціях поціновувачів художніх творів з дерева в США, Канаді, Ізраїлі, Польщі, Австрії тощо.
Знаковим для себе старший лейтенант запасу вважає здійснення , здавалося би, раніше недоступної мрії – членства в Національній спілці художників України, куди його прийняли в 2017 році. Для нього, аматора, котрий щодня наполегливо удосконалює свою майстерність, стати на один щабель з маститими колегами по художньому цеху, подія, яка важить дуже багато. Адже передувала всьому цьому надважка творча праця. Яка, врешті решт, матеріалізувалася в успішне подолання прискіпливого конкурсного відбору, організація кількох всеукраїнських виставок своїх творів тощо.
2020 року А. Оробець знову заявив про себе серед спільноти вітчизняних майстрів з різьблення, коли виставку його оригінальних робіт організували у Національному музеї українського народного декоративного мистецтва в Лаврі. Про що мріють, без перебільшення, майже всі українські митці. Оригінальною методикою українського різьбяра зацікавилися і його однодумці по творчому цех в США. Віднедавна майстер-класи українського ветерана публікують у відомому і поважному журналі для любителів роботи з деревом Scrollsaw Woodworking & Crafts.
Але, перш ніж творчу доріжку, на яку став фронтовик у мирному житті, доля застелила шовковою травичкою, довелося йому крокувати і колючим тереном. Розмірений ритм життя підприємця із Нової Каховки А. Обельця, як і тисяч інших українців, порушила війна на Донбасі. У серпні 2014 року 54-річний чоловік, коли для мобілізованих скасували вікові обмеження, переступив поріг військкомату і почав обходити кабінети військово-лікарської комісії на предмет придатності до службі. Скептики, котрі не вірили, що призовник, життя якого вже перевалило за екватор, виявилися присоромленими: херсонець мав непогану фізичну форму і без проблем пройшов комісію. Після чого, його – старшого лейтенанта запасу, який офіцерське звання отримав, закінчивши військову кафедру Одеського університету, призначили командиром аеромобільного взводу із мобілізованих призовників в батальйон «Фенікс», який формували в складі 79-ї десантної бригади. Відтоді і почалася служба новоспеченого взводного, яка розтяглася на 15 місяців в зоні АТО.
«В зону бойових дій мій взвод потрапив не одразу. Спочатку ми пару місяців відновлювали військовий вишкіл на полігонах Широкий Лан і Тернівський, що в Миколаївській області, – пригадує початок свого воєнного шляху фронтовик. – Тоді був дуже напружений період, адже тренування геть виснажували кожного призовника. Тоді я потрапив і у ДТП, коли переганяв з водієм «джипа» до своєї частини, який нам передали волонтери. Дістав численні забої. Думав, що на цьому моя служба і закінчиться. Але, на щастя, кістки вціліли і після лікування наприкінці осені 2014 року разом із своїм взводом відправився спочатку на кордон з Кримом поблизу Чонгару, а згодом і у сектор «М»…».
Десантники бригади, де служив А. Оробець, тоді не тільки прикривали свою артилерію, але і мали завдання «демонструвати» противнику силу нашого війська. Тобто, уточнює офіцер, створювали ілюзію присутності на нашій ділянці фронту сили силенної бойової техніки. Якої тоді в бригаді насправді було дуже мало. Приміром, в роті, в якій він служив, було всього три БТР-80. Тож десантників взимку 2015 року перед «спектаклем» саджали на броню і верхи на БТР вони їздили вздовж лінії розмежування. Іноді на швидкості до 70 кілометрів за годину. Було дуже холодно і небезпечно…
«Одного разу я повіз свого бійця – порушника дисципліни, відбувати покарання на гауптвахту до Миколаєва. На летовищі там побачив понад три сотні новеньких БТР-80, які довгими рядами вишикувалися просто неба на бетонці. У нас техніки не було, а там її для чогось зберігали…, – нарікає десантник. – До речі, свого бійця я забрав вже через два дні. Гауптвахта перебувала під наглядом місії ОБСЄ, чиї інспектори прискіпливо стежили за тим, щоб там було тепло, затишно, все обладнано за європейськими нормами. І це в той час, коли ми на позиціях щодня ловили дрижаків. Тож, подумав, що бешкетник не заслужив права на відпочинок у «санаторії». Хай спокутує провину на позиціях разом із всіма…».
Демонстрація сили противнику на броні БТР таки далася взнаки: А. Обелець застудив на морозі і пронизливих вітрах травмоване під час ДТП плече і після лікування у шпиталі його призначили вже на посаду заступника командира саперної роти з виховної роботи. Про саперів, чиї лави він поповнив, фронтовик і нині дуже високої думки. За оцінкою офіцера, сапери не тільки надійний кістяк будь-якого роду військ, бо без них важко уявити фронтові будні, але і по-справжньому мужні люди.
«Сапери завжди перебувають попереду: або розміновують ділянки, через які мають пройти частини, або супроводжують колони техніки тощо. Причому, під час руху колони сапер сидить відкрито на броні переднього БТР, щоб вчасно помітити міну та її знешкодити. І це на видноті у противника. Чиї снайпери, які будь-якої миті можуть його легко «зняти», – розповідає про особливості служби військовослужбовців своєї роти А. Оробець.
Після демобілізації у жовтні 2015 року треба було вирішувати, чим займатися на «гражданці». Дружина не радила знову випробувати себе в підприємництві, бо за час, який він служив у війську, було втрачено чимало ділових зав’язків. Керуючись порадою на кшталт того, що всіх грошей не заробиш, «атовець» вирішив присвятити себе творчості.
Свого часу він захоплювався роботою з деревом, непогано малював ще в студентські роки тощо. Тож підґрунтя для нового заняття в А. Оробця вже було. Так хобі перетворилося для фронтовика на серйозне заняття. Знайшов себе офіцер запасу в техніці інтарсії –прорізної об’ємної мозаїки по дереву. Але за власною оригінальною методикою, коли деталі майбутніх композицій з дерева не випилюються, як зазвичай, а… випалюються.
«Як правило, я працюю з дошкою розміром 20х40 сантиметрів. Переважно із сосни. Спочатку розробляю ескіз майбутнього твору. Іноді доводиться перемальовувати олівцем до десятка разів, поки не вийде те, що я хочу, – ділиться з кореспондентом «НОВА» митець творчими секретами. – Після того, як на підготовлену дошку перенесено ескіз, починаю випалювати його окремі деталі. Для цього в мене є спеціальний прилад за допомогою якого регулюю напругу, що розпалює до червоного кольору тонку струну з вольфраму. Коли призвичаєшся, процес іде дуже швидко. Випалені деталі «виходять» без сколів, із гладкими краями, що в подальшому дуже полегшує процес складання фігур…».
Якщо художнім задумом фронтовика передбачено створити різнокольорову роботу, то у хід ідуть морилки. Сповна використовується і природна текстура деревини, що надає роботам неповторний вигляд. Правда, шкодує А. Оробець, в нас можливості обмежені. А от в США, любителі інтарсії значно частіше використовують природну текстуру деревини, бо там значно багатше на екзотичні дерева рослинний світ. Особлива тема в творчості «атовця» – роботи на релігійну тематику.
«Ми – глибоко віруюча родина, тож до теми відображення у своїх роботах, приміром, біблейських сюжетів, ставлюся дуже відповідальне, – зізнається офіцер. – Перш ніж взяти до рук олівця, щоб покласти перші штрихи майбутнього сюжету, читаю все, що можна знайти на цю тему – Біблію, Новий Завіт тощо. Обов’язково потрібно бути, як кажуть, в темі. Тоді і робота ладиться. Усі роботи на релігійну тематику, особливо ікони, освячуються…».
Сьогодні, коли дуже багато кажуть про соціальну реабілітацію учасників бойових дій, проводити її, залучаючи вчорашніх воїнів до азів мистецтва, справа безпрограшна, переконаний О. Оробець. І пригадує, як у Львові, де в місцевому шпиталі лікувалися учасники АТО, він розгорнув свою першу виставку. Запросив і побратимів. Зустріч з ними у виставковій залі стала прикладом соціальної реабілітації.
«На своєму прикладі, а мені було вже 56 років, коли я звільнився, я демонстрував фронтовикам, чого можна досягти, якщо в тебе багате духовне життя і ти прагнеш справжніх змін у повоєнному житті, – констатує ветеран. – Тож, ніколи не слід здаватися і опускати додолу руки під тиском обставин…
Сьогодні в творчому доробку фронтовика вже понад сто унікальних робіт в основу яких покладено орнаменти, народні мотиви, біблейські сюжети, ікони, квіткові композиції, зображення звірів і птахів тощо. Кожна робота зберігає тепло рук майстра, який після фронту знайшов себе в мистецтві. І каховський художник-самородок й далі удосконалює майстерність і іде вперед з притаманною фронтовикам наполегливістю…
Олександр Брусенський, “НОВА – новини ветеранів: інформаційний портал для учасників АТО/ООС”
Нагадуємо: