На перші травневі дні, коли гаї вкриваються бузковим цвітом, припадають кілька дат, які нагадують нам про пам’ятні вехи в історії України. І далеко не всі з них сьогодні, коли багато чого вже переосмислено і трактовано по-новому, можна назвати святковими. Як було, коли початок місяця, який передував літу, ряснів червоними листками календаря.
Положення є, а оборони немає…
Поміж тих історичних карколомних подій, часто з політичним забарвленням, але і без нього, далеко не всі з нас сьогодні згадують одну, котра у новітній історії України відіграла переломну, і навіть трагічну роль у долях тисяч наших співвітчизників. Зокрема, тих, котрі під час першої та другої хвиль мобілізації вливалися до лав батальйонів територіальної оборони. Сформованих, без перебільшення, з великими потугами в регіонах у березні-травні 2014 року. Їх формували і пізніше, але саме ці первістки, які дуже важко спинялися на ноги у найтяжчі дні боїв на Донбасі, народжувалися наприкінці квітня – початку травня того сумно пам’ятного року. Про формування батальйонів тероборони та злагодження їхніх військових колективів сьогодні, шість років потому, все ще і говорять і пишуть. На їхньому тернистому шляху було все: безпорадність, яка породжувала навіть відчай, розчарування, складні стосунки між рядовими і командирами,акції непокори,і навіть випадки дезертирства тощо… Детальніше у статті на НОВА
Але коли прийшов час, поспіхом сформовані підрозділи з «резервістів» і добровольців, часто недостатньо озброєних і навчених про людське око, проявили себе не гірше за кадрові військові частини. А їхній особовий склад, долаючи неймовірні труднощі, вкотре доводив, що героями не народжуються, а стають тоді, коли мужності вимагають надзвичайні обставини.
Про стан територіальної оборони, стрижнем якої і мали бути батальйони тероборони, до 2014 року в Україні її керманичі говорили дуже мало. Напевне, вважаючи, що для захисту територій і важливих об’єктів в регіонах у разі зовнішньої агресії буде достатньо кадрового війська, яке на той складалося майже з 180 тисяч багнетів. І армія впорається з проблемами ще на кордонах, не дозволивши ворогу хазяйнувати в глибині країни. Правда, самі військові були обізнані більше за інших і в шухлядах своїх столів, зокрема, у військкоматах, тримали напоготові мобілізаційні плани на час «Ч». Утім, і люди в погонах, як показав час, до тероборони ставилися наче до третьорядної справи. Тому, батальйонам тероборони вже тоді випала планида народжуватися в муках і ще довго перебувати в ролі пасинків.
«Навесні 2014 року ми мали величезну кількість вмотивованих людей, які хотіли захищати нашу країну. Але була проблема в тому, що за рахунок того, що військкомати керівництвом Генштабу були дуже скорочені, як і взагалі мобілізаційна система в нашій країні. У нас було взагалі ні про що казати, бо ми навіть не могли одягнути людей. Проблем була величезна кількість: у що одягнути, чим харчувати тощо. І, головне, проблеми з приписним складом…». – визнає тепер генерал-майор Сергій Кривонос, який 2014 року керував обороною Краматорського аеродрому, а згодом був призначений на посаду начальника Управління спеціальних операцій Генштабу. – До анексії Криму та початку бойових дій на Донбасі в Україні діяло Положення про територіальну оборону, про яке можна сказати лише одне: ні розуму, ні серцю. Положення було, а оборони – ні…
Цим документом спочатку планувалося сформувати 27 батальйонів тероборони. Потім – 31. Цей тягар поклали спочатку на голів ОДА, а потім підключили військові комісаріати. Про те, як не на паперах, а в житті проходило формування батальйонів в 2014 році, сьогодні можна дізнатися із дописів у соціальних мережах самих бійців і командирів, їхніх родичів, волонтерів тощо. Враження від тієї інформації можна узагальнити одним словом – важко. Але, як би там не було, а підрозділи тероборони таки сформували. І вони потроху, в міру комплектування і постачання озброєння, висувалися ближче до зони бойових дій. Деякі з областей, як Дніпропетровська і тодішня Кіровоградська, навіть перевиконали «план» і сформували по 3-4 батальйони.
Метод проб і помилок
Подальший бойовий шлях батальйонів тероборони і їхню роль в справі відсічі агресії підступного противника можна проілюструвати на прикладі 39-го батальйону тероборони «Дніпро-2», який сформували 10 травня 2014 року з мешканців Дніпропетровщини. Навіть шість років потому його, уже колишні військовослужбовці, з гордістю і, одночасно з щемом у душі, згадують про перше, найтяжче випробування, яке кров’ю закарбоване в біографії батальйону. Про що редакції Інформаційно-аналітичного порталу для учасників АТО/ООС «НОВА» розповів полковник Володимир Бербушенко, який прийняв командування батальйоном у жовтні 2014 року – майже одразу після того, як батальйон з боями вирвався із оточення під Іловайськом, і очолював підрозділ до вересня 2016 року. На його переконання особовий склад усіх батальйонів тероборони в 2014 році гідно виконував свої обов’язки. І під натиском набагато краще озброєного противника намагався вистояти, не розгубився в ситуації і не залишити своїх позицій. До речі, зазначає В. Бербушенко, 39-й батальйон виявився одним з небагатьох підрозділів, які пробилися із оточення під Іловайськом організовано і з мінімальними втратами. Офіційно говорять про вісім загиблих. Але безпосередні учасники тих подій припускають, що полеглих було більше. І закликають не забувати й про півсотні поранених з числа військовослужбовців батальйону в пеклі Іловайського котла.
Подальша доля батальйону «Дніпро-2» може служити типовим прикладом того, як батальйони тероборони загартовувалися у боях і набували навичок справжніх бойових підрозділів. Так, після Волновахи і Іловайська особовий склад 39-го батальйону тероборони воював під Трьохізбенкою, звільняв Золоте-4, дійшов до Мар’їнки і Авдіївки, разом з 16-м батальйоном тероборони, сформованим у Полтаві, брав Промзону…
«Влітку 2014 року батальйони тероборони показали себе, як непогані частини, здатні воювати, але їм не вистачало озброєння, – говорить комбат. – Тому, було прийнято рішення переформувати їх у мотопіхотні батальйони. Тобто, такі, які вже мають право брати участь у бойових діях на передовій. Перший етап переформування батальйонів тероборони тривав у серпні 2014 року…».
В. Бербушенка не погоджується з тими, хто іронізуючи називає батальйони тероборони «партизанськими». Мовляв, сформовано їх було з резервістів – цивільних людей, котрі відзвичаїлися від військової дисципліни і розгубили за роки перебування у запасі бойових навичок.
«Як військовий скажу, що у вересні – жовтні 2014 року весь «передок» (передова лінія оборони в зоні АТО – авт.) тримали лише батальйони тероборони. Адже кадрові бригади, які там воювали, на той час практично втратили свою боєздатність і їх вивели на відновлення. Тому весь «передок» тримали батальйони, – згадує полковник В. Бербушенко. – Я добре пам’ятаю, як 11 грудня 2014 року нас, командирів батальйонів, збирав начальник Генштабу. Тоді наші батальйони переформували вже в мотопіхотні, вони були окремими, і не входили до складу жодних бригад. Так от, коли він нас збирав, тоді передову частково тримали лише 92 та 24 бригади, а решту наші батальйони тероборони…».
Схоже, повчальні події, пов’язані з формуванням підрозділів тероборони в 2014 році, таки відіграли свою роль. Принаймні, не відкладаючи у довгу шухляду в Генштабі розробили нову концепцію тероборони України, в основу якої покладено принцип формування вже не батальйонів тероборони, які прокладали шлях своїм наступникам, а бригади. Починаючи з 2018 року бригади територіальної оборони фактично створені як окремий вид війська і підпорядковуються оперативному командуванню. Кожна область вже має свою бригаду тероборони, а Київ пішов далі. З огляду на стратегічне значення столиці там створено дві такі бригади. У разі необхідності, як таке трапилося 2014 року, ці формування першими стануть на оборону важливих стратегічних об’єктів, доріг та обласних державних адміністрацій. А якщо ворог перейде до відкритої агресії, особовий склад бригад даватиме відсіч ворогу у тилах та на блокпостах.
Правда, ще й сьогодні тривають дискусії про те, якою все ж має бути територіальна оборона України? Посилаються на зарубіжний досвід, на повчальний і часто трагічний досвід вітчизняних батальйонів тероборони, які заплатили велику ціну за відсутність «живої» концепції тероборони тощо.
«Нам не треба по-новому конструювати велосипед. Досить перейняти європейський досвід, – вважає С. Кривонос. – Наприклад, у Німеччині діють Регіональні сили охорони і підтримки, У Литві – Добровольчі сили національної оборони, у Данії – Сили захисту батьківщини. А у Таїланді взагалі… студенти територіальної оборони! Територіальна оборона потрібна нашим військам, якщо у важких боях доведеться відступати! Потрібно буде стримувати просування ворога, а для цього ми маємо бути умілими і злагодженими бойовими підрозділами, ми повинні зуміти прикрити всі фланги і тили. Адже далі наші домівки, наші сім’ї, яких ми захищатимемо до останнього подиху…».
… Колишній комбат батальйону тероборони «Дніпро-2» «афганець» полковник В.Бербушенко наразі пише книгу про бойовий шлях свого підрозділу. Батальйону тероборони, особовий склад якого одним з перших на себе відчув трагічні результати помилок тих, хто мав турбуватися про територіальну оборону країни, і перетворення з «партизанського» на кадровий мотопіхотний батальйон. Батальйону, який гідно виконав свою роль поза своїми «територіальними» межами і зміцнив лави Збройних Сил України, як повноправний бойовий підрозділ.
Олександр Брусенський, НОВА- новини ветеранів