В лютому 2020го року Збройні сили України отримали на озброєння кілька новинок оборонпрому. На тлі заяв про розробку “гучних” проектів – потужних ракетних систем та крилатих ракет – непоміченими залишилися повідомлення про нові термобаричні гранати РГО-27. За словами розробників, ці гранати можуть вражати піхоту ворога в укриттях різного типу, на відкритій місцевості, а також можуть виводити з ладу легкоброньовану техніку.
Під час проектування граната позиціонувалася як засіб озброєння армійських і спеціальних підрозділів для ведення бойових дій в умовах міст і населених пунктів. До цього термобаричних боєприпасів на озброєнні української армії не було. Принцип дії такого озброєння базується на основі ефекту об’ємного вибуху пилогазових або аерозольних хмар. Завдяки великому розльоту запальної суміші (цей показник на порядок вищий, ніж у зарядів з традиційною вибуховою речовиною) ударна хвиля зберігає вражаючу дію на значній відстані від епіцентру.
Таким чином, вибух відбувається у дві стадії: спочатку детонує малий заряд звичайної вибухової речовини, який розпилює запальну суміш, потім – підривається другий заряд, що викликає спалахування аерозолю. Надзвукова ударна хвиля (швидкість детонації хмари – 1500-3000м/с) і висока температура призводять до значних руйнувань.
Про ефективність цих гранат для враження живої сили супротивника говорять українські військові, які стикалися із цим типом боєприпасів під час бойових дій на Сході. Ось, наприклад, відгук чинного військовослужбовця ЗСУ з позивним «Акела»:
“При вибуху такої гранати в радіусі як мінімум 10 метрів не буде нічого живого. Ті, хто будуть поза цим радіусом, у найкращому випадку матимуть контузію, у найгіршому – від надлишкового тиску буде розрив судин”.
Конструкція гранати РГО-27С включає алюмінієвий корпус, в якому розміщений центральний підривний заряд з запалом; інша частина корпусу заповнена термобаричною сумішшю. Таким чином, головні вражаючі фактори гранати – ударна хвиля і вогняна хмара об’ємом у 13 кубічних метрів. Температура горіння заряду становить від 2500 до майже 3000° C, а час горіння – від двох до чотирьох секунд. Осколкової дії немає – алюмінієвий корпус повністю згорає без утворення осколків.
Фактично, під час вибуху такої гранати на відкритій місцевості виникає вогняна хмара близько 2 метрів у висоту і шириною близько 3 метрів. Під час випробувань та навчань було встановлено, що така модель зброї ефективні при використанні у закритих і напівзакритих приміщеннях; у той же час, на відкритій місцевості її ефективність менше. Інший важливий аспект: граната РГО-27С може використовуватися як засіб розмінування місцевості. Негативний чинник – на температуру вибуху і час горіння суміші суттєво впливають погодні умови та вітер.
Гранати РГО-27С і РГО-27С2 (в експортному варіанті – GHTB-27) мають однакову конструкцію, але відрізняються формою корпусу. РГО-27С – це варіант з циліндричним корпусом висотою 128 мм і діаметром 60 мм. РГО-27С2 – варіант з корпусом у вигляді паралелепіпеда розміром 145х50х40 мм. Такий “прямокутний” варіант гранати дозволяє, наприклад, встановити її на стіну або пласку поверхність за допомогою магніту або клейкого елемента.
РГО-27 – одна з небагатьох українських розробок, яка за чотири роки пройшла шлях від ідеї до передачі на озброєння. Цікаво, що безпосередньо на розробку гранати знадобився лише рік, ще три роки пішли на випробування і виправлення недоліків.
Щодо практичного застосування, така граната може бути корисною під час зачистки населених пунктів від бойовиків, а також в умовах “окопної війни” – під час вилазок у ворожі бліндажі та захоплення ворожих траншей. Також є можливим використання РГО-27 для екстреного розмінування території, наприклад під час роботи штурмових груп в умовах, коли у саперів немає часу або можливості для роботи.
Важливо, що з надходженням у війська гранат РГО-27 у перспективі відкривається розробка інших зразків термобаричного озброєння. Так, наприклад, росіяни у боях на Донбасі часто застосовують термобаричні заряди до ручних гранатометів, зокрема, РПГ-29 та РПГ-7В. Також існують термобаричні заряди до російських ПТРК «Корнет». Особливо часто їх застосовували під час активної фази бойових дій (2014-2016 рр.) – обстріли такими боєприпасами відбувалися біля Авдіївки, Широкіного, Зайцево. Востаннє їх фіксували на фронті у квітні минулого року. Ось як про це розповідали свідки, військовослужбовці ЗСУ: “Прилітали гранати 2005го року випуску. Одну таку гранату знайшли після обстрілу біля наших позицій. У нас таких боєприпасів на озброєнні немає, і взагалі виробляють їх аж три країни – Росія, Іран та Вірменія. Думаю, неважко здогадатися, як вона потрапила на територію України”. Відомо також про наявність у ворога РСЗВ «Буратіно», заряди до якого працюють за принципом, схожим на термобаричний.
Таким чином, українські військові тепер мають аналогічне озброєння початкового рівня. Також у контексті постачання термобаричного озброєння до ЗСУ слід згадати про реактивні вогнемети РПО-16. За даними від 2018го року, за останні 2 роки армія отримала понад 1000 одиниць цього озброєння. На черзі – розробка термобаричних боєприпасів до протитанкових ракетних комплексів. Як відомо, для нових вітчизняних ПТРК розробляються лише кумулятивні ракети. У той же час, розробка ракет з термобаричною головною частиною дозволила б розширити спектр застосування таких комплексів – наприклад, для враження укріплених точок, бліндажів противника.
Андрій Артюх, НОВА – новини ветеранів: інформаційний портал для учасників АТО/ООС