Останні років 50 у нас багато і регулярно згадують переважно героїчні події 1943-1945 років. І лише інколи та майже непомітно говорять про події 1939-го, 1941-1942 років. Щось подібне можна спостерігати і цього року.
17 вересня 1939 року радянські війська без оголошення війни вторглися в Польщу, фактично здійснивши акт агресії проти сусідньої країни. Вторгнення радянський військ у Польщу грубо порушувало укладений в 1934 році між країнами «Пакт про ненапад».
Радянські історики події тих років називали «визвольним походом». Під кінець існування СРСР відкрилися архіви і ми дізналися про Таємні додатки до Пакту Ріббентропа-Молотова. Та не зважаючи на наявні документальні свідоцтва, чиновники російського МЗС сьогодні віддають перевагу радянським визначенням “доперебудовних” часів. Нам знову розповідають, що радянські війська в 1939-му йшли “визвольним походом” і їх повсюди зустрічали квітами, хлібом та сіллю.
«17 вересня 1939 Червона Армія почала визвольний похід на території Польщі. Радянські війська вийшли на лінію Керзона, не дозволивши вермахту підійти до Мінська. Народи Західної Білорусії та Західної України зустріли радянських солдатів з радістю», – так оцінив події 1939 року на своїй сторінці в Телеграм МЗС Російської Федерації.
Звичайно, квіти були. Але були і яскраві випадки героїчного спротиву, про які теж потрібно згадувати.
Після гітлерівського вторгнення в Польщу майже всі війська з міста Гродно були відправлені на німецький фронт. А коли 17 вересня 1939 року зі сходу в Польщу вторглася Червона армія, комендант міста генерал Вацлав Пженджецькій прийняв рішення захищати Гродно, хоча, зв’язку з Варшавою вже не було.
У Гродно знаходилися два батальйони новобранців, що проходили підготовку в навчальному центрі 29-ої піхотної дивізії, караульний батальйон, загін полковника Блюмского в складі двох батальонів, дві зенітно-кулеметні роти, кавалерійський ескадрон, рота курсантів кадетського училища та деякі інші частини армії і поліції загальною чисельністю біля 2000 бійців. З важкого озброєння у поляків були дві 40-міліметрові зенітні гармати «Бофорс» та досить значна кількість кулеметів часів Першої світової війни.
У перший же день неоголошеної радянсько-польської війни в Гродно почалося формування загонів народного ополчення в які записалося понад 1000 осіб. Вони складалися із студентів місцевого університету та підлітків-скаутів.
Місцеві комуністи спробували підняти заколот і захопити Гродно ще до підходу загонів Червоної армії. Але заколот чи повстання (кому як зручно це називати) було швидко придушено.
Радянські війська підійшли до Гродно на світанку 20 вересня. Це був розвідбат 27-ї танкової бригади – 11 танків БТ-5 і два броньовики ФАІ, один з них мав радіостанцію. У перші три дні «визвольного походу» частини РККА на півночі Польщі не зустрічали опору, тому танкісти спокійно заїхали в місто по мосту через Німан, який поляки не зруйнували. Але за мостом із замаскованої позиції по ним відкрили вогонь зенітки, а в танки, які встигли в’їхати на міські вулиці, з вікон і з дахів полетіли пляшки з запалюючою сумішшю. Три танка і обидва броньовика були знищені, іншим вдалося відійти. Поляки втратили кілька чоловік убитими і одну зенітку.
Згодом до міста підтягнулися основні сили бригади – 65 танків, піхота і артилерія. Під прикриттям артилерійського та кулеметного вогню два радянських стрілецьких батальйони форсували Німан і закріпилися в районі кладовища. Радянські танки знову перетнули міст, але далі вирішили не просуватися, остерігаючись «бутилочників».
До кінця першого дня боїв за місто РККА втратила три танки і два бронеавтомобілі, шість танків було пошкоджено, 15 красноармійців загинули і 11 були поранені. Вночі червоноармійці, використовуючи в якості провідників місцевих комуністів, спробували атакувати захисників міста в темряві. Але і ця атака була відбита.
Добре розуміючи неможливість довго тримати оборону проти переважаючого чисельно та оснащеного більш потужною зброєю противника, генерал Пженджецкій порадив міським чиновникам, поліцейським, жандармам з сім’ями негайно покинути місто і евакуюватися в Литву, до якої було близько 20 кілометрів. Але не всі скористалися порадою генерала. Ті, що залишилися, згодом були «виявлені» співробітниками НКВС і розстріляні.
На ранок 21 вересня 1939 року до Гродно підійшли радянські 119-й стрілецький полк, 101-й моторизований полк, механізована група 6-го кавалерійського корпуса ім.Сталіна в складі 80 танків і 15 броньовиків під керівництвом майбутнього радянського маршала, а в той час – комкора Єременко.
21 вересня 1939 року радянські війська розпочали генеральний штурм Гродно одночасно з трьох напрямків: з півдня, сходу та південного заходу.
Поляки відчайдушно оборонялися, але сили були надто нерівними. В захисників міста не було ніяких протитанкових засобів, крім пляшок з бензином. Вціліла в першому бою зенітка незабаром була знищена, а наспіх побудовані барикади не витримали вогню танкових гармат.
До середини дня радянським військам вдалося просунутися в центр міста та захопити поштамт, військове училище, електростанцію і тютюнову фабрику. Поляки понесли значні втрати і були змушені відступити до північної околиці Гродно. До настання темряви в їхніх руках продовжувала залишатися приблизно третина міста та два вузла оборони: середньовічний замок короля Стефана Баторія і піхотні казарми.
На передньому плані автомобільний міст, через який в місто увірвалися радянські танки.
Вночі генерал Пженджецькій, розуміючи, що реальних шансів утримувати міста більше немає, наказав захисникам відходити в Литву. Більшість солдатів і ополченців виконали наказ. Але багато місцевих жителів вирішили сховатися в місті, сховати зброю і переодягнувшись в цивільний одяг «пересидіти перехід» у місті.
Сам генерал виїхав на світанку 22 вересня 1939 року і дістався до кордону. Командиру оперативної групи «Гродно» генералу Юзефу Ольшина-Вільчінському не пощастило. Коли він з дружиною і ад’ютантом покинув місто, шосе, що вело до Литви, вже було під контролем радянських танкістів. Генерал наказав ад’ютантові, який сидів за кермом, зупинитися. Можливо, він сподівався, що з ним будуть поводитися як з військовополоненим. Та прості радянські танкісти, вчорашні шахтарі і комбайнери, були не знайомі з Женевською конвенцією про поводження з військовополоненими. Вони відвели генерала на узбіччя дороги і просто та без зволікань розстріляли на очах у його дружини.
Тим часом кількість військ Червоної армії у Гродно продовжувала збільшуватися. На ранок 22 вересня 1939 року в місті були зосереджені 21-я, 27-я і 29-а танкові та 29-а моторизована бригада. Опівдні радянські війська розпочали вирішальний штурм укріплень, які поляки залишили ще вночі.
«Радісна зустріч радянських солдатів поневоленим народом» західнобілоруського міста Гродно обійшлася РККА в 57 убитих, 159 поранених, 19 згорілих танків та 4 броньовика.
Втрати поляків радянські військові оцінили в 644 убитих. 1543 було захоплено в полон. Кількість полонених, скоріше за все, перебільшена, бо згідно з польськими даними, більшість учасників оборони Гродно дісталася до Литви і здатися литовської владі.
Переможці захопили 514 гвинтівок, 146 кулеметів, 50 револьверів, одна підбита зенітка і один міномет, який поляки не використовували через те, що до нього просто не було боєприпасів.
Після захоплення Гродно там почалася тотальна зачистка. Червоноармійці і бійці НКВС ретельно обшукували будинки, підвали та підземні комунікації, виявляючи сховалися захисників, жандармів і поліцейських. Знайдених негайно розстрілювали. Наприклад, в урочищі Пся-гурка було вбито 20 студентів, в гаю Понемуні – група кадетів військового училища, у Францисканському монастирі – персонал військового шпиталю, на вулиці Пшемойській – близько 30 солдатів і ополченців. Загальна кількість страчених в різних джерелах коливається від 95 до 300 осіб, включаючи цивільних осіб, наприклад, директора міської гімназії Петра Богуцького.
Поляки теж трохи переоцінили свої успіхи, заявивши, що під час штурму Гродно радянські війська втратили убитими і пораненими приблизно 800 чоловік.
Олександр Олійник,спеціально для “НОВА – новини ветеранів: інформаційний портал для учасників АТО/ООС”.