Після окупації Криму російські збройні формування розпочали активну фазу «російської весни». Сепаратистські мітинги з російськими ганчірками та колорадськими стрічками відбувалися в багатьох містах Донецької, Луганської областей та інших обласних центрах Півдня України.
06 квітня 2014 року ці мітинги завершились синхронним захопленням будівель обладміністрацій у Харкові та Донецьку, а також будівлі управління СБУ в Луганську. Того ж дня було проголошено створення «Донецької народної республіки».
Озброєні російські терористичні угруповання почали захоплювати органи місцевої влади міст Донбасу, а згодом перейшли і до прямих військових дій.
За початок відліку АТО беруть події 12 квітня, коли відбулось перше зіткнення вірних присязі українських збройних сил з російськими військовими в Слов’янську. Сюди був направлений озброєний загін , очолюваний співробітником російських спецслужб Ігорем Стрєлковим (справжнє прізвище Гіркін), який у лютому-березні 2014 році брав участь у “кримських подіях”. Цей загін захопив будівлю міського відділку міліції Слов’янська і озброїв чимало місцевих проросійських колабораціоністів.
Терористи Гіркіна-Стрєлкова були добре тренованими та екіпірованими. Вони брали учать у штурмі 13-го фотограмметричного центру в Сімферополі 18 березня 2014 року. Саме тоді з’явився перший загиблий у російсько-українські гібридній війні військовослужбовець ЗСУ прапорщик Сергій Кокурін (на фото)
Ігор Гіркін (поганяло “Стрєлков”) згадує: «Коли починалася “слов’янська епопея”, я планував зробити все як в Криму, і надія була, що все піде за кримським сценарієм. Тобто планувалося допомогти місцевим лідерам і ополченцям встановити “народну владу”, провести референдум, приєднатися до Росії. Це було нашою спільною метою і їх метою в першу чергу».
13 квітня 2014 року в Семенівці, передмісті Слов’янська, спецпідрозділи СБУ і ЗСУ, перекинуті в район Слов’янська та Краматорська, вранці потрапили у засідку російських бойовиків і прийняли перший бій. Під час бою загинув капітан СБУ «Альфа» Біліченко Геннадій Васильович (на фото).
Одночасно із подіями в Слов’янську почались захоплення відділків міліції та адміністративних будівель у Краматорську, Горлівці, Костянтинівці, Червоному Лимані (нині Лиман), Артемівську (нині Бахмут), Красноармійську (нині Покровськ).
Вранці 15 квітня 2014 року український спецназ викинув російських сепаратистів з аеропорту Краматорська. Того ж дня кілька ротних тактичних груп ЗСУ та підрозділів Нацгвардії України вийшли на підступи до Слов’янська і організували його блокування.
Ситуація у Слов’янську дуже відрізнялася від того, що було до цього в інших містах Донбаса. Якщо раніше захоплення адміністративних будівель та відділків міліції здійснювалось силами неозброєного проросійськи налаштованого “насєлєнія”, то в Слов’янську все було інакше. Добре треновані і озброєні російські терористи “групи Гіркіна” (на фото в центрі) просто захопили 110-тисячне місто.
Після цього під Слов’янськ перекинули аеромобільну роту 1-го батальйону 80-ї аеромобільної бригади ЗСУ під командуванням старшого лейтенанта Вадима Сухаревського. Рота прибула з району Луганського аеропорту, який бійці зайняли 08 квітня, попередньо здійснивши марш через усю Україну зі Львова.
З Луганської області були перекинуті підрозділи СБУ «Альфа». десантники мали надати групі СБУ бронетранспортери. Бронетехнікою планувалося також підтримати підрозділи СпП МВС «Омега» під командуванням Анатолія Стерльченка, який висадився з гелікоптерів Мі-8 і взяв під контроль аеродром у Краматорську. У районі Краматорська діяла десантна рота 25-ї ОПДБр.
Чому терористи націлились саме на Слов’янськ? Існує кілька версій.
Перша версія. Місто має тактичне значення. Слов’янськ називають воротами Донбасу, оскільки він розташований на міжнародній трасі “М-03”. Його захоплення відразу перекриває увесь рух з північного заходу, харківського напрямку, до агломерацій індустріального Донбасу.
Друга версія. Скоріше за все російських терористів надихала символічна назва міста. Місцеві жителі називають місто “СлАв’янськ”, роблячи наголос на першому складі. Але у російських ЗМІ місто протягом тривалого часу називали “СлавЯнск”. Захоплення міста з такою символічною назвою, ймовірно, розглядалось російськими терористами і кремлівськими пропагандистами як “звільнення братів-слов’ян” від “натівсько-фашистсько-бендерівської хунти”, і мало зіграти не останню роль у інформаційній війні проти України.
У 2013 році Слов’янськ здобув перше місце в Україні на Параді вишиванок. Делегація міста була найкращою в Києві і найчисленнішою – налічувала понад 700 учасників.
Але то було “до війни”…
За матеріалами АрміяInform