«Здобути сто перемог у ста битвах — це не вершина військового мистецтва.
Повалити ворога без бою — ось вершина»
Сунь-Цзи
Для перемоги над ворогом – зовсім не обов’язково його розбити на полі бою. Іноді достатньо просто позбавити його волі до супротиву. Власне, це і є, за висловом відомого китайського стратега – квінтесенцією війни.
Зараз, коли всі українці нарешті усвідомили наявність могутнього й безжального ворога, зовсім по-іншому має сприйматися минуле нашої країни. Адже заклики до єдності, рівності та братства на початку минулого століття стали не більше ніж завуальованим вступом до Голодомору. Знищення фізичне з’єднувалося із знищенням моральним: бо значно легше вбивати тих, хто не чинить опір і навіть не готовий до нього.
В Україні не мало залишитися тих, хто хоч подумки міг уявити себе непокірним Москві. Це протягом століть було основною задачею володарів Кремля – і для досягнення даної мети наполегливо використовувалися будь-які засоби.
Листівка 1905 року: московія збирає сили на війну з Японією
В Україні та за її кордонами знищувалися ті, хто міг очолити рух до незалежності, наставляти і закликати українців до самостійності. Петлюра, Бандера, Коновалець, Шухевич, Стус, Чорновіл, інші: це невеличка найвідоміша верхівка айсбергу вбитих та закатованих – і тільки за останнє століття. Тисячі, десятки тисяч патріотів загинули за своє прагнення до свободи свого народу.
Але ці вбивства були суто практичним намаганням імперії здолати опір, знищуючи очільників української незалежності. Основні ж зусилля Московія прикладала на те, щоб повністю викорінити притаманний нам дух свободи – який знову та знову народжував нових героїв. Для цього поколіннями імперських вчених був створений окремий світ вигадок та омани – який ми тепер усі знаємо як українську історію. І такій діяльності своє життя присвячували, на жаль, без сумніву талановиті люди.
Показово, що в основі складання цієї історії знаходилося зрадництво малоросійських церковників – тогочасних політтехнологів. Ідеологічна конструкція архімандрита Києво-Печерської лаври – Захарія Копистенського, розроблена ним ще у 1620-тих роках, заклала на століття фундамент майбутньої програми підкорення українців. Це була концепція про єдиний руський народ у складі великоросів та малоросів (пізніше до яких долучили і білорусів) – на чолі з найправославнішими правителями Московії.
Все те, що ми зараз знаємо як історія України, насправді здебільшого було протягом останніх двох століть написано вченими-істориками: звичайними, простими людьми. Котрим за сумлінну працю їхню замовники – правителі Кремля, платили гроші та забезпечували добробут. Але перші кроки на цьому шляху були зроблені освіченими малоросійськими попами, які за московське срібло віддали у кріпацтво царям свій народ.
Так, як Україна значний час знаходилася на положенні провінції Малоросії у складі Російської імперії – то і її історія, звичайно, мала бути не більше, ніж невеличкою частиною імперської. Відправною точкою у народженні «православноросійського» народу стверджувалася Київська Русь в момент її хрещення князем Володимиром, пізніше цей єдиний народ в силу розорення монголами та інших факторів начебто був розподілений на малоросів, великоросів та білорусів. До цього ж було нічим не визначне перебування слов’ян на сході Європи в темряві язичництва, а після – возз’єднання Малоросії та Великоросії під проводом гетьмана Богдана Хмельницького. Власне, малороси та великороси були розділені тільки декількома століттями окремого існування – після руйнування у XV столітті Золотої Орди.
Вперше чітко таку загальну канву для майбутньої офіційної історії імперії окреслили саме малоросійські православні церковники у 1674 році. У друкарні, знову ж таки Києво-Печерської лаври, вийшов тоді «Київський Синопсис»: виконана за царські срібники версія минулого «слов’яно-російського народу». В даному, своєрідному тестовому підручнику з історії (єдиному і для Великоросії, і для Малоросії) стверджувалася москвоцентрична доктрина, що стане типовою – як для російської імперії, так і для СРСР, на кшалт: «…богоспасаемый град Москва прославился, прародительское имя его в народе российском обновилось и на высочайшую степень самодержавного правления поднялось…»
Настільки активна роль київського духовенства в процесі створення майбутніх “скрєп” пояснювалася так:
- в Московії, навіть серед церковників, був дуже низький рівень освіти та письмової культури – тож і нікому було писати такі твори;
- серед московітів майже повністю була відсутня тяга до знань, в тому разі і інтерес до свого минулого – це неодноразово відмічали іноземці;
- великими коштами, якими їх забезпечували царські служки за розробку цієї пропаганди;
Наскільки успішним був цей витвір малоросійського духовенства свідчить те, що він витримав більше 30 перевидань у російській імперії. Цю осанну московським царям друкували протягом трьох століть – останній наклад «Синопсису» вийшов з типографії вже наприкінці ХІХ століття.
Стрижнем, навколо якого розгортався опис минулого, було княжіння богообраної династії Рюриковичей, які запровадили християнство грецького обряду в Київській Русі і, головне – нащадки яких правили у Москві. Це відверта пропаганда, точніше у сучасних термінах – інструмент інформаційно-психологічної спец-операції (ІПСО), котрою програмувалися в необхідному руслі наступні покоління українців і росіян. Її основні положення, затверджені пізніше і найманими німецькими вченими, повторюються практично без змін у всіх багатотомних «Історіях росії» корифеїв імперської науки: Василя Татищева, Миколи Карамзіна, Сергія Соловйова, Василя Ключевського і т.п.
І, звичайно, ці історичні «скрєпи» наполегливо стверджували: які народи братні і які ворожі, з ким треба дружити і з ким треба воювати. Концепція церковного «Синопсису» й досі – через радянську (таку ж само імперську) школу істориків панує в сучасній українській історії: від шкільних підручників до праць академіка Толочка.
Для розуміння наукової ж цінності «Синопсису» варто зауважити, що він, написаний київськими попами у Києві, майже не містить ніяких згадок а ні про козаків, а ні про Україну: державу, ними створену. А у подальшому блиск, розмах та позолота імперської науки повністю закрили собою справжнє минуле нашого народу.
Але історія зараз — вже наука, яка все-таки більш-менш оперує наявними фактичними даними: аутентичними літописами, результатами археологічних розкопів, дослідженнями вчених – лінгвістів, генетиків. А це не дуже зручно тим, хто хоче ВОЛОДІТИ народами: під свою волю та злу вигадку не завжди вдається переписати давні хроники, розкопати усі кургани, знищити вщент і назавжди справжнє минуле.
Отже для керування країною значно вигідніше мати справу не з фактами, не з висновками вчених – а з поглядами.
Ще точніше – із переконаннями, ідеологічно-психологічними програмами.
Так, створюючи єдиний ментальний простір, наповнений фантомними образами – які більшість населення сприймає за реальність, авторитарні правителі використовують в якості зброї ідеї. Бо ідеями керувати людським натовпом значно ефективніше, ніж за допомогою армій – хоч тиранам без армій правити народами у дійсності практично неможливо. Тож разом із лязготінням російських танків ми чуємо настирливі волання:
– Навіщо українцям та росіянам воювати між собою – якщо вони один народ? Чи не краще покірно об’єднатися у рабстві під владою кривавого тирану?
Ми бачимо, як сучасні деспоти знову та знову неспинно, як злу мантру, повторюють колишні імперські «скрєпи». Стаття путіна «Об историческом единстве русских и украинцев» – яскравий приклад намагання відродити ідеологію 400-річної давнини та переконати мільйони людей в давнішні вигадки. Котрі, разом з імперією – «в’язницею народів», вже мають відійти назавжди в минуле.
Мистецькі створений пропагандистами й ідеологами уявний простір людських думок – егрегор, є штучним світом, у якому хочуть примусити жити звичайну людину: адже вона тоді не зможе, і не захоче його залишити.
Вихід з цього заплутаного лабіринту ілюзій та вигаданої історії простий: треба знати, для чого він створювався. І вихід буде в зовсім протилежному напрямку – від того, куди нас веде шлях омани.
Автор: Гурон
За підтримки IMS (International Media Support) ГС “Консорціум ветеранських організацій сходу”
Передрук. Оригінал за посиланням: https://eastmediacenter.com/2022/11/14/ruski-skriepy-iaki-staly-istoriieiu-ukrainy/