22 червня 2022 року героїзм та справжнє братерство воїнів 1-го механізованого батальйону 24-ої механізованої бригади під командуванням Сергія Мазорчука врятували наших захисників від трагедії, яка могла бути страшнішою за “події під Іловайськом”.
1-ий мехбат (не плутати із новоствореним 1-им стрілецьким батальйоном тієї ж, 24-ої механізованої бригади) з самого початку війни тримав оборону на значній ділянці фронту від Оріхового до Золотого. З 24 лютого втрати особового складу були великі, але батальйон усі свої позиції втримав.
21 червня 2022 року після прориву російських військ під Лоскутівкою та під Тошківським, 1-ий батальйон Мазорчука (позивний “Ірис”) потрапив у повне оточення російських військ – противник захопив обидва можливі шляхи відступу. Тільки після цього батальйон отримав наказ на відступ.
21 червня 2022 року після прориву російських військ під Лоскутівкою та під Тошківським, 1-ий батальйон Мазорчука (позивний “Ірис”) потрапив у повне оточення російських військ – противник захопив обидва можливі шляхи відступу. Тільки після цього батальйон отримав наказ на відступ.
Росіяни готувалися повністю знищити оточені підрозділи ЗСУ. Але завдяки організації та дисципліні наші воїни “скорегували” плани рашистів. Основні сили вийшли приховано пішки, по полях, в обхід російських танків, понад 20 кілометрів бійці пройшли пішки, і винесли на собі всіх поранених товарегшів. Батальйон також здійснив неможливе – вивів усю бойову техніку, крім трьох підбитих бойових машин.
Під час прориву з оточення вночі батальон втратив трьох побратимів, яких вважають “зниклими без вісті”. А понад 400 бійців вийшли в розташуванни своїх військ і одразу зайняли оборону на іншому визначеному рубежі.
В цей час російські пропагандисти щебетали про те, що 2000 українців “знищені у котлі”, та святкували чергову вигадану перемогу. Але особовий склад 1-го мехбату, який замикав прорив, живий, і продовжує нищити рашистських загарбників наближаючи Перемогу.
Тринадцять місяців тому наші захисники вийшли на ротацію. Їхня мужність та витривалість – це приклад героїзму воїнів нашої армії. Рашисти умов безперервного бою довго не витримують і тікають, а українська армія дуже терпляча.
Цю історію прориву, яку ще не раз згодом будуть згадувати, Юрію Бутусову розповів головний сержант батальйону Юрій Петращук.
