Дмитро Мартиненко служив у 2014-2015 роках, потім у 2017 році, а з 2022 року знову повернувся на службу в ЗСУ. З труднощами повернення до цивільного життя він вперше зіштовхнувся у 2015 році, коли отримав статус учасника бойових дій (УБД).
“Цей соціальний статус декламував величезну кількість можливостей. А органи місцевої і державної влади почали запроваджувати багато гарних програм для ветеранів. Але, на жаль, більшість з них були фіктивними”, – розповів Дмитро DW.
Як приклад ветеран згадує обіцянки влади надавати військовим земельну ділянку. “Але під час подачі заявок чиновники відповідали, що землі нема. Також була озвучена медична програма, але реальної допомоги неможливо було отримати”, – зазначає Дмитро.
Нелюдські умови, в яких перебувають військові на фронті, впливають на зуби, серцево-судинну систему, спину, продовжив Дмитро. “Наприклад, в мене почали випадати зуби й потрібно було вставити імпланти. Я звернувся до лікарні, в якій для УБД мають все робити безкоштовно. Але там сказали, що послуга коштуватиме 600 доларів. При цьому нібито це вже із 50-відсотковою знижкою для УБД”, – згадує ветеран. Для Дмитра головним розчаруванням після повернення до цивільного життя, за його власними словами, стали недостатня увага й брак розуміння з боку держави.
Дмитро Мартиненко собисто знайомий з тим, що таке посттравматичний стресовий розлад (ПТСР). “Коли я пішов на війну, я працював у мережі супермаркетів Novus приймальником товарів. Поновили на роботі мене без проблем, а через пів року навіть підвищили. Але я звільнився потім сам через посттравматичний стресовий розлад. Це проявлялося так: в кінці робочого дня, коли я їхав додому, текли сльози і просто хотілося померти”, – згадує Дмитро. Ветеран звернувся до психологів. “Але я їх чомусь не сприймаю. Впоратися із ПТСР допоміг спорт”, – переконує чоловік.
Згодом Дмитро Мартиненко доєднався до громадської організації “Київська спілка ветеранів АТО Подільського району”, яка допомагає учасникам бойових дій та їхнім родинам, і став її головою.
З початком повномасштабної війни він повернувся на службу, а в перервах між ротаціями зумів навіть створити власний бізнес, відкривши три кав’ярні “Тихе місце” в Києві. Допомогу йому в цьому надала державна установа “Український ветеранський фонд” (УВФ), з якої він отримав мільйон гривень на розвиток власної справи.