Жіночий волонтерський рух “Veteranka” об’єднує ветеранок російсько-української війни, діючих військовослужбовиць та волонтерок. До початку повномасштабного рашистського вторгнення організація здебільшого займалася адвокацією прав жінок в армії, а також заохочувала ветеранок засновувати бізнеси.
Сьогодні членкині руху допомагають фронту: плетуть маскувальні сітки, закривають запити бойових підрозділів у медицині, автівках, і навіть у власному цеху шиють військову форму.
Саме тут знайшла роботу Валентина, яка служила снайперкою і торік повернулася з фронту через поранення і стан здоров’я. “Ми шиємо військову форму, виконуємо також дизайнерські замовлення”, – розповіла вона DW.
За словами Валентини, до призову на службу вона керувала швейним підприємством і мала зв’язки в сфері моди, але після лікування і повернення до цивільного життя виникли проблеми з працевлаштуванням.
“Коли торік я приходила до дизайнерів, які мене знали раніше, то відмовляли. Казали: “З війни приходять не зовсім здорові. Вам треба долікуватися. Пройти курс реабілітації. Приходьте до нас через пару місяців”. Згодом всі вони потім мені дзвонили і запрошували на роботу, але я відповідала, що вони спізнилися, бо я вже працюю у Veteranka”, – згадує Валентина.
При цьому Валентина зазначає, що їй було важко пристосуватися до цивільного життя. “Під час війни я побачила багато страждань як військових, так і цивільних на звільнених територіях. А коли я приїхала в Київ, і побачила, як тут веселяться люди, відкриті кафе і ресторани, то це викликало агресію. Спочатку пару тижнів сиділа вдома, і лише потім змогла виходити на вулицю. Зараз вже агресії менше”, – каже ветеранка.
При цьому ветеранка нарікає, що держава не забезпечила її психологічною допомогою, а лише сплатила фізичне лікування. У схожій ситуації опиняються й інші ветерани та ветеранки. Це підтверджує соціологічне дослідження щодо проблем ветеранів “Від поранення до повернення: Етнографічне дослідження шляху ветеранів та їхніх близьких”.
“Якщо фізична реабілітація поранених не досконало, часто формально, але все ж державою забезпечена, то (…) з психологічним відновленням ситуація незрівнянно гірша. Попри те, що психологи працюють і при лікарнях, і у військових частинах, про системну психологічну допомогу взагалі не йдеться”, – наголошується в дослідженні, що його у вересні презентував правозахисний центр “Принцип”.