Українська морська авіація у травні провела успішні випробування вертольотів Мі-8 МСБ. Пілоти морської авіаційної бригади відпрацювали удар некерованими ракетами по колоні бронетехніки умовного противника. Завдяки таким навчанням, в умовах російської агресії Україна намагається зберегти за собою потенціал як виробництва, так і застосування військових гелікоптерів. А Мі-8 МСБ (військовий варіант) – певно, найбільш оптимальна модель для використання в бойових умовах. І хоча закупівля імпортної техніки для силових структур вже відбулася (МВС отримає 55 нових вертольотів за контрактом із французьким Airbus), українській армії, схоже, на зарубіжні новинки сподіватися не слід. Тому, розглянемо Мі-8 МСБ детально – з ним нашим льотчикам, схоже, доведеться працювати ще довго.
Відмінною особливістю даного вертольота порівняно з іншими модифікаціями МІ-8 є його повна ремоторизація. Модель має двигун з електричною системою запуску, який спеціально розроблявся на запорізькому заводі “Мотор Січ”. Заміна двигуна дозволила зменшити споживання палива – економія, в залежності від умов експлуатації, складає від 10% до 20%. Відповідно, збільшилася дальність польоту, на 30% зріс експлуатаційний ресурс силової установки і ефективність експлуатації вертольота (особливо в умовах гірської місцевості і високих температур). У разі виходу з ладу одного з двигунів, вертоліт здатний злетіти на одному двигуні в режимі перевантаження. Згідно з даними виробника, модернізація дозволяє продовжити льотний ресурс вертольота на 2 тис. льотних годин або до 8 років експлуатації з можливістю подальшого продовження ресурсу вертольота до 16 років.
На початку листопада 2017 року на одному з українських полігонів були проведені успішні випробування ПТРК «Бар’єр-В» з вертольота Мі-8МСБ-В. Результат пусків свідчить про черговий прорив українських творців озброєнь і військової техніки. Використання вітчизняного ПТРК стало можливим завдяки розробці командою зброярів оптико-електронного модуля для виявлення цілі і наведення ракет. Модуль входить до складу комплексу управління вогнем 524Р, який встановлюється на вертоліт Мі-8МСБ-В. Комплекс призначений для вирішення завдань цілодобового огляду, виявлення, розпізнавання і автоматичного супроводу наземних і повітряних, рухомих і нерухомих цілей. Він дозволяє виявляти цілі на відстані до 10 км. У перспективі, після прийняття на озброєння у ЗСУ, такими комплексами можна оснащувати вітчизняні модернізації вертольотів Мі-2 та Мі-24.
Таким чином, команда українських інженерів і конструкторів вирішила задачу створення прицільної оптоелектронної системи. У 2007 році такий комплекс Україна невдало намагалася створити спільно з французькою компанією Sagem. Тепер вдалося обійтися без іноземної допомоги.
«Єдиним імпортним виробом в комплексі є тепловізійна камера», – кажуть розробники. Інший важливий момент – «Мотор Січ» поступово налагоджує самостійне виробництво найбільш критичних комплектуючих – редукторі і лопатей.
Комплекс 524Р може бути адаптований і до виробництва пусків НКР – некерованих ракет, підвищивши точність стрільби в 2-3 рази. Також, поряд з чотирма керованими ракетами комплекс 524Р забезпечить і застосування некерованих ракет типу С-5, С-8, а також універсального гарматного контейнера УПК-23-250, контейнера з гранатометом і авіаційних бомб. Подбали розробники і про оперативне навчання льотного і технічного складу – для цього буде використаний контрольно-тренажерний комплект КТК-1М.
Для збільшення “живучості” військової версії вертольота були застосовані нові екранно-вихлопні пристрої власної розробки. У порівнянні зі штатними, вони в 10 разів зменшують випромінювання вертольота, істотно обмежуючи можливості для ПЗРК. Зараз фахівці працюють також над створенням сучасної легкої броні – вона додасть близько 500 кг ваги, але повинна захистити від куль калібру 12,7 мм.
Вкрай важливо, що комплекс має великий потенціал для подальшого розвитку – збільшення дальності, точності стрільби і підвищення рівня автоматизації. За словами представника компанії «Мотор-Січ» Івана Божкова, роботу над цією моделлю можна описати так:
«Беремо корпус, оснащуємо його сучасним обладнанням та новими вузлами. Тобто на виході маємо новий двигун 5 покоління, новий редуктор і нові несучі гвинти».
Якщо підсумовувати, військовий вертоліт Мі-8МСБ-В (військова модифікація МІ-8 МСБ) в ході модернізації отримує додаткове обладнання: нові системи збору, реєстрації та обробки польотної інформації, аварійний радіомаяк, лазерну систему формування прицільної марки, станцію оптико-електронного придушення, комбінований пристрій викиду теплових помилкових цілей, екранно-вихлопні пристрої для зниження температури і розсіювання потоків вихлопних газів . Крім того, на вертоліт можуть бути встановлені додаткові паливні баки і озброєння: керовані і некеровані ракети, стрілецько-гарматне озброєння, до шести авіабомб або система повітряного мінування ВСМ-1.
У 2018 році «Мотор Січ» вже передав ЗСУ 23 вертольота Мі-8 МСБ, в тому числі 10 вертольотів Мі-8 МСБ-2. Для того, аби мати уявлення про те, в яких умовах нашим пілотам доводиться працювати під час бойових дій, наведемо приклад зі спогадів пілота гелікоптера МІ-8 Василя Мулика, ветерана війни на Донбасі. Наведені події відбувалися під час евакуації поранених у Іловайському оточенні:
«…Бортовий технік Серьога Кужелюк раптово закричав: “Ракета!”. Я повертаю голову і бачу біленьку цятку, за якою тягнеться напівпрозора димна дуга і загинається в бік вертольота. А технік, як виявилося, навіть бачив сам пуск. Я відразу дав лівий крен. Порушив всі інструкції, але інших варіантів не було. Крен був під 90 градусів зі зниженням…. але ракета страшніше. Кричу бортовому: “Відстрілюй АСВ”. А він каже: “Вась, та я все уже відстріляв”. АСВшками ми, до речі, називаємо автоматичну систему відстрілу – теплові пастки. Земля під нами засвітилася помаранчевими вогнями від цих АСВшок. Вони впали кудись в рідколісся. Загалом, якимось дивом я врятувався від влучання ПЗРК. Що мене врятувало? Маневр, АСВшки, не знаю. Може, некондиційна ракета була. Я відразу доповів, що ми закінчуємо завдання, бо літати тут більше неможливо».
«… з того часу ми на “нуль” не літаємо, вогневі завдання не виконуємо. Головне завдання військової авіації на сьогодні – евакуація поранених. А до того ми виконували увесь спектр завдань… Кожну ситуацію з загиблим бортом ми ретельно аналізували, обдумували, вирішували, як робити далі. Ми знали, що у по нам колись так будуть працювати, як по нашим збитим льотчикам, але це був шок – на нашій землі по нашим же гелікоптерам можуть пускати ракети… До цього ніхто не був готовим. Ми думали, висота нас захистить. Ударів з ПЗРК ми просто не очікували».
Андрій Артюх, НОВА – новини ветеранів: інформаційний портал для учасників АТО/ООС