Надмалі субмарини завжди були й є бажаною зброєю в багатьох військових флотах різних країн. Із початку 1950-их розгорнулися науково-дослідні роботи зі створення нових нетрадиційних конструкцій підводних човнів. Особливу увагу до надмалих підвоних човнів конструктори почали виявляти із початком активного проектування та прийняття на озброєння безпілотних апаратів.
Наприкінці Другої світової розробили проєкт найбільш неймовірного підводного апарата, який вражає сміливістю конструкторів і нині. Він отримав назву Manta (UGS-Bool, Unlersee Gleiljlachen Schnellbool). Новинка була водночас підводним човном і торпедним катером, до того ж пристосованим до руху по землі. У липні 1944 року німецький адмірал Хельмут Хей сформував Versuchskommando-456, яку розташували в районі заводу Вальтера в Кіль-Танненберзі. Особовий склад експериментальної частини набирали з інженерів-кораблебудівників, мотористів, зварювальників, електриків і талановитих самоучок. Частина спеціалізувалася на виготовленні моделей та прототипів для спецпідрозділів. У тісній співпраці з заводчанами вони спроєктували субмарини Schwertwal и Seeieufel, торпеди K-Bull і Grunthai, а також підводний апарат Manta. На ньому передбачалось використання колісного шасі, за допомогою якого, за потреби, він продовжував виконувати завдання і на суходолі.
Конструкція передбачала наявність трьох корпусів. У центральному перебував екіпаж із двох пірнальників (для яких розробили спеціальні костюми), радіонавігаційні прилади, компас, ехолот, пасивні й активні гідроакустичні пристрої, радіостанції УКХ та КХ діапазонів, вентиляційну систему та органи керування. У двох бортових корпусах розташували двигуни: дві турбіни Вальтера потужністю до 1000 к.с., дизель і два допоміжні електродвигуни в 25 кінських сил.
Щоправда, цей фантастичний апарат побудувати так і не встигли, а майже всю технічну документацію німці знищили незадовго до капітуляції.