В даний час в військово-повітряних силах ряду країн експлуатуються легкі турбогвинтові штурмовики, які в першу чергу призначені для перехоплення легкомоторних літаків, патрулювання кордонів, боротьби з різного роду повстанськими рухами і незаконними збройними формуваннями. Такі легкі штурмовики за бойовою ефективністю цілком можна порівняти з бойовими гелікоптерами.
Турбогвинтові штурмовики демонструють кращу бойову живучість, ніж гвинтокрили. Незаперечним фактом є те, що турбогвинтовий літак має велику швидкість польоту, в нього важче влучити з скорострільної зенітної установки, і він може швидше покинути зону обстрілу. На літаку немає таких вразливих «елементів-мішеней», як хвостова балка з рульовим гвинтом і несучий гвинт, а значить, при однаковому рівні захищеності літак матиме кращу бойову живучість. У більшості випадків, в силу конструктивних особливостей легкий турбогвинтовий бойовий літак випромінює меншу теплову сигнатуру, в порівнянні з вертольотом. Ця обставина прямо пов’язана з ймовірністю враження ракетами з тепловою головкою самонаведення.
При виборі турбогвинтових штурмовиків багато країн-операторів керувалися критерієм «вартість-ефективність». Хоча для невеликих літаків потрібна злітно-посадкова смуга довжиною кілька сотень метрів, вартість однієї льотної години легкого бойового літака в кілька разів менша, ніж у ударного вертольота здатного нести аналогічне бойове навантаження. Важливе значення мають також тривалість і трудовитрати при підготовці до повторного бойового вильоту. За цим критерієм штурмовики, побудовані на базі легкомоторних літаків, беззастережно лідирують.
Завдяки більш високій паливній ефективності, турбогвинтові літаки здатні набагато довше перебувати в повітрі і краще підходять для виконання розвідувальних, патрульних і пошуково-ударних завдань. Також при більшому «корисному навантаженні» реактивні штурмовики, створені для боротьби з бронетехнікою і руйнування укріплених позицій у «великий війні», діючи проти повстанських груп чи партизанів, часто витрачають це навантаження нераціонально.
Надії на те, що дистанційно керовані літальні апарати при проведенні протипартизанських операцій витіснять бойові літаки, виявилися марними. Порівняно з літаком безпілотник фізично не здатний «притиснути» вогнем і скувати дії великої групи бойовиків, що, наприклад, здійснює напад на блокпост або опорну базу в віддаленому районі. БПЛА більше є засобами розвідки і спостереження, адже будь-який великий дрон, оснащений засобами ураження, серйозно поступається турбогвинтовому штурмовику по швидкості польоту, вертикальній і горизонтальній маневреності.
У зв’язку з прагненням зробити безпілотник гранично легким, його планер має меншу міцність, що є причиною нездатності БПЛА виконувати різкі маневри. Це робить їх дуже вразливими при обстрілі і чутливими навіть до невеликих пошкоджень.
Втім, основні труднощі при створенні дійсно ефективного розвідувально-ударного дистанційно керованого літального апарату здебільшого пов’язані не з планером, а з можливістю використання передових систем дистанційного керування і передачі даних. Наприклад, в Росії через її технологічну та кадрову відсталість досі на озброєння не прийнятий жоден безпілотник, співставний за можливостями з американськими MQ-1 Predator.
Тут слід зауважити, що американська влада накладає серйозні обмеження на поставки бойових безпілотників і систем управління навіть своїм найближчим союзникам. У цих умовах і з урахуванням недоліків БПЛА, командування ВПС багатьох невеликих і не дуже багатих держав вибирає не настільки високотехнологічні, але набагато простіші в застосуванні легкі турбогвинтові бойові літаки.
Виключенням не стала й Україна, щоправда, вибір цей остаточно так і не був зроблений. Восени минулого року в пресі вкотре з’явилися повідомлення про те, що наші військові льотчики провели у Португалії тестові польоти на легких бразильських штурмовиках фірми Embraer EBN-314 Super Tucano. А вже 24 жовтня президент Бразилії після зустрічі з українським колегою Зеленським у Японії написав у Twitter: «Україна хоче військову авіацію», писало BBC.
EMB-314 Super Tucano – один з найкращих продуктів ВПК Бразилії, його розробляли як легкий літак для підтримки сухопутних частин та боротьби з повстанцями. З 1999 року країною було вироблено понад 250 таких штурмовиків, які постачали у понад 15 країн (серед яких і США). В результаті Super Tucano розглядається нині як варіант на заміну реактивних літаків підтримки в армії Сполучених Штатів.
“Коли піхота не може обійти захищений пункт, танки чи штурмує глибоко ешелоновану оборону – вони передають координати цілі і чекають, поки прилетить умовний реактивний F-16. Тільки коли таким літакам доводиться чекати, щоб вступити в бій, десь неподалік від поля бою – починають виникати проблеми.
Є навіть такий термін, loiter time – час, протягом якого літак може перебувати «в режимі виклику». У легких літаків з економічним двигуном цей показник набагато кращий, ніж у важких літаків з потужними двигунами, що витрачають багато палива. Турбогвинтовий штурмовик може довго супроводжувати піхоту, швидко реагуючи на її запити про підтримку”, – пояснює військовий оглядач Павло Аксьонов.
Водночас, у частини військових оглядачів виникає питання, чи справді бразильські Super Tucano – слушний варіант для української армії. Зокрема, в умовах війни на Донбасі, де російська армія та її проксі мають потужні системи протиповітряної оборони.
“Машина проектувалася для боротьби з партизанами. А яке озброєння доступне бандформуванням – зенітні кулемети, автоматичні гармати, максимум ПЗРК. Тому Super Tucano хоча і має достатню велику висотність, проте явно недостатню для дій проти ешелонованої по висоті протиповітряної оборони (ППО) – а це саме те, що ми спостерігаємо в окупаційних корпусів на Донбасі.
Жодна країна в світі не має досвіду застосування турбогвинтових машин проти російських систем ППО. А значить треба писати свої методички – а як правило це досвід, і досвід кривавий”, – пише ще один військовий оглядач Михайло Жирохов.
Водночас, на думку інших експертів, саме турбогвинтові літаки ефективні для локальних війн.
“У плані авіоніки, в порівнянні з нашим Су-25 – це просто небо і земля. Сучасна навігація, зв’язок. Там є бортовий комплекс оборони. Він має систему попередження про опромінення радіолокаторами, систему попередження про пуск ракети, він має інфрачервоний сенсор для пошуку цілей. Він може літати вночі – там система нічного бачення”, – розповідає Юрій Збанацький, військовий експерт.
Таким чином, для існуючого авіапарку літаків ЗСУ турбогвинтові Super Tucano можуть стати як мінімум непоганим доповненням, як максимум – заміною для все тих же вкрай застарілих Су-25, що активно застосовувалися на початку війни на Донбасі. Однак проблему застарілої авіатехніки слід вирішувати комплексно, і, безумовно, Україна не має відмовлятися від зазіхань на більш технологічні реактивні літаки.
Замість висновку зазначимо, що попит на легкі антиповстанські і патрульні літаки нині у світі досить великий. І Україні як державі слід було б розглянути не лише питання можливого використання такої техніки у війні з Росією, а й її виробництва на власних потужностях. Адже популярність цих машин стимулює в багатьох розвинених країнах не тільки переробку навчально-тренувальних та сільськогосподарських літаків під військові потреби, а й створення з нуля спеціально спроектованих турбогвинтових машин, які в підсумку стають корисними і для власної армії, і успішно продаються на зовнішнього ринку.
Андрій Артюх, “НОВА – новини ветеранів: інформаційний портал для учасників АТО/ООС”
Нагадуємо: