МТ-ЛБ – одна з найбільш масових гусеничних машин військової автомобільної техніки. За свою більш ніж піввікову історію вона завоювала велику популярність, і досі активно використовується. Парк цих машин налічує тисячі одиниць; МТ-ЛБ залишається вкрай затребуваним не лише у війську, а і для потреб інших служб, для яких важливою є висока прохідність техніки.
Технічне завдання на розробку тягача було затверджено в кінці 1950-х років. Необхідність такої розробки була пов’язана з появою нових артилерійських систем і змін в концепції їх бойового використання. З прийняттям на озброєння Радянської армії 100-мм гладкоствольної протитанкової гармати МТ-12 «Рапіра» і 122-мм гаубиці Д-30 для їх буксирування на вогневі позиції звичайні автомобілі стали малоефективними. Знадобився броньований тягач з низьким силуетом і високими характеристиками прохідності та маневреності.
Перший легкий броньований багатоцільовий тягач був виготовлений у 1964 році в Харкові. Він створювався спеціалізованим конструкторським бюро Харківського тракторного заводу під керівництвом головного конструктора Анатолія Білоусова. У конструкцію машини були закладені дуже високі на той час технічні характеристики: 240-сильний дизель, максимальна швидкість – до 60 км / год, вантажопідйомність – 2,5 т, маса причепа на буксирі – 6,5 т. Найбільш значущими нововведеннями стали броньований герметичний корпус, який забезпечував машині плавучість. 8-циліндровий чотиритактовий дизель ЯМЗ-238В дозволив досягти дуже високого для 60-х років показника питомої потужності – 25,8 к.с. / т. Кузов вміщує до 11 чоловік, в кабіні може вільно розміститися ще три людини.
МТЛБ (військові дали їй ласкаву назву «Мотолига»), зі зрозумілих причин, не мав широкої броні і технічного оснащення на рівні БМП або БТР. За задумом, він мав застосовувтися виключно для перевезення пасажирів, артилерійських систем, при усуненні наслідків надзвичайних ситуацій. В умовах бойових дій суттєвою перевагою стала висота корпусу – менше двох метрів – яка дозволяє МТ-ЛБ ховатися від вогню противника в складках місцевості і діяти поблизу передової.
МТ-ЛБ – це плаваюча машина, на воді вона здатна розвивати швидкість до 6 км/год за рахунок обертання гусениць; номінальна вантажопідйомність при цьому складає близько 2т. У стандартну комплектацію також входила система захисту від зброї масового знищення та прилади нічного бачення. На шасі МТ-ЛБ також може бути закріплена 122-міліметрова гаубиця 2С1 «Гвоздика». Гармата виробництва 70-х років минулого століття досі служить вірою і правдою не лише українській армії, а і багатьом іншим на пострадянському просторі. З часом зі звичайного броньованого тягача МТ-ЛБ перетворився в універсальне шасі, на основі якого з’явилося ціле сімейство бойових і допоміжних броньованих машин. Нині воно включає більше 80 зразків і модифікацій – від артилерійських тягачів до самохідних протитанкових ракетних комплексів.
Попри відверту відсталість цієї техніки як для бойових дій XXI сторіччя, на жаль, доводиться констатувати, що українській армії вона усе ще потрібна. Так, лише у вересні минулого року стало відомо про те, що Україна придбала партію з 10 вживаних МТ-ЛБ індійської армії. Тягачі були вироблені у Болгарії, а на їх придбання пішло близько 13,5 тисяч доларів за одиницю (близько 310 тисяч гривень). На їх базі планується обладнання броньованих медичних машин. Паралельно з цим, науково-виробнича компанія «ВК Система» минулого року виконала державне оборонне замовлення, випустивши 45 автомобілів зразка – МТ-ЛБ-С. Модель призначена для збору і вивозу поранених з поля бою з наданням першої медичної допомоги. У ній була збільшена висота десантного відсіку, завдяки чомуможливе розміщення поранених у два яруси. У кормовій частині встановлена лебідка з електроприводом – тросом можна витягати поранених з важкодоступних зон або з під вогню.
Цікавий і той факт, що до початку бойових дій на сході України придбати МТ-ЛБ можна було у приватному порядку. Так, на сайтах оголошень були наявні пропозиції на суми від 200 до 400 тисяч гривень за одиницю.
Про те, що українським військовим часто доводиться використовувати МТ-ЛБ не за призначенням, можна судити навіть з новинних зведень з фронту. На жаль, з цих зведень часто випливає, що техніка періодично виходить з ладу, крім того, це легка мішень для ворожих ПТРК і крупнокаліберного озброєння. Наводимо уривки зі спогадів кіборга Віталія П’ясецького, який у складі 80ої аеромобільної бригади захищав летовище Донецького аеропорту в січні 2015 року. В умовах недостатнього постачання армії та критичної нестачі “броні”, МТ-ЛБ тоді доводилося використовувати замість бронетранспортерів та машин евакуації:
“13 січня 2015 року ми підготувалися до виїзду в термінал Донецького аеропорту. Три МТЛБ, які мали нас везти, було завантажено під зав’язку… але один заглох. І хлопців, які мали в ньому їхати, розкидали по інших машинах. У нас їхало 8 чоловік, і нам допхали ще двох. Це Антон Калинюк і Вадим Демчук, який загинув після підриву терміналу… Після підриву аеропорту двоє наших – Зеник і Рахман – вийшли в сторону Пісок, і Рахман намагався тоді повернутися. Вони на трьох МТЛБ виїхали, до одного було причеплено зенітну установку, але цю машину підбили, хлопці згоріли. Один МТЛБ з Рахманом у тумані проскочив повз термінал і впав на стоянку. Там висота була десь метрів п’ять, а, може, і більше. Сєпари почали обстрілювати цей МТЛБ, але Рахману вдалося звідти вибратися, і він якось вийшов у сторону Пісок”.
А ось що пригадував про використання цієї техніки під час боїв за Дебальцеве ветеран АТО Володимир Погорілий, боєць 128-ої гірсько-піхотної бригади:
“От Саша, мій побратим, водій МТ-ЛБ – хитрий дуже, обманщик. Під час оборони він їздив мінними полями і всім розказував, що знає дорогу. А вже у 2016-му він нам зізнався, що дороги не знав, навмання їздив. Танкісти до нас приходили, казали – є тут у вас легендарний хлопець, усі тропи знає, він нас проведе? І Саша вставав, заводив «Мотолигу», і їхав. І жодного разу нічого не трапилось”.
Загалом, попри значний вік тягачів, українські військові не мають особливих нарікань на МТ-ЛБ. Серед головних переваг хлопці відзначають простоту використання, високу прохідність та надійність, які нікуди не подінуться, якщо за апаратом добре доглядати. Кажуть, що це стосується практично усієї техніки, яка за часів Союзу конструювалася на Харківському заводі; апарати російського виробництва за цими показниками суттєво поступаються. Головним недоліком МТ-ЛБ називають велику гучність двигуна, яка практично не залишає шансів пересуватися непоміченими.
Зауважимо також, що багато одиниць цієї техніки знаходиться і у розпорядженні бойовиків – українські воїни регулярно знищують МТ-ЛБ терористів з боєприпасами та установками ЗУ-23-2. Постачання цих апаратів відбувається з території Росії. Фактично, ворог таким чином визнав досягнення харківських конструкторів. Адже після початку війни у 2014му році Україна припинила експорт цих машин в Росію, однак країна-агресор швидко налагодила виробництво власної модифікації МТ-ЛБ, які масово постачаються у військові частини. Про те, що це розробка Харківського заводу, росіяни воліють не згадувати.
Андрій Артюх, НОВА – новини ветеранів: інформаційний портал для учасників АТО/ООС