Сьогодні – 34 річниця Чорнобильської катастрофи, яка вважається найбільшою за всю історію людства, як за кількістю загиблих і потерпілих від її наслідків людей, так і за економічним збитком.
Приблизно о 1:23:50 26 квітня 1986 року на четвертому енергоблоці Чорнобильської АЕС сталися два теплових вибухи, які повністю зруйнували реактор. Будівля енергоблоку частково обвалилася, при цьому, як прийнято вважати, загинула одна людина — Валерій Ходемчук. На даху почалася пожежа. Згодом залишки активної зони 4-го реактора розплавилися. Суміш розплавленого металу, піску, бетону і палива розтікалася під реакторними приміщеннями. В результаті аварії у атмосферу стався викид радіоактивних речовин ізотопів урану, плутонію, йоду-131 (період напіврозпаду 8 днів), цезію-134 (період напіврозпаду 2 роки), цезію-137 (період напіврозпаду 30 років), стронцію-90 (період напіврозпаду 29 років). Становище погіршилося тим, що в зруйнованому реакторі відбувалися вже неконтрольовані ядерні і хімічні реакції з виділенням тепла (від горіння запасів графіту), з виверженням з розлому протягом багатьох днів продуктів горіння радіоактивних елементів і зараження ними великих територій. Зупинити активне виверження радіоактивних речовин із зруйнованого реактора вдалося лише на кінць травня 1986 року шляхом мобілізації ресурсів усього колишнього СРСР і ціною масового опромінення тисяч ліквідаторів.
Радіоактивна хмара обійшла європейську частину СРСР, більшу частину Європи, дісталася східу США. 60 % радіоактивних речовин осіло на території Білорусі. Понад 200 000 осіб було евакуйовано із зон радіоактивного забруднення.
Радіоактивного опромінення зазнали близько 600 000 осіб, насамперед ліквідатори катастрофи. Навколо ЧАЕС було створено тридцяти кілометрову «Зону відчуження».
Підхід до інтерпретації фактів та обставин аварії змінювався з часом і повністю єдиної відповіді на питання чому це сталося не існує і досі.
Консультативний комітет з питань ядерної безпеки (INSAG) в 1993 році оприлюднив новий звіт, що приділяв більшу увагу серйозним проблемам в будові реактора. У цьому звіті багато висновків, зроблених 1986 року, визнано помилковими.
В 2000-ні роки були названі наступні причини аварії:
– реактор був неправильно спроєктований і небезпечний;
– персонал не був проінформований про небезпеки;
– персонал допустив ряд помилок і ненавмисно порушив наявні інструкції, частково через відсутність інформації про небезпеки реактора;
– вимкнення захисту або не вплинуло на розвиток аварії, або не суперечило нормативним документам.
Сьогодні ми повинні ще раз подякувати всім, хто ціною свого здоров’я і життя приборкав полум’я «мирного атома».