30 років тому, 15 січня 1992 року, президія Верховної Ради затвердила Державний Гімн України без слів, а тільки на музику Михайла Вербицького. У перекладі з грецької мови слово “гімн” означає “святкова пісня”. Державний Гімн є одним із державних символів та ідентифікує державу на міжнародних зібраннях, форумах, спортивних змаганнях, інших міжнародних заходах.
Вірш «Ще не вмерла Україна» написав український етнограф, громадський діяч, поет Павло Чубинський в Києві восени 1862 року.
У 1863 році в 4-му номері львівського літературно-політичного часопису “Мета” серед поезій Тараса Шевченка – “Лічу в неволі…”, “Мені однаково…”, “Весело сонечко ховалось”, “Заповіт” – був надрукований і вірш “Ще не вмерла Україна”, який в Галичині певний час вважався твором Великого Кобзаря.
Михайло Вербицький жив в Австрійській імперії і був церковним композитором. Вірш припав йому до душі, бо був патріотичний за змістом і легкий за формою.
Спершу Вербицький представив “Ще не вмерла Україна”. як патріотичну пісню, яку сам виконав під час зібрання гімназійної “Громади” в Перемишлі (нині територія Польщі). Щоб усі члени “Громади” могли співати разом, зробив із неї хорову композицію.
Уперше майбутній гімн публічно було виконано 10 березня 1865 року також у Перемишлі як заключний концертний номер перших у Галичині світських “Вечерниць в пам’ять Тараса”.
Перший запис гімну “Ще не вмерла Україна” було зроблено на фірмі “Gramophon” в жовтні 1910 році в Кельні (Німеччина) за участі українського оперного співака Модеста Менцинського
Іван Франко та Леся Українка розглядали “Ще не вмерла…” як національний гімн.
Під час Української революції 1917-1921 рр. – за УНР Центральної Ради, Гетьманату, ЗУНР, Директорії УНР – пісню починають виконувати під час урочистих подій та свят. Творіння Чубинського і Вербицького у виконанні хору під керівництвом Кирила Стеценка пролунало під час проголошення Акту Злуки між УНР і ЗУНР (22.01.1919р.).
“Ще не вмерла Україна” вперше в історії офіційно стала гімном Карпатської України 15 березня 1939 року. В СРСР та УРСР пісню вважали «ідеологічно шкідливою»: спочатку «петлюрівською», а після Другої Світової війни – «бандерівською». Але попри роки заборон вона знову пролунала на офіційному заході в Українській РСР 24 вересня 1989 року. На головній сцені фестивалю “Червона рута” в Чернівцях її виконали Василь Жданкін, Віктор Морозов та Едуард Драч.
“І покажем, що ми, браття козацького роду”, – лунало в жовтні 1990 року в центрі Києва під час студентської “Революції на граніті”.
Після проголошення Верховною Радою “Акта незалежності України”, починаючи з 17 вересня 1991 року, Українське радіо розпочинає свої передачі виконанням, тоді ще пісні, “Ще не вмерла Україна”. 05 грудня 1991 року її вперше офіційно і урочисто виконав хор імені Григорія Верьовки (під керівництвом Анатолія Авдієвського) на засіданні Верховної Ради України, присвяченому підсумкам Всеукраїнського референдуму та першим виборам президента України.
Офіційно “музична редакція” Державного Гімну була дуже тяжко затверджена українським парламентом 15 січня 1992 року. Але тільки 06 березня 2003 року Верховна Рада нарешті спромоглася ухвалити Закон “Про Державний Гімн України”, запропонований тодішнім президентом Леонідом Кучмою. А до того часу мелодія формально існувала без затверджених слів – через спротив фракцій комуністів і соціалістів у Верховній Раді України. І тільки після того, як відносну більшість на виборах до ВР 2002 року отримав блок Віктора Ющенка “Наша Україна”, а правлячу коаліцію зібрав провладний блок “За єдину Україну!”, законопроєкт нарешті зібрав необхідну кількість голосів: його підтримали 334 народних депутати, проти висловилися 46, не брали участі в голосуванні депутати комуністи та соціалісти.
Законом було передбачено: “Державним Гімном України є національний гімн на музику М.Вербицького із словами першого куплету та приспіву твору П. Чубинського в такій редакції:
“Ще не вмерла УкраїнИ ні слава, ні воля,
Ще нам, браття молодії, усміхнеться доля.
Згинуть наші воріженьки, як роса на сонці.
Запануєм і ми, браття, у своїй сторонці.
Приспів:
Душу й тіло ми положим за нашу свободу,
І покажем, що ми, браття, козацького роду”.
Гімн України набув мегапопулярності під час “Помаранчевої революції” (2004 р.), а особливо “Революції Гідності” (2013-2014 років.) “Ще не вмерла…” співали на Майдані щогодини. Мільйони протестувальників відчували духовну силу, впевненість у тому, що треба стояти, аби зберегти незалежність України, визволити її від проросійського режиму Януковича.
Сьогодні Державний гімн і надалі об’єднує й надихає українців. Нерідко чуємо його тепер у дуже різному виконанні, починаючи від маленьких діток до бійців, які захищають нашу Вітчизну від російських агресорів.
Олександр Вікторович, «НОВА: новини ветеранів АТО/ООС»
