Воєнний стан у державі оголив одну з найбільших проблем ветеранської політики – протистояння між захисниками та професійними чиновниками. Ветерани вважають, що заслужили від держави право отримувати перевагу при працевлаштуванні на державну службу, а посадовці, які півжиття просиділи в адміністраціях, уперто не бажають їх туди допускати.
Пам’ятаєте одну з попередніх публікацій, де ветеран ходив влаштовуватися на роботу до управління у справах ветеранів? А співбесіду проводила керівниця управління, яка жодного стосунку до ветеранів не має, окрім того, що призначена керувати цим підрозділом. Переглянули читачі публікацію, посміялися з недолугої чиновниці. Але не звернули увагу на головне: стороння людина в управлінні, яка з невідомої причини керує ветеранською політикою, говорить ветерану: «Ви нам не підходите!..» І називає кілька надуманих причин… Що може бути більш цинічне за такий випадок? Саме в таких підходах проявляється ганебне ставлення адміністрації до вчорашніх захисників. Не останню роль у цьому процесі відіграє відсутність відкритих і прозорих конкурсів на зайняття державних посад, що є наслідком дії воєнного стану.
ПОНЯТТЯ ПРОФЕСІЙНОГО ЧИНОВНИКА
Хто такий ветеран, визначено в чинному законодавстві. Зокрема Законі про статус ветеранів війни. А ось термін «професійний чиновник» у жодному законодавчому документі знайти неможливо. Тому й потребує він детального пояснення. Це, приміром, така особа, яка багато років тому прийшла, скажімо, на посаду провідного консультанта до управління у справах молоді і спорту, потім працювала головним спеціалістом житлово-комунального господарства, потім начальником відділу агропромислового комплексу, далі заступником начальника департаменту соціального захисту… І тепер має право претендувати на посаду керівника управління у справах ветеранів!
Це не стосується конкретної особи, а лише ілюструє принцип призначення у ветеранські структури так званих «професійних чиновників». Для них не має значення ні фахова освіта, ні досвід роботи за тією чи іншою спеціальністю. «Професійний чиновник» може керувати освітою й культурою, захистом довкілля й комунальним будівництвом, масовими комунікаціями й розвитком промисловості, цивільним захистом і запобіганнями корупції. Ось що таке – «професійний чиновник»!
Віктор Трубчанов, співголова ГО «Спілка ЗСУ»:
– Мені абсолютно не зрозуміло, чому чиновники засіли у ветеранському управлінні, чому вони його очолюють і чим там займаються? Ставити питання, що управління нічого не робить для ветеранів, немає ніякого сенсу. Як вони щось робитимуть, коли поняття не мають про проблеми ветеранів, бо ніколи не стикалися з цими проблемами! І я підозрюю, що не надто переймаються конкретними ветеранами. Для них значно важливіше завдання – обмежити доступ захисників до власного середовища. Дуже не хотілося б, після пекла війни та виборювання свободи України, виборювати свої власні права та вставати в протидію з чиновницьким апаратом. Я далекий від того, щоб допускати, що під час окупації міста (не дай, Боже, звичайно) всі чиновники радо переметнуться на бік ворога. Але досвід окупованих територій показує, що багато державних службовців достатньо активно співпрацювали з окупантами. А це були «правильні» й «перевірені» владою люди, яких цінували значно більше, ніж тих, хто взяв до рук зброю і став на захист Батьківщини…
НОВА ЗУСТРІЧ – НОВА ІНФОРМАЦІЯ
21 квітня у Харківській обласній раді відбулося засідання комісії. Назва в неї дуже довга, складається аж із чотирнадцяти слів. Тому не будемо зловживати увагою читача, а зазначимо лише те, що комісія ця опікується проблемами ветеранів. Так-так, саме тих ветеранів, яких обласна влада відверто принижує й дискредитує.
На комісії з кількох питань звітувала посадовиця – в. о. начальника управління у справах ветеранів Тетяна Печура. Вона розповіла достатньо багато цікавої й корисної інформації. Традиційно чиновниця починає свої виступи словами, що вже стали мемом: «Нами було розроблено найкращу в Україні програму підтримки захисників і захисниць». Хто її визнав найкращою, де оцінювали та на якому змаганні програма отримала перемогу, ніхто не знає. Підозрюю, що й Печурі така інформація також невідома.
А далі очільниця управління розказувала і про 122 мільйони гривень, і про 60 використаних мільйонів і про інші не менш переконливі суми, витрачені чи призначені для ветеранів області. І це виглядало вмотивовано й обґрунтовано, аж поки представник ветеранів, що завітав на засідання комісії, не поставив пряме питання: «А які кошти для ветеранів з обласного бюджету було направлено за призначенням не через департамент соцзахисту, а саме через управління, яким керує Печура?»
Відповідь виявилася плутаною й не до кінця зрозумілою: «Кошти, що спрямовуються на управління, це лише заробітна плата працівникам управління. У минулому році в управлінні працювало 7 осіб, зараз працює 10. Порядком, передбаченим програмою, розпорядником коштів є департамент соціального захисту…» А далі – дуже багато слів, як управління піклується про ветеранів.
Пані чиновниця має таку здатність: після її відповідей ситуація не проясняється, а викликає питань ще більше, ніж було до того. Довелося уточнювати, чи правильно зрозуміли присутні цей спіч посадовиці: «Жодної копійки для ветеранів через управління не надходило?» І Тетяна Печура підтвердила це уточнення. Для чого й кому потрібне управління, якщо його програми фінансуються завдяки іншому підрозділу адміністрації? Чи не логічно в такому випадку створити відділ при департаменті соцзахисту, що буде займатися фінансуванням ветеранських програм? Але ж держава визначила, що ветеранське управління має існувати, а отже воно повинно володіти значно більшими повноваженнями!
До речі, щодо повноважень. Поспілкувався з керівниками кількох активних ветеранських організацій, із волонтерами, що опікуються проблемами захисників, із пересічними ветеранами. Ви не повірите, але жодному співрозмовнику невідомо, чим займається управління у справах ветеранів! Наступне питання: «Чи зверталися до управління за порадою чи допомогою?» Такі є. Кажуть, що зверталися до попередниці Печури – Вікторії Кравченко. Та відповіла, щоб писали офіційні запити, а вона буде офіційно відповідати. Також у письмовому вигляді. Все!
Кравченко продовжує працювати в цьому управлінні, але на іншій посаді. На відміну від ветеранів, яких не хочуть туди підпускати на гарматний постріл. Запитаєте, чому так відбувається? Відповім: не знаю! Ветерани можуть лише здогадуватися, бо прямих підтверджень немає й не може бути, оскільки в управлінні ветерани не працюють. А може тому й не працюють, щоб не було прямих підтверджень? Цікаву думку з цього приводу висловив ще один наш співрозмовник.
Руслан Агібалов, депутат Харківської міської ради, керівник ГО «Спілка інвалідів АТО «Непереможні»:
– У чиновницьких колах достатньо популярною є схема, коли кошти, призначені на реабілітацію чи допомогу ветеранам, не афішуються публічно. У кінці року невитрачені гроші повертаються до державного бюджету, а чиновники виписують собі премії за економію коштів. Так у минулому році ніхто не знав про компенсацію за санаторно-курортне лікування. А почали звітувати, виявилося, що програмою скористався аж один інвалід війни на всю Харківську область. Я не можу стверджувати, що така схема зараз використовується на обласному рівні. Але відсутність в адміністративних структурах ветеранів дозволяє чиновникам безконтрольно чинити будь-які дії. У тому числі – корупційні та протиправні.
ФАКТИ ГОВОРЯТЬ ЗА СЕБЕ…
Читач, далекий від тих проблем, які тут піднімаються, скаже, що в кожного своя правда. Але ж є об’єктивні моменти, яким не можна заперечити. Деякі обласні центри мають по кілька ветеранських просторів, що працюють не один рік, мають масу послуг – медичних, психологічних, соціальних. А в Харкові – місті-мільйоннику – жодного закладу для ветеранів. Тут чотири місяці тому простір лише зареєстрували як комунальний заклад. По сьогоднішній день він так і лишається на папері.
У деяких областях голови адміністрацій і профільні заступники радо зустрічаються з ветеранами, мають приятельські стосунки з більшістю організацій. Ветеранськими управліннями керують і працюють там учасники бойових дій, інваліди війни. А Харківщина навіть дорадчий орган – Раду захисників – намагалася створити так, щоб там було як можна менше ветеранів. А замість них – підлеглі з територіальних громад. У пожежному порядку в кожній громаді області були зареєстровані організації, що подали своїх кандидатів до Ради захисників. І пріоритет надавався тим чиновникам, що будуть працювати з ветеранами, хоча ніякого відношення до ветеранів не мають.
Ось така вона – Харківська область!
Денис Семенюк, член правління ГС «Асоціація об’єднаних сил»:
– У мене таке враження, що чиновники, які мають працювати з ветеранами, вкрай знахабніли. Коли я захищав людей, які знаходилися в тилу, то сподівався, що до нас буде таке саме ставлення. Нічого подібного! Забирається фінансування в Чорнобильській лікарні (Харківський обласний кардіологічний центр), де також обслуговуються ветерани. Керівник Ветеранського простору чотири місяці не може отримати приміщення… У своїй діяльності я стикався з випадками, про які гидко згадувати. Коли створювали футбольну команду, в якій грають спортсмени з ампутаціями, то хлопці зверталися за допомогою до чиновників. І нас відверто проігнорували. А як команда почала грати, з’явилися дзвінки від влади: давайте ми покажемо вашу діяльність і допоможемо команді… Я впевнений, що сьогодні на державу працюють лише військовослужбовці. Державні чиновники займаються чим завгодно, але не служінням народу України! Влада забула, що вони є тимчасово найнятими нами менеджерами… Ще з 2014 року стало зрозуміло, що допомогти ветерану може лише побратим, який пережив таке саме. Тому психологів ми вибираємо тих, хто має бойовий досвід. Лікарів – також! І чиновниками для ветеранів мають бути наші побратими. Ветеранськими справами повинні займатися ветерани! Іншого шляху не буде!..
Тут виникає питання, чому не дивуються у ветеранському міністерстві, що управління в Харкові, з яким вони тісно співпрацюють, представлене не ветеранами, а професійними чиновниками? А може тому й не дивуються, що цілком підтримують таку ситуацію?..
І наостанок – підсумки.
Ветерани, з якими вдалося поспілкуватися, твердо стоять на позиції, що в управлінні у справах ветеранів мають працювати лише ветерани. Бо воно так називається й для цього воно створене. І ніяких печур і кравченок! Ні, до вказаних осіб, як до людей, немає жодних претензій. Але у протистоянні чиновників і ветеранів вони обрали не ветеранську позицію. Тому ніхто навіть не сподівається, що ці посадовиці будуть вимагати від керівництва адміністрації якихось преференцій для ветеранів. А якщо вони цього робити не збираються, то для чого вони ветеранам? В адміністрації достатньо багато підрозділів, де можуть працювати ці дві фахівчині!
Тож ветерани зробили хід і м’яч тепер знаходиться на боці керівників області. Як вони зіграють цього разу – проігнорують, дадуть рішучий бій ветеранам чи спробують задуматися й почнуть співпрацювати зі спільнотою?
Довідаємося найближчим часом…