Уроки історії, що пишуться сьогодні

Якщо ми живемо в часи, коли доводиться брати участь у складних історичних подіях, то чому б не зробити «хід конем» і не використати історію як тему, де лікує живий досвід? Саме так працює історичний проєкт «Шануймося. Ветерани», в якому зі школярами працюють ветерани російсько-української війни.

Перший сезон під назвою «Шануймося» Всеукраїнське громадське об’єднання «Рушійна Сила» реалізувало ще в ковідні часи. Тоді бракувало якісних матеріалів для дистанційного навчання, а спікерами були відомі громадські діячі та лідери думок. Ролики з цих занять досі популярні і школярі переглядають їх під час підготовки до уроків.

– Коли з’явилася можливість створити другий сезон, – розповідає режисерка проєкту Марія Яремчук, – це теж була відповідь на виклики війни, бо вона дуже впливає на наше суспільство. Коли ми почали думати, хто стане спікерами уроків, відповідь була очевидна – ветерани. Зокрема ті, які мають інвалідність. У нас часто посадовці пропонують залучати ветеранів. І ми це зробили, обравши темою події з військової історії України.

Обидва сезони вийшли за фінансової підтримки Українського культурного фонду, проте на підготовці й публікації матеріалів проєкт не завершився. Важливою частиною стали зустрічі у школах, коледжах. Більшість роликів із ветеранами створювались у співпраці з локальним партнером –  Тернопільською кінокомісією.

За словами продюсера Володимира Ханаса, спікерів шукали у місцевій ветеранській спільноті. Іноді бійці відмовлялися, бо вважали, що історія надто складний предмет, щоб доручати його людям без відповідної освіти. Із академічної точки зору, це дійсно так. Але мета проєкту – не просто педагогіка. Вона в тому, щоб віднайти вартісну тему для зустрічі. І тема ця вчить розуміти історію через долі людей і стає причиною для глибокого спілкування.

Оскільки рани сучасної війни надто живі, історія стає тим самим безпечним майданчиком. Команда називає таку діяльність «кінотерапією». Ветеран тут захищений від болючих питань на кшталт: «Як це – втрачати друзів? Як виконувати складні завдання в умовах стресу? Як воно – вбивати?» Натомість він може говорити про події, які хоч і болять, проте залишаються на безпечній дистанції – в архівах і спогадах.

РОЗВІДКА КРІЗЬ ОБ’ЄКТИВ

Офіцер розвідки у відставці Ігор Крочак знявся в епізоді про морські походи козаків. Як військовий журналіст та фотограф за фахом, він мріяв про цю професію з дитинства. Свій перший виїзд у зону бойових дій здійснив ще в 2014 році як волонтер, а в 2016-му пішов на фронт розвідником. Служив у 131 окремому розвідувальному батальйоні імені полковника Євгена Коновальця. У грудні він завітав до Тернопільської загальноосвітньої школи № 10 із нагоди Дня волонтера і Дня Збройних сил. Саме в цій школі навчалися деякі з учнів, які взяли участь у зйомках проєкту «Шануймося. Ветерани». На показі роликів Ігор Крочак хоч і був формально гостем, але сам не забував про своє покликання: робив світлини з заходу та доповнював інформацію цікавими фактами.

Одним із цінних трофеїв із війни для нього стала камера Sony Alpha 6000, захоплена у ворожого підрозділу. Будучи неофіційним літописцем батальйону, Ігор Крочак буквально створював історію власноруч. На зустрічі він розповів, як адаптував стару астрономічну трубу кінця 80-х, зроблену ще на радянському заводі, що працювала для мілітарних цілей.

– До повномасштабного вторгнення дрони були рідкістю, техніки бракувало, – згадує ветеран. – Я замовив титанові перехідні кільця і поєднав стару оптику з сучасною «цифрою». Цей гібрид дозволяв воїнам спостерігати за ворогом на великій відстані.

Далі Ігор показує свої архівні фото і спокійно, буденно розповідає: «А це ми на ворожій території. Це фото вже можна показувати, але я все одно не скажу вам, де саме воно зняте».

Через контузію в Ігоря розвинувся цукровий діабет. У 2022 році він на деякий час повернувся на фронт, але в повній мірі виконувати бойові завдання не міг – хвороба брала своє. Зараз ветеран працює головним спеціалістом у Державному архіві Тернопільської області, займається волонтерством і збирає історії про загиблих героїв від їхніх рідних.

Під час зустрічі зі школярами Ігор проводить паралелі. Від перших фотокореспондентів Кримської війни XIX століття, які, під охороною солдат, возили техніку на спеціальних візках; до нашого земляка Олександра Смакули, що винайшов просвітлену оптику, відому зараз як «шар Смакули». Завдяки їй сьогодні працюють супутники. Так Крочак наголошує, що, окрім бойових дій, велике значення має когнітивна та інформаційна війна:

–  У нас немає іншого виходу, ніж стверджувати волею, залізом і переконаннями, як жити на своїй рідній землі. Прийдешнє покоління прийме цю естафету від нас. Я не хочу нікого лякати, але навіть, якщо й буде якесь примирення, небезпека нікуди не дінеться. На жаль, московія вкрала навіть нашу самоназву. Це як у середньовіччі: якийсь крадій, купивши титул графа, привласнює собі всі почесті. А згодом з’являється справжній спадкоємець, і це в клептомана породжує звірячу ненависть. Так і тут – вони вкрали історію Київської Русі. А тепер, коли Україна відновлює свою ідентичність, для них це є чимось немислимим. Спочатку працює телевізор, а потім приїжджають танки. Тому історія та журналістика – це також фронт! Якщо ви напишете про цей захід на своїх сторінках у соцмережах – то буде й ваш внесок. Ви зробите колосальну роботу!

ДЗЕРКАЛО ДИТЯЧИХ ОЧЕЙ

Раніше словосполучення «зустріч із ветераном» асоціювалося з урочистостями та парадами до Дня Перемоги. Там літні люди сприймалися на рівні музейних експонатів, яким давали мало говорити. Ще якийсь десяток років тому дітям казали: «Ви останнє покоління, яке застало ветеранів». Але сьогодні ті діти самі знаходяться на фронті й вони започатковують нове ветеранське покоління. Згадуються й ветерани афганської війни, про яких зараз говорять набагато менше, але вони також діяли в екстремальних умовах. Такий підхід підкреслює, що важливо вивчати мілітарну історію, поки є її свідки. Не все стане частиною загальної картини в підручниках, але є багато деталей, які мають колосальне значення для окремої людини. Існує багато важливих нерозказаних історій. І щоб їх почути, для цього потрібен індивідуальний підхід: слово за словом, подія за подією.

Сьогодні в кожній школі є діти, чиї батьки на фронті. Є ті, в кого рідні, на жаль, загинули. Для них це не нудна шкільна лінійка, а жива розмова без попереднього сценарію та зайвого пафосу. Ще цікавіше було безпосередньо на знімальних майданчиках: у школах, музеях, на природі. Під час зйомок ветерани не лише переповідали власні спогади, а й могли долучитися до написання сценарію, доповнити його власними роздумами.

– Діти хвилювалися, працюючи зі справжніми ветеранами, – згадує режисерка Марія Яремчук. – Їм було складно сидіти спокійно, бо робота в кадрі – це дублі й повтори. Але школярів мотивувала можливість у перервах розпитати ветерана про те, що їх найбільше цікавило. Вони підтримували бійців. І якби не вони, ми б мали гіршу якість продукту. Дитячі очі, відгуки, спільні жарти – все це створювало атмосферу. Ми бачили, що ветеранам теж цікаво і вони отримують позитивні емоції…

УРОКИ БЕЗ ГЛЯНЦЮ

Проєкт складається із 10 уроків і серед тем – битва за Космач, битва під Бродами, Чортківська офензива. Усі теми входять до шкільної програми, матеріали у вільному доступі. Команда проєкту інформувала про це всі обласні департаменти освіти. Вже отримано перші відгуки, зокрема подяку від Тростянецької гімназії, що на Сумщині. У методичних матеріалах поставлені глибокі питання для роздумів, як-от: «Які чинники можуть впливати на правдивість спогадів?» Це вчить розуміти історію не шляхом зубріння, а через рішення людей. Є й уроки про сучасність, про оборону Донецького аеропорту, які проводить учасник подій Олександр Терещенко.

Ще один урок, присвячений Пилипу Коновалу – українцю, ветерану Першої світової, який воював у складі канадського контингенту британської армії й був нагороджений найвищою нагородою за мужність – Хрестом Вікторії. За його героїзмом ховалася трагедія: після війни він не зміг знайти родину на Батьківщині, поневірявся без житла, відбудовуючи життя по крихтах і борючись із наслідками фізичних та психологічних травм. Цей приклад засвідчує важливість всебічної допомоги ветеранам і команда проєкту «Шануймося. Ветерани» не оминула такої теми. Загалом проєкт отримав багато позитивних відгуків, тож творці сподіваються на його продовження.

 Війна може закінчитися, але в людських спогадах вона триватиме безкінечно. Саме такі ініціативи – приклад, як на місцевому рівні можна поєднати два важливі напрями: освіту та підтримку ветеранів. І це вже не просто уроки, а шлях до зцілення через розуміння того, ким ми є…

Марія БУРЛАК

Проєкт здійснюється за підтримки National Endowment for Democracy (NED)

Останні записи

Зараз читають: