Так трапилося, що перший матеріал редакторської рубрики «Позиція» є чи не найболючішим для ветеранів, чинних військовослужбовців і членів родин загиблих героїв. Проблему можна було б звести всього до кількох слів у простому реченні: «Чи має українська земля належати українцям?» Вірніше, до двох речень, бо необхідне уточнення: «Тим українцям, що боронять цю землю, проливають кров і кладуть за неї власні життя?» Тепер, здається, все! Тема визначена!..
А зараз давайте повернемося в минуле, щоб поглянути на проблему в ретроспективі й перспективі – від минулого в майбутнє.
На зорі приватизації ті, хто її готував, порахували й визначили, що для українських земельних угідь буде абсолютно незбитково, якщо кожен громадянин у країні буде володіти двома гектарами орної землі. Порахували й записали до законодавчих актів, що всі без виключення українці мають право на отримання цих двох гектарів.
Але час ішов, і згодом виявилося, що ні, не вистачає землі в Україні, щоб наділити кожного двома гектарами. Спитаєте, куди та земля поділася? Просто в нас, поруч з простими громадянами, знаходяться інші громадяни, що володіють сотнями, тисячами й навіть сотнями тисяч гектарів. А як без цього? Завжди мають бути ті, хто отримує більші права й привілеї!..
А потім прийшов 2014 рік з АТО, першими загиблими на фронті й учасниками бойових дій. Тоді прописали в законі, що оці самі учасники й повинні першочергово отримати свої двогектарні наділи. І землі для цього цілком вистачало. Правда місцеві дуже неохоче ділилися нею із захисниками.
Далі на зміну АТО прийшла ООС, а в 2022-му – повномасштабне вторгнення агресора, мобілізація. Учасників, загиблих, інвалідів ставало все більше й більше. Але тепер вони навіть мріяти не могли про своє право на позачергове отримання шматка землі, яку продовжували обороняти. Бо з початку введення воєнного стану, будь-яка приватизація припинилася!..
У 2019 році в Україні відбулися вибори Президента. Уперше на цих виборах переміг той, хто президента зображав на кіноекрані. Переможець розпустив Верховну Раду та через ще одні вибори, тепер уже парламентські, привів до законодавчого органу власну команду. Команда ця, була представлена здебільше випадковими людьми. Один їздив на поклон до картопляного керівника сусідньої держави. Інший доводив, що лозунг «Слава Україні!» за сутністю своєю є нацистським. Третій взявся активно боротися з державною мовою, волаючи, що його права нехтуються. Четвертий, навпаки, став захищати злочинців у рясі, які знаходяться на службі у ворога. П’ятий рекомендував продати собаку, щоб сплатити комуналку… Про неадекватного ресторатора й ще більш неадекватну горе-лікарку я взагалі мовчу, бо тут, як кажуть, будь-які коментарі зайві!
Завдяки ось такій команді непрофесіоналів і напівпрофесіоналів Україна під час жорстокої й агресивної війни отримала недієздатну більшість у законодавчому органі держави…
Але на відміну від фракції народних слуг, є в парламенті депутати, які не байдужі до долі України. І серед них такий собі Сергій Рудик, який переконує, що ще й зараз ветерани можуть отримати землю й приватизувати власний наділ. Він навіть написав законопроєкт, в якому все це обґрунтував і роз’яснив, що саме й як слід робити.
Портал «Новини ветеранів» неодноразово звертався до законопроєкту № 11335 та його автора. Щоб не повторюватися, вимушений надати посилання на одну з тих публікацій:
Але з того часу також відбулися деякі зміни. Більшість у Верховній Раді вирішила, що під час воєнного стану все ж слід частково відмінити заборону та надати можливість декому приватизувати земельні наділи. Але не воїнам і ветеранам, як пропонував Сергій, а магнатам і землевласникам. І не по два гектари, а по десять тисяч в одні руки!..
Зараз полковник ЗСУ і Народний депутат Сергій Рудик знаходиться на фронті й раз на кілька місяців навідується до Верховної Ради. Він всіма силами майже рік намагається проштовхувати свій законопроєкт, який уперто не хочуть виносити до сесійної зали й ставити на голосування. Провладна фракція «Слуга народу» й голова Верховної Ради блокують цю ініціативу.
– Із кожним днем, – говорить Рудик, – у державній власності зменшується кількість землі. І скоро її не буде зовсім. Коли хлопці повернуться із фронту, може виявитися, що поки вони воювали, їхню землю вже змогли приватизувати. У мене немає слів, щоб висловити ставлення до такого рівня цинізму цих законодавців!..
Ось така патова ситуація! Провладна команда узурпувала вищий законодавчий орган і не зважає ні на воєнний стан, ні на щоденні прильоти в міста і села, ні на загибель тисяч військових і цивільних. Невже з цього становища немає жодного виходу?!
Сергій Рудик пропонує учасникам бойових дій, членам їхніх родин, родин загиблих героїв писати й відправляти звернення особисто до керівника фракції «Слуга народу» Давида Арахамії. До голови Верховної Ради Руслана Стефанчука, судячи з усього, звертатися немає жодного сенсу. А ось сотні тисяч листів, що надійдуть до партійної фракції в Раді, можуть дати якийсь результат і їх важко буде проігнорувати.
Так уважає Народний депутат і полковник ЗСУ Сергій Рудик. Нам лишається довіритися йому й підтримати ініціативу. Звичайно, якщо ми хочемо змін на краще й нам не байдуже, що буде завтра з українською землею, українським народом і державою з назвою «Україна»…