У парламенті розглядають ідею залучення ветеранів війни до роботи на державній службі. За словами депутатів, держава є найбільшим роботодавцем в Україні, тому саме вона має стати прикладом у питанні інтеграції ветеранів у мирне життя.

Про це заявила голова партії “Слуга народу” і очільниця профільного парламентського комітету Олена Шуляк під час слухань щодо квотування робочих місць для ветеранів. Вона наголосила, що практика запровадження квот, хоч і популярна серед громадськості, насправді не гарантує результату. Як приклад, Шуляк згадала досвід працевлаштування людей з інвалідністю, де квоти часто існують формально, не забезпечуючи ефективної інтеграції.

На її думку, замість фіксованих квот варто впроваджувати комплексний підхід — від професійної адаптації та перекваліфікації до цілеспрямованого працевлаштування, особливо в органах державної влади. В Україні в органах місцевого самоврядування вже працює близько 200 тисяч осіб, і ця система могла б відкрити нові можливості для ветеранів.

Шуляк також звернула увагу на приклад Сполучених Штатів, де для ветеранів передбачено пріоритет при прийомі на державну службу. Такий підхід може стати дієвим і для України, якщо його правильно адаптувати до національних умов.

Окремо вона розповіла про досвід Київської області, де в межах Програми комплексного відновлення реалізуються заходи підтримки ветеранів, зокрема — курси перекваліфікації у трьох професійно-технічних училищах. Також місцева влада співпрацює з бізнесом, щоб зробити програми навчання максимально релевантними до потреб ринку і забезпечити гарантоване працевлаштування.

Підсумовуючи, Шуляк підкреслила важливість об’єднання зусиль держави, бізнесу та ветеранських спільнот. Вона назвала ветеранів безцінним кадровим ресурсом, який володіє лідерськими якостями, вмінням працювати в команді й ухвалювати рішення у складних умовах. Завдання держави — перетворити ці риси на конкурентну перевагу, а не перешкоду для працевлаштування.

Військовий досвід є цінним активом у багатьох професіях у цивільному житті. Фах сапера гуманітарного розмінування — одна з таких професій, що відкриває можливості для застосування цього активу ветеранам. Це про застосування навичок, здобутих під час служби, про професію, що дозволяє залишатися поряд з побратимами та розвиватися разом.

Про цінність їхньої служби розповідає новинний сайт NV.UA.

Сапери знаходять та ідентифікують вибухонебезпечні предмети та залишки боєприпасів, які становлять загрозу для мирного населення. Вони очищують землю, щоб діти могли безпечно гратися на вулиці, а фермери — обробляти свої поля для врожаю. Це дозволяє громадам функціонувати вільно та без страху.

Історії ветеранів, які знайшли свій шлях у цивільному житті через професію сапера гуманітарного розмінування, є прикладом успішної адаптації та професійного зростання. Це розповіді про людей, які продовжують застосовувати свої навички та досвід, здобуті під час служби. Про освоєння нової справи та побудову свого майбутнього. Навчання у середовищі близьких за досвідом людей створює унікальну спільноту, яка підтримує та мотивує на цьому шляху.

Всі вони пройшли професійний курс у Навчально-кваліфікаційному центрі SHERIFF Demining. Завдяки фінансовій та інформаційній підтримці від фонду «Повір у себе», понад 60 ветеранів опанували професію.

Курс надав їм не лише професійні знання, а й сприяв особистому розвитку. Більшість учасників сприймають професію сапера як новий старт, можливість допомагати іншим і особисте досягнення. Спільне навчання з тими, хто має схожий досвід, сприяє психологічному комфорту та мотивації, адже більшість учасників відчували себе частиною спільноти, що додавало впевненості. 100% студентів відчували постійну підтримку з боку викладачів, що підкреслює професійний та уважний підхід програми. 

«Мене звати Максим, мені 25 років, я народився в Миколаївській області. Закінчив юридичну академію, деякий час працював у патрульній поліції. Потім звільнився і пішов добровольцем до Збройних сил України. Служив близько року, поки не отримав поранення, яке призвело до втрати кінцівки.

Це не просто особиста історія — це історія багатьох побратимів, які підтримують одне одного навіть після фронту. Побратим — для мене це святе слово. Це той, хто був поруч у найважчі моменти. І саме такі люди оточують мене й зараз.

Коли я прийшов на курс у SHERIFF Demining, одразу відчув: тут не просто «курсанти». Тут — ті, хто пройшов війну. Усі по-іншому дивляться на життя і ми всі одразу знайшли спільну мову. Наша група — це маленьке братерство.

Про курс я дізнався випадково: дивився бій на Мегого, у якому мій товариш приймав участь у поєдинку, він виступав на протезі. Після бою був ролик, спрямований до ветеранів — приєднуватися до курсу навчання на сапера. Мене це зачепило. Вже наступного дня я зателефонував до SHERIFF. Розмова була щира, пояснили все чітко.

Я хвилювався: чи зможу фізично, адже протез — це обмеження. Але мене одразу з’єднали з інструкторами, й після цієї розмови я зрозумів — можна. Треба пробувати.

Гуманітарне розмінування — це більше, ніж просто сфера діяльності. Це місія. Це про безпеку держави, про рідних, про близьких.

Підтримка друзів, спілкування з родиною — це те, що тримає на плаву. А ще — футбол на милицях. Ці півтори-дві години на полі — час, коли не думаєш ні про що зайве, просто граєш і живеш.

Нещодавно я дізнався, що скоро стану батьком. І це дало ще більше сили й мотивації. Я знаю, заради чого вчуся, заради чого борюсь. Щоб моя дитина жила в країні, де земля — безпечна”.

Ігор народився у Харкові, в місті, яке першим на собі відчуло, що таке війна у 21 столітті. Останні 13 років живе в Києві. Освіта — IT. Досвід — спорт високого рівня: гірські лижі, лицарські бої, витривалість. Але у 2022 році навіть той, хто звик рахувати секунди на схилі, навчився рахувати дні війни.

Коли 24 лютого все перевернулося, його гірськолижна школа зібралася разом. І вже 27 лютого — ціла команда була у військовій частині. Без довгих роздумів, без пафосу.

«Особливого вибору не було. Якщо ніхто не буде цього робити — нам усім гайки. Питання усвідомленості. Якщо людина розуміє, що відбувається — то питання „йти чи не йти“ не виникає взагалі».

Його пряма мова — як катана. Без прикрас. Але за цією різкістю — глибока рефлексія. Війна навчила не тільки влучно стріляти, а й точно мислити. Він не обрав бути сапером за покликанням. Він прийшов на курс сапера гуманітарного розмінування, бо вважає: ці знання — життєво необхідні. Для кожного.

«1500 кілометрів фронту — заміновано. Це не про „може знадобиться“. Це — про „потрібно вже“. І не важливо, чи буду я працювати сапером зараз. Може — пізніше. Але знання вже є. І вони на все життя».

Для людини, яка до цього не мала справ із саперною справою, курс став несподівано логічним. Ніщо не лякало — все пояснювалось просто і чітко. Але головне, що вразило, — викладачі.

«У нас дуже висока експертиза. Навіть знайомі теми лектори розкривають на зовсім іншому рівні. У них є бойовий досвід і глибоке розуміння процесів. Кожне слово — про виживання. І кожне слово варте уваги».

Ігор не виділяє «цікаво — нецікаво». Каже: «Все гармонійне. Все — важливе». Тому що в гуманітарному розмінуванні немає зайвого. Є тільки те, що рятує або — ні.

Його особливе спостереження: ветеран, який пройшов війну, інакше сприймає ці знання. Бо розуміє їхню ціну. Для цивільного це може бути просто інструкція. Для військового — це можливість не втратити побратима.

«Це не про „перекваліфікуватися“. Це про бути готовим. У цих умовах — лише навички можуть допомогти вижити. Ніякі титули, жодної ілюзії».

Сьогодні він займається громадською діяльністю. Допомагає іншим. Але носить із собою знання — як цінний інструмент. І якщо знадобиться — буде готовий.

Ця історія не тільки про нову кар’єру, а про усвідомлення, наскільки ці знання є критичними сьогодні, та прагнення здобути знання, щоб могти рятувати.

«Сапер — це людина мистецтва. Кожен об’єкт — як окрема картина. Ти маєш відчути, подумати, вирішити. І зробити так, щоб більше ніхто не постраждав».

Його звати Олег, він народився в Горішніх Плавнях на Полтавщині. Навчався в Харківському авіаційному інституті, за фахом — економіст, життя — державна служба, оренда, земельні питання. Але 24 лютого 2022 року стало точкою перелому.

Олег пішов добровольцем. Вже за лічені дні він став частиною інженерно-саперного підрозділу. Пройшов усе: Київщина, Харківщина, далі — командування, відповідальність, поранення. І — демобілізація. Продовження новим етапом в житті.

«Я не хотів просто залишити за спиною свій досвід. Хотілося перевести його у щось, що буде працювати на майбутнє».

Олег побачив оголошення про набір за спеціальністю сапер до курсу гуманітарного розмінування через «Київмілітарі Хаб» і одразу зрозумів — це воно. Він прийшов не з нуля. Він вже мав базу: знав боєприпаси, міни, роботу з вибухівкою. Але здивувався — скільки нового відкриває саме гуманітарний підхід.

«80% з того, що тут викладають, для мене — нове. Це інший рівень системності, інші підходи, інша мета. Не зруйнувати — а зберегти».

Гуманітарне розмінування — це про людей. І підхід до кожного об’єкта — індивідуальний. Олег порівнює це з творчістю. Кожен день на навчанні — як майстер-клас з відповідальності: реальні кейси, глибокий аналіз, етика поводження з небезпекою.

І ще — спільнота. Для Олега це не просто група. Це зв’язок, який він називає сильнішим за дружбу.

«Тут зібрались ті, хто пройшов війну, але не втратив внутрішньої енергії. Це вище дружби. Це побратимство. Воно — назавжди».

Його переконання глибше за особисте: він активно рекомендує курс побратимам. Вже двоє з них записані на наступний набір.

«Я розповідаю всім, хто дотичний до військової справи: це — шлях, який варто пройти. Він відкриває нові горизонти. І дає тобі значущу роль у майбутньому».

Це історія про професіонала, що трансформував свій досвід для очищення землі та мирного життя.

Його звати Ярік, позивний «Тіто». Ще до повномасштабного вторгнення він пройшов медогляд у військкоматі. Просто — на всяк випадок. І цей «випадок» настав. У перші дні вторгнення він опинився у силах оборони Києва. Але коли ситуація в столиці стабілізувалася, Ярік зробив те, що тоді здавалося логічним: поїхав на фронт.

«Набридло сидіти в тилу. Поїхали спочатку на Харківський контрнаступ, потім — Бахмут. І там уже все було по-серйозному».

Після Донбасу — поранення, госпіталь, реабілітація. Потім — комісування. Але Ярік, як і багато ветеранів, зіткнувся з новою реальністю: повернення в цивільне життя часто болючіше за фронт. Не фізично — ментально.

«Цивільне сидіння на стільці — це не для всіх. Після війни хочеться хоча б краплю адреналіну. І не так багато професій, де він є, та ще й з гідною оплатою».

Він звернувся до КМДА — просто оформити пільги. А там, через «Київмілітарі Хаб», почув про набір ветеранів на курс саперів гуманітарного розмінування SHERIFF Demining. Перейшов у телеграм-канал. Прочитав. Зателефонував.

«Мене вразило, що все було чітко, без пафосу. Приїхав на співбесіду — приємне враження. Вирішив: спробую. І не пожалів ні на хвилину».

Для піхотинця, який все життя бачив міни лише зі сторони, ця сфера була абсолютно новою. Але саме це зробило процес навчання захопливим — наче починаєш книгу з першої сторінки, але вона одразу тримає за живе.

«Мої знання з мінної справи зросли не просто сильно, а „вау“. Кожен день щось нове. Кожна тема — як відкрите поле, яке ти поступово розміновуєш».

Найбільше вразила манера викладання. Жодного академізму, жодних сухих слайдів. Інструктори — бойові фахівці з реальним досвідом. Вони говорять простою мовою, жартують армійським гумором, не ідеалізують, але й не лякають.

«Навчання — як ковток. Пролітає за мілісекунду. Немає нецікавих тем. Все викладається так, що хочеться знати ще. Якщо хтось скаже, що хоче бути сапером — я точно скажу: „Чувак, я знаю офігенний центр, де тебе навчать топові викладачі“».

На Дніпропетровщині запрацював кабінет «Простір турботи про ветерана», де вирішуватимуть соціальні запити оборонців, що проходять в області реабілітацію після поранення або хвороби. 

Про це інформує ДніпроОВА.

«Підтримка ветеранів в нашій області завжди серед пріоритетів. До реалізації важливих проєктів в цьому напрямку долучаються й партнери. Разом ми створюємо більше можливостей для відновлення оборонців, їх адаптації у цивільному житті», – сказала заступник начальника Дніпропетровської ОВА Надія Задорожна.

«Відкриття таких кабінетів – це черговий крок у створенні належних умов для реабілітації та соціальної адаптації захисників і захисниць. Ми добре розуміємо їхні потреби, адже майже тисяча наших колег зараз служить у Силах оборони, а півтисячі ветеранів вже працюють у компанії. Переконані, що саме комплексна підтримка – від матеріальної та юридичної до психологічної – допомагає швидше й легше повернутися до мирного життя», – зазначили в ПАТ «Укрнафта».

Консультуватимуть у дніпровському «Просторі турботи про ветерана» профільні фахівці ОВА, юристи, психологи, соцпрацівники, спеціалісти з пошуку роботи, капелани, волонтери, кейс-менеджери. У разі потреби залучатимуть й інших.

– «Для нас важливо підтримувати військових, ветеранів та ветеранок, які повертаються із зони бойових дій, – прокоментувала проєктна команда Фонду «Повернись живим». – Саме тому ми облаштовуємо доступні простори. Вони мають бути безбар’єрними і відповідати потребам та запитам своїх відвідувачів, тому що це не тільки про турботу, але й про гідність та повагу».

Осередок у Дніпрі має площу 100 кв. м., на яких розміщуються дві окремі кімнати з санітарною зоною. Там зробили ремонт, встановили меблі та оргтехніку. Кабінет відповідає вимогам безбар’єрності: має широкі проходи та пологі пандуси, зрозумілу навігацію та доступну вбиральню.

В Україні електронне посвідчення ветерана у Дії має ідентичну юридичну силу, як і паперове, що підтверджує його статус – учасник бойових дій, особа з інвалідністю внаслідок війни, член родини загиблого. У Мінветеранів запевнили, у разі втрати паперового посвідчення, людина зможе безпроблемно використовувати електронне. Проте, якщо буде бажання чи потреба відновити втрачений або непридатний документ, то така можливість є.

Про це детально розповіли в Міністерстві у справах ветеранів України.

Де отримати:

• Міністерство у справах ветеранів України
• Центр надання адміністративних послуг (ЦНАП)
• структурний підрозділ, на який покладено функції з питань ветеранської політики, районної, районної у мм. Києві держадміністрації, виконавчого органу міської, районної у місті (у разі її утворення) ради

Що треба зробити:

Подати заяву особисто або через законного представника, шляхом відправлення документів поштою (рекомендованим листом).

Документи, що необхідно надати для отримання послуги:

До Міністерства у справах ветеранів України (лише для тих захисників, які отримували статус УБД згідно з рішенням міжвідомчої комісії, утвореної Мінветеранів) подають на адресу: вулиця Хрещатик, буд. 34, м. Київ, 01001:

• Заяву (у довільній формі (в якій зазначається прізвище, власне ім’я, по батькові (за наявності), поштова адреса та адреса електронної пошти, номер телефону, спосіб отримання посвідчення учасника бойових дій (за місцем оформлення посвідчення, у центрі надання адміністративних послуг (далі – центр) (повне найменування та місцезнаходження) та додаються: 
• копія паспорта громадянина України або тимчасове посвідчення громадянина України (для громадян України), паспортний документ іноземця або документ, що посвідчує особу без громадянства, посвідка на постійне проживання, посвідка на тимчасове проживання, посвідчення біженця, посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту, або інший документ, що підтверджує законність перебування іноземця або особи без громадянства на території України, крім довідки про звернення за захистом в Україні та довідки про звернення за визнанням особою без громадянства (для іноземців та осіб без громадянства);
• копія реєстраційного номера облікової картки платника податків (крім осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідному контролюючому органу і мають відмітку у паспорті);
• копія документа, який посвідчує особу законного представника або уповноваженої особи, та копія документа, який надає повноваження законному представнику або уповноваженій особі представляти заявника, оформленого відповідно до вимог законодавства (у разі звернення законного представника або уповноваженої особи);
• фотокартка розміром 3х4 сантиметри;
• витяг з Єдиного державного реєстру ветеранів війни.

До ЦНАП – заяву (у довільній формі), а від імені дитини віком до 14 років таку заяву подає інший з батьків, опікун, піклувальник або інший законний представник, в якій зазначається прізвище, власне ім’я, по батькові (за наявності), поштова адреса та адреса електронної пошти, номер телефону, спосіб отримання посвідчення, (за місцем оформлення посвідчення ветерана (повне найменування та місцезнаходження місцевого структурного підрозділу з питань ветеранської політики), у центрі надання адміністративних послуг (далі – центр) (повне найменування та місцезнаходження) та додаються:

• копія паспорта громадянина України або тимчасове посвідчення громадянина України (для громадян України), паспортний документ іноземця або документ, що посвідчує особу без громадянства, посвідка на постійне проживання, посвідка на тимчасове проживання, посвідчення біженця, посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту, або інший документ, що підтверджує законність перебування іноземця або особи без громадянства на території України, крім довідки про звернення за захистом в Україні та довідки про звернення за визнанням особою без громадянства (для іноземців та осіб без громадянства);
• копія реєстраційного номера облікової картки платника податків (крім осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідному контролюючому органу і мають відмітку у паспорті);
• копія свідоцтва про народження або витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію народження дитини (для дітей);
• фотокартка розміром 3х4 сантиметри (для дітей за бажанням);
• посвідчення, яке потребує заміни;
• документи про зміну особистих даних (прізвища, власного імені та по батькові (у разі наявності).
• витяг з Єдиного державного реєстру ветеранів війни;

До місцевого структурного підрозділу з питань ветеранської політики за задекларованим/зареєстрованим місцем проживання (перебування) або за адресою фактичного місця проживання (для внутрішньо переміщених осіб) особи з інвалідністю внаслідок війни, учасники війни, члени сім’ї загиблого (померлого) ветерана війни, члени сім’ї загиблого (померлого) Захисника чи Захисниці України, постраждалі учасники Революції Гідності подають:

• копія паспорта громадянина України або тимчасове посвідчення громадянина України (для громадян України), паспортний документ іноземця або документ, що посвідчує особу без громадянства, посвідка на постійне проживання, посвідка на тимчасове проживання, посвідчення біженця, посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту, або інший документ, що підтверджує законність перебування іноземця або особи без громадянства на території України, крім довідки про звернення за захистом в Україні та довідки про звернення за визнанням особою без громадянства (для іноземців та осіб без громадянства);
• копія реєстраційного номера облікової картки платника податків (крім осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідному контролюючому органу і мають відмітку у паспорті);
• копія свідоцтва про народження або витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію народження дитини (для дітей);
• фотокартка розміром 3х4 сантиметри (для дітей за бажанням);
• посвідчення, яке потребує заміни;
• документи про зміну особистих даних (прізвища, власного імені та по батькові (у разі наявності).
• витяг з Єдиного державного реєстру ветеранів війни.

Порядок відновлення посвідчення учасника бойових дій для чинного військовослужбовця встановлюють органи, в яких такі військовослужбовці проходять службу.

У кожній громаді України працюють надавачі послуг, які можуть бути корисними для ветеранів та ветеранок і їхніх родин, а також надавати допомогу сім’ям загиблих Захисників і Захисниць. 

Надавачами цих послуг є:

• органи місцевого самоврядування (управління та відділи у справах ветеранської політики, відділи соцзахисту, ЦНАПи);
• медичні установи (лікарні, шпиталі для ветеранів, реабілітаційні центри);
• центри зайнятості та освіти (Державна служба зайнятості, де можна отримати кар’єрні консультації та ваучери на навчання; навчальні заклади, які беруть участь у програмах перекваліфікації, де ветерани і ветеранки можуть скористатися цим ваучером та підвищити свою кваліфікацію або оволодіти новою професією);
• центри безоплатної правової допомоги, де ветерани та ветеранки можуть отримати консультації стосовно оформлення статусів та пільг;
• громадські і ветеранські організації, які реалізують державні та міжнародні програми. 

Також у застосунку Дія є новий розділ Ветеран PRO, де вже доступні такі послуги:

• Пошук фахівця із супроводу 
• Ветеранський спорт 
• Подання заяви на субсидію
• Отримання статусу людини з інвалідністю внаслідок війни
• єОселя
• єВідновлення

Щоб розділ з’явився у застосунку Дія, знадобиться: 

• Громадянство України віком від 18 років і реєстраційний номер платника податків
• Смартфон і застосунок Дія
• Електронне посвідчення ветерана

Аби скористатися Ветеран PRO потрібно: 

• Встановити або оновити застосунок Дія 
• Перейти в розділ Сервіси 
• Відкрити вкладку Ветеран PRO
• Обрати потрібну послугу

Інфокампанія “Можливості для ветеранів та ветеранок” реалізовується в межах партнерства Мінветеранів та Програми реінтеграції ветеранів, яку втілює IREX за підтримки Державного департаменту США.

Психологічну допомогу ветерани і ветеранки можуть отримати як через програми Національної служби здоров’я України, так і в межах проєктів, які реалізовують громадські організації, фонди та інші надавачі послуг. Також Захисників і Захисниць послугами психологів забезпечує Міністерство у справах ветеранів – для цього створений реєстр, де можна знайти фахівця.  

Як скористатися можливістю?  

• Захисники і Захисниці можуть отримати психологічну допомогу за направленням сімейного лікаря в державних і комунальних медичних закладах, у центрах психічного здоров’я та реабілітації. Тут передбачені індивідуальні або групові консультації з психологом, психотерапія, а за потреби – консультація психіатра та медикаментозна підтримка.

• Обравши фахівця з реєстру постачальників послуг з психологічної реабілітації для ветеранів і ветеранок та членів їхніх сімей https://mva.gov.ua/veteranam/perelik-subektiv-nadannya-poslug-vkluchenih-do-reestru-subektiv-nadannya-poslug-iz-psihologichnoi-dopomogi-dlya-veteraniv-i-chleniv-ih-simey. Звернутися до цих фахівців можна самостійно або через сімейного лікаря. Оплату їхніх послуг бере на себе Міністерство у справах ветеранів. 

Психологічна підтримка – це шлях до збереження ментального здоров’я, яке так само важливе, як фізичне. 

Інфокампанія “Можливості для ветеранів та ветеранок” реалізовується в межах партнерства Мінветеранів та Програми реінтеграції ветеранів, яку втілює IREX за підтримки Державного департаменту США.

28 липня – тепер назавжди закарбовано в українському календарі як День пам’яті Захисників і Захисниць України, учасників добровольчих формувань і цивільних осіб, які були страчені, закатовані або загинули у полоні. Відповідну постанову ухвалила Верховна Рада України.

Про це інформує Мінветеранів:

Ця дата має особливе значення. Саме в ніч з 28 на 29 липня 2022 року стався один із найстрашніших злочинів цієї війни – російські війська здійснили обстріл Волноваської виправної колонії біля Оленівки, де перебували десятки українських військовополонених-оборонців “Азовсталі”. 

Унаслідок цього жахливого теракту загинули щонайменше 53 українські Захисники та Захисниці, ще понад 130 отримали поранення різного ступеня тяжкості. Цей цинічний і безжальний злочин проти наших воїнів – кричуще порушення норм міжнародного гуманітарного права та демонстрація звірства й абсолютної аморальності росії. 

Ми не маємо права забути цю криваву трагедію – як і всі інші катування та вбивства наших людей у ворожому полоні. Ні сьогодні, ні в майбутньому.

Цей біль – у серці назавжди. 

Пам’ятаємо і не пробачимо. І зробимо все, щоб світ дізнався правду.

Фахівець із супроводу працює саме з ветеранами, ветеранками та демобілізованими особами, надаючи послуги під час адаптації до цивільного життя. На відміну від соціального працівника, який надає послуги різним категоріям населення, фахівець глибоко розуміє специфіку ветеранського досвіду —  травми, необхідність реабілітації та правового захисту.

Він надає індивідуальну допомогу та координує залучення відповідних державних і недержавних служб.

Особливості роботи фахівця із супроводу:

• Індивідуальний підхід. Фахівець зосереджується на потребах конкретного ветерана чи ветеранки.
  
• Розуміння специфіки. Він глибоко орієнтується у викликах, із якими стикаються ветерани та ветеранки, і будує підтримку, що відповідає їхньому досвіду.
  
• Координація послуг. Забезпечує взаємодію з різними інституціями — державними, громадськими та міжнародними.

Хто може стати фахівцем із супроводу ветеранів?

• Громадянин України.
  
• Освіта не нижче бакалавра за спеціальностями:
  
  • Освіта / Педагогіка
    
  • Соціальні та поведінкові науки
    
  • Право
    
  • Охорона здоров’я
    
  • Соціальна робота
    
  • Публічне управління та адміністрування
    

Як подати заявку на посаду фахівця із супроводу?

Кандидати подають заяву в електронній формі через платформу е-Ветеран, реєстрація відкрита до кінця серпня.

Де знайти свого фахівця?

Через застосунок Дія, у цифровому сервісі Ветеран PRO:

Як скористатися послугою?

1. Встановіть або оновіть застосунок Дія
   
2. Авторизуйтесь
   
3. У розділі Послуги відкрийте вкладку Ветеран PRO
   
4. Оберіть потрібну послугу

Оцінити роботу фахівця також можна через Ветеран PRO.

Інфокампанія “Можливості для ветеранів та ветеранок” реалізовується в межах партнерства Мінветеранів та Програми реінтеграції ветеранів, яку втілює IREX за підтримки Державного департаменту США.