Після фронту найважче — не фізичні рани, а знову відчути себе живим. Сучасні підходи щодо реабілітації ветеранів дедалі частіше виходять за межі традиційної медицини. Одним із несподівано ефективних інструментів відновлення став водний вид спорту — вейкбординг — поєднання балансу, швидкості та драйву.

Про це йдеться на сайті МВС України

Третій рік, як вейкбординг став для вітчизняних військовослужбовців особливим спортивним простором в Україні. Тут ветерани повертають не лише віру в себе, а й відновлюють фізичну свободу.  І мова зовсім не про  м’язи чи силу. Це про здатність впевнено діяти, відчувати, рухатись без страху. Це про свободу кожної емоції. До слова, це ті безцінні моменти, коли ветерани можуть знову відчути себе господарем власного життя.

Мало виношувати ідею, ба більше — треба мати бажання для її втілення. Команда відділу соціального захисту і супроводу постраждалих та членів їх сімей, на чолі з керівником Сєвдою Джафаровою, мали ідею організувати драйвове дозвілля військовослужбовцям. Задум, нарешті, вдалося втілити у життя і   хлопці погодилися спробувати себе в новому виді спорту – вейкборді. Наші бійці вже отримали досвід в адаптивному катанні на лижах, у волейболі на кріслах колісних.

Зокрема, пані Сєвда переконана, що крім фізичного навантаження, потрібно відновлювати психологічний стан захисників, допомагати їм і мати розуміння, що те пекло через яке вони пройшли — позаду. Попереду яскраве, насичене, довге життя.

“Вперше заняття з адаптивного вейкборду відвідали четверо наших героїв — двоє поранених нацгвардійців та двоє захисників Маріуполя. Перший крок — найважчий, але з підтримкою та вірою один в одного — усе можливо. Невимовна гордість за кожного, хто не боїться пробувати нове навіть після найважчого”, – каже керівниця відділу соціального захисту та супроводу.

Вейкбординг — це екстремальний вид спорт, де тренери піклуються про прогрес кожного райдера: докладають максимум зусиль, щоб новачок подолав усі психологічні бар’єри і впевнено став на дошку. Особлива увага приділяється військовим та важкопораненим ветеранам.

Останні два роки в Києві активно розвивають два напрями: взимку тренують ветеранів та людей з інвалідністю на адаптивних лижах, а влітку — люди приходять за новими враженнями – катання на дошці. Цей драйв вони відчувають, катаючи програму на воді, ділиться досвідчений тренер та співзасновник STAV14 Артем Закусилов.

“Коли ми запровадили програму з адаптивного вейку, — пояснює Артем Закусилов, — ми точно знали для чого ми це робимо. Найважчим етапом старту було те, щоб зібрати хлопців: вони приїхали і спробували. І досі бійці до кінця не розуміють, що це класний вид реабілітації: свіже повітря + вода. А вода, вже давно доведено, лікує. Наша мета зробити так, щоб люди повністю переключилися і забули про свої травми, свої проблеми і отримали задоволення. До того ж під кожного відвідувача з інклюзією, ми придумуємо гаджети, аби людині було легше кататися і тримати баланс на воді. Ми не лікуємо — ми допомагаємо знову відчути себе собою”.

Для ветеранів, які пройшли через поранення, тривалий стрес або втрату фізичної форми, кожне заняття сприяє відновленню гнучкості та рухливості суглобів, зменшенню м’язової скутості після травм або тривалого знерухомлення, активізації серцево-судинної системи, підвищенню рівня ендорфінів, який позитивно впливає як на тіло, так і на психологічний стан людини.

“Цей вид спорту активно залучає всю мускулатуру — особливо м’язи спини, ніг тощо. Постійна робота над балансом і координацією допомагає зміцнити опорно-руховий апарат, поліпшити поставу, витривалість і реакцію”, – пояснює тренер з адаптивного вейку Артем.

На воді зникають тривоги, звертають увагу тренери з адаптивного вейку і додають, що це той вид спорту, який повертає контроль. Його азарт — дія, яка змиває страх. Є тільки момент, хвиля і ти.

Олександр Чепурний — тренер з 12-річним стажем з гірськолижного спорту. Вже два роки Сашко активно займається адаптивним вейкбордингом. Каже, що все почалося з зацікавленості і не придавали цьому великого значення. Згодом зрозуміли, що нині – це необхідність і хто, як не вони? За два роки діяльність тренерів набула нового значення: філософського.

“З позиції реабілітаційної медицини, вейкбординг — це багатокомпонентне фізичне навантаження, що позитивно впливає на ключові функціональні системи організму. Тобто унікальність вейкбордингу в тому, що він поєднує силову і координаційну складову з потужною емоційною розрядкою. Це ефективно для відновлення як після фізичних, так і психологічних травм. Особливо для ветеранів із синдромом “тілесного відчуження” — коли людина не відчуває зв’язку з власним тілом після травматичного досвіду”, – розтлумачив тренер з адаптивного вейку Олександр Чепурний.

Для ветеранів із протезами або травмами розроблені адаптивні програми, які постійно вдосконалюються і дозволяють безпечно розвивати силу, координацію і впевненість у своїх фізичних можливостях бійців. Заняття проходять у колі побратимів — людей, які мають спільний досвід війни і важкі травми. 

34-річний Максим на позивний Дарвін — дієвий військовослужбовець Національної гвардії України в тилу. Поранення отримав від ворожого безпілотника, перебуваючи в бліндажі. До служби у війську любив швидкість і майстерність. До поранення активно займався екстремальними видами спорту: боксом, катав на вейкборді, сноуборді, гірських лижах, мотоциклі. 

“Я очікував, що буде гірше. Але це було класно. Після втрати обох нижніх кінцівок, був певний страх. Я вперто думав, що це не для мене і я ніколи не зможу спробувати те, що робив колись. Але ніколи не говори ніколи. Мене пані Сєвда вмовила спробувати. Я отримав старі враження в новій інтерпретації. Зрозумів, що життя після поранення не закінчується, воно адаптується у нові можливості. Дякую Міністерству внутрішніх справ, групі соціального захисту і супроводу за шанс відновити свої вміння. Це неймовірно. Це круто”, – ділиться своїми емоціями військовослужбовець Максим.

Ігорю сьогодні 25. У 2021 році проходив строкову службу як патрульний Національної гвардії України. До лав військовослужбовців НГУ “Азов” приєднався під час повномасштабного вторгнення. Захищаючи Маріуполь, боєць потрапив у полон, де пробув 2 роки  4 місяці і 30 днів.  Дякуючи Богу, повернувся цілий. А от стан душі потребує відновлення.

“Я вперше став на дошку і тим самим відкрив для себе новий вид спорту — вейкбординг. Його не можна порівнювати з іншими видами спорту. Враження отримав неймовірні. Емоції зашкалюють. Я заряджений на увесь день”, – зізнався Ігор.

Для українських захисників це не просто спорт. Це відкриття нових обріїв, підкорення нових вершин життя після фронту. Це похід за новими враженнями і новими можливостями знову відчути смак життя. Це спосіб повернути контроль над власним тілом. А коли тіло знову відчуває рух — народжується нова воля до життя.

На Криворіжжі відкрився Центр життєстійкості, де діти ветеранів, їхні сім’ї, внутрішньопереміщені особи та інші категорії населення можуть отримати психологічну підтримку, соціальні послуги, консультації та допомогу в кризових ситуаціях.

Про це йдеться на сайті Криворізької міської ради.

“Діти та їхні родини завжди залишаються в центрі нашої уваги. Кривий Ріг зазнає важких руйнувань від постійних обстрілів і трагічні події 4 квітня цього року, коли загинули 9 дітей, а ще понад 11 отримали поранення разом із батьками, стали одним із найболючіших ударів по громаді. Саме тому такі простори, як Центр життєстійкості, мають особливе значення — вони дають змогу дітям і родинам отримати підтримку навіть під час війни”, — сказав голова офісу ЮНІСЕФ у Дніпрі Пабло Паскуаль.

Серед задач Центру життєстійкості – і психологічна робота з ветеранами та їхніми родинами. Тут будуть формувати у відвідувачів навички саморегуляції, адаптації, розвитку стійкості.

Також у Центрі життєстійкості родини, в яких є дитина з особливими потребами, зможуть на 4 години залишати дитину і з нею будуть займатися фахівці. Робота фахівців Центру націлена на «раннє втручання» для розвитку дітей з особливим потребами – це робота з народження до трьох років. 

Український актор театру і кіно, шоумен, телеведучий і ветеран Геннадій Попенко став речником Міністерства у справах ветеранів України. Його історію розповіли на сайті відомства.

Після деокупації Київщини у 2022 році Геннадій Попенко ухвалив рішення стати до війська. Добровільно мобілізувався, служив солдатом і виконував завдання з відбиття дронових і ракетних атак, сприяв антидиверсійній роботі, долучався до розмінування та охорони стратегічних об’єктів. Згодом продовжив службу в 59-й окремій мотопіхотній бригаді, а потім — у складі резервного підрозділу.

На Запорізькому напрямку Геннадій очолював мобільну групу Культурного десанту — ініціативи, що об’єднує військовослужбовців творчих професій для посилення морально-психологічного стану побратимів. Команда працювала з різними підрозділами: проводила події, які не просто підтримували бойовий дух, а й допомагали виявити реальні потреби військових, знайти на них відповідь і зміцнити стійкість.

Паралельно Геннадій відповідав за організаційний бік роботи: планування, логістику, проживання, харчування, комунікацію з підрозділами. Це була робота, де перетиналися менеджмент, психологія, комунікації та фронтова реальність. Група регулярно виїжджала на позиції, обирала формати, які справді резонують із військовими: від глибоких історичних лекцій — до кінопоказів, концертів чи живих розмов. «Така робота не героїчна, але вона необхідна», — каже Геннадій.

У 2024 році зазнав травми коліна. Після операції й ускладнень — тривалий курс реабілітації, який триває й нині. Втім, як зазначає сам, бути корисним — це не завжди про форму. Це насамперед про зміст і дію. Щоб не втрачати часу під час реабілітації, Геннадій доєднався до команди Міністерства — аби й далі бути корисним і підтримувати тих, хто пройшов службу. Тепер він озвучує позицію Міністерства, а також  допомагає формувати мову і підходи, якими держава звертається до ветеранів, ветеранок та суспільства.

Робота речника — багатозадачна. Це й пояснення нових державних сервісів, і участь у підготовці публічних заходів, і реагування на інформаційні запити. А також підтримка в створенні зрозумілої, доступної комунікації, в якій немає зайвої складності або відстороненості. У своїй роботі Геннадій разом з командою свідомо використовує гумор як один з інструментів. Бо іноді саме він допомагає подолати барʼєри та зробити державну мову ближчою.

Повага до тих, хто боронить країну, для Геннадія незмінна з 2014 року. Але саме зараз, працюючи в Міністерстві, він глибше розуміє, як багато залежить від того, наскільки вчасно, чітко й людяно держава звертається до тих, хто пройшов війну.

Окрім військової служби Геннадій має понад два десятиліття досвіду у сфері телебачення та публічної комунікації. Працював над інформаційними, пізнавальними й розважальними проєктами, вів суспільно важливі теми в ефірах загальнонаціональних каналів. І сьогодні, як сам каже, хоче бути там, де його досвід комунікацій може бути корисним — у команді, яка працює для тих, хто захищає країну.

Робота у сфері ветеранської політики для нього — це не лише новий професійний виклик, а частина ширшого сенсу: підтримати тих, хто захищає державу. І зробити так, щоб військові знали — про них дбають не тільки під час служби, а й після.

Цими вихідними на льодовій арені «Атек Арена» у Києві пройшов перший Всеукраїнський аматорський турнір з льодового парахокею. У змаганнях взяли участь чотири команди, сформовані з ветеранів війни, спортсменів та ентузіастів із 12 областей України.

Про це пише Міністерство у справах ветеранів України.

Парахокей, або следж-хокей — це адаптивний вид хокею, у якому гравці — люди з ампутацією або порушенням функцій нижніх кінцівок — пересуваються по льоду на спеціальних санях — следжах. Для руху та гри використовують дві короткі ключки із шипами на кінцях. Правила гри майже повністю ідентичні класичному хокею: є офсайди, штрафні хвилини за порушення, силова боротьба та навіть бійки.

Гравці команд проходили тренування в Києві та Львові — ключових осередках розвитку парахокею в Україні. Учасники не лише вдосконалювали спортивну майстерність, а й формували нову спільноту навколо інклюзивного спорту, який сприяє реабілітації та соціальній адаптації ветеранів. Частина з них продовжить тренування в цих містах, а інші повернуться додому, щоб розвивати парахокей у своїх громадах і ставати прикладом для інших.

Цей турнір став першим кроком на шляху до створення постійної національної ліги з парахокею та формування збірної України з цього виду спорту. І що не менш важливо — відкриває нові можливості для людей з інвалідністю.

На урочисту церемонію відкриття завітали ветеран, заступник міністра у справах ветеранів України Руслан Приходько, заступник міністра молоді та спорту України Сергій Тимофєєв, президент Національного комітету спорту інвалідів України Валерій Сушкевич, віце-президент Національного комітету спорту інвалідів України, начальник Укрцентру фізичної культури спорту та осіб з інвалідністю «Інваспорт» Оксана Скугарева, заступниця голови КМДА з питань здійснення самоврядних повноважень Олена Говорова, голова правління ГО «Хокейний клуб Сокіл Київ» Олексій Житник.

Переможцями турніру стала команда «Незламні» (Львів), друге місце посіли «Галицькі леви» (Львів), а третє — «Сокіл» (Київ).

Американська реперка Азілія Бенкс викликала хвилю обурення у соцмережах після образливого допису про українського військового Олександра Кірієнка, який повернувся з російського полону. Публікація артистки на платформі X спровокувала масову реакцію з боку користувачів – її звинуватили у знущанні з людини, що пройшла катування.

Про це повідомляє сайт Обозреватель з посиланням на соцмережу X.

Бенкс репостнула допис з фотографією Кірієнка, на якій видно, як сильно він схуд під час утримання в неволі. Вона додала до зображення грубий коментар англійською: “Well something needed to stop his fat ass from eating” (“Щось потрібно було, щоб зупинити його товсту дупу від їжі”).

У відповідь користувачі почали масово писати коментарі з критикою, називаючи її слова принизливими, бездушними й огидними. Деякі користувачі запитали, чи пожартувала б вона так само про жертв Голокосту або американських ветеранів. Інші зазначили, що це чергова спроба привернути увагу за рахунок чужого болю.

Олександр Кірієнко – морський піхотинець, головний сержант взводу снайперів 36-ї бригади. Захищав Україну з 2014 року. Після початку повномасштабного вторгнення опинився в Маріуполі. У квітні 2022 року потрапив у полон після виходу з “Азовсталі”.

У полоні він провів майже три роки. За цей час, як сам розповідав після звільнення, схуд на 40 кілограмів, був свідком тортур і смерті побратимів, а також сам пережив знущання.

Міністерство внутрішніх справ України презентувало портал «МВС: Твоя підтримка» – єдиний інформаційний ресурс, який забезпечує доступ до повного переліку послуг для ветеранів, поранених військовослужбовців і працівників системи МВС, звільнених з полону, а також їхніх родин. 

Про це повідомляє Департамент комунікацій МВС

Портал містить інформацію про послуги, які можуть отримати військові, як-от лікування, реабілітація, протезування, грошові виплати, соціальний супровід, психологічна підтримка, освіта, працевлаштування, пенсійне забезпечення, адаптивний спорт, база рапортів та заяв, розшук безвісти зниклих, автошколи для осіб з інвалідністю, а також точка входу в електронний кабінет соціального захисту.   

Ветеранська політика є однією з основних напрямків роботи для Міністерства внутрішніх справ.

«У фокусі – підтримка тих, хто пройшов через війну, захищаючи державу, і сьогодні повертається до мирного життя. Відомство реалізує низку ініціатив, які охоплюють медичну, психологічну, соціальну та професійну підтримку колишніх бійців, а також їхнє працевлаштування в системі МВС», – йдеться у повідомленні.

Сьогодні, 28 липня, Україна вперше відзначає День пам’яті Захисників і Захисниць України, учасників добровольчих формувань і цивільних осіб, які були страчені, закатовані або загинули у полоні.

Цю пам’ятну дату встановлено рішенням Верховної Ради. Вона закарбовується в національному календарі як день глибокої скорботи, історичної правди та незламної пам’яті. І має особливе, болюче значення для всієї країни.

Саме в ніч із 28 на 29 липня 2022 року російські війська вчинили один із найжорстокіших воєнних злочинів: обстріляли Волноваську виправну колонію в Оленівці, де утримували українських військовополонених — оборонців «Азовсталі». Унаслідок теракту загинули щонайменше 53 українських воїни, ще понад 130 отримали поранення.

«Цей цинічний і безжальний злочин проти наших воїнів — кричуще порушення норм міжнародного гуманітарного права та демонстрація звірства й абсолютної аморальності росії. Ми не маємо права забути цю криваву трагедію — як і всі інші катування та вбивства наших людей у ворожому полоні. Ні сьогодні, ні в майбутньому. Цей біль — у серці назавжди. Пам’ятаємо і не пробачимо. І зробимо все, щоб світ дізнався правду», — наголосили в Мінветеранів.

Редакція «Новин ветеранів» вшановує пам’ять усіх, хто загинув у ворожому полоні, та закликає громадян долучитися до вшанування — мовчанням, молитвою, дією.

Пам’ятаємо. Боремося. Переможемо.

У 2025 році в обласних бюджетах у межах цільових програм, зокрема із дотаціями з державного бюджету, на підтримку ветеранів передбачено понад 1 млрд 175 млн грн. Водночас у громадах у межах цільових програм на підтримку ветеранів закладено ще більше ніж 4 млрд 671 млн грн.

Про це повідомив заступник керівника Офісу Президента Віктор Микита.

«За дорученням Президента України Володимира Зеленського в регіонах і громадах системно реалізовуємо державну стратегію, спрямовану на підтримку ветеранів», – зазначив Микита.

За його словами, команда Офісу Президента разом з керівниками обласних військових адміністрацій та очільниками громад працює над двома ключовими завданнями: збільшенням обсягів фінансування і підвищенням відсотка фактично профінансованих програм підтримки ветеранів.