В Україні стартував набір на першу програму підготовки тренерів і тренерок, що працюватимуть із ветеранами та ветеранками, які отримали травми, поранення або захворювання внаслідок російсько-української війни.
Програму навчання тренерів та тренерок втілює Stratcom Ukraine завдяки Програма реінтеграції ветеранів IREX.
Навчання передбачає онлайн-лекції з основ роботи з ветеранами за участі психологів, експертів з інклюзивності та безбар’єрності, спеціалістів з адаптивних видів спорту, американських тренерів з реабілітації та українських фахівців. Завершальним етапом стане практичний курс і офлайн-сесія для сертифікації.
Учасники програми отримають:
навички роботи з ветеранами з травмами та пораненнями;
доступ до міжнародних і українських практик;
досвід мультидисциплінарного підходу (фізичне та психосоціальне відновлення);
можливість увійти до кадрової бази для державних, приватних і громадських програм;
інструменти для зміцнення локальних громад.
Критерії відбору: мотивація, проактивність, відкритість до нових методів, наявність резюме та документів про тренерську освіту (спеціалізація необов’язкова).
Орієнтовна тривалість програми:
вересень – початок жовтня — онлайн-заняття (кілька годин на тиждень);
друга половина жовтня — офлайн-сесія для сертифікації.
У навчально-науковому центрі соціально-психологічної підтримки та резистентності відбувся тренінговий курс для фахівців, які працюють з ветеранами й у ветеранських просторах – «Інформованість про травму: навички психологічної підтримки».
Про це повідомили у Західноукраїнському національному університеті.
«Це дуже важливе навчання, адже поруч із захисниками та їх родинами завжди мають бути люди, які вміють допомогти собі та іншим, підтримати, зрозуміти й дати необхідні інструменти для відновлення», – наголосили у ЗУНУ.
Своїм унікальним досвідом поділилися Наталія Макієнко — експертка з роботи з травмою, офіційна представниця Ізраїльської коаліції по роботі з травмою в Україні, яка сама пережила окупацію і вже багато років працює з ветеранами, військовими, рятувальниками та поліцейськими та Тетяна Надвинична – доцентка кафедри психології та соціальної роботи ЗУНУ, тренерка тієї ж коаліції і фахівчиня центру резистентності.
Учасники практикували вправи, обговорювали реальні кейси та виклики. Було багато обміну досвідом, імпровізацій, порад:
– «Це було не просто навчання, а живий діалог, та практичні вправи, з якими стикаються фахівці у своїй роботі. Учасники не лише слухали — вони пробували, обговорювали, шукали рішення, ділилися своїм болем і своїми ресурсами. І навіть знаходили місце для сміху — щирого, підтримувального, такого, що допомагає прожити складне. Саме так поступово формується середовище, у якому ветерани та родини захисників відчувають підтримку й турботу, а громади та ветеранські простори стають сильнішими — завдяки людям, готовим розуміти, бути поруч і допомагати. Щиро дякуємо всім учасникам за відкритість і активність, а тренерам – за їхній досвід і натхнення. Разом ми формуємо середовище, де кожен ветеран і кожна родина захисника знатиме, що вони не одні», – поділилися у ЗУНУ.
Понад сотню компаній доєдналися до розроблених урядом принципів бізнесу, дружнього до ветеранів, їхніх і родин полеглих бійців. Зустріч відбувалась у дворі Михайлівського собору, де зі зворотного боку стіна пам’яті тисяч українських військових.
Напередодні Дня пам’яті захисників у Києві відбулася зустріч підприємців, де обговорювали, між іншим, як на практиці в них проходить ушанування полеглих, що є одним з пунктів принципів.
Принципи роботи, дружні до ветеранів і ветеранок, створили та презентували торік, а першими їх підписали два десятки компаній. Документ складається з 12 пунктів, серед яких:
впровадження теми підтримки ветеранів і ветеранок на найвищому управлінському рівні;
справедливі та недискримінаційні умови для рекрутингу та повернення на робоче місце;
створення корпоративних програм і можливостей для освіти та перекваліфікації ветеранів і ветеранок;
інвестиції в розбудову корпоративної культури, дружньої до ветеранів і ветеранок, наприклад навчання для команд та формування профільних спільнот;
особлива увага на особливостях і потребах як жінок, так і чоловіків, які повернулися з фронту;
створення програм та сервісів для підтримки сімей ветеранів і ветеранок, сімей загиблих і безвісти зниклих;
вкладення грошей у розбудову робочих просторів, сервісів і продуктів, доступних ветеранам та ветеранкам;
шанування пам’яті загиблих працівників та працівниць.
Кожна компанія може самостійно визначити, які принципи є першочерговими, а також які проєкт і рішення допомагатимуть найкраще забезпечити кожен з них. Для компаній, які також готові підписати документ, урядовці пропонують повідомити про це в короткій формі за посиланням.
Більш як половина ветеранів має проблеми з пошуком роботи, а найбільше з-поміж опитаних хочуть працювати на держслужбі чи в міському самоврядуванні.
Якщо ветеран має інвалідність, то в цьому разі брак знань серед роботодавців призводить лише до більшої недовіри. Урядовці залучають соціально відповідальний бізнес як для підтримки самих ветеранів, так і їхніх родин, зокрема дітей полеглих.
В Україні вже налічують 1,2 мільйона ветеранів, а після війни їхня кількість може зрости до 5–6 мільйонів, за розрахунками уряду. Щонайменше 40% цивільних українців не відкидають, що теж можуть стати ветеранами.
Це одна з перших книг про російсько-українську війну, яка документує події серпня 2014 року через особистий досвід безпосереднього учасника, яким і є автор: боям і виходу українських військових з оточення російськими військами та сепаратистами поблизу Іловайська, вихід бійців так званим «зеленим коридором».
Про книгу розказало Міністерство у справах ветеранів України.
Цю книгу важко переоцінити: вона з перших книг про російсько-українську війну, написана військовим, вона й надалі залишається знаковою і поправу може вважатись важливою книгою не просто для літератури, а й для новітньої історії України.
Особистий літопис, в якому автор в хронологічному порядку викладає свої враження, емоції та перебіг подій, що стались у серпні 2014-го: участь у Іловайській операції та прориві з міста. Свої спогади про наступ, бої в самому Іловайську, оборону школи під постійними обстрілами та відхід з оточення.
Це чесна і відверта книжка, написана безпосереднім учасником подій, бійцем добровольчого батальйону «Дніпро-1», який пройшов «Іловайський котел» від початку до кінця. його особиста розповідь та погляд на маловідомі події в оточеному Іловайську — чи не першу трагічну сторінку в історії російсько-української війни.
Автор чесно передає свої відчуття, думки, біль і страх, намагаючись бути максимально точним у спогадах. У книзі він описує, як під безперервними обстрілами українські колони намагалися вийти з-під Іловайська через «зелений кривавий коридор». Але головне — попри смертельну небезпеку, вони залишилися живими, а пам’ять про ті дні є свідченням того, що не можна забути.
Автор згадує всіх, хто був поруч із ним під час виходу «зеленим коридором». Він детально і скрупульозно описує пережите, даючи можливість читачеві дізнатися про те, через що пройшли бійці добровольчих батальйонів. Численні світлини у книзі дозволяють краще уявити описані події й обличчя учасників
В 2017 році книга була перекладена та видана у Литві.
Чому потрібно читати:
один з перших досвідів війни, від безпосереднього учасника бойових дій, який один з перших став на захист України в 2014 році і одна з кращих книг на тему Іловайська.
це болюча й трагічна сторінка в сучасній історії України і одночасно дуже знакова, дуже показова, яка здається вже на 11 році війни починає забуватись і саме ця книга не дасть нам забути.
це книга про досвід перших захисників України 2014 року, який став прикладом для тих, хто взяв до рук зброю вже у 2022 році під час повномасштабного вторгнення і зумів чинити відчайдушний опір. Ми вистояли й досі тримаємо стрій завдяки тим, хто у 2014 році став прикладом мужності, стійкості та сили.
текст, який дає можливість тут і зараз читати як творилась історія, болісна і важка, через особистий погляд автора;
вшанувати загиблих, написати авторові слова вдячності і всім героям книги, дізнатись їх імена і пам’ятати. Пам’ять це теж зброя і щит.
Про автора:
Роман Зіненко, позивний “Сєдой”, народився 1 квітня 1974 року в Дніпропетровську. На початку 1990-х служив строкову службу морським піхотинцем у Севастополі. Працював перевізником, охоронцем, продавцем, підприємцем.
був одним з перших 40 бійців, що записались до добровольчого батальйону Дніпро-1 на початку війни. В 2016 році мобілізувався та вирішив здобути економічну освіту. Від початку повномасштабного вторгнення – знову у лавах ЗСУ.
автор ніколи не планував стати письменником, навіть мав трійку з літератури. «Я ніколи навіть не мріяв бути письменником, але певні події серпня 2014 року дали такий поштовх, що я був просто змушений, не міг стриматися, щоб не написати про вихід з Іловайська. Виніс усе із себе, виклав на папері, щоб переказати свої відчуття, спогади, враження і зберегти пам’ять про ті сумнозвісні дні. Після цього мені стало легше, хоча в процесі написання було дуже важко: доводилося постійно перечитувати текст, повертаючись до нього. У якісь моменти я вже ненавидів ці рядки та сторінки. Редактори вимагали перечитати ще і ще, перевірити, чи правильно вказані позивні, чи не переплутані дати. Постійно доводилося переживати ці події, тому з’явилися певні проблеми з психікою, я не хотів більше нічого з неї читати. Коли книжка вийшла, мені стало легше. Психологи, які проводять семінари, розповіли, що вона допомогла і їм краще зрозуміти бійців, котрі повертаються з війни» – так зізнавався автор в одному із своїх інтерв’ю Єлизаветі Гончаровій
«Іловайський щоденник» стала початком масштабної праці — двотомника «Війна, якої не було. Хроніка Іловайської трагедії». Для збору матеріалів автор створив закриту групу у Facebook, де по крихтах збирав спогади учасників боїв та історії їхніх родин.
Працевлаштування ветеранів на державну службу зараз є однією з найбільш актуальних тем. Після повернення із фронту, багато ветеранів стикаються з необхідністю реінтеграції в цивільне життя, і державна служба може стати одним із варіантів їхньої кар’єри. Однак це питання потребує ретельного обговорення і правильного підходу.
Ми поспілкувалися з Павлом Булгаком, виконавчим директором ГО «Школи врядування». За його словами, за два роки навчання пройшли понад 90 ветеранів та ветеранoк. Програма охоплювала ключові напрями для роботи на державній службі: аналіз політики, бюджетування, електронне урядування, комунікацію та основи публічного адміністрування. Павло зазначив, що серед ветеранів є високий запит на освіту:
«Попит на освіту серед ветеранів дуже високий — вона посідає третє місце серед їхніх потреб. Наша програма допомагає їм отримати необхідні знання та навички для роботи в органах влади й мотивує продовжувати навчання, щоб претендувати на вищі посади на державній службі», — коментує Павло.
Часто для обіймання вищих посад потрібен ступінь магістра, тому навчання не лише дає базові знання, а й мотивує ветеранів продовжувати освіту та здобувати додаткову кваліфікацію.
Важливо, що цей курс став не лише про знання, а й про соціальну адаптацію: учасники ділилися досвідом, обговорювали ветеранську політику та формували власне бачення реформ у сфері пільг і соціальної підтримки. Сьогодні випускники програми вже працюють у місцевих радах, міністерствах і державних установах.
Ігор Марі, голова Київської міської профспілки Всеукраїнської профспілки захисників, спортсменів та працівників сфер, вважає, що ветерани, які віддали своє життя за Україну, гідні займати важливі посади в державних структурах:
«Ініціативи з працевлаштування ветеранів важливо реалізовувати не формально, а ефективно. Ветерани заслуговують на відповідальні посади, але необхідно створювати умови, які дозволять їм застосовувати свій досвід і боротися за справедливість», — вважає Марі.
Він пропонує створення для ветеранів контролюючих органів, де особлива увага приділяється чесності та дотриманню принципів справедливості, аби забезпечити ефективний контроль за використанням державних коштів і уникнути можливих зловживань. Курси підвищення кваліфікації можуть стати важливою частиною цього процесу.
Вікторія Олійник, керівниця Програми ветеранського лідерства Руху ЧЕСНО, розповіла, що було зареєстровано одразу декілька законопроєктів, які пропонують квоти та стипендії для працевлаштування ветеранів у державних органах. Проте ці ініціативи викликали суперечливі дискусії. Бізнес-сектор стурбований додатковим фінансовим навантаженням, експерти звертають увагу на можливий дисбаланс для інших кандидатів, а також на готовність ветеранів працювати в бюрократичних органах державної влади.
Програма Руху ЧЕСНО вже понад рік навчає ветеранів, які бачать себе у політичній чи громадській діяльності. Проте навіть серед випускників є ті, хто після спроби працювати в органах влади залишав посади через високі навантаження та низькі зарплати. За словами Вікторії, важливо, щоб будь-які законодавчі зміни враховували потреби самих ветеранів, забезпечували реальні можливості працевлаштування, а не створювали номінальні реформи.
«Ініціативи щодо працевлаштування ветеранів у державних органах важливі, але вони викликають активні дискусії. Важливо знайти баланс між підтримкою ветеранів, можливостями бюджету та уникненням ризиків позитивної дискримінації», — підкреслює Вікторія.
Євгеній Скулиш, заступник Всеукраїнської профспілки захисників України, підтримує ідею працевлаштування ветеранів на державні посади, але наголошує, що кожен кандидат має відповідати критеріям і вимогам. Він вважає, що ветерани, які віддали все за свою країну, мають повне право працювати на державних посадах, але ключовим є їх підготовка та досвід. Ветеран, як і будь-який інший кандидат, має відповідати критеріям посади. Якщо людина має необхідні знання та досвід, вона повинна отримати шанс, навіть якщо є конкуренти. Тому, важливо зберігати баланс між ветеранами та іншими кандидатами.
Він також зауважив, що програма працевлаштування ветеранів має враховувати їхні реальні здібності до виконання роботи, а не просто бути можливістю для ветерана отримати посаду.
«Державна служба — це велика відповідальність, тому необхідно обирати кандидатів, які мають потрібні знання та навички. Ветерани заслуговують на підтримку, але призначення мають бути обґрунтованими й професійними», — аргументує Євгеній Скулиш.
Він підкреслює важливість формування вертикалі знизу вверх, де кожен може проявити себе, а не просто займати великі посади заради статусу.
Працевлаштування ветеранів на державній службі — це не просто можливість для них знайти достойну роботу, але й шлях до покращення системи управління. Проте важливо, щоб такі ініціативи були ретельно відпрацьовані, позбавлені формалізму й мали реальну ефективність.
У Вінницькій області до Дня Незалежності України відбувся спортивний фестиваль для ветеранів війни «День Нескорених. Х Незламні Вінниччини». Подія зібрала майже 200 учасників і стала майданчиком для випробувань сили та витривалості в адаптивних видах спорту.
Про це повідомляє Департамент гуманітарної політики Вінницької облдержадміністрації.
Фестиваль провели вдруге, і він об’єднав ветеранів та команду «Ігор Нескорених». Учасники змагалися у стрільбі з лука та кульовій стрільбі, баскетболі й регбі на візках, настільному тенісі, а також на веслувальних і велотренажерах.
«Під час фестивалю ветерани мали можливість спробувати себе у стрільбі з лука, стрільбі кульовій, баскетболі, регбі на кріслах колісних, настільному тенісі, на веслувальних та велотренажерах та в інших видах адаптивного спорту», — йдеться у повідомленні.
На заході відзначили здобутки ветеранів-спортсменів Вінниччини, які показують високі результати на міжнародних і всеукраїнських змаганнях. Зокрема, Ярослав Бегас та Олександр Прокопенко з регіонального центру «Інваспорт» нещодавно вибороли «золото» і «срібло» на чемпіонаті світу з пара тетратлону.
До фестивалю долучилися представники влади та громад. Перший заступник начальника ОВА Наталя Заболотна підкреслила успіхи ветеранів-спортсменів, а директорка департаменту гуманітарної політики Тетяна Каменщук поспілкувалася з учасниками та подякувала організаторам і громадам за підтримку ініціативи.
Учасники наголосили, що подібні заходи не лише дають можливість ветеранам проявити силу та витривалість, а й допомагають відчути себе частиною дружньої спортивної спільноти.
З початку року 685 жителів Рівненщини отримали ваучери на навчання від служби зайнятості. Серед них 54 внутрішньо переміщені особи, 66 учасників бойових дій та 44 людини з інвалідністю.
Про це Район.Рівне повідомила пресслужба Рівненського обласного центру зайнятості.
Ваучери дозволяють здобувати освіту або перекваліфікуватися за низкою спеціальностей. Найпопулярнішими серед мешканців області стали професії водія автотранспортних засобів, соціального робітника, тракториста-машиніста сільськогосподарського виробництва, молодшої медичної сестри з догляду за хворими, кухаря, кравця, електрогазозварника та монтажника санітарно-технічних систем.
Також обирали навчання за напрямами «психологія», «туризм і рекреація», «медицина», «фізична культура і спорт».
Нагадуємо, що ваучер на навчання може отримати визначене коло громадян, які не зареєстровані в центрах зайнятості як безробітні, але відповідають встановленим критеріям. Подати заявку можна онлайн через сайт служби зайнятості або у найближчому підрозділі.
Для консультацій жителі Рівненщини можуть звернутися до місцевих центрів зайнятості чи зателефонувати на «гарячу» лінію Рівненського обласного центру зайнятості за номерами: (044) 244 95 04 або (096) 539 53 59.
Стартував набір на першу в Україні програму підготовки тренерів/-ок за мультидисциплінарним підходом для роботи з ветеранами та ветеранами, які під час російсько-української війни отримали травми, поранення або захворювання. Програма передбачає онлайн-лекції від психологів, експертів з інклюзивності та безбар’єрності, американських і українських фахівців з реабілітації, а також практичні заняття з адаптивних видів спорту. Початок у вересні 2025 року.
Програма дає можливість стати частиною першої в Україні програми підготовки тренерів/-ок за мультидисциплінарним підходом для роботи з ветеранами/-ками, які в ході російсько-української війни отримали травми, поранення або захворювання під час виконання службових обов’язків.
Навчальна програма передбачає онлайн-лекції з основ роботи з ветеранами/-ками від психолога, експерта з інклюзивності та безбар’єрності, адаптивних видів спорту, американських тренерів з реабілітації, українських фахівців та курс практичної роботи.
Проєкт з розвитку тренерського складу з відновлення ветеранів через спорт став можливим завдяки партнерству Мінветеранів та Програми реабілітації та реінтеграції ветеранів, яку реалізує Програма реінтеграції ветеранів IREX за підтримки Державного департаменту США.
Сьогодні, 29 серпня, Україна вшановує пам’ять воїнів, які віддали своє життя за незалежність та свободу держави.
Дата обрана невипадково — саме цього дня у 2014 році під час виходу з оточення поблизу Іловайська на Донеччині загинули сотні українських військових. Трагічні події, відомі як Іловайський котел, стали символом мужності та самопожертви наших захисників.
День пам’яті захисників і захисниць України встановлений Указом Президента у 2019 році. Щороку 29 серпня по всій країні проходять жалобні заходи, хвилини мовчання, покладання квітів до меморіалів та могил полеглих героїв.
Сьогодні ми згадуємо всіх, хто віддав життя у боротьбі за Україну, і дякуємо тим, хто продовжує боронити нашу державу.
Ветерани та ветеранки з числа внутрішньо переміщених осіб, чиї домівки залишилися на окупованих територіях, зможуть отримати житлові ваучери від держави. Розмір допомоги становитиме до 2 млн грн на людину або сім’ю.
На початку програми пріоритет матимуть учасники бойових дій та люди з інвалідністю внаслідок війни. Ваучери можна буде використати для купівлі житла, інвестування в будівництво, а також сплати першого внеску чи погашення іпотечного кредиту.
Подати заявку на допомогу можна буде через застосунок «Дія», а згодом — через ЦНАПи та нотаріусів. Перевірка даних здійснюватиметься автоматично через державні реєстри, а розгляд заяв триватиме не більше 30 днів.
Для перших виплат уже залучене міжнародне фінансування — підтримку отримають майже 3,7 тис. родин. Уряд також працює над додатковими фінансовими інструментами, щоб охопити більше сімей.
