У 2027 році державного фінансування на забезпечення житлом ветеранів війни та родин загиблих військових вистачить лише для близько 2 тисяч сімей. Водночас кількість людей, які потребують такої допомоги, продовжує зростати. Виділених коштів недостатньо, щоб забезпечити житлом усіх, хто на нього чекає.
Про це в ефірі «Вечір.LIVE» повідомила голова парламентського комітету з питань організації державної влади, місцевого самоврядування, регіонального розвитку та містобудування Олена Шуляк.
За її словами, у 2026 році державних коштів вистачить на житло для трохи більш ніж 2 тисяч родин. Приблизно таку саму кількість сімей зможуть забезпечити житлом і наступного року. Таким чином, суттєвого збільшення фінансування, яке дозволило б охопити більше людей, поки не передбачається.
«У цьому році це буде 2 тисячі з хвостиком. І в наступному році це також буде 2 тисячі з хвостиком», — зазначила Шуляк.
Кошти на придбання житла розподілятимуть між громадами на регіональному рівні. Однак через обмежене фінансування допомогу зможе отримати лише невелика частина родин, які її потребують. За словами депутатки, ситуацію ускладнює те, що кількість ветеранів та сімей загиблих захисників щороку збільшується.
Потреба у житлі для військових, ветеранів та їхніх родин залишається значно більшою за можливості державного бюджету. Водночас конкретних даних про загальну кількість сімей, які зараз очікують на житло, у повідомленні не навели. Також поки не уточнюється, чи планують додатково збільшувати фінансування цієї програми у 2027 році.
Статистикапереглядів резюме:понад1400 разів.Жодного телефонного дзвінка. Однак в фокусі цього матеріалу – не моя особистість, а досвід, який нині переживають сотні тисяч ветеранів. І я – серед них. Досвід, якого ветерани точно не заслуговують.
За три літні місяці рекрутери переглянули моє резюме на двох популярних сайтах з пошуку роботи майже півтори тисячі разів.Я відгукнувся орієнтовно на сто вакансій,що відповідали моїйосвіті та здобутому досвіду. Зворотного зв’язкунеотримав. Ні відмови, ні автовідповіді, ні запрошення на розмову– нічого.Моя історія — лишень приклад.І, гадаю,далеко не найважчийприклад. Алеконкретніцифри вцій історіїговорятьгучнішеза будь-які загальні слова пронаявнупроблему.
Закономірність, що змушує замислитись
Маю дві вищі освіти, понад двадцять років досвіду керування великими виробничими компаніями й десятки реалізованих проєктів. У рейтингах видання Dilo.ua за 2017-й і 2018-й роки я увійшов до ста найкращих топменеджерів України (посів 20-те місце в загальному рейтингу та 5-те серед керівників енергетики). У 2022-му році пішов на війну добровольцем, і моє прізвище потрапило до списку бізнесменів та топменеджерів-добровольців, опублікованого Forbes.ua. Тоді про таких людей писали з повагою.
Після важкого поранення я дістав групу інвалідності — мене демобілізували. Мені п’ятдесят один рік. І сьогодні на моє резюме не реагує ніхто. Не потребую жалю та не претендую на особливе ставлення. Прошу тільки того, що належить кожному кандидатові: аби мене оцінювали за кваліфікацією, а не за роком народження чи рядком у медичному висновку.
До того я п’ять разів брав участь у конкурсах на посади в державних компаніях і щоразу доходив до фіналу. За добу до фінальної розмови з незалежними іноземними членами наглядових рад мене знімали з конкурсу без пояснення причин. Не стверджую, що це були прояви дискримінації: причин мені не повідомили. Однак п’ять фіналів і п’ять зняттів у той самий час – це схоже на закономірність. Людина, котра пройшла всі етапи відбору, має право знати, чому її усунули перед останнім.
Про парадокси й стереотипи
Контекст робить ситуацію абсурдною. За даними Європейської бізнес-асоціації, 75% компаній повідомляють про дефіцит персоналу. Водночас лише приблизно третина компаній готова наймати кандидатів віком 50+ років, адже більшість роботодавців зосереджена на молоді. Пояснення зазвичай однакові: низька технологічність, неготовність до змін, проблеми зі здоров’ям тощо. Тим часом міжнародні дослідження показують, що середній стаж працівників віком 55–64 років утричі довший, ніж у колег 25–34 років. Парадокс: бізнес скаржиться на брак людей і водночас відсіює тих, хто найдовше залишається на місці.
Ветеран вікової категорії 50+ потрапляє під два стереотипи відразу. Перший стосується віку: «Не потягне нового». Другий стосується війни: «А що в нього із психікою?». У дослідженні Work.ua і Superhumans 43% роботодавців зізналися, що побоюються психічного стану ветеранів, хоча тільки третина з них мала власний досвід взаємодії з ними. Страх часто існує без жодних фактів.
Для ветеранів з інвалідністю додається ще один шар. Вони мають обмежену можливість повернутися до попередньої професії, стикаються з розбіжністю між військовим досвідом і вимогами цивільних роботодавців та потребують перепідготовки й розумних пристосувань робочого місця. Для роботодавця, який і так сумнівається через вік кандидата, це видається ризиком, а не досвідом.
Цифри. Допомога. Тиша.
Найбільша шкода від такого ставлення – у тому, що люди перестають шукати. За дослідженням, 28% ветеранів не відгукуються на вакансії, бо вважають свій досвід нерелевантним, а 44% не знали, як описати військовий досвід цивільною мовою. Експерти говорять і про самоейджизм старших людей. Кожна нова тиша підсилює внутрішній голос, який каже: «Вас тут не чекають». Тисячі захисників ризикують випасти з професійного життя не тому, що не можуть працювати, а тому, що ринок не дав їм шансу спробувати.
Держава пропонує інструменти. Так, компенсація за облаштування робочого місця становила до 120 тисяч гривень для І групи інвалідності й до 80 тисяч для ІІ групи, а 2026-го року зросла до 129 705 і 86 470 гривень відповідно. Є і компенсація у розмірі 1,5 мінімальної зарплати за найм ветерана. Але 54% компаній не знають про першу програму, а 60% — про другу. Допомога є, та до роботодавця вона не доходить.
Часто й не потрібні дорогі пристосування. Гнучкий графік, наприклад, однаково підходить і людині, котра проходить реабілітацію, і тій, що забирає дитину із садочка.
Що робити роботодавцям і державі
Роботодавцям, на моє переконання, варто почати з малого: давати відповідь кандидатам. Навіть коротка відмова означає повагу. Варто навчати рекрутерів: у компаніях із підготовленими HR-фахівцями 81% повідомили про успішний досвід найму ветеранів, а в компаніях без нього — лише 46%. Варто читати резюме ветерана як резюме фахівця: командування підрозділом у бою теж означає управління людьми, ресурсами й ризиками.
Тим, хто стикається з відмовами через вік: відмовляючи у працевлаштуванні тільки через рік народження кандидата, працедавці порушують закон. Зберігайте листування, тексти вакансій і дати — це знадобиться, якщо доведеться обстоювати свої права. Консультацію можна отримати на безкоштовній гарячій лінії «Дія.Безбар’єрність»: 0800-50-17-20.
Самі роботодавці не зміняться. Там, де наймає держава, потрібні прозорі правила: кандидатові, якого знімають із конкурсу на посаду в державній компанії, потрібно письмово пояснювати причини. Потрібні простий канал, що донесе до бізнесу наявні компенсації, і безкоштовне навчання рекрутерів. Про економічні стимули для найму людей старшого віку вже говорять і депутати. Ветерани не мають чекати на них роками.
Постскриптум
Не знаю, яку кількість резюме мені іще доведеться розіслати. Але знаю, що за кожним переглядом без відповіді може стояти людина, яка втратила здоров’я на війні й тепер марно чекає на дзвінок. Їх сотні й тисячі, і не кожен має можливість та бажання говорити про це.
Країна, яка щодня говорить про повагу до захисників, має уміти не тільки дякувати їм, але й брати їх на роботу. Для початку достатнім буде давати відповідь на резюме.
Вадим Мохов, ветеран війни
Проєкт здійснюється за підтримкиNational Endowment for Democracy(NED)
В Україні планують оновити систему підтримки ветеранів війни та їхніх родин. Зокрема, хочуть спростити отримання державних послуг, зменшити кількість необхідних довідок і створити нові центри відновлення. Також планують запровадити нову систему супроводу ветеранів, щоб вони могли швидше отримувати потрібну допомогу.
Про це повідомив перший віцепрем’єр-міністр, міністр енергетики Денис Шмигаль після засідання Координаційного штабу з питань реалізації державної ветеранської політики.
Однією з головних змін має стати нова модель супроводу ветеранів. Для цього планують розвивати мережу фахівців, які допомагатимуть військовим після повернення до цивільного життя отримувати необхідні послуги. Також хочуть чітко визначити обов’язки держави, місцевих громад і самих фахівців, а також правила їхньої роботи та фінансування.
Окрему увагу приділять реабілітації ветеранів та підтримці їхніх сімей. Зокрема, на базі санаторіїв планують створити центри довготривалого відновлення.
Крім того, мають з’явитися центри сімейного відновлення, де допомогу зможуть отримувати не лише ветерани, а й їхні близькі. Ще одна запланована зміна стосується оформлення документів та отримання державних послуг. В Україні хочуть об’єднати державні реєстри в єдину систему, щоб різні установи могли швидше обмінюватися інформацією. Завдяки цьому ветеранам не доведеться щоразу збирати ті самі довідки та повторно подавати дані, які вже є в державних базах.
За словами Дениса Шмигаля, головний принцип нової системи полягає в тому, щоб державні органи самостійно обмінювалися необхідною інформацією та не створювали зайвих бюрократичних перешкод. Координаційний штаб продовжить працювати над запланованими змінами. Очікується, що результати оновлення системи підтримки зможуть відчути тисячі українських ветеранів і ветеранок. Наразі йдеться про плани та розробку нових механізмів підтримки.
Конкретні терміни запуску центрів відновлення та впровадження інших змін поки не назвали.
Офіційна збірна України з богатирського багатоборства серед ветеранів вирушає на чемпіонат світу World Military Strongman Championship. Змагання відбудуться 9–10 жовтня у Ризі, столиці Латвії. Україну представлятимуть ветерани війни, які вже здобували перемоги на національних та міжнародних турнірах.
Цьогоріч за звання найсильніших змагатимуться ветерани війни та чинні військовослужбовці з восьми країн. Серед учасників — спортсмени з України, США, Бразилії, Німеччини, Франції, Грузії, Латвії та Литви.
Турнір об’єднає військових і ветеранів, які займаються силовими видами спорту.
До складу української збірної увійшли переможці чемпіонату України з богатирського багатоборства 2026 року. У травні цього року команда також успішно виступила на чемпіонаті Європи, де виборола перше загальнокомандне місце.
Тепер українські спортсмени представлятимуть країну на світовому рівні.
Організацією поїздки та участі збірної займається Міністерство у справах ветеранів України спільно з громадською організацією «Федерація найсильніших атлетів ветеранів України і перетягування канату».
Партнером української команди стала вітчизняна defence-tech компанія «Генерал Черешня FPV». Вона підтримує спортсменів на шляху до нових міжнародних змагань.
Участь української збірної у чемпіонаті світу відбувається в межах проєкту «Розвиток спорту ветеранів війни». Його реалізують на виконання Стратегії ветеранської політики та Національної стратегії зі створення безбар’єрного простору в Україні. Останню розробили за ініціативи першої леді України Олени Зеленської.
В Україні вже налічується понад 2 млн ветеранів і ветеранок, а після завершення війни їхня кількість може зрости до 5–6,5 млн. Такий прогноз озвучив Уповноважений Верховної Ради з прав людини Дмитро Лубінець в інтерв’ю журналісту та військовослужбовцю Юрію Мацарському на Radio NV. За його словами, до початку повномасштабного вторгнення в Україні було трохи більше ніж 900 тисяч ветеранів, тому ветеранська політика впливатиме на розвиток країни протягом наступних десятиліть.
Лубінець розповів, що кількість звернень ветеранів до Офісу омбудсмана зростає. За неповний поточний рік таких звернень було вже понад 1900, тоді як за весь попередній рік — 2067. Офіс омбудсмана також провів понад 200 моніторингових візитів у громади та опитав понад тисячу ветеранів і ветеранок, а понад половина опитаних заявила, що вважає свої права незахищеними.
Найчастіше ветерани звертаються через проблеми з виплатами, зокрема одноразовою грошовою допомогою після поранення. Серед інших поширених питань — отримання медичної та психологічної допомоги, проходження реабілітації й оформлення необхідних довідок. Є також звернення від родин загиблих військових, які не можуть отримати передбачені виплати, та скарги на ставлення представників державних органів.
Окремою проблемою Лубінець назвав бюрократію та відсутність обміну інформацією між різними державними структурами. Як приклад він розповів про ветерана, який після звільнення з військової служби понад пів року не міг отримати необхідну довідку з військової частини, через що не мав можливості оформити соціальне забезпечення. Інший військовий, який обороняв Маріуполь і пережив російський полон, кілька місяців не міг отримати довідку ВПО, необхідну для участі в програмі придбання житла.
За словами омбудсмана, одна з причин таких ситуацій полягає в тому, що державні реєстри не синхронізовані між собою. Через це ветеран змушений сам збирати інформацію в різних установах і звертатися до кількох органів. Лубінець вважає, що система має працювати навпаки: держава повинна сама супроводжувати ветерана та допомагати йому отримувати необхідні послуги без ходіння по різних кабінетах.
«Не ветеран бігає за всіма, а держава розуміє, що ветеран зробив для цієї держави», — пояснив він принцип, за яким, на його думку, має працювати нова система.
Зараз держава розбудовує систему фахівців із супроводу ветеранів у громадах. За інформацією, яку навів Лубінець, на момент розмови на роботу вже взяли понад 2800 таких спеціалістів. Водночас робота системи залежить від конкретної громади: в одних місцева влада активно долучається до допомоги ветеранам, в інших ставиться до нового механізму формально. Проблеми є і з доступністю допомоги на місцях. За результатами моніторингових візитів Офісу омбудсмана, центри психологічної допомоги ветеранам створені лише у 18% громад, а додаткові медичні та реабілітаційні послуги — у 20%. Часто такі проєкти з’являються завдяки приватному бізнесу, ветеранським організаціям або грантовому фінансуванню, однак, як наголосив Лубінець, такі ініціативи не можуть замінити системну державну політику.
Ще одна проблема — законодавство, на якому досі значною мірою базується система підтримки ветеранів. Базовий закон про статус ветеранів війни та гарантії їхнього соціального захисту ухвалили ще 22 жовтня 1993 року. До нього вносили зміни, однак Лубінець вважає сам підхід застарілим і говорить про необхідність нової системи, де в кожній громаді ветеран матиме фахівця із супроводу.
«Закон давно застарілий», — заявив Лубінець, говорячи про необхідність змінити сам підхід до підтримки ветеранів.
Омбудсман також пов’язує ставлення до ветеранів із мобілізаційними процесами. За його словами, цивільні бачать, як держава поводиться з людьми після завершення військової служби, і це може впливати на їхню мотивацію долучатися до Сил оборони. Саме тому, на думку Лубінця, ветеранську політику потрібно планувати не на пів року чи рік, а щонайменше на 10–20 років.
Окремо Лубінець звернув увагу на відповідальність чиновників за порушення прав ветеранів. Він заявив, що на практиці посадовці, через дії або бездіяльність яких порушуються права ветеранів, часто продовжують працювати, а внутрішні перевірки не призводять до покарання. За його словами, без реальної відповідальності за бездіяльність змінити систему буде складно.
Головним ризиком омбудсман назвав ситуацію після завершення війни, коли кількість ветеранів суттєво зросте. Лубінець застеріг, що якщо військові після повернення не відчуватимуть підтримки держави, це може посилити напругу в суспільстві. Саме тому, за його словами, систему підтримки потрібно вибудувати зараз, а не чекати моменту, коли ветеранів стане в рази більше.
«Не дай Боже, система не буде побудована, коли у нас ветеранів стане в рази більше і завершиться війна», — наголосив омбудсман, закликавши державні органи та місцеву владу готувати систему підтримки вже зараз.
У Дніпрі учасник бойових дій та особа з інвалідністю внаслідок війни не зміг скористатися пільговим проїздом на приміському автобусі.
Інцидент стався 4 жовтня на одній з автостанцій міста, коли чоловік хотів придбати пільговий квиток на рейс о 07:35.
За словами ветерана, йому відмовили, пояснивши, що на рейс передбачено лише два пільгові місця.
У результаті чоловікові довелося чекати наступного автобуса, який мав вирушити о 08:30. При цьому попередній автобус, на який ветерану не дали пільговий квиток, поїхав із вільними місцями в салоні.
Чоловік сфотографував автобус та оприлюднив ситуацію в соцмережах.
«Ветерани, до вас питання: чи довго будемо терпіти свавілля від перевізників, які встановлюють правила: “два пільгових місця на рейс”?» — обурився чоловік.
Він також звернув увагу, що автобуси можуть відправлятися напівпорожніми, тоді як ветеран змушений чекати наступного рейсу.
Водночас офіційний державний портал «е-Ветеран» зазначає, що законодавство не встановлює обмежень щодо кількості пільгових місць у транспорті або на одному маршруті. Право на відповідну пільгу мають, зокрема, учасники бойових дій та особи з інвалідністю внаслідок війни.
Серед нормативних актів, які регулюють це питання, портал називає Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та Закон «Про автомобільний транспорт».
Після інциденту ветеран закликав Укртрансбезпеку перевірити роботу перевізника на цьому напрямку. Зокрема, чоловік хоче з’ясувати, скільки квитків фактично продали на автобус, скільки місць залишилися вільними та на якій підставі йому повідомили про ліміт у два пільгових місця.
У жовтні ветерани та ветеранки не отримають чергові 1500 гривень за програмою «Ветеранський спорт». Новий етап виплат не стартував 1 жовтня — саме у День захисників і захисниць України, що викликало додаткову хвилю обурення в соцмережах.
Для багатьох ветеранів такий збіг виглядав особливо іронічно: у день привітань із державного боку одночасно припинилися виплати за програмою, яка мала підтримувати фізичне відновлення ветеранів.
Рішення викликало бурхливу реакцію ветеранів та інших користувачів соцмереж.
«Тут навіть не питання суми, яка виділяється, будемо відверті 1500 грн — не сама велика сума особливо при нинішніх цінах, а саме в тому, що держава не вважає, що це доречно дофінансувати», — написав один із коментаторів.
Інший користувач зазначив, що після попередньої виплати в нього залишилося 10 гривень, які згодом також забрали: «А в мене з попереднього платежу по цій програмі 10 гривнів лишалося, і ті взад забрали».
Окремо ветерани звернули увагу на фінансування телемарафону. Військовослужбовець порівняв понад 1,2 млрд грн, які у 2026 році спрямували на «Ветеранський спорт», із сумою, яку, за його словами, планують виділити на телемарафон у 2027 році.
«На єдиний марафон виділять у 2027 році, нагадаю, 1,6 млрд грн. Програма “Ветеранський спорт” коштувала країні 1,2 млрд грн. Це якщо скажуть, що на це немає грошей у бюджеті. Ви просто не шукали. Шукать нада», — написав він.
У коментарях під дописами також з’явилися запитання про доцільність державного фінансування телемарафону: «На…я нам цей телемарафон? Ні користі, ні об’єктивності».
У Мінветеранів заявляють, що працюють над продовженням програми у 2027 році та планують перевести її з експериментального формату на постійну основу.
Програма «Ветеранський спорт» передбачає щоквартальну виплату 1500 гривень ветеранам та ветеранкам, а також учасникам бойових дій з інвалідністю. Кошти можна використовувати для занять у спортивних залах, басейнах, фітнес-клубах, спортивних секціях та інших закладах фізичної культури і спорту. Для отримання виплати потрібно подати заявку через «Дію» та обрати картку для зарахування коштів.
У Карпатах стартує програма «Ветеранські Еко-Маршрути» для ветеранів та ветеранок. Вона поєднує гірські походи, фізичну активність, психологічну підтримку та спілкування за принципом «рівний-рівному».
Про це повідомляє громадська організація «Полюби долю».
Програма передбачає триденні рекреаційно-інтеграційні виїзди в гори. Їх організовують як простір для відпочинку, відновлення після пережитого досвіду війни та повернення до активного життя. Загалом до участі планують залучити 30 ветеранів та ветеранок.
Головна особливість проєкту — ветерани ведуть ветеранів. До гірського супроводу залучені ветерани війни, зокрема люди з інвалідністю внаслідок ампутацій.
Учасники проходитимуть адаптовані маршрути середньої складності, зокрема хребтом Кострича через Кривопільський перевал та полонину Веснарка.
Денний перехід становитиме орієнтовно 3–10 кілометрів із підйомами та спусками.
Один із маршрутів, хребет Кострича, має протяжність близько 18,5 кілометра та набір висоти близько 860 метрів.
Під час виїздів учасники матимуть супровід практичного психолога та фізичного терапевта або реабілітолога. Також у програмі передбачені техніки самодопомоги, саморегуляції та роботи зі стресом, групи взаємопідтримки й спілкування з побратимами та посестрами.
За безпеку та комфорт відповідатиме команда з психолога, реабілітолога, сертифікованих гірських провідників і координаторів.
Перед участю проводять анкетування, щоб оцінити стан ветеранів та ветеранок і сформувати збалансовані групи. Таким чином організатори планують врахувати фізичні та психоемоційні потреби учасників.
Виїзди заплановані на 9–11 жовтня, 23–25 жовтня та 6–8 листопада.
Старт і повернення — в Івано-Франківську, а трансфер проходитиме за маршрутом Івано-Франківськ — Косів — Івано-Франківськ.
Ночівля передбачена у дво- або тримісних наметах. Із собою учасникам радять взяти зручне водостійке взуття, змінний сухий одяг, термобілизну або термоодяг, теплі речі, дощовик та особисті необхідні речі.
Участь у програмі передбачає попередню реєстрацію. Контактна особа — Василь «Франик» Голіней, телефон 097 909 32 02.
36-річний Георгій Кирія родом із Грузії, але вже дев’ять років живе в Україні. У 2016 році він переїхав на Волинь, оселився у Ковелі, а після початку повномасштабного вторгнення став на захист України у складі «Волинської сотки». Службу завершив після важкого поранення у 2024 році, внаслідок якого втратив ногу.
Про це йшлося він розповів у програмі «Обличчя війни: Герої серед нас» на телеканалі «Конкурент TV».
Після поранення Георгій пройшов лікування та реабілітацію. Повернутися до звичного життя йому допомогли спорт та спілкування з іншими ветеранами. Нині він займається петанком і разом із побратимами розвиває ветеранський спортивний клуб «Сталевий легіон».
«Я чесно скажу, уже дев’ять років тут живу в Ковелі… У мене в Ковелі дуже багато друзів, побратимів. Це і є мій другий дім», — говорить ветеран.
Попри роки життя в Україні та службу в українському війську, Георгій досі не має українського громадянства. За його словами, для отримання громадянства необхідно скласти іспити, але через численні контузії та наслідки поранень йому складно готуватися до тестування й проходити його. Він зазначає, що раніше, коли був здоровим, міг би без проблем підготуватися до іспиту.
«Для мене трохи стало тяжко за того, що я дуже багато разів контужений. Здавання іспиту треба дуже багато переучити — Конституцію, історію», — пояснює Георгій.
Окремою проблемою для ветерана є вартість іспитів. Георгій розповів, що кожен іспит коштує 10 тисяч гривень, що для нього є значною сумою. За його словами, він уже звертався по допомогу та писав звернення до президента, але відповіді на них поки не отримав.
Ветеран хоче залишатися в Україні та мати українське громадянство, адже без громадянства стикається з обмеженнями, зокрема коли хоче займатися власною справою або розпочати бізнес. За його словами, у нього є плани на майбутнє, і він не хоче жити лише на пенсію чи державну допомогу.
Повернутися до Грузії Георгій також не може. Він стверджує, що після участі у війні на боці України його оголосили в розшук у Грузії, а повернення туди може загрожувати йому ув’язненням. Саме тому він пов’язує своє майбутнє з Україною.
Георгій зазначає, що має державні нагороди за службу, поранення та виконання бойових завдань. Але питання громадянства залишається невирішеним. Ветеран сподівається, що його ситуацію почують і він зможе отримати українське громадянство без необхідності проходити процедуру, яка через наслідки поранень стала для нього особливо складною.
У День захисників і захисниць України громадська організація «Холі Доггі» нагадує про важливість сталої психологічної підтримки для тих, хто повернувся з фронту. Вже понад п’ять років команда розвиває в Україні метод каністерапії — реабілітації за допомогою спеціально навчених собак, що допомагає ветеранам та їхнім родинам долати наслідки травматичного досвіду.
За оцінками МОЗ, 40–50% українців можуть мати потенційно травматичний досвід. Повернення до цивільного життя — це складний етап не лише для ветерана, а й для всієї родини. Проєкт «Каністерапія в дії» пропонує формат, який значно полегшує цей шлях.
«Сьогодні, у День захисників і захисниць України, ми висловлюємо вдячність нашим військовим та хочемо наголосити: підтримка потрібна не лише під час служби. Після повернення додому змінюється життя всієї родини, тому ми працюємо не лише з ветеранами, а й з їхніми близькими. Для нас важливо, щоб це була не разова акція, а регулярна можливість отримати опору та поспілкуватися в безпечному середовищі», — розповідає Катерина Шершньова, ініціаторка проєкту та голова ГО «Холі Доггі».
Як це працює?
Щотижня у Києві проходять групи підтримки, які веде кваліфікований психолог. Собака в такому форматі виконує роль «місточка» між фахівцем та учасником. Тварина допомагає вибудувати довіру, зняти первинну напругу та полегшити комунікацію.
«Тварини виступають соціальними фасилітаторами, здатними об’єднувати людей і знижувати відчуття самотності. Це допомагає особам із посттравматичним стресовим розладом (ПТСР) подолати ізоляцію та легше відновлювати зв’язки з оточуючими», — зазначає Наталія Тимощенко, психологиня ГО «Холі Доггі».
Важливо: каністерапія не замінює фахову психіатричну чи медикаментозну допомогу, проте є дієвим допоміжним інструментом для відновлення психологічного та фізичного стану.
Про проєкт та результати
За понад 5 років діяльності команда проєкту не лише впроваджує терапію, а й навчає собак для роботи в реабілітації та популяризує цей напрям серед українців. Лише за минулий рік фестивалі та інформаційні заходи проєкту відвідали понад 8 000 людей. Проєкт «Каністерапія в дії» реалізується зусиллями ГО «Холі Доггі», ГО «ІРЦ База «4.5.0» та рекламної агенції Holy Sweets. Ініціативу підтримують профільні департаменти КМДА та німецький виробник кормів Josera.
