Ініціатива щодо спрощення працевлаштування ветеранів на державній службі, яка передбачає призначення без співбесіди та додаткові виплати, викликала застереження експертів щодо якості кадрових рішень і довгострокових наслідків для системи управління.
Законопроєкт №13180-д пропонує запровадити спрощений механізм працевлаштування ветеранів на державну службу. Зокрема, йдеться про можливість призначення на вакантні посади без проведення співбесіди в умовах воєнного стану, а також про щомісячні доплати у перші два роки роботи.
Згідно з ініціативою, працівники у центральних органах влади можуть отримувати до 30 тисяч гривень доплати у перший рік та 20 тисяч — у другий. Для органів місцевого самоврядування передбачені менші суми — 20 та 10 тисяч гривень відповідно.
Автори ідеї позиціонують її як спосіб одночасно підтримати ветеранів і закрити кадровий дефіцит у держсекторі. Водночас експерти звертають увагу на низку ризиків.
Зокрема, наявність статусу учасника бойових дій не є підтвердженням професійної підготовки для роботи в органах влади. Державне управління передбачає специфічні навички — від розробки нормативних актів до роботи з бюджетами та проходження складних погоджувальних процедур.
Скасування конкурсного відбору та необов’язковість співбесіди можуть призвести до того, що професійні компетенції кандидатів не оцінюватимуться належним чином. Це створює ризики для якості управлінських рішень, зокрема на рівні місцевих громад.
Окреме застереження стосується фінансової частини. Запропоновані доплати перевищують базові оклади багатьох держслужбовців, що може спричинити напругу в колективах і додаткове навантаження на бюджет у довгостроковій перспективі.
Дослідження свідчать, що основними бар’єрами працевлаштування ветеранів є не лише формальні процедури, а й нестача навичок, досвіду та освіти. Водночас державна служба входить до переліку сфер, де ветерани найчастіше хочуть працювати.
На думку експертів, більш ефективним підходом могла б стати інвестиція у професійну підготовку: навчальні програми, стажування з наставництвом та поступова адаптація до роботи в системі держуправління.
“Нам потрібна сильна модель інтеграції ветеранів у державу. І цей закон — не про це.”
Автор: Костянтин Татаркін, ветеран, радник з питань ветеранів IREX.
Понад 100 тисяч заяв на відшкодування вартості автоцивілки подали через застосунок «Дія». Загальна сума компенсацій перевищує 161 млн грн. Послуга доступна для ветеранів, ветеранoк та людей з інвалідністю внаслідок війни.
З 2025 року зазначені категорії громадян можуть отримати повну компенсацію вартості поліса автоцивільного страхування. Половину суми покриває страхова компанія, іншу — держава.
Подати заяву можуть особи, які мають посвідчення ветерана у застосунку «Дія» (учасника бойових дій або особи з інвалідністю внаслідок війни), досягли 18 років і уклали договір автоцивілки після 1 січня 2025 року з використанням пільги. Водночас транспортний засіб не має використовуватися для комерційних перевезень, а об’єм двигуна не повинен перевищувати 2500 см³ (або потужність електродвигуна — до 100 кВт).
Заяву можна подати онлайн через застосунок «Дія» у розділі «Сервіси» — «Ветеран PRO». Система автоматично підтягує дані договору, після чого користувачу необхідно підтвердити заявку та обрати рахунок для зарахування коштів.
Послугу реалізують Міністерство у справах ветеранів України спільно з Міністерством цифрової трансформації та Моторним (транспортним) страховим бюро України.
Процес формування нової Ради ветеранів при Міністерстві у справах ветеранів, який мав стати перезапуском ветеранської політики, уже на старті викликав дискусії, критику і конфлікти в регіонах. Формально йдеться про консультативно-дорадчий орган, який має представляти інтереси ветеранів на державному рівні та брати участь у формуванні державної ветеранської політики. Фактично ж у багатьох областях процес супроводжується питаннями щодо прозорості процедур, доступу кандидатів до виборів та реальної участі ветеранів у формуванні цього органу.
Голова Ради ветеранів України Валентин Ковальський пояснює, що рішення про переформатування Ради ветеранів було ухвалене Міністерством у справах ветеранів, оскільки попередній склад фактично перестав повноцінно працювати після початку повномасштабної війни. За його словами, багато членів Ради ветеранів після 2022 року повернулися до війська, частина загинула, тому постало питання оновлення складу. Водночас він зазначає, що сам механізм переформатування викликає питання:
«Положення про Раду ветеранів було змінено фактично без обговорення з Радою ветеранів і громадськістю. Не всі наші зауваження були враховані. Є великі ризики, чи прийдуть туди дійсно ветерани, які будуть представляти ветеранів саме того чи іншого регіону».
Він також припускає, що через складність процедури та велику кількість документів у деяких областях може бути лише один кандидат або кандидати, яких підтримує місцева влада.
Представник Чернівецької області у Раді ветеранів Вальтер Шефер говорить, що проблема виборів полягає не лише у процедурі, а й у реаліях війни:
«Зробити можливими мегапрозорі вибори зараз дуже важко, тому що дуже багато людей на фронті, багато хто загинув».
Сам Шефер вирішив не балотуватися повторно, пояснивши це тим, що наразі для нього пріоритетом є допомога військовим, які досі на війні. Водночас він зазначив, що кандидати, які подалися, є достойними і зможуть представляти інтереси ветеранів.
Представник Ради ветеранів від Миколаївської області Дмитро Гнатюк описує інший досвід – коли Рада ветеранів фактично стала робочим органом, який допомагає ветеранам вирішувати конкретні проблеми. За його словами, після поранення він зіткнувся з ситуацією, коли на папері для ветеранів існує багато програм і гарантій, але на практиці їх доводиться виборювати самостійно.
«На декларативному рівні для ветеранів щось є, а по факту нічого немає, і відстоювати свої права потрібно самим ветеранам».
У Миколаївській області до Ради ветеранів включили представників військових частин, ТЦК, ветеранського відділу ОВА та самих ветеранів. Засідання проводять онлайн, а члени Ради виїжджають у громади та вирішують проблеми ветеранів на місцях.
«Ветерани зараз – це в більшості люди з інвалідністю. Вони розраховують, що держава віддячить, а отримують довідки, суди і ходіння по кабінетах. Це потрібно спрощувати».
Водночас він позитивно оцінює саму ідею виборів до Ради ветеранів України, але застерігає, що все залежить від того, як цей процес буде реалізований.
«Ідея виборчого процесу дуже гарна, але результат залежить від того, як вона реалізується. Я просто переживаю, щоб це не перетворилось на звітність – ми когось обрали і відправили, а що далі?»
Колишній представник від Луганської області Володимир Правенький займає більш критичну позицію і взагалі не планує балотуватися. Він вважає, що проводити вибори під час війни неправильно, оскільки багато ветеранів не можуть взяти участь у процесі.
«Самими виборами під час військових дій ми порушуємо права тих, хто міг би взяти участь у цих виборах».
За його словами, громадський ветеранський рух частково зруйнований війною, тому обирати представників зараз означає, що значна частина ветеранів просто не буде представлена.
Найбільш конфліктна ситуація виникла у Харківській області, де початково до виборів не допустили одразу двох кандидатів – Костянтина Руденка та Дмитра Олійника.
Кандидат Костянтин Руденко розповів, що про недопуск до виборів йому повідомили телефоном представники Департаменту у справах ветеранів Харківської обласної військової адміністрації. Причиною назвали нібито недійсні підписи у листах підтримки.
Сам Руденко називає це рішення безпідставним і заявляє, що жодної експертизи підписів не проводилося, а люди, чиї підписи визнали недійсними, особисто прийшли і підтвердили їх.
«Ми прийшли, ось люди, ось їх підписи. Ми питаємо: хто вирішив, що вони підроблені? Нам відповіли: ми колегіально вирішили. Наші доводи розбивалися просто об стіну небажання нас розуміти».
Процес формування Ради ветеранів України є важливим етапом у розвитку ветеранської політики, адже цей орган має представляти інтереси ветеранів на державному рівні. Втім ситуація в регіонах показує, що вже на етапі відбору кандидатів виникають конфлікти, недопуск кандидатів, складні процедури та питання щодо прозорості процесу.
Головна проблема полягає в тому, що вибори відбуваються під час війни, коли значна частина ветеранів не може брати участь у процесі, а громадські ветеранські організації лише відновлюють свою діяльність. У таких умовах існує ризик, що нова Рада ветеранів не буде сприйматися як орган, який дійсно представляє ветеранів.
Водночас самі кандидати та представники ветеранських організацій зазначають, що участь у цьому процесі для них – це не боротьба за посади, а спроба зробити ветеранську політику реальною та дієвою.
Історія з виборами до Ради ветеранів лише починається, і саме від прозорості цього процесу залежатиме, чи стане цей орган авторитетним голосом ветеранів, чи перетвориться на формальну структуру без довіри ветеранської спільноти.
Ми й надалі будемо стежити за розвитком цієї ситуації.
Війна – це найстрашніше, що може трапитися з людиною. Вона руйнує міста, забирає близьких і ламає долі. Проте, як це не парадоксально, інколи саме в горнилі страшних випробувань людина отримує шанс змінити все й нарешті стати тим, ким мріяла бути все життя.
Історія Миколи Кохана – саме про це. Це історія звичайного чоловіка з Маріуполя, який пройшов крізь пекло бункерів «Азовсталі» та російських в’язниць, щоб у сорок років змінити гайковий ключ на кухарський ніж і реалізувати мрію, яку відкладав протягом двох десятиліть.
ЇСТИ, ЩОБ ВИЖИТИ
До повномасштабного вторгнення Микола мешкав у Маріуполі звичайним цивільним життям. Його стихією були автомобілі: працював на мийці, займався глибоким очищенням і відновлюванням агрегатів, знав кожен гвинтик у машині.
Але ще зі шкільних років десь глибоко в душі жило бажання готувати страви. Одразу після закінчення школи намагався вступити до училища на кухаря, але коли він прийшов до навчального закладу, виявилося, що група вже набрана. І він вирішив учитися… на зварювальника. Потім робота й побут затьмарили дитяче захоплення й воно лишилося приємним в нездійсненним спогадом…
Коли війська окупанта почали стискати кільце навколо Маріуполя й методично знищувати місто, Микола відчув, що більше не може сидіти в підвалі:
– У нас остаточно не стало світла й я вирішив, що треба йти захищати своє місто. 2 березня пішов до територіальної оборони, а там кажуть: водіїв уже достатньо, вакансій немає. Запропонували записати мене кухарем. Я погодився. Мені тоді все одно було, ким мене візьмуть. Та й готувати я любив. Отак все й почалося…
Весь час оборони Микола Кохан провів у бункерах заводу «Азовсталь», де готував для бійців, використовуючи не скільки продукти, яких було обмаль, стільки власну фантазію та кмітливість. Харчовий склад розбомбили, тому їжу доводилося буквально викопувати з-під руїн. Готували з того, що було під рукою: залишки овочів, крупи й консерви, термін яких уже скінчився чи ось-ось мав скінчитися.
– Багато продуктів зіпсувалися, – згадує Микола, – але нічого іншого не було. Тож доводилось якось пристосовуватись. Ми виварювали, смажили – і нічого, люди їли без наслідків для здоров’я. Побратими після того, як одного разу спробували чергову мою страву, сказали: «Будеш у нас головним!» Кожного дня завод бомбили й ніхто вже не сподівався, що вийдемо звідти живими. Я отримав контузію під час ракетного удару. Вибухова хвиля була наскільки сильною, що мене просто підняло в повітря, наче я нічого не важив.
15 травня, за наказом Президента, захисники Маріуполя вийшли із заводу. Почався полон, який став справжнім випробуванням на міцність. Кохан згадує, що голод був постійним супутником усіх, хто опинився в російських катівнях. Їжу давали за суворим графіком, їсти треба було дуже швидко. Каші не мали ніякого смаку, солі й жиру, просто крупа на воді. Але навіть там Микола намагався зробити побут побратимів хоча б трохи легшим, а їжу – смачнішою:
– Я придумав таку річ: м’якуш із хліба перемішував із цією несмачною кашею й використовував як намазку. Вийшов такий собі бутерброд із кашею. Хлопцям це сподобалося й весь барак став так робити. Через це над нами сміялися наглядачі, але завдання вижити було лише в нас. Окрім голоду, полонені потерпали й від постійного психологічного тиску. Полонених змушували вчити та співати російських пісень. Це було принизливо, але також стало частиною боротьби за виживання…
СЕКРЕТИ КУХАРСЬКОЇ МАЙСТЕРНОСТІ
3 листопада 2022 року Миколу Кохана та деяких його побратимів обміняли. Здавалося б, після всього пережитого людина буде довго відходити, відновлюватися й відпочивати. Але вже через чотири місяці Микола, попри обмежену придатність, повернувся до війська – у 109 бригаду ТрО. Знову – на посаду кухаря.
Саме цей період життя подарував йому найголовнішу в житті зустріч. Із Мариною. Вона мешкала в місті Кам’янське на Дніпропетровщині. Познайомилися та спілкуватися в соціальних мережах. А потім Марина приїхала до нього в Покровськ. Приїхала й залишилася. Теж пішла на службу. Коли Кохан звільнявся за станом здоров’я, то вирішив переїхати до неї в Кам’янське. Згодом і вона змогла сюди перевестися. Марина ще продовжує служити й інколи жартує, що Микола загітував її вступити до війська, а сам із нього звільнився.
Півроку знадобилося ветерану, щоб адаптуватися до цивільного життя. Він працював таксистом, допомагав удома. Вирішував, чим займатися далі. І тут стався той самий щасливий випадок! Колишнього оборонця «Азовсталі», завдяки ініціативі міського голови Маріуполя, було залучено до спільного україно-французького проєкту «La Cantine de Marioupol», метою якого стало навчання ветеранів і переселенців із міста ресторанній справі.
– Мені зателефонували з Маріупольської адміністрації, – згадує Кохан, – спитали, чи не хотів би я пройти навчання у Франції. Звісно, що погодився. Був онлайн-відбір, співбесіди із французькою стороною. У групі нас було одинадцять – вісім жінок і троє чоловіків. Усі чоловіки – колишні війські. І що найдивовижніше, з одним із хлопців ми сиділи в одному бараці в полоні, в один день нас обміняли та в один день ми поїхали до Франції. Отакий дивовижний збіг!
Микола потрапив до другого потоку українських студентів, які були відібрані для навчання в межах спеціальної програми. Ініціатива стала можливою завдяки партнерству між містами Гавр і Маріуполь.
– Це унікальна співпраця, – розповів міський голова Маріуполя Вадим Бойченко, – яка мала на меті відкрити нові можливості для переселенців і ветеранів, здобути професійну освіту, опанувати французьку кухню й основи ресторанної справи. У фокусі нашої уваги опинилися ветерани та звільнені з полону, що прагнули знайти можливість для самореалізації. Ми допомагаємо їм із пошуком роботи, з перекваліфікацією. Сподіваюся, що отриманий у Франції досвід стане в подальшому основою для професійного розвитку наших людей, а отримані знання вони зможуть успішно реалізовувати в Україні…
Секрети кухарської майстерності Микола Кохан опановував у Тулузі від зіркового шефа Тьєррі Маркса. Маркс – постать досить відома у світі високої кухні. Колишній десантник і морський піхотинець, він воював у Лівані у 80-х роках, а потім став одним із найвідоміших шеф-кухарів світу та володарем найвищих нагород у ресторанному бізнесі – кількох зірок Мішлен.
Тьєррі сам воював, тому розумів українських ветеранів без зайвих слів. До навчання ставилися надто серйозно – вчили всьому, що може бути корисним у ресторанному бізнесі: не лише готувати, а й працювати офіціантами, барменами, адміністраторами. Особливо здивувало й зацікавило Миколу «безвідходне виробництво» у французькій кухні. Навіть із картопляного лушпиння вони вчилися робити оригінальні соуси. На випускному іспиті він був відповідальним за м’ясо. Смажив яловичину із кров’ю. Французи обожнюють такі страви, а йому найбільше подобається готувати саме м’ясну їжу.
ШЛЯХ ДО ДИТЯЧОЇ МРІЇ
Зараз Микола вже повністю освоївся в Кам’янському. Працює в одному з місцевих ресторанів, де його досвід та пристрасть до м’ясних страв стали справжньою знахідкою для закладу. Власниця закладу Анна Циб, розказує, коли вона дізналася, що ветеран навчався у Франції у школі володаря Мішленівської зірки, одразу погодилась взяти його на роботу. Проте не французький досвід став головним і єдиним аргументом на користь такого рішення.
– Річ у тім, – говорить Анна, – що мій чоловік одразу після початку повномасштабного вторгнення також долучився до місцевої тероборони й продовжує службу в ЗСУ. Тож життєва історія Миколи нам близька з людської точки зору. Так, він дуже гарний кухар, але ще б хотілося й просто підтримати людину, яка стільки всього пережила.
А Микола зізнається, що для нього робота на кухні – це не просто заробіток, а своєрідна форма медитації та драйв одночасно. Він здійснив мрію дитинства й навчився готувати вишукані страви. Закінчив школу підприємництва. Йому вже схвалили отримання коштів від держави на придбання квартири… І він не збирається зупинятися на досягнутому:
– У серіалах часто показують, що кухня – це пекло. Так, доволі важко дванадцять годин знаходитися на ногах. Але коли ти весь час у роботі, то не помічаєш часу. Я дуже люблю готувати й не відчуваю втоми. До речі, вдома також готую я, дружина після служби повинна відпочивати!.. Згодом я хочу відкрити власний ресторан. Щоб це було не просто місце, де можна поїсти. Хочу зробити такий урбаністичний інтер’єр, що нагадуватиме про Маріуполь, про атмосферу «Азовсталі». Можливо, повішу там своє фото, як виходив із полону, щоб люди бачили, що можна пройти крізь війну й не зламатися. Головне – знайти новий сенс. Хтось після такого втрачає себе, а я в сорок років нарешті знайшов шлях до дитячої мрії.
Історія Миколи Кохана – це не розповідь про видатного героя. Це історія звичайного чоловіка, який любив своє рідне місто Маріуполь і тому без вагань став на його захист; який любив куховарити й саме готування їжі зробив своєю зброєю, коли це стало вкрай важливим. А ще – це історія про те, що дитячі мрії мають властивість здійснюватися, навіть якщо ціною цього стає велика й кровопролитна війна.
Віталій БАРАННИК
Проєкт здійснюється за підтримки National Endowment for Democracy (NED)
19 березня відбувся круглий стіл за участі начальника ГУНП в Харківській області, представників Обласної та Міської рад, Обласної військової адміністрації. Ініціатором заходу виступило Головне управління Національної поліції, основною метою якого стала зустріч із керівниками ветеранських громадських організацій.
На початку заходу начальник управління генерал поліції Петро Токар розповів про діяльність поліцейських Харківщини в непростий час бойових дій, які ведуться агресором, у тому числі, й на території області.
Заступниця Харківського міського голови Неллі Цибульник і заступниця голови Обласної ради Валерія Дзюба завірили поліцейського керівника та всіх присутніх у підтримці правоохоронних органів, що працюють для посилення безпеки мешканців Харківщини.
Після цього надали слово представникам ветеранської спільноти. Так голова Ради ГО «Спілка ветеранів СОУ» Юрій Корсунов підняв важливі питання щодо можливості залучення ветеранів до мобільних груп, що здійснюють охорону об’єктів критичної інфраструктури. Запропонував поліції долучитися до юридичного проєкту декриміналізації учасників бойових дій, більш відомого під назвою «ветеранські суди».
– Також я звернувся, – розповів громадський активіст, – до Валерії Дзюби із пропозицією створення робочої групи для вдосконалення реабілітаційних заходів. Зокрема щодо залучення до цього процесу Інституту загальної та невідкладної хірургії. У Тетяни Печури, яка виконує обов’язки керівника Управління у справах ветеранів, вимагав вдосконалити процес виборів до Ради ветеранів України та долучити представників ветеранської спільноти до організації та підрахунку голосів.
Були пропозиції також від побратимів і людей, дотичних до ветеранів. Керівник Асоціації громадських ветеранських організацій Дмитро Бондаренко розповів про програму співпраці з молоддю у здійсненні національно-патріотичного виховання. Голова Всеукраїнського об’єднання Марина Полякова запропонувала подати імена загиблих поліцейських для їхнього подальшого вшанування. А заступник голови Громадської ради ХОВА Сергій Усов звернув увагу на необхідності підсилення охоронних заходів для збереження лісового фонду.
Деякі із пропозицій уже знайшли своє продовження в конкретних діях. Так на рівні Ветеранського простору Харківської міської ради здійснюється навчання співробітників Патрульної поліції щодо вірної взаємодії з ветеранами під час несення служби.
А Неллі Цибульник повідомила, що за її зверненням поліція вже розпочала проведення рейдів із контролю паркомісць, призначених для інвалідів. І зараз виписано понад 250 протоколів за порушення правил паркування…
До всього перерахованого можна додати, що співпраця правоохоронних органів із ветеранською спільнотою здійснюється належним чином і дає позитивні результати.
У столиці з’явився новий цифровий інструмент підтримки ветеранів і їхніх родин. На міському порталі послуг запустили сервіс, який дозволяє обрати фахівця із супроводу та отримати консультацію онлайн або офлайн. Про це повідомляє Київська міська державна адміністрація.
Сервіс орієнтований на військових, ветеранок і ветеранів, а також їхні сім’ї. Відтепер вони можуть швидше отримати допомогу з питань соціальних гарантій, прав, пільг і доступних програм підтримки без зайвої бюрократії.
Заступник голови КМДА Валентин Мондриївський зазначив, що місто системно розвиває цифрові сервіси, щоб зробити їх максимально доступними та зрозумілими для мешканців. За його словами, портал послуг Києва поступово стає єдиною точкою доступу до міських сервісів, де кожен може знайти потрібну допомогу.
Фахівці із супроводу відіграють ключову роль у процесі адаптації після повернення до цивільного життя. Вони консультують щодо соціальних виплат, допомагають із пошуком тимчасового житла, а також координують взаємодію з державними органами, медичними установами та службами підтримки. Окремий фокус — на допомозі родинам загиблих Захисників і Захисниць України.
Щоб скористатися сервісом, користувачу достатньо обрати свій район у Києві, знайти відповідного фахівця та звернутися до нього у зручному форматі — онлайн або під час особистої зустрічі.
У Львівській області стартував новий проєкт, спрямований на допомогу ветеранам у поверненні до цивільного життя через працевлаштування та посилення їхніх можливостей.
Про це повідомляє Львівська обласна військова адміністрація.
Ініціатива має назву «Реінтеграція ветеранів через працевлаштування, посилення спроможності та адвокацію». Її реалізує благодійний фонд «Рокада» у співпраці з данськими партнерами.
Проєкт покликаний забезпечити комплексну підтримку захисників і захисниць після повернення з фронту, зокрема сприяти їхньому працевлаштуванню та інтеграції в мирне життя.
Керівник апарату Львівської ОДА Тарас Грень наголосив, що система має адаптуватися під потреби ветеранів, а не навпаки.
«Ветеран не має підлаштовуватися під систему. Система має працювати для ветерана. Тому ми повинні рухатися до моделі, де всі ключові послуги зосереджені в одній-двох зрозумілих структурах», — зазначив він.
У межах проєкту також планують посилити інституційну спроможність організацій, які працюють із ветеранами, та розвивати адвокацію їхніх прав.
Фахівців із супроводу ветеранів, представників ветеранських організацій, соціальних служб та державних установ запрошують на онлайн-тренінг, присвячений правовому статусу зниклих безвісти військовослужбовців. Під час заходу експерти роз’яснять юридичні механізми пошуку зниклих, державні гарантії для їхніх родин та процедури встановлення факту смерті через суд.
Про це повідомляють на сайті Спілки ветеранів СОУ.
Що розглянуть під час тренінгу
Учасники зможуть отримати практичні роз’яснення щодо ключових юридичних аспектів, пов’язаних із випадками зникнення військовослужбовців за особливих обставин.
Зокрема, на тренінгу розглянуть:
підстави та порядок надання статусу особи, зниклої безвісти за особливих обставин;
правові наслідки отримання такого статусу;
механізми розшуку зниклого військовослужбовця;
державні гарантії та права членів сімей;
процедуру встановлення факту смерті військового через суд.
Хто проводитиме навчання
Лектором виступить адвокат і юрист Чугуївської правозахисної групи Роман Лихачов, який спеціалізується на питаннях захисту прав військовослужбовців і членів їхніх сімей.
Коли відбудеться захід
Онлайн-тренінг відбудеться 13 березня 2026 року о 12:00 у форматі лекції на платформі Zoom.
Участь у заході безкоштовна, однак організатори просять попередньо зареєструватися.
У понеділок, 16 березня, в Управлінні поліції охорони Харківської області відбулося перше засідання постійної поліцейської комісії. Згідно до статті 51 Закону України «Про національну поліцію», комісії утворюються для забезпечення прозорого добору та просування по службі поліцейських.
Комісію склали по одному представнику від поліції охорони, патрульної поліції, Університету внутрішніх справ і два представники від громадськості, кандидатури яких висунула Харківська обласна рада. Вартий уваги той факт, що громадськість у комісії представлена двома ветеранами російсько-української війни.
– Це вже третій склад поліцейської комісії, – говорить начальник відділу кадрового забезпечення Олексій Козлов. – Він має працювати протягом трьох років. І мені дуже приємно, що до складу тепер входять представники ветеранської спільноти. Поліція також бере активну участь у становленні ветеранської політики в державі. Ветерани зараз служать в поліції охорони. Ми налаштовані на те, щоб і надалі залучати до служби людей із бойовим досвідом як на поліцейські, так і цивільні посади.
На засіданні шляхом голосування були обрані голова й секретар комісії. Головою став помічник ректора Харківського національного університету внутрішніх справ Анатолій Клочко, секретарем – капітан поліції охорони Яна Галушкова.
Тепер Управління матиме змогу проводити конкурси на заміщення вакантних посад поліцейських. Постійна комісія повинна об’єктивно оцінювати професійний рівень та особисті якості кожного поліцейського, що претендує на ту чи іншу посаду в Управлінні поліції охорони.
До постійної поліцейської комісії від ветеранської спільноти ввійшли представники від громадських організацій Харківщини Валерій Мануйленко та Сергій Жерьобкін.
– У загальних рисах мені відомо, що я маю робити, – говорить голова «Спілки ветеранів війни за незалежність в м. Дергачі» Сергій Жерьобкін. – Із нюансами доведеться розбиратися в процесі. Не зважаючи на те, що представники поліції в комісії представлені трьома особами, а громадськість у вигляді ветеранів лише двома, вважаю, ми зможемо знайти спільну мову й така співпраця дасть корисний результат…
Сподіваємося, що ветерани внесуть достойний вклад не лише у становлення ветеранської політики в Україні, а й сприятимуть тому, щоб діяльність правоохоронних органів ставала більш професійною, прозорою та відповідала тим завданням, які покладає на них держава.
Ветеран Олег Олива з Буська призначений виконавчим директором Українського ветеранського фонду, що працює при міністерстві у справах ветеранів. Про призначення повідомляє пресслужба мінветеранів.
27-річний Олег Олива – майор ЗСУ, в 2023 році отримав звання Героя України з врученням ордену «Золота зірка». Після поранення і завершення служби працював в Буській громаді на Львівщині фахівцем із супроводу ветеранів.
Що відомо про Олега Оливу
У 2015 році Олег Олива закінчив Одеську військову академію – факультет підготовки фахівців управління діями підрозділів десантно-штурмових військ. Після випуску служив у 81-й окремій бригаді десантно-штурмових військ, був командиром взводу, згодом – командиром роти, заступником командира батальйону.
Бойову службу розпочав в 2019 році на Луганському напрямку в районі Щастя, Зайцевого. На початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну служив біля Біловодська на Луганщині. Пізніше воював на різних ділянках фронту, зокрема під Рубіжним, Сєвєродонецьком, на Ізюмському напрямку, брав участь у боях за Лиман та Святогірськ.
1 січня 2024 року Олег Олива отримав важке поранення обличчя, унаслідок якого втратив частину лобної кістки та око. Після завершення служби військовий працював фахівцем із супроводу ветеранів у своїй громаді на Львівщині.
За словами Олега Оливи, якого цитує міністерство ветеранів, одним із важливих напрямків роботи Фонду він бачить підтримку ветеранського підприємництва, також – розвиток платформ працевлаштування ветеранів, зокрема «Кар’єра ветерана» та «Ветеран робота», напрямок психологічної підтримки ветеранів та їхніх родин.
