Один з найважливіших етапів повернення до життя після служби – це відновлення власних фізичних та психологічних ресурсів. Ветеранам та ветеранкам важливо не залишатися пасивними: побутова активність, навіть 15 хвилин простих фізичних вправ щодня чи нова корисна звичка мають потужний реабілітаційний ефект.
Як зміцнити своє тіло без походів у тренажерку, чому вольові зусилля такі важливі та які вправи можна робити вдома – читайте у матеріалі.
Як виховати побутову міцність і чому вона настільки важлива для відновлення
Фізична активність дуже важлива для нашої побутової міцності. Що це за міцність така? У кожного з нас в повсякденному житті, в побуті, є певні щоденні завдання-виклики: треба нахилятися, щоб зашнурувати взуття, взяти дитину на руки, дістати тарілку з верхньої полиці, підняти відро води чи пройти кілька поверхів сходами.
Якщо якісь наші функції стали обмеженими з огляду на вік, пережиту травму чи захворювання, ці виклики відчуваються сильнішими: те, що колись давалось легко, тепер може потребувати більших зусиль.
«Якщо мало руху, мало позитивного стрес-фактора (це коли ти мусиш нахилятися, працювати, щось піднімати), то, по-перше, ти втрачаєш власну енергетичність, тому що твій організм виробляє, менше енергії, – пояснює Максим Долженко, директор навчально-наукового центру фізичної і медичної реабілітації ветеранів війни і студентів ЧНУ ім. Богдана Хмельницького. – Знижується тонус м’язів. Від цього безпосередньо залежить і гормональний фон, і здоров’я суглобів, бо суглоби мають рухатися, вони так створені».
Максим Долженко проводить заняття для ветеранів та ветеранок у навчально-науковому центрі фізичної і медичної реабілітації Черкаського національного університету ім. Богдана Хмельницького. Фото надав Максим
Що робити, аби побутові завдання лишались під контролем? Тренувати свою витривалість за допомогою простих фізичних вправ. Якщо вам важко нахилятись – включіть щоденну розминку з вправами на нахили, «стріляє» спина», коли підіймаєте сумку з покупками – робіть зарядку з підійманням гантелей чи пляшок з водою.
Як регулярні легкі вправи допомагають ставати міцнішими?
Покращується загальний фізичний стан. «Навіть маленькі навантаження допомагають відновлювати м’язи та суглоби, зменшують скутість», – наголошує фізична терапевтка Діана Гримаківська.
Стабілізується настрій. Фахівчиня пояснює: це відбувається тому, що рух стимулює вироблення ендорфінів, які знижують рівень стресу та тривожності.
Профілактика ускладнень. Медичні фахівці вважають, що регулярна активність зменшує ризик виникнення чи загострення серцево-судинних проблем, діабету, ожиріння.
Відчуття контролю. Регулярна зарядка чи інші фізичні активності повертають відчуття сили у своєму тілі та впевненості у собі. А дотримання даної собі обіцянки, наприклад, гуляти пішки щодня дає відчуття контролю над власним життям та допомагає сформувати його ритм.
«Часто люди сприймають фізичну реабілітацію як щось суто медичне, складне, – каже Максим Долженко. – Водночас, покращувати власну функціональність, рухливість можна самостійно. Системність, дисципліна – це набагато краще, ніж якісь разові можливості, навіть найкращих центрів».
Максим Долженко – сам ветеран війни. І зараз він займається фізичною реабілітацією не лише ветеранів та ветеранок, які звертаються до Центру фізичної і медичної реабілітації ветеранів війни і студентів ЧНУ, але і своєю власною.
«Майже втратив дрібну моторику, тож тепер треную її, тому що може банально випадати з рукчашка,ніж чи щось іще, – ділиться Максим.
Та ветеран не дає собі жодних потурань: не лише розробляє моторику пальців спеціальними вправами, але й вже вчиться керувати дронами. Каже, дієвим для відновлення моторики буде також гра на гітарі чи комп’ютерні ігри, де керування джойстиком потребує багато різних рухів.
Коли є вольове зусилля – мозок «програмує» нові можливості тіла
Людина має здатність до пропріорецепції – тобто вміє сприймати положення свого тіла, рухи та силу скорочення м’язів без зорового контролю. Саме пропріорецепція забезпечує координацію наших рухів, рівновагу та орієнтацію в просторі.
Максим Долженко пояснює: «Мозок знає положення різних частин нашого тіла в просторі, без зорового аналізатора. Тобто: якщо ми стиснемо руку в кулак за спиною, а потім випрямимо два пальці, то точно будемо знати, скільки пальців показуємо, навіть не бачачи їх. Так працює пропріорецепція».
Внаслідок травм чи деяких неврологічних захворювань ця здатність може порушуватись. Але вгадайте що? Її теж можна натренувати!
Коли ми виконуємо силові вправи, які базуються на подоланні сили опору чи земного тяжіння (присідання зі штангою, відтискання, планка, махи тощо), ми пропрацьовуємо координацію наших м’язів з мозком.
Під час виконання вправ із докладанням значних фізичних і моральних зусиль, підключається велика кількість м’язових волокон. Мозок мусить якось усіх їх координувати, він активізується, розвиває когнітивні здібності.
«Ось ці моменти із занять, коли здається, що більше не можеш, що вже все, і дотискаєш чи добігаєш тільки на морально-вольових зусиллях – дуже цінні» – наголошує Максим Долженко.
Фізреабілітолог пояснює: вольове зусилля не менш важливе, ніж фізичне. Інакше ми могли б цілком замінити заняття спортом якимось впливом на наші м’язи, наприклад – електростимуляцією. Але коли є вольовий момент «я зможу» і ми продовжуємо вправу попри втому чи біль у м’язах, мозок оновлює «дані» про можливості тіла, яким керує.
«Мозок кодує, наче айтівець, ці всі рухи. І «успішні» він записує, невдалі – стирає. Відбувається дуже важливий процес переналаштування всього організму. Ніби таке програмне оновлення встановлюється: я тепер можу ось так», – усміхається Максим.
Міг ступити лише 10 кроків, а за рік став чемпіоном стронгмену: історія Віталія Вереса
Ветеран Віталій Верес – яскравий приклад того, як багато у процесі відновлення значать сила волі та бажання бути незалежним.
Він добровольцем пішов до військкомату на початку повномасштабного вторгнення. Воював у штурмовому підрозділі Нацгвардії, брав участь у звільненні Харківщини.
У лютому 2023 року, під час оборони Бахмуту групу Вереса вразили протитанковою керованою ракетою. Віталій отримав важке поранення, внаслідок якого втратив зір і частково слух.
Віталій Верес вийшов з коми і дізнався, що повністю втратив зір внаслідок отриманого поранення. Фото надав Віталій
«Коли я вийшов з коми і після реанімації вперше став на ноги, то зміг пройти лише 10 метрів», – пригадує ветеран.
Віталій змалку займався спортом і не уявляє своє життя без фізичної активності. Тож як тільки зміг більш-менш твердо стояти на ногах – почав присідати, тримаючись за стілець. Далі більше: вчився наосліп робити улюблені вправи, готувати нові страви.
«Так без зору незручно, але моєю ціллю була повна незалежність та самостійність, Я налив тисячі чашок, доки все не вийшло акуратно. Обпікав пальці, доки не розібрався, як центрувати сковорідку», – каже Віталій.
Досягненням у тренуваннях та спорті, а також кулінарними влогами ветеран почав ділитись у соцмережах, має вже 43 тисячі підписників. Своїм прикладом Верес хоче руйнувати суспільні стереотипи про незрячих та надихати тих, хто теж зазнав важких травм чи поранень.
Ветеран Віталій Верес, чемпіон зі стронгмену та штовхання ядра. Фото надав Віталій
«14 лютого 2023 року я повністю втратив зір і частково слух. На війні. В жовтні 24-го я став чемпіоном світу зі стронгмену, в липні 2025-го – чемпіоном світу зі штовхання ядра. Спорт це річ, яка допомагає психоемоційно повірити в себе і свої сили. І розуміти, що попри важкі травми можна вести активне життя. Моя місія – вселяти надію і показувати, що немає нічого неможливого», – усміхається ветеран.
Шлях до відновлення своєї мобільності та сили може лишати не лише через спорт чи фізичні вправи. Влаштовуйте хоча б короткі прогулянки на свіжому повітрі, виходьте із громадського транспорту на зупинку раніше і далі йдіть пішки, по можливості обирайте сходи, а не ліфт чи ескалатор. Дуже важливо знайти ту активність, яка буде вам у задоволення: пробіжки, скандинавська ходьба, комп’ютерні ігри, що потребують включення дрібної моторики або ігри з дітьми чи домашніми улюбленцями.
Чотирилапий реабілітолог: як врятований з Донеччини пес допомагає ветерану відновлюватись після інсульту
Володимир Вірьовкін із Черкас пішов воювати добровольцем, коли йому було 63. Професійний військовий, він не зміг сидіти, склавши руки, коли на ворог посунув на українську землю. Боронив Донеччину і Луганщину. Після першої контузії відновився і повернувся у стрій. Після другої стався ішемічний інсульт. Чоловік провів пів року у шпиталях. Права сторона тіла майже втратила рухливість.
Ветеран займався з реабілітологом, але потрібно було також додати щоденні піші прогулянки, аби тіло швидше відновлювалось. Було важко, адже тіло не хотіло слухатись. Все змінилося з появою в родині пса Оскара.
«Донька побачила в інтернеті історію собаки, евакуйованого з Донеччини, порода кане-корсо. В нашій родині багато років жив пес саме цієї породи, ми всі його дуже любили», – розповідає Володимир.
Історія Оскара вразила ветерана: пес місяць просидів зачинений у будинку і коли його знайшли волонтери, він був агресивний і неконтрольований. Що сталося з господарями – невідомо. Волонтери намагались прилаштувати Оскара в якусь родину, але його ніхто не хотів брати. І ось коли уже стояло питання про те, аби приспати некерованого собаку, по нього приїхав Володимир з родиною.
«Оскар одразу нам довірився, прив’язався до нас», – усміхається ветеран.
Тепер Володимир уже не може пропустити щоденну прогулянку, ба більше – тепер має гуляти мінімум двічі на день.
Ветеран Володимир Вірьовкін та його пес Оскар на прогулянці, автор фото: Олександр Якимович
«Мій реабілітолог, з яким я займаюсь, дуже задоволений, бо він теж бачить результат цих прогулянок. Раніше я з трудом міг пройти 50-100 метрів, а тепер ходжу по 4 км щодня», – тішиться Володимир.
Не впізнати й Оскара: пес нарешті набрав вагу та виглядає цілковито щасливим.
Після серйозних травм повертаємось до руху лише з фахівцем
Фізична активність справді може бути інтегрована у повсякденне життя навіть без відвідування спортзалу: це можуть бути прогулянки, легкі вправи на гнучкість, дихальні техніки тощо.
Втім, фахівці наголошують: коли йдеться про комплексне відновлення після серйозних травм чи поранень, будь-які вправи мають підбиратися індивідуально, залежно від стану здоров’я та наявних обмежень.
«Ми не можемо надати загальний «універсальний» комплекс вправ і при цьому нести гарантію безпеки чи результату, – каже Віталій Марченко, провідний фізичний терапевт медичного центру Superhumans. – Найбільш ефективним і безпечним рішенням буде індивідуальна програма, яка підбирається з урахуванням стану та цілей, а також контроль за її виконанням, щоб процес відновлення був максимально безпечним і результативним».
Віталій Марченко, провідний фізичний терапевт медичного центру Superhumans та ветеран Петро Буряк. Автор фото: Марко Валентіно Перейра
Комплекс вправ для тренувань вдома
Якщо ваш стан здоров’я та самопочуття дозволяє вам тренуватися вдома, в пригоді стане ось цей комплекс вправ від реабілітолога Максима Долженка. Аби переглянути відеоурок, натисніть на назву вправи.
- Суглобова розминка: один з видів фізичної розминки, який може бути корисним для всіх, видозмінювати можна під власні можливості.
- Якщо хочеться розім’ятись у більш повільному темпі, спробуйте ось цю руханку.
- Класичні присідання, техніку виконання переглядайте тут. Можна виконувати 3-4 підходи, починаючи з 10 повторів і поступово нарощувати до 30, залежно від фізичних можливостей, додає Максим Долженко.
- Спліт присідання – більш складна техніка, але вона гарно підходить при проблемах зі спиною, або для тренування однієї ноги. Рекомендовано до 25 повторів в підході, але краще починати з 10.
- Відведення рук з додатковою вагою – ця вправа зміцнює руки та плечі, виконувати можна і сидячи. Для обтяження використовуйте гантелі чи пластикові пляшки з водою.
Де брати мотивацію?
Внутрішня мотивація – важливий фактор у процесі відновлення. Вона напряму впливає на регулярність вправ чи інших активностей, а значить – на результат.
«Помічайте маленькі зміни: стало менше болю, легше вставати зі стільця, пройшов на 10 кроків більше чи вперше самостійно прогулявся на кріслі колісному. Розуміння того, що маленькі кроки теж просувають до мети – дуже важливе», – наголошує фізична терапевтка Діана Гримаківська.
Фізична терапевтка Діана Гримаківська працює з ветераном у реабілітаційному відділенні Кам’янець-Подільсьої міської лікарні. Фото надала Діана
Окрім внутрішньої мотивації необхідна й зовнішня підтримка: похвала й заохочення від близьких дають відчуття, що зусилля не даремні. Запропонуйте рідним чи друзям-ветеранам спільні тренування чи прогулянки. Або влаштуйте дружній челендж: хто втримає певний режим активності місяць без пропусків.
Групові заняття чи прогулянки корисні для соціалізації. Рух стає способом спілкування і взаємопідтримки.
«Тримати дисципліну допоможуть також спеціальні застосунки чи щоденники занять. Важко виділити 40 хвилин на повноцінне заняття – розбийте його на 4 по 10 хвилин, чи поєднуйте прості вправи з рутиною: присідайте, доки закипає чайник чи робіть розтяжку під час перегляду серіалу, – радить терапевтка.
Можна додати і фактор заохочення. Після виконаних вправ дозвольте собі щось приємне: чашку чаю, відпочинок, улюблену музику тощо.
Сприймайте відновлення не як тимчасовий обов’язок, а як новий стиль життя. Пам’ятайте: кожен крок, навіть найменший, наближає до сили й незалежності.
