Ще десять ветеранів, які перебувають на черзі квартирного обліку в Києві, отримали ордери на житло. Як повідомив міський голова Віталій Кличко, загалом цьогоріч вже 27 киян зі статусом учасників бойових дій отримали від міста ордери на житло.
Квартири розташовані в новобудовах в різних районах міста. Житло вже введене в експлуатацію і чекає на своїх мешканців.
“Улітку кияни – учасники бойових дій отримали від столиці 17 ордерів на житло. Разом із сьогоднішніми це 27”, — сказав Кличко.
Загалом у 2025 році місто придбало для військових 352 квартири в будинках зі стовідсотковою готовністю. І після введення квартир в експлуатацію їх нададуть ветеранам, які перебувають у черзі на житло.
Дніпровська міська рада повідомила про проведення ветеранського форуму. Захід під назвою «Україна. Ветерани. Єдність» пройде 15 грудня і буде присвячений темі реабілітації українських захисників.
Форум триватиме з 14:00 до 20:00. Місце проведення повідомлять лише зареєстрованим учасникам.
Вхід безкоштовний. Кількість місць обмежена, зареєструватися можна за посиланням.
«Ми створюємо єдину точку входу, де кожен ветеран може звернутися, бути почутим і отримати необхідну допомогу — від перших кроків адаптації до повного повернення в активне життя», – йдеться у повідомленні.
Організатором події виступає Управління ветеранської політики Дніпровської міської ради, яке також надало контактний номер для довідок: (098) 948 63 31.
З 1 січня в Україні розширять програму «Власна справа», і тоді гранти зможуть отримувати також батьки, дорослі діти та сім’ї загиблих захисників. Але є умова: бізнес зобов’язаний створити нові робочі місця.
Про це повідомила прем’єр-міністерка України Юлія Свириденко.
У столиці затвердили порядок часткової компенсації за переобладнання квартир для ветеранів і ветеранок з інвалідністю І та ІІ групи. Компенсація може сягати 500 тис. грн та поширюється на роботи, необхідні для адаптації житла до індивідуальних потреб ветеранів.
Про це повідомила заступниця голови КМДА з питань здійснення самоврядних повноважень Марина Хонда.
«Після поранень власна оселя може стати простором із багатьма бар’єрами – від вузьких дверних прорізів до незручних санвузлів. Місто готове покривати частину витрат, щоб кожен ветеран і кожна ветеранка могли жити у своїй квартирі вільно, без зайвих перешкод», – наголосила Марина Хонда.
Компенсація покриває такі витрати:
розширення дверних прорізів;
демонтаж і монтаж дверей;
демонтаж порогів та лиштви;
облаштування санітарних кімнат і кухні;
монтаж поручнів;
перенесення електровимикачів і розеток.
Щоб отримати компенсацію, потрібно подати документи до Центру комплексної підтримки учасників бойових дій «Київ Мілітарі Хаб», що супроводжує ветеранів на всіх етапах отримання міських послуг.
Перелік необхідних документів:
заява про компенсацію;
паспорт;
РНОКПП;
посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни;
ЕКОПФО;
документ про право власності (за наявності);
згода співвласників;
дефектний акт, виданий РДА;
фінансові документи, що підтверджують витрати за ремонтні роботи та матеріали;
номер соціального рахунку (IBAN) або картки киянина.
Марина Хонда наголосила, що для багатьох поранених ветеранів такі зміни – не про комфорт, а про базову можливість самостійного життя.
«Коли ми говоримо про переобладнання, йдеться не про ремонт. Це про право Захисників та Захисниць контролювати свій простір: самостійно пересуватися, приймати душ, користуватися кухнею. Це те, що допомагає людині відчути комфорт і незалежність у повсякденних речах», – підкреслила Марина Хонда.
Подати заяву на компенсацію та отримати консультацію можна у:
Київ Мілітарі Хаб: вул. Хрещатик, 25 та вул. Хрещатик, 36, тел.: 0800-300-633;
Департаменті соціальної та ветеранської політики КМДА: просп. Любомира Гузара, 7, каб. 116, тел.: (044) 366-59-40.
Гранти за програмою «Власна справа» на загальну суму ₴694,1 мільйона цьогоріч отримали 1442 ветерани та члени їхніх сімей.
Про це повідомляє Прем’єр-міністерка Юлія Свириденко, передає Укрінформ.
За її словами, це дозволило створити 2802 нові робочі місця.
«Гранти для ветеранів і їхніх родин є частиною політики розвитку українських виробників «Зроблено в Україні». Ми прагнемо, щоб про такі можливості після служби у війську дізнавалися ще більше людей», – наголосила Свириденко.
Вона розповіла про Олексія Бунду з Київської області – одного із тих, хто скористався грантом.
«Із перших днів повномасштабного вторгнення він пішов добровольцем на фронт і попри війну, продовжив розвивати свій магазин розвивальних іграшок для дітей Woodentoys. У 2024 році Олексій отримав ветеранський грант у ₴500 тисяч. Завдяки цьому він відкрив офлайн-крамницю, найняв двох продавців, до асортименту додав декор і канцтовари. У планах масштабуватись і далі», – зазначила Свириденко.
З нового року уряд розширює підтримку в межах програми для ветеранів та їхніх родин. Із 1 січня гранти зможуть отримувати також батьки, дорослі діти і сім’ї загиблих захисників – до ₴1 мільйона за умови створення нових робочих місць.
Податися на ветеранський грант можна через застосунок «Дія» або в центрах зайнятості.
В одній із попередніх публікацій ми вже висвітлювали діяльність Харківської державної академії фізичної культури (ХДАФК), спрямовану на співпрацю з ветеранами, зокрема тими, що мають інвалідність. Новий захід, на який запросили представників редакції агентства «Новини ветеранів», виявився значно масштабнішим за попередній. Можливо тому, що до його проведення були залучені Обласна військова адміністрація та Агенція масового спорту України.
Звичайно, що проведення такого заходу могло б обмежитися новинарною заміткою. Але тему адаптивного спорту, тему ветеранів і фізичної культури, інвалідів і рухової активності хотілося розкрити дещо ширше. Таким чином, з’явилася ця публікація.
Пам’ятаєте слова: «Ніщо не дається людині так дешево й не цінується так дорого, як ввічливість»? Говорять, що це написав Сервантес ще в XVI столітті. Сьогодні їх можна перефразувати й замінити ввічливість на турботу. Особливо, коли ця турбота пов’язана із захисниками, які повернулися із фронту, зберегли життя, але залишили там частину свого здоров’я. Що може бути більш толерантним, ніж подбати про цих людей? Зробити все, щоб вони не зневірилися, не відчували себе зайвими й непотрібними, а вели активне й повноцінне життя?
Єгор Алєксєєнко, начальник управління адаптивного спорту в «Агенції масового спорту України»:
– Державна установа, яку я представляю, створена в 2025 році, щоб популяризувати фізичну культуру, робити масовим заняття спортом, розвивати адаптивний спорт, надавати підтримку ветеранам і, в тому числі, людям з інвалідністю. Ветеранський напрямок зараз є пріоритетним для Міністерства молоді та спорту. Держава має всебічно підтримувати ветеранів, їхні родини, членів сімей загиблих героїв. Агенцією масового спорту, з часу заснування, створено 160 адаптивних клубів. Ще 40 плануємо створити до кінця року. І така ж кількість – 200 клубів – запланована на наступний рік. Ці клуби отримують підтримку від держави. Що стосується ХДАФК, то на базі вузу ми спільними зусиллями будемо відкривати адаптивний клуб і сподіваюся, що співпраця буде плідною й тривалою.
Що ж запропонували представники кафедри здоров’я, фітнесу та рекреаціїцього разу? Інклюзивний спортивно-оздоровчий захід «Адаптивний кросфіт «Єдність у русі»». Вони скромно назвали це тренуванням. А виглядало воно так: поруч із кожним ветераном чи інвалідом війни знаходилися представники та представниці кафедри вузу. Вони переходили по колу від одного до іншого спортивного снаряду й виконували різноманітні вправи. Таким чином, переконані організатори, відбувається надихання кожного учасника, що знаходяться в парах. І дійсно, якщо на початку заходу ветерани були дещо скуті й напружені, то в процесі виконання вправ познайомилися зі своїми партнерами й почувалися комфортно.
Костянтин Ананченко, начальник управління молоді та спорту ХОВА:
– Обласна військова адміністрація завжди долучається до таких заходів. Ми надаємо всебічну підтримку, необхідні рекомендації, шукаємо нові поштовхи для подальшої діяльності. Із серпня поточного року в нашому управлінні з’явився новий напрямок – адаптивний спорт. Найближчим часом будуть залучені фахівці, здатні його просувати. І в цьому напрямку першочергова увага буде приділятися ветеранам і людям з інвалідністю.
Ідею проведення такого заходу, повідомили на кафедрі, вони запозичили у своїх польських партнерів. Під час участі в міжнародному проєкті відбулося знайомство з діяльністю спортивного клубу «Iron Arena», що активно залучає до занять людей з інвалідністю, зокрема військовослужбовців з України, які перебувають на реабілітації в Польщі. Іншим поштовхом стало прагнення до популяризації адаптивного спорту, який є не лише засобом реабілітації, а й інструментом соціального єднання та повернення впевненості в собі.
Катерина Мулик, завідувачка кафедри здоров’я, фітнесу та рекреації ХДАФК:
– Подібні заходи надають підтримку ветеранам. І ця підтримка є особливо цінною для людей з інвалідністю. Ми щиро вдячні людям, які боронили й продовжують боронити Україну, дають нам можливість повноцінно працювати навіть в умовах воєнного часу. Наші викладачі розуміють, що люди, які повернулися із фронту, мають певні обмеження в руховій активності. І під час заходів ми намагаємося компенсувати такий недолік, надати учасникам впевненості, що вони можуть повноцінно існувати в суспільстві. Рухова активність є дуже корисною як для фізичного стану, так і для соціальної адаптації.
Правий був Сервантес! Ніщо не дається так дешево й не цінується так дорого, як турбота й толерантність! То ж давайте поважати й допомагати тим, кому ми зобов’язані всім, що маємо, – нашим захисникам!
Артем ПРАВДЮК
Матеріал підготовлено за підтримки Міжнародного фонду «Відродження». Тут представлена позиція автора, яка не обов’язково співпадає з позицією Міжнародного фонду «Відродження»
Перше, що кидається в очі в головній залі Дому Ветерана в Тернополі – це два невеликі, але вщерть заповнені книгами стелажі. Тут представлена українська та зарубіжна, класична й сучасна література. Особливо багато на полицях творів наших сучасників – чинних військових і ветеранів, від спогадів про війну до фантастичних жанрів.
Бібліотека збиралася силами небайдужих людей, зокрема завдяки ініціативі «Військо читає», навчальним закладам, видавництву «Крила». Ще частина книг із бібліотеки 2-го механізованого батальйону 67 ОМБр.
Кожен, хто завітає сюди, може взяти ці книги, щоб почитати, навіть додому, тому адміністратори простору виконують ще й функції бібліотекарів. Серед волонтерів, які тут працюють – ветеранка Ірина Скасків, яка нині завершує освіту психолога. Один із перевірених нею методів ментальної підтримки – дарувати воїнам книги та спілкуватися з ними про прочитане…
Також простір прикрашають подаровані картини, зокрема полотна із тваринами від Ігоря Соболєва. Різних творчих робіт назбиралося достатньо, тому у планах осередку – відкрити виставку творчості ветеранів.
НЕ ЛИШЕ ДЛЯ ВЕТЕРАНІВ
Атмосферу тепла і затишку, яку намагаються створити у Домі Ветерана, ідеально передають деталі. Тут відчувається домашня атмосфера, стараннями місцевої кондитерської завжди є печиво для пригощання учасників. Дехто залишив вироби, створені на майстер-класах. Вони продовжують радувати дітей, що приходять сюди з батьками. На захід для книголюбів, разом із мамою, завітав Грицько, який одразу звернув увагу на іграшку.
Заходи тут не масові, скоріше камерні, як у невеликих книгарнях чи кав’ярнях. Регулярно збираються від 5 до 30 людей. На таких подіях формуються нові соціальні зв’язки, що є критично важливими для тих, хто пережив війну й потребує збільшити коло знайомих. Станом на сьогодні культурне життя Дому Ветерана все-таки більше зосереджене на родинах, ніж на самих ветеранах. Це природньо для країни, що знаходиться в стані війни.
Заклад завжди відкритий до співпраці із громадськими організаціями, бізнесом та окремими ініціативами, що робить його органічною частиною культурного життя міста та своєрідним містком для єднання громадян із різним життєвим досвідом. Наприклад, до Різдвяних свят планується спільний захід, що готується разом із тернопільською «Просвітою».
– Дуже багато хлопців, – розповідає Ірина Скасків, – повернулися на фронт. Ті ветерани, хто не втратив здоров’я, знову стали діючими військовими. Інші – лікуються та займаються волонтерською діяльністю. На окремі заходи вони долучаються, але левову частку свого часу приділяють допомозі фронту.
У пріоритеті простору завжди залишається практична допомога – консультації з юристами, Центром зайнятості, профспілками, фахівцями з реабілітації. І звичайно ж культурне життя – зустрічі, спілкування, тихі непомітні трансформації. Так само, як спорт допомагає зцілювати тіло після поранень, спільні вечори у дружній атмосфері сприяють зціленню душі.
Ветеранський простір відкрито у грудні 2021 року. І перший захід тут був для дітей. Для них влаштовувалися квести, вони розмальовували пряники, адже саме за їхнє майбутнє воюють хлопці.
Коли почалося повномасштабне вторгнення, Дім Ветерана призупинив культурну діяльність і тривалий час функціонував як волонтерський пункт. Навіть зараз жінки часто поєднують корисне із приємним: шиють адаптивний одяг, а із залишків тканини виготовляють подушечки та подарункові мішечки з солодощами.
НА БУДЬ-ЯКИЙ СМАК
Культурні заходи в Домі Ветерана формуються за принципом «робота за запитом».
– У нас є група в Телеграмі, – пояснює менеджер Ірина. – Коли хтось вперше приходить до нас на захід, то ми кажемо, що ви вже наші друзі, приєднуйтеся. У групі йде обговорення ідей. Наприклад, жінка з Маріуполя написала: «Я стільки вже в Тернополі, хотіла би більше дізнатись про місто». Інші також підтримали цю ідею. Ми домовилися з істориком Володимиром Окаринським про екскурсії й він, разом зі своєю дружиною, провів їх… Стараємося робити те, що потрібно людям, а не пропонувати щось своє.
Майстер-класи, хоч і здаються простою розвагою, однак вони позитивно впливають на присутніх як арт-терапія. Їх часто поєднують із пізнавальною функцією: створюються традиційні вироби – різдвяні павуки й дідухи, розмальовуються пряники, виготовляються сумки-шопери чи просто малюють. Щотижня родини збираються пограти в настільні ігри.
Зустрічі, присвячені книгам, називали «Збираємося на читання». Окремо проводили творчі зустрічі з місцевими авторами та гостями міста. У фокусі – твори військових і ветеранів або книги, які дотичні до воєнної та патріотичної тематики. Наприклад були зустрічі з Сергієм Тимофійком, який пише трилери під псевдонімом «Тарас Мельник», Віталієм Запекою, що відомий завдяки антивоєнному роману «Цуцик», Олександром Вільчинським, який описав свій досвід добровольця у книзі «В степу під Авдіївкою», капеланом Андрієм Зелінським, автором філософської казки «Семенові зорі».
Із цієї осені зустрічі книголюбів стали регулярними й новий книжковий клуб добре вписався в читацьке життя міста. Обговорення проводить Олена Нікуліна та її однодумці. У жовтні говорили про «Гемінгвей нічого не знає» Артура Дроня, в листопаді – про «Пациків» Анатолія Дністрового.
– Моя мета, – говорить Олена, – знайти спілкування й долучити до цього саме ветеранів і військових. Можливо, це така мрія зануди: ніяких розваг і веселощів, просто обговорюємо книжки. Наприклад, на минулому клубі більшість учасників були незнайомі, бачилися вперше, але вийшло дуже цікаво. Ми обираємо такі теми, щоб приходили не лише жінки, а й чоловіки. Я б дуже хотіла, щоб ми обговорили трилогію Павла Дерев’янка «Літопис Сірого Ордену». Але до цього треба ще дійти, бо не всі швидко осилять такий значний обсяг.
На зустріч книжкового клубу якось прийшов чоловік Олени – Максим. Хоча він і жартував, що прийшов, бо дружина змусила, але все таки визнав: «Для мене цікавий такий новий досвід. Я думаю, не так багато ветеранів, які відвідують книжкові клуби. Я ніколи не брав у цьому участі, тому було цікаво спробувати».
У Домі Ветерана проводять покази художніх і документальних фільмів, які громадські організації чи творці надають для безкоштовного перегляду. Зокрема переглядали сучасні патріотичні фільми, зняті земляками: «Шлях поколінь», «Тарас Бобанич «Хаммер» — присутній», «Трохи нижче неба». Організовуються також події за межами простору. Наприклад, показ короткометражного документального фільму «Пацики», присвячений пам’яті загиблого Віктора Пасічника.
Вечори пам’яті – це, мабуть, найважливіший напрямок, який поєднує всі види роботи. Їх часто організовують спільно зі школами.
– Ми стараємося робити такі заходи, – наголошує Ірина Скасків, – щоб ніхто не був забутий із загиблих Героїв. Не обов’язково до річниці загибелі чи державних свят… Є люди, про яких можна розказувати, але нема кому це робити. Не всі родичі мають ресурс, бо просто втомлені, зболені. Про когось із полеглих є книжка, а про когось немає. Про когось говорять більше, бо він був відомий ще раніше завдяки громадській діяльності, а про когось – менше, але він був і про нього також треба пам’ятати. Я от згадала, як мама Мирослава Питак розказувала про свого сина Андрія. Каже: «Ми колись із ним переходили дорогу й було червоне світло, але не було транспорту. Я хотіла йти, а він мене зупинив». Тобто, навіть у таких моментах ми згадуємо, що він був відповідальний, сумлінний і це характеризує його як людину.
ВКЛАД ЗАГИБЛИХ ДЛЯ ЖИВИХ
Дім Ветерана в Тернополі функціонує завдяки концепції, випрацюваній роками. Його культурне життя доволі насичене, хоча повністю тримається на волонтерстві та силі горизонтальних зв’язків. Як і в усій країні, у фокусі завжди залишається допомога фронту. Культурні події можуть бути скасовані заради допомоги тим, хто її потребує. Так, як це було після ракетної атаки на Тернопіль 19 листопада.
– Небайдужі завжди готові долучатися, – коментує Ірина Скасків. – Тобто існує такий постійний зв’язок, така комунікація, щоб простір був живий. Коли навколо стільки болю, хочеться світла й краси. Зараз я залишаю тут більшу частину себе і для мене це важливо. Це мене гріє, що є ідеї, знаходяться небайдужі люди. Зібралися й щось робимо. Хай буде невеличка кількість учасників, але ми впливаємо один на одного.
Свого часу ідейним натхненником простору був Сергій «Nord» Коновал. Разом з іншими ветеранами він шукав можливості створити його ще з 2015 року. Лише в 2021-му його проєкт переміг у конкурсі «Громадський бюджет» серед малих проєктів і в грудні того ж року його вдалося реалізувати. Усього кілька місяців Сергію довелося тут попрацювати. А з початком повномасштабної війни, разом з іншими ветеранами, він повернувся на фронт. «Nord» загинув 6 квітня 2024 року біля Часового Яру. Зараз Домом Ветерана опікується громадська організація «Тернопільська міська ветеранська спілка добровольців, учасників бойових дій та людей з інвалідністю внаслідок війни». Після втрати Сергія простір продовжує існувати і розвиватися завдяки колективній роботі.
Міська влада надала приміщення в оренду на пільгових умовах, комунальні послуги часто оплачують самі ветерани, а матеріали для майстер-класів надходять від благодійників або самих майстринь.
Незважаючи на успіх волонтерських ініціатив, відчувається гостра потреба у системній роботі. Дім Ветерана два роки був партнером всеукраїнського простору Veteran Hub, що забезпечувало регулярність заходів, але, після скорочення грантового фінансування, співпраця скоротилася.
Системний підхід та чітка структура, за які більше має відповідати держава, досі тримається на силі небайдужих людей. Людей, що встигають дбати і про практичні потреби, і про заходи для душі. Війна зачіпає все більше й більше родин… І коли до психолога за ментальним відновленням зможуть піти далеко не всі, то культура та спільнота залишаються нескладним, але дієвим інструментом.
Марія БУРЛАК
Проєкт здійснюється за підтримки National Endowment for Democracy (NED)
Громадська організація «Спілка ветеранів СОУ» заявляє про глибоке занепокоєння та принципове неприйняття рішення щодо суттєвого збільшення обсягу коштів, передбачених на забезпечення діяльності народних депутатів України. Далі наводимо текст звернення з офіційного сайту організації:
У той момент, коли держава з 2014 року перебуває у стані збройної агресії російської федерації, а з 2022 року — у стані її повномасштабного вторгнення, коли військовослужбовці на передовій змушені самостійно забезпечувати базові потреби підрозділів, а ветерани бойових дій роками очікують на належну державну підтримку, підвищення депутатських виплат до рівня близько 200 тисяч гривень на місяць виглядає щонайменше морально неприйнятним.
Ми наголошуємо: незалежно від формального визначення цих коштів, у воюючій країні подібні рішення сприймаються суспільством як відрив влади від реалій фронту та ветеранських потреб. Коли держава знаходить значні ресурси на політичне забезпечення, але системно не закриває запити захисників, це підриває довіру та єдність у тилу.
У зв’язку з цим ГО «Спілка ветеранів СОУ» звернулася до Голови Верховної Ради України Руслана Стефанчука із закликом переглянути пріоритети використання зазначених бюджетних коштів та спрямувати їх на реальні потреби оборони й підтримки захисників України, а саме:
на допомогу ветеранам і військовослужбовцям;
на програми реабілітації, лікування та психологічної підтримки;
на підтримку сімей військових;
на забезпечення бойових підрозділів, зокрема на закупівлю дронів та іншого критично важливого обладнання.
Ми звертаємося до всіх народних депутатів, які усвідомлюють відповідальність перед тими, хто воює, з вимогою зайняти чітку державницьку позицію та підтримати перерозподіл коштів на користь оборони і людей, що ціною власного здоров’я захистили Україну.
Ветерани не просять особливого ставлення. Ветерани вимагають справедливих рішень у воюючій державі.
Станіслав Дубина – громадським діяч і звільнений боєць, який провів на фронті майже два роки. Ми зустрілися з ним у Києві, щоб поговорити про те, про що сьогодні частіше мовчать. Про втому суспільства, про надлом, який відчувають військові, а ще про те, що кожен із нас може зробити просто зараз. Зробити, аби країна не скотилася в небезпечну зону байдужості.
Станіслав привіз із передової не лише бойовий досвід, а й ініціативу, яку назвав «7 кроків до перемоги». Це прості, але дієві правила підтримки армії та один одного.
ЗАГРОЗА КОЛАПСУ
За два місяці його ініціатива зібрала понад сім тисяч підписів і перетворилася на тему гарячих дискусій – від щирої підтримки до звинувачень у «розхитуванні ситуації». Станіслав погодився детально пояснити, що саме його підштовхнуло до публічності, кому адресовані ці кроки і чому бездіяльність може стати загрозою безпеці країни.
– Станіславе, ви достатньо довго були на фронті. Що найбільше запам’яталося та що ви для себе зрозуміли за цей час?
–Найголовніше, що я зрозумів: війна – це не лише протистояння. Війна – це люди. Я служив під Бахмутом, на Куп’янському напрямку, ми заходили в сірі зони, витягували поранених. І коли ти бачиш, як хлопці стоять до останнього, ти по-іншому дивишся на те, що відбувається в тилу. Там, на нулі, немає зайвих слів – є робота, і від неї залежить життя. А тут, у цивільному житті, інколи здається, що люди живуть у паралельній реальності.
– Що мало відбутися, що стало тією відправною точкою, після якої ви вирішили діяти публічно?
– Я усвідомив, що хаос в управлінні шкодить обороноздатності. Я сам це бачив. Якщо держава не реагує швидко – ми втрачаємо людей. На фронтія спостерігав, як важливі рішення губляться по дорозі, як відповідальні намагаються заховатися за процедурами. Це не про політику – це про життя солдатів!
– Ви говорите про системні помилки чи свідоме ігнорування?
– Я говорю про комплекс того й іншого. А ще про непрофесійність, корупцію, неформальне управління. Але головна причина – влада перестала чути суспільство!
– У своїй ініціативі ви використовуєте термін «сірі кабінети». Що мається на увазі?
– Це коли рішення ухвалюють не інституції, а неформальні групи впливу. Держава втрачає керованість, а суспільство – контроль… У нас немає критичної маси людей державного мислення – ні в уряді, ні в суспільстві. Ми отримали велику країну, але рівень свідомості не співпадає з масштабами держави. Почали скорочуватися – економічно, демографічно, комунікаційно. І цим скористався ворог. Ми отримали війну не тому, що він сильний, а тому що ми стали слабкими.
– Які сигнали вказують на загрозу управлінського колапсу?
– Рішення місяцями «висять», документи губляться, логістика тріщить, відповідальних немає. У війні це означає лише одне – втрати!
– Що станеться, якщо нічого не змінювати й залишити так як є?
– Ми скотимося у кризу, де рішення не працюють, а хаос стає нормою. Війна такого не пробачає…
ГОЛОСИ ІЗ ФРОНТУ
Ініціатива Станіслава Дубини активно обговорюється серед військових. Їхні позиції різні за тоном, але однакові за змістом: система має змінитися. Один із командирів Територіальної оборони Андрій Горшков говорить жорстко:
– Це правильна ініціатива. Якби її підтримали раніше, багато що могло б змінитися. Влада корумпована й непрофесійна. Люди вимагають перезавантаження, а влада робить вигляд, що не чує».
Військовослужбовець Олексій Бурмак дивиться на ситуацію дещо інакше, але не менш конструктивно:
– 7 кроків, запропоновані Дубиною, мають логіку. Нам треба не множити конфлікти, а шукати механізми контролю влади. Наприклад, як у Швейцарії. Бо зараз вплив громадян – це або вулиця, або фейсбучний шум. Для країни, яка воює, це нецивілізовано й цього недостатньо!..
Дві різні інтонації, але сенс один: держава потребує не косметичних, а системних змін!
ПОКРОКОВА ІНІЦІАТИВА
Станіслав стверджує, що «7 кроків» – то не політичний маніфест, а спроба повернути логіку в державне управління.
Із семи він виділяє три першочергові кроки:
Повернути інституційну спроможність.
Сформувати уряд народної довіри – не політичний, а професійний.
Відновити легітимність влади через чесні та безпечні вибори, але лише після наведення порядку.
Станіслав Дубина наголошує:
– Без цього – ніяк. Можемо змінювати обличчя на Банковій хоч кожні півроку, але, якщо система не працює, результат буде той самий.
– Але ж вибори під час війни – це великий ризик і загроза не отримати об’єктивних результатів?
– Ризик – це відсутність виборів. Бо вибори відновлюють домовленість між державою і громадянами.
– Як ви вважаєте, чому влада ігнорує вашу ініціативу?
– Тому, що бо будь-який контроль суспільства – є незручний для влади. Але ігнорування проблеми не робить її меншою.
– Чи достатньою є підтримка цих кроків і вашої ініціативи?
– Понад сім тисяч голосів – це не флешмоб. Це запит суспільства, яке втомилося жити в хаосі.
Розмова зі Станіславом Дубиною вийшла не про політику. Скоріше за все, він поділився досвідом людини, яка воювала, бачила хаос зблизька й розуміє, що війна виграється не лише зброєю, а й мудрим управлінням.
Ініціатива «7 кроків до перемоги» не є ідеальною чи остаточною. Але вона стала точкою, де зійшлися голоси фронту, волонтерів, експертів та громадян, яким не байдуже. То ж ініціатива має право на життя! Бо вона формулює питання, на які держава давно уникає відповідей. А мовчати зараз – небезпечно.
Якщо ми хочемо перемогти, нам потрібна держава, яка буде чути своїх людей…
Спілкувалася Анастасія БОЙЧЕНКО
Проєкт здійснюється за підтримки National Endowment for Democracy (NED)
27 листопада у Києві представили напрацювання «Як побудувати державу для ветеранів і їхніх сімей» — концепцію, що пропонує оновлені підходи до ветеранської політики: від визначення статусу до адресної підтримки після демобілізації.
Серед спікерів — голова правління благодійної організації Veteran Hub Івона Костина. За її словами, багато послуг Хабу перевищують чинні державні стандарти, тому формально стати надавачем соцпослуг поки складно. Організація працює переважно на грантове фінансування і спрямовує його на підтримку ветеранів, а також на аналітичну та адвокаційну діяльність. Водночас нині, як зазначає Костина, один з перших періодів ефективної взаємодії Veteran Hub з міністерством, і рекомендації організації мають шанс увійти до державної політики.
«Ми постійно спілкуємося з ветеранами. Більше скажу: серед фахівців із супроводу ветеранів майже половина — це представники нашої цільової аудиторії, тобто самі ветерани та члени їхніх родин. Багато керівників структурних підрозділів у справах ветеранів також є ветеранами. Ми проводимо фокус-групи, дослідження, тестуємо, які послуги для них працюють, які — ні, і чому. І який головний запит ми від них чуємо? Першочергова потреба — це потреба у повазі. А ця повага проявляється через професіоналізм тих, хто щодня з ними працює: сімейних лікарів, фахівців із супроводу, соціальних працівників, кар’єрних радників, адміністраторів ЦНАПів. Наше завдання — підготувати цих фахівців, щоб вони були професійними й емпатичними», — розповідає Костина.
Ще один блок презентaції стосувався того, як ветеранська політика втілюється в громадах — саме там ветерани найчастіше отримують послуги та підтримку. «Простір можливостей» разом із Коаліцією ветеранських просторів розробили Індекс готовності громад і допомагають будувати місцеву систему підтримки. Як зазначає голова правління організації Оксана Коляда, частина цих інструментів уже закріплена в державній політиці, а громади активно включаються в її реалізацію.
«Ми вже бачимо, що багато інструментів, які ми розробили на рівні громад, лягають в основу державної політики. І це важливо, бо саме громади першими зустрічають ветеранів і їхні родини та мають бути готові надавати підтримку — від профільних відділів до комплексних програм у соціальній, освітній і медичній сферах», — розповідає спікерка.
Юлія Морій, директорка громадської організації «Юридична сотня», пояснила, що правові запити ветеранів і військових постійно змінюються. Організація працює у трьох напрямах: військовому, ветеранському та у сфері допомоги полоненим і зниклим безвісти. Найбільше звернень стосується умов служби, медичних питань, статусів, пільг і житла, а для родин полонених — доступу до документів і зміни статусів. Морій також наголосила, що сім’ї ветеранів є активними учасниками підтримки та адвокації прав, і держава має це визнавати.
«Правові виклики для військових і ветеранів постійно змінюються. Ми щомісяця бачимо нові запити: від умов проходження служби й рапортів — до медичних питань, ВЛК та інвалідності. У ветеранів це передусім питання статусів, пільг і житла, а у родин полонених та зниклих безвісти — доступ до інформації та документів. Часто ми навіть не знаємо, які проблеми виникнуть завтра, бо все залежить від змін у законодавстві та ситуації на фронті. Саме тому важливо, щоб державна політика щодо ветеранів та їхніх сімей була гідною, сучасною і відповідала реальним потребам», — розповідає Морій.
За словами ветерана війни Андрія Бродського — представника в Раді ветеранів України, під час заходу вперше прозвучало чітке визначення понять «статус» та «стан», а також визначення статусу сімей ветеранів як самостійних суб’єктів політики — чого давно бракує в юридичному полі. Він вважає, що статуси повинні бути юридично визначеними та послідовно застосовуватися, щоб влада не використовувала лише соціальні терміни без правового підґрунтя, такі як «ветеран», «воїн», «захисник», які не мають чіткої правової основи. Наприклад, статус «Захисник» відповідно до Закону про ветеранів війни стосується лише добровольців, що брали участь у захисті країни в складі добровольчих формувань. Тому потрібно чітко визначити всі статуси, щоб на всіх рівнях влади була зрозумілість щодо категорій ветеранів і відповідальність за прийняті рішення. Без чіткого визначення статусів неможливо сформулювати ефективну політику щодо цієї категорії на державному рівні.
Денис Чечель — ветеран і полковник у відставці, понад 26 років служив у Повітряних силах ЗСУ. Зараз він працює експертом з ветеранської політики в шведсько-українській програмі «Полярис», підтримуючи інтеграцію потреб ветеранів у роботу муніципалітетів. За його словами, презентація важлива, бо вперше обговорювалися концепції ветеранської політики на національному рівні та роль сімей у реінтеграції.
«Громади — це друга після сім’ї інституція, яка приймає ветеранів. І від того, наскільки професійно та системно вони працюють, залежить успішна реінтеграція людей, які повертаються зі служби», — ділиться ветеран.
Ілона Волошина — діюча військовослужбовиця 112-ї окремої бригади сил територіальної оборони ЗСУ, дружина ветерана з інвалідністю та колишнього полоненого. Служить з початку повномасштабного вторгнення, працює радіотелефоністкою мінометної батареї. За її словами, нова концепція державної політики щодо сімей ветеранів надзвичайно актуальна: вона має визначати внесок самих ветеранів і потреби їхніх родин.
«Мої статуси — військовослужбовиця, майбутня ветеранка, ВПО і дружина ветерана — зараз не пов’язані між собою. І держава має чітко визначити, як усі ці ролі працюватимуть на практиці та які гарантії ми можемо отримати», — розповідає Волошина.
У сфері ветеранської політики сьогодні постає велика кількість важливих питань — від визначення статусів і ролі сімей до роботи місцевих систем підтримки та забезпечення реінтеграції. Ці теми потребують не лише обговорення, а й практичного впровадження: чітких механізмів, зрозумілих процедур і реальної міжвідомчої координації. Адже без системних рішень і дієвих інструментів навіть найкращі концепції ризикують залишитися лише на папері.
