З 1 грудня розпочався прийом заявок на участь у новій житловій програмі для ветеранів та ветеранок, які мають статус внутрішньо переміщеної особи (ВПО) з тимчасово окупованих територій. У разі успіху вони отримають електронний житловий ваучер номіналом 2 мільйони гривень. Мінветеранів роз’яснює деталі оновлення програми єВідновлення.
Хто може податися?
Першочергово подати заяву на житловий ваучер номіналом 2 млн грн можуть ветерани і ветеранки з ТОТ, які мають:
статус учасника бойових дій або статус особи з інвалідністю внаслідок війни
(статуси можуть бути отримані після 2022 року або під час АТО/ООС з 2014 року — згідно з постановою КМУ №1176);
підтвердження проживання на ТОТ (у довідці ВПО);
актуальна довідка ВПО з фактичною адресою на підконтрольній території.
Додаткові умови для заявника та його родини (чоловік/дружина, неповнолітні діти):
відсутність у власності житла на підконтрольній Україні території
(виняток — непогашена іпотека або житло в зоні активних бойових дій);
раніше не отримували житлову допомогу від держави;
не мати активних заяв або вже отриманої допомоги в межах програми «єВідновлення».
Як подати заявку через «Дію»?
Основним каналом подачі є застосунок «Дія». Для цього потрібно:
У розділі «Послуги для ВПО» обрати «Заява на житловий ваучер».
Підтвердити склад сім’ї.
Отримати згоду чоловіка/дружини та на обробку даних через «Дія.Підпис» (необхідно зробити протягом 36 годин).
Підписати та надіслати заяву через «Дія.Підпис».
Додаткові документи не потрібні – система автоматично отримає необхідні дані. Після подання:
заява проходить автоматичну перевірку
передається комісії за фактичним місцем проживання
рішення ухвалюють протягом до 30 днів
Подання через ЦНАПи та нотаріусів стане доступним орієнтовно через 4 місяці.
Деталі ваучера та виплат
Наразі тривають організаційні процедури для залучення першого траншу — 120 млн євро від ЄБРР для підтримки приблизно 3 000 родин. Це перший етап програми. Міністерство розвитку громад та територій вже працює над залученням додаткових ресурсів на розширення її для інших категорій ВПО з ТОТ.
Паралельно також опрацьовується залучення додаткових коштів у вигляді співфінансування за рахунок місцевих бюджетів громад, що перемістилися з ТОТ, а також потенційні репарації через Міжнародний реєстр збитків у майбутньому.
Сума: 2 000 000 гривень.
Термін дії: 5 років з моменту, коли буде оголошено старт виплат (не з моменту отримання ваучера).
Обмеження: Неможливість продажу або передачі придбаної нерухомості протягом 5 років.
Механізм: Кошти не видаються на руки. Держава перераховує їх напряму продавцю нерухомості або банку (для першого внеску або погашення іпотеки).
Фінансування: Перший транш для програми — 120 мільйонів євро від міжнародних партнерів.
Додатково Орієнтовно через чотири місяці з’явиться можливість подавати документи також через центри надання адміністративних послуг (ЦНАП) або нотаріусів.
Кабінет Міністрів України ухвалив рішення про перерозподіл понад 1,734 мільярда гривень у межах бюджету Міністерства у справах ветеранів на 2025 рік. Ці кошти будуть спрямовані на виплату грошової компенсації для придбання житла ветеранам.
Завдяки такому рішенню вже цього року власне житло зможуть отримати ще 715 ветеранів та ветеранок з інвалідністю I–II групи, а також члени сімей загиблих захисників.
Зазначається, що це продовження масштабної програми, в рамках якої 1 587 родин уже отримали кошти на власну оселю у 2025 році.
Ключові деталі:
Кошти вже спрямовані до місцевих бюджетів і зараз зараховуються на спеціальні рахунки одержувачів.
Сертифікати отримають наступні в черзі ветерани та ветеранки.
Після отримання коштів учасники програми зможуть самостійно обрати житло, яке планують придбати. Обов’язкова умова — обрана нерухомість має бути введена в експлуатацію.
Контекст: Цьогоріч уряд уже виділив 3,9 млрд гривень на придбання житла для майже 1600 ветеранів та членів сімей загиблих. На сьогодні 95% цих коштів перераховано на спеціальні рахунки, а 576 осіб вже стали власниками нового житла.
Реалізація цієї житлової програми стала можливою завдяки спільній роботі Президента України, Кабінету Міністрів та Міністерства у справах ветеранів за фінансової підтримки Європейського Союзу в рамках інструменту Ukraine Facility.
Полон – річ достатньо суперечлива. Про нього не прийнято говорити на повен голос, щоб не зашкодити рідним, які там знаходяться. Але, коли про полонених роками немає жодної інформації, коли здається, що уповноважені служби взагалі перестали про них думати, тоді рідні, з прапорами й портретами, виходять на мітинги. Виходять, щоб нагадати. Щоб побачили й почули. Щоб звернули увагу та хоч якось відреагували…
Сьогодні інформація про полонених не менш суперечлива ніж сам полон. За офіційними даними на вересень поточного року у ворожому полоні перебувають 2577 військових, але 680 із них не підтверджені «Червоним Хрестом». Однак, ще у квітні заступниця керівника Офісу президента Ірина Верещук говорила про близько 8 тисяч військовополонених. Правозахисна організація «Медійна ініціатива» називає понад 10 тисяч, але включаючи цивільних. Координаційний штаб стверджує, що країна-агресор навмисно не підтверджує до 20 % полонених, але повертає їх під час обмінів. Також допускають, що з майже 63 тисяч зниклих безвісти дехто може перебувати в полоні.
ІНФОРМАЦІЙНА БЛОКАДА
Із Катею з Миколаєва ми познайомилися влітку 2023 року. Тоді вона зверталася до всіх і цікавилася, чим ще могла б зарадити своєму полоненому чоловікові.
Старший солдат Стас, кулеметник 79 бригади, потрапив до полону в Ямполі 25 квітня 2022 року. Під шаленим ворожим натиском підрозділ відступав, а два бійці залишилися прикривати відступ. У результаті, з численними пораненнями ноги, обох колін, спини, плеча й легень, Стаса підібрав ворог.
А побратими, яким вдалося тоді відступити, повідомили Катю, що Стас загинув. Іншої інформації вона не мала біля трьох тижнів, аж поки їй не зателефонували журналісти й розповіли, що чоловік знаходиться в лікарні. Не сказали де, що з ним, просто – в полоні, звертайтеся до всіх служб.
– Виявилося, для того, щоб родина могла щось робити, – розповідає Катерина, – слід отримати сповіщення про зникнення безвісти. На той час Координаційного штабу ще не існувало, було Національне інформаційне бюро та центр при СБУ. Зверталася туди, заявляла до поліції, зв’язувалася з «Червоним Хрестом» у самій Женеві, писала до уповноваженого із прав людини, до ООН, зверталися з колективним листом до Папи Римського. Просила допомоги в міжнародних волонтерів. Знаходила чоловіка в реєстрі зниклих безвісти. Коли створили Координаційний штаб, надала всю інформацію про Стаса туди. А, отримавши відповідь від «Червоного Хреста», змогла змінити статус зі «зниклого безвісти» на «полоненого».
Єдиним шляхом отримання інформації про чоловіка були розповіді тих, кого обміняли й хто був разом зі Стасом в лікарні чи колонії. А потім все припинилося й понад півтора року затишшя й жодної звістки. Лише в січні 2024-го ще один звільнений із полону привіз список тих, хто знаходився разом із ним у колонії в місті Каменськ-Шахтинський Ростовської області. Вона весь цей час із нетерпінням чекала на кожен новий обмін. Обміни відбувалися, але Стаса серед повернених не було…
– Так тривало три роки й десять днів. Це 1108 діб із часу зникнення й повернення до України. Найстрашніше – це невідомість. Ти знаходишся в такому стані, коли навіть не можеш припустити, чим це все закінчиться? Так, він живий, але ніякої впевненості, що його повернуть. А траплялося й таке, що повертали лише тіла тих, хто був у полоні… Мені здається, що інформаційна блокада навколо полонених створюється навмисно, щоб родичів тримати в напруженні.
Коли вдавалося поговорити з тими, хто займався обмінами, відповідали, що роблять усе можливе. Та сторона надає списки, кого вона готова поміняти. І коригувати їх немає ніякої можливості…
Сам Стас зараз розповідає, що подібний стан невідомості підтримувався й серед полонених. Коли забирали одних, то не повідомляли, везуть їх на обмін чи до іншої колонії.
– Це не ті парні, з якими можна душевно поговорити, – говорить колишній військовополонений. – Бували такі випадки, коли людей начебто везуть на обмін, проїздять навколо колонії й повертають назад. І потім повідомляють, що Україна від вас відмовилася… Ті полонені, яких я бачив у лікарнях і різних колоніях за три роки, це – тисячі людей. І ця цифра постійно збільшується. Як людина з досвідом, я можу порадити рідним змиритися з ситуацією й чекати на повернення. Добре було б оформити всі документи, але не слід виставляти в соціальні мережі детальну інформацію про посади й підрозділи…
Що стосується мітингів на підтримку полонених, Стас сам постійно їх відвідує. Уважає, що таким чином небайдужі люди показують іншим, далеким від реальності, що в нас продовжується війна й дуже багато мешканців потерпають від неї.
НЕ МОВЧИ!
Кожні два тижні на центральні вулиці й майдани Харкова виходять люди з портретами та плакатами, гаслами й лозунгами. У колонах і шеренгах – представники різного віку і статі, дружини й діти, матері й батьки, брати й сестри полонених. До них доєднуються ті, хто вже повернувся з полону, їхні рідні і друзі, а також пересічні харків’яни. Їм сигналять водії автівок, що проїжджають повз, щоб хоч таким чином підтримати тих, хто вийшов на мирну акцію.
– Усе починалося у 2022 році, – говорить організаторка акції та мати колишнього полоненого Ірина. – Першими вийшли родичі полонених і безвісти зниклих захисників Маріупольського гарнізону. Навіть зареєстрували Громадську організацію «Асоціація родин захисників «Азовсталі». Потім до них стали доєднуватися рідні й близькі інших полонених.
На переконання організаторів, акції мають два спрямування. По-перше, нагадати мешканцям Харкова про те, що в Україні триває війна, гинуть і потрапляють у полон захисники. Вони отримують вироки, піддаються нелюдським катуванням, не отримують належного лікування. Їм говорять, що вони нікому непотрібні, що про них перестали навіть думати, не те, що намагатися обміняти. По-друге, влада явно не допрацьовує у справі захисту військовополонених. Тому важливо тиснути на всіх, хто має опікуватися цим питанням, із метою активізації їхньої діяльності.
– Те, що в полоні зараз офіційно перебувають лише дві з половиною тисячі захисників, – доповнює співорганізаторка акції Аліна, – для мене це жах! Ця цифра в рази перевищується реальними покажчиками. І в такій ситуації рідні не мають права мовчати й сидіти, склавши руки. Приміром, мій батько, який рік тому повернувся з полону, до сьогоднішнього дня не пропустив жодної акції, бо усвідомлює, наскільки це важливо. Тому одним із головних лозунгів наших заходів є такий: «Не мовчи, полон вбиває!»
ІНШІ…
Від Тетяни із Сумщини, громадської активістки, котра шукає свого полоненого родича, ми дізналися, що в Україні існує й діє об’єднання «Полон. Інші джерела». Воно згуртувало тих, чиї рідні знаходяться в полоні, але країна-агресор не надає про них жодних підтверджень Міжнародному Комітету Червоного Хреста (МКЧХ).
– Спочатку рідні об’єднувалися за підрозділами, де раніше служили полонені, – розповіла Тетяна, – потім за напрямками – маріупольський, курський, покровський. Намагалися об’єднуватися за місцем полону. Але далеко не кожній родині відомо, де саме утримується полонений. Тому Валентина Волкова із Житомира створила ще одне об’єднання, оскільки на сьогоднішній день існує й такий запит.
Щоб отримати більше інформації про мету й діяльність цієї коаліції, довелося поспілкуватися з керівницею об’єднання «Полон. Інші джерела» Валентиною Волковою. І почули від неї таке:
– Ми активно піднімаємо проблему повернення непідтверджених полонених, тому що про це мало хто говорить. Не можу стверджувати, що уповноважені державні органи нас не чують. Із нами спілкуються, нас намагаються переконувати, що такої проблеми не існує. Але родини не мають права на листування, їм абсолютно невідомо про стан здоров’я хлопців у полоні. Та й до списків на обміни потрапляють лише одиниці непідтверджених полонених. Тому представники об’єднання мають стати голосом наших рідних. Станом на зараз ми опікуємося 74 військовослужбовцями, надаємо юридичний супровід членам їхніх родин, підказуємо, пояснюємо, допомагаємо.
Родини зниклих безвісти бійців часто стикаються із проблемами, коли намагаються визнати за ними офіційного статусу «полонений». Не зважаючи на численні відеозаписи, свідчення тих, хто повернувся звідти, доказів виявляється недостатньо. Згідно до Женевської конвенції представники МКЧХ мають бути допущені до всіх місць перебування полонених. У процесі спілкування вони засвідчують перебування в полоні кожної конкретної особи. Якщо їх не допускають до тієї чи іншої колонії, тоді країна, що утримує полонених, повинна надавати списки. Але таких правил здатні дотримуватися розвинені країни з адекватними людьми. Московія до їхнього числа не належить.
– Що стосується МКЧХ, – говорить Валентина, – ми занепокоєні його бездіяльністю. Ця організація є гарантом Женевської конвенції. Ми дуже вдячні товариству «Червоного Хреста», яке створене в нас у Києві. Вони відкриті до спілкування. Але все закінчується там, де до справи має долучитися Міжнародний комітет, який знаходиться в Женеві. Це – абсолютно недієва організація, вона не має ніяких важелів впливу на ситуацію…
Особисто Валентина Волкова намагається розшукати свого брата, який четвертий рік перебуває в полоні. При спілкуванні з уповноваженими структурами її запевняють, що військовослужбовець знаходиться на контролі, щодо нього подаються запити, він включений до списків на обмін. Однак, окрім цих слів, ніяких документальних підтверджень вона не має.
Представники об’єднання «Полон. Інші джерела» до офіційної статистики, хто б її не надавав, ставляться скептично. Вони переконані, що поки триває війна, поки військові потрапляють у полон, поки є випадки непідтверджених полонених ще з 2022 року, говорити про більш-менш реальні цифри немає жодного сенсу.
Усі, з ким ми спілкувалися, – хто виходить на мирні акції й ті, хто вважає таку процедуру непотрібною; хто дочекався рідних із полону й хто продовжує сподіватися на їхнє повернення, – всі без виключення переконані, що тема полонених є першочерговою для країни. Про це слід говорити, активно привертати увагу суспільства, ця тема повинна стати медійною й має постійно висвітлюватися в засобах масової інформації.
Що, власне, й зроблено, завдяки цій ось публікації…
Олександр КУХАРЕНКО
Матеріал підготовлено за підтримки Міжнародного фонду «Відродження». Тут представлена позиція автора, яка не обов’язково співпадає з позицією Міжнародного фонду «Відродження»
Освіта для ветеранів залишається ключовим інструментом професійної та соціальної реінтеграції ветеранів. Держава, приватні академії та міжнародні платформи пропонують десятки навчальних можливостей — від коротких курсів до повноцінних програм перекваліфікації. Цей гід допоможе орієнтуватися у доступних програмах, обрати оптимальний варіант та розпочати навчання без зайвих бюрократичних бар’єрів.
Державні освітні програми та курси для ветеранів
В Україні діє кілька державних та благодійних програм, які охоплюють професійну перекваліфікацію, здобуття нових навичок та адаптацію до цивільного життя. Основні платформи та програми:
Державна служба зайнятості: безкоштовні курси перекваліфікації, семінари, тренінги, профорієнтаційні консультації.
Для участі в більшості програм достатньо підтвердити статус учасника бойових дій (УБД) або особи з інвалідністю внаслідок війни.
Фінансування освіти від Мінветеранів
В Україні діє державна програма, яка дає можливість ветеранам, ветеранкам та їхнім родинам безоплатно пройти навчання або перепідготовку. Фінансування забезпечує Міністерство у справах ветеранів. Максимальна вартість навчання, яку компенсує держава – до 15 прожиткових мінімумів для працездатних осіб (наразі це 45 420 грн). Оплатити можуть такі освітні послуги:
професійна підготовка, перепідготовка, підвищення кваліфікації;
здобуття нової спеціальності на базі наявного рівня освіти;
навчання у магістратурі за наявності бакалаврського ступеня.
Претендувати на таку допомогу можуть:
ветерани й ветеранки війни;
члени сімей ветеранів й ветеранок;
особи, які мають особливі заслуги перед Україною та члени сімей таких осіб;
члени сімей загиблих (померлих) ветеранів війни, захисників та захисниць України.
Як скористатися програмою:
Оберіть навчальний заклад.
Подайте заяву до структурного підрозділу з питань ветеранської політики при ОВА, райдержадміністрації або міськвиконкомі.
Пройдіть профорієнтацію та отримайте направлення на навчання.
Укладіть тристоронній договір (структурний підрозділ / навчальний заклад / ветеран або член сім’ї).
Свої питання з приводу профорієнтації можна поставити профільним фахівцям Мінветеранів за телефоном 0630355468 або за адресою електронної пошти dpi@mva.gov.ua
Центри ветеранського розвитку
Основною метою Центрів є професійна інтеграція та реінтеграція осіб, які звільняються або звільнені з військової служби з-поміж ветеранів війни, осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною, члени сімей таких осіб, члени сімей загиблих (померлих) ветеранів війни, члени сімей загиблих (померлих) Захисників та Захисниць України до умов цивільного життя.
Ці центри працюють на базі закладів вищої освіти та мають на меті:
підвищення професійної мобільності ветеранів;
розвиток підприємницьких ініціатив;
надання психологічної, юридичної та соціальної підтримки;
Освіта — шлях до нової професії та стабільного цивільного життя;
Безкоштовні або компенсовані програми економлять ресурси ветерана та його сім’ї;
Центри розвитку й державні платформи створюють підтримуюче середовище, де ветерани можуть отримати не тільки знання, а й психологічну та соціальну допомогу;
Навчання відкриває доступ до сучасного ринку праці та дає змогу запустити власну справу або перейти до більш стабільної кар’єри.
У Чугуєві запрацював координаційний центр, де ветерани та їхні родини можуть отримати фахові юридичні консультації щодо виплат, довідок і вирішення правових питань. Новий центр створили громадські організації «Спілка ветеранів Сил оборони України» та «Чугуївська правозахисна група». Юристи працюють офлайн і онлайн, відповідають на запити щодо оформлення виплат, підготовки документів, комунікації з військовими частинами та супроводжують окремі справи в судах.
По допомогу до новоствореного центру можуть звертатися не лише ветерани чи військовослужбовці, а й родини загиблих або зниклих безвісти військових — фахівці пояснюють алгоритм дій у складних ситуаціях і допомагають з документами.
Про перші звернення до центру в радіоефірі розповіли голова ГО «Спілка ветеранів Сил оборони України» Юрій Корсунов та заступник голови «Чугуївської правозахисної групи» Роман Лихачов. Прослухати подкаст на цю тему можна за посиланням.
Інна Короленко – ветеранка з Одеси. З 2015 року вона почала підтримувати поранених у військовому шпиталі, поєднуючи волонтерство з навчанням в університеті.
«Після пар я йшла у військовий шпиталь. Любов до медицини була завжди, бо моя мама – медикиня. Потім були різні курси з домедичної допомоги. Я ніби знала, що це знадобиться», – пригадує Інна.
У цивільному житті дівчина працювала в маркетингу та комунікаціях. Та коли почалось повномасштабне вторгнення, пішла на фронт бойовою медикинею. Організовувала евакуацію поранених і загиблих з поля бою у Вовчанську, Бахмуті, Соледарі, Мар’янці.
Після поранення звільнилася в запас.
Ще під час служби Інна пройшла відбір на Invictus Games – міжнародні спортивні змагання з адаптивних видів спорту серед ветеранів та ветеранок, які отримали поранення.
«Я йшла на відбір у дуже розбитому стані. Якраз лежала в психоневрології після тяжкої ротації. Я наче не жила, а існувала. Тренування пробудили емоції, яких я давно не відчувала. Спорт показав, що я ще можу щось відчувати. Участь у цих змаганнях стала для мене дуже потужним поштовхом до моєї реабілітації», – розповідає ветеранка.
На Invictus Games-2025 у Канаді Інна виступала в таких видах спорту, як скелетон, гірські лижі та плавання. Каже, участь у змаганнях навчила її знову перебувати серед великої кількості людей і справлятися з цим.
З того часу стрільба з лука стала важливою частиною життя ветеранки.
«На самому початку лук викликав лише гнів, бо через контузію та утворення в голові в мене дуже “стрибає” картинка, коли я концентруюся на одній точці. Це бісило, бо я пускала стріли куди завгодно, тільки не в мішень. Зараз я тренуюся тричі на тиждень зі своєю тренеркою. Нещодавно повернулася зі змагань в Одесі, де в спільній категорії вдалося виграти друге місце», – ділиться дівчина.
А ось на регулярні заняття в басейні часу поки не вистачає, але Інна дуже хоче повернути їх у свій графік.
«Мені дуже не вистачає плавання. Коли я регулярно займалася – то навіть дихалося легше. Взагалі спорт дуже впливає на відчуття свого тіла, тому це архіважливо. Я знаю, як це, коли здається, що в тебе вже немає сили ні на що. Зовсім. Але вона точно є, просто розбита, її треба клеїти наново. Це довго і боляче, але результат вартий. Життя того варте», – каже ветеранка.
Інфокампанія «Можливості для ветеранів та ветеранок» реалізовується в межах партнерства Мінветеранів та Програми реінтеграції ветеранів, яку втілює IREX за підтримки Державного департаменту США.
Український ветеранський фонд обрав 100 бізнес-проєктів ветеранів і родин захисників, які отримають фінансування від 500 тис. до 1,5 млн грн для старту чи розширення власної справи.
Український ветеранський фонд підбив підсумки програми грантової підтримки «ВАРТО БІЛЬШЕ». Участь у конкурсі взяли 398 заявок, серед яких експерти обрали 100 бізнес-ідей. Фінансування надається для запуску нового підприємництва або масштабування уже діючих проєктів.
За даними фонду, гранти дадуть можливість ветеранам та їхнім родинам реалізувати ініціативи в різних напрямках — від крафтового виробництва до аграрної й промислової сфер. Серед підтриманих проєктів — реставраційна майстерня, ветеранський бренд одягу, спортивний центр для людей з інвалідністю, кав’ярні, магазини, СТО, фермерські господарства, медичні заклади та інші.
Переможці зареєстровані в Києві та 18 областях країни. Найбільше грантів отримали учасники з Полтавщини, Львівщини, Київщини та столиці.
У фонді нагадують, що конкурс проходив у три етапи: перевірка документів, оцінювання незалежними експертами та публічні презентації бізнес-планів. Обрані учасники зможуть реалізувати свої проєкти впродовж року відповідно до затвердженого кошторису.
Повний список переможців доступний на сайті Українського ветеранського фонду.
26 листопада 2025 року у смартукритті CLUST Space в Науково-технічній бібліотеці ім. Г. І. Денисенка (Бібліотека КПІ ім. Ігоря Сікорського) відбувся перший Відкритий ветеранський турнір з довгих нард «Воїн Світла» – подія для соціальної інтеграції і підтримки ветеранів, їх взаємодії між собою та з університетською спільнотою.
КПІ ім. Ігоря Сікорського нині активно реалізовує ветеранську політику, що є важливим пріоритетом Стратегії розвитку університету. На базі університету діє Центр ветеранського розвитку, основною метою якого є реінтеграція ветеранів до соціуму шляхом створення можливостей для навчання, соціально-психологічної адаптації, професійного розвитку, соціально-культурних програм. Зокрема, у ветеранів є можливість не тільки брати участь у заходах, а й організовувати власні ініціативи для ветеранів.
Серед 40 зареєстрованих учасників – більшість ветерани, зокрема ті, які навчаються в КПІ ім. Ігоря Сікорського.
У відкритті турніру взяли участь ректор КПІ ім. Ігоря Сікорського Анатолій Мельниченко, народний депутат України і випускник КПІ ім. Ігоря Сікорського Роман Грищук, голова Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації Георгій Зантарая, а також іноземні гості.
«КПІ – відкритий до ветеранської спільноти університет. Ми пишаємося, що цьогоріч 120 ветеранів стали нашими студентами і хочемо не тільки дати їм знання і навички для нової професії, але й стати відправною точкою їх нового кар’єрного шляху. Саме тому на базі КПІ функціонує Центр ветеранського розвитку, який займається всебічною підтримкою ветеранів, зокрема і проведенням таких заходів», – Анатолій Мельниченко, ректор КПІ ім. Ігоря Сікорського.
«Дуже важливо підтримувати такі ініціативи й спілкуватися з героями, які дають нам можливість жити звичним життям. Я переконаний, що саме через спорт можна соціалізуватися й продовжувати повноцінне життя. Нині ми допомагаємо проводити різні заходи для захисників, їхніх сімей і дітей. Для мене це має велике значення», – Георгій Зантарая, голова Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації, чемпіон світу з дзюдо.
Під час відкриття до учасників звернувся також Джонатан Фінк, засновник YouTube-каналу Silicon Curtain. Його участь стала важливим жестом міжнародної підтримки українських ветеранів, а слова, адресовані учасникам, підкреслили солідарність світової спільноти з українською боротьбою за свободу.
«Це ініціатива наших КПІшних студентів-ветеранів. І нарди тут невипадково – це дуже поширений вид спорту в лікарнях, де проходять лікування наші військові. Ми провели перший відкритий чемпіонат, щоб створити простір для інтеграції ветеранів у соціум – коли всі можуть сісти за один стіл і бути рівними. КПІ є тим осередком, який допомагає ветеранам повертатися до нормального життя та втілювати власні проєкти», – Андрій Гаврушкевич, директор Центру ветеранського розвитку КПІ ім. Ігоря Сікорського.
«Нарди для мене ще з дитинства традиційна гра родини. Організовуючи цей захід мені хотілося, щоб він мав сімейну атмосферу. Адже ветеранам важливо розуміти й відчувати, що є місце, де їх чують. Чим більше ми об’єднуватимемо цивільних, державу політиків та ветеранів за одним столом – просто за грою, – тим кращою буде соціалізація та реінтеграція нашого суспільства», – Джейн Алієва, засновниця благодійного фонду «Мама Джейн».
Серед учасників і організаторів турніру є ветерани, які цьогоріч вступили до магістратури КПІ ім. Ігоря Сікорського.
«Завдяки грі в нарди вдалося об’єднати людей — ветеранську спільноту: тих, хто зараз навчається, проходить реабілітацію, перебуває у відпустці чи просто хоче провести час із родиною. Через спорт ми зміцнюємо свою спільноту, підтримуємо одне одного. Мені дуже сподобався цей простір: він інклюзивний, комфортний, дає відчуття безпеки. А це саме те, що потрібне ветеранам», — Тата Остроброд, ветеранка війни, засновниця благодійного фонду «Побратим Ко», студентка Факультету біомедичної інженерії (ФБМІ) КПІ ім. Ігоря Сікорського.
Суддею турніру був Родіон Чеботарьов – популяризатор і визнаний експерт з довгих нард, автор чи не єдиної книги з цього напрямку «Довгі нарди», автор навчальних відео, досвідчений гравець і переможець змагань.
Серед гостей заходу також були випускники КПІ ім. Ігоря Сікорського, зокрема, Бурзу Алієв, ексзаступник міністра палива та енергетики України (2008-2010 рр.).
Переможець турніру зустрінеться з Мустафою Джемілєвим на майстер-клас з нард і чаювання. Всі учасники отримали в’язані сувеніри від ветеранки Юлії Білоусової, яка виготовляє іграшки ручної роботи, кошти від продажу яких спрямовуються на підтримку військових. Переглянути іграшки і підтримати військових можна у Facebook.
Про Центр ветеранського розвитку КПІ
Центр ветеранського розвитку КПІ ім. Ігоря Сікорського створений наприкінці 2024 році задля реалізації ветеранської політики відповідно до «Стратегії розвитку КПІ ім. Ігоря Сікорського на 2025–2030 роки». Основними напрямами діяльності є: соціально-психологічна адаптація, надання консультацій, юридична допомога, підвищення кваліфікації, отримання другої вищої освіти, сприяння працевлаштуванню, профорієнтація ветеранів щодо вступу в КПІ ім. Ігоря Сікорського. Також важливим напрямом є фізична реабілітація й протезування та проведення культурно-масових і спортивних заходів.
Депутати Ірпінської міської ради ухвалили Положення про Раду ветеранів, членів їхніх сімей та родин загиблих військовослужбовців. Новий орган представлятиме інтереси ветеранської спільноти в місті та братиме участь у формуванні місцевої політики.
27 листопада на сесії Ірпінської міської ради прийнято документ, який регулює створення та роботу Ради ветеранів. Формування її складу відбуватиметься на загальних зборах, участь у яких можуть взяти громадяни від 18 років, зареєстровані в Ірпінській громаді та ті, що мають статус ветеранів відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Оголошення про проведення таких зборів публікуватимуть не пізніше ніж за п’ять днів до дати. Персональний склад Ради затверджуватиме міська рада.
До органу входитимуть 11 осіб, а голову обиратимуть самі члени Ради.
Серед основних завдань Ради — аналіз проблем ветеранів і сімей військовослужбовців, підготовка пропозицій щодо змін у місцевих програмах, участь у розробці рішень органів місцевого самоврядування та представлення позиції ветеранської спільноти в міських структурах.
28 листопада у Львові розпочався дводенний Всеукраїнський форум ветеранів «Повернення. Сила. Відновлення», який зібрав захисників, їхні родини, волонтерів, чиновників та психологів, щоб разом обговорити, як ефективніше допомагати воїнам повертатися до мирного життя.
Ключовою темою форуму стала роль родини, зокрема жінок, які часто є головною опорою для ветеранів. Учасники вже встигли обговорити, як держава та громади можуть брати участь у цьому процесі.
Також на форумі представлено мистецьку експозицію «Червоні нитки: жіночі історії стійкості», яка розповідає 13 реальних історій жінок під час війни. Окрім того, італійська гостя Наталія Сіасіна презентувала альбом робіт загиблого художника-воїна Артема Азарова.
«Родина – це місце сили та відновлення ветеранів. Ми повинні акцентувати на цьому», – наголосив під час дискусії представник омбудсмена Тарас Подвірний.
Окрім серйозних дискусій, захід має й мистецьку складову. Гості можуть побачити потужну виставу «Червоні нитки: жіночі історії стійкості», що вже подорожувала Європою. Серед експонатів – вишиванка з бронежилетом на честь загиблої Ірини «Чеки» Цибух та свічки матерів полеглих героїв.
