Попри те, що ринок праці України потерпає від нестачі чоловіків, ветеранам російсько-української війни, що звільнилися з армії, часто важко знайти роботу і працевлаштуватися. Звучить як парадокс, але саме так і є.
Це підтверджують і результати досліджень проєкту «Стратегія переходу та інтеграції українських ветеранів до освіти і робочої сили» проведених ГО «Українська Асоціація Маркетингу» в межах програми «Професійна освіта в Україні / Skills4Recovery», яка реалізується Deutsche Gesellschaft für Internationale Zusammenarbeit (GIZ) GmbH за дорученням Федерального уряду Німеччини.
Дослідники провели 33 глибинних інтерв’ю з ветеранами у Вінницькій, Івано-Франківській, Харківській, Хмельницькій та Київській областях, а також у місті Кривий Ріг. Висновки за їхніми результатами мають допомогти розробити стратегію, спрямовану на комплексну підтримку колишніх учасників бойових дій у їхній успішній реінтеграції до цивільного життя через структуровану систему освіти, професійного навчання та психосоціальної підтримки тощо. Відповідні державні органи управління України зможуть розробити дієві політичні рекомендації щодо покращення адаптації ветеранів до цивільного життя.
Однією з проблем, з якою стикаються ветерани після звільнення з армії, є працевлаштування. Як виявилося, наразі в процесі пошуку роботи наявний увесь комплекс проблем: незбалансованість державних програм у сфері працевлаштування; насторожене ставлення роботодавців до ветеранів та інколи пряме небажання брати їх на роботу; невідповідність кваліфікації та навичок самих ветеранів сучасним запитам на ринку праці; проблеми з перенавчанням, адаптацією в колективі тощо.
Проблема в практичній реалізації соціальних гарантій
Хоча держава надає соціальні гарантії та пільги щодо працевлаштування ветеранів, однією з проблем для демобілізованих є те, що інформацію про ці гарантії доводиться шукати в різних джерелах, законах та постановах. Це суттєво ускладнює процес реалізації ветеранами своїх прав та підтверджує необхідність ухвалення доступних і всеосяжних механізмів, які б могли в межах правового середовища регулювати відносини за участі ветеранів у різних сферах життя.
100% респондентів зазначили, що існують великі проблеми результативного використання декларованих державних програм щодо працевлаштування в реальному житті, з урахуванням конкретних ситуацій та індивідуальних запитів. За словами учасників опитування, часто ці програми не орієнтовані на результат і не враховують запити конкретного ветерана.
«Наприклад, мені подобається ремонтувати певний сегмент техніки, я від того дуже сильно кайфую. Я приходжу до роботодавця, кажу: «Чувак, я люблю ремонтувати техніку, хочу працювати». І він згоден, але як інвалід я працевлаштуватися не можу, бо людині потрібно тоді комісія з праці з інвалідами, організувати певні робочі умови для мене безпосередньо. Для людини це кошмар, просто кошмар. Він не може виконати тих умов і надати ті умови, які вимагаються законодавством. Отже, улюблену роботу, яку я знаю, я професіонал високого рівня, скажімо так, однак, я її виконувати не можу, бо надати мені умови часто неможливо», – Дмитро, ветеран з Вінниці, опитаний у межах дослідження.
Також учасники опитування говорять про брак надійного та прозорого механізму виділення і використання коштів державної підтримки ветеранів, з контролем якості та результативності сервісів й їх надавачів. На їхнє переконання, усе це спричиняє надзвичайно негативні системні наслідки та часто призводить до маргіналізації ветеранів. Ветерани наголошують, що інформація про програми, бюджети, механізми реалізації тощо має бути загальнодоступною. Також вони зазначають, що не менш важливою є можливість реалізувати на практиці все те, що держава пропонує ветеранам у теорії.
Ставлення роботодавців і колег по роботі
Водночас наявні державні пільги для ветеранів, навіть якщо вони незначні, можуть ставати перешкодою для роботодавців, які не бажають брати на роботу ветеранів через пов’язані із цим додаткові труднощі та витрати. Відсутність в Україні системи відшкодування цих витрат ускладнює процес, пов’язаний з працевлаштуванням ветеранів.
Вивчаючи питання щодо складності повернення ветеранів на своє попереднє місце роботи, стає зрозумілим, що реадаптація ветеранів на робочому місці є складною і вимагає підтримки та ресурсів з боку роботодавців. Відсутність сприятливих умов для повернення та успішного інтегрування ветеранів у колектив, приділення особливої уваги ветеранам з особливими потребами, які отримали інвалідність внаслідок війни, було негативно оцінено ветеранами під час інтерв’ю.
Ветерани з фізичними обмеженнями стикаються зі значними проблемами, як-от обмежений доступ до праці, незручними робочими умовами, фінансовими труднощами, відчуттям соціальної ізоляції та низькою самооцінкою. На їхню думку, важливо, щоб роботодавці потурбувалися про організацію робочого місця, зменшення навантаження, збільшення заробітної плати.
Зі слів 15% респондентів відомо, що частина ветеранів зустріла повне нерозуміння з боку колег щодо їхнього стану через брак адекватної інформації про психологічні та емоційні проблеми, які вони можуть переживати після повернення з війни. Очевидно, що члени колективів не усвідомлюють складнощі, з якими стикаються ветерани, і це призводить до відчуття відчуженості та неприйняття з боку оточення.
Ще 40% опитаних повідомили, що відчували упереджене ставлення до себе під час працевлаштування, а 12 % респондентів зазначили, що має місце дискримінаційний підхід до ветеранів при поверненні на своє попереднє місце роботи або під час працевлаштування. Вони вважають, що такий підхід неприйнятний, а ветерани заслуговують на повагу та можуть мати багато цінного досвіду та навичок, які можуть прикрасити будь-яку команду або компанію.
«Є такі, що дуже бояться. Можливо, роботодавці самі бояться, бо вони не знають підходу до самого ветерана, вони не знають, як і що йому сказати.Можливо, певною мірою їм буде соромно, що «він служив, а я не служив», можливо, з цієї сторони. Але тут є вихід – адже серед ветеранів є підприємці, які створюють нові робочі місця, і які набирають до себе ветеранів, і в такому колективі набагато легше працювати. Я більше за самозайнятість, щоб кожен робив нехай якусь мінімальну роботу, але свою і ні від кого не залежав. Або цілком ветеранський колектив, у мене є зараз хлопці, зварювальними роботами займаються, і якраз власник цієї компанії – ветеран, він набрав собі ветеранів і їм прекрасно працюється», – Ігор, ветеран із Івано-Франківська, опитаний у межах дослідження.
Водночас із дослідження випливає, що все не так катастрофічно, як може здатися, на перший погляд, є і позитивні кейси. Так, учасники опитування, які мали успішний досвід повернення на колишнє робоче місце, зазначали добре ставлення їхніх керівників та колективу підприємства після повернення з війни. Вони зазначають, що для ветеранів важливо, щоб була можливість працювати та відчувати повагу за свою службу та бути цінними.
Перенавчання і здобуття освіти – у чому проблема і які є варіанти
Одним із можливих варіантів працевлаштування ветеранів є перенавчання, можливість підвищити свою кваліфікацію та освітній рівень.
Однак отримані кошти на освіту та перенавчання для ветеранів та членів їхніх сімей часто є недостатніми, що ускладнюється обмеженнями щодо вибору програм і закладів освіти, у яких можна вчитися чи підвищувати кваліфікацію. Це означає, що часто ветеранам не вдавалося ефективно реалізувати ці можливості через різні обставини, зокрема внаслідок браку системного забезпечення контролю дієвості сервісів та спрямованості на кінцевий результат.
Удосконалення потребують моделі та інструменти фінансової підтримки ветеранів (монетизація, ваучери тощо), а також розширення варіативності вибору необхідних кожному конкретному ветерану сервісів сприяння реінтеграції до цивільного життя, зокрема і їх надавачів (програми і заклади освіти, адаптація до робочого місця тощо).
«Я особисто знаю двадцятирічного хлопця, він ніколи не вчився, але він хоче здобути вищу освіту. Він цього прагне дуже сильно, він дуже сподівається на те, що, скажімо так, УБД йому допоможе. Але особисто я сильно сумніваюсь.Насправді УБД практично нічого не дає. Там зараз треба потрапити, наскільки я рахував, на бюджетне місце, квоти є, ну, хто вам сказав, що ви в цей список потрапите, принаймні з першого разу. Тим більше, ви ж врахуйте те, що, скажімо, таких, як ми, буде багато, і не 10, не 20, а тисячі», – Даніїл, ветеран з Києва, опитаний у межах дослідження.
Хоча ветерани зазвичай мають багатий досвід та знання у своїй сфері, але швидкі технологічні зміни можуть вимагати постійного підвищення кваліфікації та навчання нових навичок. Найбільша допомога ветеранам, що брали участь в опитуванні, надходила від родин та друзів, проте всі зазначили, що важливими були можливості отримання додаткового фінансування на навчання ветеранів та членів їхніх родин.
Так, отримання додаткового фінансування на навчання членів родин ветерана було важливим для 70% респондентів. Адже це могло допомогти родині ветерана покращити рівень освіти та здобути нові професійні навички, що своєю чергою мало покращити їхні можливості знайти роботу та забезпечити собі стабільний дохід. Проте тільки 10% родин опитаних мали можливість отримати фінансову підтримку на навчання, ще 6% ветеранів отримували безкоштовне навчання або ваучери на навчання через різні програми.
«Чи користувалися члени моєї родини фінансовими пільгами, саме як учасника бойових дій? Типу, діти за навчання, чи дружина? Ні, не користувались», – Даніїл, ветеран з Києва, опитаний у межах дослідження.
Частина ветеранів мали бажання, проте не змогли скористатися пільговими умовами навчання. Зокрема, вони зазначили недоступність чи вибірковість надання пільг на навчання дітей учасників бойових дій, а також обмежену кількість, доступність і низьку варіативність використання ваучерів. Крім того, низький розмір часткового фінансування фактично не дає змоги забезпечити повноцінне якісне навчання.
Що пропонують самі ветерани
Опитані учасники бойових дій переконані, що особливу увагу слід приділити створенню умов для забезпечення рівного доступу до праці, соціальної адаптації та професійної реабілітації ветеранів війни.
Щодо можливого варіанту вирішення проблеми з освітою 100% респондентів заявили, що найкраще працює механізм отримання пільг зі сплати комунальних послуг, і це може бути прикладом ефективного механізму отримання адресної фінансової підтримки. На думку ветеранів, інші види допомоги та пільг можливо отримувати за тим самим принципом, щоб кожен ветеран мав право вибору, який саме вид послуг та якого надавача обрати.
Іншим важливим аспектом є необхідність забезпечення ефективних механізмів контролю за дотриманням трудового законодавства в частині забезпечення прав ветеранів. Це означає не лише посилення відповідальності роботодавців, а й створення умов для ветеранів, за яких вони б могли вільно відстоювати свої права у випадках їх дискримінації на робочому місці.
Не менш важливим є посилення ролі державних інституцій та органів місцевого самоврядування в сприянні працевлаштуванню ветеранів через розроблення та реалізацію конкретних цільових програм і проєктів, які обов’язково мають враховувати індивідуальний кар’єрний вектор.
«Добре, наприклад, завтра закінчилась війна. Що, Оборонпром не буде працювати? Буде. А скільки працівників треба? Скільки спеціалістів? Хлопці техніку ремонтувати вміють. Ті хлопці розбираються в зброї, а відстрілювати ту зброю, тестувати її, а нові якісь винаходи… Це було б найшикарніше, бо ти стоїш поруч із людиною, яка понюхала пороху, яка пройшла те саме, що і ти, там хлопці з витримкою, тут я з ким можу помірятись? Ну ні з ким, а там ми можемо – «а от я такий красунчик, а я такий красунчик і все». І от при цьому стояти і ліпити навіть оті набої для автоматів, та все одно що, – це найідеальніше, бо людина має декілька років справу зі зброєю. І брати ветеранів на роботу в Оборонпром – це можна організувати? Можна!», – Дмитро, ветеран із Вінниці, опитаний у межах дослідження.
Ветерани переконані, що врахування досвіду та навичок, які вони отримали в період служби, під час працевлаштування є дуже важливим аспектом. У військовій службі ветерани зазвичай здобувають значні знання і навички, які можна успішно використати під час пошуку цивільної роботи. Деякі з них мають в собі лідерство, спроможність ухвалювати швидкі рішення в стресових ситуаціях, дисциплінованість, вміння працювати в команді, відповідальність, технічні навички (наприклад, обслуговування техніки, керування дронами), медичної допомоги та уміння пристосовуватись до різних умов.
Ветерани зауважували, що на фронті їм часто доводилося виконувати обов’язки різних фахівців, попри те, чи мали вони відповідну освіту. І все це можна успішно використовувати в цивільному житті. Для цього, як кажуть учасники опитування, важливо, щоб усі ветерани мали можливість підтвердити свою нову кваліфікацію (можливо, з проходженням короткострокового навчання), що дасть змогу реалізувати її в цивільному житті.
Джерело: https://interfax.com.ua/news/blog/985365.html
