Рух ЧЕСНО запрошує журналістів на презентацію результатів масштабного дослідження “Участь ветеранів у політиці: переваги | ризики | бар’єри | потреби”.
Захід відбудеться у четвер 29 січня 2026 року об 11:00 в Укрінформі (м. Київ вул. Богдана Хмельницького 8/16) та буде транслюватися онлайн на YouTube-каналі Укрінформ за почитаниям: https://www.youtube.com/live/uUWx3w7GQCY?si=A0aM6Tp-paD6DcWG
Дослідження відповідає на одне з ключових питань сьогодення: чи готова українська політика до ветеранів — і чи готові ветерани до політики?
Як з’ясувала команда Руху ЧЕСНО, 66% українців позитивно ставляться до участі ветеранів російсько-української війни в політичному житті, тоді як нейтральне ставлення мають 19% громадян, а негативне або скоріше негативне — 7%.
На думку аналітиків ЧЕСНО, це свідчить про великий потенціал політичної участі ветеранів, які водночас зіштовхуються із низкою бар’єрів та перепон для реалізації своїх амбіцій. Як показало дослідження, найбільшими перешкодами для політичної участі ветеранів вважаються недостатні знання про політичні процеси чи відсутність відповідного досвіду, обмежений доступ до ресурсів і фінансування, психологічні та емоційні труднощі, відсутність підтримки з боку політичних партій.
Більше цікавих даних та висновків будуть представлені під час події. Також відбудеться панельна дискусія по темі, учасниками якої стануть:
Юлія Кіріллова, заступниця Міністерки у справах ветеранів України
Роман Лозинський, народний депутат України
Тарас Тарасенко, народний депутат України
Олег Симороз, ветеран, громадський активіст
Вікторія Олійник, керівниця Програми ветеранського лідерства
Модераторка дискусії — Віта Думанська, лідерка Руху ЧЕСНО.
Під час події медіа зможуть першими отримати результати актуального дослідження, взяти інтерв’ю у політиків, ветеранів та аналітиків Руху ЧЕСНО.
На Франківщині триває формування обласної команди з параплавання серед ветеранів, які зазнали ампутацій унаслідок війни. Перші тренування учасників уже стартували. До занять запрошують захисників, які бажають спробувати себе в адаптованому виді спорту.
Про це повідомляє Івано-Франківська обласна військова адміністрація.
«На цих фото — перші тренування наших ветеранів, які на війні зазнали важких поранень, а сьогодні демонструють відмінну фізичну форму, витримку та неймовірну силу духу. Уже зовсім скоро команда представлятиме Прикарпаття на змаганнях з параплавання», — йдеться в повідомленні.
Поруч із ветеранами працює команда ВСП коледжу фізичного виховання. Тренування проводить Віталій Павляшик — майстер спорту України, викладач вищої категорії.
Де і коли проходять тренування:
плавальний басейн коледжу;
щовівторка та щочетверга о 12:00.
До занять запрошують захисників, які бажають спробувати себе в адаптованому виді спорту. Кількість місць у команді обмежена.
В Ужгороді на базі Центру олімпійської підготовки провели традиційний відкритий Кубок міста з баскетболу серед ветеранських команд. Турнір об’єднав досвідчених спортсменів з різних регіонів України та з-за кордону.
У Центрі олімпійської підготовки в Ужгороді відбувся відкритий Кубок міста з баскетболу серед ветеранів. Змагання провели у двох вікових категоріях — жінки 45+ та чоловіки 55+
У жіночій категорії (45+) участь у турнірі взяли команди з Києва, Кривого Рогу, Миколаєва, Кропивницького, Полтави, а також збірна Закарпаття.
У чоловічій категорії (55+) за першість змагалися команди з Києва та Львова, збірна Закарпаття і команда зі Словаччини.
Змагання пройшли в дружній та позитивній атмосфері. Організатори вирішили не визначати переможців, наголосивши, що кожна команда стала переможцем. Основною метою турніру стали спілкування, спортивний азарт і популяризація баскетболу серед ветеранської спільноти.
У Київській області на рівні територіальних громад системно вибудовують державну й громадську систему підтримки ветеранів війни, демобілізованих захисників і захисниць та членів їхніх сімей. Одним із ключових напрямів цієї роботи визначили медичний супровід.
Про це повідомляє Київська обласна державна адміністрація.
У Київській області триває поетапне формування комплексної системи підтримки ветеранів війни та їхніх родин. Важливим елементом цієї політики є розвиток довгострокового медичного супроводу, який має безпосередній вплив на якість життя та фізичне здоров’я ветеранів у майбутньому.
Задля посилення цього напряму в області відбулася нарада під головуванням заступника голови Київської обласної державної адміністрації Івана Добровольського. Участь у заході взяли представники Національної академії медичних наук України, громадських організацій і структурних підрозділів Київської ОВА.
У центрі обговорення — створення цифрового медичного простору з сучасними стандартами кібербезпеки на базі координаційного центру НАМН України. Ініціатива має підвищити доступність високоспеціалізованої медичної допомоги у профільних інститутах НАМН, посилити автономність ветерана як пацієнта та закласти підґрунтя для формування комплексного медичного реєстру.
Йдеться не лише про фіксацію наслідків бойових поранень і гострих травм. Система передбачає облік віддалених наслідків війни для здоров’я ветеранів, що дозволить запровадити стандартизовані щорічні профілактичні огляди, цифрові нагадування та автоматичний доступ до державних програм лікування.
У перспективі такий підхід має забезпечити фактично довічний медичний супровід ветеранів бойових дій на рівні області.
Понад 90% працівників територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки у Львівській області — ветерани бойових дій. Йдеться насамперед про військовослужбовців, які безпосередньо виконують завдання з мобілізації.
Про це заявив очільник Львівської обласної військової адміністрації Максим Козицький в інтерв’ю «Твоєму місту».
За його словами, серед працівників ТЦК є і цивільні спеціалісти — зокрема бухгалтери та технічний персонал. Водночас військові, які безпосередньо працюють із призовниками та вручають повістки, у переважній більшості мають фронтовий досвід.
«Понад 90% працівників ТЦК — ветерани. Це люди, які брали участь у бойових діях, багато з них були поранені й воювали в найнебезпечніших умовах», — наголосив Козицький.
Очільник області також підкреслив, що працівники ТЦК та СП є частиною Збройних сил України, а не окремою структурою, як це часто сприймають у суспільстві.
«Ми чомусь відокремлюємо ТЦК і СП від Збройних сил. Але це ті самі військові, які виконують критично важливі завдання для оборони держави. У час війни кожен має брати на себе відповідальність», — зазначив він.
Козицький додав, що агресія чи напади на працівників ТЦК фактично є нападом на військовослужбовців, які вже ризикували власним життям заради країни.
Грудень 2014 року, мінус 30 градусів, руїни аеропорту. Десантники 80-ї бригади заходять у термінал, перехитривши ворога ще на в’їзді, і займають позиції на різних поверхах та у вежі. Під безперервними обстрілами, без сну й перепочинку, вони тримають форпост, який світ уже назвав символом незламності.
Це історії тих, хто тримався міцніше, ніж бетон: Сергія Гончарука та двох Юріїв – Собка й Середи.
СЮРРЕАЛІЗМ НА ВЛАСНІ ОЧІ
Юрій Собко у вересні 2014-го добровільно став частиною третьої хвилі мобілізації. І одразу потрапив до складу 80-ї бригади. Після двох місяців вишколу в Старичах та злагодження у Дружківці, підрозділ рушив на Піски.
– Перше бойове хрещення отримали одразу при в’їзді, – поринає у спогади співрозмовник. – Артилерія била хаотично, посікло техніку осколками, але, на щастя, всі залишилися живі.
Два тижні в Пісках були лише прелюдією. Попереду чекав термінал. Заїзд у Донецький аеропорт наприкінці 14-го року нагадував сюрреалістичну постановку. За домовленістю, українські бійці мали проходити через сепаратистські блокпости. Дозволялося мати лише автомат і три магазини патронів.
– Ми розуміли, – згадує Юрій зараз, – якщо не провеземо зброї понад норму, не вистоємо. Шість автівок перед виїздом обладнали подвійним дном. Туди заховали ДШК, ящики з набоями, «мухи» і гранати. Поки сепаратисти оглядали машини «на камеру» для російських медіа, один із наших бійців навмисно провокував конфлікт, відвертаючи увагу від вантажу.
Собко добре запам’ятав одного з сепаратистів. Каже, що його обличчя не забуде ніколи. Такий собі «Дєдушка». Сам із Києва, а воював за донецьких. Він кричав: «Чого приїхали? Це вже не Україна!» Юрій узяв його на себе, відволікав, добре розуміючи, що той будь-якої миті може вистрелити й убити. Але потрібно було перевезти залізо…
В аеропорту Собку з побратимами дістався перший поверх. Щойно техніка зупинилася, минуло дві хвилини й почався обстріл… Свій ДШК він все-таки провіз. Зібрав, виставив на триногу. Із захисту там залишилися лише мішки з піском і напіврозбиті колони.
– Обстріли тривали 24 години сім днів на тиждень, – переповідає про той жах. – Танки, артилерія. Важко перші три дні, потім звикаєш. Новий рік зустрічали при мінус 30. Замість води облизували бурульки. Сухпайки нам закидали, а ми підтягували їх шнурками. Розігрівали консерви на спиртових таблетках і їли. Мені подобалася перловка.
У хвилини тиші вивчали звуки кожної краплі, що падали з дірявої стелі. Одного разу в кімнату персоналу, де вони відпочивали, залетіла куля. Вона зрикошетила по бетону, та влучила Юрію прямо в груди. Врятував бронежилет…
Окрім зовнішніх штурмів, ворог намагався дістатися до бійців із-під землі. Прорили тунель прямо під штаб.
– Наш хлопець почув шурхіт під підлогою, – переходить Собко до нового епізоду. – Вичислили, закидали гранатами. Там було близько п’ятнадцяти кадирівців. Ми чули, як вони молилися. Нам здатися відмовилися, а свої назад їх не пустили. Там вони й зогнили.
Був у ДАПі свій «провісник» – снайпер, якого бійці назвали «Барабашкою». Він завжди починав стріляти перед атакою, ніби попереджав, щоб були на контролі…
Юрій виїхав з аеропорту за тиждень до того, як термінал упав. Командир бригади зустрічав бійців, що повернулися, зі сльозами на очах. А вдома весь цей час думали, що Юрій на навчаннях. Правду дізналися лише з новин по телевізору.
БЛИЖЧІ ЗА РІДНЮ
Юрій Середа також пішов на фронт добровольцем. Потрапив у третій батальйон 80-ї бригади. Тоді, наприкінці 2014-го, підрозділ формували саме з тих, хто йшов сам. Після навчання у Костянтинівці була коротка зупинка в Пісках, знайомство із хлопцями з «Правого сектору» й раптовий наказ ротного: «Завтра виїзд!»
Заїжджали в аеропорт через ворожі блокпости. Настрій був гнітючий: як це – давати зброю на огляд ворогу? Але наказ був чіткий: треба замінити тих, хто тримався там кілька місяців. Щоб не їхати порожніми, боєкомплект ховали всюди. Навіть у колесо від «КамАЗу» закатали набої.
– Коли після огляду вилазив на машину, – пригадує Середа, – один сєпар мені каже: «Давай помогу?» Я йому відрізав: «Собі поможи, пес скажений!» А в мене на плечах – біля ста кілограмів. При цьому слід було вдавати, що рюкзак легенький. Всередині ж усе було забите залізом, лише зверху прикрите якимось шматтям та сухпайками.
Юрій опинився на другому поверсі, позиція «Позитив». Довкола – обірвані каркаси профілів, бетонний пил і виснажені бійці 90-го батальйону, яких вони міняли. Хлопці були чорні від кіптяви й утоми.
– У нас там був «автосалон», – розповідає далі, – стояв розбитий Porsche Cayenne. Сєпари свого часу його замінували, наші – ще додали вибухівки. Ми жартували: якщо хтось спробує забрати, то капці знайдуть аж у центрі Донецька.
Щоб не збожеволіти від обстрілів, рятувалися гумором. У хвилини відносного спокою «кіборги» дзвонили до донецької поліції й скаржилися, що по них стріляють. А ще намагалися замовити піцу прямо в термінал. Але сміх швидко змінювався тишею, коли приходили трагічні звістки.
– Перша загибель побратима, – говорить Середа, – це те, що не забувається. –Любчик-електрик. Він поспішав облаштувати позицію, заряджав акумулятори. Я казав: «Давай завтра?» А він: «Всяке буває…» Того вечора він загинув під час обстрілу…
Коли сєпари почали притискати хлопців на вишці, Юрій, разом із побратимами, вирішили діяти всупереч наказам командування. Територія вище другого поверху вважалася «сірою зоною», але звідти краще проглядалися позиції ворога на цвинтарі. Хоча штаб був проти, наші бійці піднялися на четвертий поверх і звідти так «вклепали» з гранатомета, що хід бою відразу переломився. Вишку залишили у спокої…
Саме на Новий рік, під час чергового рейду сходами, Юрію прилетіло з РПГ. Вибух, свист, дим. Далі він пам’ятає лише, як повз до позиції з потрощеною ногою. Медик зробив укол, перев’язав, говорив, що потрібно евакуюватися. Однак від евакуації Юрій відмовився, хотів лишитися із хлопцями. Так, із діркою в коліні, він протримався ще два тижні…
Після ротації мав би лікуватися, але коли почув, що формують групу добровольців для деблокування терміналу, не міг сидіти в тилу. Шукали тих, хто досконало знав територію.
– Я надурив побратима Рембо, – сміється Середа. – Він теж хотів їхати, але після контузії йому було важко навіть розмовляти. Я нічого не сказав, забинтував ногу й поїхав. Ми розуміли, що йдемо визволяти своїх, вони ближчі, ніж рідня. Ми там, в аеропорту залишили частину себе.
Це були останні дні ДАПу – 230-ті дні оборони. Невдовзі перекриття підірвали. Багато бійців назавжди залишилися під бетоном, багато хто потрапив у полон…
Зараз поранення дає про себе знати майже щодня. Тоді в госпіталі він умовив лікарів не писати всю правду в довідці, щоб швидше повернутися до своїх. Тепер суглоб збився в один бік, коліно постійно наповнюється кров’ю. Попереду Юрія чекає важка операція…
СКРІПЛЕНІ ГЕРОЇЧНИМ ФОРПОСТОМ
Сергій Гончарук із позивним «Лис» – кадровий правоохоронець на пенсії. У 2014-му він не зміг сидіти вдома. Його мала батьківщина – Горлівка – вже окупована. За плечима – курс за програмою спецпідрозділу, присяга народу України. Тому вважав, що мусить служити. І за законом, і по совісті.
У складі 80-ї бригади він зустрів Юрія Собка, ще кількох хлопців, яких вважав земляками, бо школу закінчував уже на Тернопільщині. Так сформувався кістяк добровольців, далі – навчання на полігоні, перші бої в Пісках. Пригадав, як комбат вишикував усіх: «Хто відчуває себе неготовим – крок назад! Це буде чесно». Залишилися майже всі. Серед них «Лис». Усі вони всередині грудня 2014-го рушили в пекло.
– Я потрапив на диспетчерську вежу, – згадує Сергій. – Вона стояла на куті, майже в повному оточенні. Вийти з неї можна було лише через злітну смугу, яка прострілювалася з усіх боків. Ми були в бетоні, а навколо – одні руїни. Хлопці з «Правого сектора» ще в Пісках казали: «Там немає, що тримати». Кожен сантиметр був прошитий кулями, висіла вирвана арматура, подекуди без накриття.
Били по них сепаратисти фосфорними бомбами, забороненими в усьому цивілізованому світі. Але московити ніколи не були цивілізованими. Такі обстріли, за словами Сергія, виглядали як салют, що розривається в небі й опускається куполом. А він у цей час працював на вежі з кулеметом, до якого мав навісний нічний приціл.
– Ми бачили в нічник, як до терміналу підходять 30–40 осіб, – продовжує Гончарук. – Рухалися грамотно, тактично. А наші в терміналі мовчать. Ми вже грішним ділом подумали, що їх взяли. Коли ці силуети підійшли впритул, ми накрили їх щільним вогнем. Пізніше з командного пункту передали: «Плюс, плюс, плюс». Виявилося, поклали професіоналів із «Вимпела». Вони були в спецкостюмах, тому з тепловізорів нічого не було видно…
13 січня стався фінальний акт. Прилітало з усього, що стріляє. Дим був лише від обстрілів, розпалити, щоб зігрітися, чи поїсти – небезпечно. Навіть попити води проблема, бо все замерзло. Як їсти нема – протримаєшся, як БК немає – то значно гірше.
Ворожий танк почав прицільно розбивати вежу. Спершу бив по верхівці, потім опускав ствол усе нижче. Сергій намагався дістати хоча б коригувальника, випустив пів стрічки з кулемета по дзвіниці монастиря, звідки наводили вогонь.
– Я зайшов у передліфтове приміщення, – розповідає Гончарук про той бій, – тільки присів, відразу шандарахнуло. Мене вирубило. Прийшов до тями від болю. Завалило бетоном, а зверху притиснуло металевими дверима з решіткою. Це впала вежа. Поруч були командир і капелан – обоє поранені. Я був небоєздатний – травма хребта, голови, ноги… Чув як хтось сказав: «Сірий, ти вже не боєць».
Вивезли їх лише о шостій ранку, в сутінках, по злітній смузі. Вороги, звісно, засікли, барабанили кулями по броні…
Сергій звільнився у 2015-му із групою інвалідності. Проте в 22-му знову пішов на фронт. Каже, не міг допустити, щоб на нуль кидали зовсім недосвідчених хлопців, коли він має практику. Пройшов Сєвєродонецьк, Лисичанськ, Кліщіївку, Куп’янськ. Говорить, що з його щастям не виходило в кукурудзі відсидітися.
Сьогодні він підтримує зв’язки з побратимами. Вони тепер для нього – такі ж рідні, як і сім’я. Згадує Ярослава Білоуса з позивним «Патріот», який витягував його з-під завалів вежі. Згадує комбригів, що воювали пліч-о-пліч із солдатами. І ще багатьох хлопців, скріплених героїчним форпостом…
Назву «кіборги» вони отримали з повідомлень у ворожих раціях. Вороги не могли повірити, що в такому пеклі можна вижити. Там, де кришився бетон, вистояли люди. І вони й досі тримаються монолітом…
Оксана ЧМИЛЕНКО
Проєкт здійснюється за підтримки National Endowment for Democracy (NED)
В Івано-Франківську ветеранські організації презентували результати проєкту, спрямованого на розвиток адаптивних видів спорту для ветеранів та членів їхніх родин, у межах якого створено спеціалізований спортивний простір.
В Івано-Франківську ветеранська громадська організація Нові крила спільно з Полюби долю презентувала результати реалізації проєкту «Сильні разом. Розвиток адаптивних видів спорту для ветеранів і членів їхніх сімей на Івано-Франківщині».
Проєкт у 2024 році увійшов до двадцятки переможців конкурсу соціальних ініціатив «Час діяти, Нестримні!». Його мета — розвиток спортивної інфраструктури для реабілітації ветеранів, військовослужбовців і людей з інвалідністю через адаптивні види спорту, що поєднують фізичне відновлення, психологічну підтримку та соціальну взаємодію.
Грантову підтримку надали Агенція масового спорту України за підтримки Міністерство молоді та спорту України у межах програми «Активні парки», Фонд імені Федора Шпига та Благодійний фонд МХП-Громаді в межах програми підтримки військових, ветеранів та їхніх родин «МХП Поруч».
«Адаптивний спорт – це не лише про інвентар, а й про простір відновлення, спільності та формування нових соціальних зв’язків. Тут ветерани та люди з інвалідністю отримують можливість повертатися до активного життя й надихати інших», – зазначає начальник відділу адаптивного спорту ДУ «Агенція масового спорту України» Єгор Алєксєєнко.
Загальний бюджет проєкту становив майже 600 тис. грн. Фінансування забезпечили на паритетних засадах за рахунок гранту Благодійного фонду «МХП-Громаді», гранту Агенції масового спорту України та коштів приватного українського фонду «Фундація змін».
Адаптивний спортивний клуб створено на базі муніципального спортивного комплексу стадіону Рух в Івано-Франківську. У просторі облаштовано локації для занять силовими дисциплінами, бугуртом та ампфутболом. Інфраструктуру адаптовано до потреб людей з інвалідністю з урахуванням доступності, безпеки та можливості тренерського супроводу. Проєкт розрахований щонайменше на 100 ветеранів і членів їхніх родин та передбачає безоплатні заняття.
Під час відкриття клубу відбулася офіційна частина за участі представників державних інституцій, місцевої влади, партнерських організацій і громадського сектору. Для ветеранів і військовослужбовців також провели показові тренування з адаптивних видів спорту.
«Дякую партнерам і всім, хто долучився до створення цього простору. Адаптивний спортивний клуб для ветеранів, членів родин загиблих і зниклих безвісти стане місцем відновлення та реабілітації, де можна безоплатно займатися спортом, отримати фахову підтримку і головне – бути серед своїх. Розвиток ветеранського спорту є для нас пріоритетом, плануємо масштабувати такі ініціативи», – наголошує Юрій Гапончук, заступник міського голови – начальник Управління з супроводу ветеранів війни та демобілізованих осіб Івано-Франківська, ветеран.
Серед перших відвідувачів адаптивного спортивно-реабілітаційного центру — ветеран Андрій Якубенко, родом із Херсона, який нині проживає в Івано-Франківську. Він долучився до лав ЗСУ 24 лютого 2022 року та у складі 59-ї бригади обороняв Миколаїв. У квітні поблизу Снігурівки зазнав важкого поранення, внаслідок якого було ампутовано ліву руку. Після поранення ветеран розпочав відновлення через регулярні заняття спортом.
«Фактично спорт поставив мене на ноги. Тому я завжди раджу іншим ветеранам: як би важко не було, потрібно рухатися і працювати над собою. Переконаний, що цей адаптивний зал у громаді стане місцем сили для ветеранів із важкими пораненнями, де відновлення буде доступнішим і ефективнішим. Тут можна тренуватися, підтримувати форму й зустрічатися з побратимами», — говорить Андрій Якубенко.
Адаптивний спортивний клуб в Івано-Франківську є одним із 35 таких просторів, відкритих в Україні протягом останніх двох років у межах конкурсу «Час діяти, Нестримні!» на умовах співфінансування.
Львів розширює команду центрів національно-патріотичного виховання та запрошує ветеранів російсько-української війни долучатися до роботи з дітьми й молоддю. У місті створили 12 вакансій у закладах освіти та муніципальному тирі «Стрільниця».
Про це повідомляє департамент освіти та культури Львівської міської ради.
Які вакансії пропонують ветеранам
Наразі у центрах національно-патріотичного виховання Львова вже працюють близько 40 ветеранів. Команду планують посилити фахівцями з бойовим досвідом на таких посадах:
інструктор;
асистент інструктора;
керівник гуртка.
Загалом відкрито 12 позицій у п’яти закладах освіти та в муніципальному тирі «Стрільниця».
Де саме потрібні фахівці
Вакансії доступні у таких установах:
Середня загальноосвітня школа №13;
Середня загальноосвітня школа №36 м. Львова;
Середня загальноосвітня школа №92 м. Львова;
Середня загальноосвітня школа №84 імені Блаженної Йосафати Гордашевської;
Середня загальноосвітня школа І–ІІІ ступенів №49 м. Львова;
центр національно-патріотичного виховання у муніципальному тирі «Стрільниця».
Що кажуть у міськраді
У департаменті освіти та культури ЛМР наголошують, що участь ветеранів у вихованні молоді має ключове значення для формування цінностей та громадянської відповідальності:
«Якщо ви — ветеран війни, готові поділитись досвідом та долучитись до формування в дітей цінностей, відповідальності та свідомого ставлення до майбутнього України, ми чекаємо саме на вас».
Контакти для довідок
За детальною інформацією можна звертатися до міського управління розвитку освіти за телефоном 297–55–27.
У Київській міській клінічній лікарні № 4 запрацював Центр ментального здоров’я «Повернення», де безплатно надають психологічну допомогу військовослужбовцям, ветеранам і членам їхніх родин. Центр працює в амбулаторному форматі та забезпечує конфіденційну підтримку без потреби госпіталізації.
Про це повідомили у Департаменті охорони здоров’я КМДА.
Центр відкрили на базі КНП «Київська міська клінічна лікарня № 4» у межах загальнонаціонального проєкту «Повернення», який спрямований на відновлення психоемоційного стану людей, що зазнали психологічних травм унаслідок повномасштабної війни.
Основна мета ініціативи — допомогти військовим, ветеранам і їхнім близьким стабілізувати емоційний стан, подолати наслідки травматичного досвіду та повернутися до повноцінного життя.
Хто може звернутися по допомогу
Психологічну підтримку у Центрі отримують:
військовослужбовці та учасники бойових дій;
ветерани й ветеранки;
особи, звільнені з полону після первинної стабілізації;
родичі загиблих захисників і зниклих безвісти;
члени сімей чинних військовослужбовців.
Які послуги надають
У Центрі працюють психологи, психотерапевти та психіатри. Фахівці:
проводять діагностику психоемоційного стану;
консультують щодо тривожних розладів, депресії та ПТСР;
за потреби забезпечують медикаментозний супровід під медичним наглядом.
Окрім індивідуальної допомоги, у Центрі діють групи підтримки, тренінги із саморегуляції, а також амбулаторні та мобільні мультидисциплінарні команди.
Простір облаштували з урахуванням принципів безбар’єрності та психологічного комфорту — він не нагадує класичний медичний заклад і сприяє формуванню довіри між фахівцем і пацієнтом.
Контакти Центру
Центр ментального здоров’я «Повернення» працює за адресою: м. Київ, вул. Солом’янська, 17. Графік роботи: з понеділка по п’ятницю з 9:00 до 16:00. Контактний телефон: 050 912 39 95.
Після Перемоги 1000 ветеранів Збройних Сил України та чинних військовослужбовців Сил оборони зможуть безкоштовно пройти «Базовий курс з макроекономіки» на базі MIM-Kyiv. Програму реалізують Ukraine Economic Outlook спільно з Києво-Могилянською бізнес-школою.
Незалежна група макроекономічного аналізу та прогнозування Ukraine Economic Outlook з перших місяців повномасштабної війни системно підтримує Сили оборони України. У березні–липні 2022 року група перерахувала всю виручку від своїх продуктів на Єдиний рахунок ЗСУ в НБУ — загальна сума внеску перевищила 11,3 млн грн.
Крім того, під час Великої щорічної конференції Ukraine Economic Outlook було оголошено, що 50% усіх зборів заходу спрямовуються на оплату навчання ветеранів ЗСУ в MIM-Kyiv. Усі спікери конференції відмовилися від гонорарів на користь фінансування освітньої програми для військових.
За кошти, зібрані в межах ініціативи, понад 3000 представників українського бізнесу вже пройшли курс з макроекономіки.
Про навчальну програму
Курс є частиною навчальних програм MBA та Senior Executive MBA у MIM-Kyiv. Його читає Михайло Кухар, один із провідних макроекономістів країни.
Програма охоплює такі ключові блоки:
основи макроекономіки та показники ВВП і ВНП;
інфляцію, споживання, інвестиції та сукупний попит і пропозицію;
монетарну політику, роль центральних банків і валютні режими;
державні фінанси, податки та світову історію дефолтів;
платіжний баланс, макропрогнозування й інвестиційні стратегії;
економіку майбутнього та глобальні структурні тренди.
Для кого курс
Участь у програмі можуть взяти:
ветерани Збройних Сил України;
чинні військовослужбовці Сил оборони України, які планують післявоєнну економічну реінтеграцію та хочуть отримати фундаментальні знання з макроекономіки.
Наразі організатори вже отримали понад 200 попередніх заявок, більшість потенційних слухачів перебувають на фронті. З огляду на це старт курсу запланували після Перемоги.
Реєстрація та безпека даних
Для попередньої реєстрації необхідно заповнити анкету з базовими контактними даними. Організатори наголошують: жодна чутлива військова чи персональна інформація не збирається і не зберігається. Військовий квиток буде достатньо пред’явити без копіювання чи фіксації даних.
Після визначення дати старту курсу команда Ukraine Economic Outlook зв’яжеться з усіма зареєстрованими учасниками та надасть деталі щодо формату, місця й графіка навчання.
