Сторінка 203 – Новини ветеранів зі всієї України

Пільги для ветеранів, працевлаштування та охорона здоровʼя, – інтервʼю нової очільниці Мінветеранів Наталії Калмикової

Опубліковано by nova_admin

Чи буде переглянуто систему пільг, як отримати гроші на відкриття власного бізнесу, на яку допомогу від держави зможуть розраховувати ветерани – неповний список питань до Міністерства ветеранів, які для багатьох є наболілими. На деякі з них Наталія Калмикова відповіла в інтервʼю для Forbes Ukraine.

«Бюрократія із людським обличчям» – так міністерка Наталія Калмикова описує новий сервіс підтримки ветеранів, що почне працювати з 1 грудня 2024-го. Фахівці з супроводу зустрічатимуть ветеранів та ветеранок, що повертаються до своїх громад, і допомагатимуть їм вирішити термінові питання – знайти роботу, пройти перепідготовку, отримати пільги. На роботу фахівців із супроводу у проєкті держбюджету-2025 закладено 3 млрд грн.

Далі – пряма мова Наталії Калмикової, скорочена і відредагована для зрозумілості.  

Пріоритети Мінветеранів за Калмикової

Перше – здоровʼя ветерана та ветеранки. Друге – родина. Третє – економічна спроможність. Четверте – державні гарантії. Пʼяте – повага та вшанування. За кожним з пріоритетів ми напрацювали перелік найактуальніших речей.

Головна роль нашого міністерства – координувати виконання задач в інтересах ветеранів із іншими центральними органами виконавчої влади. Ми виступаємо замовником якісних сервісів для ветеранів. 

Перший місяць роботи я присвятила тому, щоб визначити пріоритети і налагодити співпрацю з Міністерством охорони здоровʼя, Міністерством соціальної політики та Міністерством економіки, щоб було зрозуміло, де місце і роль ветеранів у тому, що робить кожне міністерство. 

Про систему охорони здоровʼя ветеранів 

Ми випускаємо на зовнішнє погодження постанову, яка врегулює підвищену вартість медичного обслуговування у сімейного лікаря для ветеранів і ветеранок. Це важливо, бо у реаліях української повномасштабної війни ветерани – це люди, які прийшли в армію у зрілому віці. Вони починають служити у 30-40 років, маючи набуті в цивільному житті захворювання. 

У них не завжди є можливість вчасно і правильно поїсти – попри те, що підрозділи забезпечуються продуктами. Часто неможливо нормально спати, адже ворог активно штурмує позиції. Не завжди можна прийняти ліки, які були прописані у цивільному житті для підтримання тиску або нормального рівня цукру.

У результаті всі захворювання прогресують, і врешті людина отримує поранення та звільняється з цілим букетом. Є досвід, аналітика і дослідження країн-партнерів, які показують: ветерани та ветеранки мають інший стан здоровʼя, ніж цивільні.

Про працевлаштування ветеранів і відкриття бізнесу 

Майже дві тисячі ветеранських бізнесів отримали підтримку від держави через програми Українського ветеранського фонду та грантову програму «Власна справа» Мінекономіки. Це абсолютно різні компанії – від маленьких до великих, від аграрних до швейних. 

У першому читанні перебуває законопроєкт про ветеранське підприємництво, у якому ми визначаємо, що таке ветеранський бізнес і як він має працювати у загальній структурі бізнесу. Після прийняття цього законопроєкту ми зможемо створювати особливі умови для ветеранів, які повертаються до своїх бізнесів, що не працювали під час служби.

Наша велика стратегічна мета – зробити ветеранський бізнес одним із драйверів економіки. Маємо класний бенчмарк – американська економіка після Другої світової війни, де 50% ветеранів стали або власниками бізнесу, або CEO. Тобто умовні Nike і FedEx – це ветеранські бізнеси. Вірю, що й наші можуть вирости до цього масштабу.

Інше пріоритетне питання – допомогти бізнесам сформувати середовище, куди ветеран повернеться працювати, або ж вперше прийде на роботу. Багато великих компаній уже замислились над цим і навіть створюють посади, які передбачають роботу з ветеранами. Але не всі бізнеси можуть це собі дозволити. Наше завдання – створити зрозумілий алгоритм і надати його підприємствам разом із командою, яка допоможе імплементувати ці рекомендації.

Про пільги для ветеранів

Це велика дискусія. Чи пільги, які зараз передбачені законодавством, достатньо сучасні, чи вони потрібні ветеранам і ветеранкам? Ми завершуємо написання нового закону, що переосмислює, які гарантії держава має надати людині, яка захищала Батьківщину у війні з Росією. Незабаром почнемо громадське обговорення та зовнішнє погодження. 

Важливий крок у напрямку державних гарантій – створення іпотеки для ветеранів. Уже є напрацювання, і ми точно зробимо це протягом перших 100 днів моєї роботи міністеркою.

Система супроводу. Як спростити процес повернення ветерана до цивільного життя

Щойно командир погоджує рапорт військовослужбовця на звільнення, Мінветеранів має отримувати інформацію – умовно, Олена залишає військову частину й їде у Київ. Як саме ми маємо дізнаватись про це? Зараз відпрацьовуємо механізм цифрового кабінету. Передамо його на бік військової частини, і вони робитимуть цю відмітку. 

Далі починається робота управлінь і відділів ветеранської політики в обласних військових та районних адміністраціях. Перерозгортається служба супроводу – зʼявляються спеціалісти, які будуть фахівцями першого контакту для ветерана у громаді. У нас є виділені кошти для оплати їхньої праці. Уже понад тисячу людей подали заявки на підготовку на посади фахівців із супроводу ветеранів. Вони починають роботу з 1 грудня. 

Які задачі стоятимуть перед цим фахівцем? Він знає, що Олена повертається додому. Зʼясовує, які проблеми, питання та задачі вона має вирішити, щоб найбільш екологічно вписатися в цивільне життя. Він консультує її, де і як отримати послугу – або навіть представляє її інтереси. Це про бюрократію з людським обличчям. 

Про роль бізнесу у реінтеграції ветеранів 

Ми нещодавно призначили нову заступницю – Юлію Кіріллову. Вона ветеранка, освітянка і деякий час виконувала обовʼязки директорки Українського ветеранського фонду. Її завдання – налагодити співпрацю з компаніями, що вже працюють у напрямку повернення ветеранів. Ми як держава візьмемо їхній досвід, щоб не придумувати і не фантазувати щось із кабінету. 

Ми спілкувались з посольствами та повідомляли їх, що зацікавлені отримувати переліки відкритих вакансій від компаній з їхніх країн. Тоді ми зможемо планувати програми перепідготовки ветеранів відповідно до потреб ринку. 

Більшість людей не хоче проходити профорієнтацію і перепідготовку, якщо не впевнені, що потім підуть працювати. Тому разом із бізнесом ми зʼясовуємо, які є вакансії, які для цих вакансій потрібні кваліфікації, і де ми можемо створити ці можливості на навчальних ресурсах країни, а де – допомогти бізнесу провести перепідготовку у самих компаніях.

Ми бачимо бізнес як партнерів, зразок і джерело працевлаштування. Коли людина звільняється через поранення, вона проходить тривалу реабілітацію і у неї зрештою виникає питання – я був дуже крутий або крута, коли воювала, я розуміла свою роль і місце. А у цивільному житті я їх не розумію свою роль і місце. Тому почати профорієнтаційні заходи ще під час реабілітації та лікування дуже важливо.

Про міжнародний досвід 

Є декілька країн, які мають досвід, що частково може бути використаний для України – наприклад, США, Хорватія. Але, на жаль, ми знаходимось у ситуації, де не можемо списати чи підглядити. На нашій території – війна великої інтенсивності. Родини військовослужбовців теж проживають досвід війни. Це схоже на Хорватію, але масштаби і кількість людей різні. Якщо порівнювати з США, де є велике міністерство у справах ветеранів із розгалуженою мережею медичних закладів, – у нас інша ресурсна база.

Ізраїль для нас є бенчмарком у ширшому контексті, ніж питання ветеранів. Це скоріше взірець із точки зору загального підходу до оборони держави, коли людина стає ветераном, а потім повертається до служби – і так по колу. Одна з задач перед Мінветеранів – участь ветеранів у формуванні резерву для захисту країни, у роботі з молоддю для формування нашої громадянської ідентичності, ідентичності захисника.

Про ідентичність ветерана

Ветеран – це назавжди. Є класна американська фраза «Once a soldier, a soldier for life». Людина, яка була у бою, яка знає, як це – коли маєш не лише виконати завдання, а й вижити, отримує особливий, екзистенційний досвід. 

На жаль, цей досвід може повертатися у вигляді флешбеків чи болей. Але це точно не єдине, що характеризує людину. Ветеран – це частина ідентичності людини, що стала на захист країни.

У «Дії» вже згенерували понад 300 000 посвідчень ветерана

Опубліковано by nova_admin

На сьогодні понад 300 тисяч ветеранів війни і родин загиблих вже згенерували відповідне посвідчення і користуються всіма можливостями, які це передбачає.

Про це в телеефірі сказав заступник міністра у справах ветеранів Руслан Приходько, передає Укрінформ.

Руслан Приходько зазначив, що наразі кожен ветеран і ветеранка мають право і на паперовий, і на електронний документ, але основним буде електронне посвідчення.

“Перш за все це потрібно для того, щоб після рішення відповідної комісії, яка призначає статус учасника бойових дій або, наприклад, особи з інвалідністю внаслідок війни або члена сім’ї загиблого, автоматично людина могла вже користуватися електронним посвідченням. Натомість якщо ми говоримо про паперове посвідчення, то завжди між прийнятим рішенням про встановлення статусу і моментом фактичного отримання такого посвідчення могло навіть декілька місяців проходити, особливо якщо ми говоримо про діючих військовослужбовців, які отримують відповідні статуси”, – сказав Приходько.

Ще понад 400 ветеранів отримають державні гранти на розвиток бізнесу

Опубліковано by nova_admin

Ухвалено чергові рішення за грантовими програмами «Власна справа» та «Грант для ветеранів та другого з подружжя». За результатами розгляду заяв було ухвалено 447 позитивних рішень на загальну суму 110 млн грн.

Про це повідомляє Державна служба зайнятості.

Передбачається створення 810 нових робочих місць.

Серед регіонів з найбільшою кількістю схвалених заявок в лідерах Київська (15%), Львівська (13%), Івано-Франківська (7%), Рівненська (7%) та Харківська області (6%).

Переможці ведуть або планують розпочати свій бізнес переважно в таких видах діяльності: гуртова/роздрібна торгівля та ремонт автотранспорту, тимчасове розміщення й організація харчування, переробна промисловість.

Серед переможців 56% є учасниками бойових дій. Переважна більшість — 72% грантоотримувачів мають вищу освіту, 66% є діючими підприємцями. Середній розмір гранту по ухвалених заявках становить 517 тис.грн.

Програми тривають, тож подати заявку за будь-якою програмою урядового проєкту єРобота можна через портал Дія.

Ветерани з Києва можуть отримати кошти на оплату навчання у ВНЗ

Опубліковано by nova_admin

У 2024-2025 роках студенти з-поміж киян-ветеранів можуть отримати адресну матеріальну допомогу з бюджету столиці на часткову оплату навчання в закладах вищої освіти незалежно від їх форми власності.

Ця допомога передбачена для студентів денної форми навчання і залежить від витрат на нього. Максимально – це 25 тисяч гривень.

Про це повідомила КМДА.

Отримати компенсацію можуть учасники й учасниці бойових дій, особи з інвалідністю внаслідок війни, учасники й учасниці війни та постраждалі учасники Революції Гідності. Для отримання матеріальної допомоги необхідно подати заяву та пакет документів до Департаменту соціальної та ветеранської політики КМДА через «Київ Мілітарі Хаб» – http://e.surl.li/hfcpsh.

«Пакет документів стандартний. До нього лише необхідно додати копію контракту про навчання та квитанцію про оплату. А вже невдовзі послуга буде доступна онлайн через «Портал Захисників та Захисниць», – повідомила заступниця голови КМДА з питань здійснення самоврядних повноважень Марина Хонда. 

Скористатися правом на отримання матеріальної допомоги можна до 15 грудня (в межах бюджетного року).

Український ветеранський фонд запустив подкаст про життя військових

Опубліковано by nova_admin

Український ветеранський фонд запустив власний подкаст “Свій простір”.

Цей проєкт — із ветеранами, для ветеранів і про ветеранів. Він дає можливість військовим поділитися своїми особистими історіями й розповісти про труднощі служби та повернення до цивільного життя.

Ведучими подкасту стали амбасадор Українського ветеранського фонду, Герой України Віталій Литвин та керівниця програмного відділу фонду Анастасія Ращенко. У кожному епізоді вони запрошують гостей, серед яких ветерани, військові та інші фахівці, які працюють з військовими.

На перші епізоди подкасту завітали Дмитро Лазуткін — речник Міноборони та поет, і військовий Дмитро “Орест” Козацький.

Подкаст “Свій простір” має на меті створити майданчик для обговорення важливих тем, що допоможе цивільним краще зрозуміти потреби та переживання ветеранів і військових.

Мінсоцполітики працює над створенням системи соціального супроводу військовослужбовців, ветеранів та членів їхніх родин

Опубліковано by nova_admin

Міністерство соціальної політики спільно з Міністерством оборони та Офісом Ради Європи в Україні ініціювали навчання “Основи соціальної та психологічної підтримки ветеранів війни та їх родин для фахівців територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки”.

Про це йдеться на сайті Міністерства соціальної політики України.

“Мінсоцполітики працює над створенням системи соціального супроводу військовослужбовців, ветеранів та членів їх сімей. Посилення соціальної складової ТЦК та СП – невід’ємна складова соціальної підтримки як такої, бо це основна точка входу, як при призові на службу, так і при звільненні. Підвищення компетентності фахівців, які відповідають за соціальну підтримку – це запорука того, що і діючі військові, і призовники, і ветерани отримають фахову допомогу та підтримку”, – сказав  керівник експертної групи з питань підтримки вразливих верств населення Директорату розвитку соціальних послуг Мінсоцполітики Володимир Хаджинов. 

На цьому етапі до навчань долучилось 70 фахівців ТЦК та СП. Завдяки семінару фахівці зможуть запропонувати ветеранам та членам їхніх родин конкретні кроки, виходячи з оцінки потреб кожного. Зокрема, вони надаватимуть першу психологічну допомогу та консультації, координуватимуть клієнтів з іншими надавачами соціальних, адміністративних послуг, надаватимуть інформацію щодо соціальних, грошових виплат, а також безоплатної правової допомоги в громадах проживання.

Протягом двох днів учасники, серед іншого, ознайомляться із соціальною інфраструктурою сектору безпеки та оборони. Також дізнаються, які гарантії надає держава у соціальному захисті: пільги, послуги, допомоги. Окрім цього, опанують навички самопідтримки та психологічної підтримки клієнта. 

Очікується, що цей курс навчання надалі пройдуть близько 500 фахівців ТЦК та СП. 

Фахівці із супроводу ветеранів розпочнуть роботу наприкінці 2024 року

Опубліковано by nova_admin

У грудні 2024 року стануть до роботи фахівці із супроводу ветеранів. Понад тисячу людей подали свої заявки на відповідну посаду з моменту оголошення набору.

Наразі відбувається процес перерозгортання служби супроводу, яка буде складатися із фахівців першого контакту для ветеранів безпосередньо у громаді. Вже понад тисячу людей подали свої заявки на посади фахівців із супроводу ветеранів. З грудня ці фахівці мають стати до роботи. Триває підготовка тренерів.

Про це заявила міністерка у справах ветеранів України Наталія Калмикова.

“Для мене дуже важливий акцент: коли людина звільняється із пораненням і проходить реабілітацію, у неї постає питання подальшої ролі та місця у цивільному житті. Дуже важливо розпочати профорієнтаційні заходи ще під час реабілітаційного періоду – для того, щоб людина лікувалась і проходила реабілітацію, маючи мету. Об’єднання медичної, реабілітаційної, психологічної та професійної компоненти, як наступного кроку у житті ветерана для мене є пріоритетом“, – зазначила Калмикова.

Як поінформувала урядовиця, серед функцій фахівців із супроводу ветеранів буде аналіз проблем, з якими ветерани і ветеранки повертаються у цивільне життя, та допомога у їхньому вирішенні. Фахівець із супроводу ветеранів має проконсультувати, де і як отримати послугу, допомогти це зробити або навіть представляти інтереси ветерана чи ветеранки у випадку, якщо є така необхідність.

У Полтаві ветерани передають досвід ліцеїстам

Опубліковано by nova_admin

У Полтаві створили ліцей із посиленою військово-фізичною підготовкою, де викладають також ветерани російсько-української війни.

Про це йдеться в ексклюзивному матеріалі Укрінформ.

Від початку повномасштабної війни в Україні зросла кількість юнаків і дівчат, які прагнуть присвятити своє життя захисту Батьківщини. Для цього вони, зокрема, обирають ліцеї з військово-патріотичною підготовкою. В Україні таких – 27, один із них відкрили минулоріч у Полтаві.

Назвали ліцей на честь заступника командира полку «Азов», Героя України Віталія Грицаєнка, який загинув під час оборони Маріуполя.

Воїн народився в Полтаві, добровольцем брав участь в АТО та ООС. У ніч на 19 березня 2022 року в Маріуполі група військовослужбовців «Азова», у складі якої перебував старший лейтенант Віталій Грицаєнко, здійснила рейд у тил противника. Під час запеклого бойового зіткнення офіцер зазнав тяжких поранень. Осколок міни влучив йому прямо в лице, унаслідок цього він миттєво помер.

Частину предметів у ліцеї викладають ветерани російсько-української війни. 

Укрінформ розповідає історії людей, які після важких поранень на фронті та реабілітації присвячують себе викладацькій роботі, а також юних українців, що навчаються в полтавському ліцеї.

З ІДЕЄЮ ПАТРІОТИЧНОГО ВИХОВАННЯ – ДО ЛІЦЕЮ

– Мій шлях до роботи в ліцеї розпочався з 2019 року, коли я долучився до руху ветеранів, тобто атовців. І ми на волонтерських засадах запровадили систему проведення одноденних навчальних зборів для старшокласників на території Полтавської області. Тобто співпрацювали з закладами освіти, яким було цікаво, приїздили до них зі своєю практичною програмою, – розповідає заступник начальника з навчально-виховної роботи ліцею Сергій Бульбаха.

Інструкторами були воїни, які пройшли службу і бойові дії в зоні АТО/ООС. У 2021 році справа почала набирати обертів, обласна рада зацікавилась проєктом та ухвалила зміни до програми національно-патріотичного виховання молоді, щоб забезпечити часткове фінансування навчально-матеріальної бази.

Заступник начальника ліцею говорить, що тоді предмет «Захист України», особливо в невеликих і віддалених школах, часто викладали не військові, а вчителі фізкультури, трудового навчання, історії, математики. Діти зазвичай не отримували практичних навичок, які могли б їм дати військовослужбовці з бойовим досвідом. Таким військовим є й сам Сергій Бульбаха.

Сергій Бульбаха (ліворуч)
Сергій Бульбаха (ліворуч)

Він як офіцер запасу в 2014-му добровольцем пішов до війська, був мобілізований до 93 окремої механізованої бригади. Рік відслужив на посаді командира взводу.

– Мої хлопці брали участь у звільненні села Піски на околицях Донецька. А зі серпня і протягом осені 2014-го ми там тримали лінії оборони, прикриваючи правий фланг Донецького аеропорту. Потім – демобілізація, я очолював майже п’ять років Новосанжарську райдержадміністрацію. І з 2019-го почали з хлопцями впроваджувати цю систему, щоб більше дітей могли долучитися до справжнього практичного освоєння навичок з предмета «Захист України». Ми це робили саме для і національного, і патріотичного, і військового виховання, – згадує офіцер.

Повномасштабне вторгнення РФ зруйнувало й ці плани, і загалом хід подій. Сергій Бульбаха знову потрапив на фронт.

– 24 лютого 2022 року о 18:00 я вже був командиром першого взводу першої стрілецької роти 144 окремого батальйону 116 бригади територіальної оборони ЗСУ. Спочатку – Сумський напрямок. Тоді ситуація була така, що зупиняли російські колони. І на Сумщині, зокрема, Охтирка виявилась таким останнім форпостом. Чули про «гадяцьке сафарі»? Тоді російські підрозділи заходили на територію Полтавщини. Там отримували «звіздюлі», до цього долучалось і місцеве населення. Але тоді Охтирка відіграла найвизначнішу роль: якби не бої там, російські танки були б під Полтавою, – каже Сергій Бульбаха.

Потім його батальйон виконував завдання на території Полтавщини. Із грудня 2022 року – на кордоні з Росією, на півночі Сумщини. А в січні 2023-го почали займати оборонні позиції на Соледарському напрямку.

– Через деякий час мій взвод отримав бойове завдання на підсилення іншого підрозділу, на нуль. Вступили в прямий бойовий вогневий контакт з підрозділами «вагнерів». Два дні безперервних бойових дій. Я втратив своїх трьох хлопців у різні моменти. Ну і в якийсь момент прилетіло, я скронею піймав осколок мінометної міни. Пощастило, що не прошило наскрізь, тільки застрягло, – розповідає Сергій Бульбаха.

Військового евакуювали з поля бою його побратими, витягли під суцільним мінометним обстрілом. До точки евакуації повзли, але командира витягли. Так само Сергій Володимирович акцентує, що завдячує і медикам лікарні Мечникова у Дніпрі, які його оперували:

– Я майже три доби був непритомний. Була велика загроза, що якщо живим залишуся, то не буду дієздатним. Потім мав реабілітацію, вона і тепер триває. Вже в кінці липня вийшов на ВЛК і попав на списання. А тут якраз у травні 2023-го Полтавська обласна рада ухвалює рішення про створення ліцею з посиленою військово-фізичною підготовкою. Так я потрапив у ліцей. З бажанням те, що знаю, вмію, передавати дітям, молоді.

ДЕНЬ ЛІЦЕЇСТІВ – ЗА РОЗПОРЯДКОМ ВІЙСЬКОВИХ

Ліцей – це заклад загальної середньої освіти, працює на основі загальнонавчальних програм. Але для предметів «Захист України» і «Фізична культура» збільшено кількість навчальних годин. Окрім того, обов’язково передбачені додаткові заняття, як факультативи.

Ліцей працює на інтернатній основі, діти тут – на цілодобовому перебуванні. Основу для навчально-виховної системи створювали подібно до Київського військового ліцею імені Богуна.

– У нас – ліцеїсти, але все – як в армії. Розпорядок дня, шикування, дисципліна, військове вітання. Дисципліна, тому що кожна армія розпочинається з цього. Навіть позаурочна діяльність так чи інакше переплітається з патріотично-національним вихованням, але більш ненав’язливим. Наприклад, ми можемо дивитися фільми, такі як «Білий ворон. Снайпер» або «Крути», – говорить Сергій Бульбаха.

У ліцеї – шестиденний навчальний тиждень. Ліцеїсти проживають у кімнатах по четверо або шестеро, водночас двоярусні ліжка тут заборонені. Харчування – п’ятиразове.

– О 6:30 – підйом, вмивання. О 6:40 – ранкова зарядка, 100%, всі – на зарядку. Далі – санітарні пів години. Заправити ліжка, навести лад у кімнатах. О 7:30 – сніданок перший. О 8:00 – ранкове шикування, перевірка і т.д. Й о 8:15 розпочинається перший урок. Загалом – шість уроків, є ще другий сніданок, але він коротенький, це таке, перекус. У дітей інколи буває: «А таку кашу не їм, а мене котлетами не годували…». Але в нас є хороші фізичні навантаження, тож, зрештою, апетит у всіх добрий. Після шести уроків – обід, потім зазвичай сьомий-восьмий уроки ще. Збільшена кількість годин «Захисту України», фізкультури й англійської мови, – говорить Сергій Володимирович.

Також він зазначає, що обов’язковими є година-дві спортивно-масової роботи, зокрема й надворі, інколи це прибирання території.

Увечері в ліцеїстів – мінімум дві години самопідготовки. У кожного взводу для цього є свій клас. Тут працюють над домашніми завданнями під керівництвом офіцера-вихователя.

Фізична частина занять – це не просто фізкультура. Займаються ігровими видами спорту, розвивають волейбол. У лютому запрацював зал боксу та єдиноборств. А на спальному поверсі обладнана спортивна кімната, подібна до тренажерного залу.

«ХОЧУ БУТИ СНАЙПЕРОМ»

Сергій Бульбаха зазначає, що під час першого набору було майже порівну хлопців і дівчат. Не всім підійшов режим навчання, кілька дітей вибули. У цьому році набрали більше охочих, будуть три навчальні взводи. Хоча загалом цьогоріч ліцеїстів більше, але дівчат уже менше – близько 25%, утім, вони мають серйозну мотивацію.

– Мені здається, що дівчата реально вмотивовані, – говорить Сергій Володимирович. – Коли спілкуємося в неформальній обстановці, то одна, друга, третя кажуть, що хочуть стати військовими медиками. Четверта – прикордонником-кінологом. Ще одна дівчина у нас є, каже: «Хочу бути снайпером, щоб захистити свій дім». Це діти або з родин військових, або в яких долі пов’язані зі словом «війна». Наприклад, з-поміж ВПО в першому наборі п’ятеро було. Причому тих дітей, які втратили свої домівки. Також якщо це не діти військовослужбовців, то майже в кожного чи дядько, чи брат, чи ще хтось із рідних тепер на службі.

Сергій Бульбаха додає, що троє учнів ліцею – діти загиблих воїнів:

– Минулого року склад ліцеїстів вже набрали, коли я прийшов у сюди. І зустрів доньку загиблого хлопця, з яким я служив. Я не знав, що вона тут буде, довідався вже як почали знайомитися.

Викладачі, що навчають ліцеїстів предмета «Захист України», мають бойовий досвід. До занять також долучають військових, які брали участь у бойових діях, зокрема 2022–2024 років. Діти також регулярно відвідують військових у шпиталі. Але воювати в майбутньому не є головним у навчанні.

– Наша мета – не навчати й готувати ліцеїстів для служби в армії чи для Сил оборони України. Ми не ставимо собі таке завдання, це не є пріоритетом. Це скоріше знання й навички, які вони можуть використати насамперед для захисту і збереження власного життя. Вберегти себе і в цивільному житті, й у військовому. Поважати воїнів. Зрештою – поважати Україну.

Авторка: Мирослава Липа, Полтава

Фото: Полтавський ліцей з посиленою військово-фізичною підготовкою імені Віталія Грицаєнка

Джерело: https://www.ukrinform.ua/rubric-regions/3916678-ne-dla-vijni-a-dla-zahistu-u-poltavi-veterani-peredaut-dosvid-liceistam.html

Полтавський музей зберігає символи колоніального минулого

Опубліковано by nova_admin

Понад два місяці тому на порталі «Новини ветеранів» була опублікована стаття, що засуджувала бездіяльність музейників, які не хочуть видаляти з публічного простору монумент кривавого московського імператора. Минув час і ми вирішили на власні очі переконатися, чи змінилося хоча б щось у музеї, так званої, полтавської битви.

На перший погляд – усе без змін. Кам’яна потвора, обмотана чорним поліетиленом, продовжує стояти на постаменті. Чим же займалися весь цей час працівники музею?

– Ми сьогодні констатуємо, що полтавська битва не вивчена повною мірою, – відповідає директорка музею Наталія Білан. – У ній працюють наративи російські. Перед нами стоять дуже великі завдання й велика пошукова робота…

Спіч директорки важко слухати, бо він перевищує тривалість усього нашого сюжету в кілька разів. Тож, якщо коротко: є один закон, який вступає у протиріччя з іншим; тому потрібно готувати облікову документацію; провести тендер і обговорення з фахівцями. У липні поточного року остаточно опрацьовану документацію музей передав до міністерства культури. Тепер очікується проведення засідання експертної ради. Ще будуть потрібні: історична довідка, аналіз місцезнаходження, опис і межі, фотофіксація й історична фотофіксація… На який час затягнеться рішення, ніхто передбачити не може… І все це лише для того, щоб перенести пам’ятник із публічної площини до будівлі музею!

– Дійсно існує певна процедура, – коментує розповідь директорки Білан адвокат Андрій Гур’єв, – як передаються пам’ятки архітектури місцевого або національного значення, які мають ознаки імперіалістичного режиму. Питання, яке ставиться в цьому контексті, на моє переконання, слід розглядати в тому ракурсі, що третій рік у нашій країні йде повномасштабна агресія. Рішення повинні прийматися швидко, оперативно, однак виважено. Громадські організації, активісти, разом з керівництвом музею та місцевою владою, повинні ініціювати звернення аби пришвидшити розгляд цього питання…

Щодо протистояння музею з ветеранами Полтавщини, саме із-за пам’ятника божевільному цареві, директорка стверджує, що їй про це нічого невідомо.

– Якщо я буду мати розмову, – переконує Наталія Білан, – із представниками ветеранського центру про це… У нас такої розмови не було, ми про це не говорили й особисто з цього питання не зустрічалися…

Натомість директорка звинувачує наш портал та автора статті в нападках на музейників. Але в цей час біля будівлі з’являються ті самі ветерани, які, на думку директорки, ніяких претензій до неї не мають.

– Був написаний наклеп на музей, – пояснює директорка ветеранам. – Наклеп!.. Подача історії… значить… посли тут руского міра… які, ну от… живуть старими стандартами… Звинувачень дуже багато… І найголовніше, що стоїть пам’ятник… Ну… починається з пам’ятника…

Перечитали кілька разів статтю на порталі «Новини ветеранів» і нічого подібного там не знайшли. Немає жодного з наративів, якими апелює Наталія Білан. Окрім пам’ятника, звичайно. Судячи з усього, статті вона не читала. Можливо, їй хтось переповів зміст у надто вільній інтерпретації. А може то була зовсім інша стаття, до якої портал не має жодного відношення. У будь-якому випадку, те, що в публікації використані коментарі декого із присутніх ветеранів, їй точно невідомо!

– Ветерани відчули на собі російське ставлення до України, – переконаний колишній військовослужбовець ЗСУ Максим Вареник. – Ветеранам боляче бачити російські сліди в Україні. А директорка, я думаю, не бажає займатися цим питанням. Не знаю з яких причин. Мабуть тому, що їй просто не хочеться цього робити…

На певному етапі спілкування команда музейників підсилюється чоловіком, який своєю поведінкою нагадує міського божевільного. Він волає: «Брехуни! Зробили нас злочинцями!» Насправді це науковий співробітник Сергій Макаренко, який договорився до того, що під Полтавою воювали лише московити зі шведами, а українців тут узагалі не було… Директорка Наталія Білан, усвідомлюючи, що така «допомога» не принесе нічого, окрім шкоди, відправляє наукового співробітника подалі від гостей…

Що б не стверджували музейники, але нашу групу не полишає враження того, що цим людям в окремо взятому місці вдалося надійно зберегти шматочок радянського минулого, відчуття власної меншовартості, відданість «старшому брату» та його «ісконной» історії. На новітньому стенді, виготовленому на державні кошти, ще й досі використовується словосполучення «малоросійський народ». Петро в експозиції підписаний не катом України, а «премудрим героєм». А ще активно цитується промова: «…только бы жила россия во блаженстве и славе…» Чи не те саме зараз сповідують московити, виправдовуючи вторгнення в Україну? Такий ось суто імперський чи то суто радянський підхід до конкретної історичної події! І виникає сумнів, чи дійсно ми потрапили до українського музею?

– Ось ми бачимо приклад того, для чого ми сюди прийшли, – говорить нам керівник Громадської спілки «БАЗУКА» Тарас Лелюх, стоячи перед портретом петровського прихвосня й коменданта полтавської фортеці. – Напис «келін» російською мовою. І дивіться, що про нього написано: «комендант Полтави». А потрібно показувати, що це була людина, яка вбивала українців, яка сприяла поневоленню нашої країни. Дуже важливо, як усе організовано та як воно висвітлюється… Російська культура – це ніяка не культура! Це – засіб поневолення, за допомогою якого вони творять свою імперську політику!

Тяжко усвідомлювати, що все це відбувається на одинадцятому році кровопролитної війни саме з тими, чиї символи так уперто оберігають музейники. А ще під час розмови виявляється, що одіозні пам’ятки в центрі Полтави також знаходяться на балансі цього музею. І їх також не можна надалі лишати в публічному просторі!


– У полтавському міському просторі є три пам’ятники, присвячені перемозі московитів у полтавській битві та петру першому, – розповів Олег Пустовгар, представник Інституту національної пам’яті. – Це пам’ятник слави, але я акцентую на тому, що це – слава «рускому оружию». Другий – пам’ятник на місці відпочинку петра першого. І третій пам’ятник – коменданту полтавської фортеці олексію келіну, московиту. Їх необхідно усунути з міського публічного простору шляхом переміщення до кластеру російської монументальної пропаганди, який, на мою думку, має бути створений на території музею-заповідника «Поле полтавської битви».


Але ж протягом багатьох років і навіть десятиліть ніяк не вдається позбутися кам’яного ідола перед фасадом музею. А для того, щоб зникли з поля зору ці значно масивніші та набагато шкідливіші для психіки здорової людини монументи, скільки часу ще потрібно? Навіть страшно собі уявити!..

Матеріал підготовлено за підтримки Міжнародного фонду «Відродження». Матеріал представляє позицію авторів і не обов’язково відображає позицію Міжнародного фонду «Відродження».   

Збірна України перемогла в міжнародних іграх для ветеранів війни у Мадриді

Опубліковано by nova_admin

Збірна України перемогла в міжнародних іграх для ветеранів війни у Мадриді. Ветеранська збірна України здобула золото на цих змаганнях, срібло — у США, бронза — у Естонії.

Про це повідомляє УНІАН.

Ініціатором і організатором змагання під назвою Strong Spirits Games уперше стала Федерація стронгмену України. У турнірі в жовтні, що отримав назву Strong Spiritʼs Games загалом виступили 80 учасників з 5 країн світу (крім України — це ветерани зі Сполучених Штатів, Естонії, Ірландії та Нідерландів), котрі змагалися  у 5 різних дисциплінах — жимі лежачи, веслуванні на тренажерах, підйомі гирі та ейрбайку.

Як відомо, у Сполучених Штатах Америки є змагання ветеранів під назвою Warriors Games, а на світовому рівні існують Invictus Games, в яких регулярно беруть учать українські військові ветерани.

Федерація стронгмену України, реалізувала свій честолюбний план, продовживши логічний ланцюжок внутрішніх турнірів кваліфікацією на міжнародні ігри ветеранів.

Упродовж цього року загалом близько півтори тисячі ветеранів взяли участь у десяти Всеукраїнських турнірах, що відбулися у різних містах нашої держави. У цих турнірах учасники набирали залікові бали, формуючи рейтинги у змагальних категоріях відповідно до поранень.

“Протягом року ми провели серію змагань у регіонах України, а фінал національного відбору відбувся в Буковелі. Далі була сформована збірна команда з 50 ветеранів, які представляли нашу країну на міжнародному рівні. Дякуємо ТК “Буковель”, адже участь наших хлопців у міжнародних змаганнях стала можливою завдяки генеральному партнерству курорту. Як і проведення національного відбору — сподіваюся, це стане гарною традицією співпраці такої важливої для України ініціативи”, — коментує президент Федерації стронгмену Сергій Конюшок.