Ветерани і влада… Біля двох років після початку повномасштабної війни ми звертали увагу на те, що суспільство не готове до зустрічі захисників із фронту, що влада не бажає належно працювати над цим питанням. І ось нарешті на третій рік повномасштабного вторгнення почалася показово-кипуча діяльність. Невже щось змінилося? Невже чиновники переглянули власну позицію й почали інакше сприймати тих, хто захищав їх ще з 2014-го?..
Звичайно, хотілося, щоб саме так і було. Але реальність і практика показують дещо інше… Приміром те, що пільги для ветеранів не завжди є пільгами, оскільки отримати їх може далеко не кожен учасник бойових дій чи ветеран, інвалід війни чи член родини загиблого… Що часто ветерани бувають непроінформовані щодо запровадження чи позбавлення їхніх прав… Що бувають випадки, коли ветеранська спільнота відверто ігнорується, а то й замінюється тими, хто до захисників не мають жодного відношення… У цій публікації ми висвітлимо лише деякі випадки, котрі ілюструють ставлення влади – законодавчої й виконавчої, центральної й регіональної – до ветеранів.
МАТИ ПРАВО ПРАВА НЕ МАТИ
У Харкові обласна влада, витрачаючи сотні тисяч бюджетних коштів, одне за одним влаштовує шоу. І приурочує їх в акурат до відвідин міста міністрами чи їхніми заступниками. Останній такий захід був присвячений отриманню ветеранами сертифікатів на придбання житла. Керівник області з гордістю заявив, що в цьому році такі сертифікати були видані аж 161 родині. Залишилося всього 22 ветерани, які отримають сертифікати в наступному році. І все! Перемога в окремо взятій області!
Нагадаємо, що це кошти не обласного бюджету! Це – державні кошти! І заслуга обласної влади полягає лише в тому, щоб передати отримане від держави конкретному ветерану.

Виникає питання: невже на Харківщині лише 183 родини, які потребують покращення житлових умов? Із понад 42,5 тисяч зареєстрованих ветеранів? Погодьтеся, дивний показник?!
– Я з родиною мешкаю у так званій гостинці, – розповідає інвалід війни другої групи, – тому потребую повноцінної ізольованої квартири. Мені розповіли, що таке право я маю. Довелося кілька місяців збирати довідки, ставати на квартирну чергу, чекати рішення міської ради. А коли приніс усі необхідні документи до соціальної служби, виявилося, що ні, не положено. У нас на кожного члена родини припадає понад 13 квадратів. На 25 сантиметрів, але більше! «Так це ж гостинка?!» – кажу я. – «Та хоч сарай! Не положено!»
– Дійсно, – говорить начальниця відділу з питань ветеранської політики Київського району міста Валентина Кузнецова, – у нас був такий випадок. Справа в тому, що Постанова Кабінету Міністрів № 719 містить формулу розрахунку житлової площі. Згідно з цією формулою, на кожного члена родини маємо 13,65 квадратних метрів. Множимо на кількість людей і віднімаємо від цього ту площу, яка вже є у родини. Компенсація призначається лише на ті метри, що залишаються в результаті…
Якщо у ветерана є житло, скажімо на 15 квадратних метрів, то, не залежно від умов, він має право на компенсацію за 1,5 квадрати. Ще, за вказаною формулою, на особу з інвалідністю додається десять квадратних метрів. Але в постанові є пункт 14, згідно з яким: «Комісія відмовляє заявнику в призначенні грошової компенсації, якщо заявник та члени його сім’ї… володіють правом власності на житлове приміщення, що відповідає нормі жилої площі». А це означає, що інвалід у такому випадку не має права на десять квадратних метрів, на які він за цією самою постановою має право. Такий законодавчий казус!
– Не зважаючи на те, – продовжує Валентина Кузнецова, – що за формулою ми б мали призначити інваліду компенсацію за призначені йому квадратні метри, саме пункт 14 позбавляє нас такої можливості. Тому вимушені були відмовити. Згідно із законодавством…
ДО ХОРОШОГО ЗВИКАЄШ ШВИДКО
Ще одна проблема, пов’язана з ветеранами, виглядала наступним чином. У листопаді всі, кому призначена компенсація за житлово-комунальні послуги, констатували істотне зменшення суми в порівнянні з попередніми місяцями. Скажімо, якщо у вересні й жовтні ветеран отримував 2600 гривень, то в листопаді сума склала 1600, а в грудні 2200 гривень, бо почався опалювальний період. І стали пільговики розповідати один одному про скорочення суми компенсації. На жаль, далеко не кожен соціальний працівник міг пояснити ветерану, в чому причина й що трапилося?
Отримавши масу подібних питань, вимушені були звертатися до Управління пенсійного фонду із відповідним запитом. Коли отримали відповідь за підписом начальника управління, склалося враження, що юристи навмисно писали текст так, щоб із нього нічого розібрати було неможливо. Вони повідомили, як має розраховуватися компенсація, які існують соціальні нормативи, написали про централізоване та автономне опалення, про «тризонні тарифи, диференційовані за періодами часу». Може за такими складними конструкціями десь і загубилася відповідь про те, чому сума компенсації зменшилася… Але вона загубилася!
Довелося безпосередньо йти до пенсійного фонду Київського району, де працівниця «на пальцях» пояснила, що зменшення, як такого, не було. Згідно до Постанови Кабінету Міністрів № 521 із червня до вересня включно відбулося тимчасове збільшення суми і стосувалося воно лише пільговиків Харкова й Харківської області. А з жовтня все стало на свої місця і в листопаді ветерани отримали ту саму компенсацію, яка існувала до червня поточного року.
Не знаю, наскільки зрозуміло мені вдалося це пояснити, але якби така відповідь надійшла із Головного управління в Харківській області, то не довелося б іти за додатковими поясненнями.
ВОНИ КРАЩЕ ЗНАЮТЬ, ЩО ПОТРІБНО ВЕТЕРАНАМ!
І останній за часом випадок, який просто шокував ветеранську спільноту, трапився в тому ж таки Харкові. У попередніх публікаціях ми вже згадували про нічим не виправдані витрати обласної адміністрації на ветеранські й волонтерські заходи, про ставлення до ветеранів і відсутність необхідної комунікації. Згодом з’явилася інформація, що волонтерів і ветеранів на таких заходах організатори успішно заміняють представниками територіальних громад Харківщини. І ось, як вишенька на торті, створення при військовій адміністрації Ради захисників!

Виконуюча обов’язки начальника Управління у справах ветеранів надсилає листа до територіальних громад із вимогою надати дані кандидатів для включення до складу ради. А ветеранські організації та ті, що опікуються проблемами ветеранів, про це, як то кажуть, ні слухом, ні духом. Може керівники адміністрації сподівалися таємно створити консультативно-дорадчий орган, щоб ніхто про це навіть не здогадувався? Однак непідконтрольні адміністрації ветерани та їхні засоби інформації завжди влізуть туди, де їх не просять, щоб із дрібнички роздмухати неймовірних розмірів проблему!
Деякі з ветеранських організацій вимушені були звернутися із запитом до начальника ХОВА. Інші хочуть поставити це питання на анонсованій зустрічі ветеранів із головою Обласної ради. Яким буде результат, поки що нікому невідомо.
Але зараз хотілося б акцентувати увагу чи не найголовнішій проблемі – питанні формування владних структур. Верховна, обласні та міські ради, тобто законодавча гілка влади на різних рівнях, вибираються електоратом. Люди голосують, а значить довіряють і надають повноваження певним представникам чи політичним силам. Однак керівників міністерств і відомств, обласних і районних адміністрацій ніхто не обирає. За них не голосують і їм не довіряють жодних повноважень. Вони призначаються й часто незрозуміло, за які заслуги?
Може ці люди на Майдані відстоювали європейський шлях розвитку? Може служили в добровольчих батальйонах під час АТО й ООС і захистили державу від знищення? А може стояли на смерть і зупинили агресора після повномасштабного вторгнення? Чи звільняли окуповані ворогом території? Вимушений констатувати, що в переважній більшості випадків – ні! Останні десять років вони працювали в бізнесових і навчальних структурах, управліннях і департаментах, були громадсько- і політично-пасивними особами. На мітинги не ходили, воювати не прагнули, а залишалися в тіні, аж поки не були призначені на посади в тому чи іншому регіоні. І волею випадку, саме вони, оці пасивні до власної держави люди призначені на найвищі пости, щоб запроваджувати, в тому числі, й ветеранську політику в регіонах.
А щоб такі ситуації не повторювалися, ГО «Спілка ветеранів АТО» послідовно наполягає на необхідності змін у країні. І в першу чергу, обов’язковість служби в силах оборони для всіх без виключення державних посадовців та депутатів всіх рівнів. А також виборність губернаторів й всіх, хто впроваджує реальну політику на місцях. На жаль, численні звернення до Верховної Ради та чиновників із високих кабінетів поки що залишаються без відповіді. А куди спішити? Не вони ж воюють! Однак саме такі зміни є необхідною умовою нашою перемоги. Так стверджують ветерани…

Свого часу ми підготували купу публікацій про відсутність участі захисників і захисниць у структурах обласних адміністрацій. Тоді вдалося дізнатися, що в Управлінні у справах ветеранів Харківської ОВА працює аж один (!) ветеран. Скільки ветеранів усього налічує штат адміністрації до певного часу не було відомо. А коли нарешті отримали відповідь, вона виявилася більш, ніж невтішною. Із 728 працівників на 30 червня поточного року вакантними залишалися 149 посад. А в адміністрації на державній службі знаходилися аж 10 (!) працівників, що мають статус ветерана. Простий математичний розрахунок показує, що адміністрація працевлаштувала 1,37 % ветеранів від загальної кількості всіх працівників!
У Київській ОВА, від якої також отримали відповідь на звернення, ветеранів дещо більше – 12 працівників. Правда чиновники забули вказати загальну кількість службовців за штатним розкладом…
І що з цим робити? – запитаєте ви. Відповім: Хоча б не мовчати! Вигнала вас чиновниця з кабінету – напишіть пост у FaceBook. Дізналися про неправомірні розтрати на проведення ветеранського чи волонтерського заходу – повідомте до будь-якої організації, що опікується захисниками…
Бо лише разом можна протистояти свавільникам від влади! Іншого шляху немає!..
