У Кіровоградській області триває підготовка до обласних спортивних ігор «Степова міць», участь у яких візьмуть ветерани війни, військовослужбовці та їхні родини. Змагання покликані сприяти фізичній активності, реабілітації та соціальній взаємодії учасників.
Про це повідомляє Перша електронна газета за інформацією Кропивницької міськради.
Змагання для учасників із Кропивницького району відбудуться у селі Велика Северинка. Програма передбачає низку спортивних дисциплін, зокрема гирьовий спорт, настільний теніс, дартс, шашки, стрільбу з лука, а також сімейні старти.
“Це більше, ніж просто змагання. Це — про підтримку, реабілітацію та повернення до активного життя. Для багатьох ветеранів спорт стає важливим інструментом відновлення, способом знайти нову мотивацію, спілкування та віру у власні сили” – кажуть організатори.
До участі запрошують ветеранів, військовослужбовців та членів їхніх родин. За словами організаторів, ігри мають на меті не лише визначення переможців, а й створення простору для взаємопідтримки та згуртування ветеранської спільноти.
Подати заявку на участь можна до 23 квітня. Додаткову інформацію надають за телефоном: (099) 326-30-54.
На Буковині ветерани та їхні родини долучилися до нового формату фізичної та психологічної реабілітації — через стрільбу з лука. Ініціативу реалізували в межах Місячника прихильності до здорового способу життя за підтримки органів системи МВС.
У підрозділі створили спеціальний спортивний осередок, де ветерани разом із близькими можуть відновлюватися через активний відпочинок та спільні заняття. Ідею започаткувала відома українська спортсменка, багаторазова чемпіонка світу та Європи зі стрільби з лука, учасниця Літні Олімпійські ігри 2012 Тетяна Дорохова, яка нині проходить службу в прикордонному загоні.
Днями представники ветеранської спільноти Державної прикордонної служби України, Національної поліції України та Державної служби України з надзвичайних ситуацій разом із дітьми взяли участь у майстер-класі зі стрільби з лука. Учасники випробували себе у стрільбі зі спортивних луків — і, попри складність, вже за кілька хвилин навіть новачки почали влучати в «десятку».
Тетяна Дорохова особисто працювала з кожним учасником: пояснювала техніку безпеки, базові принципи стрільби та ділилася професійними секретами. Завершився захід демонстрацією її майстерності, яка викликала гучні оплески присутніх.
У ДПСУ підкреслюють, що подібні ініціативи сприяють не лише фізичному відновленню ветеранів, а й допомагають покращити емоційний стан, зміцнити родинні зв’язки та полегшити адаптацію до мирного життя.
У Києві пройшов показ документальних фільмів про життя ветеранів після війни та обговорення з американським режисером Фредеріком Марксом. Зустріч відбулася в актовій залі Київській міській державній адміністрації та зібрала людей, які хотіли краще зрозуміти, з чим стикаються військові після повернення до цивільного життя.
Говорили про ПТСР та водночас про пошук опори, відновлення зв’язків і повернення до себе.
Американський режисер Фредерік Маркс приїхав до України, щоб підтримати цей діалог і звернути увагу на досвід людей, які повертаються з війни.
Він поділився досвідом роботи над темою соціальних змін і пояснив, чому для ветеранів важливі не лише професійна допомога, а й уважне, людяне ставлення з боку суспільства.
Заступниця голови Київської міської державної адміністрації Ганна Старостенко під час відкриття заходу наголосила на важливості підтримки ветеранів і ролі суспільства в їхньому поверненні до мирного життя.
«Фізично людина може повернутися додому, але внутрішньо це повернення часто лише починається і триває досить довго, важко та все життя. Нам усім час усвідомити, що війна змінює людину назавжди. І саме наше суспільство, все суспільство має навчитися приймати цю зміну не як проблему, а як нову реальність, до якої потрібно дорослішати», — сказала Ганна Старостенко.«Серед ключових труднощів після повернення ветерани називають психемоційну нестабільність, труднощі в адаптації Саме тому психологічна підтримка сьогодні — це не лише допоміжний напрям, а одна з пріоритетів і основної стійкості», — наголосила Ганна Старостенко.
Окремо вона звернула увагу на те, що війна триває не лише на фронті, а й у житті родин, зокрема тих, хто чекає на повернення близьких.
«Повернення ветерана у соціум — це не адаптація однієї людини. Це те з нездібності для всієї держави і для нашого суспільства. І саме такі книги, такі фільми, такі розмови допомагають нам вчитися бути таким суспільством, яке вміє не лише дякувати своїм героям, але і відповідально бути поруч після їхнього входу», — підсумувала Ганна Старостенко.
Під час заходу також відзначили людей, які працюють із військовими та ветеранами.
Заступниця голови КМДА Ганна Старостенко відзначає людей за їхню роботу з військовими. Фото: Олексій Самсонов
Після вступної промови, глядачам показали два фільми американського режисера Фредеріка Маркса.
Перший, «Рішення», розповів про роль спільнот у підтримці ветеранів без складних медичних інструментів. Другий, «Історія Бена», показав історію колишнього військового, який намагався впоратися з внутрішньою кризою, зберегти сім’ю та знайти своє місце в мирному житті.
«Ми як громадяни маємо розуміти, що коли військовий повертається додому, ми не можемо очікувати від нього того, що вони були такими самими, як до цього часу. В цьому сенсі цієї людини вже не існує. І нам не варто надавати тому такої негативної коментації та називати те, що вони переживають саме розладом, тому що насправді це не розлад, а доволі таки природня люська реакція на екстремальні умови, в яких вони опинилися. Наша задача в тому, щоб увімкнути їх як нових і допомагати їм в тому, щоб розправитися к тому, ким вони стали», — сказав Фредерік Маркс.
Фредерік Маркс пояснив, що його зацікавила саме тема ветеранів через особисте відкриття під час вебінару «Подорож до ветеранського дому» у 2005 році. Він усвідомив, що більшість військових, навіть десятиліттями після служби, залишаються із травмами без належної підтримки. Це пробудило в ньому бажання дослідити їхній досвід, показати внутрішні зміни, через які вони проходять, і надати голос тим, кого часто не чує суспільство.
«Це для мене було справжнім відкриттям, і це повністю повернуло моє бачення і відкрило моє серце. Я до цього не був настільки глибоко ознайомлений з проблемою ПТСР і загалом з проблемою, з якими стикаються ветерани», — поділився Фредерік Маркс.
У спортзалах та аудиторіях Національного університету «Чернігівський колегіум» імені Т. Г. Шевченка сьогодні гартується справжнє ветеранське братство. Тут ветерани, які пройшли крізь пекло боїв, перетворюють власний досвід виживання й відновлення після поранень – на силу,що рятує інших. Очолює цей рух капітан Григорій Маханьков – людина, яка після двох важких поранень змінила стрілецьку роту на ветеранський фронт допомоги побратимам.
Сьогодні Центр ветеранського розвитку університету став місцем, де реабілітація – це не паперова звітність, а «операційна для душі». Це простір «Північних Титанів» – людей, чиї історії ламають будь-які прогнози медиків.
«ПІВНІЧНІ ТИТАНИ»: ЯК СПОРТ І ЩИРІСТЬ СТАЮТЬ НОВОЮ МОВОЮ РЕАБІЛІТАЦІЇ НА ЧЕРНІГІВЩИНІ
28 лютого 2022 року Григорій Маханьков очолив стрілецьку роту, де пліч-о-пліч стояли вчорашні робітники, підприємці та професори. Його підрозділ тримав оборону на околицях Количівки, стримуючи російську колону, що рвалася до Чернігова. Після двох важких поранень і тривалого відновлення капітан Маханьков повернувся до рідного університету, якому віддав понад 30 років життя, щоб очолити інший фронт – ветеранський.
Сьогодні він – фахівець із супроводу ветеранів та керівник Центру ветеранського розвитку університету. Під його опікою – понад 100 ветеранів офіційно та ще близько 150 – поза реєстрами. Це родини загиблих та зниклих безвісти, яким потрібна не паперова звітність, а реальна опора. Завдяки цифровізації та платформі «Дія» географія його роботи не обмежується Черніговом: Григорій Іванович консультує побратимів із інших куточків України.
– Сьогодні, насправді, ніхто не знає, як краще повертати ветерана в соціум і як соціум пристосовувати до ветеранів, – пояснює Григорій Маханьков. – Я почав із того, що розумію найкраще – з реабілітації через спорт. Коли на спортивному майданчику зустрічаються бійці, які не бачилися з моменту поранення, відбувається терапія, яку не замінить жодна консультація цивільного психолога. Ветерани без бар’єрів обговорюють протезування, боротьбу з ПТСР та побутові труднощі. Тут діє принцип «рівний рівному».
В Центрі проводяться заняття з багатьох видів спорту: від футзалу до стрільби з лука. У планах – додати більярд. Для людей із контузіями «викреслювання» в уяві геометричних фігур під час планування удару києм допомагає відновлювати нейронні зв’язки та стабілізувати психоемоційний стан.
Кожен ветеран має індивідуальну програму. Наприклад, серед лучників є ветерани і з ампутацією ноги, є – і з ампутацією руки. У команді є ветеранка Наталі Луцко (Колібрі), яка стріляє за допомогою зубів (категорія «зубастики») і показує результати, кращі за багатьох здорових спортсменів. На Чемпіонаті України з парастрільби з лука серед осіб з ураженнями опорно-рухового апарату, що відбувся у Луцьку 24-29 березня 2026 року, Наталі зайняла друге місце. До речі, минулий тиждень був дуже вдалим для «Північних Титанів». На Всеукраїнському турнірі з футзалу серед ветеранів війни «Кубок Незламних» команда отримала «бронзу». На рейтингових змаганнях серед ветеранів війни зі стронгмену «Звитяга нескорених» студент НУЧК імені Т.Г. Шевченка Руслан Іванов виборов дві срібні та бронзову медалі. Сергій Москаленко на весняному кубку Ніжинщини з настільного тенісу здобув перше місце серед ветеранів і друге у загальному заліку.
– На превеликий жаль, державна підтримка ветеранського спорту наразі є досить обмеженою, – зазначає пан Григорій. – Маємо міську програму, але коштів, які виділяються з міського бюджету, критично не вистачає для покриття всіх потреб. Найбільший дефіцит – у професійному спорядженні: луках, щитах та стрілах. При цьому запит від ветеранів на заняття стрільбою з луку колосальний. Ми щиро сподіваємося на підтримку міської та обласної рад, а також на допомогу меценатів, які могли б посприяти в оновленні нашої матеріально-технічної бази.
Григорій Маханьков відвертий: дві реабілітації на рік для осіб із I–II групами інвалідності – це дуже мало. Відновлення потрібне щодня. Навіть найдорожчий біонічний протез залишиться нефункціональним аксесуаром без тривалих індивідуально підібраних тренувань і фахового реабілітолога поруч.
Звісно, робота Центру виходить далеко за межі залу. При Центрі діє «Театр ветеранів», який багато виступав як по Україні, так і за кордоном – навіть в Ірландії. Але мистецтво тут має гіркий присмак: один із акторів Олег Прядко («Сєвєр») не встиг зіграти роль – повернувся на фронт і загинув.
Значною проблемою для захисників після повернення з фронту є величезна інформаційна прірва: ветерани не знають своїх прав, а чиновники тонуть у бюрократії.
– Суспільство чекає, що військовий повернеться таким самим, яким ішов на війну. Але він уже ніколи не буде колишнім, – переконаний пан Григорій. – Готувати до повернення треба не військового – готувати треба суспільство.
Цивільні мають навчитися приймати «іншість» захисників. Повага замість жалості, доступна інфраструктура замість формальних відписок – це той мінімум, який ми заборгували ветеранам.
– Ми – країна ветеранів, і від цього нікуди не дітися. Треба просто брати себе в руки й показувати власним прикладом: після поранення життя не закінчується, – підсумовує Григорій Маханьков.
СВІЙ ДО СВОГО: ЧОМУ ВЕТЕРАН РУСЛАН ІВАНОВ СТАВ СТУДЕНТОМ У 49 РОКІВ
Повномасштабне вторгнення застало Руслана Іванова в машині – він їхав на чергові зйомки. Побачивши ракети над Києвом, успішний художник-постановник, не вагаючись, залишив авто на стоянці та пішов до військкомату. Далі були оборона Київщини у складі 72-ї бригади, Чорнобильська зона, згодом 114-та бригада ТрО і, зрештою, пекло Сходу.
Той бій у Бахмутському районі, на розпеченій землі між Андріївкою та Курдюмівкою, Руслан Віталійович пам’ятає посекундно: поранення о 12 годині, розтрощене плече, затягнутий турнікет, постійні атаки супротивника – і вони вдвох тримають позиції.
– Ми пішли з позиції, коли прийшла зміна – турнікет стояв 21 годину, – згадує ветеран. – Ми йшли на евакуацію самі, під щільним вогнем. Уже пізніше командир сказав: «Ви чотири кілометри йшли через мінне поле».
У стабілізаційному пункті серце бійця не витримало. Лікарі констатували смерть. Він уже лежав осторонь, чекаючи на відправлення до моргу, коли раптом… загнав повітря в легені та застогнав. Це було перше з його багатьох повернень.
Після «воскресіння» почався довгий шлях через госпіталі Дніпра, Києва та Львова. У центрі Superhumans він відкрив дивовижну істину: залізо лікує краще за таблетки. Людина, яка до війни «важче ложки нічого не піднімала», почала жити в спортзалі, бо лише виснажливі тренування допомагали вгамувати нестерпні фантомні болі.
Переломним моментом стало запрошення побратимів на змагання зі стронгмену в Черкасах.
– Поки я вагався, чи варто поїхати та подивитися на змагання ветеранів, дружина відрізала: «Яке подивишся? Будеш брати участь!» Результат – золото у вправах із гирями та жимі 30-кілограмової гантелі однією рукою.
У Руслана складна ампутація руки – відсутня навіть культя плечової кістки. Фахівці з Франції та США розводили руками, але українські протезисти разом з американськими колегами ризикнули створити унікальний накладний протез.
Щоб біонічна рука працювала, потрібні імпульси від м’язів, які після поранення стрімко атрофуються. Тож ветеран самотужки взявся за підручники з біохімії та анатомії. Він власноруч «реанімував» грудні м’язи, щоб «дати життя» протезу.
Сьогодні Руслан – студент другого курсу факультету фізичного виховання НУЧК імені Т. Г. Шевченка. Вступити у 49 років було свідомим кроком.
– Я зрозумів: таких, як я, буде багато, – пояснює ветеран. – І вони не підуть до звичайного тренера, бо той не знає, через що ми пройшли. Вони відкриються лише тому, хто сам був у тому пеклі.
Разом із керівником Центру ветеранського розвитку університету Григорієм Маханьковим він створює «Реабілітацію в один клік» – базу відеоуроків на YouTube для тих, хто соромиться йти до залу. Він навчає, як тренуватися з ампутаціями, як враховувати наслідки порожнинних операцій та як просто почати знову дихати на повні груди. Крім того, вже понад рік Руслан Віталійович є тренером-наставником для двох ветеранів з ампутаціями.
Попри спортивні рекорди та навчання, пан Руслан залишається митцем. Як художник-постановник він продовжує створювати візуальні світи для кіно, але тепер і сам виходить на авансцену. У театрі ветеранів він зіграв головну роль у виставі «Госпітальна рапсодія», втіливши образ військового без ноги. Грати те, що прожив сам – це найвищий ступінь щирості.
Але найважчим випробуванням для ветерана стала реакція суспільства на його поранення: цікаві погляди під футболку чи некоректні запитання. Та замість агресії він обрав шлях просвітництва. Разом з учасниками Центру ветеранського розвитку він витягує побратимів із чотирьох стін, їздить до родин загиблих та власним прикладом доводить: життя триває.
Сьогодні Руслан Іванов мріє про професійний зал для стрільби з лука в Чернігові та готується до нових змагань із метання ядра. Коли йому телефонує побратим і каже: «Я зробив ту вправу, що ти показав», він розуміє – його головна постановка вдалася. Це постановка, де фінал обов’язково переможний.
МІСІЯ – ВИТЯГНУТИ СВОЇХ: ЯК СПОРТ ПОВЕРНУВ СЕНС ЖИТТЯ ПАВЛУ ОСАДЧОМУ
До повномасштабного вторгнення Павло Осадчий працював у Польщі та Німеччині. В Україну повернувся лише в січні 2022 – планував переоформити документи, відсвяткувати народження племінниці та весілля друга. Ранок 24 лютого змінив усе. Уже наступного дня він боронив Чернігів: оборона Старого Білоуса, Пакуля, Киселівки та, зрештою, запеклі бої на Донеччині.
Під Соледаром Павло отримав тяжке поранення. Куля пройшла крізь м’які тканини, зробила отвір в лівій тазовій кістці, роздробила крижові хрящі та встрягла в праву тазову кістку, з якої потім лікарі її вибивали. Його шлях до одужання пролягав через місяць пекельного болю, морфін та лікарську помилку, яка мало не коштувала йому можливості ходити. Після поранення в таз через брак місць у хірургії Павло опинився в урології Хмельницької міської лікарні. Тамтешній лікар провів три операції, «чистив» рану, але залишив кулю всередині.
– Я місяць жив із кулею в тілі. Почалося зараження, температура зашкалювала, – згадує ветеран. – Мене почали колоти морфін, бо від болю я просто втрачав свідомість.
Рятуючи ситуацію, фахівець із військового госпіталю забрав бійця до себе і того ж дня провів операцію. Хірург тоді не стримував емоцій, назвавши попередні втручання «роботою м’ясника». Він вичистив бруд, що накопичився за місяць, і дістав кулю. Через день температура у бійця стабілізувалася.
– Лікарі пізніше мені казали, що те, що я залишився живий – Божа воля. Куля пройшла крізь м’які тканини, дивом обминувши життєво важливі органи, і застрягла в кістці, – каже Павло. – Проте енергія удару спричинила контузію нервових вузлів. Як наслідок – чутливість ніг втрачена на 60%. Я майже не відчуваю тепла, холоду чи дотику.
Прогноз медиків був невтішний: вони вважали, що Павло не буде ходити, і пропонували йому готуватися до життя у візку. На це чоловік мав лише одну відповідь: «Я буду ходити». Темпи відновлення вразили скептиків. Уже на четвертий місяць після поранення Павло почав ходити на милицях. Це не було дивом – це була виснажлива праця через біль.
– Я вольовий. Я не міг дозволити собі просто лягти й жаліти себе. Я розумів: у мене є шанс ходити, і я за нього вчеплюся, – згадує Павло. – Руки качав фанатично, бо знав – вони стануть моїми опорами на ходунках.
Незважаючи на тріщини в кістках таза, які не зростаються, сьогодні Павло ходить із палицею. Спорт став його персональною реабілітацією. Оскільки ноги мають обмеження, Павло зробив ставку на руки та плечовий пояс.
– Я не роблю тягу, не присідаю з вагою. Качаючи м’язи спини, я допомагаю хребту, – каже ветеран. – Коли м’язи в тонусі – менше болить спина.
Сьогодні Павло Осадчий – студент другого курсу факультету фізичного виховання НУЧК імені Т. Г. Шевченка. Він успішно склав іспити й готується стати тренером-реабілітологом. Це робота з тими, хто пройшов через пекло війни й тепер потребує фізичної реабілітації.
– Коли ветеран бачить перед собою тренера, який сам пройшов через операції та біль – ставлення зовсім інше, – підкреслює Павло. – Ти довіряєш цій людині, бо вона не просто прочитала про біль у підручнику – вона його подолала.
Зараз Павло тренується в чернігівській команді «Північний форпост». Це унікальна спільнота, де кожен для кожного – і побратим, і наставник. За плечима вже є виступи в Мадриді, а попереду – поїздка до Грузії у складі збірної України з богатирського багатоборства.
Разом із керівником Центру ветеранського розвитку НУЧК імені Т. Г. Шевченка Григорієм Маханьковим ветеран тепер сам приходить до тих, хто лежить у госпіталях. Це особливий вид терапії. Коли до пораненого бійця, який щойно усвідомив масштаб своєї травми, приходить такий самий хлопець «після пекла», розмова відбувається інакше.
– Хлопці бачать нас – тих, хто вже відлежав своє, хто пройшов через операції та біль, але зараз стоїть на ногах, тренується, посміхається, – каже ветеран. – Вони розуміють: життя не закінчується. Це найкращий стимул боротися та йти далі. Я хочу, щоб ветерани не сиділи вдома, не витрачали марно свій час. Спорт – це шлях знайти себе. Ми вижили, а отже, маємо ставати на ноги – і в буквальному, і в переносному сенсі.
Сьогодні Руслан Іванов та Павло Осадчий готуються стати професійними тренерами-реабілітологами, а Григорій Маханьков продовжує розширювати межі Центру. Їхня мета проста, але амбітна – зробити так, щоб кожен ветеран знав: він не один.
Досвід «Північних Титанів» показує, що щирість та принцип «рівний – рівному» здатні творити дива. Їх місія – витягнути своїх. І, дивлячись на результати «Північних Титанів», стає зрозуміло: у цієї команди поразок не буває!
Олена БЕРЕЗКІНА
Проєкт здійснюється за підтримки National Endowment for Democracy (NED)
Статус учасника бойових дій (УБД) підтверджує, що людина брала участь у захисті України та дає право на державні гарантії та соціальну підтримку.
Право отримати його мають усі, хто брав участь у бойових діях у складі військових підрозділів, з’єднань, об’єднань всіх видів і родів військ України, у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час. У Мінветеранів дати детальне роз’яснення про отримання статусу учасника бойових дій.
Хто може отримати УБД
Статус можуть отримати добровольці — цивільні особи, які з 24 лютого по 25 березня 2022 року самостійно або у складі добровольчих формувань брали участь у захисті України спільно з військовими формуваннями чи правоохоронними органами, або в антитерористичній операції у період до 23 лютого 2018 року включно.
Також статус УБД можуть отримати іноземці або люди не без громадянства, які брали участь у бойових діях, захищаючи Україну.
Як отримати статус УБД
Автоматично
Під час служби військові не подають заяви — статус надається автоматично.
У кожній військовій частині визначена уповноважена особа, яка через електронний кабінет вносить дані до Єдиного державного реєстру ветеранів війни (ЄДРВВ).
Відомості мають бути внесені протягом 5 днів після початку бойового завдання.
На основі цих даних статус УБД присвоюється автоматично.
Військовий отримує сповіщення через електронний кабінет частини або на свою електронну пошту.
Контроль за системою веде міжвідомча комісія.
Також автоматичний статус УБД отримують військові, які потрапили в полон чи зникли безвісти. Держава підтримує їхні родини – надає можливість користуватися пільгами без додаткових заяв чи звернень.
Самостійно (за заявою)
Якщо командування не подало документи або дані не внесли до ЄДРВВ, військовий може звернутися сам.
Поштою: заява разом з необхідними документами подається до комісії з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій.
Онлайн: заяву можна подати через портал Дія з використанням електронного підпису «Дія.Підпис». Документи потрібні ті ж самі, що й для поштового варіанту.
Якщо ви звільнені зі служби
Статус можна отримати у звичайному порядку, через комісію:
Подайте заяву у ТЦК та СП, де ви перебуваєте на обліку. Ваші дані можуть бути внесені через спеціальну комісію, яка розглядає матеріали про надання статусу учасника бойових дій. Такі комісії працюють у різних відомствах: Міноборони, МВС, Мін’юсті, Нацполіції, Нацгвардії, СБУ, Держприкордонслужбі, ДСНС, Держспецзв’язку, розвідувальних органах та інших структурах. Якщо вас знято з військового обліку, зверніться до комісії того відомства, у підпорядкуванні якого була ваша військова частина або підрозділ.
Якщо служили не в ЗСУ, звертайтесь безпосередньо до комісії вашого колишнього відомства (МВС, Нацгвардії, СБУ, ДПСУ тощо).
ТЦК та СП може самостійно запитати потрібні довідки у військової частини. Якщо частина не реагує — ТЦК та СП має право витребувати документи через суд.
Комісія розглядає матеріали протягом 30 днів.
Якщо ви захищали Україну у складі добровольчого формування:
до 23 лютого 2018 року в антитерористичній операції
з 24 лютого по 25 березня 2022 року під час заходів із захисту України від збройної агресії росії
Щоб отримати статус учасника бойових дій, необхідно подати до міжвідомчої комісії Мінветеранів заяву у паперовій формі згідно з додатком 8 до Порядку № 413 та документи, довідки, які підтверджують участь у захисті України.
Подати заяву разом із доданими до неї документами можна:
через ЦНАП (незалежно від задекларованого/зареєстрованого місця проживання);
безпосередньо до Мінветеранів, у тому числі поштою, за адресою: вулиця Хрещатик, буд. 34, м. Київ, 01001.
Після прийняття міжвідомчою комісією рішення про надання статусу УБД Мінветеранів видає посвідчення та нагрудний знак. Інформація про надання статусу УБД вноситься до Єдиного державного реєстру ветеранів війни (ЄДРВВ).
Важливо! Після надання статусу УБД Захисники та Захисниці можуть легко отримати витяг з ЄДРВВ у будь-якому ЦНАПі – за кілька хвилин через сервіс «Єдине вікно», що підтверджує надання статусу та дає право на пільги.
Більш детально ознайомитися із наданням статусів можна на цифровій платформі Ветеран Pro за посиланням.
Київська обласна державна адміністрація оприлюднює список кандидатів, допущених до участі у виборах представника від Київщини до складу Ради ветеранів війни за незалежність України при Міністерстві у справах ветеранів України, за результатами перевірки наданих документів
Усі кандидати відповідають встановленим вимогам і подали повний пакет документів, передбачений процедурою.
Регіональні збори громадських об’єднань ветеранів війни Київської області заплановано на 14 квітня 2026 року у форматі офлайн-засідання. З огляду на безпекову ситуацію точне місце проведення регіональних зборів буде додатково повідомлено кандидатам та учасникам.
CyberBee: ветерани та люди з інвалідністю можуть безкоштовно навчитися кібербезпеці
В Україні стартує соціально-економічний проєкт CyberBee, який пропонує безкоштовне професійне навчання з кібербезпеки для ветеранів та цивільних осіб з інвалідністю I та II груп. Ініціативу реалізують кіберакадемія SHERIFF спільно з Міністерством соціальної політики, сім’ї та єдності України.
Як проходить навчання
Учасники пройдуть дистанційний курс із основ кібербезпеки, який включає:
теоретичну підготовку;
практичну роботу з реальними кейсами під керівництвом фахівців галузі;
психологічну підтримку протягом навчання.
Тривалість курсу — від 6 до 12 місяців. Після завершення слухачі отримають сертифікат міжнародного зразка та допомогу у працевлаштуванні. За словами організаторів, кібербезпека дозволяє працювати віддалено з потенційним доходом 60–250 тис. грн на місяць.
Хто може взяти участь
Програму CyberBee розраховано на ветеранів та цивільних з інвалідністю I та II груп, які:
мають ІТ-освіту або технічну/суміжну освіту;
прагнуть опанувати нову професію;
можуть приділяти навчанням 6–12 місяців;
бажають розвиватися в ІТ-сфері.
Щоб долучитися, необхідно заповнити анкету за посиланням. Потім кандидати проходять технічне опитування та адаптаційну співбесіду перед стартом навчання.
Львівська область оновила програму підтримки оборонного сектору та підприємництва ветеранів: максимальний обсяг фінансування збільшили вдвічі, а коло отримувачів допомоги — розширили.
В обласній адміністрації ухвалили рішення підвищити граничний розмір безповоротної допомоги з 500 тисяч до 1 мільйона гривень. Фінансування передбачає покриття 50% вартості закупівель для Сил оборони — у межах від 100 тисяч до 1 мільйона гривень.
Якщо сума закупівлі перевищує 2 мільйони гривень, до фінансування залучатимуть волонтерські організації, які покриватимуть решту витрат.
Розширили можливості для ветеранського бізнесу
Влада також змінила умови надання ваучерів для розвитку бізнесу ветеранів. Тепер на підтримку можуть претендувати:
компанії, де всі засновники є ветеранами або учасниками бойових дій;
фізичні особи-підприємці з інвалідністю внаслідок війни.
Крім того, програму відкрили для ширшого кола членів родин захисників, зокрема:
подружжя;
батьків;
повнолітніх дітей;
родин загиблих або зниклих безвісти військових.
У департаменті економічної політики зазначають, що оновлення програми покликані одночасно посилити обороноздатність країни та стимулювати розвиток місцевого бізнесу.
У Мукачеві виділили близько 2 мільйонів гривень на підтримку ветеранів війни, поранених військових та сімей загиблих захисників. Кошти розподілять у межах міської програми соціальної допомоги.
У 2026 році держава продовжує виплату грошової компенсації за оренду житла для ветеранів і їхніх родин. Програма реалізується відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №252 та спрямована на підтримку тих, хто втратив або не має доступу до власного житла через війну.
інші населені пункти — 3 328 грн (1 прожитковий мінімум).
Якщо оренда коштує більше, різницю сплачує сам ветеран. У разі короткострокового проживання компенсацію нараховують пропорційно кількості днів.
Куди звертатися
Подати заяву можна:
до структурного підрозділу з питань ветеранської політики за місцем проживання;
через ЦНАП (послуга 02606).
Документи приймають як особисто, так і поштою.
Як відбувається виплата
Після подання заяви документи перевіряють і визначають розмір компенсації. За потреби заявнику допомагають із підготовкою пакета документів, зокрема фахівці супроводу ветеранів.
