Колишній начальник Управління європейської інтеграції та міжнародного співробітництва Міністерства у справах ветеранів Євген Шибалов на тлі гомофобного скандалу нардепки Мар’яни Безуглої згадав кілька показових історій з часу його роботи в міністерстві. Цими згадками він, зокрема, підсвітив важливість законопроєкту про реєстровані партнерства, а також згадав деякі деталі щодо його підтримки.
Про це ексначальник Управління європейської інтеграції та міжнародного співробітництва Мінветеранів, ветеран Збройних сил України, який пройшов російський полон, журналіст Євген Шибалов детальніше розповів на своїй Facebook-сторінці, передає Апостроф.
13 січня народна депутатка Мар’яна Безугла спричинила гомофобний скандал своїм дописом у Фейсбуці. Вона назвала представників ЛГБТ-спільноти людьми, що “мають психофізіологічні відхилення”, а також вказала, що це є, “з наукової точки зору, хворобами”.
“Наприклад, народитися геєм, мати псоріаз чи алергію на пеніцилін — це стани, які супроводжують людину протягом життя”, – писала нардепка на своїй сторінці.
На тлі цього вона також посперечалася з радником президента України з питань комунікацій Дмитром Литвином, якого, зокрема, публічно запитала, чи він гей.
Шибалов написав, що Безугла, за його словами, “по простоті душевній відкрито висловила те, про що багато депутатів та чиновників думають, але побоюються сказати”.
Згадав він також історію часів роботи в Міністерстві у справах ветеранів:
“Надходить якось до нас від Верховної Ради законопроєкт про реєстровані партнерства з проханням надати відгук. Оскільки законопроєкт посилається на європейські конвенції, це звернення від парламентського комітету перекидають на міжнародне управління. Влаштовуємо з колегами невеличку нараду з цього приводу.
– Жень, що ми з цим робимо? – питають колеги.
– Як це що? – відповідаю. – Підтримуємо! Обома руками! Можна ще й ногами, для більшої кількості.
– Чого?”.
На це питання, як пише журналіст та колишній співробітник міністерства, відповів таким поясненням:
“Бо для військових та ветеранів це мегаважливе питання. От візьміть мою ситуацію – військовослужбовець у полоні. Його звільненням переймаються його частина, координаційний штаб СБУ, Національне інформаційне бюро, омбудсмен, поліція… І якщо ви думаєте, що всі ці поважні інстанції автоматично обмінюються всіма необхідними документами, то ви дуже добрі, але дещо наївні люди. Ні, між цими установами з купою папірців човником ганяє дружина полоненого або хтось інший з рідних. А тепер уявіть, що це гейська пара. І хлопець не може посприяти звільненню свого коханого, бо закон його в цьому обмежує! Колеги схвально покивали. Ну та, корисний, виходить, закон”.
Згадав Євген Шибалов і про інший приклад зі своєї бойової історії:
“Після штурму боєць в лікарні з уламком в голові. В комі. Треба робити операцію. Але операція може з однаковим успіхом як врятувати, так і остаточно добити. Ризик – величезний. В таких випадках лікарі не беруть відповідальність на себе. Вони вимагають письмової згоди на операцію від рідних”.
Натомість пропонує уявити, що це просто хлопець дівчина, які не оформили свої стосунки: “І вона позбавлена права прийняти життєво важливе рішення щодо своєї найближчої людини…”.
Показово для порівняння також згадав, як його командир списався, коли в нього важко захворіла дружина. Проте зауважує:
“… якби це була пара з двох дівчат, то друга не може залишити службу, щоби доглядати кохану. Що це, якщо не дискримінація? Ну і, нарешті, найсумніше питання – хто отримує компенсацію у випадку загибелі бійця? Мама, яка з ним не спілкується після його камінг-ауту? Чи хлопець, який його любив більше за все?”.
В результаті у дописі Шибалов наголошує, що його колеги тоді підготували схвальний відгук на законопроєкт.
“Але щоби він вийшов як офіційна позиція Міністерства, його мали погодити всі заступники міністра. На сучасному чиновницькому жаргоні це називають «лайкнути». Мовляв, бачили, заперечень не маємо. Всі лайкнули. Крім одного. Тягне, ніхароший чілавєк. І от видно по ньому, що воно звичайнісінький гомофоб, а сказати про це боїться. Тільки відмазки вигадує одна одної тупіші”.
В підсумку він зауважує, що “бідолашний” законопроєкт, коли Шибалов звільнявся, чекав лайку вже майже три тижні “і дочекатися не міг”:
“Попри те, що депутатам Ради відповідати ми зобовʼязані чи то в триденний термін, чи то в пʼяти…”.
