Про поточний стан і перспективи управління землями сільськогосподарського призначення в Україні, зокрема через створення «Земельного банку» та реформу безоплатної приватизації землі, написав у своїй колонці Костянтин Рибалко, голова Комітету земельного та аграрного права при Раді адвокатів Харківської області.
Далі публікуємо оригінальний текст без змін:
Тенденція активного зменшення площ земель запасу сільськогосподарського призначення, сучасна корпоратизація державних підприємств і «небажання» органів місцевого самоврядування розпоряджатись своїм децентралізованим земельним потенціалом через процедуру безоплатної приватизації де-факто нівелюють існування інституту безоплатної приватизації земель. Такий інститут був і залишається єдиною реальною гарантією соціального захисту для громадян, а тим більше, саме для тих їх соціальних категорій, яких називають «першочерговики», і які щодня протягом понад двох останніх років виборюють кожний метр землі, як території, і неодмінно мають реалізувати свої права на неї.
В Аналітичній записці «Щодо недоцільності поновлення безоплатної передачі земель сільськогосподарського призначення у приватну власність» (травень, 2023) у рамках проєкту «Земля Незламності» Центру досліджень продовольства та землекористування при Київській школі економіки зазначається про те, що за даними Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру на початку 2017 року в державній власності перебувало 10,4 млн га сільськогосподарських земель (або 25 % від всіх земель сільгосппризначення), включно з територією АР Крим. З них 3,2 млн були в постійному користуванні держпідприємств, в тому числі 465 тис. га земель Національної академії аграрних наук України, 2,5 млн га перебувало у запасі, решта 4,7 млн га — в оренді.
Проте вже у жовтні 2020 року Держгеокадастр повідомив, що після передачі громадам 1,7 млн га у 2018-2019 роках, а також 2,3 млн га у 2020 році, у державній власності залишилось лише 750 тис. га сільськогосподарських угідь, що належали у тому числі державним підприємствам та Національній академії аграрних наук України. Повномасштабна війна внесла свої корективи у земельні можливості країни — обсяги тимчасово чи достроково виведених з обігу формально підконтрольних Україні аграрних земель становить близько 20 тис. кв. км, або 6,5 % від сільськогосподарських земель країни. Разом з 18 %, які перебувають під окупацією з 2022 року, це близько чверті всіх аграрних земель.
Земельний банк: минулий досвід і вимоги сьогодення
Вперше ідея створення Державного земельного банку була «зафіксована» на законодавчому рівні у ч. 4 розд. ІХ «Прикінцеві положення» Земельного кодексу України, введеного у дію 1 січня 2002 року. Кодекс містив доручення Кабінету Міністрів України протягом шести місяців розробити і подати на затвердження Верховній Раді України проєкт Закону України «Про державний земельний (іпотечний) банк». Однак це доручення протягом понад 10 років виконане не було, хоча на розгляд Верховної Ради України відповідні законопроєкти вносились неодноразово.
До ідеї створення Державного земельного банку Кабінет Міністрів України знов звернувся при розробці у 2011 році проєкту Закону України «Про ринок землі», в який були включені кілька статей про створення та діяльність Державного земельного банку. Однак прийняття Закону України «Про ринок земель» було відкладено.
Уже у 2012 році постановою Кабінету Міністрів України від 02.07.2012 № 609 «Про створення Державного земельного банку» було утворено публічне акціонерне товариство «Державний земельний банк» із статутним капіталом 120 млн грн, сто відсотків статутного капіталу якого належало державі.
Завдяки змінам до Закону України від 07.12.2000 № 2121-III «Про банки і банківську діяльність» на підставі Закону України від 18.09.2012 № 5248-VI «Про внесення змін до Закону України «Про банки і банківську діяльність» щодо державного земельного банку» Кабінет Міністрів України отримав право формувати статутний капітал державного земельного банку за рахунок грошових внесків та внесків у вигляді земельних ділянок, а Державний земельний банк отримав право здійснювати операції з земельними ділянками та майновими правами на земельні ділянки відповідно до законодавства України у сфері земельних відносин та свого статуту.
Однак створення Державного земельного банку з зазначеними функціями потребувало істотного корегування земельного та іншого законодавства України. По-перше, необхідно було внести певні зміни до Конституції України. Адже згідно зі ст. 13 Конституції України «земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об’єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією». А ч. 5 ст. 116 Основного закону країни встановлено, що управління об’єктами державної власності здійснює Кабінет Міністрів України відповідно до закону. Отже, Конституція України передбачає, що розпорядження землями державної власності від імені держави-власника можуть здійснювати лише органи влади. А Державний земельний банк являв собою державну юридичну особу, яка не наділена правомочностями щодо розпорядження землями. Тому діяльність банку зі здійснення земельних транзакцій суперечила б перш за все Конституції України.
По-друге, незрозуміло, на якому праві держава могла б передавати власні землі до статутного капіталу Державного земельного банку. Адже цей банк, не будучи приватною юридичною особою, не міг набувати права власності на землю. Передана до його статутного фонду земля і надалі залишалася б у державній власності. Більше того, згідно зі ст. 92 ЗК землі державної власності можуть надаватися державним юридичним особам, до яких належить і Державний земельний банк, у постійне користування. Однак постійний землекористувач наділений лише двома правомочностями — щодо володіння і користування землею. А розпоряджатися нею шляхом продажу чи вчинення інших правочинів він не має права. Отже, за земельним законодавством Державний земельний банк міг набувати землі у постійне користування, але не міг передати такі землі іншим особам.
Відтак, було прийнято рішення про ліквідацію Державного земельного банку шляхом прийняття Закону України від 17.06.2014 № 1507-VII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» та прийняття постанови Кабінету Міністрів України від 10.09.2014 № 418 «Про ліквідацію публічного акціонерного товариства «Державний земельний банк».
Вимога сьогодення щодо створення проєкту Фонду державного майна України «Земельний банк» обумовлена незадовільним рівнем ефективності використання земель сільськогосподарського призначення державної власності.
Мова цифр пояснювальної записки до проєкту Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення ефективності використання земель фізичними особами та суб’єктами державного сектору економіки» (тепер Закон України від 27.07.2023 № 3272-IX) свідчить про те, що у постійному користуванні державних підприємств, установ та організацій перебувало близько 3,2 млн га сільськогосподарських земель (тобто близько 7,5 % від їх загальної площі), питома вага чистого доходу (виручки) від реалізації продукції (суб’єктів господарювання державного сектору економіки у галузі «Сільське господарство, лісове господарство та рибне господарство»), за даними Мінекономіки, у 2020 році становила лише 3,3 %. Таким чином, сільськогосподарське землекористування підприємств державного сектору економіки принаймні у 2,3 раза менш ефективне, ніж мало б бути при наявних площах використовуваних земель та виходячи із середнього рівня виручки по галузі. Крім того, державні підприємства використовують земельні ділянки на праві постійного користування землею. Указане право як інститут існує ще з радянських часів. Фактично, воно дозволяє відповідним суб’єктам мінімізувати плату за землю, оскільки постійні користувачі сплачують за використання належних їм земельних ділянок державної власності земельний податок (не більше 1 % від нормативної грошової оцінки сільськогосподарських угідь), а не орендну плату (яка при визначенні орендаря на земельних торгах перевищує 20 % від нормативної грошової оцінки земель). Це суттєво зменшує можливі надходження до місцевих бюджетів та впливає на добробут місцевих громад.
З 03.09.2023 набрав чинності Закон України від 27.07.2023 № 3272-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення ефективності використання земель сільськогосподарського призначення державної власності», а з 13.06.2024 набрало чинності розпорядження Кабінету Міністрів України № 541-р «Про вилучення і передачу земельних ділянок у постійне користування без зміни цільового призначення», що дозволило запровадити такі ключові зміни:
— надати Кабінету Міністрів України право визначати та приймати рішення про передачу цілісних майнових комплексів державних підприємств, установ, організацій, яким належить право постійного користування земельними ділянками сільськогосподарського призначення;
— встановити організаційно-правовий механізм перетворення державних підприємств, у постійному користуванні яких перебувають земельні ділянки сільськогосподарського призначення загальною площею не менше 100 га, у товариства з обмеженою відповідальністю, 100 відсотків часток у статутному капіталі яких належать державі;
— визначити порядок переоформлення права постійного користування земельними ділянками державного підприємства, що перетворюється на юридичну особу іншої організаційно-правової форми, на право оренди строком на 50 років;
— запровадити передачу в суборенду земельних ділянок державної власності, які орендуються державними підприємствами, виключно на земельних торгах;
— визначити порядок переоформлення права довічного успадковуваного володіння землею, права постійного користування земельною ділянкою на право оренди землі або викуп таких земельних ділянок;
— вилучити з постійного користування державних підприємств, установ земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності та передати їх у постійне користування державному підприємству «Фонд аграрних інвестицій» без зміни цільового призначення.
Важливо!
21.08.2024 р. Фонд державного майна України завершив корпоратизацію «Земельного банку»: тобто перетворив його із держпідприємства «Фонд аграрних інвестицій» у ТОВ «Державний земельний банк».
Проєкт «Земельного банку» загалом ділиться на шість етапів:
Перший етап — внесення змін до законодавчих актів (Земельний кодекс України, Податковий кодекс України, Бюджетний кодекс України) та низки постанов Кабінету Міністрів України.
Другий етап — розпорядження Кабінету Міністрів України про вилучення та передачу державних земель від 59 державних підприємств до ТОВ «Державний земельний банк»: 104 тис. га землі.
Третій етап — перереєстрація права постійного користування на 104 тис. га землі.
Четвертий етап — корпоратизація і перетворення ДП «Фонд аграрних інвестицій» у ТОВ «Державний земельний банк».
П’ятий етап — співпраця з Держгеокадастром (скасовуючи право постійного користування він передає ТОВ «Державний земельний банк» цю землю в оренду на 50 років під 12 % нормативної грошової оцінки.
Шостий етап — здача аграріям земельних ділянок у суборенду через Prozorro.Продажі.
ТОВ «Державний земельний банк» має земельні ділянки в 20 областях у 105 громадах. У кожній громаді є різна інвестиційна привабливість земель та кількість бажаючих. Це впливатиме на вартість оренди. Склад угідь — це 85 % рілля.
У розпорядженні ТОВ «Державний земельний банк» є земельні ділянки різного розміру: від 1 га до 4 тис. га одним лотом. За областями градація ділянок також різниться: є області з ділянками по 400 — 500 га і по 7 — 8 тис. га.
Старт торгів на Prozorro.Продажі складає в середньому від 12 % НГО (це 3 — 4 тис. грн залежно від області), а очікується 10 тис. грн, тобто до 36 % НГО.
За оренду 104 тис. га землі заплановано отримати до бюджету до кінця цього року близько мільярда гривень. У місцеві надійде 95 млн грн та 905 млн грн — у державний.
Таким чином, створення і подальше функціонування проєкту «Земельний банк» спрямоване на ефективне системне управління землями сільськогосподарського призначення державної форми власності та наповнення державного та місцевих бюджетів загальною сумою коштів на рівні 1 млрд грн. Разом з тим такий проєкт значно обмежить повноваження територіальних органів Держгеокадастру в частині фактичного розпорядженням землями сільськогосподарського призначення державної форми власності в розумінні ч. 4 ст. 122 ЗК з урахуванням приписів п. 24 розд. Х «Перехідні положення» та ст. 25 ЗК, що призведе до значного зменшення земельних можливостей для набуття громадянами України прав приватної власності на землю в межах норм безоплатної приватизації.
Інститут безоплатної приватизації: особливості запровадження на початку земельної реформи та особливості регулювання в умовах воєнного стану
Історично запровадження в Україні безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами, яке слід пов’язувати з ухваленням законів України від 30.01.1992 № 2073-XII «Про форми власності на землю» та від 13.03.1992 № 2196-XII «Про внесення змін і доповнень до Земельного кодексу Української РСР», на початку земельної реформи мало стати способом радикального «пришвидшення» становлення ринкових земельних відносин та швидкого формування нового класу приватних землевласників (перш за все, у сільській місцевості), які, за сподіванням тогочасного політикуму, господарюючи на власній землі, мали забезпечувати продовольчу безпеку молодої держави в умовах фактичного колапсу радянської «колгоспної» системи організації сільськогосподарського виробництва.
Переважна частина рішень органів місцевого самоврядування щодо передачі раніше наданих у користування земельних ділянок у власність громадян була ухвалена протягом 1993-1996 років на виконання Декрету Кабінету Міністрів України від 26.12.1992 № 15- 92 «Про приватизацію земельних ділянок». У цілому, «декретними» є 96 % земельних ділянок з числа тих, які безоплатно передані у власність громадян за часи незалежності України.
Попри порівняно швидке утвердження у 1990-х роках ринкових економічних відносин, інститут безоплатної приватизації земель був не лише збережений, але й розвинений ЗК у 2001 році:
— передача ділянок, що перебувають у користуванні громадян (ч. 1, 2 ст. 118 ЗК);
— безоплатне отримання земельних ділянок державної та комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації (ч. 6 — 9 ст. 118, ст. 121 ЗК);
— приватизація земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій (ст. 25 ЗК, ч. 3 — 5 ст. 118 ЗК);
— приватизація земельних ділянок членами фермерських господарств (ст. 32 ЗК, ч. 1, 2, 6 — 9 ст. 118 ЗК).
Важливо!
Згідно з ч. 1 ст. 121 ЗК громадяни України мають право на безоплатну передачу їм у власність земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах:
а) для ведення фермерського господарства — в розмірі земельної частки (паю), визначеної для членів сільськогосподарських підприємств, розташованих на території сільської, селищної, міської ради, де знаходиться фермерське господарство. Якщо на території сільської, селищної, міської ради розташовано декілька сільськогосподарських підприємств, розмір земельної частки (паю) визначається як середній по цих підприємствах. У разі відсутності сільськогосподарських підприємств на території відповідної ради розмір земельної частки (паю) визначається як середній по району;
б) для ведення особистого селянського господарства — не більше 2,0 гектара;
в) для ведення садівництва — не більше 0,12 гектара;
г) для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах — не більше 0,25 гектара, в селищах — не більше 0,15 гектара, в містах — не більше 0,10 гектара;
ґ) для індивідуального дачного будівництва — не більше 0,10 гектара;
д) для будівництва індивідуальних гаражів — не більше 0,01 гектара.
Так, громадянин України в межах норм безоплатної приватизації може отримати у власність земельні ділянки сільськогосподарського призначення: для ведення фермерського господарства (в середньому по Україні площа такої земельної ділянки дорівнює 3,6 га), для ведення особистого селянського господарства, для ведення садівництва, які складають питому вагу в загальній площі земельних ділянок, які припадають на одного громадянина в межах норм безоплатної приватизації. На думку експерта С. Біленка: «Виходить, що на одну людину, за чинним Земельним кодексом, припадає від 5,93 до 6,08 га».
Наразі в умовах безперервно триваючого воєнного стану безоплатна передача земель державної, комунальної власності у приватну власність, надання дозволів на розроблення документації із землеустрою з метою такої безоплатної передачі, розроблення такої документації забороняється. Положення цього підпункту не поширюються на безоплатну передачу земельних ділянок у приватну власність власникам розташованих на таких земельних ділянках об’єктів нерухомого майна (будівель, споруд), а також на безоплатну передачу у приватну власність громадянам України земельних ділянок, переданих у користування до набрання чинності цим Кодексом (п.п. 5 п. 27 розд. Х «Перехідні положення» ЗК).
Слід розуміти, що обсяг наявних земельних ресурсів в Україні є обмеженим. Аби усі громадяни, які досі не скористалися своїм правом на безоплатне отримання земель у приватну власність, могли його реалізувати, потрібно близько 160 млн га землі, що майже в чотири рази перевищує сукупну площу всіх сільськогосподарських земель.
За даними Аналітичної записки «Щодо недоцільності поновлення безоплатної передачі земель сільськогосподарського призначення у приватну власність» (травень, 2023) 690 тис. га державних земель було безоплатно передано у 2013 — 2020 роках громадянам у приватну власність.
Серед переданих безоплатно у приватну власність ділянок домінують землі з цільовим призначенням «для ведення особистого селянського господарства», про що свідчить середня площа земельної ділянки — 1,6 га. Виходячи із середньозваженої ринкової вартості оренди для сільськогосподарських ділянок з відповідним цільовим призначенням (права на які зареєстровані в Державному реєстрі прав на нерухоме майно) обсяг доходу від орендної плати за землю, які недоотримують місцеві бюджети внаслідок безоплатної приватизації, може становити від 2,4 до 14,73 млрд грн на рік (розрахунок експертів KSE Агроцентр). Відтак, якби земля замість безоплатного відчуження, була б передана громадам в оренду, це призвело б до збільшення надходжень місцевих бюджетів мінімум на 11,1 %, а максимум — на 68 %.
Захистити права на землю тих, хто захищає землю від ворога
Така історично важлива категорія громадян, як учасники бойових дій (зокрема, за рахунок кількості ветеранів російсько-української війни), з початку повномасштабного вторгнення рф активно (що є природньо) зростає, і вже зараз на державному законодавчому рівні (деталізувавши на підзаконному рівні) важливо відпрацювати механізм реалізації прав наших захисників, хоча б у частині такого активу, як земельні ділянки сільськогосподарського призначення (!), першочергові права на які нормативно закріплені в Законі України від 22.10.1993 № 3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (норми потребують оновлення, зокрема заміна в п. 14 ч. 1 ст. 12 слів «для городництва» на «для ведення особистого селянського господарства») та в розпорядженні Кабінету Міністрів України від 19.08.2015 № 898-р «Питання забезпечення учасників антитерористичної операції та сімей загиблих учасників антитерористичної операції земельними ділянками».
Важливо!
Акцентуючи увагу на статистиці безоплатної приватизації станом на травень 2021 року, головними управліннями Держгеокадастру в областях учасникам бойових дій (АТО/ООС) передано у приватну власність 180 тис. земельних ділянок загальною площею 261,8 тис. га із земель сільськогосподарського призначення державної власності. Лідерами серед областей стали Київська, Вінницька та Харківська області. При цьому кількість дозволів на розроблення документації із землеустрою дорівнювала 260 тис. шт., тобто 80 тис. земельних ділянок станом на 27.05.2021 залишались не переданими головними управліннями Держгеокадастру в областях учасникам бойових дій (АТО/ООС) в приватну власність і мали бути в подальшому передані органами місцевого самоврядування до 01 січня 2023 року виключно їм, як таким особам, яким були надані дозволи.
Однак відповідна норма абзацу 15 пункту 24 розділу Х «Перехідні положення» ЗК здебільшого ігнорувалась «новими розпорядниками» таких земель — органами місцевого самоврядування.
Протягом 2018 — 2020 років, як вище зазначалось, територіальними органами Держгеокадастру було передано громадам на виконання вимог розпорядження Кабінету Міністрів України від 31.01.2018 № 60-р «Питання передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності у комунальну власність об’єднаних територіальних громад» 1,7 млн га у 2018 — 2019 роках та на виконання вимог Указу Президента України від 15.10.2020 № 449/2020 «Про деякі заходи щодо прискорення реформ у сфері земельних відносин» та постанови Кабінету Міністрів України від 16.11.2020 № 1113 «Деякі заходи щодо прискорення реформ у сфері земельних відносин» — 2,3 млн га у 2020 році.
З набранням чинності в травні 2021 року Законом України від 28.04.2021 № 1423-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин» земельні можливості органів місцевого самоврядування в розпорядженні землями сільськогосподарського збільшились, зважаючи на оновлену редакцію ч. 1 ст. 122 ЗК, згідно з якою сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.
Окрім того, земельний банк земель сільськогосподарського призначення комунальної власності значно збільшився також завдяки набуттю чинності Законом України від 20.09.2016 № 1533-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо правової долі земельних ділянок, власники яких померли» (загальна площа земель сільськогосподарського призначення, які входять до складу спадщини, яка має бути визнана відумерлою, складає біля 1,5 млн га).
Важливе місце у наповненні такого банку складають землі так званої «колективної власності», які мають бути передані у комунальну власність в порядку визнання майна безхазяйним з 1 січня 2025 року (цей термін планується продовжити до 1 січня 2028 року, про що міститься норма в проєкті Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо захисту інтересів власників земельних часток (паїв), а також застосування адміністративної процедури у сфері земельних відносин» (№ 11150).
Такий механізм передачі врегульовано в ст. 14-1 Закону України від 05.06.2003 № 899-IV «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» у зв’язку з набуттям чинності Законом України від 10.07.2018 № 2498- VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вирішення питання колективної власності на землю, удосконалення правил землекористування у масивах земель сільськогосподарського призначення, запобігання рейдерству та стимулювання зрошення в Україні».
Отримавши такий земельний банк земель сільськогосподарського призначення і усвідомлюючи вичерпний перелік відмов у наданні дозволу на розробку документації із землеустрою, передбачених ч. 7 ст. 122 ЗК, територіальні громади з різних надуманих причин відмовляють учасникам бойових дій у можливості розпочати процедуру безоплатної приватизації земельних ділянок. Така практика обумовлена тим, що учасники бойових дій не є місцевими жителями територіальних громад, на території яких вони бажають отримати у власність земельні ділянки, і до того ж вони звільнені від сплати земельного податку відповідно до п.п. 281.1.4 п. 281.2 ст. 281 Податкового кодексу України.
Важливо!
За даними Єдиного державного реєстру ветеранів, з 13.10.2014 по 24.02.2022 статус учасника бойових дій надано 471 056 особам. В. о. міністра у справах ветеранів України Олександр Порхун в інтерв’ю від 26.07.2024 повідомив: «Ветеран — це особа, яка брала участь у захисті своєї Батьківщини. На сьогодні 1,3 млн учасників бойових дій в нашій країні. Якщо відкинемо учасників бойових дій Другої світової та інших війн, за які давали «Учасника бойових дій», то з моменту АТО, ООС та широкомасштабного вторгнення кількість доходить до 950 тисяч осіб, які з 2014 року стали на захист нашої країни та досі її боронять».
Можемо стверджувати, що спроби знайти різні шляхи реалізації прав учасників бойових дій на землю в межах норм безоплатної приватизації в різний час були закріплені в нормах таких проєктів законів України:
— проєкт Закону про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту (№ 6605) — законопроєктом пропонується надати можливість отримати грошову компенсацію за земельну ділянку;
— проєкт Закону про внесення змін до Земельного кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення гарантій реалізації учасниками бойових дій та осіб, прирівняних до них, в тому числі учасниками антитерористичної операції, Революції Гідності та їх сім’ями пільг на одержання земельних ділянок, а також припинення корупційних зловживань у сфері розпорядження землями державної та комунальної власності (№ 7511) — законопроєктом пропонується отримання грошової компенсації у разі відсутності земель запасу державної або комунальної власності, на території якої громадянин виявив бажання одержати земельну ділянку у власність, або у разі добровільної відмови таких осіб від одержання земельних ділянок безоплатно у власність тощо;
— проєкт Закону про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо забезпечення права працівників державних сільськогосподарських підприємств, установ, організацій на одержання земельної частки (паю) (№ 3012-2) — законопроєктом пропонується встановлення, що при приватизації земель підприємств здійснюється наступний розподіл їх сільськогосподарських угідь, зокрема, до 20 % земель передаються у власність учасникам бойових дій для ведення особистого селянського господарства (при цьому площа земель, що передається у власність однієї особи, не може перевищувати 2 га);
— проєкт Закону про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення реалізації права учасників бойових дій та сімей загиблих (померлих) Захисників і Захисниць України при відведенні їм земельних ділянок за рахунок земель державної і комунальної власності (№ 10027) — законопроєктом пропонується надання права учасникам бойових дій на першочергове одержання безоплатно у власність земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства за рахунок створеного резервного фонду земель;
— проєкт Закону про внесення змін до Земельного кодексу України щодо пільгового надання в оренду земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної і комунальної власності учасникам бойових дій (№ 10417) — законопроєктом пропонується встановлення пільгового механізму оренди земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної і комунальної власності на період у 5 років після припинення або скасування воєнного стану.
Указані проєкти законів і до сьогодні залишаються лише проєктами.
Висновки
Підсумовуючи бачимо, що на сьогодні триває очікуваний процес формування і управління земельним банком земель сільськогосподарського призначення державної власності, створення якого спрямовується здебільшого на облік таких земель і наповнення за рахунок орендних (суборендних) відносин державного та місцевих бюджетів.
Водночас поступово відходить у вторинну площину реальність функціонування інституту безоплатної приватизації, яка в умовах післявоєнного часу має перш за все створити умови для довгострокового соціального захисту наших захисників і захисниць, які кладуть здоров’я і життя на вівтар захисту конституційної території країни, повертаючи фактично національне багатство її законному власнику — державі Україна, яка має подбати про реалізацію і захист першочергових прав на землю останніх.
На часі залишається гострою проблема знаходження оптимальної моделі реалізації першочергових прав учасників бойових дій на землю в межах норм безоплатної приватизації, яка наразі обмежується законодавчими вимогами і фактичною площею земель запасу сільськогосподарського призначення.
