У грудні 2024 року стануть до роботи фахівці із супроводу ветеранів. Понад тисячу людей подали свої заявки на відповідну посаду з моменту оголошення набору.
Наразі відбувається процес перерозгортання служби супроводу, яка буде складатися із фахівців першого контакту для ветеранів безпосередньо у громаді. Вже понад тисячу людей подали свої заявки на посади фахівців із супроводу ветеранів. З грудня ці фахівці мають стати до роботи. Триває підготовка тренерів.
Про це заявила міністерка у справах ветеранів України Наталія Калмикова.
“Для мене дуже важливий акцент: коли людина звільняється із пораненням і проходить реабілітацію, у неї постає питання подальшої ролі та місця у цивільному житті. Дуже важливо розпочати профорієнтаційні заходи ще під час реабілітаційного періоду – для того, щоб людина лікувалась і проходила реабілітацію, маючи мету. Об’єднання медичної, реабілітаційної, психологічної та професійної компоненти, як наступного кроку у житті ветерана для мене є пріоритетом“, – зазначила Калмикова.
Як поінформувала урядовиця, серед функцій фахівців із супроводу ветеранів буде аналіз проблем, з якими ветерани і ветеранки повертаються у цивільне життя, та допомога у їхньому вирішенні. Фахівець із супроводу ветеранів має проконсультувати, де і як отримати послугу, допомогти це зробити або навіть представляти інтереси ветерана чи ветеранки у випадку, якщо є така необхідність.
Від початку повномасштабної війни в Україні зросла кількість юнаків і дівчат, які прагнуть присвятити своє життя захисту Батьківщини. Для цього вони, зокрема, обирають ліцеї з військово-патріотичною підготовкою. В Україні таких – 27, один із них відкрили минулоріч у Полтаві.
Назвали ліцей на честь заступника командира полку «Азов», Героя України Віталія Грицаєнка, який загинув під час оборони Маріуполя.
Воїн народився в Полтаві, добровольцем брав участь в АТО та ООС. У ніч на 19 березня 2022 року в Маріуполі група військовослужбовців «Азова», у складі якої перебував старший лейтенант Віталій Грицаєнко, здійснила рейд у тил противника. Під час запеклого бойового зіткнення офіцер зазнав тяжких поранень. Осколок міни влучив йому прямо в лице, унаслідок цього він миттєво помер.
Частину предметів у ліцеї викладають ветерани російсько-української війни.
Укрінформ розповідає історії людей, які після важких поранень на фронті та реабілітації присвячують себе викладацькій роботі, а також юних українців, що навчаються в полтавському ліцеї.
З ІДЕЄЮ ПАТРІОТИЧНОГО ВИХОВАННЯ – ДО ЛІЦЕЮ
– Мій шлях до роботи в ліцеї розпочався з 2019 року, коли я долучився до руху ветеранів, тобто атовців. І ми на волонтерських засадах запровадили систему проведення одноденних навчальних зборів для старшокласників на території Полтавської області. Тобто співпрацювали з закладами освіти, яким було цікаво, приїздили до них зі своєю практичною програмою, – розповідає заступник начальника з навчально-виховної роботи ліцею Сергій Бульбаха.
Інструкторами були воїни, які пройшли службу і бойові дії в зоні АТО/ООС. У 2021 році справа почала набирати обертів, обласна рада зацікавилась проєктом та ухвалила зміни до програми національно-патріотичного виховання молоді, щоб забезпечити часткове фінансування навчально-матеріальної бази.
Заступник начальника ліцею говорить, що тоді предмет «Захист України», особливо в невеликих і віддалених школах, часто викладали не військові, а вчителі фізкультури, трудового навчання, історії, математики. Діти зазвичай не отримували практичних навичок, які могли б їм дати військовослужбовці з бойовим досвідом. Таким військовим є й сам Сергій Бульбаха.
Сергій Бульбаха (ліворуч)
Він як офіцер запасу в 2014-му добровольцем пішов до війська, був мобілізований до 93 окремої механізованої бригади. Рік відслужив на посаді командира взводу.
– Мої хлопці брали участь у звільненні села Піски на околицях Донецька. А зі серпня і протягом осені 2014-го ми там тримали лінії оборони, прикриваючи правий фланг Донецького аеропорту. Потім – демобілізація, я очолював майже п’ять років Новосанжарську райдержадміністрацію. І з 2019-го почали з хлопцями впроваджувати цю систему, щоб більше дітей могли долучитися до справжнього практичного освоєння навичок з предмета «Захист України». Ми це робили саме для і національного, і патріотичного, і військового виховання, – згадує офіцер.
Повномасштабне вторгнення РФ зруйнувало й ці плани, і загалом хід подій. Сергій Бульбаха знову потрапив на фронт.
– 24 лютого 2022 року о 18:00 я вже був командиром першого взводу першої стрілецької роти 144 окремого батальйону 116 бригади територіальної оборони ЗСУ. Спочатку – Сумський напрямок. Тоді ситуація була така, що зупиняли російські колони. І на Сумщині, зокрема, Охтирка виявилась таким останнім форпостом. Чули про «гадяцьке сафарі»? Тоді російські підрозділи заходили на територію Полтавщини. Там отримували «звіздюлі», до цього долучалось і місцеве населення. Але тоді Охтирка відіграла найвизначнішу роль: якби не бої там, російські танки були б під Полтавою, – каже Сергій Бульбаха.
Потім його батальйон виконував завдання на території Полтавщини. Із грудня 2022 року – на кордоні з Росією, на півночі Сумщини. А в січні 2023-го почали займати оборонні позиції на Соледарському напрямку.
– Через деякий час мій взвод отримав бойове завдання на підсилення іншого підрозділу, на нуль. Вступили в прямий бойовий вогневий контакт з підрозділами «вагнерів». Два дні безперервних бойових дій. Я втратив своїх трьох хлопців у різні моменти. Ну і в якийсь момент прилетіло, я скронею піймав осколок мінометної міни. Пощастило, що не прошило наскрізь, тільки застрягло, – розповідає Сергій Бульбаха.
Військового евакуювали з поля бою його побратими, витягли під суцільним мінометним обстрілом. До точки евакуації повзли, але командира витягли. Так само Сергій Володимирович акцентує, що завдячує і медикам лікарні Мечникова у Дніпрі, які його оперували:
– Я майже три доби був непритомний. Була велика загроза, що якщо живим залишуся, то не буду дієздатним. Потім мав реабілітацію, вона і тепер триває. Вже в кінці липня вийшов на ВЛК і попав на списання. А тут якраз у травні 2023-го Полтавська обласна рада ухвалює рішення про створення ліцею з посиленою військово-фізичною підготовкою. Так я потрапив у ліцей. З бажанням те, що знаю, вмію, передавати дітям, молоді.
ДЕНЬ ЛІЦЕЇСТІВ – ЗА РОЗПОРЯДКОМ ВІЙСЬКОВИХ
Ліцей – це заклад загальної середньої освіти, працює на основі загальнонавчальних програм. Але для предметів «Захист України» і «Фізична культура» збільшено кількість навчальних годин. Окрім того, обов’язково передбачені додаткові заняття, як факультативи.
Ліцей працює на інтернатній основі, діти тут – на цілодобовому перебуванні. Основу для навчально-виховної системи створювали подібно до Київського військового ліцею імені Богуна.
– У нас – ліцеїсти, але все – як в армії. Розпорядок дня, шикування, дисципліна, військове вітання. Дисципліна, тому що кожна армія розпочинається з цього. Навіть позаурочна діяльність так чи інакше переплітається з патріотично-національним вихованням, але більш ненав’язливим. Наприклад, ми можемо дивитися фільми, такі як «Білий ворон. Снайпер» або «Крути», – говорить Сергій Бульбаха.
У ліцеї – шестиденний навчальний тиждень. Ліцеїсти проживають у кімнатах по четверо або шестеро, водночас двоярусні ліжка тут заборонені. Харчування – п’ятиразове.
– О 6:30 – підйом, вмивання. О 6:40 – ранкова зарядка, 100%, всі – на зарядку. Далі – санітарні пів години. Заправити ліжка, навести лад у кімнатах. О 7:30 – сніданок перший. О 8:00 – ранкове шикування, перевірка і т.д. Й о 8:15 розпочинається перший урок. Загалом – шість уроків, є ще другий сніданок, але він коротенький, це таке, перекус. У дітей інколи буває: «А таку кашу не їм, а мене котлетами не годували…». Але в нас є хороші фізичні навантаження, тож, зрештою, апетит у всіх добрий. Після шести уроків – обід, потім зазвичай сьомий-восьмий уроки ще. Збільшена кількість годин «Захисту України», фізкультури й англійської мови, – говорить Сергій Володимирович.
Також він зазначає, що обов’язковими є година-дві спортивно-масової роботи, зокрема й надворі, інколи це прибирання території.
Увечері в ліцеїстів – мінімум дві години самопідготовки. У кожного взводу для цього є свій клас. Тут працюють над домашніми завданнями під керівництвом офіцера-вихователя.
Фізична частина занять – це не просто фізкультура. Займаються ігровими видами спорту, розвивають волейбол. У лютому запрацював зал боксу та єдиноборств. А на спальному поверсі обладнана спортивна кімната, подібна до тренажерного залу.
«ХОЧУ БУТИ СНАЙПЕРОМ»
Сергій Бульбаха зазначає, що під час першого набору було майже порівну хлопців і дівчат. Не всім підійшов режим навчання, кілька дітей вибули. У цьому році набрали більше охочих, будуть три навчальні взводи. Хоча загалом цьогоріч ліцеїстів більше, але дівчат уже менше – близько 25%, утім, вони мають серйозну мотивацію.
– Мені здається, що дівчата реально вмотивовані, – говорить Сергій Володимирович. – Коли спілкуємося в неформальній обстановці, то одна, друга, третя кажуть, що хочуть стати військовими медиками. Четверта – прикордонником-кінологом. Ще одна дівчина у нас є, каже: «Хочу бути снайпером, щоб захистити свій дім». Це діти або з родин військових, або в яких долі пов’язані зі словом «війна». Наприклад, з-поміж ВПО в першому наборі п’ятеро було. Причому тих дітей, які втратили свої домівки. Також якщо це не діти військовослужбовців, то майже в кожного чи дядько, чи брат, чи ще хтось із рідних тепер на службі.
Сергій Бульбаха додає, що троє учнів ліцею – діти загиблих воїнів:
– Минулого року склад ліцеїстів вже набрали, коли я прийшов у сюди. І зустрів доньку загиблого хлопця, з яким я служив. Я не знав, що вона тут буде, довідався вже як почали знайомитися.
Викладачі, що навчають ліцеїстів предмета «Захист України», мають бойовий досвід. До занять також долучають військових, які брали участь у бойових діях, зокрема 2022–2024 років. Діти також регулярно відвідують військових у шпиталі. Але воювати в майбутньому не є головним у навчанні.
– Наша мета – не навчати й готувати ліцеїстів для служби в армії чи для Сил оборони України. Ми не ставимо собі таке завдання, це не є пріоритетом. Це скоріше знання й навички, які вони можуть використати насамперед для захисту і збереження власного життя. Вберегти себе і в цивільному житті, й у військовому. Поважати воїнів. Зрештою – поважати Україну.
Авторка: Мирослава Липа, Полтава
Фото: Полтавський ліцей з посиленою військово-фізичною підготовкою імені Віталія Грицаєнка
Понад два місяці тому на порталі «Новини ветеранів» була опублікована стаття, що засуджувала бездіяльність музейників, які не хочуть видаляти з публічного простору монумент кривавого московського імператора. Минув час і ми вирішили на власні очі переконатися, чи змінилося хоча б щось у музеї, так званої, полтавської битви.
На перший погляд – усе без змін. Кам’яна потвора, обмотана чорним поліетиленом, продовжує стояти на постаменті. Чим же займалися весь цей час працівники музею?
– Ми сьогодні констатуємо, що полтавська битва не вивчена повною мірою, – відповідає директорка музею Наталія Білан. – У ній працюють наративи російські. Перед нами стоять дуже великі завдання й велика пошукова робота…
Спіч директорки важко слухати, бо він перевищує тривалість усього нашого сюжету в кілька разів. Тож, якщо коротко: є один закон, який вступає у протиріччя з іншим; тому потрібно готувати облікову документацію; провести тендер і обговорення з фахівцями. У липні поточного року остаточно опрацьовану документацію музей передав до міністерства культури. Тепер очікується проведення засідання експертної ради. Ще будуть потрібні: історична довідка, аналіз місцезнаходження, опис і межі, фотофіксація й історична фотофіксація… На який час затягнеться рішення, ніхто передбачити не може… І все це лише для того, щоб перенести пам’ятник із публічної площини до будівлі музею!
– Дійсно існує певна процедура, – коментує розповідь директорки Білан адвокат Андрій Гур’єв, – як передаються пам’ятки архітектури місцевого або національного значення, які мають ознаки імперіалістичного режиму. Питання, яке ставиться в цьому контексті, на моє переконання, слід розглядати в тому ракурсі, що третій рік у нашій країні йде повномасштабна агресія. Рішення повинні прийматися швидко, оперативно, однак виважено. Громадські організації, активісти, разом з керівництвом музею та місцевою владою, повинні ініціювати звернення аби пришвидшити розгляд цього питання…
Щодо протистояння музею з ветеранами Полтавщини, саме із-за пам’ятника божевільному цареві, директорка стверджує, що їй про це нічого невідомо.
– Якщо я буду мати розмову, – переконує Наталія Білан, – із представниками ветеранського центру про це… У нас такої розмови не було, ми про це не говорили й особисто з цього питання не зустрічалися…
Натомість директорка звинувачує наш портал та автора статті в нападках на музейників. Але в цей час біля будівлі з’являються ті самі ветерани, які, на думку директорки, ніяких претензій до неї не мають.
– Був написаний наклеп на музей, – пояснює директорка ветеранам. – Наклеп!.. Подача історії… значить… посли тут руского міра… які, ну от… живуть старими стандартами… Звинувачень дуже багато… І найголовніше, що стоїть пам’ятник… Ну… починається з пам’ятника…
Перечитали кілька разів статтю на порталі «Новини ветеранів» і нічого подібного там не знайшли. Немає жодного з наративів, якими апелює Наталія Білан. Окрім пам’ятника, звичайно. Судячи з усього, статті вона не читала. Можливо, їй хтось переповів зміст у надто вільній інтерпретації. А може то була зовсім інша стаття, до якої портал не має жодного відношення. У будь-якому випадку, те, що в публікації використані коментарі декого із присутніх ветеранів, їй точно невідомо!
– Ветерани відчули на собі російське ставлення до України, – переконаний колишній військовослужбовець ЗСУ Максим Вареник. – Ветеранам боляче бачити російські сліди в Україні. А директорка, я думаю, не бажає займатися цим питанням. Не знаю з яких причин. Мабуть тому, що їй просто не хочеться цього робити…
На певному етапі спілкування команда музейників підсилюється чоловіком, який своєю поведінкою нагадує міського божевільного. Він волає: «Брехуни! Зробили нас злочинцями!» Насправді це науковий співробітник Сергій Макаренко, який договорився до того, що під Полтавою воювали лише московити зі шведами, а українців тут узагалі не було… Директорка Наталія Білан, усвідомлюючи, що така «допомога» не принесе нічого, окрім шкоди, відправляє наукового співробітника подалі від гостей…
Що б не стверджували музейники, але нашу групу не полишає враження того, що цим людям в окремо взятому місці вдалося надійно зберегти шматочок радянського минулого, відчуття власної меншовартості, відданість «старшому брату» та його «ісконной» історії. На новітньому стенді, виготовленому на державні кошти, ще й досі використовується словосполучення «малоросійський народ». Петро в експозиції підписаний не катом України, а «премудрим героєм». А ще активно цитується промова: «…только бы жила россия во блаженстве и славе…» Чи не те саме зараз сповідують московити, виправдовуючи вторгнення в Україну? Такий ось суто імперський чи то суто радянський підхід до конкретної історичної події! І виникає сумнів, чи дійсно ми потрапили до українського музею?
– Ось ми бачимо приклад того, для чого ми сюди прийшли, – говорить нам керівник Громадської спілки «БАЗУКА» Тарас Лелюх, стоячи перед портретом петровського прихвосня й коменданта полтавської фортеці. – Напис «келін» російською мовою. І дивіться, що про нього написано: «комендант Полтави». А потрібно показувати, що це була людина, яка вбивала українців, яка сприяла поневоленню нашої країни. Дуже важливо, як усе організовано та як воно висвітлюється… Російська культура – це ніяка не культура! Це – засіб поневолення, за допомогою якого вони творять свою імперську політику!
Тяжко усвідомлювати, що все це відбувається на одинадцятому році кровопролитної війни саме з тими, чиї символи так уперто оберігають музейники. А ще під час розмови виявляється, що одіозні пам’ятки в центрі Полтави також знаходяться на балансі цього музею. І їх також не можна надалі лишати в публічному просторі!
– У полтавському міському просторі є три пам’ятники, присвячені перемозі московитів у полтавській битві та петру першому, – розповів Олег Пустовгар, представник Інституту національної пам’яті. – Це пам’ятник слави, але я акцентую на тому, що це – слава «рускому оружию». Другий – пам’ятник на місці відпочинку петра першого. І третій пам’ятник – коменданту полтавської фортеці олексію келіну, московиту. Їх необхідно усунути з міського публічного простору шляхом переміщення до кластеру російської монументальної пропаганди, який, на мою думку, має бути створений на території музею-заповідника «Поле полтавської битви».
Але ж протягом багатьох років і навіть десятиліть ніяк не вдається позбутися кам’яного ідола перед фасадом музею. А для того, щоб зникли з поля зору ці значно масивніші та набагато шкідливіші для психіки здорової людини монументи, скільки часу ще потрібно? Навіть страшно собі уявити!..
Матеріал підготовлено за підтримки Міжнародного фонду «Відродження». Матеріал представляє позицію авторів і не обов’язково відображає позицію Міжнародного фонду «Відродження».
Збірна України перемогла в міжнародних іграх для ветеранів війни у Мадриді. Ветеранська збірна України здобула золото на цих змаганнях, срібло — у США, бронза — у Естонії.
Ініціатором і організатором змагання під назвою Strong Spirits Games уперше стала Федерація стронгмену України. У турнірі в жовтні, що отримав назву Strong Spiritʼs Games загалом виступили 80 учасників з 5 країн світу (крім України — це ветерани зі Сполучених Штатів, Естонії, Ірландії та Нідерландів), котрі змагалися у 5 різних дисциплінах — жимі лежачи, веслуванні на тренажерах, підйомі гирі та ейрбайку.
Як відомо, у Сполучених Штатах Америки є змагання ветеранів під назвою Warriors Games, а на світовому рівні існують Invictus Games, в яких регулярно беруть учать українські військові ветерани.
Федерація стронгмену України, реалізувала свій честолюбний план, продовживши логічний ланцюжок внутрішніх турнірів кваліфікацією на міжнародні ігри ветеранів.
Упродовж цього року загалом близько півтори тисячі ветеранів взяли участь у десяти Всеукраїнських турнірах, що відбулися у різних містах нашої держави. У цих турнірах учасники набирали залікові бали, формуючи рейтинги у змагальних категоріях відповідно до поранень.
“Протягом року ми провели серію змагань у регіонах України, а фінал національного відбору відбувся в Буковелі. Далі була сформована збірна команда з 50 ветеранів, які представляли нашу країну на міжнародному рівні. Дякуємо ТК “Буковель”, адже участь наших хлопців у міжнародних змаганнях стала можливою завдяки генеральному партнерству курорту. Як і проведення національного відбору — сподіваюся, це стане гарною традицією співпраці такої важливої для України ініціативи”, — коментує президент Федерації стронгмену Сергій Конюшок.
Сьогодні, 16 жовтня, на Майдані Незалежності у Києві пройшов масштабний мітинг на підтримку зниклих військових і тих, хто перебуває у російському полоні. На акції були присутні кілька сотень людей.
Учасники акції скандували «Зниклі безвісти не забуті». Родичі зниклих героїв тримали державні прапори та плакати із фотографіями воїнів.
Мета акції «Президенте! Почуйте нас – Вразливу частину суспільства!» – привернути увагу української влади та міжнародних організацій для ефективного розшуку і звільнення з російської неволі, а також ідентифікації та повернення загиблих воїнів.
Зі слів представників родин, які присутні на акції, цілі бригади зникли на фронті, зокрема на Донецькому та Запорізькому напрямках. Жінки, матері та доньки українських воїнів не раз зверталися до українського та російського омбудсменів. Утім – безрезультативно.
Харківська обласна громадська організація “Спілка ветеранів АТО” запрошує ветеранів та членів їхніх родин пройти безкоштовний курс онлайн-семінарів «Основи підприємництва для ветеранів». Проєкт реалізується ГО “Спілка ветеранів АТО” разом з ГО “Асоціація приватних роботодавців”.
Теми, які охопить курс
1. Як ідея може стати бізнесом?
2. Що потрібно для успішності власної справи?
3. Перші кроки до власного бізнесу?
4. Можливості та підтримка для ветеранів, що починають власну справу.
Курс розпочнеться 26 жовтня 2024 року. Перший семінар відбудеться у режимі онлайн, це буде трансляція на Ютуб-каналі.
Посилання отримають зареєстровані учасники. Воно буде надіслане за день до семінару на пошту або месенджер, вказані при реєстрації.
У селищі Балабине, що в Запорізькому районі, відкрився шелтер для жінок з дітьми, які змушені були покинути свої домівки через війну.
Про це повідомили на сторінці Кушугумської селищної ради у фейсбуці.
Як повідомили в дописі, новий притулок створений для внутрішньо переміщених осіб, які постраждали від бойових дій або евакуювались через обстріли. Проживання у шелтері надається безкоштовно.
Для додаткової інформації та запису звертайтесь за номером телефу 095-619-16-17 (Інна).
У Києві цими вихідними пройшов Київський марафон Незламності, який об’єднав 10200 учасників. Серед бігунів були військові, ветерани, які проходять реабілітацію, діти, аматори та професіонали.
Як зазначила партнерка Run Ukraine Вікторія Веремієнко, вперше з початку повномасштабного вторгнення бігова подія вийшла на вулиці Києва з колом в 21 км.
Цей забіг — благодійний, за словами організаторів, вдалося зібрати 10 мільйонівгривень, більшість з цієї суми піде на підтримку Сил оборони.
“З зібраних коштів 1 560 000 гривень буде спрямовано на напрям “Оборона” через державну фандрейзингову платформу UNITED24. А всі внески учасників дистанції 1.6 км – 193 000 гривень буде перераховано до центру Superhumans, це додатково до 1 млн, який було зібрано в рамках Бігозбору. По одному мільйону гривень для Третьої штурмової, 24-ї ОМБр імені короля Данила та Національної гвардії України, центру NextStep. Компанія Run Ukraine спеціально зробила кілька благодійних цілей, адже потреб дуже багато, а завдяки Бігозбору, їх вдалось реалізувати”, — підкреслили у пресслужбі Run Ukraine.
Київський марафон бігли навіть в Антарктиді. Іванка Котурбаш, яка працює на станції “Академік Вернадський”, пробігла свою дистанцію онлайн.
Переможцем головного марафону країни вдруге поспіль став Микола Давиденко, а серед жінок найшвидшою стала Марія Радко, яка цього року також виграла Каунський марафон. Символічно, що останньою фінішеркою Київського марафону Незламності 2024, стала Емілія Меренмєс з Фінляндії. Вона перетнула фінішну лінію зі словами: “я біжу за Україну”.
Облаштування реабілітаційного центру для військових “Recovery” у Чернівцях планують завершити до листопада. Для цього ремонтують триповерхову будівлю одного з корпусів госпіталю ветеранів війни. Центр буде розрахований на 60 ліжок.
Про це у Facebook повідомив голова Чернівецької обласної ради Олексій Бойко, передає Суспільне.
За словами Бойка, у приміщення вже доставили обладнання.
Раніше начальник ОВА Руслан Запаранюк повідомляв у Facebook, що у центрі надаватимуть медичні послуги та психологічну підтримку військовим. Його обладнають тренажерами, пристроями та інвентарем для різних видів терапії та реабілітації.
У Київській області почала працювати мобільна служба підтримки для ветеранів війни та їхні родини, а також члени сімей загиблих і зниклих безвісти. У складі мобільної команди: юрист, психолог та соцпрацівник, які їздитимуть по всіх громадах Київської області та безкоштовно надаватимуть консультації
Засновником ініціативи є благодійний фонд «Волонтерське об’єднання «Веста». Представники фонду зазначили, що органи місцевого самоврядування не завжди можуть впоратись з кількістю запитів і не можуть покрити всі потреби.
«Наприклад, у Київській області проживає велика кількість родин захисників, які знаходяться у стані підвищеного стресу та мають потребу в підтримці, що викликає значні емоційні труднощі та дискомфорт. Загалом такі родини становлять приблизно 30% населення області. Також самі ветерани війни, які проживають та перебувають на лікуванні в Київській області, й родини загиблих воїнів, відсоток яких наразі неможливо розрахувати, бо ці дані закриті. Це величезна кількість людей, які потребують допомоги і не завжди знають, куди звернутися», – зазначили у ВО «Веста».
Зокрема, у фахівців «Мобільної служби підтримки» можна буде отримати відповіді та чіткі інструкції щодо:
Проходження військово-лікарських комісій та медико-соціальної експертизи. Оформлення статусів і виплат, одноразової грошової допомоги та інші юридичні питання.
Емоційних станів (з чим може стикатися ветеран/ка після повернення), самоідентифікації, психологічної підтримки та психоедукації.
Пошук реалізації після звільнення, можливості для розвитку власної справи, можливості для проходження реабілітації та інше.
Проведення лекцій та тренінгів для близьких ветеранів та представників громад на теми комунікації, створення груп підтримки у власних громадах, юридичні та психологічні теми.
