Сторінка 18 – Новини ветеранів зі всієї України

Ветеран із Карпат відроджує гуцульські бартки

Після повернення з війни ветеран Антон Фіцич із міста Косів на Івано-Франківщині присвятив себе ковальській справі. Сьогодні він вручну виготовляє гуцульські бартки, козацькі шаблі та лицарські мечі. Його роботи замовляють покупці з різних куточків України.

Антону 44 роки. До повномасштабної війни він займався художнім куванням, виготовляючи ворота, лавки та ліхтарі. Після отриманої на фронті травми та звільнення в запас вирішив здійснити давню мрію — почати створювати традиційну українську холодну зброю як декоративні вироби.

Сам майстер каже, що хотів би знову повернутися до війська. Наразі службу проходить його молодший брат Микола. За словами Антона, вони домовилися воювати по черзі, щоб удома завжди залишався хтось із родини.

“Мій молодший брат Микола, як почалася велика війна, приїхав із Балі – він там жив у мирний час. Міг би залишитися, але совість не дозволила. Я вже був на війні, мати дзвонить: “Брат приїхав і вже побіг у військкомат”. Я йому зателефонував, попросив: “Давай хоча б по черзі, у нас вдома є люди старшого віку”. Зараз він служить, а я вдома. Після нього знову піду. Міг би сидіти в горах – бої далеко. Але почуття чоловічого обов’язку не дозволяє. Служив спочатку на Київщині, потім на Донеччині”.

Попри те, що майстер виготовляє мечі, шаблі та бартки, усі вони залишаються незаточеними. Антон пояснює це просто: якщо заточити клинок, виріб уже може вважатися холодною зброєю, що потребує іншого оформлення документів. Саме тому всі його роботи продаються як декоративні або сувенірні вироби. Для безпеки на леза барток він також виготовляє спеціальні латунні чохли.

Бартка — це традиційна гуцульська палиця-сокира, яка колись була звичним предметом побуту в Карпатах. Вона одночасно слугувала опорою під час походів у гори, інструментом для господарських робіт і символом статусу господаря. За словами майстра, сьогодні інтерес до барток серед місцевих жителів уже не такий великий, зате попит активно зростає в інших регіонах України. Їх купують як подарунки, предмети інтер’єру та елементи української культури.

Антон Фіцич принципово не використовує лазерне гравіювання. Усі етапи — від кування до нанесення орнаменту — він виконує вручну. Майстер переконаний, що саме ручна робота надає виробу унікальності. Для виготовлення використовує різні види сталі, зокрема дамаську, а також латунь, мідь та інші кольорові метали. Першу бартку продали за 40 хвилин Перший виготовлений топірець Антон робив для себе. Однак після того, як показав незавершену роботу в соцмережах, уже через 40 хвилин знайшовся покупець. Відтоді виготовлення барток стало його основною справою. Сьогодні ціни стартують приблизно від 350 доларів за бартку з декоративним оздобленням. Вартість мечів починається від 1000 доларів, адже на їх створення потрібно більше матеріалів і часу.

Нещодавно до майстра принесли на ремонт бартку, якій понад сто років. Побачивши її стан та історичну цінність, Антон запропонував власникам виготовити нову, а старовинну викупив за 200 доларів. Зараз вона займає почесне місце в його майстерні як музейний експонат.

Крім барток, майстер планує відтворити старовинний гуцульський пістоль та іншу історичну зброю Карпат, детально вивчаючи технології її виготовлення.

Харчування як частина витривалості: якою має бути їжа в польових умовах

У польових умовах увага зазвичай прикута до спорядження, одягу чи засобів зв’язку. Проте навіть найкраще оснащення не компенсує втому, якщо організм не отримує достатньо енергії. Саме тому харчування давно стало одним із важливих елементів підготовки до тривалого перебування поза звичними побутовими умовами.

Коли йдеться про їжу для військових, значення має не лише калорійність. Раціон повинен бути компактним, безпечним під час зберігання, простим у використанні та придатним до різних погодних умов. Саме поєднання цих характеристик дозволяє підтримувати працездатність навіть тоді, коли можливості повноцінно приготувати їжу немає.

Чому польовий раціон — це більше, ніж набір калорій

Організм під час фізичних навантажень витрачає значно більше енергії, ніж у звичайному житті. Однак сама кількість калорій не гарантує, що людина почуватиметься добре. Важливо, щоб їжа забезпечувала достатню кількість білків, жирів і вуглеводів, а також була зручною для споживання.

Не менш важливою є психологічна сторона. Гаряча знайома страва після кількох годин роботи або тривалого переходу допомагає швидше відновити сили й створює відчуття нормального побуту навіть далеко від дому. Саме тому виробники приділяють увагу не лише поживності, а й смаковим якостям.

Під час формування польового раціону зазвичай враховують такі критерії:

  • Поживність — страва має забезпечувати достатню кількість енергії для виконання завдань.
  • Компактність — менший об’єм полегшує транспортування запасу.
  • Простота використання — приготування не повинно вимагати складного обладнання.
  • Тривале зберігання — продукти мають залишатися придатними без холодильника відповідно до умов виробника.

Саме баланс між цими властивостями визначає, наскільки практичним буде запас у реальних умовах.

Які вимоги висувають реальні умови служби

Польові умови майже ніколи не бувають однаковими. Погодні зміни, обмежений доступ до води, необхідність швидко змінювати місце перебування або працювати без можливості тривалого відпочинку впливають і на організацію харчування.

Через це продукти повинні бути максимально надійними. Герметична упаковка захищає від вологи та пилу, а невелика маса дозволяє переносити запас без зайвого навантаження. Якщо є можливість підігріти воду, частину страв можна швидко відновити. Якщо такої можливості немає, основу запасу формують із продуктів, готових до споживання без додаткової обробки.

Як українські виробники адаптують звичні страви до польового формату

Останніми роками українські виробники значно розширили асортимент продукції для польового використання. Упор робиться не на незвичні рецепти, а на добре знайомі страви, які люди звикли бачити у повсякденному меню. Це спрощує вибір і дозволяє уникнути різкої зміни харчових звичок.

Для польового формату найчастіше адаптують такі категорії:

  • супи;
  • каші з м’ясом;
  • овочеві страви;
  • макаронні страви;
  • напої швидкого приготування.

Під час виробництва використовують технології, які дозволяють максимально зберегти смак, структуру та значну частину поживних речовин за умови правильного зберігання продукції. Завдяки цьому сучасний польовий раціон дедалі більше нагадує звичайний домашній обід, але водночас залишається компактним, легким і придатним для тривалого транспортування без використання холодильного обладнання.

У Черкасах представили нові рішення для підтримки ветеранів

5 липня у Черкасах відбувся форум, присвячений розвитку ветеранської політики та системи підтримки ветеранів Черкаської області. У заході взяли участь представники місцевої влади, військових структур, ветеранських організацій та медіа.

Заступниця Міністра у справах ветеранів України Юлія Кіріллова наголосила, що після завершення служби ветерани повертаються не просто в державу, а насамперед у свою громаду. За її словами, нині 97% громад уже забезпечені фахівцями із супроводу ветеранів.

Також запроваджуються нові нормативні зміни, які мають спростити оформлення виплат і зробити адаптацію ветеранів після служби швидшою та ефективнішою.

Під час форуму представник восьмого корпусу десантно-штурмових військ Олександр Кадієвський представив систему спеціальних браслетів для військовослужбовців. На них містяться контактні телефони та повна інформація про бійця. За його словами, такі браслети допомагають медикам швидше отримувати необхідні дані про пораненого під час евакуації та лікування.

Систему вже впроваджує Служба супроводу восьмого корпусу.

Учасники форуму також працювали у чотирьох тематичних панелях. Вони обговорили супровід військових під час служби та після звільнення, роль громад у реалізації ветеранської політики, роботу ветеранських організацій і доступність інформації для ветеранів.

За підсумками заходу учасники сформували рекомендації, які мають допомогти громадам Черкаської області вдосконалити систему підтримки ветеранів.

Після фронту ветеран створив бренд «Фундук з Райка»

Ветеран російсько-української війни Валентин Костиря після повернення з фронту не лише зміг адаптуватися до цивільного життя, а й розвинув власну справу. Завдяки грантовій підтримці Українського ветеранського фонду він створив бренд «Фундук з Райка» та продовжує допомагати українським військовим.

До повномасштабної війни Валентин мав багаторічний досвід у будівельній сфері. У 2004 році він відкрив власну компанію, а через десять років закрив бізнес. У 2013 році був учасником Революції Гідності, де отримав козацький позивний «Бульба». Згодом чоловік працював далекобійником у Європі.

Повномасштабне вторгнення росії застало його у Франції, однак він одразу повернувся до України. Спочатку допоміг евакуювати родину друга з Києва, а наприкінці лютого 2022 року вступив до лав ССО «Азов». Валентин воював під Мощуном, а також на Запорізькому та Донецькому напрямках, зокрема поблизу Бахмута.

“Після Мощуна ми вже добре зрозуміли, що таке війна. Потім були Запоріжжя, Донеччина, а згодом Бахмут. Коли ССО “Азов” розформували і створювали Третю штурмову, нас на Різдво 2023 року підняли по тривозі й відправили на Бахмут. Згодом мене списали через проблеми з хребтом”, — розказує Валентин.

Повернення до мирного життя виявилося непростим. Ветеран неодноразово проходив військово-лікарські комісії та оформлював документи, стикаючись із бюрократичними труднощами.

За його словами, після фронту було складно знайти себе у цивільному житті. Важливу роль у цьому відіграла підтримка дружини та робота над власною справою.

Історія бізнесу почалася ще понад десять років тому, коли Валентин висадив 200 кущів фундука, щоб полегшити роботу матері на городі. Згодом він почав вирощувати саджанці, а перед повномасштабною війною заклав маточник для розмноження рослин. Після демобілізації ветеран повернувся до господарства.

Минулого року він виростив близько 1 700 саджанців і зібрав понад 300 кілограмів фундука. Урожай не продавав, а використав для виготовлення енергетичних батончиків, які передавав українським військовим.

Щоб масштабувати виробництво, Валентин подав заявку на грантову програму Українського ветеранського фонду. Його бізнес-проєкт переміг у конкурсі, що дозволило придбати обладнання для переробки фундука, встановити крапельний полив та модернізувати виробництво. Частину техніки підприємець докупив власним коштом. Пізніше ветеран отримав фінансування в межах другого етапу грантової програми. За ці кошти він придбав трактор та іншу сільськогосподарську техніку, що допомогло автоматизувати роботу в господарстві.

Сьогодні Валентин Костиря продовжує розвивати бренд «Фундук з Райка». Паралельно він допомагає українським захисникам, переганяючи техніку з Франції для потреб війська. У планах підприємця — розширення саду, вирощування нових сортів фундука та подальший розвиток власного ветеранського бізнесу.

Ветеран став начальником військової адміністрації Снігурівки

Президент України Володимир Зеленський призначив нового начальника Снігурівської міської військової адміністрації Баштанського району Миколаївської області. Ним став ветеран війни Олександр Павлов.

Після початку повномасштабного вторгнення Олександр Павлов добровільно вступив до лав Збройних сил України. Він проходив службу в підрозділі, який нині відомий як 425-й окремий штурмовий полк «Скеля». Під час виконання бойових завдань військовий отримав важке поранення, через яке втратив ногу. Після тривалого лікування та звільнення зі служби він почав працювати фахівцем із супроводу ветеранів. Зокрема, допомагав військовим оформлювати документи, отримувати соціальні виплати та проходити необхідні процедури, використовуючи власний досвід реабілітації.

У березні 2026 року Президент України нагородив Олександра Павлова орденом «За заслуги» ІІІ ступеня. Також у 2025 році Павлов отримав державний сертифікат на придбання житла для ветеранів війни. Документ йому вручив начальник Миколаївської обласної військової адміністрації Віталій Кім.

Олександр Павлов став другим ветераном у Снігурівській громаді, який скористався цією державною програмою підтримки. Тепер ветеран очолив Снігурівську міську військову адміністрацію, ставши відповідальним за роботу громади в умовах воєнного стану.

Ветеранів запрошують на безкоштовний Veteran Fest 2026: як взяти участь

Ветеранів і ветеранок, військовослужбовців та їхні родини запрошують долучитися до Veteran Fest 2026 — одного з найбільших фестивалів ветеранської спільноти в Україні. Захід відбудеться 11 липня у селі Микулинці Вінницької області.

Організатори планують облаштувати у відкритому полі спеціальне міні-містечко, де учасники зможуть провести день у колі побратимів, рідних і друзів.

До участі запрошують:

  • ветеранів і ветеранок;
  • військовослужбовців і військовослужбовиць;
  • членів їхніх родин;
  • родини загиблих Захисників і Захисниць України;
  • родини військовополонених.

Для гостей підготували насичену програму. На території фестивалю працюватимуть локації з адаптивними спортивними активностями, а також зони для відпочинку. Учасникам безкоштовно забезпечать харчування. Крім того, працюватимуть BBQ-зони, де всі охочі зможуть самостійно приготувати їжу. Організатори нададуть мангали, необхідний інвентар і продукти.

Увечері на гостей чекатиме велике багаття та жива музика просто неба. Для тих, хто планує залишитися на фестивалі довше, облаштують кемпінгове містечко.

Виїзд учасників запланований на 12 липня після сніданку.

Дізнатися деталі можна за номером: +380 75 177 07 99.

«Навіть каву випити не можеш»: ветеран перевірив Коломию на безбар’єрність

Ветеран Роман Бабінський, який після поранення пересувається на кріслі колісному, заявив, що центральна частина Коломиї досі залишається недоступною для людей з порушеннями мобільності. За його словами, високі бордюри, сходинки та відсутність пандусів не дозволяють самостійно пересуватися містом, відвідувати заклади чи навіть дістатися до туристичних локацій.

Про проблему ветеран розповів 30 червня під час моніторингу фізичної доступності туристичної інфраструктури Коломиї. Перевірку проводили в межах третього етапу обласного дослідження безбар’єрності туристичних об’єктів. До моніторингової групи увійшли заступник начальника управління євроінтеграції громади і туризму департаменту міжнародного співробітництва та євроінтеграції громад Івано-Франківської ОДА Віталій Передерко та представник Урядового уповноваженого з прав осіб з інвалідністю в області Микола Макар.

Загалом вони обстежили 30 туристичних об’єктів та закладів гостинності. Під час зустрічі в Музеї історії міста Коломиї Роман Бабінський розповів, що вже неодноразово звертав увагу влади на проблему доступності, однак за останні роки суттєвих змін не відбулося.

«Я вже місяць знаходжуся тут. Було писано, читано, розказано, знято відеозйомки. Говорили все. Достукатися нереально ні до кого», — сказав ветеран.

За словами чоловіка, найбільше труднощів виникає на центральній пішохідній вулиці міста — стометрівці. Через бордюри та сходинки він не може самостійно заїхати до більшості кафе, магазинів чи навіть дістатися до фонтанів.

«Навіть проїхатися стометрівкою, заїхати кудись і просто випити кави — практично неможливо. Є лише один доступний заклад біля Ратуші — і все», — зазначив він.

Бордюри, сходинки та відсутність пандусів Роман Бабінський пояснив, що пересування містом залежить навіть від типу крісла колісного. Якщо електричне крісло ще дозволяє долати окремі підйоми, то на ручному це часто неможливо.

Окремою проблемою ветеран назвав входи до приватних закладів. Багато магазинів, кав’ярень та інших приміщень мають кілька сходинок без жодного пандуса. На його думку, власники могли б хоча б використовувати переносні пандуси, які коштують недорого і встановлюються лише за потреби.

«Можна ж хоча б купити накидний пандус. Працівник вийшов би, поставив його — і людина могла б заїхати. Але немає навіть цього», — сказав ветеран.

Представник Урядового уповноваженого з прав осіб з інвалідністю в області Микола Макар наголосив, що доступне середовище важливе не лише для ветеранів або людей з інвалідністю. Ним також користуються батьки з дитячими візками, літні люди та всі, хто тимчасово має труднощі з пересуванням. Він закликав ветеранів Коломиї активніше долучатися до роботи над створенням безбар’єрного міста та наголосив, що туристичне місто має бути комфортним для всіх відвідувачів.

За словами Романа Бабінського, труднощі виникають не лише у місцевих жителів. Його побратими, які пересуваються на кріслах колісних, також не можуть повноцінно відвідати Коломию. Однією з причин є недоступність залізничного вокзалу та відсутність безбар’єрних маршрутів уже після прибуття до міста.

«Коломия — столиця Гуцульщини, місто музеїв, церков і костелів. Сюди мають приїжджати туристи, витрачати гроші, залишати їх у місті та отримувати гарні емоції. Для цього ми все це й робимо. Але не тільки для туристів. Ми маємо зробити місто доступним і для людей, які віддали своє здоров’я, захищаючи країну, а тепер живуть у Коломиї. Я знаю, що таких людей тут дуже багато. Хочеться, щоб вони також долучалися, об’єднувалися і разом із нами створювали безбар’єрність для всіх», — зазначив Микола Макар.

Ветеран повідомив, що вперше порушував питання доступності під час розмови з міським головою ще у 2023 році. Однак, за його словами, за три роки ситуація в центрі міста практично не змінилася. Микола Макар порадив доповнювати публікації у соцмережах офіційними письмовими зверненнями, адже саме вони запускають адміністративні процедури реагування.

Ще 3 червня ветерани Роман Бабінський, Володимир Гасюк та Олександр Ковтуник зустрічалися з представниками соціального захисту та Ради безбар’єрності. Під час зустрічі вони наголосили, що багато проблем потребують вирішення вже зараз, а не після реалізації довгострокових планів до 2030 року. Серед найгостріших проблем ветерани назвали недоступні магазини та установи, відсутність зручних з’їздів на пішохідних переходах, брак доступних громадських вбиралень, а також численні бар’єри на залізничному й автовокзалі.

За підсумками зустрічі сторони домовилися провести засідання Ради безбар’єрності та спільно перевіряти громадські простори міста, щоб визначати проблемні місця та працювати над їх усуненням.

Ветерани можуть отримати 1 500 грн на спорт: як подати заявку та коли дедлайн

В Україні стартував прийом заявок на участь у програмі «Ветеранський спорт» на ІІІ квартал 2026 року. Програма дає можливість ветеранам і ветеранкам, учасникам бойових дій та людям з інвалідністю внаслідок війни отримати 1 500 гривень для занять спортом.

Ініціаторами програми є Міністерство у справах ветеранів України спільно з Міністерством цифрової трансформації України.

Подати заявку можна з 1 по 20 липня включно через застосунок Дія. Отримані кошти можна використати для оплати занять у спортивних залах, басейнах та інших закладах фізичної культури і спорту.

Для участі у програмі необхідно:

  • увійти до застосунку Дія;
  • перейти до розділу «Ветеран PRO»;
  • обрати послугу «Ветеранський спорт»;
  • вибрати Дія.Картку для отримання виплати;
  • надіслати заяву.

Важливо, що для участі у програмі в ІІІ кварталі 2026 року потрібно подати нову заявку, навіть якщо виплата оформлювалася раніше. Автоматичне нарахування наразі скасували, щоб оновити дані учасників, уникнути технічних помилок і забезпечити своєчасне отримання коштів.

Участь у програмі можуть взяти повнолітні ветерани та ветеранки, особи зі статусом учасника бойових дій, особи з інвалідністю внаслідок війни. Також необхідно, щоб інформація про статус була внесена до Єдиного державного реєстру ветеранів війни, був верифікований реєстраційний номер облікової картки платника податків (РНОКПП) та була відкрита спеціальна Дія.Картка в одному з банків-учасників програми.

Для оформлення картки потрібно:

  • оновити застосунок Дія та авторизуватися;
  • відкрити розділ «Сервіси» → «Дія.Картка»;
  • обрати банк-партнер і підписати згоду.

Оформити Дія.Картку можуть повнолітні громадяни України, які мають підтверджений РНОКПП у Дії або застосунках банків-партнерів.

Фінансову допомогу можна використати у спортивних закладах, які працюють за такими кодами категорії продавця: 7941 — «Фізична культура і спорт» та 7997 — «Клуби — заміські клуби, членство, спортивний відпочинок». Програма дозволяє ветеранам самостійно обирати спортивний заклад, вид фізичної активності та займатися у будь-якому регіоні України.

Проєкт реалізують Міністерство у справах ветеранів України та Міністерство цифрової трансформації України в межах реалізації Стратегії ветеранської політики та Національної стратегії зі створення безбар’єрного простору в Україні, розробленої за ініціативи Першої леді Олени Зеленської.

Ветеран з Черкащини відкрив равликову ферму

Ветеран російсько-української війни Валерій Січкар із Черкащини після демобілізації започаткував власний бізнес. Чоловік відкрив власну равликову ферму. Стартувати допомогла державна програма підтримки ветеранів, у межах якої він отримав грант у розмірі 500 тис. грн.

Цікаво, що до повномасштабного вторгнення чоловік не мав досвіду ні у сільському господарстві, ні в розведенні равликів.

Під час служби він добровільно приєднався до Збройних сил України та працював у підрозділі матеріального забезпечення. За рік виконав десятки виїздів у зони бойових дій на Донеччині та Запоріжжі, доставляючи пальне для військових підрозділів.

Після досягнення граничного віку його демобілізували, і він повернувся до цивільного життя. Саме тоді з’явилася ідея створити власну справу. Валерій підготував бізнес-план, подався на державний грант і розпочав облаштування ферми з вирощування равликів.

Площа господарства — майже один гектар. Сьогодні ветеран уже розвиває виробництво та поступово розширює ферму.

Окрім бізнесу, він продовжує допомагати українським військовим — тепер уже як волонтер.

Черемош випробував ветеранів: як працює «Мандротерапія» на Буковині

На Буковині ветерани, які проходять реабілітацію, вийшли на воду для активного відновлення. У межах проєкту «Мандротерапія» учасники пройшли сплав гірською річкою Черемош.

Перед стартом всі пройшли обов’язковий інструктаж та отримали спорядження: захисні жилети та каски. Далі команда вийшла на сплав, де довелося працювати веслами, тримати баланс і проходити кам’янисті ділянки та стрімку течію. Річка не давала розслабитися: рафт постійно кидало з боку в бік, але учасники сприймали це як частину досвіду. Для багатьох це був не просто спорт, а новий емоційний виклик і спосіб повернутися до активного життя після поранень.

Серед учасників — ветерани з різних регіонів України. Один із них, Руслан із Дніпропетровщини, пройшов шлях від служби у 2014 році до участі в боях на найгарячіших напрямках, зокрема під Бахмутом. Навесні цього року він отримав важке поранення, після якого проходить реабілітацію. Каже, що саме такі формати допомагають краще відновлюватися, ніж перебування в лікарняних стінах — природа, вода і рух дають зовсім інший стан.

Інший учасник, ветеран Олег, до війни працював у геологорозвідці, а після початку повномасштабного вторгнення служив у територіальній обороні та займався розмінуванням. Після поранення він також проходить відновлення. За його словами, водний сплав став новим досвідом, який повертає відчуття активного життя.

Ініціатор проєкту «Мандротерапія» Михайло Хмелевський зазначає, що поєднання гір, води та фізичної активності допомагає ветеранам не лише фізично, а й емоційно відновлюватися. Цього разу маршрут на Черемоші став новим етапом проєкту, адже раніше сплави проводили на Дністрі.

У проєкті беруть участь ветерани з ампутаціями, зокрема й подвійними. Частина з них вперше в житті випробувала гірську річку.

Проєкт «Мандротерапія» продовжує розширювати програму. Попереду нові маршрути в Карпатах, походи, сходження на гірські вершини та окремі програми для родин військових і загиблих захисників.