Зустрічаємося з Василем у кав’ярні. Він зосереджений та серйозний, мовчазний. На обличчі помітні сліди війни. Можливо, коли ти спочатку бачиш його, то не подумаєш, що то війна лишила слід, а от, споглядаючи на тіло, вже чітко розумієш – вона завдала тяжкого удару по світловолосому скромному хлопцю. Обидві ноги – протези. Саме з цього й почалася історія, яка сколихнула Житомир, країну та пролунала за кордоном.
ПОРАНЕННЯ ТА РЕАБІЛІТАЦІЯ
21 липня 2020 року Василя Лямзіна, жителя Попільнянської громади, що на Житомирщині, призвали на строкову військову службу. Згодом Василь залишився служити вже за контрактом у 43-й окремій артилерійській бригаді, був артилеристом. За плечима чоловіка – оборона Київщини, Донеччини, Харківщини та наступ на Курську область. Про війну Василь розповідає неохоче; про день, який змінив його життя назавжди, – теж, але все ж ділиться спогадами.
– 14 серпня 2024 року, перебуваючи на Курському напрямку, ми вже завершували операцію: відстрілялися, почали згортати гармати, складати боєприпаси і вже коли майже все згорнули, по нас прилетів російський баражуючий боєприпас «Ланцет». Мене відкинуло і я підвіс на гарматі: обидві ноги вже було відірвано, тож мені довелося на руках намагатися вибратися. Мої побратими тоді теж отримали поранення різних ступенів. І з того дня почалося моє лікування, відновлення та реабілітація.
Історія Василя на перший погляд подібна до сотні інших історій про захисників і, можливо, його ім’я згадували б лише на День захисників України, а, можливо, і не згадували… Бо, як бачимо, на жаль, зараз людина, яка пройшла крізь пекло, просто загубилася в державі.
ВІДЕО, ЯКЕ СКОЛИХНУЛО МЕРЕЖУ
Повернувшись додому після численних реабілітацій та протезування, Василь звернувся за місцем проживання до органів місцевої влади, щоб оформити групу інвалідності. Однак його справу поклали в «довгу скриньку» і … просто забули. Та, ймовірно, забули б назавжди, поки цю справу не зрушив випадок чи доля (або скоріше небайдужість хлопця на ім’я Володимир, котрий зняв відео, що миттєво стало вірусним).
– Їду на авто по Житомиру, а переді мною їде на мотоциклі доставка Bolt, на сидінні у хлопчини милиці. Чесно, я ще такого не бачив! – емоційно розповідає Володимир.
– Я взяв телефон і почав знімати. Спершу навіть не звернув увагу на все інше. Подумав, що милиці – це таке клієнтське замовлення, аж поки мій погляд не спустився донизу, де я побачив протези. Тоді я зрозумів, що милиці – це для доставщика. Цієї миті мене охопила інша хвиля думок, що навіть хлопець, який не має двох ніг, може працювати, а інші шукають причини. Тоді я виклав це відео у свій TikTok, і воно стало вірусним. Стільки коментарів… Люди одразу включилися і почали цікавитися особистістю Василя.
Відтак вірусний ланцюжок емоційного відео дійшов до житомирського блогера Артема Сохацького. Люди почали скидати йому в особисті повідомлення і просили звернути увагу на цю ситуацію, адже у місті Артем славиться не лише промо-відео, а й тим, що через свою публічність допомагає людям у різних життєвих ситуаціях.
Звичайно, у такий ситуації він вирішив допомогти. І хоч від того дня минув майже рік, Артем одразу пригадує усі деталі, адже ця історія далеко не пересічна.
– Пригадую, що ми зустрілися з Василем і поспілкувалися. Він розповів про своє життя, і я запитав, чи потрібна якась допомога від нас.
Він скромно сказав, що навіть не знає, але я все ж вирішив відкрити банку збору. Чудово розумію, що їздити на протезах мотоциклом не надто зручно, було б зручніше на авто. Ми були вражені, що за добу для Василя було зібрано понад 600 тисяч гривень. І за ці кошти було придбано автомобіль зі спеціальним керуванням.
– Але також я дізнався, що він не отримує допомоги від держави, тому з цим питанням ми пішли до міської ради, – продовжує Артем.
ЗАГУБЛЕНИЙ У СИСТЕМІ
Як виявилося, після реабілітації Василь повернувся додому і вирішив подати документи задля оформлення групи інвалідності. Але зіткнувся з бюрократичною системою, яка знову та знову ганяла людину на милицях від одного кабінету до іншого. Врешті-решт ця система не допомогла, а просто байдуже відправила чекати на виклик комісії. Василь розповідає, що подав усі документи, як належить, але відповідь все не надходила…
– Мені сказали, що документи повинна подавати військова частина, там повідомили, що цим займається військкомат, військкомат відправив до сімейного лікаря, а лікарка дала направлення до травматолога.
Ось тоді мені сказали: «Чекайте, вам зателефонують, коли йти на комісію», але дзвінка так і не було. А мені потрібно було годувати сім’ю і я почав шукати роботу. Майже скрізь мені відмовляли, коли бачили мої ноги, єдине місце, куди мене прийняли, – це доставка Bolt, тому, не вагаючись, я взявся до роботи. У мене був мотоцикл, і я почав їздити. Спочатку було тяжкувато, але я пристосувався!
Після розголосу цієї історії та звернення до міської ради заступник Житомирського міського голови Олег Смаль запросив захисника на зустріч, під час якої виявилося, що документи до МСЕКу ніхто так і не подав, бо про нього просто «ЗАБУЛИ». Чиновник вирішив виправити ситуацію. На своїй офіційній сторінці у Facebook він написав:
«Держава має працювати не на папері, а для людей. Ми вже працюємо над тим, щоб якнайшвидше врегулювати бюрократичні питання й пришвидшити виплати ветерану. Василь зареєстрований у Попільнянській громаді, але зараз живе та працює в Житомирі. Найближчим часом буде вирішено питання встановлення групи інвалідності та статусу особи з інвалідністю внаслідок війни, що дозволить йому отримати всі належні пільги, пенсії та виплати. Також Василя поставимо на чергу для отримання компенсації на житло. Закріплюємо за ним фахівця з супроводу ветеранів, щоб допомогти з усіма необхідними процедурами та мати постійну комунікацію».
І це дійсно спрацювало – вже за кілька днів Василь пройшов комісію та отримав першу групу інвалідності.
ЖИТТЯ, ЯКЕ ВДАЛОСЯ ВІДБУДУВАТИ
З того часу минув рік. Зустрівшись з Василем, я дізналася про його позитивні зміни в житті, адже за цей час він отримав посвідчення водія автомобіля, купив нове авто, а найголовніше – відкрив власну справу, про яку мріяв усе життя.
– Я відкрив станцію технічного обслуговування автомобілів. З юності цікавився механікою, тому мені це подобається і це те, що мені добре вдається. Мені допоміг центр зайнятості, я відкрив ФОП та отримав грант у розмірі 120 тисяч гривень на обладнання. Тепер я займаюся тим, що мені подобається і приносить прибуток.
Люди, які зіграли важливу роль у житті Василя Лямзіна, є й сьогодні у його житті. Володимир, який зняв відео і виклав у мережу, став клієнтом Василя – він приїжджає до нього на СТО. Артем, який відкрив збір на автомобіль, допоміг створити акаунт у TikTok, що завдяки рекламі допомагає розширити клієнтську базу. Хлопці товаришують, спілкуються та підтримують одне одного.
Про Василя Лямзіна знають не лише в Житомирі: іноземні журналісти зацікавилися його історією і розповіли про неї за кордоном. Також Василь сьогодні бере участь у суспільних заходах, але попри все це, залишається скромним світловолосим хлопцем. Він все ще та людина, що не прагне слави чи визнання, а просто шукає своє місце у житті. Зараз, як здається, він його знайшов – завдяки небайдужим людям.
Василь – реальний приклад сили, незламності й великої скромності.
Однак ми маємо пам’ятати: кожен, хто став на захист держави, – не повинен залишатися в тіні байдужості. Кожен Захисник має право на гідне життя в нашій державі!
Вікторія Дубовик
Проєкт здійснюється за підтримки National Endowment for Democracy (NED)