Сторінка 175 – Новини ветеранів зі всієї України

На якому паркані написано, що в нас є пільги? — інтерв’ю матері 23-річного ветерана з інвалідністю

«Поки ти чинний військовий, для тебе є все: лікарні, реабцентри, уся увага тобі. А коли списуєшся і стаєш просто цивільним, то їдеш у своє село і ходиш у звичайну поліклініку до сімейного лікаря, де ніхто не знає, що робити із твоїм пораненням! То твій головняк і за твої гроші», — скаржиться Альона Шведова-Петренко, мама 23-річного ветерана Богдана Петренка.  

Хоча її син уже два роки на протезі — втратив ногу в бою, — родина не покидає Львів: тут і реабілітологи, і протезисти, до яких Богдан звертається по допомогу.

Жінка поділилася своїми спостереженнями про життя ветеранів після їхнього списання з військової служби на прикладі свого сина та знайомих бійців. 

Далі — пряма мова героїні з інтерв’ю, яке підготувало і опублікувало медіа hromadske.


Не так сталося, як гадалося: на протезах не побігаєш

Хлопці після поранення думають: «Ось я отримаю свою ногу, свій протез. Спершу пробний, другий обкатаю і на третьому через рік бігатиму». Ще й на фронт збираються. А так не виходить. Той протез там скрипить, там хитається. Перевзув черевики — уже кут стопи помінявся, уже йдеш інакше, уже треба на протезі той кут рівняти. Я вже збилася з ліку, скільки разів переробляли протез Богдану. З десяток точно набереться.

У сина коротка кукса, тому і ходити, і сидіти важко. Сидиш — пластикова гільза протеза впирається в пах. Йому простіше дострибати до крісла стоматолога, наприклад, на милицях. Якби був у протезі, однаково довелося б знімати. Ходити — той протез не тримається до пуття, нога пітніє, може серед дороги та штучна нога відвалитися. Він каже: «Де я буду серед зими роздягатися догола і чіпляти протез?». Тому для ходіння вибирає милиці. Протез дуже рідко: пройтися вулицею, прогулятися, на свято. На колісному кріслі він категорично відмовляється їздити.

Від такого «ходіння» з’явилися проблеми з колінним суглобом, зі стопою, бо навантаження — на одну ногу. Природою ж задумане рівномірне розподілення навантаження на обидві ноги. Від цього перекосу й спину потягло. Тому ми живемо від лікарні до лікарні. Місяць-два нормально, тоді знову якась пригода.

І в інших хлопців те саме, хоч проблеми інші: рани загнивають; ростуть остеофіти — кісткові виступи, що утворюються вздовж країв кістки; з’являються невроми — пухлини або ж патології нервів, які часто виникають якраз після травм. Тому це нескінченний процес оперування, лікування, спостереження в медиків.

Через це ми й продовжуємо жити у Львові. Власне, і вертатися нікуди: другий наш дім у Лисичанську — в окупації. Перший знищили ще 2014-го: склався, як картонний, за секунду.

Львів вибрали, бо тут протезисти хороші, які розуміють Богданові потреби. Обслуговується у Superhumans Center.

Пробували ми звертатися в державний заклад з протезування, але це не зручно й довго: писали 10 заяв, по три місяці чекали на простий лайнер — чохол на куксу, що захищає її від травмування і який постійно стирається, тому його треба міняти частіше.

А Superhumans працюють безвідмовно і швидко. Там постійно експериментують, розвиваються. Їм кажеш: «От гільза завелика, отут замала, там тисне», — переробляють умить. А з лайнером за секунду вирішили: «Протез хлюпає? На новий і йди». Ось у чому різниця між державною системою й успішним проєктом, де є кошти.

Я розумію, що держава не може собі дозволити таке обладнання, таких спеціалістів, але ветеран замовляє лайнер раз на пів року. Чому він має чекати місяцями, чому ці силіконові штуки не можна тримати в запасі? Питань дуже багато.

Списали — ти цивільний, іди до сімейного лікаря, який воєнних травм в очі не бачив

Богдан уже понад рік не військовослужбовець. А якщо ти списаний зі служби, стаєш, по суті, цивільним і відтепер звернення до медиків обмежуються звичайними поліклініками. Ти йдеш до сімейного лікаря, до простого травматолога чи хірурга, який твоїх травм не бачив зроду. Немає місця, куди б поранений міг прийти через рік, і два, і п’ять, і лікарі бачили клінічну картину.

Звісно, є шпиталі ветеранів у деяких обласних центрах. Але не у всіх ветеранів є можливість туди дістатися фізично.

Мене турбує відсутність системи ветеранських поліклінік, де були б фахівці з досвідом лікування воєнних травм і їхніх наслідків. Не вистачає таких поліклінік саме в регіонах. І щоб там приймали фахові лікарі, які вже таке бачили й знають, що з цим робити. Хоч би кілька разів на тиждень робили якісь прийоми для них, якщо держава не може утримувати цілі заклади в периферіях заради хлопців.

Минулого літа Богдану знадобилася операція: коли гулі під протезом повилазили. І ми шукали по всьому Львову тих лікарів, які вже лікували таких військових, оперували. Сина взяли в одну з лікарень міста для цивільних і там дуже бережно з ним поводилися: лікарі «з рук у руки» його передавали. Один завідувач відділення давав телефон наступного і казав: «Дзвоніть, скажете, що від мене». Його хірург і причину знайшов, і прооперував, і пролікував. Дуже людяне ставлення. І грошей ніхто не просив, навіть натяків не було.

Я така наполеглива і вмію з людьми контактувати: весь Львів на таксі об’їздили в пошуках такого лікаря. А як бути людині з села, яка непробивна, не може за себе постояти? Не має родичів, які б допомогли? От і виходить, що вони повертаються додому, і в них єдиний шлях — місцева лікарня.

Мій чоловік, чинний військовослужбовець, лікував хребет у районній лікарні на Полтавщині. Не поранення — спина боліла. Хотілося, щоб у військовий шпиталь направили від військової частини, але там не було місця. І він ішов у районну. А там: «Будемо колоти те, що ви самі принесете». Навіть призначення ніхто не робить. А спитав щодо масажів, то: «Масажистів у нас немає, з ЛФК є електрофорез. Якщо апарат запуститься». То добре, що струмом не вбило!

Ось ще історія із життя: з нами у шпиталі лежав хлопець із пораненням у плече. Йому поставили пластину. І дуже швиденько виписали на домашнє лікування. Він не списаний, досі служить з тією пластиною, бо в нього немає ампутацій. Розповідав мені: «У мене ті пластини вдома загнилися, температура під 40. Я прийшов у свою сільську лікарню, кажу, що гниє та пластина всередині, а вони: “А в нас місць немає”».

На якому паркані пишуть про пільги?

У нас немає в країні системи. Єдиної інформаційної системи.

От ніби всі щось роблять: і Міністерство у справах ветеранів, і Міністерство соцполітики, і кожна громада. Програми пишуться, гроші виділяються, посади «помічник ветерана» з’явилися у штаті кожної ОВА. Але скільки я спілкуюся за ці два з половиною роки з людьми, то їм ніхто з державних органів не телефонує. Уточню, що не маю на увазі ветеранські спілки, які самі хлопці організовують: усе, що створено самотужки, працює. До них питань немає.

У держструктурі система так влаштована, що треба самому до них стукати, писати заяву на допомогу тощо. Бо політика така: «У нас є програми, пільги — звертайтеся». Але на якому паркані написано, що це взагалі існує? Де якась єдина платформа, база, де зібрана вся інформація?

Є хлопці, які бізнес мали, посади обіймали до служби, якось по життю крутилися, то ті знайдуть. А є умовні трактористи чи вантажники, і дружини в них горло не деруть, про все не допитаються. Отакі не знають, куди звертатися.

Я почула минулого року, що, виявляється, місцеві громади своїм землякам-військовим мають виплачувати від 10 до 50 тисяч гривень (хто скільки може) як разову грошову підтримку, а про це не всі знають. Або взяти соціальний захист. Ми не просили наймичку, щоб приходила і їсти готувала. Але, якщо вже Богдан у відділі соцзахисту зареєструвався, то можна ж звідти раз на пів року подзвонити й поцікавитися, чи немає якоїсь потреби, або повідомити про кошти, які щороку виділяються на реабілітацію.

Історія із життя. Ветеран розповідав про соцслужбу: «Я в інтернеті подивився, що мені як людині з інвалідністю першої групи мають дати візок з електроприводом. Прийшов до них: “Я маю право?” — “Маєш”. — “А чого ви не сказали?” — “А чому ти не спитався?” — “А ви чого тут сидите?”». Він також судився із Пенсійним фондом, бо той не перераховував пенсії роками. І ветеран виграв!

У нашій державі ти потрібен сам собі, своїй родині, якщо вона в тебе є, друзям, побратимам, волонтерам, благодійним організаціям. З державою мати справу тяжко.

Пропонуйте допомогу тричі!

Я закінчила курси соцпрацівників, і зі мною в групі були чинні соцпрацівники з Кам’янка-Бузької громади. Вони мене порадували й здивували. На своєму ентузіазмі вирішили брати під опіку ветеранів. Створили мобільні групи, ходять по домівках, питають, що треба зробити: їсти зварити, дров принести, пороги в хаті збити, бо він на колясці не переїде через них.

І тепер, де я буваю на зустрічах, які стосуються ветеранів, скрізь наголошую: створюйте такі групи теж!

Ніхто ж не уявляє, як без двох ніг з візка пересісти на унітаз, чи без руки та ніг. Зробіть їм поручні, якісь кріплення, бо більшість, і мій Богдан серед таких, не попросять самі.

Це проблема. Не всі вміють, можуть і хочуть просити про допомогу. Коли мій син на одній нозі у трамвай застрибував, то люди самі йому колісне крісло заносили, просити не доводилося. Він не відмовиться, не скаже: «Не треба, я сам». І якщо ми заходимо в громадський транспорт, йому поступаються місцем, і він сідає, бо розуміє, що не зможе на одній нозі їхати довго. Але ходити по «червоних хрестах», щоб йому додому приносили їжу, — ні. Він молодий, він оптиміст. А є люди, яким за 50, і ніхто по продукти для них не вийде, вони мусять просити.

Я, хоч де виступаю, наголошую соціальним працівникам: пропонуйте таким людям допомогу. Причому тричі. Уперше вони не знають, як реагувати, й навіть послати можуть чи скажуть: «Нічого не треба, у мене все добре». А коли ти знайдеш підхід, то за другим, третім разом дізнаєшся, що він пенсію досі оформити не може, бо не знає, куди ті 150 довідок нести. Треба, щоб хтось його за руку поводив чи зробив це замість нього.

Тому щонайменше тричі кажіть: «Давай ми для тебе щось зробимо», — і в очі дивіться.

Особливо важко тим, чий дім — на окупованій території. Вони розпорошені по Україні, самі серед чужих людей, і ніхто із державних служб не запитує: «За що ти живеш, куди ти виписався після шпиталю, де дівся?».

Робота і квартира — це важко, але можливо

Якби не Superhumans, не знаю, що б ми робили. Вони охопили ще таку сферу життя ветеранів, як їхнє навчання і працевлаштування. Постійно запрошують на семінари, навчання, на курси з освоєння нової професії. Хто хоче, реєструється і бере участь. Міжнародні організації оплачують проживання і харчування. Богдан був на трьох: вивчився на пілота БпЛА, картографа і на механіка з ремонту автівок Toyota. А потім ще й роботу йому запропонували у Львові, бо тут є Toyota-центр.

Син ще в роздумах, куди піде працювати: все впирається в те, що він не може бути у протезі довго. А без нього, на милицях, далеко не підеш і багато чого не можеш зробити фізично.

З хороших новин: мої діти — Богдан одружився понад рік тому — стали в чергу на квартирний облік державної програми. Є така постанова Кабінету Міністрів України, там пояснюють усі умови грошової компенсації для деяких категорій осіб, які захищали суверенітет і незалежність та територіальну цілісність України, та членів їхніх сімей. Першочергово беруть людей з інвалідністю І та II груп.

Настала черга моїх дітей на отримання компенсації на придбання житла, і вони шукають собі квартиру у Львові.

Не всі державні програми безнадійні. Вони працюють! Просто про них не всі знають.


Авторка публікації: Наталія Мазіна, журналістка

Фото на прев’ю: hromadske

Джерело

Профспілка захисників України готова до співпраці з владою. Чи готова держава? — інтерв’ю Сергія Бизова

Війна не закінчується для тих, хто повертається з фронту. В тилу триває інша боротьба — за гідне життя ветеранів. Про цей невидимий фронт журналісти InterVizor говорили з Сергієм Бизовим, головою Всеукраїнської профспілки захисників Вітчизни, людиною, яка щодня виборює права наших захисників.

У відвертій розмові на медіаплатформі Інтервізор Сергій Бизов ділиться власним досвідом і баченням: чому ветеранам потрібна не лише допомога, а передусім — повага і чітка державна підтримка. Профспілка, яку очолює Бизов, об’єднує захисників і працює як реальна сила, готова до діалогу та конструктивної співпраці з владою.

У відео ви дізнаєтесь:

▪️ Наскільки готові ветерани та їхні родини об’єднуватися для захисту своїх прав;
▪️ З якими проблемами найчастіше звертаються до профспілки;
▪️ Як налагоджена взаємодія з державними структурами та військовими відомствами;
▪️ Чи справді держава розуміє і підтримує своїх захисників на всіх етапах повернення до мирного життя.

Запрошуємо до перегляду! 👇

Держава компенсуватиме вартість контрактного навчання дітям ветеранів: як це працює

У 2024/2025 та 2025/2026 навчальних роках в Україні стартував експериментальний проєкт, що дозволяє дітям окремих категорій ветеранів отримати повне відшкодування вартості контрактного навчання у закладах фахової передвищої або вищої освіти незалежно від форми власності. Про це повідомляє Міністерство у справах ветеранів України. Мета проєкту — підтримати родини Захисників і Захисниць України та сприяти здобуттю ними гідної освіти. Правову основу ініціативи визначено постановою Кабінету Міністрів України від 14 березня 2025 року №318.

Право на компенсацію мають громадяни України, які навчаються на контракті та належать до певних категорій. Серед них — діти загиблих або померлих Захисників і Захисниць України, які мають відповідний статус члена сім’ї загиблого згідно із законом “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”. Також допомога надається дітям осіб з інвалідністю внаслідок війни, дітям учасників бойових дій, дітям осіб, що зникли безвісти за особливих обставин, дітям полонених унаслідок збройної агресії проти України, а також дітям постраждалих учасників Революції Гідності.

Щоб отримати державну допомогу, студент має звернутися до адміністрації свого навчального закладу й уточнити, чи бере той участь у проєкті. Якщо так, потрібно надати документи, що підтверджують відповідний статус, а саме свідоцтво про народження та витяг з Єдиного державного реєстру ветеранів війни. Після цього студент отримає повідомлення у застосунку “Дія” про призначення допомоги і має протягом двадцяти календарних днів підтвердити свою згоду. Після підтвердження кошти будуть перераховані безпосередньо на рахунок закладу освіти.

Заклади освіти, які бажають приєднатися до проєкту, повинні мати чинну ліцензію, бути зареєстрованими в ЄДЕБО та укласти договір із Мінветеранів. Для цього потрібно ознайомитися з текстом договору на офіційному сайті Мінветеранів у розділі “Громадськості”, підготувати заяву про приєднання за встановленою формою, підписати її КЕП або власноручно з засвідченням печаткою (якщо наявна), після чого надіслати скановану копію електронною поштою на адресу control@mva.gov.ua, додавши в копію освітній відділ за адресою osvita625@mva.gov.ua, а також відправити оригінал рекомендованим листом на адресу: 01001, м. Київ, вул. Хрещатик, 34.

Після укладання договору заклад зобов’язується гарантувати повне покриття вартості навчання за рахунок державної допомоги, а також при необхідності вносити інформацію про студентів до ЄДЕБО протягом трьох робочих днів після отримання підтвердних документів. Окрім цього, навчальні заклади щомісяця до першого числа мають звітувати Мінветеранів про використання бюджетних коштів і належним чином інформувати своїх студентів про можливість отримання допомоги.

Допомога виплачується один раз на період дії експериментального проєкту і поширюється на всіх здобувачів освіти, які навчаються за рахунок коштів фізичних осіб, незалежно від уже здобутого ними рівня освіти.

Мінветеранів закликає заклади освіти активно долучатися до програми, адже це реальний внесок у майбутнє України та підтримку тих родин, чиї близькі боролися за її незалежність.

Триває реєстрація на Ігри ветеранів-2025. Як подати заявку?

Триває реєстрація на змагання у 2025 році. До участі у всеукраїнських змаганнях запрошують всіх ветеранів та військовослужбовців, які зазнали травм, поранень або захворювань під час або внаслідок виконання службових обов’язків у зоні бойових дій.

Про це інформує Генштаб ЗСУ.

Перший етап Регіональних відбіркових змагань відбудеться у Рівному:

  • 3 травня — настільний теніс. Дедлайн реєстрації – до 30 квітня (включно)
  • 4 травня — волейбол сидячи. Дедлайн реєстрації – до 30 квітня (включно)
  • 17 травня — кросфіт. Дедлайн реєстрації до 10 травня (включно).
  • Всеукраїнські змагання відбудуться 28–30 листопада у Києві.

Які дисципліни доступні на вибір цьогоріч:

  • Настільний теніс | 03.05.2025
  • Волейбол сидячі | 04.05.2025
  • Кросфіт | 17.05.2025

Що потрібно знати:

  • Можна обрати лише одне місто
  • Змагатися можна в кількох дисциплінах
  • Реєстрація безкоштовна

Подати заявку можна на сайті або у короткій формі за посиланням.

Для отримання детальної інформації та подальшої комунікації стосовно змагань приєднуйтесь до телеграм-каналу за посиланням: https://t.me/igryveteraniv 

Поради адвоката: Звільнення від кримінальної відповідальності за самовільне залишення частини (СЗЧ)

Це відео буде корисним військовослужбовцям та їхнім рідним, які шукають юридичну допомогу у питаннях повернення до військової служби без притягнення до кримінальної відповідальності. Адвокат Алік Керімов детально роз’яснює процедуру реалізації права військовослужбовців на звільнення від кримінальної відповідальності відповідно до ч.5 ст.401 Кримінального кодексу України.

Основні теми відео:

  • Умови звільнення від кримінальної відповідальності за СЗЧ під час воєнного стану.
  • Порядок звернення до слідчого, прокурора або суду з клопотанням про повернення до служби.
  • Роль письмової згоди командира військової частини.
  • Практичні приклади з кейсів АБ “Керімов та партнери”.
  • Особливості кримінального процесу у таких справах.

В Івано-Франківську відбудеться «Юридичний день» для ветеранів. Де і коли?

Ветеранів і ветеранок, а також членів їхніх сімей запрошують відвідати захід, де фахівці надаватимуть юридичні консультації та роз’яснення щодо поширених ветеранських запитів. «Юридичний день» організовує платформа «Тепле місто», щоб привернути увагу до потреб ветеранів, котрі після повернення з фронту стикаються з різноманітними юридичними викликами.

«Юридичний день для ветеранів та ветеранок» відбудеться 30 квітня в Католицькому ліцеї св. Василія Великого, що на вулиці Шевченка, 11. Початок об 10:00. 

Що відбуватиметься на заході?

  • індивідуальні безкоштовні юридичні консультації;
  • презентації правової підтримки ветеранів від обʼєднання юристів Юридична сотня (м. Київ), громадської організації Принцип (м. Київ), юридичної компанії MORIS (м. Івано-Франківськ);
  • панельна дискусія про необхідність системного підходу до підтримки ветеранів і ролі держави, громадських організацій та волонтерів.

Також захід буде актуальним для юристів, адвокатів, правозахисників і представників державних установ.

Участь безкоштовна. Реєстрація за посиланням: https://forms.gle/jUNNa695fmdxDx83A

23 травня історик Олександр Галенко проведе безкоштовну лекцію на тему козацтва. Як зареєструватися?

Усіх охочих запрошують на онлайн-лекторій «КОЗАЦЬКИЙ РІД: СТЕПОВІ БАТЬКИ УКРАЇНСЬКОЇ НАЦІЇ», який відбудеться у п’ятницю, 23 травня у форматі онлайн. Спікером заходу виступить Олександр Галенко, відомий сходознавець, історик-тюрколог, викладач Київської школи економіки.

Які теми розглянуть:

  1. Монгольський режим. Перші згадки про козаків.
  2. Від Сяну до Дону: литовська експансія і контури України
  3. Воєнні слуги Великого Князівства Литовського.
  4. Козацькі раби у Криму.
  5. Ранні османські згадки про українське козацтво.
  6. Нові господарі степу: османці про українських козаків.

Умови участі: безкоштовно, за умовами попередньої реєстрації. Реєстрація за посиланням: https://forms.gle/X32mYkRht1fFBQxr9

Посилання на онлайн-трансляцію буде надіслано вам за день до події на електронну пошту чи у месенджер, вказані при реєстрації.

Нагадаємо, раніше вже відбулася перша лекція «Козацький Марс: Секрети воєнних успіхів козацької держави». Її провів історик Олексій Сокирко, який розкрив слухачам головні аспекти козацької військової майстерності. Запис лекції можна переглянути за посиланням:

Організатори заходу:
ГО “Спілка ветеранів АТО”
ГО “Курайна”

У Житомирі відбудеться благодійний спортивний фестиваль для ветеранів

Спортивний захід «IRON WARRIORS fest — це спортивний фестиваль, на якому ветерани та цивільні стануть єдиною командою, долаючи бар’єри, встановлюючи нові цілі та перемагаючи разом. Фестиваль відбудеться цієї суботи, 26 квітня 2025 року. Триватиме подія з 10:00 до 16:00. Адресу повідомлять учасникам після реєстрації.

Реєстрація обов’язкова: https://forms.gle/3gV5fBXhcJvHstPc9

У програмі фестивалю:

⚾️ Змагання з петанку

🏓 Відкрите тренування з піклболу

🏹 Відкрите тренування зі стрільби з лука

🏐 Відкрите тренування з волейболу сидячи

🤺 Середньовічні бої в мʼяких обладунках

🥋 Відкрите тренування з джиу-джитсу

Цей фестиваль — не про змагання, а про підтримку, включення, нові знайомства та спільну мету: повернути ветеранів на спортивні майданчики, допомагаючи їм відновлюватися і знову відчувати силу команди.

🤝 Вхід вільний

📲 Після реєстрації вас додадуть у чат учасників — там буде вся актуальна інформація.

Кабмін змінив порядок виплати грошового забезпечення полонених та зниклих безвісти військовослужбовців

Кабінет Міністрів України виклав у новій редакції Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям, захопленим у полон або заручниками, а також інтернованим у нейтральних державах або зниклих безвісти (постанова КМУ № 449 від 15 квітня 2025 року). 

Що змінилося – пояснюють юристи Українського ветеранського фонду.

Основною відмінністю від попередньої редакції є те, що тепер військовослужбовець має можливість на випадок захоплення в полон або заручником, або зникнення безвісності залишків особисте розпорядження про виплату грошового забезпечення особи (особам) за його вибором із зазначенням розмірів часток таких осіб у відсотках.

Якщо особистого розпорядження військовий не залишається, то право на отримання грошового забезпечення мають найближчі члени сім’ї: 

  • дружина (чоловік);
  • законні представники малолітніх (неповнолітніх) дітей; 
  • діти з числа осіб з інвалідністю з дитинства (незалежно від віку) або їхні законні представники;
  • батьків військовослужбовців (крім тих із зазначених осіб, які отримують від військовослужбовця аліменти, а також батьків, службових батьківських прав, за умови, що ці права не були поновлені).

У разі кількох перерахованих вище осіб грошове забезпечення виплачується повнолітнім дітям, рідним братам (сестрам), законним представником яких є військовослужбовець. 

Хто отримує кошти при наявності особистого розпорядження на випадок полону

Виплата грошового забезпечення для створення особам, визначеним у особистому розпорядженні на випадок полону, відповідно до вашого розміру частки у відсотках після здійснення встановлених законом відрахувань. 

Якщо в особистому розпорядженні відсутній стовідсотковий розподіл грошового забезпечення, нерозподілена частина грошового забезпечення зберігається за військовослужбовцем.

Якщо особистого розпорядження на випадок полону взагалі не було, то грошове забезпечення виплачується рівними частками в загальній сумі 50 відсотків грошового забезпечення найближчим членам сім’ї, перерахованим вище. 

Якщо ж і найближчих членів сім’ї немає, то грошове забезпечення виплачується рівними частками, у загальній сумі 20 відсотків грошового забезпечення — повнолітнім дітям, рідним братам (сестрам), законними представниками яких є військовослужбовці.

У разі неподання вказаними особами заяви про виплату невиплаченого грошового забезпечення визначеним особам та військовослужбовцям:

  • виплачується військовослужбовцям з дня звільнення військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, інтернованих у нейтральних державах; 
  • або включитися до складу спадщини з дати складення актового запису про смерть.

Як отримати грошове забезпечення

Для отримання грошового забезпечення необхідно подати відповідну заяву на ім’я командира військової частини.

До заяви додаються:

  • копія документа, що посвідчує особу;
  • копія реєстраційного номера облікової картки платника податків (так офіційний ідентифікаційний код);
  • для дружини/чоловіка – копія свідоцтва про шлюб;
  • для законних представників малолітніх дітей – копія свідоцтва про народження дитини або копія витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію народження;
  • також копія документа, що підтверджує:
    • особою опікуном, піклувальником малолітньої (неповнолітньої) дитини військовослужбовця, усиновлення такої дитини — для виплати грошового забезпечення законним представникам на малолітніх (неповнолітніх) дітей військовослужбовців або дітей військовослужбовців з числа осіб з інвалідністю з дитинства (незалежно від віку); 
    • військовослужбовця опікуном, піклувальником повнолітніх дітей, рідних братів (сестер) чи їх усиновлення — для виплати грошового забезпечення повнолітнім дітям військовослужбовців, їх рідним братам (сестрам), законними представниками яких є військовослужбовці;
    • встановлення інвалідності — для виплати грошового забезпечення дітям військовослужбовців з числа осіб з інвалідністю з дитинства (незалежно від віку) або їх законним представникам;
  • копія свідоцтва про народження військовослужбовців або копія витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію народження — для виплати грошового забезпечення батькам військовослужбовців; 
  • копія рішення суду про поновлення батьківських прав — для виплати грошового забезпечення батькам військовослужбовців, які були оформлені батьківськими правами військовослужбовців; 
  • копія свідоцтва про смерть особи, яка має право на отримання грошового забезпечення (за наявність) — для перерахунку частки виплати грошового забезпечення;
  • інформація про назву банку та номер поточного банківського рахунка (у форматі IBAN) — для зарахування грошового забезпечення визначеної особи.  

Для отримання індивідуального листа юридичної консультації залиште запит у спеціальній формі на нашому сайті: https://veteranfund.com.ua/legal_consultations/. Опишіть суть звернення. Відповідь від юристів ви надсилаєте на електронну адресу, зазначену під час заповнення форми. Проконсультуватися за телефоном можна за номером Гарячої лінії кризової та юридичної підтримки Українського фонду ветеранів 0 800 33 20 29 (зазначте, що потребуєте юридичної консультації).

Війна в тилу: рішучий бій ветеранам

Воєнний стан у державі оголив одну з найбільших проблем ветеранської політики – протистояння між захисниками та професійними чиновниками. Ветерани вважають, що заслужили від держави право отримувати перевагу при працевлаштуванні на державну службу, а посадовці, які півжиття просиділи в адміністраціях, уперто не бажають їх туди допускати.

Пам’ятаєте одну з попередніх публікацій, де ветеран ходив влаштовуватися на роботу до управління у справах ветеранів? А співбесіду проводила керівниця управління, яка жодного стосунку до ветеранів не має, окрім того, що призначена керувати цим підрозділом. Переглянули читачі публікацію, посміялися з недолугої чиновниці. Але не звернули увагу на головне: стороння людина в управлінні, яка з невідомої причини керує ветеранською політикою, говорить ветерану: «Ви нам не підходите!..» І називає кілька надуманих причин… Що може бути більш цинічне за такий випадок? Саме в таких підходах проявляється ганебне ставлення адміністрації до вчорашніх захисників. Не останню роль у цьому процесі відіграє відсутність відкритих і прозорих конкурсів на зайняття державних посад, що є наслідком дії воєнного стану.

ПОНЯТТЯ ПРОФЕСІЙНОГО ЧИНОВНИКА

Хто такий ветеран, визначено в чинному законодавстві. Зокрема Законі про статус ветеранів війни. А ось термін «професійний чиновник» у жодному законодавчому документі знайти неможливо. Тому й потребує він детального пояснення. Це, приміром, така особа, яка багато років тому прийшла, скажімо, на посаду провідного консультанта до управління у справах молоді і спорту, потім працювала головним спеціалістом житлово-комунального господарства, потім начальником відділу агропромислового комплексу, далі заступником начальника департаменту соціального захисту… І тепер має право претендувати на посаду керівника управління у справах ветеранів!

Це не стосується конкретної особи, а лише ілюструє принцип призначення у ветеранські структури так званих «професійних чиновників». Для них не має значення ні фахова освіта, ні досвід роботи за тією чи іншою спеціальністю. «Професійний чиновник» може керувати освітою й культурою, захистом довкілля й комунальним будівництвом, масовими комунікаціями й розвитком промисловості, цивільним захистом і запобіганнями корупції. Ось що таке – «професійний чиновник»!

Віктор Трубчанов, співголова ГО «Спілка ЗСУ»:

– Мені абсолютно не зрозуміло, чому чиновники засіли у ветеранському управлінні, чому вони його очолюють і чим там займаються? Ставити питання, що управління нічого не робить для ветеранів, немає ніякого сенсу. Як вони щось робитимуть, коли поняття не мають про проблеми ветеранів, бо ніколи не стикалися з цими проблемами! І я підозрюю, що не надто переймаються конкретними ветеранами. Для них значно важливіше завдання – обмежити доступ захисників до власного середовища. Дуже не хотілося б, після пекла війни та виборювання свободи України, виборювати свої власні права та вставати в протидію з чиновницьким апаратом. Я далекий від того, щоб допускати, що під час окупації міста (не дай, Боже, звичайно) всі чиновники радо переметнуться на бік ворога. Але досвід окупованих територій показує, що багато державних службовців достатньо активно співпрацювали з окупантами. А це були «правильні» й «перевірені» владою люди, яких цінували значно більше, ніж тих, хто взяв до рук зброю і став на захист Батьківщини…

НОВА ЗУСТРІЧ – НОВА ІНФОРМАЦІЯ

21 квітня у Харківській обласній раді відбулося засідання комісії. Назва в неї дуже довга, складається аж із чотирнадцяти слів. Тому не будемо зловживати увагою читача, а зазначимо лише те, що комісія ця опікується проблемами ветеранів. Так-так, саме тих ветеранів, яких обласна влада відверто принижує й дискредитує.

На комісії з кількох питань звітувала посадовиця – в. о. начальника управління у справах ветеранів Тетяна Печура. Вона розповіла достатньо багато цікавої й корисної інформації. Традиційно чиновниця починає свої виступи словами, що вже стали мемом: «Нами було розроблено найкращу в Україні програму підтримки захисників і захисниць». Хто її визнав найкращою, де оцінювали та на якому змаганні програма отримала перемогу, ніхто не знає. Підозрюю, що й Печурі така інформація також невідома.

А далі очільниця управління розказувала і про 122 мільйони гривень, і про 60 використаних мільйонів і про інші не менш переконливі суми, витрачені чи призначені для ветеранів області. І це виглядало вмотивовано й обґрунтовано, аж поки представник ветеранів, що завітав на засідання комісії, не поставив пряме питання: «А які кошти для ветеранів з обласного бюджету було направлено за призначенням не через департамент соцзахисту, а саме через управління, яким керує Печура?»

Відповідь виявилася плутаною й не до кінця зрозумілою: «Кошти, що спрямовуються на управління, це лише заробітна плата працівникам управління. У минулому році в управлінні працювало 7 осіб, зараз працює 10. Порядком, передбаченим програмою, розпорядником коштів є департамент соціального захисту…» А далі – дуже багато слів, як управління піклується про ветеранів.

Пані чиновниця має таку здатність: після її відповідей ситуація не проясняється, а викликає питань ще більше, ніж було до того. Довелося уточнювати, чи правильно зрозуміли присутні цей спіч посадовиці: «Жодної копійки для ветеранів через управління не надходило?» І Тетяна Печура підтвердила це уточнення. Для чого й кому потрібне управління, якщо його програми фінансуються завдяки іншому підрозділу адміністрації? Чи не логічно в такому випадку створити відділ при департаменті соцзахисту, що буде займатися фінансуванням ветеранських програм? Але ж держава визначила, що ветеранське управління має існувати, а отже воно повинно володіти значно більшими повноваженнями!

До речі, щодо повноважень. Поспілкувався з керівниками кількох активних ветеранських організацій, із волонтерами, що опікуються проблемами захисників, із пересічними ветеранами. Ви не повірите, але жодному співрозмовнику невідомо, чим займається управління у справах ветеранів! Наступне питання: «Чи зверталися до управління за порадою чи допомогою?» Такі є. Кажуть, що зверталися до попередниці Печури – Вікторії Кравченко. Та відповіла, щоб писали офіційні запити, а вона буде офіційно відповідати. Також у письмовому вигляді. Все!

Кравченко продовжує працювати в цьому управлінні, але на іншій посаді. На відміну від ветеранів, яких не хочуть туди підпускати на гарматний постріл. Запитаєте, чому так відбувається? Відповім: не знаю! Ветерани можуть лише здогадуватися, бо прямих підтверджень немає й не може бути, оскільки в управлінні ветерани не працюють. А може тому й не працюють, щоб не було прямих підтверджень? Цікаву думку з цього приводу висловив ще один наш співрозмовник.

Руслан Агібалов, депутат Харківської міської ради, керівник ГО «Спілка інвалідів АТО «Непереможні»:

– У чиновницьких колах достатньо популярною є схема, коли кошти, призначені на реабілітацію чи допомогу ветеранам, не афішуються публічно. У кінці року невитрачені гроші повертаються до державного бюджету, а чиновники виписують собі премії за економію коштів. Так у минулому році ніхто не знав про компенсацію за санаторно-курортне лікування. А почали звітувати, виявилося, що програмою скористався аж один інвалід війни на всю Харківську область. Я не можу стверджувати, що така схема зараз використовується на обласному рівні. Але відсутність в адміністративних структурах ветеранів дозволяє чиновникам безконтрольно чинити будь-які дії. У тому числі – корупційні та протиправні.

ФАКТИ ГОВОРЯТЬ ЗА СЕБЕ…

Читач, далекий від тих проблем, які тут піднімаються, скаже, що в кожного своя правда. Але ж є об’єктивні моменти, яким не можна заперечити. Деякі обласні центри мають по кілька ветеранських просторів, що працюють не один рік, мають масу послуг – медичних, психологічних, соціальних. А в Харкові – місті-мільйоннику – жодного закладу для ветеранів. Тут чотири місяці тому простір лише зареєстрували як комунальний заклад. По сьогоднішній день він так і лишається на папері.

У деяких областях голови адміністрацій і профільні заступники радо зустрічаються з ветеранами, мають приятельські стосунки з більшістю організацій. Ветеранськими управліннями керують і працюють там учасники бойових дій, інваліди війни. А Харківщина навіть дорадчий орган – Раду захисників – намагалася створити так, щоб там було як можна менше ветеранів. А замість них – підлеглі з територіальних громад. У пожежному порядку в кожній громаді області були зареєстровані організації, що подали своїх кандидатів до Ради захисників. І пріоритет надавався тим чиновникам, що будуть працювати з ветеранами, хоча ніякого відношення до ветеранів не мають.

Ось така вона – Харківська область!

Денис Семенюк, член правління ГС «Асоціація об’єднаних сил»:

– У мене таке враження, що чиновники, які мають працювати з ветеранами, вкрай знахабніли. Коли я захищав людей, які знаходилися в тилу, то сподівався, що до нас буде таке саме ставлення. Нічого подібного! Забирається фінансування в Чорнобильській лікарні (Харківський обласний кардіологічний центр), де також обслуговуються ветерани. Керівник Ветеранського простору чотири місяці не може отримати приміщення… У своїй діяльності я стикався з випадками, про які гидко згадувати. Коли створювали футбольну команду, в якій грають спортсмени з ампутаціями, то хлопці зверталися за допомогою до чиновників. І нас відверто проігнорували. А як команда почала грати, з’явилися дзвінки від влади: давайте ми покажемо вашу діяльність і допоможемо команді… Я впевнений, що сьогодні на державу працюють лише військовослужбовці. Державні чиновники займаються чим завгодно, але не служінням народу України! Влада забула, що вони є тимчасово найнятими нами менеджерами… Ще з 2014 року стало зрозуміло, що допомогти ветерану може лише побратим, який пережив таке саме. Тому психологів ми вибираємо тих, хто має бойовий досвід. Лікарів – також! І чиновниками для ветеранів мають бути наші побратими. Ветеранськими справами повинні займатися ветерани! Іншого шляху не буде!..

Тут виникає питання, чому не дивуються у ветеранському міністерстві, що управління в Харкові, з яким вони тісно співпрацюють, представлене не ветеранами, а професійними чиновниками? А може тому й не дивуються, що цілком підтримують таку ситуацію?..

І наостанок – підсумки.

Ветерани, з якими вдалося поспілкуватися, твердо стоять на позиції, що в управлінні у справах ветеранів мають працювати лише ветерани. Бо воно так називається й для цього воно створене. І ніяких печур і кравченок! Ні, до вказаних осіб, як до людей, немає жодних претензій. Але у протистоянні чиновників і ветеранів вони обрали не ветеранську позицію. Тому ніхто навіть не сподівається, що ці посадовиці будуть вимагати від керівництва адміністрації якихось преференцій для ветеранів. А якщо вони цього робити не збираються, то для чого вони ветеранам? В адміністрації достатньо багато підрозділів, де можуть працювати ці дві фахівчині!

Тож ветерани зробили хід і м’яч тепер знаходиться на боці керівників області. Як вони зіграють цього разу – проігнорують, дадуть рішучий бій ветеранам чи спробують задуматися й почнуть співпрацювати зі спільнотою?

Довідаємося найближчим часом…

Артем ПРАВДЮК