Колишній начальник Управління європейської інтеграції та міжнародного співробітництва Міністерства у справах ветеранів Євген Шибалов на тлі гомофобного скандалу нардепки Мар’яни Безуглої згадав кілька показових історій з часу його роботи в міністерстві. Цими згадками він, зокрема, підсвітив важливість законопроєкту про реєстровані партнерства, а також згадав деякі деталі щодо його підтримки.
Про це ексначальник Управління європейської інтеграції та міжнародного співробітництва Мінветеранів, ветеран Збройних сил України, який пройшов російський полон, журналіст Євген Шибалов детальніше розповів на своїй Facebook-сторінці, передає Апостроф.
13 січня народна депутатка Мар’яна Безугла спричинила гомофобний скандал своїм дописом у Фейсбуці. Вона назвала представників ЛГБТ-спільноти людьми, що “мають психофізіологічні відхилення”, а також вказала, що це є, “з наукової точки зору, хворобами”.
“Наприклад, народитися геєм, мати псоріаз чи алергію на пеніцилін — це стани, які супроводжують людину протягом життя”, – писала нардепка на своїй сторінці.
На тлі цього вона також посперечалася з радником президента України з питань комунікацій Дмитром Литвином, якого, зокрема, публічно запитала, чи він гей.
Шибалов написав, що Безугла, за його словами, “по простоті душевній відкрито висловила те, про що багато депутатів та чиновників думають, але побоюються сказати”.
Згадав він також історію часів роботи в Міністерстві у справах ветеранів:
“Надходить якось до нас від Верховної Ради законопроєкт про реєстровані партнерства з проханням надати відгук. Оскільки законопроєкт посилається на європейські конвенції, це звернення від парламентського комітету перекидають на міжнародне управління. Влаштовуємо з колегами невеличку нараду з цього приводу.
– Жень, що ми з цим робимо? – питають колеги.
– Як це що? – відповідаю. – Підтримуємо! Обома руками! Можна ще й ногами, для більшої кількості.
– Чого?”.
На це питання, як пише журналіст та колишній співробітник міністерства, відповів таким поясненням:
“Бо для військових та ветеранів це мегаважливе питання. От візьміть мою ситуацію – військовослужбовець у полоні. Його звільненням переймаються його частина, координаційний штаб СБУ, Національне інформаційне бюро, омбудсмен, поліція… І якщо ви думаєте, що всі ці поважні інстанції автоматично обмінюються всіма необхідними документами, то ви дуже добрі, але дещо наївні люди. Ні, між цими установами з купою папірців човником ганяє дружина полоненого або хтось інший з рідних. А тепер уявіть, що це гейська пара. І хлопець не може посприяти звільненню свого коханого, бо закон його в цьому обмежує! Колеги схвально покивали. Ну та, корисний, виходить, закон”.
Згадав Євген Шибалов і про інший приклад зі своєї бойової історії:
“Після штурму боєць в лікарні з уламком в голові. В комі. Треба робити операцію. Але операція може з однаковим успіхом як врятувати, так і остаточно добити. Ризик – величезний. В таких випадках лікарі не беруть відповідальність на себе. Вони вимагають письмової згоди на операцію від рідних”.
Натомість пропонує уявити, що це просто хлопець дівчина, які не оформили свої стосунки: “І вона позбавлена права прийняти життєво важливе рішення щодо своєї найближчої людини…”.
Показово для порівняння також згадав, як його командир списався, коли в нього важко захворіла дружина. Проте зауважує:
“… якби це була пара з двох дівчат, то друга не може залишити службу, щоби доглядати кохану. Що це, якщо не дискримінація? Ну і, нарешті, найсумніше питання – хто отримує компенсацію у випадку загибелі бійця? Мама, яка з ним не спілкується після його камінг-ауту? Чи хлопець, який його любив більше за все?”.
В результаті у дописі Шибалов наголошує, що його колеги тоді підготували схвальний відгук на законопроєкт.
“Але щоби він вийшов як офіційна позиція Міністерства, його мали погодити всі заступники міністра. На сучасному чиновницькому жаргоні це називають «лайкнути». Мовляв, бачили, заперечень не маємо. Всі лайкнули. Крім одного. Тягне, ніхароший чілавєк. І от видно по ньому, що воно звичайнісінький гомофоб, а сказати про це боїться. Тільки відмазки вигадує одна одної тупіші”.
В підсумку він зауважує, що “бідолашний” законопроєкт, коли Шибалов звільнявся, чекав лайку вже майже три тижні “і дочекатися не міг”:
“Попри те, що депутатам Ради відповідати ми зобовʼязані чи то в триденний термін, чи то в пʼяти…”.
Турнір з футболу серед людей з ампутаціями відбувся цими вихідними в Києві у межах соціального проєкту «Ліга Дужих» Української асоціації футболу. Це перший в історії турнір з футболу серед людей з ампутаціями в Україні. У змаганнях взяли участь п’ять команд з Києва, Львова та Черкас: АМП ФК «Київ», МСК «Дніпро», ФК «Покрова АМП», ФК «Покрова АМП-2» та «Шахтар Сталеві».
«Сьогодні в Україні проживає понад 100 тисяч людей з ампутаціями. Для них футбол може стати не лише можливістю повернутися до активного життя, а й інструментом реабілітації, натхнення та подолання фізичних і емоційних викликів. Турнір стане основою для розробки майбутньої системи змагань. Також зимовий кубок продемонструє видовищність ампфутболу та його унікальну динаміку, привертаючи увагу до цього виду спорту», – розповідають в Українській асоціації футболу, яка є організатором змагань.
У фіналі «Покрова АМП-2» зіграла з командою Києва. Єдиний гол в матчі на 12-ій хвилині забив Дмитро Куць.
Команду «Покрова АМП» заснували у вересні 2023 року отці салезіяни святого Івана Боско УГКЦ. Це був перший в Україні футбольний проєкт серед військових ветеранів з ампутаціями, і саме вони складають 80% команди.
Ветерани, які мають статус учасників бойових дій, можуть скористатися пільгою на оплату комунальних послуг із 75% знижкою. Це право поширюється на них та членів їхніх родин, які проживають разом із ними.
У 2025 році ця пільга буде автоматично продовжена, але лише за умови, що обставини, які впливають на її нарахування, не змінилися. Якщо такі зміни сталися, ветерани або їхні родини можуть втратити право на пільгу або отримати її в меншому обсязі.
Пільги передбачають оплату житлово-комунальних послуг, газу, електроенергії, а також придбання палива для будинків без центрального опалення. Якщо в житті ветерана відбулися зміни, наприклад, зміна адреси або складу родини, необхідно протягом 30 днів звернутися до Пенсійного фонду України із заявою про продовження пільги.
Подати заяву можна через портал електронних послуг Пенсійного фонду, мобільний додаток “Дія”, особисто в сервісному центрі чи поштою.
У 2024 році було запроваджено експериментальний проєкт, який спрощує процес подання заяви на пільги для ветеранів та їхніх рідних. Завдяки цьому можна швидко й зручно подати документи онлайн через портал Пенсійного фонду.
В Україні стартував масштабний проєкт «Повернення», спрямований на забезпечення ментального здоров’я військових, ветеранів та їхніх родин, які постраждали від психологічних травм через війну. Основна мета ініціативи — організація доступу до якісної психологічної допомоги та створення системи підтримки за сучасними стандартами.
У межах проєкту передбачено відкриття 25 центрів ментального здоров’я по всій країні. Ці заклади функціонуватимуть на базі державних медичних установ і надаватимуть безкоштовні послуги. Перший центр розпочне роботу у 2025 році в Дніпрі. Крім того, заплановано навчання психологів, психіатрів і психотерапевтів із фокусом на лікування травм, спричинених війною.
Допомога надаватиметься як у стаціонарних закладах, так і через мобільні команди, які об’єднають спеціалістів різних напрямів. Це дасть змогу ефективно реагувати на потреби постраждалих, охоплюючи навіть найвіддаленіші регіони.
За даними ВООЗ, у зоні бойових дій приблизно 20% людей стикаються з психічними розладами. Проєкт «Повернення» спрямований на реабілітацію цих осіб, підвищення їхнього психологічного стану та соціальну адаптацію.
Окрім цього, у Києві відбулася міжнародна конференція RECOVER TOGETHER, присвячена подоланню наслідків бойового стресу. На заході понад 60 фахівців із різних країн, серед яких США, Канада, Німеччина, Сінгапур, Латвія та Ізраїль, ділилися досвідом та практичними кейсами для впровадження новітніх підходів у психологічній реабілітації.
Проєкт стане основою для розвитку адаптивної системи підтримки ветеранів в Україні, забезпечуючи належну допомогу та відновлення тих, хто зазнав впливу війни.
13 січня на Голосіївській гірці в Києві відбулося ознайомче тренування ветеранів війни на адаптивних лижах — спеціальних кріслах, які дозволяють людям з інвалідністю займатися зимовими видами спорту. У заході взяли участь 10 ветеранів, серед яких були як ті, хто має ампутації, так і учасники без видимих травм. Адаптивні лижі надано меценатами з Норвегії, а місцеві інструктори пройшли навчання в Італії.
“Цей проєкт є частиною програми першої леді України Олени Зеленської ‘Безбар’єрність’, яка спрямована на створення можливостей для ветеранів займатися спортом незалежно від фізичних обмежень. Це не тільки фізична реабілітація, але й підтримка морального духу. Ветерани демонструють чудові результати на лижах, і ми плануємо розвивати цей напрям по всій Україні”, — зазначила Наталія Калмикова, міністерка у справах ветеранів України.
Серед учасників тренування був і Олександр Толоченко, ветеран, який отримав важкі поранення під час штурму в 2023 році. “Морально було дуже важко. Я не вірив, що зможу повернутися до активного життя. Але спорт став тим засобом, який допоміг мені подолати свої страхи. Я бажаю кожному пораненому військовому знайти свій вид спорту”, — поділився своїм досвідом Олександр.
Ветерани протестували спеціальне адаптивне лижне крісло, яке допомагає не лише покращити фізичну форму, але й позитивно впливає на ментальне здоров’я. “Спорт є важливим етапом у процесі адаптації до мирного життя. Це не тільки фізична активність, але й можливість для ветеранів відновити себе морально”, — сказала Тетяна Ломакіна, Уповноважена Президента України з питань безбар’єрності.
Проєкт «Розвиток спорту для ветеранів» у межах Національної стратегії зі створення безбар’єрного простору в Україні, який реалізується за ініціативи першої леді, вже дає перші результати. Мінветеранів активно залучає ветеранів до спортивних заходів, проводячи всеукраїнські змагання та підтримуючи участь українських збірних у міжнародних спортивних подіях для ветеранів.
Важливою складовою ініціативи є підтримка місцевих громад. Тетяна Ломакіна звернулася до міських рад і мерів України із закликом створювати умови для розвитку адаптивного спорту, щоб ветерани могли займатися спортом у своїх громадах. “Необхідно адаптувати спортивні локації, навчати тренерів і створювати інфраструктуру для адаптивного спорту в кожному місті”, — підкреслила вона.
Важливим партнером у реалізації цих ініціатив є Національний університет фізичного виховання і спорту України. В університеті планують використовувати свої ресурси для підтримки реабілітації ветеранів через спорт. “Це частина нашої соціальної відповідальності як університету в умовах війни. Ми прагнемо підтримати наших захисників у їхньому поверненні до активного життя”, — сказав в. о. ректора університету Олександр Пижов.
Проєкт «Розвиток спорту для ветеранів» — це важливий крок на шляху до безбар’єрного простору та соціальної реабілітації для ветеранів, який відкриває нові горизонти для кожного, хто пережив важкі випробування на війні.
У 2024 році для забезпечення житлом ветеранів та їхніх родин у Дніпропетровській області з державного бюджету було виділено 1,2 млрд грн. Це дозволило придбати житло 123 особам.
Про це повідомив голова обласної ради Микола Лукашук. Він уточнив, що гроші були спрямовані на придбання осель для 570 ветеранів та членів їхніх родин, включаючи осіб з інвалідністю з таких міст, як Дніпро, Кривий Ріг, Синельникове, Кам’янське, Жовті Води, Вільногірськ, Павлоград, Самар, Шахтарське, Вільногірськ, Тернівка, Підгороднє, Апостолове та райони області: Дніпровський, Криворізький, Кам’янський, Павлоградський, Самарівський.
Відповідно, цей захід покриває 99,3% від загальної потреби в житлі для ветеранів. Лукашук зазначив, що грошова компенсація вже була перерахована у повному обсязі на спеціальні рахунки ветеранів, і наразі 123 особи вже придбали житло.
6 січня Мінветеранів відкрило збір заяв від охочих стати фахівцем із супроводу ветеранів та демобілізованих осіб. Ми підготували детальну інформацію про проєкт, особливості нової професії, оновлені вимоги до кандидатів, процес подачі заяви та етапи відбору.
Відбір проводиться на всій території України (окрім тимчасово окупованих територій України та територій, на яких ведуться активні бойові дії). Проте при заповненні заявки у кандидатів буде можливість обрати територіальну громаду з переліку. Якщо у списку відсутня громада, це означає, що наразі там відсутня відповідна вакансія. У такому разі заява буде збережена у резерві, де зберігатиметься строком до одного року з дати реєстрації.
Подати заяву можна тільки в електронній формі через платформу е-Ветеран. Для цього необхідні наступні документи:
Електронний підпис (файловий ключ, апаратний ключ або Дія.Підпис).
Документ про освіту.
Паспорт громадянина України (ID-картка).
Облікова картка платника податків (РНОКПП) — за наявності.
Довідка медико-соціальної експертної комісії — за наявності.
Резюме (в довільній формі). Детальніше про рекомендований зміст та структуру резюме — читайте у розділі “Питання та відповіді” за посиланням.
Щоб подати заяву:
Авторизуйтеся у кабінеті на eveteran.gov.ua за допомогою електронного підпису.
Заповніть онлайн-форму і пройдіть онлайн тестування.
Переконайтесь, що відомості в заяві є коректними і достовірними.
Підпишіть заяву за допомогою електронного підпису.
Вимоги до кандидатів
Громадянство України;
Освіта не нижче рівня бакалавра за спеціальностями:
Освіта;
Культура, мистецтво, гуманітарні науки;
Соціальні науки, журналістика, інформація;
Бізнес, адміністрування, право;
Інформаційні технології;
Інженерія, виробництво, будівництво;
Охорона здоров’я, соціальне забезпечення;
Транспорт і послуги;
Безпека та оборона.
Як відбуватиметься відбір кандидатів?
Усі отримані заявки розглядає комісія, утворена місцевим органом, із залученням до її складу фахівців Міністерства у справах ветеранів України, експертів, керівника закладу та за можливості представників інституту громадянського суспільства (за згодою).
Відбір проходить у кілька етапів:
Проведення тестування (психологічне та на знання законодавства);
Співбесіда;
У разі успішного погодження кандидатури — працевлаштування в комунальній установі/закладі, комунальному некомерційному підприємстві.
І останній етап — підвищення кваліфікації відповідно до професійного стандарту.
За умови рівних результатів відбору перевагу матимуть кандидати, які є:
ветеранами війни,
особами з особливими заслугами перед Батьківщиною,
постраждалими учасниками Революції Гідності,
членами сімей загиблих (померлих) ветеранів війни або Захисників/Захисниць України.
Проте у Мінветеранів підкреслили, що приналежність кандидата до однієї з цих категорій осіб є додатковою, але не виключною перевагою. Головним критерієм будуть професійні якості та здатність надавати ефективні послуги.
З початком повномасштабного вторгнення кількість ветеранів в Україні невпинно зростає. Попри спроби держави адаптувати стару систему до нових реалій, багато військовослужбовців стикаються із юридичними складнощами чи бюрократією. За посиланням — перелік перевірених ініціатив і ресурсів, де можна безкоштовно отримати юридичну допомогу фахівців.
На цьому ресурсі можна безкоштовно отримати первинну правову допомогу від фахових юристів та адвокатів. Консультації проводять у Києві і Харкові або дистанційно.
На сайті проєкту багато корисної інформації: закони, підзаконні акти, постанови, укази, що регулюють правові основи взаємодії ветеранського суспільства з державою, а також зразки документів, рапортів і заяви Крім того, команда регулярно проводить онлайн-вебінари на YouTube, де їх можна переглянути у записі.
Команда консультує бійців з найактуальніших питань від отримання фінансової допомоги і компенсацій до оскарження незаконних дій командування. Гаряча лінія з надання безоплатної юридичної допомоги працює щодня 9:00 до 18:00 за номером +380672042206. Звернення також можна залишити через усі доступні месенджери: WhatsApp, Telegram, Viber, Signal.
Ресурс містить корисну інформацію для військовослужбовців та їхніх родин, а також сімей полонених, зниклих безвісти, загиблих, поранених та військових, що повернулися з полону. Серед розділів — медичні послуги, корисна інформація, юридична допомога, психологічна підтримка, мапа знижок, події, робота, освіта та центри надання послуг.
Це державна мережа точок доступу до правничої допомоги по всій Україні. Отримати консультацію можна телефоном та онлайн. Фахівці зокрема надають військовослужбовцям допомогу у розв’язанні питань, пов’язаних зі службою чи іншими життєвими ситуаціями, можуть її отримати від системи безоплатної правової допомоги (БПД). Контакти — за посиланням.
На цьому ресурсі можна знайти зразки рапортів, інструкції у випадку поранення, травм або захворювання військовослужбовця, роз’яснення щодо того, як проходити ВЛК, звільнятися з військової служби, отримати грошову допомогу та оформлювати всі необхідні документи.
Експертинадають безкоштовні консультації військовослужбовцям, ветеранам та членам їхніх сімей. Отримати необхідну допомогу можна на сайті за посиланням або за номером гарячої лінії — 0800 308 100. Підтримка працює з 9:00 до 20:00.
У Рівненській області відкрито 13 вакансій для фахівців, які займатимуться супроводом ветеранів. Про це повідомив очільник Рівненської ОДА Олександр Коваль.
Нові працівники будуть залучені до роботи в Рівненській, Демидівській, Старосільській та Малолюбашанській громадах. До їхньої компетенції входитиме:
• організація та ведення адміністративної документації;
• психологічна підтримка ветеранів;
• допомога в отриманні медичних послуг і реабілітації;
• сприяння професійній адаптації та працевлаштуванню;
• консультації щодо вирішення житлових питань;
• організація транспортних послуг.
Зараз на Рівненщині вже працюють 13 фахівців із супроводу ветеранів. Вони розподілені так:
• 7 спеціалістів у Рівненському районі;
• по 3 у Вараському та Сарненському районах.
За перший місяць своєї діяльності ці працівники опрацювали 132 звернення від ветеранів та членів їхніх родин.
Детальні вимоги до кандидатів і процес подання заявок можна знайти за посиланням: https://bit.ly/4j6G7UB. Для отримання додаткової інформації можна звернутися на «гарячу лінію» управління з питань ветеранської політики Рівненської ОДА за номером: 093 73 88 360.
На початку тижня величезний резонанс викликав пост у соціальних мережах, у якому працівник Міністерства у справах ветеранів Євген Шибалов розповів про причини власного звільнення. А вже наступного дня з’явилася інформація щодо звільнення заступниці міністра Руслани Величко-Трифонюк «через неетичну поведінку до підлеглого-ветерана». Портал «Новини ветеранів» вирішив детально розібратися в цьому питанні й повідомити читачам вичерпну інформацію про конфлікт у профільному міністерстві.
Колишній військовослужбовець і полонений, а тепер ще й колишній працівник міністерства Євген Шибалов відгукнувся швидко й відразу погодився на інтерв’ю. При цьому повідомив, що це не перша й не остання така розмова з журналістами. Інша сторона… Але до цього ми ще повернемося. А поки що сконцентруємо увагу на ветеранові.
– Розкажіть, будь-ласка, про своє військове минуле, завдяки якому отримали статус ветерана.
– Вступив до ЗСУ добровольцем 24 лютого 2022 року. У перший день повномасштабної війни. До цього ніякого військового досвіду не мав. Тому солдатом службу почав, солдатом її й закінчив. Служив на посаді стрільця-гранатометника. Спочатку захищав і звільняв Київщину. А потім наш батальйон перекинули на Схід. Прикомандирували до 72 бригади. В одному з боїв сталося так, що командування бригади, коли відводило свої підрозділи, нас про це чомусь забуло повідомити. Тому, а було це між Попасною й Бахмутом, ми півдня обронялися, навіть не підозрюючи, що поруч нікого вже немає. У результаті нас оточили та з кількома побратимами взяли в полон. Сталося це 30 травня 2022 року. Понад півроку я перебував у полоні, а в грудні, якраз на Новий рік, мене обміняли.
– Чим запам’яталося перебування в полоні?
– Полон – це завжди важко й неприємно. Але мені було важче ще із-за того, що сам я з Донецька. Тому місцеві колаборанти вважали мене зрадником, оскільки були впевнені, що всі, хто з Донбасу, мають воювати за росію. Однак, дякуючи Богу, все це в минулому…
– Що було далі та як вам удалося звільнитися з військової служби?
– Після повернення з полону продовжив служити. Пройшов навчання операторів безпілотних літальних апаратів, служив ротним діловодом. А коли був прийнятий новий пакет законів і перебування в полоні включили до підстав для звільнення зі служби, вирішив демобілізуватися. Було це в липні минулого року.
– Як потрапили до Міністерства у справах ветеранів?
– Це сталося відразу після звільнення. Мені запропонували роботу в міністерстві. Запропонувала заступниця міністра Руслана Величко-Трифонюк. Ми з нею були знайомі, оскільки свого часу працювали волонтерами. Вона знала, що я маю досвід роботи в міжнародних організаціях, вільно володію двома іноземними мовами. А я побачив у цьому непоганий шанс допомогти своїм побратимам, розбудовуючи ветеранську політику на рівні держави. Спочатку був призначений на посаду головного спеціаліста Управління європейської інтеграції та міжнародного співробітництва, а потім став його керівником.
– Що найбільше вразило у спільноті чиновників, які емоції залишила служба в міністерстві?
– Мене потішило те, що на роботу почали приймати ветеранів. І я був упевнений, що згодом відчуватиму себе в середовищі побратимів. Прийшов я з великим ентузіазмом, заряджений і натхненний. Я мав займатися міжнародним співробітництвом та інтегрувати базові підходи іноземної ветеранської політики в наші реалії. За штатом у моєму управлінні мало бути десять працівників. Але, коли я прийшов, було двоє, коли звільнявся – семеро. Із ветеранів – я один.
– Чому так трапляється, що навіть у таких структурах працюють люди, далекі від ветеранської спільноти?
– Коли до роботи в міністерстві я намагався залучати ветеранів, виявилося, що більшість із них не підходять для державної служби. Бо через війну забули отримати вищу освіту, а без цього не можна стати державним службовцем. В управлінні, де працював я, вимоги ще жорсткіші – необхідно володіти хоча б англійською мовою. А краще кількома. Люди з такими даними, частіше за все, не погоджуються на скромні зарплати державних службовців. Приміром, мої підлеглі отримували від 22 до 29 тисяч гривень на місяць.
– Чи були якісь негативні враження від роботи?
– В основному, це було ставлення мого безпосереднього керівника, яка мене туди й запросила. За період роботи в міністерстві я тричі писав заяву про звільнення. Керівництво здійснювалося в режимі ручного управління. Коли я намагався зробити якийсь крок, мене зупиняли. Причому в дуже грубій і принизливій манері. Я просив цього не робити. Я достатньо натерпівся в полоні й не хочу, щоб тут мене так само принижували, а я так само відчував лише власну беззахисність. Однак мої прохання не справляли ніяких вражень на керівницю й тоді я змушений був писати заяву про звільнення. Причиною для усіх трьох заяв стала принизлива манера спілкування. Мої переживання з цього приводу призвели до того, що в жовтні я вимушений був проходити лікування в неврологічному стаціонарі. Останньою краплею стало те, що образливі висловлювання допускалися прилюдно, в тому числі при моїх підлеглих. Я зрозумів, що, коли це стерплю, більше не матиму ніякого права вимагати до себе хоч якоїсь поваги. Якщо я змовчу, то прийму й погоджуся з усім тим, що на мене було сказано.
– Як вам здається, яку мету ставила перед собою керівниця, коли дозволяла собі так спілкуватися?
– Я не знаю. Довго намагався це зрозуміти, але, на жаль, відповіді на це питання не маю й досі.
– А ставлення до інших підлеглих було таке саме чи якось відрізнялося?
– У мене склалося враження, що це звична манера спілкування з людьми. З тією різницею, що хтось буде терпіти й не реагувати, а хтось не захоче миритися з відвертим свавіллям.
– Якщо дозволите, поставлю кілька провокаційних питань. Чи не було такого, що ви не виконали доручену роботу чи виконали її неналежним чином і це розізлило керівницю, яка не могла реагувати інакше?
– Серйозних промахів у моїй діяльності не було. Якби таке трапилося, не писав би тричі заяви, а відразу був би звільнений. Але за весь час я не мав жодного стягнення. І це є найголовнішим показником на користь того, що наша команда працювала достатньо непогано.
– Чому наш читач має бути впевнений, що нова команда в міністерстві не ставила собі за мету позбутися людини, що працювала на посаді заступниці міністра? А потім домовилися з вами: ви звільняєтеся, вони звільняють заступницю, а вас беруть знову і з підвищенням?
– Навіть не знаю, що відповісти… Для такої схеми не було б ніякого сенсу мені звільнятися. Тим більше, що до міністерства повертатися я не збираюся.
– А як ви сприйняли те, що лише в понеділок написали пост у соцмережах, а у вівторок пані Руслану було звільнено з посади?
– Для мене це було абсолютно неочікувано. Я міг сподіватися лише на те, що міністром буде призначене службове розслідування. Що мене попросять написати пояснення. Навести докази того, що це не наклеп на керівника від незадоволеного власним звільненням підлеглого. Але все відбулося зовсім по-іншому. Я не розумію, що тут сталося, я не можу це пояснити, тим більше, що я навіть не називав імені того, про кого я написав.
– Чи відомо вам, після роботи в міністерстві, звідки беруться оці часто абсолютно невідомі люди, яких призначають на високі посади в державних структурах? Я не говорю про Руслану, я маю на увазі дійсно невідомих широкому загалу «спеціалістів».
– Мені здається, що люди, які підбирають кадри, просто хочуть позбутися посадовців, котрі довгий час працювали в старій системі. І намагаються залучати людей із волонтерського чи громадського сектору, тих, хто є більш розкутим у своєму мисленні. Я знав Руслану, коли вона була ще громадською діячкою. І дуже поважав. Тому й погодився з нею працювати. Навіть уявити собі не міг, що людина здатна наскільки зміниться.
– Який висновок ви зробили з тієї ситуації, що трапилася?
– Я вдячний усім людям, які підтримали мене. І якщо робити з цього якийсь висновок, то зводиться він лише до одного: не можна ображати ветеранів! А ще, попри всі свої недоліки, Україна – це демократична країна, в якій працюють інститути репутації. І лише за це варто воювати! За цю принципову різницю між двома країнами. Уявіть собі, як би подібна ситуація відбувалася в росії? Що б зробили з ветераном, який посмів би виступити проти свавілля заступника міністра?
– Як бачите подальші стосунки з Русланою?
– Ніяк не бачу. На Новий рік зробив собі подарунок і заблокував її номер і всі месенджери. Думаю, що найкращі наші стосунки – це їхня повна відсутність.
– Чим збираєтеся займатися далі?
– Поки що відпочиваю й багато думаю про життя. Є кілька незавершених планів. Зокрема, хочу дописати книгу про полон. Коли перебували там, кожен із хлопців розповідав про історію власного життя. І я їм пообіцяв, що коли вийду, напишу про всіх них. Зараз дописую вже останню частину. Давно б закінчив, якби не державна служба…
До цього слід додати, що початково публікація планувалася дещо інакшою. І те, що матеріал вийшов саме таким, заслуга не лише Шибалова, який погодився спілкуватися з журналістом, а й Величко-Трифонюк, що категорично відмовилася коментувати скандал у міністерстві. Щоб стаття була максимально об’єктивною, довелося звернутися до Руслани, щоб та надала ще й власне бачення події. Однак протягом двох днів вона не відповідала на дзвінки. Написане мною в месенджері повідомлення було прочитане і проігнороване.
У будь-якому випадку, в іншої сторони завжди лишається право на власне бачення резонансної події із двома звільненнями. Тому портал «Новини ветеранів» готовий надати можливість реалізувати це право. Звичайно, якщо є таке бажання. Якщо є, що сказати…
Спілкувався Олександр КУХАРЕНКО
Матеріал підготовлено за підтримки Міжнародного фонду «Відродження». Матеріал представляє позицію автора, яка не обов’язково співпадає з позицією Міжнародного фонду «Відродження»
