Російські терористи на Донбасі почали масово покидати свої позиції, у зв’язку з чим у лавах окупантів спостерігається серйозна нестача кадрів.
Як повідомляється на сайті Міністерства оборони України, про ці факти стало відомо Головному управлінню розвідки.
“У з’єднаннях та частинах 1 (Донецьк) і 2 (Луганськ) АК ЗС РФ тривала ротація командного складу кадрових російських офіцерів. У процесі прийняття-передання посад новопризначеними командирами підрозділів виявлено численні факти незаконної відсутності російських найманців, які протягом цього року самовільно покинули місце служби, а за даними обліку нібито перебувають у відрядженнях, на лікуванні та відпустках”, – йдеться у зведенні.
У зв’язку з наростанням некомплекту особового складу командування російських окупаційних військ намагається терміново усунути виявлені проблеми. Насамперед у підрозділах, які виконують завдання на лінії зіткнення.
Зокрема, окупаційні адміністрації активізували агітаційну та рекрутерську роботу в тилових районах тимчасово окупованих територій у Донецькій і Луганській областях із призову на військову службу.
Як повідомляв OBOZREVATEL, раніше розвідка повідомила, що в лавах терористів “Л/ДНР” почастішали випадки масового дезертирства через відсутність ротації, яку російські куратори намагаються виправдати заходами боротьби з коронавірусом.
Їхній досвід індивідуальної підготовки бійців, практики захисту важливих об’єктів та контрдиверсійної боротьби активно вивчають в інших регіонах України. А торік в Естонії вони здивували закордонних армійців креативністю підходів до військової справи. Все це і багато іншого можна розказати про окремий батальйон територіальної оборони Зміївського райвійськкомату окремої бригади ТрО Харківщини, де побував кореспондент АрміяInform.
Об’єднані патріотизмом
Весна 2014-го. У регіоні виникла складна соціально-політична ситуація. І саме в цей період у місті Зміїв під Харковом десятки чоловіків віком 30-50 років створили дружину самооборони, вирішивши протистояти можливій появі окупантів і проявам сепаратизму. Серед них був і нинішній командир окремого батальйону тероборони майор Олексій Шелест.
− Ми тоді були, немов партизанський загін: без зброї, спорядження й не мали чіткого плану дій, − пригадує офіцер. − Половина бійців – мешканці Харкова, інші – із маленьких селищ Зміївського району. Здебільшого, волонтери, підприємці, фермери й колишні армійці.
Комбат не приховує, що тоді було чимало тих, хто мріяв про великі російські пенсії й дешевий бензин за рублі. Навіть серед чиновників райдержадміністрації, до яких вони постійно зверталися по допомогу. Зустрічалися і противники створення їхнього загону самооборони.
Військкомати тоді повністю займалися мобілізацією, тому підготовку ми організували самі. За власний кошт придбали форму й елементи бойової екіпіровки. Навіть старенький УАЗ дістали. І звернулися до командирів військових частин та правоохоронних органів із проханням відрядити до нас інструкторів. Шукали фахівців і серед колишніх десантників, розвідників. І поступово стали схожі на військове формування, − розповів військовий.
Олексій Шелест тоді перебував у запасі, але свій досвід, набутий ще під час служби в підрозділі спецпризначення, охоче передавав друзям по загону. При цьому, тверезо оцінюючи свої малі можливості, акцент ставили на контрдиверсійній і диверсійній боротьбі. Як гадюка, що і нині є на шевроні підрозділу, вчилися болісно уражати ворога.
«Під крилом» військкомату
У 2015-му при Зміївському райвійськкоматі офіційно створено роту охорони та окремі загони тероборони.
Тоді ми стали існувати офіційно, отримали підтримку військової установи і місцевої влади. Наші практичні заняття стали глибокими, з’явилась змога проводити стрільби на полігонах. Почали проходити перепідготовку в навчальних центрах ЗС України.
Місцем тимчасового розміщення загону ТрО стала територія однієї з баз відпочинку за межами населеного пункту, а поруч із нею – чимало простору для польових занять.
Мені тоді запропонували офіцерську посаду в нашому РВК. Я погодився і став займатися територіальною обороною на професійному рівні. Та, на жаль, старі проблеми з матеріально-технічним забезпеченням і правовим статусом бійців ТрО залишалися. Проте наш патріотичний запал допомагав обходити, або просто не помічати труднощі, − говорить майор Олексій Шелест.
Один із бійців загону, сержант запасу Мирослав Лукавенко пригадує ті часи: «Нові можливості «під крилом» військкомату дозволили вийти на вищий рівень. Ставши на крок ближче до військової майстерності, деякі воїни ТрО, як я три роки тому, підписали контракт із Збройними Силами. А потім уже з бойовим досвідом повернулися у підрозділ. Зазначу, що відтоді до нас прийшло чимало демобілізованих бійців.
Від загону до батальйону
Влітку 2018-го на базі загонів тероборони сформовано окремий батальйон ТрО. Новостворений колектив розширив зону відповідальності зі Зміївського ще на 4 райони Харківщини, де розташовані десятки важливих об’єктів і стратегічних шляхів.
Майже щосуботи збираємося в пункті постійної дислокації і займаємося військовою справою, як кажуть, на всі сто. І міркуємо про гідну зміну. Тому активно займаємося військово-патріотичним вихованням молоді. Для цього підтримуємо тісні зв’язки майже з усіма місцевими школами, − продовжив комбат.
Тільки торік бійці ТрО провели майже три десятки різних заходів зі школярами. У результаті, кілька тисяч юних українців більше дізналися про надання першої меддопомоги пораненому, ознайомилися з тактичними діями в складі розвідгрупи, поводженням зі зброєю тощо.
− Цього року вже двічі залучалися до зборів із вихованцями місцевих осередків Українського скаутського руху «Пласт» і «Джура». А після завершення противірусних заходів плануємо провести в регіоні низку польових занять із юнаками й дівчатами. Навіть бойові стрільби хочемо організувати з майбутніми захисниками України, − уточнив офіцер.
Яким би не був напруженим робочий день майора Шелеста, він завжди знаходить час на спілкування із відвідувачами райвійськкомату. Під цигарку та анекдот розповідає про батальйон і наголошує на важливості їхніх завдань. Так поступово він розширює коло побратимів.
До вишколу залучаються і спецпризначенці
У серпні-вересні 2018-го батальйон ТрО успішно склав своєрідний іспит, коли на його базі провели перші збори з практичним призовом сотні військовозобов’язаних. Хлопці й дівчата залишили основну роботу, щоб покращити навички з вогневої, інженерної, тактичної, спеціальної, медичної і інших видів підготовки. Зрештою, десятки військовозобов’язаних підписали контракт на проходження служби в резерві.
− Особлива увага під час подібних практичних вишкілів приділяється підготовці керівного складу батальйону та підрозділів, − каже майор Шелест. – Також, як і на початку бойових дій на Донбасі, продовжуємо залучати армійських фахівців до індивідуальної підготовки чи польових виходів.
Приміром, торік у серпні на базі полігона Військового інституту танкових військ Національного технічного університету «Харківський політехнічний інститут» бійці ТрО сходили в розвідку, навчилися робити засідку і бути непомітними в тих місцях, де, здавалося б, сховатися ніде.
Тоді інструкторами стали військовики однієї із частин Сил спеціальних операцій, які в Східних регіонах відбирали рекрутів.
− Справжні профі показали, як малими силами можна перемогти великий ворожий підрозділ, − розповів резервіст Олексій Муштай. – Вони поділилися деякими таємницями, а потім прийняли умовні заліки в бійців тероборони. Звісно, за кілька занять хлопці не досягли армійських висот, як наші гості. Проте бажання вчитися чомусь заради захисту України в нас «запалало» ще більше.
Тоді спецпризначенці провели майстер-класи й поділилися методикою проведення занять, щоб бійці ТрО змогли вчити інших.
Участь у перших міжнародних навчаннях
За словами командування батальйону, особовий склад періодично направляють на курси підвищення кваліфікації. Ці навчання проводять на базі провідних військових вишів.
− В інших батальйонах ТрО також є чимало цікавого та корисного. Тому активно обмінюємося напрацюваннями – направляємо своїх позаштатних інструкторів до них, а вони − кращих до нас, − повідомив майор Олексій Шелест.
До речі, захисники України зі Змієва набули й першого закордонного досвіду. Зведений підрозділ батальйону залучали до міжнародних навчань армій країн-членів НАТО в Естонії «Весняний шторм-2019».
Як пригадує резервіст Олексій Муштай, там вони продемонстрували досить високий рівень підготовки, що підтвердили іноземні колеги.
− Після презентацій і спільних занять ми виступили в ролі ворожих диверсантів, отримавши завдання діяти на певній території. Тоді нам удалося трохи «поганяти» по лісах естонських військових, і ми побачили деякі слабкі сторони їхньої тероборони, − говорить боєць ТрО.
До заслуг військового колективу майор Олексій Шелест відносить і те, що нині вже підписано понад 80 контрактів на проходження служби у військовому резерві.
− Поступово кількість наших бійців збільшується, а їхній середній вік – молодшає. Патріотичні настрої серед молоді зміцнюються, а місцеві, побачивши, як живуть люди на окупованій території, вже не прагнуть перейти на російські рублі. Тож певної перемоги на локальному рівні вже досягли і цим дуже пишаємося, − підсумував комбат.
Зміївський батальйон тероборони може вразити ворога, як гадюка на його шевроні.
У змаганнях взяли участь спортсмени у двох вагових категоріях – до 90 кг та понад 90 кг. У командному заліку «золото» вибороли поліцейські Запоріжжя. Другими були спортсмени з Сумської області, а бронзові призери – батальйон «Луганськ-1» патрульної служби поліції особливого призначення ГУНП в Луганській області.
Гирьовий спорт – силовий вид спорту, який ґрунтується на підніманнях гирі максимальну кількість разів за визначений проміжок часу згідно з правилами змагань.
– Спорт – це невід’ємна частина нашого життя та служби. В змаганнях нехай переможуть найкращі, – зазначив заступник командувача Об’єднаних сил з Національної поліції полковник В’ячеслав Печененко.
Спортивні змагання серед правоохоронців не тільки сприяють фізичному розвитку та укріплюють бойовий дух бійців, вони також є одним із способів психологічного розвантаження та відновлення. Це не перший турнір, в якому приймають участь поліцейські зі всіх областей України.
Російські окупанти продовжили обстрілювати позиції Об’єднаних сил. 20 березня вони порушили режим припинення вогню 9 разів.
Під Маріуполем, неподалік Широкино, позиції Об’єднаних сил були обстріляні з автоматичного станкового гранатомета, великокаліберних кулеметів та стрілецької зброї.
Під Донецьком:
– поблизу Мар’їнки – з великокаліберних кулеметів та стрілецької зброї;
– неподалік Красногорівки – зі станкового протитанкового гранатомета.
Під Новотроїцьким обстріл вівся з мінометів калібру 82 мм (було випущено 20 мін), з ручних протитанкових гранатометів, великокаліберних кулеметів та стрілецької зброї;
П’ять обстрілів було здійснено у районі відповідальності ОТУ “Північ”:
– поблизу Кримського – з мінометів калібру 120 мм було випущено 20 мін;
– неподалік Луганського позиції ЗСУ були обстріляні з автоматичного станкового гранатомета та великокаліберних кулеметів;
– в районі населеного пункту Хутір Вільний – зі стрілецької зброї;
– поблизу Новгородського – з ручного протитанкового гранатомета;
– поруч з Новотошківським – з 82-мм мінометів було випущено 10 мін.
Внаслідок ворожих обстрілів чотири наші військовослужбовці отримали поранення.
З початком цієї доби (21 березня) російські окупаційні війська встигли вже двічі обстріляти позиції Об’єднаних сил:
– під Донецьком, поблизу населеного пункту Красногорівка – зі станкового протитанкового гранатомета.
– неподалік Новгородського, що поруч з Горлівкою, з мінометів калібру 120 мм було випущено 15 мін.
Такі злочинні дії російських окупантів вкотре підтверджують те, що ворог цілеспрямовано порушує режим припинення вогню і не має бажає дотримуватись існуючих мирних домовленостей.
Індексацію грошового забезпечення проводять щомісяця для часткового або повного відшкодування подорожчання споживчих товарів і послуг. Виплата проводиться відповідно до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 р. № 1078.
Індексують доходи, які не мають разового характеру. Нараховують суму лише тоді, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотки.
Базовим місяцем для нарахування військовослужбовцям індексації став березень 2018 року. Вже в грудні 2018 року індекс споживчих цін перевищив 103%, що і стало підставою для виплат особовому складу. Обчислюється як добуток прожиткового мінімуму (для відповідних соціальних і демографічних груп населення) та величини індексу споживчих цін.
Зауважимо, що ця виплата напряму залежить від обсягу фінансування на відповідний рік. Наприклад, із січня 2016-го по лютий 2018 року в Міністерстві оборони України не було відповідного фінансового ресурсу. Ситуація змінилась після ухвалення з 1 березня 2018-го постанови Уряду від 30 серпня 2017 р. № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».
Із січня 2020 року індексація грошового забезпечення становить 216,51 грн.
Для порівняння, торік індексація грошового забезпечення становила 206,72 грн.
На Вінниччині висадили Ліс пам’яті на честь полеглих захисників України
До висадки чотирьох тисяч дерев у Бершадському лісгоспі долучилися лісничі, волонтери та ветерани АТО/ООС. Разом вони висадили саджанці та сіянці цінних порід дуба, береки, модрини, що ростимуть наступні десятиліття на згадку нащадкам про героїзм українських воїнів.
Ініціатива створити подібний ліс належить Тростянецькій спілці учасників бойових дій та волонтерів АТО/ООС. Голова спілки Анатолій Савченко розповідає, що у війні із загарбниками загинули чотири бійці з Тростянецького району, але ліс садять у пам’ять про всіх полеглих на сході України.
– Я саджаю в пам’ять про Олександра Прейтику, який першим загинув у 9-му батальйоні, саджаю в пам’ять про Володимира Кульбіду з села Демківка, який був у добровольчому батальйоні «Донбас». Саджаю в пам’ять про Миколу Мельника з села Соболівка, який загинув під Дебальцевим, та саджаю в пам’ять про свого кума – Олександра Черепаху, який загинув 31 січня 2015 року в селі Чорнухине, – наголосив Анатолій Савченко.
За словами директора Бершадського лісгоспу Миколи Краснєєва, ліс створений з особливою увагою. Кожен жолудь для майбутніх дубів ретельно відібраний вручну, щоб обов’язково зійшов.
– Всі сіянці перед посадкою пройшли спеціальну обробку, що сприяє максимально можливій приживлюваності. Ми не можемо допустити, щоб хоча б один сіянець не зійшов, адже це пам’ять про людей, – зазначив лісничий.
Також він запевнив, що працівники лісгоспу докладуть максимум зусиль для догляду за Лісом пам’яті.
Минулого року Україна і французький гігант Airbus Helicopters підписали угоду про постачання 55 вертольотів (моделей H125, H145 і H225 ) для потреб Нацполіціі, Держприкордонслужби та Нацгвардії. Вартість контракту склала 555 млн євро. Але ЗСУ мають потребу і в ударних вертольотах. Саме про перспективні варіанти для України ударних вертольотів розповідається на сайті milnavigator.com.ua
Ударний вертоліт — військовий вертоліт, який виконує функції штурмовика і здатний вражати цілі на землі.
На сьогоднішній день такий вертоліт має дві основні ролі: забезпечення прямої і точної авіапідтримки наземних військ та знищення бронетехніки.
Ударні вертольоти також використовуються в ролі розвідників.
Озброєння ударних вертольотів може включати в себе ПТРК, високоточні ракети, кулемети, малокаліберні гармати. Деякі оснащуються ракетами класу повітря-повітря, але лише для самооборони.
На сьогоднішній день ринок ударних вертольотів (саме ударних, а не багатоцільових) відзначений такими представниками: американськими McDonnell Douglas AH-64 Apache (до $ 60 млн і більше) і Bell AH-1Z Viper (від $ 30 млн), італійськими Agusta A129 ( турецька аналог T-129 ATAK) Mangusta (до $ 50 млн), південноафриканськими Denel AH-2 Rooivalk ($ 40 млн), японськими Kawasaki OH-1 Ninja ($ 25 млн), китайськими Harbin Z-19 і CAIC WZ-10 ($ 17 млн) , перспективним (на стадії проектування) індійським HAL Light Combat Helicopter (LCH), російськими Мі-28 і Ка-52, франко-німецьким Eurocopter Tiger ($ 40 млн).
Розглядати російські вертольоти, а так само південноафриканські, японські та китайські, думаю, сенсу не має, так само, як і пояснювати чому. У свою чергу, вельми цікаві вертольоти виробництва США, Італії (Туреччини) і, звичайно ж, франко-німецький.
Почнемо з найбільш всім відомого AH-64 Apache. Причому, він не тільки найвідоміший з усіх, але і найдорожчий – до $ 60 млн і більше, за задоволення володіти даними апаратом.
Найсучасніша модифікація даних вертольотів на сьогодні це AH-64E Apache “Guardian” з двигуном T700-GE-701D потужністю 2000 к.с, оновленою системою управління польотом і контролем 2 і більше БПЛА. Здатний розвивати швидкість до 300 км / год (максимальна яку вдавалося розвинути 365 км / год) і має дальність польоту до 700 км в залежності від модифікації і комплектації. Вага порожнього вертольота близько 5,1 тонн, максимальна злітна маса від 8 до 10 тонн, в залежності від модифікації. Гранична висота польоту до 6,5 км, в залежності від модифікації і навантаження, оптимальна – 4 км. Основне озброєння: 30 мм M230 Chain Gun з боєзапасом до 1200 пострілів. Має 4 точки підвіски для розміщення додаткового озброєння.
Наступним є його співвітчизник AH-64E Apache – Bell AH-1Z Viper Bell, який є подальшою модернізацією ударних вертольотів AH-1 Super Cobra.
Як ви могли помітити “Гадюка” значно дешевше AH-64E Apache. Його “порожня” маса близько 5,5 тонн, а максимальна злітна 8,5 тонн з корисним навантаженням трохи більше 2,5 тонн. Його максимально швидкість 285 км / год (гранична досягнута – 411 км / год), а радіус польоту до 210 км, в залежності від навантаження. Гранична висота польоту – 6,1 км. Основне озброєння: 20-мм триствольна гармата M197 з боєзапасом 750 пострілів. Має 6 точок для розміщення додаткового озброєння.
Італійські ударні вертольоти Agusta A129 Mangusta і їхні ліцензійні копії, турецькі T-129 ATAK, можуть створити і створюють, конкуренцію американцям. Хоча, вони значно легші і менші
Маса порожнього Agusta A129 Mangusta 2,5 тонни, а максимальна злітна 4,6 тонни при оптимально допустимою 3,9-4 тонни. Максимальна швидкість польоту 250 км / год, дальність до 560 км, в залежності від навантаження, а гранична висота – 4,7 км. Основне озброєння: 20-мм гармата Giat M621 з боєзапасом 500 пострілів. Має 4 точки підвіски для розміщення додаткового озброєння.
І замикає парад претендентів франко-німецьким Eurocopter Tiger.
Його порожня маса 3 тонни, а максимально можлива 6 тонн. Максимальна швидкість польоту 278 км / год (гранично досягнута 322 км / год), дальність польоту до 800 км в залежності від навантаження, а гранична висота польоту – 4 км. Основне озброєння: 30-мм гармата Giat AM-30781 з боєзапасом 450 пострілів. Має 4 точки підвіски для розміщення додаткового озброєння.
Власне, ось такі варіанти, по-своєму кожен має свої переваги і недоліки. Але, той факт, що з вуст міністра оборони свого часу прозвучало назва AH-64E Apache, а президент говорив про ударні вертольоти Airbus Helicopters, говорить про те, що якщо закупівлі обновки для парку вертольотів ЗСУ і обговорюється, то розглядаються вельми різноманітні моделі. На який саме зупиняться – покаже час.
Сьогодні Вадим має проблеми із зором, але створює великі пазли у вигляді тварин, які використовуються для декору. Окрім Zooдекору, Вадим займається військовою фурнітурою та очолює обласну громадську організацію учасників АТО.
Рання весна 2016-го. Наш 90-й батальйон зайшов на ротацію в Авдіївську промзону. До противника 80 метрів. Ворог вирішив атакувати нас у перший день. На добу – 2-3 атаки вдень і вночі, це якщо рахувати тільки прямі вогневі контакти.
Того дня штурм розпочався по обіді. Після кількох годин обстрілу, коли стемніло, ворог став пробиватися активніше, відрізав нас з лівого флангу та зайшов у тил. Потім – з правого флангу, і – по колу. Нас було всього шестеро, але, здається, ворог це не знав. Оточив він не тільки нашу позицію, а й сусідню.
Наш легендарний ротний Іван Зубков у ДАПі викликав вогонь артилерії на себе й залишився прикривати хлопців. Отримав Героя України посмертно.
Тож, недовго думаючи, викликали вогонь артилерії на свої позиції. Так відбили атаку й унеможливили подальший штурм. Це було достатньо ризиковано, але в тій ситуації саме це й урятувало.
Боєкомплект, отриманий на тиждень, «убили» за ніч.
Пройшов ще один тихий день – тільки два артобстріли.
Це вже був десятий день без нормального сну, бо 2 години спиш – 2 на посту, і без нормального харчування. На третій день умовної «тиші» вирішили приготувати щось поїсти. «Ден» стояв на позиції один, а ми обідали. «Сєпари!» Вилітаємо з будинку й бачимо: ворог уже за 30 метрів! Починається бій. За годину відбиваємо атаку, все втихомирюється.
За кілька годин спостерігаю в невеличкому бліндажі за 100 метрів від нас снайпера. Без сумнівів, його бронебійна куля калібру 12.7-мм прошиє наш хиткий будиночок у півтори цеглини без проблем. Як і гадали, тільки смеркло, він почав працювати. Всі – на підлогу. Розуміли: спочатку стріляє він, далі – почнеться штурм. За згодою комбата вирішили зігнати його з підствольного…
Виходжу на край будівлі, заряджаю гранату, вистрілюю, перелітає метрів 20. Заряджаю другу. Вистрілюю, потрапляю у маленьку гілочку вишні на шляху польоту гранати і не долітаючи до снайпера, вона вибухає. «Ну все, – подумав. – Третя – твоя». Оце й була моя помилка. Як підготовлений, знав правило – на війні третій не підкурює: перший засікає, другий цілиться, третій стріляє. Але я втретє виглядаю з тієї ж позиції для пострілу, вистрілюю, й у відповідь прилітає розривна 12,7. Куля потрапляє у кут будівлі, з-за якого я цілився. Відчув, як обличчя обпекло, нахилився й закрив його руками. Прийняв долоні й побачив повні жмені крові. Думав, що в праве око щось потрапило незначне.
Попри всі відмовки, товариші відвели мене до медиків на сусідню позицію. У цей момент починається бій. А я майже три кілометри позиціями до штабу йшов сам. Дорогою відчув, що праве око майже не бачить. Батальйонний медик теж сказав: тільки евакуація.
Медики з Авдіївки доправили у військовий шпиталь Покровська. Там сказали терміново летіти у Дніпро. Через розпорядження на заборону вильотів авіації мене садять у машину «Госпітальєрів» та естафетним способом доправили у Мєчнікова, і о другій ночі вже зробили першу операцію. Як казав пізніше лікар, саме така терміновість і врятувала мені зір»…
І хоча зір удалося врятувати, проблеми тільки починались. Щодня впродовж місяця робили по кілька операцій, виймаючи по декілька осколків з очей. Це унікальний випадок в офтальмології України, коли людині вийняли пів тисячі малюсіньких піщинок з обох очей. І весь цей час я був майже сліпий.
Коли зійшли набряки, лікарі визначили оптичну можливість очей. За допомогою волонтерів і хлопців з батальйону за кілька днів удалося зібрали 200 тисяч гривень на мультифункціональні трилінзові кришталики.
– По нинішніх розцінках, зараз у мене в очах – трикімнатна квартира в Житомирі.
Спочатку на ліве око був зір 70 %, на праве – 30. Але з часом почалася атрофія зорового нерва. Тож доводиться кожні три місяці лягати на хімічне лікування. За кілька років зір впав до 30 % – на лівому оці в до 10% – на правому. Зараз практично нічого не бачу. Аби покращити становище, знову потрібно міняти кришталики або ж робити операцію за кордоном і видаляти запалену частину зорового нерва. Але суми там – непідйомні…
Перший місяць після поранення, коли майже не бачив, був час подумати й вирішити, що робити далі.
– Я розумів, що в армію непридатний, як і на колишню роботу. Після поранення й операції повернувся у батальйон, ще пів року прослужив. Коли почалися ускладнення – звільнився. Якось пішов із сином до іграшкового магазина й побачив пазли з дерева. Подумав, що було б чудово, якби вони мали більший розмір. Пошукав в Інтернеті. Знайшов великі пазли у вигляді тварин, які використовували для декору. А чому б не створити багатофункціональну річ – з поличками для книг, іграшок, сувенірів чи фотографій? Наприклад, дракона у дитячу кімнату. Так і вирішив вирізати великі 3D-пазли з деревини. «Гугл у поміч», і – пішло.
Частину обладнання – малі станкові й ручні лобзики, дриль, ноутбук – Вадим отримав від міжнародного фонду USAID. 2017-го в Житомирі відбувся модульний курс навчання малого бізнес-підприємництва. Наприкінці дали можливість написати бізнес-план для участі у грантовій програмі.
– Грант – не грошовий, а на закупівлю обладнання. Оскільки учасників було дуже багато та проводили такі навчання у 20-ти найбільших містах України, коштів було відносно небагато – 20 тисяч гривень. Але цього вистачило для старту. Zooдекор – більше елемент декору, ніж повноцінно функціональна річ, яка мало представлена на ринку. Тож, коли людина думає, що їй потрібна поличка, навіть не уявляє, що вона може бути у формі тварини й дещо більших розмірів. На один виріб у 2 квадратні метри завбільшки йде від 40 до 60 деталей. Це 4 листи березової фанери найвищої якості. Ручна вирізка й шліфовка, фарбування нетоксичною фарбою… У середньому на один виріб витрачаю 90 годин роботи. Працюю я та ще три бійці, також інваліди війни.
Окрім Zooдекору, Вадим займається військовою фурнітурою та очолює обласну громадську організацію учасників АТО.
– І хоча з кожним днем бачу все гірше, зупинятися не збираюся. Але без підтримки дружини навряд чи зміг би взагалі повернутися з війни. Батько, мама й брат – усі були військовими, але ще підлітком у мене залишилася тільки сестра. У 16 пішов навчатися у Вінницький транспортний коледж на інженера залізничного транспорту. За рік до війни зламав стегно. Коли були розстріли на Майдані, якраз зняли пластину і я вчився ходити. І вже у 2015-му був готовий іти на війну. В мене була залізна «бронь», і я міг спокійно сидіти вдома. Але в якийсь момент просто пішов у військкомат і сказав, що хочу служити і наступного дня Вадим уже був у навчальному центрі – на полігоні під Житомиром.
– Майже три місяці навчалися з ранку до вечора в полях, з десантуванням, стрільбами та зачисткою населених пунктів. Коли постав вибір – куди ж іти на службу, всім взводом обрали 90-й батальйон на базі 95-ки. Великим плюсом стало те, що ми вже були злагодженим колективом. Тому і легко було – на війні побратими, які тебе розуміють, а вдома – любляча дружина.
Пригадуючи поранення, Вадим розповідає, що великим сюрпризом для нього став наступний ранок.
– У нас із дружиною була домовленість: о 9-й ранку та 9-й вечора надсилав їй смс: «Привіт. Усе добре. Живий». Коли поранило, телефон лишився на позиції. Ясна річ, вона нічого не знала. За цю добу без жодної інформації дружина обдзвонила всі найближчі до нас лікувальні заклади й гарячі лінії та зрештою отримала підтвердження, що такого пораненого бійця доставили саме у Мєчнікова. Я ще не встигнув прокинутися після операції, як вона вже була в лікарні. Тож так, солдат повертається з війни тільки тоді, коли його чекають. Мене чекали – і я повернувся!
Із повною версією інтерв’ю можна ознайомитися перейшовши за посиланням:
Про важливість психологічної складової у війні говорив ще один із засновників теорії ведення воєн – знаменитий китайський філософ Сунь Цзи. Його вислови «Війна – це шлях обману» та «Найкраща війна – розбити задуми противника» сьогодні трансформувалися в окремий вид бойових дій – інформаційно-психологічні спеціальні операції, скорочено – ІПСО.
Одним із важливих компонентів ведення таких операцій є робота в соціальних мережах. Війни останніх років показують, що без психологічної обробки населення не обходиться жодна серйозна кампанія – чи то операції НАТО в Іраку, Афганістані, чи то збройна агресія Росії на Донбасі.
Важливість впливу на солдатів і цивільне населення супротивної сторони не потребує пояснення.
Для протидії таким операціям розробляють спеціальні комплекси заходів, однією з компонент яких є обмеження на дії в соцмережах, які здійснюють командири окремих частин і армій в цілому.
Так, у ЗСУ існують рекомендації, що обмежують свободу спілкування військовиків у соцмережах, і це викликало буквально вибух обурення серед блогерів і «лідерів думок». Тим часом нічого нового чи екстраординарного у подібній практиці немає. Такі обмеження або прямі заборони на використання військовими соцмереж уведені в багатьох країнах, де порушників заборон чекають суворі покарання.
Для чого це робиться?
По-перше, обмеження доступу до соцмереж знижує ймовірність витоку інформації.
По-друге, знижує ймовірність вербування спецслужбами противника агентів серед військових та цивільних.
По-третє, не дозволяє створювати паніку серед цивільного населення.
Розглянемо ці аспекти детальніше.
1.) Не розповідай ворогові про себе!
Один із найяскравіших прикладів масового розповсюдження інформації у соцмережі – фотографії й відеоролики російських громадян і військовослужбовців, які воювали на території України і викладали свої фото та відео в соцмережах «ВКонтакте», «Однокласники». Саме ці зображення багато в чому допомагали нашим фахівцям ідентифікувати окупантів з Росії, а групі слідчих із Нідерландів у розслідуванні збиття літака рейсу МН17. Крім того, велика кількість фотографій російських військових із Сирії теж суттєво допомогла контррозвідникам. Так, відомі випадки прямого вербування солдатів ЗС РФ бойовиками терористичних організацій, на кшталт ІДІЛ, за допомогою фальшивих акаунтів у соцмережах.
Тому для боротьби з розповсюдженням інформації в Россі ухвалено спеціальний федеральний закон від 6 березня 2019 року N19-ФЗ «Про внесення змін до статті 7 і 285 Федерального закону «Про статус військовослужбовців»». Згідно з цим законом, військовослужбовцям та громадянам, яких долучають до військових зборів, «забороняється надавати засобам масової інформації або з використанням інформаційно-телекомунікаційної мережі Інтернет поширювати або надавати інформацію: що дозволяє визначити приналежність… військовослужбовців і військовозобов’язаних, призваних на військові збори, до Збройних Сил Російської Федерації, інших військ, військових формувань і органів … а також інформацію, що дозволяє визначити місцеперебування зазначених осіб в певний період, іншим особам».
Покарання за порушення цього закону може бути досить суворим – аж до трибуналу і тюремного ув’язнення.
2) Чи були росіяни першопрохідцями?
У країнах НАТО цим питанням перейнялися давно. Небезпеку, яку становить для військових соцмережа, підтвердив проведений фахівцями Альянсу експеримент.
Як з’ясувалося, вистачить 60 доларів і кількох фейкових акаунтів у фейсбуці, щоб дослідники змогли ідентифікувати військових, відстежити їхнє пересування і навіть переконати не підкорятися наказам.
Ці фейкові сторінки, як і облікові записи, створені й експлуатувалися дослідниками з Центру стратегічних комунікацій Альянсу, і однією з дослідницьких груп, пов’язаних з командуванням НАТО. Вони діяли як «червона команда» під виглядом військових, щоб перевірити, наскільки сильно можуть вплинути на дії солдатів у реальному світі за допомогою маніпуляцій у соціальних мережах.
Група «спробувала відповісти на три питання», – розповіла інженер з програмного забезпечення Нора Бітеніс, одна з розробників проєкту.
«Перше питання: що ми можемо дізнатися про військові навчання тільки з відкритих джерел? Що можемо знайти в мережі про учасників з даних із відкритим вихідним кодом? І чи можемо використовувати ці дані, аби вплинути на поведінку учасників щодо відданих їм наказів?»
Результат приголомшив співробітників відділу стратегічних комунікацій. За 4 тижні групі дослідників вдалося ідентифікувати 150 солдатів НАТО, розкрити місце їхнього перебування, відстежити пересування військ і навіть переконати порушити прямі накази командування. Як пояснюють експерти, у кожної людини є вразливі точки. У когось це сім’я, у когось – фінанси… Соцмережі дають маніпулятору достатньо інформації для знаходження цих точок.
«Останньою краплею» стало те, що практично всі військові бази США, зокрема і закриті, які не видно навіть на онлайн-картах Google, потрапили в мережу на початку 2018-го завдяки… наручним фітнес-трекерам. Вдалося розгледіти на онлайн-картах Google десятки точок, зокрема в пустелях, де активно займалися спортом невідомі користувачі.
Тому наразі НАТО веде напружену роботу з регламентації і обмеження доступу до інтернету для військовослужбовців.
3) Два інциденти, що змусили армію США створити правила поведінки в соцмережах
Лідером у розробці відповідних нормативів виступила американська армія.
Перші інструкції Пентагону з поведінки у соцмережах з’явилися ще 2007-го і переважно містили перелік ресурсів, якими користуватися не рекомендувалося. Але 25 лютого 2010 року випущено нову версію мережевої політики Міноборони США, де вже офіційно вказано, як саме користуватися «інтернет-ресурсами, які непідконтрольні відомству», включаючи соцмережі.
У 2012 і 2014 роках Пентагон випустив оновлений перелік рекомендацій для військових із поведінки у соцмережах. Окремим службам відомства і родам військ ставилося завдання забезпечити доступ військових до мереж, але при цьому необхідно було детально описати ризики і впровадити відповідні обмеження та правила стеження.
Причиною створення цих документів послужили два інциденти. Перший – навесні 2010 року один із морпіхів написав критичний пост про президента США Обаму, за що дістав догану і згодом був звільнений. Другий – навесні 2012 року хакери зламали один із сайтів знайомств і злили в мережу базу персональних даних, серед яких – службові поштові адреси службовців Міноборони з домену mil.
Армія США опублікувала перші правила поведінки військових у соцмережах у січні 2011-го. У всіх інструкціях, що стосуються соцмереж і інтернету, підкреслюється, що головна проблема, окрім ризиків особистої безпеки військовослужбовця, є розповсюдження секретної інформації про поточні операції (тобто відомостей про розгортання і переміщення з’єднань). Відзначається особлива небезпека користування ресурсами з геотегуванням.
4) Принц Гаррі й війна з тероризмом
Британські військові в цілому наслідували американську політику регулювання. У січні 2009-го у Великій Британії ввели в дію наказ Міноборони «Про контакти з представниками відкритих комунікацій». Наказ був жорсткий, відповідно до нього для військових заблоковано доступ до соцмереж (зокрема Facebook і MySpace), а військових в Афганістані навіть позбавили можливості користуватися Skype.
Однією з причин такого жорсткого наказу стало те, що в соціальних мережах поширили інформацію про службу в Афганістані принца Генрі Чарльза Альберта Девіда, герцога Сассекського, онука королеви Великої Британії Єлизавети II (принца Гаррі – Ред.). Ці відомості наражали на серйозну небезпеку не тільки самого принца, а і його товаришів по службі.
Скандал призвів до того, що британське оборонне відомство підтвердило права військових на соцмережі, однак анонсувало і «деякі обмеження», обґрунтувавши їх «війною з тероризмом». Надалі інструкції переписали, але вони зберегли характер «обов’язкових рекомендацій», переданих на розсуд командного складу і спрямованих головним чином на обмеження розповсюдження інформації із районів операцій на Близькому Сході.
5) Соцмережі по-французьки і правильний німецький смартфон
Перший керівний документ «Належне використання соціальних мереж» від Міноборони Франції з’явився у 2012 році, а у 2016-му – вийшло друге видання. Мережу в ньому розглядають як джерело загроз для військовослужбовців та членів їхніх сімей. Тому в документі, крім розділу, що регламентує забезпечення секретності операцій та переліку кримінальних статей за розголошення державної і службової таємниці, основний упор зроблено на забезпеченні особистої безпеки військових та їхніх родичів.
У Бундесвері до соціальних мереж ставлення досить стримане. По суті, нормативи зводяться до витягів із військових статутів, які регламентують перелік заборонених до розголошення відомостей. Для службового користування військовим із минулого року видають смартфони, позбавлені можливості доступу до інтернету.
Німецьким військовим при публікаціях у соцмережах на належність до армії нікого приховувати не зобов’язують. Але попереджають про те,що статус військового накладає і певну відповідальність: «Якщо вас можна розпізнати в соцмережах як службовця Бундесверу, ви автоматично виступаєте як і його представник. Тому завжди спілкуйтеся чесно й відкрито. І в разі помилки відкрито її визнайте».
Отже, армії різних країн сьогодні приділяють значну увагу соцмережам.
Основна мета – забезпечення особистої (антитерористичної і кримінальної) безпеки військовиків, режиму таємності й нерозповсюдження службової інформації.
До 90% інформації розвідники одержують саме з відкритих джерел.
На Полтавщині збираються судити директора ТОВ, підозрюваного в перешкоджанні діяльності Збройних Сил України, про це повідомляє пресслужба прокуратури.
Директора товариства підозрюють у перешкоджанні законній діяльності Збройних Сил України в особливий період (ч. 1 ст. 114-1 КК України) та несанкціонованому втручанні в роботу мереж електрозв’язку, що призвело до блокування інформації (ч. 1 ст. 361 КК України).
Працівники інтернет-провайдера за вказівкою свого директора встановили антени на даху будинку у Полтаві. За даними слідства налаштування роботи бездротових точок доступу на частоти спеціальних користувачів радіочастотного ресурсу України та використовувати їх для передачі сигналу абонентам на цих частотах призвело до нестійкої роботи телекомунікаційного обладнання, перебоїв у роботі станцій та втрати зв’язку пункту наведення авіації ЗСУ в Щербанях.
Така ситуація тривала з листопада 2017 року до червня 2019 року. У червні 2019 року протиправні дії були викриті співробітниками СБУ.
