Біля Парасельських островів Південно-Китайського моря відбувся інцидент за участю корабля КНР і суден В’єтнаму.
Про це повідомляє гонконгське видання The South China Morning Post.
В’єтнамське риболовецьке судно затонуло після зіткнення із китайським кораблем. На борту судна було 8 рибалок.
Команда риболовецького судна була захоплена. Інцидент стався в четвер зранку.
ще 2 риболовецьких судна В’єтнаму намагалися врятувати команду затонулого судна. Проте їх теж затримали китайці. Всі затримані разом із 2 суднами були звільнені в четвер ввечері.
КНР і В’єтнам претендують на Парасельські острови і води із ресурсами навколо них. В 1974 році ці острови були захоплені КНР. Проте В’єтнам не визнає їх приналежності до КНР.
Наступний інцидент стався в спірних водах Південно-Китайського моря, коли КНР задіяла авіацію і кораблі для супроводу есмінця США.
Про це повідомляє ресурс USNI News.
Командування ВМФ США підтвердило USNI News те, що есмінець USS Barry (DDG 52) проводив операцію підтримання свободи мореплавства біля спірних Парасельських островів, на які претендують КНР, Республіка Китай і В’єтнам.
Проте за словами американської сторони китайські сили не чинили своїми діями жодного тиску на есмінець, який би був змушений покинути спірні води раніше чим це планувалося.
Командування НВАК охарактеризувало дії есмінця USS Barry (DDG 52) як провокативні, які порушують інтереси і суверенітет КНР.
На думку КНР відповідні дії США ставлять під загрозу стабільність в даній частині світового океану. Пекін вважає такі дії неприйнятними в умовах коли увесь світ бореться із хворобою Covid-19.
Раніше в Південно-Китайському морі присутність ВМФ США підтримували десантний корабель USS America (LHA-6) і крейсер USS Bunker Hill (CG 52).
В той же час есмінець USS Barry (DDG 52) двічі здійснив прохід в Тайванській протоці. Даний крок також розглядається Пекіном в якості провокації, адже Тайванська протока розділяє КНР і Республіку Китай на острові Тайвань. Республіка Китай не визнається Пекіном і КНР вважає Тайвань своєю 23-юпровінцією.
За минулу добу збройні формування Російської Федерації 23 рази порушили режим припинення вогню.
В районі відповідальності ОТУ “Схід” противник тричі обстрілював наші позиції неподалік Авдіївки, застосовувавши міномети 120 мм та 82 мм, гранатомети різних систем та стрілецьку зброю.
Поруч з Богданівкою ворог вів вогонь по українських військовослужбовцях з мінометів 82-го калібру – 15 мін, а також гранатометів різних систем та стрілецької зброї.
З безпілотного літального апарату противник скинув постріл/гранату ВОГ-17 над позиціями Об’єднаних сил поблизу населеного пункту Гнутове.
Неподалік Старогнатівки, Пісків, Кам’янки та Мар’їнки загарбники застосовували гранатомети різних систем, великокаліберні кулемети та стрілецьку зброю.
В р.в. ОТУ “Північ” російські найманці п’ять разів вели вогонь по позиціях Об’єднаних сил поблизу Хутора Вільний з мінометів та гранатометів різних систем. Для обстрілів окупанти використали 8 мін 120-го та ВІСІМДЕСЯТ ЧОТИРИ (!!!) міни 82-го калібру.
По околицях Оріхового ворог здійснив п’ять обстрілів, застосувавши СОРОК ВІСІМ (!!!) мін 120-го калібру та ДВАДЦЯТЬ ОДНУ міну 82-го калібру, а також гранатомети різних систем, великокаліберні кулемети та стрілецьку зброю.
По населеному пункту Кримське збройні формування Російської Федерації вели вогонь зі 120 мм мінометів та гранатометів різних систем і великокаліберних кулеметів.
Захисників Новоолександрівки окупанти обстріляли з 82 мм мінометів, а оборонців Південного двічі з гранатометів різних систем, великокаліберних кулеметів та стрілецької зброї.
Внаслідок ворожих обстрілів двоє українських воїнів отримали поранення.
На злочинні дії противника наші воїни змушені були відповісти прицільним вогнем у відповідь. Лише після цього російські окупанти припиняли свою вогневу активність.
За даними розвідки, 2 травня українські військовослужбовці знищили одного російського окупанта та щонайменше двох поранили.
Від початку поточної доби в районі відповідальності оперативно-тактичного угруповання “Схід” противник з великокаліберних кулеметів та стрілецької зброї обстріляв наші позиції біля Широкиного та Богданівки. У відповідь на порушення наші воїни застосували чергові вогневі засоби, внаслідок чого ворожі провокації припинилися.
За поточну добу втрат серед українських захисників немає.
Проблема військово-патріотичного виховання молоді є надзвичайно важливою для безпеки держави. Військова агресія Росії, особливо її інформаційна складова, показала, що відсутність уваги до патріотичного виховання молоді зі сторони української влади, починаючи з часів проголошення незалежності, призвела до перетворення української молоді на об’єкт ідеологічного впливу ворожих держав.
Екс заступник командувача ССО, та один з головних ідеологів створення потужної системи територіальної оборони, генерал-майор Сергій Кривонос у своїх інтерв’ю часто наголошує про необхідність збільшення уваги патріотичному вихованню української молоді.
Державним органом, що займався б військово-патріотичним вихованням молоді, могла би стати Всеукраїнська військово-спортивна організація (далі ВСО)
ДЛЯ ЧОГО ПОТРІБНА ВСО?
Військово-спортивна організація (ВСО) необхідна для вирішення таких основних задач:
– патріотичне виховання молоді
– залучення молоді до суспільно корисної діяльності (з метою зменшення ризиків залучення молоді до кримінальних структур, вживання наркотиків, зменшення ворожого ідеологічного впливу інших держав)
– професійна військова орієнтація молоді (зацікавлення молоді військовою професією)
– початкова військова підготовка молоді
– фізичний розвиток молоді
– формування кадрового резерву кандидатів для військової служби
Варто зазначити, що ВСО не повинна зосереджувати свою діяльність тільки на військовій підготовці молоді, як це відбувалось у ДОСААФ СССР»
«Головна задача ВСО це виховати у молодої людини патріотичну свідомість і зацікавити військовою службою, навчання військовій спеціальності – це вже другорядна задача організації»
ОСОБЛИВОСТІ ВСО
Воєнізована структура
Люди молодшого підліткового та юнацького віку мають певні особливості психіки. Саме на цьому віковому етапі розвитку люди відчувають потребу бути належним до певної групи (групові цінності мають для них важливе значення); надають великого значення атрибутам та символам належності до певної групи; тяготіть до образу сили, і проявляють агресивну поведінку; прагнуть до самоствердження у групі.
Ці особливості підліткової психіки можуть мати позитивні спрямування – участь у спортивних, військово-спортивних організаціях, позитивно направлених або нейтральних групах; або навпаки, мати негативне спрямування – участь у деструктивних групах: деяких «фанатських рухах», певних релігійних субкультурах, кримінальних організаціях (участь у субкультурі «АУЕ»), та таке інше.
Тобто у більшості підлітків та юнаків існує потреба у належності до певної групи яка пропагує ідеологію культу сили (військова справа у цьому тлумаченні теж є культом сили).
Саме тому ВСО на відміну від цивільних молодіжних організацій (Пласт, спортивні організації), можуть стати тим місцем, де молодь може задовольнити своє прагнення у належності до певної субкультури/групи, що сповідує культ сили.
ВСО повинна бути воєнізованою організацією (відповідно її функціонування повинно бути прописане в законі). Воєнізований статус необхідний оскільки організація матиме саме військове спрямування, і проводитиме для молоді військово-спортивну підготовку.
ВСО повинна мати свою форму одягу і спеціальні звання (не військові!).
Під воєнізованою структурою мається на увазі не військові звання, або ВСО як частина Збройних сил – а мається на увазі зовнішні ознаки: мілітаризована форма одягу, знаки розрізнення (не військові), елементи стройової підготовки, військова спрямованість навчальних програм.
Патріотичне виховання
Іншою особливістю ВСО має бути патріотичне виховання її членів, але це не має стати пропагандою певної партійної або політичної ідеології.
Для прикладу можна привести два протилежні підходи до патріотичного виховання членів військово-спортивних організацій:
Перший – патріотичне виховання членів військово-спортивної організації на основі партійної ідеології. До цього прикладу можна віднести німецьку молодіжну організацію «Гітлерюгенд», в якій домінувало ідеологічне виховання НСДП, та сучасну російську молодіжну організацію «Юнармія» – де домінує ідеологічне виховання на основі ідеології правлячої партії Единая Россия, та релігійна ідеологія РПЦ.
Другий – патріотичне виховання членів військово-спортивної організації на основі загальних ідей любові та поваги до своєї батьківщини, дослідження власної історії. Без певної партійної ідеології. До такого прикладу можна віднести латвійську молодіжну військово-спортивну організацію «Jaunsardze» . Саме латвійський варіант і був би оптимальним для України.
Відмінність від існуючих військово-спортивних організацій
В Україні існує багато молодіжних військово-спортивних організацій, але як і з добровольчими підрозділами територіальної оборони, головними проблемами у їх діяльності є – відсутність координації, відсутність єдиної програми підготовки/навчання, відсутність спільної стратегії розвитку.
Простіше кажучи, ми маємо безліч організацій які існують самі по собі, і розвиваються на свій розсуд. Цю проблему також згадує генерал-майор Сергій Кривонос.
До чого призводить така «роздробленість» молодіжних військово-спортивних організацій можна побачити на прикладі молодіжної військово-патріотичної організації «Джура».
Джура – це всеукраїнська організація, що регулярно проводить військово-патріотичні ігри для молоді.
На діяльність організації виділяються певні кошти з місцевих бюджетів (за програмою військово-патріотичне виховання молоді), але в реальності ці заходи мають гнітючий вигляд:
– групи складаються з дітей різного віку, в одній групі можуть бути діти 11-13 років і юнаки по 20 років. Це неправильно з педагогічної точки зору;
– навчання певним військово-обліковим спеціальностям не відбуваються. По суті це найчастіше звичайні екскурсії у військові частини;
– «форма номер вісім» – якась дика суміш радянської військової форми, будівельних роб у патерні «Дубок», та дитячих «козацьких костюмів» – це не робить ігри привабливими для дітей;
– заняття/ігри не відбуваються регулярно;
– військові ігри зазвичай проводяться з елементами радянських церемоніалів: урочисті шикування, урочисті марші, танці, і обов’язкове вручення сертифікатів. Це робить ігри нудними та нецікавими для дітей.
Іншою військово-спортивною організацією яку варто згадати є ТСОУ.
Товариство сприяння обороні України лише змінивши назву з радянської ДТСАФ (ДОСААФ), замість того щоб стати військово-спортивною організацією для молоді, зберегло лише функцію допризивної підготовки. При чому за роки незалежності підготовка саме по військовим обліковим спеціальностям майже перестала проводитись, а зберіглась в основному підготовка водіїв.
Можливості ТСОУ дозволяли готувати водіїв, зв’язківців, парашутистів, і навіть водолазів. Наприклад з 1984 року в морських школах ДТСАФ СРСР, юнаки проходили навчальну 270-ти годинну програму за спеціальністю «позаштатний водолаз ВМФ»
Зараз, нажаль, робота з молоддю звелась до екскурсій у військові частини, та спортивних змагань – ніяк не пов’язаних з військовою справою
МОДЕЛІ ДЛЯ НАСЛІДУВАННЯ
Україна повинна створити власну модель військово-спортивної організації враховуючи власні фінансові ресурси, власний досвід діяльності різноманітних молодіжних об’єднань, та інші особливості нашої держави.
Але при створенні ВСО обов’язково вивчити моделі аналогічних організацій інших держав. Особливо держав колишнього «соцтабору», які мають багато спільного з нами.
Дуже вдалою є латвійська військово-спортивна молодіжна організація «Jaunsardze» – назву якої можна приблизно перекласти як «Молоді захисники». Саме латвійська модель могла б стати зразком, на основі якого можна створити українську ВСО (не скопіювати а взяти найкраще з цієї структури). В цілому у балтійських країн є багато чому повчитись у цьому напрямку.
Jaunsardze – створена у складі міністерства оборони Латвії. Її діяльність фінансується з бюджету міністерства оборони. Участь в організації можуть приймати люди починаючи з молодшого шкільного віку і до 18 років. Участь в організації для молоді безкоштовна, форму також закуповує держава.
ВИКОРИСТАННЯ ІНФРАСТРУКТУРИ ТСОУ
ТСОУ у 1991 році отримало у спадок величезну інфраструктуру: аеродроми, літаки, велику кількість автомобілів, спеціальне спорядження (в тому числі і водолазне).
На даний момент більшість інфраструктури ТСОУ перебуває в оренді, або була продана приватним особам.
Згідно даних вказаних в статті – станом на 2014 рік, у власності ТСОУ перебувало:
– 7,5 тисяч штатних працівників;
– 5078 приміщень і споруд;
– 874 гаражів та пунктів технічного обслуговування автотранспорту;
– 56 складів паливно-мастильних матеріалів;
– 53 пунктів заправки;
– 168 складов;
– 391 автодром;
– 9 аеродромів;
– 8 казарм;
– 12 полігонів;
– 98 мото- і автотрас;
– 99 колективних радіостанцій;
– 3 водні станції;
– Палац водного спорту;
– Спортивно-технічний комплекс «Чайка»
– 524 оборонно-спортивних клуба;
– 146 шкіл ТСОУ;
– 56 центрів оборонно-технічної роботи;
– 29 авіаційно-технічних спортклуби;
– 144 стрілецьких та 361 пневматичних тири;
– 367 кімнат зберігання зброї;
– Стрілецький комплекс «Снайпер».
Для створення всеукраїнської ВСО було б доцільно провести інвентаризацію майна, що залишилось у власності ТСОУ, і якщо це можливо законодавчо – передати його ВСО.
Ця інфраструктура, включаючи адміністративні будинки, аеродроми, автошколи, тири – могла б стати основою для нової молодіжної організації.
Якщо є можливість передачі інфраструктури громадської організації ТСОУ до ВСО, то після інвентаризації необхідно визначитись, яке майно та споруди можуть бути використані для підготовки молоді, а які не представляють інтерес для ВСО. Інфраструктура, в якій не має потреби для ВСО може бути продана на аукціоні, а отримані кошти спрямовані на розвиток організації.
СТРУКТУРА
ВСО доцільно утворити як молодіжну організацію у складі цивільного міністерства оборони (за новим законодавством МО України стане цивільним органом, його повноваження будуть чітко розділені з Генеральним штабом). Модель створення молодіжної організації у складі МО діє у деяких країнах Європи, зокрема і у Латвії.
Роль держави як засновника ВСО необхідна для полегшення фінансування організації з державного бюджету, та централізації управління – що повинно вирішити проблему безлічі військово-спортивних організацій, які готують молодь безсистемно, кожна за своєю програмою.
Територіально структура ВСО повинна формуватись на основі військово-адміністративного поділу країни. На сьогодні територія України поділена на чотири зони, які закріплені за чотирма оперативними командуваннями (ОК). Оперативні командування крім забезпечення функціонування підрозділів сухопутних військ , що входять у їх склад, також керують бригадами територіальної оборони та військоматами (територіальними центрами комплектування та соціального захисту), які знаходяться на їх території.
Поділ ВСО на чотири територіальні округи, що будуть відповідати межам ОК, дозволить налагодити взаємодію з військоматами, бригадами територіальної оборони, та військовими частинами цих ОК.
Також така взаємодія буде необхідна для надання матеріально технічної допомоги ВСО від військових частин, використання їх інфраструктури, надання боєприпасів для проведення стрільб членами ВСО.
ПРОГРАМА ПІДГОТОВКИ МОЛОДІ
Ідеологією ВСО повинен стати принцип «виховати і зацікавити». Це означає, що найголовнішим в роботі ВСО повинна стати задача виховати патріотичний світогляд, і зацікавити молоду людину військовою службою. Навчити військово-обліковій спеціальності це вже другорядна задача.
Відмінністю від існуючої системи підготовки ТСОУ, чи різноманітних військово-спортивних клубів, та підготовки в ВСО – повинна бути виключно військово-орієнтована.
Підготовка великої кількості водіїв у ТСОУ це ніби й не погано, в в ЗСУ спеціальність «водій» зараз найдефіцитніша. Але для чого готувати величезну кількість водіїв, якщо в армію не піде й половина з них. А ті хто підпишуть контракт, не обов’язково оберуть посаду водія.
Це економічно невигідно для держави. Для армії більш доцільно буде створити окремий навчальний центр водіїв, і готувати вже саме тих контрактників, які прийшли на посаду водія.
Інший приклад – це підготовка військово-спортивними гуртками молоді за суто спортивними напрямками: спорт це завжди добре, але заняття наприклад волейболом не є військовою спеціальністю, і якщо людині подобається «цивільний» вид спорту – то займатись ним можна у спортивних секціях, а ВСО повинна проводити саме військово-спортивну підготовку молоді.
ВСО повинна проводити підготовку у гуртках за різноманітними військово-прикладними видами спорту. При цьому необхідно враховувати схильності молодих людей, комусь подобається активні види занять, спеціальності де можна проявити лідерські якості. А хтось має схильність до технічних видів занять, для таких людей також можна запропонувати військові гуртки за їх вподобаннями. Молода людина яка стане членом ВСО зможе займатись одразу за декількома спеціальностями, наприклад вивчати стрілецьку справу, і займатись парашутною підготовкою.
Нижче описані основні напрямки військових спеціальностей, за якими молодь може займатись у гуртках ВСО:
Стрілецький гурток. В такому гуртку молодь отримуватиме навички поводження зі зброєю, навчатиметься основам стрілецької підготовки. В залежності від вікової групи, навчання в таких гуртках повинно відбуватись гвинтівками які використовують для стрільби стиснуте повітря, з дрібнокаліберними гвинтівками. А з 16 років, під керівництвом інструкторів, можна проводити стрільби з вогнепальної зброї (гвинтівок Мосіна, СКС і т.п). *До речі, ці зразки зброї ще є базах зберігання у значній кількості, що дозволить забезпечити такі гуртки зброєю. Програма підготовки може бути різною, як звичайного стрільця так і снайпера. Ці гуртки повинні стати наймасовішими в ВСО.
Гурток парашутного спорту. Як зрозуміло з назви, в таких гуртках члени ВСО будуть проходити підготовку парашутиста. Але програму підготовки необхідно відновлювати, і залучати професійних інструкторів.
Гурток спортивного орієнтування. Спортивне орієнтування, дуже важливий вид військово-прикладного спорту. Людина, яка має гарні навички спортивного орієнтування – хороший кандидат для служби у розвідувальних підрозділах.
Гурток тактичної медицини. Підготовку з тактичної медицини повинні проходити у всіх гуртках, але для молоді яка цікавиться саме таким напрямком необхідно створити окремі гуртки. Особливо такий напрямок підготовки буде цікавий для дівчат.
Гурток водолазної підготовки. Напрямок який потребує високо підготовлених інструкторів, та дорогого обладнання. Але члени ВСО які пройдуть таку підготовку будуть ідеальними кандидатами для служби у підрозділах бойових плавців. Ще в радянські часи, молодь могла пройти підготовку за відповідним напрямком в школах ДТСАФ СРСР. Пройшовши 270-ти годинний курс. У тому числі з індивідуальними дихальними апаратами замкнутого типу.
Гурток гірської підготовки. Також потребує кваліфікованих інструкторських кадрів, але діяльність таких гуртків це дасть потужний кадровий резерв підготовлених кандидатів для служби в гірсько-піхотних частинах ЗСУ.
Туристичний гурток. Молодь, що проходитиме підготовку в таких гуртках отримає навички виживання в при роді, спільних дій у лісистій та гірській місцевості. Такі молоді люди стануть бажаними кандидатами у війську.
Зараз наша держава увійшла в черговий етап фінансової кризи, бюджетні видатки будуть зменшені, в тому числі і на оборонні програми. Але в перспективі, якщо фінансова ситуація стабілізується, можна створювати військово-спортивні гуртки, що потребують великих витрат на технічне забезпечення. Наприклад:
Авіаційний гурток. В таких гуртках члени ВСО могли б проходити підготовку пілотів малої авіації. Такі програми існували і в радянській ДТСАФ. Підготовка могла б здійснюватись на малих навчальних літаках. В тому числі і українського виробництва, або навіть на легких транспортних літаках типу Ан-28, Ан-38. Створення таких клубів могло б стати поштовхом для відновлення виробництва цих літаків КБ Антонова.
Український літак Y-1 «Дельфін» одеського АРЗ
Морський гурток. Цікавий напрямок для молоді яку цікавить море. В таких гуртках члени ВСО могли б опановувати навички членів екіпажу морських суден. Навички навігації, управління морськими судами. Але для цього також необхідна закупівля катерів малої тоннажності.
За ініціативи активних громадян, в Черкасах діє Клуб юних моряків , де у досить цікавій молодь навчиться морській справі. Ініціатива дуже правильна, але сам клуб не інтегрований до якоїсь молодіжної організації, та не отримує фінансову допомогу з бюджету.
Варто згадати, що подібні клуби також існували у радянські часи. А в сучасній Україні навіть залишилась певна кількість катерів типу «Ярославець» (на фото: ), що перебувають у державній чи комунальній власності, і могли б бути передані ВСО. При потребі можна було б передати з різних відомств у власність ВСО близько 5-10 таких катерів. Наприклад управління освіти Світловодської міської ради має у власності такий катер.
Для молоді яка більш схильна до технічних і творчих видів діяльності, теж існують напрямки військово-прикладних видів спорту:
Гурток авіамоделізму (ракето моделювання). В таких гуртках підлітки можуть займатись створенням моделей літаків. Створювати і випробовувати моделі ракет. Це спосіб зацікавити молодь авіаційної інженерією, заохотити до вступу на інженерні факультети відповідних навчальних закладів. До речі відомий український конструктор, який створив проти корабельний ракетний комплекс «Нептун» – Олег Коростельов, свого часу зацікавився ракетною технікою саме в ракетомодельному гуртку.
Гурток робототехніки. Тут молодь може займатись створенням та вивченням робото технічних систем. Цей напрямок є дуже перспективним у наш час.
Гурток БПЛА. У цьому гуртку підлітки можуть вивчати будову і створювати власні безпілотні літальні апарати, а також готувати операторів БПЛА. Така спеціальність є дуже необхідною в сучасній армії.
Гурток радіоспорту (кібер спорту). Забута з радянських часів спеціалізація для молодіжних гуртків, яка навіть в наш час могла б бути відновленою – за умови створення цікавої програми для підлітків. Як матеріальна база для подібних гуртків можна використати застарілі аналогові радіостанції, що знімаються з озброєння ЗСУ. Також як сучасний елемент можна впровадити напрямок підготовки у сфері комп’ютерних технологій (кібер спорту): кібер безпека, кібернетичні операції, програмування.
Гурток журналістів. Новий напрямок, що міг би зацікавити підлітків з подібними вподобаннями. Юнацькі гуртки військової журналістики могли б висвітлювати діяльність ВСО, та Збройних сил України. Набутий досвід став би у пригоді при вступі у військові навчальні заклади на відповідні спеціальності, або для служби у частинах ІПсО.
ВЗАЄМОДІЯ З ТЕРИТОРІАЛЬНОЮ ОБОРОНОЮ
Якщо вдасться побудувати ефективну військово-спортивну організацію, і залучити у її лави значну частину молоді, то логічною буде інтеграція цієї організації з системою територіальної оборони. Тісна співпраця цих двох структур і стане тією формою, в якій громадянське суспільство буде приймати участь у обороні держави.
їЩо може дати ВСО територіальній обороні і армії?
Патріотичне виховання молоді. Найкращим кандидатом для служби у будь якій силовій структурі є ідейно мотивована людина, яка свідомо захищатиме свою Батьківщину.
Використання спільної інфраструктури. Наприклад створивши стрілецький тир у більшості районів кожної області, їх можна буде спільно використовувати і клубами ВСО і батальйонами ТрО. При цьому частково фінансування на утримання цих тирів буде надходити від приватних осіб (що не є членами ВСО), які зможуть користуватись тиром, і проходити навчання у інструкторів ВСО – сплачуючи за це власні кошти.
Інструктори ВСО можуть залучатись для проведення підготовки батальйонів /бригад ТрО під час зборів, коли кількість інструкторського складу повинна бути більшою.
Інструктори ВСО можуть одночасно проходити службу в частинах ТрО. А виконання їх основних обов’язків інструкторів дозволить підтримувати високий рівень професійної готовності.
Техніка та інфраструктура ВСО буде мобілізаційним ресурсом ТрО та армії.
При умові достатнього фінансування, морські клуби ВСО які будуть мати у розпорядженні легкі катери, у військовий час можуть передавати їх у ВМС, чи формувати на їх основі річкові патрульні підрозділи, катерні групи для охорони важливих об’єктів, чи проти диверсійної боротьби.
Якщо вистачить ресурсів для створення авіаційних гуртків, то у військовий час вони також можуть посилити ЗСУ: легкі літаки після дообладнання відповідним обладнанням зможуть використовуватись у якості розвідувальних. А при відновленні виробництва літаків типу Ан-28/38 іх можна використовувати у якості легких військо-транспортних літаків, санітарних літаків. Легкі гелікоптери можна переобладнати під санітарні.
Також при створенні авіаційних клубів ВСО доцільно розглянути передачу деяких аеродромів ПС ЗСУ у тимчасове використання молодіжній організації. У ПС є декілька резервних аеродромів, на них не дислокується авіатехніка а утримується лише штат авіаційних комендатур. Ці аеродроми використовуються як запасні.
Якщо ВСО отримає у тимчасове використання ці аеродроми, вона зможе розмістити на них декілька авіаційних клубів. Ці авіаклуби переберуть на себе функції охорони, технічного обслуговування, метеорологічного забезпечення і т.п. аеродром і на далі зможуть використовуватись як запасні, у випадку необхідності. ПС ЗСУ зможуть суттєво скоротити персонал авіаційних комендатур (залишивши тільки найнеобхідніші посади), і значно зменшити їх фінансування. Основні фінансові витрати будуть нести авіа клуби ВСО, які будуть в тому числі заробляти кошти, надаючи послуги цивільним особам стрибків з парашутом.
Однією з позитивних сторін при створенні ВСО стане можливість працевлаштування ветеранів війни з Росією. Багато учасників війни на Сході мають великий бойовий досвід, чи досвід служби, але не можуть знайти своє місце в цивільному житті. В ВСО такі люди могли б працювати інструкторами або адміністративним персоналом організації. Це дозволить зберегти досвід та соціалізувати певну кількість ветеранів.
ДЖЕРЕЛА ФІНАНСУВАННЯ
Важливим питанням є фінансування ВСО. Для регулярного проведення занять, розвитку навчальної матеріальної бази, та утримання постійного штату адміністративних працівників та інструкторів, ВСО потребує значного фінансування.
Пропонується формувати бюджет ВСО з декількох джерел:
– кошти членів організації (вартість повинна бути мінімальною, в основному для оплати форми одягу. Для деяких категорій членство в організації буде безкоштовним);
– кошти місцевих бюджетів (найбільша частина у фінансових надходжень. На функціонування ВСО кошти місцевих бюджетів будуть виділятись за існуючою зараз статтею: військово-патріотичне виховання молоді).
– кошти державного бюджету (кошти виділятимуться по статті оборона)
– кошти приватних осіб (кошти які приватні особи будуть сплачувати за навчання у інструкторів)
Про фінансування приватними особами варто розповісти детальніше. В законі про ВСО необхідно прописати право організації займатись комерційною діяльністю у сфері навчання.
На практиці це виглядатиме так: 4-5 днів на тиждень, у територіальних військово-спортивних клубах буде займатись молодь – члени організації, решта 2-3 дні буде використовуватись для надання платних послуг цивільним особам: оренда тиру, послуги інструкторів, платні курси першої медичної допомоги, платні стрибки з парашутом, курси дайвінгу, курси кінологів та багато іншого.
ВИСНОВКИ
Створення сильної держави, і сильної армії не можливе без залучення молоді. Патріотичне виховання молоді є необхідною складовою формування громадянського суспільства. Однією з форм виховання молоді, і залучення її до суспільного життя, є участь у військово-спортивних організаціях. Членство в такій організації буде цікавим молодим людям, які цікавляться військовою справою, чи активними видами дозвілля.
Створення потужної всеукраїнської молодіжної військово-спортивної організації, вирішить дві найголовніші проблеми існуючих молодіжних організацій: розрізненість та єдина система патріотичного виховання. Також дозволить зосередити фінансові ресурси на її розвиток.
22 квітня прем’єр-міністр Денис Шмигаль заявив, що Кабінет міністрів прийняв рішення продовжити карантин в Україні до 11 травня (включно).
Згодом український уряд оприлюднив детальний поетапний план виходу країни з карантину та поступове зняття обмежень. Зокрема, програма складається з п’яти послідовних етапів. Однак, за словами Дениса Шмигаля, реалізація цього плану може розпочатися з 11 травня за умови сприятливої епідемічної ситуації.
Про це Премьер міністр України Денис Шмигаль поділився з читачами на своїй сторінці у Facebook
Починаючи з 01 травня “НОВА-новини ветеранів” розпочали відстежувати ситуацію із захворюваністю на COVID-19 в Україні.
Станом на 01 травня ситуація виглядала наступним чином:
Сьогодні зафіксовано 11411 осіб, що захворіли. Як бачимо за останню добу кількість хворих в Україні зросла на 550 осіб.
01 травня 2020 року за процесуального керівництва Сарненської місцевої прокуратури Рівненської області викрито злочинну групу, яка займалася незаконним придбанням, зберіганням та обробкою бурштину (ч. 2 ст. 240-1 КК України).
Відповідне повідомлення розміщено на сайті “Офіс генпрокурора”.
Прокурори спільно з оперативниками Управління стратегічних розслідувань в Рівненській області ДСР Нацполіції та спецпідрозділом КОРД провели 8 обшуків в м. Сарни та смт. Клесів Сарненського району за адресами проживання учасників злочинної групи, у їхніх транспортних засобах, а також у місцях переробки та зберігання бурштину.
В ході обшуків вилучено понад 100 кг бурштину, у тому числі виробів та обробленого каміння, орієнтовною вартістю понад 1 млн грн. Також вилучені станки та знаряддя для обробки бурштину-сирцю і чорнову бухгалтерію.
За результатами проведених обшуків та встановлених обставин в ході досудового розслідування в порядку ст. 208 КПК України затримано особу, яка підозрюється в організації злочинного промислу.
Наразі вирішується питання про повідомлення затриманому місцевому мешканцю про підозру та готується клопотання до слідчого судді про обрання відносно нього запобіжного заходу.
У разі доведення вини, затриманому загрожує покарання у виді позбавлення волі на строк від 4 до 7 років з конфіскацією майна.
Тривають заходи із встановлення та документування інших учасників злочинної групи.
Шість років тому, 02 травня2014 року, внаслідок трагічних подій в Одесі, ціною десятків людських життів, було зупинено повзучий наступ “русской весни”. Довкола тих подій і досі тривають політичні спекуляції. Але потрібно пам’ятати, що трагічні події 02 травня стали кривавим розв’язком провокацій, розгорнутих проросійськими силами в Одесі весною 2014 року.
Уперше проросійські сили в Одесі заявили про себе 19 лютого 2014 року, коли на площі перед обласною державною адміністрацією було жорстоко розігнано мирну акцію протесту проти вбивств учасників Революції гідності в Києві. Озброєні кийками декілька сотень учасників антимайдану жорстоко побили багатьох проукраїнських активістів і журналістів.
За декілька днів по тому проукраїнські сили створили в місті самооборону. 1 березня відбулася одна з наймасштабніших в Одесі акцій останніх десятиліть – Марш миру. Близько 10 тисяч його учасників пройшли містом до генерального консульства Російської Федерації з вимогами припинити збройну агресію проти України та окупацію Криму. Під тиском громадськості депутати Одеської облради закликали до недопущення вторгнення іноземних військ в Україну. Як свідчать дані Служби безпеки України, проросійські акції в Одесі взимку-навесні 2014 року інспірувалися з Росії. Лідери одеських сепаратистів отримували прямі вказівки та інструкції щодо розхитування ситуації в місті від кураторів з Москви.
У відповідь на рішення Одеської облради, 9 березня 2014 року проросійські сили облаштували на Куликовому полі наметове містечко. Вони проводили численні акції, неодноразово закликали керівництво Росії ввести війська в Україну, водночас переслідували проукраїнських активістів. Серед організаторів акцій на Куликовому полі були громадяни Росії, зокрема Антон Раєвський, один із ватажків російських неонацистів, в майбутньому бойовик, учасник війни на Донбасі, та Євген Мефьодов, згодом засуджений за організацію заворушень в Одесі.
Напередодні 2 травня організатори протестів на Куликовому полі оголосили повну мобілізацію у відповідь на плани українських активістів пройти Маршем миру разом з футбольними фанами місцевого “Чорноморця” і харківського “Металіста”. Матч між командами мав відбутися цього дня в Одесі.
По обіді, коли колона учасників Маршу миру вирушила з Соборної площі, дорогу їм перекрили люди з Куликового поля. На вулиці Грецькій відбулися сутички. Шестеро одеситів прямо в центрі міста були буквально розстріляні проросійськими бойовиками. Однією з перших жертв протистояння став сотник “Правого сектора”, правник Ігор Іванов.
Місцеві підприємці, ресторатори, перехожі одесити, які того дня опинилися в центрі міста, підтримали учасників Маршу миру. Щоб зупинити озброєних бойовиків, зі столів і стільців вуличних кав’ярень, смітників, конструкцій зводилися барикади. Вулична бруківка ставала “набоями”, а бензин з припаркованих автомобілів використовувався для “коктейлів Молотова”.
І тут нападникам не допомогли ані травматична і вогнепальна зброя, ані лояльне ставлення міліції… За декілька годин інтенсивного вуличного протистояння, сили бойовиків вичерпалися і вони почали рятуватися втечею.
Українські активісти були сповнені рішучості покласти край діяльності заколотників в Одесі, розігнавши їх головний осередок – наметове містечко на Куликовому полі. Однак через годину після зіткнень на Грецькій вулиці вони застали порожніми намети на площі. Їх мешканці перебралися у Будинок профспілок на Куликовому полі. З даху та вікон будівлі по українських активістах почалася стрілянина, в них полетіли “коктейлі Молотова” та каміння. Криваве протистояння продовжилося. У будівлю, де отаборилися проросійські сили, так само полетіли пляшки із запальною сумішшю і бруківка.
У певний момент на маршових сходах Будинку профспілок розпочалася пожежа. Обставини її виникнення дотепер не з’ясовані. Синтетичний матеріал, що був складений під сходами, затягнув отруйним димом всю будівлю, а температура перевищувала всі критичні показники.
За результатами розслідування групи “2 травня”, у Будинку профспілок від отруєння чадним газом і через падіння з висоти загинули близько 40 осіб. Багатьох забарикадованих врятували українські активісти, буквально знімаючи їх з вікон палаючої будівлі.
Як згодом заявить експертна група “2 травня”, трагедія в Одесі – лише епізод в цілому калейдоскопі подій:
“В сенсі причин та наслідків події в Одесі не були ізольовані від подій, що відбувалися раніше в місті і в країні. Заворушенням 2 травня передувала низка подій: силова ліквідація наметового містечка Євромайдану в Одесі; барикадування входів до будинку ОДА та заклики “захистити будівлю від прибулих, чужих бойовиків”; масове побиття під стінами ОДА активістів і журналістів; спроба примусити обласну раду проголосити чергову “народну республіку” 3 березня 2014 року. Так само, знакові події відбулися після трагічної дати і були пов’язані з нею: зміна керівництва ОДА та силових структур області; заворушення та захоплення будинку міського управління міліції 4 травня; розслідування кримінальних справ різними правоохоронними органами, їх розгляд у судових інстанціях”.
Події на Грецькій вулиці та Куликовому полі коштували життя багатьом учасникам протистояння з обох сторін. Після вигнання Януковича та до початку війни на Сході України вони були найкривавішими. Втім, аналізуючи перебіг подій в країні на той час, можна дійти висновку, що спротив українців 2 травня в Одесі, а згодом і 9 травня в Маріуполі остаточно зупинив повзучу спецоперацію спецслужб Росії під назвою “русская весна”. Сьогодні Одеса, Дніпро, Харків та інші міста півдня і сходу України живуть спокійним мирним життям, на відміну від Донецька та Луганська, де покласти край проросійським заколотам не вдалося.
Щоб нав’язати власну версію трагічних подій в Одесі 2 травня 2014 року, російська пропаганда запустила міф про “одеську Хатинь”, в якому проросійських організаторів заворушень представляють “мучениками”, а українських активістів “радикалами”.
Сумна правда виглядає інакше – десятки людей стали жертвами спецоперації російських спецслужб, і навіть тепер, шість років потому, агресор не залишає сім’ї загиблих у спокої і намагається скористатися горем людей, щоб сіяти розбрат та ворожнечу в українському суспільстві.
Аби спростувати фейки російської пропаганди, “група 2 травня”, що об’єднує незалежних експертів та небайдужих одеситів, зняла документальний фільм “2 травня. Без міфів”. Про наступ “русской весны” в Одесі та обставини трагедії розповідають безпосередні учасники подій.
За офіційними даними пресцентру ООС, у квітні 2020-го внаслідок бойових дій загинули четверо воїнів-героїв.
Згадаймо поіменно найкращих синів України, що віддали свої життя за нашу незалежність.
Олексій Купріков – солдат окремої механізованої бригади ЗСУ «Холодний Яр»
Олексій Купріков народився 13 січня 1971 року. Жив у смт Черкаське Новомосковського району Дніпропетровської області. У нього була середня технічна освіта.
«На війну йти спочатку не збирався. Втім, як кажуть товариші по службі, смерть близького друга на фронті змусила Олексія переглянути свої плани. І в листопаді 2018 року він підписав контракт, саме напередодні виходу бригади на Донеччину. Він воював у Новоселівці Другій, а потім на околицях Кримського, де і загинув», – розповідають у підрозділі.
На початку служби Олексій був стрільцем – помічником гранатометника, згодом виявив бажання стати механіком-водієм, тож поїхав до навчального центру. «Він вирізнявся з більшості статечністю та виваженістю. Адже часто буває, що люди після «учєбки» скаржаться: мене, мовляв, нічому не навчили, тому я нічого не вмію. Олексій же навпаки, навіть якщо чогось і не знав, ґрунтовно та розсудливо намагався зрозуміти, як що працює, як краще полагодити техніку. І в нього це дуже добре виходило. Був спокійний, розважливий, цікавився своєю роботою. З ним було легко служити. Дуже шкода втрачати таких людей», – розповідають бойові побратими Олексія.
Загинув 49-річний солдат Олексій Купріков унаслідок ворожого обстрілу наших позицій біля селища Кримське на Луганщині, діставши множинні осколкові поранення, що виявилися несумісними з життям…
Рідні розповіли, що напередодні Олексій розмовляв із сином, у квітні мав приїхати додому у відпустку. Колеги з підрозділу кажуть, що він був уважним батьком, справжнім професіоналом та надійним другом.
Поховали Олексія поруч з його батьком. У нього залишилася дружина, 19-річний син Владислав, мама та рідна сестра, яка також служить у цій самій бригаді.
Леонід Скакуненко – солдат окремої механізованої бригади ЗСУ «Холодний Яр»
Він народився 22 квітня 1987 року у селі Лихівка П’ятихатського району Дніпропетровської області. Мав середню освіту. У 2014 році його призвали до лав Національної гвардії України.
Згодом прийшов на контракт до ЗСУ. Раніше брав участь у бойових діях у Новотроїцькому, Новоселівці Другій, на околицях Кримського.
Леонід Скакуненко з позивним «Барон» був справжнім героєм – самовідданим, патріотичним. У лютому цього року він разом з побратимами відбив напад ворожої диверсійно-розвідувальної групи, що спробувала прорватися на позиції холодноярців.
12 квітня поклав життя, воюючи з російськими окупантами на одній з найскладніших ділянок фронту. Це сталося внаслідок ворожого обстрілу позиції підрозділу з гранатомета. Тоді Леонід був на бойовому чергуванні.
У 32-річного захисника залишилася дружина, син від першого шлюбу, сестра.
Андрій Шинкарук – командир взводу окремої механізованої бригади імені Лицарів Зимового Походу
Андрій Шинкарук народився 16 липня 1991 року в Любомлі Волинської області. Там навчався в загальноосвітній школі № 3. Потім у Національному технічному університеті в Києві. До лав ЗСУ став у першу хвилю мобілізації (2014-2015), брав участь в АТО в складі 1-ї ОМпБ «Волинь». У червні 2019-го Шинкарук був призначений на посаду командира взводу до 28-ї бригади.
Офіцер загинув унаслідок ворожого обстрілу з РПГ поблизу міста Мар’їнка на Донеччині. Граната розірвалася поруч з Андрієм, коли він перевіряв позиції. Осколками йому посікло правий бік. Діставши множинні поранення, що виявилися несумісні з життям, Андрій загинув на місці…
Поховали Андрія в рідному Любомлі. Він був неодружений. Залишилися мати й чотири сестри.
Олексій Лісін – солдат окремої механізованої бригади «Холодний Яр»
Олексій Лісін народився 30 березня 1990 року в селі Гірке на Гуляйпільщині, що в Запорізькій області. До війська пішов торік.
До служби в армії працював далекобійником у Дніпрі, де мешкав з батьками. Олексій зазнав у своєму житті великої трагедії – втратив будинок та обох батьків у пожежі. Тож найбільше про що мріяв, після повернення з війни відбудувати батьківський дім. Однак увечері 28 квітня, перебуваючи на бойовому посту, його життя обірвав уламок ворожого снаряда.
В Олексія лишилися 12-річна донька від першого шлюбу Ліда, кохана дівчина Ліля, з якою планував одружитись, старенька бабуся, молодший брат Микола та старша сестра Тетяна…
Вічна слава й світла пам’ять Героям, імена яких навіки ввійшли в історію України!
Російська армія в спадок від Радянської отримала таке явище, як «нестатутні взаємовідносини між військовослужбовцями» або, простіше кажучи, дідівщину. З цим явищем боролися більшість армій пострадянських держав, але в Росії дідівщина сягнула величезних розмірів, бо була ще й помножена на інше негативне явище – так зване зємлячество.
Це найвідвертіша форма нестатутних взаємин, коли військовослужбовці об’єднуються в етнічні групи, щоб гнобити інших, хто до цих груп не входить. «Зємлячества» представників кавказьких народів (інгуші, дагестанці), буряти, чуваші та інших народів федерації траплялось, що брали «під контроль» не лише підрозділи, де служили, а й цілі військові частини з офіцерами, прапорщиками та контрактниками. Казармове хуліганство, бійки, знущання та поножів’я охоплювали чималу кількість російських гарнізонів і військових містечок.
У Росії цю «земляцьку дідівщину» назвали «феноменом» і замість того, щоб ефективно з нею боротись, почали її вивчати з наукової точки зору. Чого лише варті такі «наукові дослідження» армійських фахівців, цитую: «Сучасна військова служба не користується престижем серед призовників і солдат строкової служби – вони розглядають її як неминучий примусовий обов’язок. Основою для солдатської солідарності служать не патріотизм, вірність батьківщині і інші чинники консолідації, а регіональні земляцтва і етнічні спільноти, серед яких особливо виділяється кавказьке. Земляцтва грають суперечливу роль. Вони вважаються джерелом агресії і конфліктів». Міжетнічні сутички в армії і оцінка досвіду служби в опитуванні демобілізованих солдатів і офіцерів
Кілька років тому в російських збройних силах навіть пропонували створити «моноетнічні формування», в яких би служили виключно «зємлякі». Але від цієї ідеї відмовились. Земляцтво в армії, проблема потребує вирішення
Інший вихід російські військові чиновники побачили в тому, щоб взагалі не брати на строкову службу вихідців з північного Кавказу або хоча б зменшити їхню кількість. Наприклад, чеченців чи тих, хто мав чеченську реєстрацію, з 1994 року по 2014-й взагалі не призивали на строкову службу в лави російської армії. Чому чеченці не проходять службу в російській армії?
Потім призов відновили, хоча він був досить лімітованим – до 500 юнаків, а у 2016 році на певний час його навіть припиняли. Відтоді й до сьогодні розмір квоти не змінювався при тому, що загальний призовний контингент у Чечні перевищує 80 тисяч осіб.
У 2017 році представник російського Генштабу Євген Бурдінський оголосив, що на Північному Кавказі введений так званий інститут поручителів за призовників, які гарантують сумлінну службу підопічних. За його словами, перші поручителі з’явилися у 2014 році в Чечні. За кожним чеченським призовником є поручитель з-поміж старійшин і чиновників, який гарантує, що новобранець буде гідно нести службу, повідомило 31 грудня 2017 року РІА «Новости». Популярність армійської служби підкреслила соціальну нерівність в Чечні
Кілька останніх років у російських медіа інформація про міжетнічну дідівщину майже зовсім не з’являлась. Сумніваюсь, що інцидентів узагалі не траплялось, але про них розповідали під іншим кутом зору, наприклад, як про випадок у Забайкаллі, де строковик рядовий Раміль Шамсутдінов розстріляв вісім своїх співслужбовців. Солдат який розстріляв товаришів по службі пояснив свої дії загрозою згвалтування
В інтерв’ю російським і світовим медіа причиною цієї трагедії батьки солдата називають дідівщину, але ЗМІ приховують невеликий аспект, що все це відбувалось на етнічному підґрунті. Акценти подій зміщують для того, щоб приховати справжні причини. Сьогодні для Кремля потрібно, щоб російська армія мала вигляд монолітної, у якій вже викорінили дідівщину і «землячєство».
Росія відряджає своїх військових на декілька воєн, які тривають на цей час у світі, вихваляючись бойовою міццю і «брязкаючи зброєю» перед іншими державами. Але всередині її збройних сил і надалі існують нестатутні відносини. Це підтверджують відеокадри, які з’явились 30 квітня 2020 року в інтернеті на YouTube-каналі «Подъём».
Під відео уточнюється, що воно зняте в одній з військових частин Калінінградської області. Йдеться про те, що під час шикування уродженці Чечні змушували солдатів інших національностей скандувати різні гасла та називати їх «товариші чеченці». При цьому повідомляється, що де і коли було знято це відео невідомо.
На кадрах відео помітно, що на рукаві одного з молодиків, що стоять навпроти шеренги, крім прапора Росії, є нашивка, що нагадує прапор Чеченської республіки. При цьому інший юнак, одягнений у спортивний костюм, вітає стрій, що стоїть у коридорі, тримаючи руки в кишенях. Після цього на відео було показано, як група військовослужбовців проходить по плацу. Там повторилося все те ж саме: «Кому служите?» – «Служимо Ічкерії!»
Також там зазначено, що, згідно із законодавством РФ, органи влади невизнаної Чеченської Республіки Ічкерія (ЧРІ) внесено до списку терористичних організацій, а участь у них є кримінальним злочином.
На появу цього відеоролика в мережі миттєво відреагувала влада республіки в особі міністра з національної політики, зовнішніх зв’язків, преси та інформації Чечні Джамбулата Умарова: «Справжність цього відео з нібито військовослужбовцями-чеченцями ще треба встановити, воно цілком може бути постановочним. По-перше, звідки впевненість, що це взагалі не фейк. По-друге, чому всі тут же вирішили, що це чеченці, а не військовослужбовці інших національностей, які вирішили пожартувати таким невдалим способом? По-третє, з чого ви взяли, що цим має займатися керівництво Чеченської Республіки, а не командування цієї військової частини?» Умаров закликав не турбувати Кадирова через відео з “службовцями Ічкерії”
Від міністерства оборони РФ реакції в ЗМІ поки немає, проте медіапростір та інтернет-спільнота жваво підхопили обговорення і самого відеоролика й реакції на нього чеченської влади, тим більше, що не все гладко в стосунках глави російського уряду та лідера Чечні Рамзана Кадирова. Деякі з російських політичних і військових експертів узагалі пророкують ймовірний початок нового російсько-чеченського протистояння на північному Кавказі. І поява цього відеоролика – це, можливо, один з початкових ходів нової інформаційної війни.
У 2019 році європейській політиці Східного партнерства (СхП), що охоплює такі достатньо різні країни регіону, як Азербайджан, Вірменія, Білорусь, Грузія, Молдова та Україна, виповнилось 10 років. Це стало приводом як для оцінки зробленого, так і – найголовніше – пошуку нових цілей.
Весь 2019 рік, в ЄС та шести країнах-партнерах тривало обговорення подальшої долі СхП. Зараз наближається час прийняття рішень. Саміт СхП, запланований на червень 2020 року, через пандемію перенесений на другу половину року. Але змістовна підготовка триває.
18 березня, було опубліковано спільне комюніке Європейських інституцій щодо їх спільного бачення майбутнього СхП. Запропонований порядок денний, в цілому, відповідає інтересам України, але дива не сталось – комюніке не передбачає швидшої та глибшої інтеграції в ЄС країн, які вже уклали Угоди про асоціацію з ЄС.
Головний акцент спільного комюніке – на галузевій співпраці.
Передбачається інвестиційна підтримка розвитку Транс’європейської транспортної мережі (Trans-European Transport Network TEN-T), пропонується посилення підтримки розвитку зеленої економіки і, зокрема, відновлюваної енергії, спільний роумінг, підтримка приєднання до Єдиної зони платежів у євро (Single Euro Payments Area SEPA).
Це важливі і корисні кроки, але вони значною більшої мірою вписуються у концепцію посилення взаємозв’язків (interconnectivity), аніж в концепцію інтеграції.
Комюніке не пропонує приєднання ані до енергетичного союзу, ані до транспортного союзу, ані до цифрового ринку. Навіть поглиблення економічної інтеграції, в рамках існуючих поглиблених та всеохоплюючих зон вільної торгівлі (ПВЗВТ), описано ну дуже обережно – “селективна та поступова економічна інтеграція цих країн у внутрішній ринок ЄС, як це передбачено ПВЗВТ”.
Водночас інституції ЄС не є монолітом. Саме тому, як очікується, звіт Європейського парламенту, який завжди займав значно ліберальнішу позицію щодо поглиблення інтеграції ЄС з його сусідами, міститиме більше інтеграційних опцій, які не були згадані у спільному комюніке.
Це вже названі енергетичний союз і цифровий ринок, можливість участі в яких Україна просуває вже кілька років, а також транспортний союз, важливість якого стає дедалі очевиднішою для повноцінної реалізації можливостей зони вільної торгівлі товарами.
Головна “вишенька на тортику” пропозицій Європарламенту – ідея створення спільного економічного простору між ЄС та країнами СхП, щось на кшталт Європейського економічного простору ЄЕП (European Economic Area EEA), який діє між ЄС та Норвегією, Ісландією та Ліхтенштейном.
Створення спільного економічного простору означає доступ до внутрішнього ринку ЄС та забезпечення чотирьох економічних свобод – вільного переміщення товарів, послуг, капіталу та робочої сили.
Ця інтеграція глибша, аніж передбачають ПВЗВТ.
Чинні зони вільної торгівлі дозволяють (майже) вільне переміщення товарів, створення спільного ринку для частини секторів послуг та лібералізацію руху капіталу, тоді як про спільний ринок робочої сили взагалі не йдеться.
Але чи реально створити спільний економічний простір між усіма шістьма країнами СхП та ЄС? На мою думку, зараз це не можливо.
Азербайджан і Білорусь не є навіть членами Світової організації торгівлі, що є абсолютною передумовою для початку переговорів щодо створення навіть зони вільної торгівлі з ЄС, не кажучи вже про глибші рівні торговельної інтеграції.
Білорусь та Вірменія є членами Євразійського економічного союзу (ЄАЕС), в основі якого є митний союз, що передбачає проведення спільної зовнішньоторговельної політики, а значить й спільне укладання регіональних торговельних угод, до яких відноситься й приєднання до спільного економічного простору.
Водночас, спільний економічний простір – це цікавий та певною мірою логічний крок для України, Грузії та Молдови, тобто країн, що вже підписали Угоди про асоціацію. Хоча навіть тут виникає питання швидкості, з якою партнери готові виконувати зобов’язання, передбачені Угодою, та їхньої наполегливості у спілкуванні з ЄС для отримання кращого доступу на його спільний ринок.
Показовою тут є ситуація з Угодою про оцінку відповідності та прийнятність промислових товарів (АСАА), яку у нас охрестили “промисловим безвізом”. АСАА дозволить знизити витрати бізнесу під час експорту та імпорту промислової продукції, зокрема машин та обладнання.
Для України якнайшвидше укладання цієї угоди стало вже політичним питанням. Водночас Грузія, наприклад, питанням АСАА фактично не переймається, оскільки її експорт майже не містить продукції, на яку поширюються вимоги технічного регулювання.
Отже, створити спільний економічний простір між ЄС та країнами СхП можна лише поступово, починаючи з країн, які відповідатимуть певним передумовам і будуть зацікавлені у цьому кроці. Якщо виставити умовою готовність всіх шести країн СхП, ідея спільного економічного простору помре, не народившись.
Повернемось до України. Спільний економічний простір – це форма інтеграції, яка безумовно цікава для України, у тому числі й як етап до повного членства.
На відміну від митного союзу з ЄС, який передбачає використання спільних ввізних мит ЄС та відмову від самостійної торговельної політики, у рамках спільного економічного простору Україна збереже за собою право на проведення власної зовнішньоторговельної політики та укладання угод про вільну торгівлю з третіми країнами.
А саме це було головним проблемним пунктом та причиною критики ідеї створення митного союзу з ЄС за прикладом Туреччини.
Що країна може отримати від спільного економічного простору?
У торгівлі товарами на додаток до того, що Україна має в рамках вже чинної ПВЗВТ з ЄС, відбудеться зниження витрат торгівлі за рахунок подальшого узгодження українського законодавства з європейським та визнання цього узгодження з боку ЄС.
Відбудеться зняття обмежень у торгівлі послугами, де ПВЗВТ містить дуже багато виключень, в першу чергу з боку ЄС. Має відкритись ринок робочої сили, хоча в умовах пандемії говорити про майбутню конфігурацію ринку робочої сили ЄС досить складно.
Колись розрахунки Інституту економічних досліджень та політичних консультацій (ІЕД) щодо впливу створення ЗВТ з ЄС показували, що у довгостроковій перспективі лібералізація торгівлі призведе до приросту добробуту населення на 12%, головним чином за рахунок зниження нетарифних обмежень.
Думаю, що створення спільного економічного простору має дати принаймні такий самий ефект. Але це не “плід, що низько висить”, який легко зірвати. Це вимагатиме тривалої й наполегливої праці, зокрема й інституційної розбудови державного апарату країни. Та досвід ПВЗВТ показує, що Україна на це здатна.
Вероніка Мовчан, директор з наукової роботи Інституту економічних досліджень і політичних консультацій, керівник Центру економічних досліджень.
Стаття підготовлена в рамках проєкту “Розуміння угод про асоціацію між ЄС та Україною, Молдовою і Грузією”. Проєкт реалізується консорціумом, до складу якого входять Центр європейських політичних досліджень (Брюссель), Інститут економічних досліджень та політичних консультацій (Київ), Реформатікс (Тбілісі) та Експерт-груп (Кишинів) за фінансової підтримки Уряду Швеції.
Продовжуючи тему попередньої статті, де ми коротко розглянули історію та розвиток компоновки булпап і пробіглися по самим відомим моделям у світі, ми зазирнемо на полиці українських збройових магазинів і дізнаємося, які зразки, у компоновці булпап, можна офіційно придбати в Україні за наявності відповідного дозволу.
А що у магазинах?
Переглянувши асортимент збройових магазинів нам вдалося відшукати зразки у компоновці булпап, які можна придбати за наявності дозволу на нарізну мисливську зброю. Зазначимо одразу, що у більшості магазинів продавці спитають у вас дозвіл на купівлю (або, як кажуть мисливці – «зеленку») коли ви захочете ближче познайомитися зі зброєю, яка вас зацікавила. Але якщо у вас немає дозволу на купівлю, то продавець покаже зброю у своїх руках і відповість на всі ваші запитання. Тож, якщо ви серйозно налаштувалися на купівлю мисливського нарізного зразка, то радимо оформити дозвіл на купівлю і вже з ним вибирати ту модель, яка вам більше до вподоби. Щодо процедури оформлення дозволу, які є типи дозволів і на які види зброї можна оформити «зеленку» ми детально поговоримо у наступній статті. А повертаючись до теми доступних пересічному громадянину булпапів у наших збройових магазинах відзначимо, що вибір не дуже великий, але все ж таки є. Як вдалося з’ясувати, зброя у компоновці булпап не знайшла великої підтримки з боку громадян, зокрема мисливців та любителів практичної стрільби і не має такого попиту, як то має зброя у класичній компоновці, зокрема ARки та АК. Як токажуть – компоновка булпап на любителя. Воно й не дивно, бо майже всі зразки, що ми знаємо були створені, як штурмові гвинтівки та пістолет-кулемети виключно для військовий та поліцейських цілей, як адаптація зброї під умови ведення бою у обмеженому просторі бойових відділень бронемашин, гелікоптерів і т.д. а вже пізніше перекочували у якості «карабінів мисливських» на полички збройових магазинів.
Отже, які ж зразки компоновки булпап можна придбати? Перший і найбільш відомий «батько» сучасних булпапів – Steyer AUG у різних варіаціях, далі не менш відомий ізраїльтянин ТAVOR-21, э у нас і екстраординарний гість з Туреччини – помпова рушниця UTS-15, а також ще один турецький гладкоствольний напівавтомат – Safarms Titan Bullpup. Перед тим, як розглянути доступні різновиди варто сказати, що всі види довгоствольної нарізної зброї «цивільного» типу, які в оригіналі мають режим автоматичного вогню, доступні тільки у «обрізаному» варіанті, тобто без автоматичного режиму ведення вогню. Наприклад, якщо від народження це був пістолет-кулемет, чи автомат, то у «цивільний» обіг він потрапить вже, як карабін мисливський, з усіма обмеженнями, що стосуються загальної довжини, про що ми також поговоримо у наступній статті.
Отже, поїхали!
Steyr AUG
Як уже зрозуміло, перший у нас на огляді Steyr AUG від відомої австрійської компанії Steyr Mannlicher. Steyr AUG (нім. Armee Universal Gewehr – армійська універсальна гвинтівка). Якщо говорити про військовий зразок, то це цілий комплекс стрілецької зброї, що був створений у 1977 році компанією Steyr-Daimler-Puch (сучасна компанія Steyr Mannlicher AG). У тому самому 1977 році приймається Bundesheer’ом на озброєння, а вже з 1978 року запускається серійне виробництво. У основу AUG закладено модульну структуру, яка складається з 6-ти основних, базових блоків. На перших моделях AUGів було встановлено півторакратний оптичний приціл Swarovski, а вже пізніше дорогі приціли почали замінювати на планки Пікатіні.
Нема сенсу описувати вже купу разів описані характеристики військових зразків AUG, а також їх переваг та недоліків. Ми ж зупинимося на конкретних, цивільних моделях
https://www.youtube.com/watch?v=vwMIKiBh5gM
«Австріяк» доступний у збройових магазинах у модифікації AUG Z у калібрі .223Rem. Значення літери «Z» у абревіатурі AUG Z вказує на те, що це не військова версія, а адаптована «цивільна» версія і по суті є напівавтоматичним мисливським карабіном, як то вказано у сертифікаті відповідності. У найбільших збройових магазинах України можна зустріти модифікації з певними відмінностями, як то А2, чи А3, що будуть більше стосуватися довжини ствола, наявності руків’я переносу вогню, планок Пікатіні, які встановлено вже з заводу та інших нюансів, які стосуються тактичного обвісу. У магазинах також наявні варіації, як правосторонні, так і лівосторонні, що спрощує вибір для лівші або правші.
Одразу привертає увагу калібр .223Rem, який відрізняється від «військового» родича, який має калібр 5,56х45 NATO. На перший погляд може здаватися, що калібр .223Rem та 5,56х45 NATO два ідентичних калібри. По суті це так, але є певні відмінності, які нівелюють можливість використання штатного військового боєприпасу 5,56х45 NATO у «цивільних» карабінах під калібр .223Rem. Зрозуміло, що у «цивільних» версій відсутня можливість ведення автоматичного вогню, а залишена можливість ведення одиночного, напівавтоматичного вогню.
Автоматика карабіну базується на надійному газовідвідному механізмі з коротким ходом газового поршня. УСМ створено у вигляді окремого модуля, який розташовано у прикладі і майже повністю виготовлений з ударостійкого полімеру. До речі, для «доопрацювання» та удосконалення власного AUGа можна придбати купу різного тактичного обвісу. Також, варто зазначити, що на деяких «цивільних» зразках вже наявне різьблення для встановлення саундмодератора (глушника). У більшості випадків різьблення нарізане у моделі А3, а саме М13х1HL (лівостороннє). Якщо ж ви придбали той зразок, де відсутнє різьблення і ви таки захотіли прикрутити саундмодератор, то не варто засмучуватись, різьблення можна нарізати у сертифікованих збройових майстерень України. Ціна зразків варіюється від 69 тисяч гривень і до 95-ти, в залежності де купувати і яку модифікацію.
Ізраїльский TAR-21
24 серпня 2014 року під час військового параду, українські військові вперше продемонстрували вітчизняну версію відомої ізраїльської штурмової гвинтівки TAVOR-21 – Форт 221. Вінницька компанія Форт ще з 2009 року за ліцензією Israel Military Industries починає випуск модифікації TAVOR-21: Форт 221, Форт 222 і Форт 224.
Що цікаво, у пересічних громадян України є можливість придбати саме ізраїльський зразок TAR-21 від Israel Military Industries. Відомо, що цей зразок потрапляє на полиці через вже згадувану компанію Форт. Загадкою залишається те, де саме збирають зразки, чи в Ізраїлі, чи в Україні з ізраїльських запчастин… Але навіть якщо і збирають його в Україні, то це не знижує його якості, так як компанія Форт має достатній авторитет на збройовому ринку і збирає за ліцензією «близнюків» TAR-21.
Відомо, що розробка TAR-21 була представлена компанією Israel Military Industries у 1990-х роках під індексом «М-203». Але такий самий індекс мав підствольний гранатомет і щоб не було плутанини майбутній TAR-21 отримує назву AAR, але пізніше отримує вже свою «справжню» назву – TAR-21. У 2004 році остаточно були усунуті недоліки і TAR-21 був прийнятий на озброєння окремих підрозділів силових структур Ізраїлю. Варто зазначити, що у порівнянні з AUG карабін TAR-21 менше представлений у збройових магазинах і знайти його може бути доволі проблематично. Але за бажанням можна привезти під замовлення, тут вже все залежить від бажання і грошей.
«Цивільний» варіант TAR-21, як і AUG представлений у калібрі .223Rem, але на відміну від AUG має більш «заряджену» версію – з коліматорним прицілом у комплекті, також з шомполом і набором засобів для чистки. Корпус TAR-21 виготовлений з надміцного полімеру і легких сплавів, що гарантує захист від механічних ушкоджень під час експлуатації, у тому числі і від падінь. Також, однією з особливостей карабіну TAR-21 є можливість неповного розбирання у польових умовах без інструменту. Ще однією особливістю TAR-21 є те, що у карабіні використовуються стандартні магазини від автомату М16. На TAR-21 встановлено приціл Meprolight. Раніше встановлювалися приціли ITL Mars, але через свою дороговизну його було замінено на Meprolight. «Цивільний ізраїльтянин» має різьблення на стволі, що дає можливість встановити саундмодератор. Є можливість підібрати зразок, як то кажуть, «під себе». Навіть якщо ви стріляєте з лівого плеча, то для вас знайдеться лівостороння модифікація. А тепер про сумне. Ціна такого зразка в Україні становить близько 144 тисяч гривень, що на сьогодні є величенькою сумою для пересічного громадянина.
UTAS UTS-15
Розглянемо доволі цікавий, навіть можна сказати незвичайний зразок компоновки булпап, а саме помпова рушниця від турецької збройової компанії UTAS.
UTS-15 – гладкоствольна турецька помпова рушниця, що була розроблена ще у 2011 році компанією UTAS, як зброя для поліцейських, спецпідрозділів та для цивільного ринку. Виготовлена рушниця з ударостійкого полімеру та сплавів, що зменшують вагу зброї без втрати міцності. Головною особливістю «турка» є подвійний спарений магазин на 15 набоїв, з можливістю подачі набоїв, як з лівої, так і з правої сторони, а також з двох почергово. Друга «фішка» рушниці – це виступаючі назовні важелі подавачів, що дають можливість користувачу власноруч стискати пружину магазину, потім зафіксувати подавач у передньому положенні і швидко заряджати магазин. Також, саме положення подавачів показує залишок набоїв у магазинах, для чого на корпусі було зроблено спеціальні відмітки. До речі, рушниця має різні модифікації і по суті є універсальною, так як однаково підходить для правші або лівші. Ціна на рушницю UTS-15 доволі лояльна, але не зовсім і бюджетна, в середньому 30 тисяч гривень за такий собі «міський тактичний дробовик».
Safarms Titan Bullpup
Ну і на завершення розглянемо бюджетний турецький напівавтоматичний дробовик – Safarms Titan Bullpup. Варто відмітити, що за рахунок компоновки булпап вищезгаданий «турок» є свого роду унікальним гладкоствольним напівавтоматом, про який хтось міг тільки мріяти. Дякуючи моделі Safarms Titan Bullpup мрію можна втілити у реальність і стати щасливим власником крутезного напівавтоматичного дробовика за 22 тисячі гривень.
Отже, перезарядження рушниці відбувається за рахунок газовідвідної системи, за якою доведеться добре слідкувати і регулярно чистити, щоб механізм працював, як годинник. Живлення відбувається за рахунок коробчастого магазину, який розрахований на 2 набої ну і за класичною схемою + 1 набій у патронник. Але у комплекті йде ще один, додатковий магазин на 5 набоїв. Відмітимо, що магазин на 10 набоїв був би дуже доречним, тож сподіваємося, що виробник зверне на це увагу. Не дивлячись на те, що рушниця виготовлена з композиту та сучасних сплавів, має вагу у 4 кілограми. Чесно кажучи, це не найменший показник ваги, але і не критичний. Рушниця обладнана регульованою щокою, що встановлена у задній частині, на прикладі, яка дозволяє відрегулювати висоту під кожного користувача. Щодо прицільних пристроїв, то тут виробник пішов за класичною схемою і встановив механічні пристрої, що кріпляться на планку Пікатіні, а це означає, що за бажанням можна легко встановити коліматорний приціл. Також, варто сказати, що у комплекті, окрім зручного кейсу, йде набір змінних чоків та ключ для розбирання.
Ось такі цікаві зразки компоновки булпап можуть трапитися вам на полицях збройових магазинів.
