Через відсутність Державного фінансування Павлоградського хімічного заводу (ПХЗ), який виробляє, переробляє і утилізує ракетне паливо, звільнено 687 працівників. Зупинка заводу буде означати зупинку всієї ракетної галузі, зокрема виробництво ракет «Вільха».
Про це повідомляє Цензор.НЕТ з посиланням на директора заводу Леоніда Шимана.
«ПХЗ зараз в критичному стані – з початку року ми не отримуємо фінансування, в держоборонзамовлення 2020 року на нас і на реалізацію програм підприємства гроші досі не передбачені. … Фінансування заводу зупинено, ми були змушені звільнити від початку року 687 людей. Якщо гроші не надійдуть найближчим часом – звільнимо ще 190. Питання, навіщо і скільки буде коштувати державі відновлення виробництва?» – сказав він.
Павлоградський завод володіє технологією виробництва твердого ракетного палива. Це паливо необхідно для всіх серійних і перспективних ракет українського виробництва. Зупинка заводу буде означати зупинку всієї ракетної галузі. Крім виробництва, ПХЗ володіє технологією переробки та утилізації ракетного палива, вміє продовжувати ресурс ракет і виробляє різні види вибухівки.
«Всі ці технології протягом багатьох років були створені за рахунок коштів українських платників податків, це багато мільярдів гривень. Ми освоїли унікальні технології, якими більшість країн світу не володіє … При цьому програми виробництва не закриваються, тобто, цілком ймовірно, що ми сьогодні витрачаємо на звільнення гроші, а завтра знову будемо витрачати на набір», – пояснує директор.
У Росії аналогічний завод «Каменський» розташований недалеко від кордону України, в Кам’янсько-Шахтинському Ростовської області. Цей завод зараз працює на повну потужність.
Президент вніс зміни до Положення про проходження громадянами України військової служби у ЗСУ, зокрема зняв обмеження щодо продовження терміну служби для «досвідчених фахівців».
Указом №135/2020 абзац перший пункту 219 Положення викладено в такій редакції:
«219. Військовослужбовці, які мають високу професійну підготовку, досвід практичної роботи на займаній ними посаді, визнані військово-лікарською комісією придатними за станом здоров’я для проходження військової служби, на їх прохання і за потреби Збройних Сил України можуть бути залишені на військовій службі понад граничний вік перебування на військовій службі на строк до п’яти років».
Нова редакція прибрала з тесту пункту обмеження, яке не дозволяло продовжувати службу понад граничний вік перебування в запасі та у військовому резерві, визначений для відповідної категорії військовослужбовців.
Стара редакція: «219. Військовослужбовці, які мають високу професійну підготовку, досвід практичної роботи на займаній ними посаді, визнані військово-лікарською комісією придатними за станом здоров’я для проходження військової служби, на їх прохання і за потреби Збройних Сил України можуть бути залишені на військовій службі понад граничний вік перебування на військовій службі на строк до п’яти років, але не більше граничного віку перебування в запасі та у військовому резерві, визначеного статтею 28 зазначеного Закону для відповідної категорії військовослужбовців».
Стаття 28 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу» визначає такий граничний вік перебування в запасі та у військовому резерві:
– для солдатів, сержантів, молодших та старших офіцерів – 60 років;
– для вищого офіцерського складу (генерали та адмірали) – 65 років.
Нагадаємо, що граничний вік перебування на службі визначений статтею 22 закону та складає для солдатів, сержантів та молодших офіцерів 45 років, старших офіцерів – 50 років, генералів – 60 років. В особливий період, що діє зараз, він встановлюється на рівні граничного віку перебування в запасі та у військовому резерві.
Президент змінами до Положення про проходження громадянами України військової служби дозволив переводити військових в інші частини, у т.ч. з пониженням у посаді, без їх згоди, повідомляє ukrmilitary.com
Зокрема президентським указом №135/2020 від 10 квітня 2020 року абзац другий пункту 257 Положення викладено в новій редакції:
«Для доукомплектування Збройних Сил України в особливий період просування військовослужбовців по службі здійснюється без дотримання вимог пунктів 85, 87 цього Положення, а призначення військовослужбовців на рівнозначні та нижчі посади здійснюється без згоди військовослужбовців, за винятком випадків, визначених пунктом 112 цього Положення».
Виділеного тексту у старій редакції цього пункту не було.
Що стосується згаданих у новому тексті обмежень визначених пунктом 112, то він забороняє переміщати військовослужбовця без його згоди у таких випадках:
– неможливість проходження військовослужбовцем військової служби у місцевості, до якої його переміщують, відповідно до висновку (постанови) військово-лікарської комісії;
– неможливість проживання членів сім’ї військовослужбовця за станом здоров’я в місцевості, до якої його переміщують, відповідно до документів, які це підтверджують;
– потреба у догляді за непрацездатними чи хворими батьками, дружиною (чоловіком) або особами, які виховували його з дитинства замість батьків і були визнані опікунами та мешкають окремо від сім’ї військовослужбовця, відповідно до документів, які це підтверджують.
Міністр оборони Андрій Таран ліквідував Проєктний офіс, що працював над реалізацією реформ, які адаптували армію до стандартів НАТО, зокрема це система електронних закупівель, закупівлі через структури НАТО, реформа харчування, речового та медичного забезпечення та ін.
Про це йдеться у наказі Міноборони № 120 від 10 квітня 2020 року. Новим «провідником» реформ визначено “Директорат політики у сфері оборони Міністерства оборони України”
Що таке Проєктний офіс реформ? Від початку військового конфлікту на сході України навесні 2014 року волонтери відігравали ключову роль у підтримці Збройних Сил України. Їхня діяльність отримала високу оцінку та підтримку влади, зокрема Президента України.
У листопаді 2014 року вісім волонтерів із проекту «Волонтерський десант» стали консультантами Міністерства оборони України. Їхнім завданням було підсилення й оптимізація роботи МОУ та його структурних підрозділів, служб і, зокрема, департаменту держзакупівель.
«Волонтерський десант» заклав основи інституційних змін у МОУ, і вже на початку 2015 року реформи стали набувати системного характеру. У серпні 2015-го наказом міністра було створено Проектний Офіс Реформ – консультаційно-дорадчий орган, метою якого стало комплексне та експертне ведення процесу реформування.
Окрім вже згаданих реформ, офіс працював над управління державними підприємствами, що належать Міністерству оборони України, розробкою нової системи житлового забезпечення, реформуванням системи забезпечення пальним, розвитком професійного сержантського корпусу, впровадження програмно-проєктного управління в систему оборонного планування, методологічне супроводження трансформації системи об’єднаного керівництва силами оборони та військового управління.
До речі, щодо останнього – 31 березня Андрій Таран скасував наказ Мінообjрони від 29 березня 2019 року про трансформацію об’єднаного керівництва силами оборони і військового управління в Збройних Силах України, що теж викликало неоднозначні реакції.
“Наказую, визнати таким, що втратив чинність як реалізований, наказ Міністерства оборони України від 29 березня 2019 року №141 “Про трансформацію системи об’єднаного керівництва силами оборони та військового управління у Збройних Силах України”.
«Саме робота Офісу реформ була драйвером змін і давала надію багатьом професіоналам усередині системи не втрачати надію. При цьому ПОР завжди мав найвищий рівень довіри країн-партнерів. Через це уряд Великої Британії виділяв фінансування на експертів, уряд Сполучених штатів прив’язав виділення другої частини суми військової допомоги у 125 млн дол США зокрема до реалізації реформи закупівель. А уряд Канади був готовий надати значне фінансування на розширення роботи команд реформ саме за моделлю ПОР», – прокоментувала рішення Андрія Тарана ексзаступниця міністра оборони Аліна Фролова.
Нагадаємо, що Андрій Таран прославився, тим, що у день призначення зробив заяву що «цілковита адаптація ЗСУ до стандартів НАТО найближчим часом недосяжна». Потім була ще заява – мов слова міністра не правильно сприймають і Міноборони не відвертається від НАТО.
Потім стало відомо про призупинення реформи харчування, що згодом підтвердилось та була офіційна заява про відмову від її повної реалізації та перехід на змішану стару-нову систему й повернення старих принципів закупівлі послуг.
У кінці березня очільниця Офісу реформ Олеся Фаворська повідомила про фактичне блокування його роботи – виселення з будівлі міністерства, блокування перепусток, звільнення працівників. У відповідь на резонанс, у Міноборони заявили, що той офіс нічого особливого не робив, і взагалі вони не дотримуються трудової дисципліни.
10 квітня у питанні Офісу поставили крапку, до речі дуже тихо – просто оприлюднили наказ.
Реформи, що тепер впроваджуються – це продовження служби «особливо цінним кадрам» на 5 років понад граничну межу «списання» у відставку (генерали зможуть служити до 70 років) та переведення військових без їх згоди в інші військові частини, в т.ч. з пониженням у посаді.
Вночі з ручних протитанкових гранатометів та кулеметів великого калібру гібридні збройні формування Російської Федерації обстріляли наші позиції поблизу села Тарамчук на Донеччині, а зранку — поблизу села Кримське, Водяне.
Внаслідок обстрілів 12 квітня один захисник України загинув, ще один воїн був поранений.
13 квітня збройні формування Російської Федерації вогневої активності не проявляли.
Про це повідомляє Командування Об’єднаних Сил.
На тимчасово окупованих територіях Донецької та Луганської областей проросійській бандитський режим продовжує поширювати неправдиву інформацію з метою дискредитації Об’єднаних сил.
Намагаючись перекласти відповідальність за свої злочини на українську владу, окупанти через власні інформаційно-пропагандистські ресурси поширюють сфабриковані повідомлення, достовірність яких перевірити неможливо. Прикриваючись карантинними заходами, вже тривалий час рашисти не пропускають через КПВВ представників моніторингової Місії ОБСЄ, що унеможливлює отримання об’єктивної інформації про ситуацію на непідконтрольній уряду України території. Користуючись ситуацією, що склалася російські маріонеткові пропагандисти звинуватили військовослужбовців Об’єднаних Сил у буцімто причетності до загибелі та поранення мирних мешканців одного із населених пунктів тимчасово окупованої частини Донеччини. Схоже, що за навою «мирні мешканці» російські пропагандисти намагаються замаскувати реальні бойові втрати своїх гібридно-терористичних сил, бо це повністю вписується в російську концепцію «громадянської війни Наукраїні».
Подібні маніпуляції інформацією для кремлівських пропагандистів є традиційними. Вдаючись до дезінформації, вони намагаються відвернути увагу місцевого населення від стрімкого погіршення соціально-економічної, епідеміологічної та криміногенної ситуації на окупованих ними територіях України.
11 квітня через контрольні пункти в’їзду-виїзду на територію України в’їхали три особи. У зворотному напрямку лінію зіткнення перетнула одна особа.
12 квітня 1961 року Юрій Гагарін став першою людиною в світовій історії, що здолала земне тяжіння і здійснила політ у космічному просторі. Ракета-носій «Восток» із кораблем «Восток-1», на борту якої перебував Юрій Гагарін, була запущена з космодрому Байконур. Після 108 хвилин польоту Гагарін успішно приземлився в Саратовській області, неподалік від міста Енгельс.
Через рік, 12 квітня 1962 року, Указом Президії Верховної Ради СРСР день польоту Юрія Гагаріна в космос був оголошений святом — Днем космонавтики.
Міжнародною федерацією повітроплавання на знак першого польоту людини в космос 12 квітня проголошено “Міжнародним днем польоту людини в космос” (International Day of Human Space Flight).
Після розпаду СРСР у Росії та деяких інших пострадянських країнах День космонавтики перейменували у “Всесвітній день авіації та космонавтики”.
В Україні 12 квітня відзначається як День працівників ракетно-космічної галузі України.
Згадаємо перших українців, які взяли активну участь у освоєнні космосу.
Попович Павло Романович -перший українець у космосі.
Попович Павло Романович народився 5 жовтня 1930 в селі Узин, Білоцерківського району.
Після війни навчався у школі № 1, працюючи кочегаром на заводі. Після школи вступив до ремісничого училища в Білій Церкві, вивчився на столяра.
1947 року вступив до Магнітогорського індустріального технікуму, який закінчив 1951 року. Паралельно займався у місцевому аероклубі .
1954 року закінчив Качинське військове авіаційне училище льотчиків.
1960 року зарахований до загону радянських космонавтів – Група ВПС № 1.
Перший політ на космічному кораблі «Восток-4» здійснив 12 – 15 серпня 1962. В ті роки багато що було вперше. Це також був перший у світі одночасний політ двох пілотованих кораблів. Космічний корабель «Восток-3» пілотував Андріян Ніколаєв.
Під час групового польоту були проведені перші експерименти з радіозв’язку між екіпажами двох кораблів у космосі і взаємне фотографування, виконана широка програма науково-технічних і медико-біологічних експериментів. Попович провадив орієнтацію корабля в просторі за допомогою системи ручного управління. В ході польоту 12 серпня 1962 року Павло Попович на прохання Сергія Корольова виконав пісню “Дивлюсь я на небо та й думку гадаю”, яка стала першою піснею, виконаною в космосі. За успішне здійснення першого у світі групового космічного польоту і проявлені при цьому мужність і героїзм Павло Попович отримав перше звання Героя Радянського Союзу.
1968 року він закінчив Військово-повітряну інженерну академію імені М. Є. Жуковського.
Вдруге Павло Попович, спільно з бортінженером Юрієм Петровичем Артюхіним, у якості командира екіпажу космічного корабля «Союз-14», працював у космосі з 03 до 19 липня 1974 року.
05 липня 1974 «Союз-14» провів стиковку з науковою станцією «Салют-3», що знаходилася на орбіті з 25 червня 1974 року.
Політ космічного комплексу «Салют-3» – «Союз-14» продовжувався 15 діб. За час польоту космонавти досліджували геолого-морфологічні об’єкти земної поверхні, атмосферні утворення і явища, фізичні характеристики космічного простору, провели медико-біологічні дослідження з вивчення впливу чинників космічного польоту на організм людини і визначення раціональних режимів роботи на борту станції.
За політ на орбітальній станції «Салют-3» і космічному кораблі «Союз-14» Павлу Поповичу повторно присвоєне звання Героя Радянського Союзу.
Помер Павло Романович 9 вересня 2009 у м.Гурзуф (АРК, Україна).
Космонавт номер “ноль”.
Валентина Бондаренка, як і інших космонавтів, випробовували самотністю і тишею. Згідно з розкладом тренувань закінчувалася десята доба перебування в сурдобарокамері в НДІ-7 ВПС (нині Інститут авіаційної і космічної медицини). Тиск повітря в сурдобарокамері було знижено в півтора рази, а концентрацію кисню підвищили до 40%. Під час завершення одного з медичних тестів Валентин зробив помилку: після того, як він зняв закріплені на тілі датчики і протер місця їх закріплення змоченим у спирті ватним тампоном, необережно його викинув. Вата потрапила на спіраль електроплитки і миттєво спалахнула. В атмосфері, яка складалася майже з чистого кисню, вогонь швидко поширився на всю камеру. На космонавтові загорівся вовняний тренувальний костюм. Швидко відкрити сурдобарокамеру не було неможливо через великий перепад тиску. Коли камеру відкрили, Валентин Бондаренко був ще живий. Доправили космонавта до Боткінської лікарні, де лікарі 8 годин боролися за його життя. Валентин Васильович Бондаренко помер від опікового шоку за 19 днів до першого космічного польоту Юрія Олексійовича Гагаріна.
Валентин Васильович Бондаренко народився 16 лютого 1937 року в Харкові, в сім’ї начальника цеху Харківської хутряної фабрики. Батько пішов з перших днів війни на фронт, а Валентин, разом з матір’ю, жив під час німецької окупації в Харкові.
Під час навчання в старших класах школи №93 він ще й займався в Харківському аероклубі.
Закінчивши школу в 1954 році, вступив до Ворошиловградського військово-авіаційного училища. В 1956 році переведений в Грозненське училище, а звідти – в Армавірське, яке закінчив у 1957 році. Проходив службу в авіаційних частинах ВПС Прибалтійського військового округу.
З атестаційного листа льотчика-винищувача: «Працьовитий. Літати любить, в польотах НЕ втомлюється … Літає сміливо, грамотно, впевнено».
28 квітня 1960 року був зарахований до першого загону радянських космонавтів. В списку із 29 «перших» його прізвище четверте.
З 31 травня 1960 року проходив підготовку до космічного польоту на кораблі «Восток» (в/ч 26266, Москва).
Трагічно загинув 23 березня 1961 року. Похований в Харкові, де жили його батьки, на 10-му (Філіпповському) міському кладовищі. На обеліску викарбувано напис: «Світлій пам’яті від друзів-льотчиків». Тільки в 80-х роках минулого століття з’явилася приписка: «-космонавтов СРСР»
Валентин Васильович Бондаренко був одружений, мав сина Олександра. Після його загибелі дружина ще кілька років жила і працювала в «Звьоздном», а потім із сином переїхали до рідних у Харків. Вдові виплачували близько ста рублів на місяць, поки сину не виповнилось шістнадцять.
В архіві ВПС зберігається виписка з наказу: «Забезпечити сім’ю старшого лейтенанта Бондаренко всім необхідним, як сім’ю космонавта. 15.04.61». Зі слів сина, більше ніхто про вдову космонавта Валентина Васильовича Бондаренка не згадував.
Перші відомості про загибель Валентина Бондаренка з’явилися “на Заході» тільки в 1980 році.
У Радянському Союзі вперше відомості про Бондаренка з’явилися в 1985 році в книзі Марка Галлая «З людиною на борту» та в статті Ярослава Голованова, надрукованій в газеті «Ізвєстія» в 1986 році.
Перша українка в космосі.
Робе́рта Лінн Бо́ндар народилася в родині етнічних українців 04 грудня 1945, Су-Сент-Марі, (Онтаріо, Канада).
Батьки Лінн Бондар походять родом з м. Городенка, що на Івано-Франківщині.
Володіє українською мовою. З дитинства мріяла стати вчителькою. Батько обладнав для неї домашню лабораторію, де Роберта Лінн проводила різноманітні біологічні досліди. У школі дівчинка захопилася астрономією: спостерігала за зірками, читала наукову та фантастичну літературу.
Після закінчення школи навчалася в Університеті Ґвелф (1969). Докторську дисертацію в галузі медицини захистила в Торонтському університеті. Працювала в галузі неврології.
Вирішивши стати астронавтом, опанувала пілотування літаком. Працювала у військово-медичній школі Університету Макмастер у Гамільтоні, Університеті Західного Онтаріо, Медичному Центрі Бостону (США).
Зарахована до загону астронавтів у 1984 році. Пройшла підготовку до космічного польоту в NASA (США).
Космічний політ у складі місії STS-42 Роберта Лінн Бондар здійснила 22-30 січня 1992 року.
Це був 45-й запуск американської космічної системи «Спейс Шаттл» і 14-й політ космічного човника «Діскавері». Політ тривав 8 днів 1 годину 15 хвилин.
У ході польоту було проведено ряд експериментів у космічній лабораторії «Спейслаб».
Екіпаж “човника” провів більше 40 наукових експериментів у галузі матеріалознавства, медицини та біології, а також два військово-прикладних експерименти для Міністерства оборони США. Головне завдання експериментів було вивчення впливу низької гравітації на живі організми, щоб отримати оцінку, наскільки ймовірно уникнути генетичних змін при пілотованих міжпланетних польотах.
Біологічні експерименти включали перевірку адаптації астронавтів до невагомості, дослідження змін у вестибулярному апараті, перевірку роботи зору і слуху, які піддаються впливу космічного випромінювання.
Один із дослідів в галузі рослинництва показав, що під час космічного польоту насіння проростає швидше, ніж на Землі.
Місія була продовжена на один день, що дозволило в більшому обсязі здійснити експеримент з вирощування кристалів йодиду ртуті.
Р.Л.Бондар стала першою канадською жінкою-астронавтом , першою лікаркою-неврологінею, а також першою українкою, яка побувала у космосі.
Перший космонавт незалежної України.
88-й старт в рамках програми “Спейс Шаттл” і 24-й космічний політ американського космічного човника «Колумбія» розпочався 19 листопада 1997 року. На цьому космічному кораблі здійснив свій перший політ Леонід Каденюк – перший космонавт незалежної України.
Мета місії полягала у виведенні на навколоземну орбіту і повернення на Землю наукового супутника Спартанець−201−4. Також були проведені деякі інші наукові експерименти.
Політ тривав 15 днів 16 годин 34 хвилин і проходив на висоті 270-280 кілометрів від поверхні Землі
Астронавти місії STS-87 приземлилися 05 грудня 1997 року.
Леоні́д Костянти́нович Каденю́к народився 28 січня 1951 року в селі Клішківці, Хотинського району, Чернівецької області в сім’ї сільських вчителів.
Після закінчення середньої школи зі срібною медаллю у 1967 році вступив до Чернігівського вищого військового авіаційного училища льотчиків (ЧВВАУЛ), яке закінчив у 1971 році.
У серпні 1976 року відібраний до загону радянських космонавтів у групу багаторазової космічної системи «Енергія-Буран».
У 1977–1979 роках пройшов загальнокосмічну підготовку і отримав кваліфікацію космонавта-випробувача, а з 1983 року — космонавт-випробувач групи багаторазової космічної системи «Буран».
У 1988–1990 роках пройшов інженерну та льотну підготовку як командир радянського космічного човника «Буран»
У період 1990–1992 років за повною програмою пройшов підготовку як командир транспортного корабля «Союз-ТМ».
Під час підготовки до космічних польотів та в процесі випробувальної роботививчив космічні кораблі «Союз», «Союз-ТМ», БТКК «Буран», Орбітальну станцію «Салют», частково орбітальний комплекс «Мир» та американський багаторазовий транспортний космічний корабель (БТКК) «Space Shuttle».
Брав участь у розробці та випробуванні авіаційно-космічних систем, у їх ескізному та макетному проектуванні, а також у льотних випробуваннях систем.
Літав на більше ніж 50 типах та модифікаціях літаків різного призначення.
За час підготовки до космічних польотів пройшов підготовку з проведення наукових експериментів на борту космічних літальних апаратів у найрізноманітніших напрямках: біологія, медицина, метрологія, екологія, дослідженні природних ресурсів Землі із космосу, геології, астрономії, геоботаніки.
Відібраний до групи космонавтів Національного космічного агентства України у 1995 році.
Готуючись до польоту у космос, із квітня по жовтень 1996 року працював науковим співробітником відділу фітогормонології Інституту ботаніки імені М. Г. Холодного НАН України.
Леонід Каденюк пройшов підготовку в NASA до космічного польоту на американському космічному кораблі багаторазового використання «Колумбія» місії STS-87 як “спеціаліст з корисного навантаження”. Дублером Каденюка був Ярослав Пустовий.
З 19 листопада по 5 грудня 1997 року здійснив космічний політ на американському БТКК «Колумбія» у складі місії “STS-87”.
Раптово помер від серцевого нападу 31 січня 2018 року під час традиційної ранкової пробіжки ще до прибуття «швидкої допомоги».
Похований на Байковому цвинтарі в Києві (ділянка №42а).
За заслуги перед Українською державою у розвитку космонавтики, визначний особистий внесок у зміцнення міжнародного співробітництва в космічній сфері 03 грудня 1999 року нагороджений відзнакою Президента України «Герой України» з врученням ордена «Золота Зірка».
Перша українка у відкритому космосі.
Гайдема́рі (Гайді-Марія) Стефани́шин-Па́йпер, українка за походженням, народилася 07 лютого 1963 року у Сент-Пол (Міннесота, США). Батько родом з Львівщини.
Закінчила 1980 року середню школу Дерам-Гол (Derham Hall High School) у Сент-Полі. 1984-го закінчила Массачусетський технологічний інститут зі ступенем бакалавра за спеціальності машинобудування; 1985 отримала ступень магістра з тієї ж спеціальності. У червні того ж року вступила до Військово-морських сил США. Проходила військову службу у військово-морському флоті як офіцер-інженер.
01 травня 1996 року зарахована до групи астронавтів NASA (NASA-16) як кандидат на політ у складі місії. 1998-го закінчила підготовку та прийнята до Відділу астронавтів NASA
Політ у космос здійснила у складі місії STS-115 на космічному човнику багаторазового використання «Атлантіс» за програмою «Спейс Шатл». Це був 116-й запуск системи «Спейс Шатл» і 27-й політ човника «Атлантіс». Політ тривав 11 днів 19 годин 7 хвилин.
Завданням місії були доставка та встановлення на МКС нових сонячних батарей, заміна обладнання.
За встановлення батарей відповідала саме Стефанишин-Пайпер, яка стала восьмою жінкою астронавтом NASA та першою українкою, що здійснила вихід у відкритий космос загальною тривалістю в 12 годин 8 хвилин.
15 листопада 2008 року в складі екіпажу «Індевор», у рамках місії STS-126, американо-українська астронавтка Гайдемарі Стефанишин-Пайпер стала першою українкою, яка полетіла в космос і працювала у відкритому космосі вдруге.
Метою місії була підготовка Міжнародної космічної станції до постійної роботи на її борту екіпажу із шести осіб замість трьох, як було раніше. В програму польоту входило проведення на зовнішній поверхні станції робіт з обслуговування і дооснащення, в яких активну роль брала астронавтка.
Політ тривав 14 діб.
30 листопада шаттл «Індевор» зробив посадку на авіабазі «Едвардс» у штаті Каліфорнія.
Уперше за 108-річну історію «Пласту» учасники цього масового руху відзначають чергову річницю онлайн водночас у різних куточках України — від Львова до Харкова.
Слово пласт взято як аналог англійського «скаутинг», що перкладається як «розвідка» і походить від назви козаків-пластунів, які пересувалися по-пластунськи – плазом, виконуючи функції розвідників у козацькому війську.
«Пласт» – це українська скаутська організація, мета якої сприяти всебічному патріотичному самовихованню української молоді на засадах християнської моралі. Він з’явився як аналог скаутського руху 1911 року. 12 квітня 1912 року у Львові вихованці одного із засновників «Пласту» Олександра Тисовського вперше склали Пластову присягу. Саме ця дата відтоді й відзначається. Засновниками організації були Олександр Тисовський, Петро Франко та Іван Чмола.
Пластуни відзначилися своєю активною участю у розбудові та захисті своєї держави, були активними учасниками визвольного руху та війн за незалежність УНР та ЗУНР у ХХ столітті й продовжують захищати кордони України на Сході в наш час. За час російсько-української війни загинуло п’ятеро з пластунів: Марко Паславський, Віктор Гурняк, Євген Подолянчук, Микола Гордійчук, Андрій Білик.
Серед відомих вихованців «Пласту» – Любомир Гузар, Богдан Гаврилишин, Любомир Романків, Борис Ґудзяк, Квітка Цісик, Гайдемарі Стефанишин-Пайпер, Кетрін Винник, Ярослав Ажнюк, Настя Станко, Соломія Бобровська та інші.
Сьогодні «Пласт» — найбільша та найстаріша українська скаутська організація, яка діє у багатьох країнах світу, об’єднуючи пластунів України й української діаспори.
Протягом року пластуни проводять понад 100 виховних таборів різної спеціалізації (летунська, морська, військова, спортивна, мандрівна, виховно-вишкільна). Окрім таборів, відбуваються акції різного спрямування — спортивні змагання спартакіади, змагання з пішого мандрівництва «Стежками героїв» та «Осінній рейд», мистецько-інтелектуальні змагання «Орликіада», Фестиваль пластової творчості «День пластуна», передача Вифлеємського вогню миру й багато іншого.
З початком карантину «Пласт» припинив проводити живі зустрічі, вишколи та інші заняття для молоді. Та це не завадило найбільшій молодіжній організації України й надалі займатися вихованням юнацтва. Пластуни проводять лекції, майстер-класи, ігри в прямому ефірі як для дітей від 2-х років, так і для своїх друзів-волонтерів.
Спілкування в онлайн-режимі різноманітне та цікаве й теми занять, зазвичай, пов’язані з навичками, що здобувають діти на звичайних пластових сходинах (щотижневих заняттях). Наприклад, орієнтування на місцевості, складання наплічника чи в’язання вузлів, а також патріотичне виховання, основи менеджменту чи економіки, екологічне виховання тощо. А для найменших – онлайн-театри та майстер-класи з виготовлення іграшок.
Сину,ти чуєш мене?,-зв‘язок перервався і у слухавці лунали лише довгі гудки. Як краплі води, вони розмірено відбивались в її серці,відраховуючи секунди.
Брате, чому? Вона впала біля його тіла, розуміючи,що вже нічого не зробити…Її дихання на мить зупинилось від усвідомлення того,що могла зарадити,та не встигла,не змогла.
І таких багато. Лік йде на сотні, тисячі.Тих, хто пішов за межу за власним бажанням. Бо не зміг забути, прийняти, змиритись з тим, що пережив. Бо неможливо повернутись з війни і наступного дня жити так, ніби нічого не було. Життя ділиться на «до» і «після». І цю правду треба прийняти, побачити і боротись. За те, щоб момент «після» не закінчився занадто рано.
На відстані дзвінку
За статистикою, життя самогубством покінчило понад 1000 армійців. Це і діючі військовослужбовці і ветерани. І це дуже приблизна цифра. На жаль, точні статистичні дані засекречені.
Гаряча лінія довіри Lifeline Ukraine почала функціонувати 14 жовтня 2019 року. Її відкриття—велике, як для засновника, ірландця Пола Ніланда, так і для всіх, хто долав цей шляхо поряд із ним.
Його команда—психологи, які побували в АТО, дружини військових, капелани. Люди, які вислухають, і, головне, зрозуміють. Бо бачили, відчували, переживали те, що і людина на другому боці лінії.
Дзвонять з багатьох причин – самотність, нерозуміння близьких, втрата роботи, відчуття, що тебе не сприймають в суспільстві, стан «поламаності».
Зі слів одного з військовослужбовців, який побажав лишитись анонімом: «Ти повертаєшся звідти іншою людиною, з іншим мисленням і поглядами на життя. Ти стаєш більш цинічним, життя втрачає кольори, усе стає чорно-білим. Але, знаєш, коли вертаєшся додому, глибоко всередині наростає радість від того, що тебе чекає сім‘я, що скоро побачиш коханих, обіймеш їх, усвідомиш, що не сам. Правда, радість ця швидко поступається місцем страху—за майбутнє, чи зможу адаптуватись, забути чи хоча б змиритись з усіма тими жахами, які назавжди лишаються у пам‘яті та серці. А ще відчуваєш гордість, героїзм. Чомусь, здається, що люди мають відноситись до тебе, як до героя, це ж нормально, правда? Ми ж ціною свого життя захищаємо мирне населення. Та, насправді, всі реагують або байдужістю, або дивляться як на мавпочку в зоопарку— в очах суміш цікавості і страху. Багато хто говорить,що ніхто пене туди не гнав, сам захотів, а тепер усі мають перед тобою бігати… Але ж, якщо усі будуть так думати ,хто з піде на війну? Намагаюсь щось довести, але марно…Це сильно б‘є, викликає злість, розпач..безліч емоцій. А ще стає дуже образливо. Бо ти йшов на війну заради свого народу, країни, яким по суті цього не потрібно. Люди не цінують. Держава – лише робить вигляд, що ми їй небайдужі. Пільги? Так, не сперечаюсь. Та, хіба тяжко було спростити процедуру отримання тих самих пільг? Чому ми маємо вистоювати довжелезні черги за тим, що заслужили кров‘ю?
Деякі з моїх товаришів розлучились через деякий час після повернення… Жінки перестали їх розуміти, їх дратували зміни в чоловіках, і, замість підтримати, вони виставляли довгий список претензій, не розуміючи, що військовому потрібна підтримка і розуміння, плече, яке не дасть упасти… На жаль, жінки не витримували і подавали на розлучення..
Уявляєш, як це боляче і важко? Ти воюєш за своїх близьких, за простих людей ,за те, щоб вони жили у мирі, а по суті виходить, що це нікому не потрібно? Бо одна наша поява викликає відторгнення, замовляє людей вийти зі своєї зони комфорту… Для чого усе це, якщо життя поламане? Для чого жити далі?»
Насправді, військових, які повернулись із зони проведення бойових дій, дійсно, подекуди, не дуже сприймають в суспільстві. Багато роботодавців, почувши, що людина повернулась з АТО, відмовляють їй. Військовий відчуває, що єдине місце, де йому будуть раді—це війна. Як би сумно це не звучало. Тобто, єдиний вихід – або повернутись туди, де можеш загинути, або покінчити життя самогубством.
Саме для них —героїв, які розчарувались, існує Lifeline.
Це не психолог у прямому значенні цього слова. Так, подзвонивши на лінію, ви спілкуєтесь із людиною з психологічною освітою. Але ця людина швидше за все побувала там же, де і ви та знає не зі слів, що таке війна. Людина, яка спілкуватиметься з вами не бачитиме вас, не оцінюватиме вас, не ставитиме діагнозів. Вона вислухає. Стільки, скільки буде потрібно. Хвилину, п‘ять, годину, десять, дванадцять годин, щоб ви зрозуміли, що потрібні і важливі. Що самогубство—не вихід.
Ніхто, окрім нас
Ми зобов‘язані допомогти і врятувати. Родичі, кохані, друзі —ви перші повинні подати руку допомоги. Поговорити, вислухати, посміятись та поплакати разом. Дайте герою відчути, що він не зайвий на мирній землі, що його люблять і завжди чекають.
Якщо ваш коханий, брат, батько, син не йде на контакт, закривається, нервує, на бажає розмовляти та більшу частину часу проводить наодинці, порадьте йому подзвонити на лінію довіри. Наришіть номер і просто покладіть біля нього. Швидше за усе, ваш родич скептично до цього віднесеться, будьте наполегливими і водночас м‘якими, не заставляйте, але підштовхуйте.
7333-запишіть цей номер і при потребі дзвоніть. Деколи достатньо, щоб просто вислухали та дали пораду. Деколи один дзвінок, одна розмова може врятувати життя.
Головний ворог ЗСУ залишається на окупованому Сході України і за східним кордоном, тому найважливіше — не допустити вірус в частини в зоні бойових дій.
Для українських військових пандемія коронавірусу стала ще одним фронтом, на якому допомога армійців необхідна країні. У всіх країнах світу збройні сили підключили до боротьби з COVID-19. Але нашій армії долати ворога внутрішнього, інфекційного, доводиться одночасно з зовнішнім — проросійськими бойовиками на Сході України. Втім військові готові допомагати цивільному населенню і водночас не пускати вірус в окопи.
Про це «ТСН.Тиждень» поспілкувався з міністром оборони України Андрієм Тараном.
Пане Андрію, чи вистачає в армії засобів, щоб контролювати цю хворобу? Наскільки міністерство оборони готове до піку пандемії і чи готові військові шпиталі приймати цивільних пацієнтів?
— Необхідності у нас наразі немає. Мене завіряють всі цивільні лікарі, що необхідності залучати військових немає. Водночас, ми готові. Але, на відміну від інших країн, Збройні Сили України наразі ведуть бойові дії. В інших країнах такого не відбувається. У нас іде війна на Сході країни. Ми перебуваємо у стадії війни, і кожного дня я отримую доповіді, що у нас люди або поранені, з’являються нові, або хтось гине. Це головна відмінність ситуації, в якій перебувають ЗСУ, порівняно з іншими країнами. Тому для мене, скажу відверто, найбільш гострим залишається питання війни на Сході.
— На Ваш погляд, чи реально дотримуватись на фронті таких заходів безпеки, як соціальна дистанція та інші? Це ж нереально, як на мене.
— Абсолютно вірно. Безумовно, якщо у нас з’явиться коронавірус в тих частинах, які задіяні у бойових діях, які перебувають на передовій, це буде дуже-дуже важко. Саме тому ми здійснюємо всі можливі заходи для запобігання коронавірусу у ЗСУ. На сьогодні ми маємо вже п’ять випадків COVID-19 в Збройних Силах, і один випадок, коли людина загинула. Але всі ці випадки пов’язані з людьми не на передовій, а з тими, хто перебуває в тилу. Два випадки захворювання виявили серед офіцерів у Києві. Один випадок, коли людина померла, це працівниця котельні військової частини у Івано-Франківській області, вона спілкувалась з кимось і була заражена під час спілкування. Випадків у частинах, які ведуть бойові дії, у нас немає. Водночас ми вживаємо всі заходи для контролю ситуації. По-перше, всі військовослужбовці постійно, коли заходять на територію частини, проходять термоконтроль з допомогою інфрачервоних термометрів. По-друге, всі, хто перебуває в штабах, обмежили кількість відряджень, службових нарад, і, за можливістю, спілкуються за допомогою засобів зв’язку. Крім того, ми постійно здійснюємо дезінфекцію за допомогою штатних засобів РХБЗ (радіаційний, хімічний, біологічний захист), як територій, прилеглих до військових частин, так і об’єктів інфраструктури на територіях військових містечок. Зокрема, за добу близько 500 кв. м ми здійснюємо дезінфекцію своїми штатними силами. В районі ООС ми вже розгорнули чотири польових госпіталя, — про всяк випадок, якщо буде необхідність у додаткових ліжкомісцях. В ООС також працюють зараз лікарі, яких ми направили додатково для контролю над ситуацією. В резерві у нас перебувають більше 40 лікарсько-сестринських бригад, які будуть задіяні у випадку необхідності. Тобто, робимо все можливе для контролю, запобігання, а також для забезпечення готовності у випадку, якщо ситуація погіршуватиметься і зачепить, у тому числі, військових у зоні ООС.
— Тобто, ви гарантувати не можете, що вірус не потрапить до окопів, але робите все можливе, щоб цього не сталося?
— Абсолютно все, щоб ЗСУ уберіглися від коронавірусу — це наше основне завдання.
— Ви сказали про застосування штатних засобів РХБЗ (радіаційний, хімічний, біологічний захист). Як це відбувається, і які саме засоби використовуються для дезінфекції?
— Я сьогодні прочитав, що у нас було направлено 5 тонн рідини дезінфікуючої до Італії. У ЗСУ зараз кожного дня використовується близько 50 тонн цієї рідини, щоб проводити дезінфекцію.
— Це розчин з вмістом хлору?
— Так, це хлорна рідина, яку ми виготовляємо самі.
— Ви сказали, поки що немає потреби застосовувати військових для допомоги цивільним в боротьбі з COVID-19. Це стосується й дезінфекційних заходів в інтересах, скажімо так, цивільній інфраструктурі?
— Водночас ми готові надавати сприяння в підтриманні правопорядку за допомогою патрулювання. Щодня близько 70-80 патрулів у нас здійснюють патрулювання, але це патрулювання, яке ми здійснюємо поблизу військових містечок і в місцях, де мешкають військові. Для того, щоб дотримуватись всіх вимог накладених урядом обмежень.
— Якщо станеться різке погіршення ситуації, як про це кажуть закордонні фахівці, чи готові ЗСУ надати свої військові шпиталі для цивільних коронавірусних пацієнтів?
— Безумовно. По-перше, ми завжди готові. Це наш прямий обов’язок. Але, в першу чергу, якщо така ситуація виникне, ми в першу чергу розраховуємо, що наші шпиталі використовуватимуться для потреб лікування військовослужбовців всіх формувань, і ЗСУ, і МВС, і Нацгвардії, і прикордонників. Саме для допомоги людям в погонах ми маємо використовувати всі наші можливості.
— Чи вистачає захисних засобів для військовослужбовців і для військових медиків?
— Відверто кажучи, ні. Не вистачає. Для того, щоб всіх забезпечити індивідуальними засобами у необхідній кількості, не вистачає. Але ми ведемо роботу, і дуже вдячні керівництву держави, яке виділяло від самого початку, від першого літака, який прилетів з Китаю (з допомогою), нам було виділено значну кількість засобів. Крім того, в нас є три пересувні мобільні лабораторії для тестів. Лабораторії з унікальними можливостями. Одна лабораторія зорієнтована для допомоги МОЗ і проведення таких тестувань на західному напрямку. І по одній лабораторії на Донецькому і Луганському напрямках. Вони там зараз фізично розташовані — у Донецькій і Луганській областях. Ми десь близько сотні тестів закупили — йдеться про тести, розроблені та закуплені в Інституті молекулярної біології у Києві. Якщо ці тести пройдуть успішні випробування, ми будемо їх закуповувати для наших лабораторій масово.
— Скільки таких тестів потребує армія? Є приблизна цифра?
— Ми тестування проводимо не самі, а з МОЗ, і вони рахують, скільки необхідно тестів. Лабораторії тестують не тільки військових, а й задовольняє потреби всього цивільного населення.
— Я вважаю, що в нас зараз війна на два фронти — є ворог на Сході України, це російська армія та її найманці, і є мікроскопічний ворог, коронавірус, всередині країни, і армія бореться з двома ворогами одночасно. Ви поділяєте цю думку?
— Так, абсолютно. На одному з засідань Кабміну я сказав: «Якщо ви зараз розмірковуєте лише над тим, як боротись з внутрішнім ворогом, то ми воюємо на два фронти». Внутрішній, безумовно, коронавірус, і зовнішній, бо, дійсно, ми боремося з ворогом на фронті. Мене спитали, який ворог для нас більш небезпечний. Я відповів, що для нас більш небезпечний той ворог, який стріляє. Він вбиває напевно.
— Якщо це так, чи є якісь ознаки того, що Росія якимось чином планує скористається критичною ситуацією з COVID-19? Або вона вже нею користується?
— Я не думаю, що вони можуть якось скористатись ситуацією, оскільки вони самі з цим коронавірусом борються. Безумовно, вони замовчують кількість хворих на коронавірус на окупованих територіях Донецької та Луганської областей, безумовно вони замовчують кількість заражених у себе в країні. Але, за таких умов переходити до активних і повномасштабних бойових дій — це безглуздя, і вони на це не підуть.
— Тобто, можна вважати, що, в якомусь сенсі, ця ситуація відтерміновує масштабний наступ противника або його активізацію?
— Я б сказав, що Збройні Сили завжди готові у будь-якій ситуації дати відповідну відсіч.
— Скільки зараз людей хворих на коронавірус є на окупованій території, чи є якісь дані?
10 квітня 2020 року видано Указ Президента України № 135 «Про внесення змін до Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України», яким внесено такі зміни:
– виключено підставу звільнення з посад і зарахування у розпорядження військовослужбовців, яким повідомлено про підозру у вчиненні злочину у сфері службової діяльності, але до яких не застосовано запобіжні заходи кримінального провадження;
– унормовано порядок укладення перших контрактів з громадянами, які мають ступінь вищої освіти не нижче бакалавра та приймаються на військову службу за контрактом осіб офіцерського складу;
– унормовано порядок надання відпусток в особливий період та визначення їх тривалості, виходячи з віддаленості від місця проходження військової служби;
– внесено правки технічного характеру для усунення невідповідностей законодавчим актам вищої юридичної сили, виключення суперечливих норм між різними пунктами Положення.
Разом з тим, у деяких засобах масової інформації та в соціальних мережах заявлено про звуження Указом Президента України прав військовослужбовців щодо призначення в особливий період на посади без їх згоди (у тому числі і на нижчі посади).
Зазначені заяви не відповідають дійсності, оскільки правова норма щодо переміщення військовослужбовців на інші посади після оголошення мобілізації і внаслідок проведення організаційних заходів (в першу чергу перехід на штати і структури воєнного часу) вже існувала з початку воєнних дій у 2014 році та закріплено у:
– пункті 256 Положення — «у разі потреби доукомплектування Збройних Сил військовослужбовці до закінчення організаційних заходів призначаються на інші посади (у тому числі і нижчі) без згоди військовослужбовця, за винятком випадків визначених пунктом 112 (деякі сімейні обставини та поважні причини)» (норма запроваджена 14.07.2015 Указом Президента № 417);
– пункті 118 Положення — «У разі неможливості призначення військовослужбовців, які вивільняються, на рівнозначні посади вони призначаються на нижчі посади (не більше як на один ступінь чи за їх згодою більше ніж на один ступінь)» (норма запроваджена 14.11.2016 Указом Президента № 503);
– пункті 112 Положення — «Військовослужбовець може бути переміщений на нове місце служби у випадках, визначених пунктом 82 Положення (у тому числі на нижчі посади), без згоди військовослужбовця, за винятком наступних випадків:
Неможливість проходження військовослужбовцем військової служби у місцевості, до якої його переміщують, відповідно до висновку (постанови) військово-лікарської комісії;
Неможливість проживання членів сім’ї військовослужбовця за станом здоров’я в місцевості, до якої його переміщують, відповідно до документів, які це підтверджують;
Потреба у догляді за непрацездатними чи хворими батьками, дружиною (чоловіком) або особами, які виховували його з дитинства замість батьків і були визнані опікунами та мешкають окремо від сім’ї військовослужбовця, відповідно до документів, які це підтверджують.
Зазначені норми запроваджено в порядок проходження військової служби на виконання вимог статті 4 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу», ст.1, 3, 4, 11, 14 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Зміна до пункту 257 Положення, внесена Указом Президента України від 10.04.2020 № 135, не запроваджує нових норм, а лише виключила невідповідність цього пункту вимогам законодавства.
Головне управління персоналу Генерального штабу Збройних Сил України
