22 квітня прем’єр-міністр Денис Шмигаль заявив, що Кабінет міністрів прийняв рішення продовжити карантин в Україні до 11 травня (включно).
Згодом український уряд оприлюднив детальний поетапний план виходу країни з карантину та поступове зняття обмежень. Зокрема, програма складається з п’яти послідовних етапів. Однак, за словами Дениса Шмигаля, реалізація цього плану може розпочатися з 11 травня за умови сприятливої епідемічної ситуації.
Про це Премьер міністр України Денис Шмигаль поділився з читачами на своїй сторінці у Facebook
Починаючи з 01 травня “НОВА-новини ветеранів” розпочали відстежувати ситуацію із захворюваністю на COVID-19 в Україні.
Станом на 01 травня ситуація виглядала наступним чином:
Сьогодні зафіксовано 11411 осіб, що захворіли. Як бачимо за останню добу кількість хворих в Україні зросла на 550 осіб.
01 травня 2020 року за процесуального керівництва Сарненської місцевої прокуратури Рівненської області викрито злочинну групу, яка займалася незаконним придбанням, зберіганням та обробкою бурштину (ч. 2 ст. 240-1 КК України).
Відповідне повідомлення розміщено на сайті “Офіс генпрокурора”.
Прокурори спільно з оперативниками Управління стратегічних розслідувань в Рівненській області ДСР Нацполіції та спецпідрозділом КОРД провели 8 обшуків в м. Сарни та смт. Клесів Сарненського району за адресами проживання учасників злочинної групи, у їхніх транспортних засобах, а також у місцях переробки та зберігання бурштину.
В ході обшуків вилучено понад 100 кг бурштину, у тому числі виробів та обробленого каміння, орієнтовною вартістю понад 1 млн грн. Також вилучені станки та знаряддя для обробки бурштину-сирцю і чорнову бухгалтерію.
За результатами проведених обшуків та встановлених обставин в ході досудового розслідування в порядку ст. 208 КПК України затримано особу, яка підозрюється в організації злочинного промислу.
Наразі вирішується питання про повідомлення затриманому місцевому мешканцю про підозру та готується клопотання до слідчого судді про обрання відносно нього запобіжного заходу.
У разі доведення вини, затриманому загрожує покарання у виді позбавлення волі на строк від 4 до 7 років з конфіскацією майна.
Тривають заходи із встановлення та документування інших учасників злочинної групи.
Шість років тому, 02 травня2014 року, внаслідок трагічних подій в Одесі, ціною десятків людських життів, було зупинено повзучий наступ “русской весни”. Довкола тих подій і досі тривають політичні спекуляції. Але потрібно пам’ятати, що трагічні події 02 травня стали кривавим розв’язком провокацій, розгорнутих проросійськими силами в Одесі весною 2014 року.
Уперше проросійські сили в Одесі заявили про себе 19 лютого 2014 року, коли на площі перед обласною державною адміністрацією було жорстоко розігнано мирну акцію протесту проти вбивств учасників Революції гідності в Києві. Озброєні кийками декілька сотень учасників антимайдану жорстоко побили багатьох проукраїнських активістів і журналістів.
За декілька днів по тому проукраїнські сили створили в місті самооборону. 1 березня відбулася одна з наймасштабніших в Одесі акцій останніх десятиліть – Марш миру. Близько 10 тисяч його учасників пройшли містом до генерального консульства Російської Федерації з вимогами припинити збройну агресію проти України та окупацію Криму. Під тиском громадськості депутати Одеської облради закликали до недопущення вторгнення іноземних військ в Україну. Як свідчать дані Служби безпеки України, проросійські акції в Одесі взимку-навесні 2014 року інспірувалися з Росії. Лідери одеських сепаратистів отримували прямі вказівки та інструкції щодо розхитування ситуації в місті від кураторів з Москви.
У відповідь на рішення Одеської облради, 9 березня 2014 року проросійські сили облаштували на Куликовому полі наметове містечко. Вони проводили численні акції, неодноразово закликали керівництво Росії ввести війська в Україну, водночас переслідували проукраїнських активістів. Серед організаторів акцій на Куликовому полі були громадяни Росії, зокрема Антон Раєвський, один із ватажків російських неонацистів, в майбутньому бойовик, учасник війни на Донбасі, та Євген Мефьодов, згодом засуджений за організацію заворушень в Одесі.
Напередодні 2 травня організатори протестів на Куликовому полі оголосили повну мобілізацію у відповідь на плани українських активістів пройти Маршем миру разом з футбольними фанами місцевого “Чорноморця” і харківського “Металіста”. Матч між командами мав відбутися цього дня в Одесі.
По обіді, коли колона учасників Маршу миру вирушила з Соборної площі, дорогу їм перекрили люди з Куликового поля. На вулиці Грецькій відбулися сутички. Шестеро одеситів прямо в центрі міста були буквально розстріляні проросійськими бойовиками. Однією з перших жертв протистояння став сотник “Правого сектора”, правник Ігор Іванов.
Місцеві підприємці, ресторатори, перехожі одесити, які того дня опинилися в центрі міста, підтримали учасників Маршу миру. Щоб зупинити озброєних бойовиків, зі столів і стільців вуличних кав’ярень, смітників, конструкцій зводилися барикади. Вулична бруківка ставала “набоями”, а бензин з припаркованих автомобілів використовувався для “коктейлів Молотова”.
І тут нападникам не допомогли ані травматична і вогнепальна зброя, ані лояльне ставлення міліції… За декілька годин інтенсивного вуличного протистояння, сили бойовиків вичерпалися і вони почали рятуватися втечею.
Українські активісти були сповнені рішучості покласти край діяльності заколотників в Одесі, розігнавши їх головний осередок – наметове містечко на Куликовому полі. Однак через годину після зіткнень на Грецькій вулиці вони застали порожніми намети на площі. Їх мешканці перебралися у Будинок профспілок на Куликовому полі. З даху та вікон будівлі по українських активістах почалася стрілянина, в них полетіли “коктейлі Молотова” та каміння. Криваве протистояння продовжилося. У будівлю, де отаборилися проросійські сили, так само полетіли пляшки із запальною сумішшю і бруківка.
У певний момент на маршових сходах Будинку профспілок розпочалася пожежа. Обставини її виникнення дотепер не з’ясовані. Синтетичний матеріал, що був складений під сходами, затягнув отруйним димом всю будівлю, а температура перевищувала всі критичні показники.
За результатами розслідування групи “2 травня”, у Будинку профспілок від отруєння чадним газом і через падіння з висоти загинули близько 40 осіб. Багатьох забарикадованих врятували українські активісти, буквально знімаючи їх з вікон палаючої будівлі.
Як згодом заявить експертна група “2 травня”, трагедія в Одесі – лише епізод в цілому калейдоскопі подій:
“В сенсі причин та наслідків події в Одесі не були ізольовані від подій, що відбувалися раніше в місті і в країні. Заворушенням 2 травня передувала низка подій: силова ліквідація наметового містечка Євромайдану в Одесі; барикадування входів до будинку ОДА та заклики “захистити будівлю від прибулих, чужих бойовиків”; масове побиття під стінами ОДА активістів і журналістів; спроба примусити обласну раду проголосити чергову “народну республіку” 3 березня 2014 року. Так само, знакові події відбулися після трагічної дати і були пов’язані з нею: зміна керівництва ОДА та силових структур області; заворушення та захоплення будинку міського управління міліції 4 травня; розслідування кримінальних справ різними правоохоронними органами, їх розгляд у судових інстанціях”.
Події на Грецькій вулиці та Куликовому полі коштували життя багатьом учасникам протистояння з обох сторін. Після вигнання Януковича та до початку війни на Сході України вони були найкривавішими. Втім, аналізуючи перебіг подій в країні на той час, можна дійти висновку, що спротив українців 2 травня в Одесі, а згодом і 9 травня в Маріуполі остаточно зупинив повзучу спецоперацію спецслужб Росії під назвою “русская весна”. Сьогодні Одеса, Дніпро, Харків та інші міста півдня і сходу України живуть спокійним мирним життям, на відміну від Донецька та Луганська, де покласти край проросійським заколотам не вдалося.
Щоб нав’язати власну версію трагічних подій в Одесі 2 травня 2014 року, російська пропаганда запустила міф про “одеську Хатинь”, в якому проросійських організаторів заворушень представляють “мучениками”, а українських активістів “радикалами”.
Сумна правда виглядає інакше – десятки людей стали жертвами спецоперації російських спецслужб, і навіть тепер, шість років потому, агресор не залишає сім’ї загиблих у спокої і намагається скористатися горем людей, щоб сіяти розбрат та ворожнечу в українському суспільстві.
Аби спростувати фейки російської пропаганди, “група 2 травня”, що об’єднує незалежних експертів та небайдужих одеситів, зняла документальний фільм “2 травня. Без міфів”. Про наступ “русской весны” в Одесі та обставини трагедії розповідають безпосередні учасники подій.
За офіційними даними пресцентру ООС, у квітні 2020-го внаслідок бойових дій загинули четверо воїнів-героїв.
Згадаймо поіменно найкращих синів України, що віддали свої життя за нашу незалежність.
Олексій Купріков – солдат окремої механізованої бригади ЗСУ «Холодний Яр»
Олексій Купріков народився 13 січня 1971 року. Жив у смт Черкаське Новомосковського району Дніпропетровської області. У нього була середня технічна освіта.
«На війну йти спочатку не збирався. Втім, як кажуть товариші по службі, смерть близького друга на фронті змусила Олексія переглянути свої плани. І в листопаді 2018 року він підписав контракт, саме напередодні виходу бригади на Донеччину. Він воював у Новоселівці Другій, а потім на околицях Кримського, де і загинув», – розповідають у підрозділі.
На початку служби Олексій був стрільцем – помічником гранатометника, згодом виявив бажання стати механіком-водієм, тож поїхав до навчального центру. «Він вирізнявся з більшості статечністю та виваженістю. Адже часто буває, що люди після «учєбки» скаржаться: мене, мовляв, нічому не навчили, тому я нічого не вмію. Олексій же навпаки, навіть якщо чогось і не знав, ґрунтовно та розсудливо намагався зрозуміти, як що працює, як краще полагодити техніку. І в нього це дуже добре виходило. Був спокійний, розважливий, цікавився своєю роботою. З ним було легко служити. Дуже шкода втрачати таких людей», – розповідають бойові побратими Олексія.
Загинув 49-річний солдат Олексій Купріков унаслідок ворожого обстрілу наших позицій біля селища Кримське на Луганщині, діставши множинні осколкові поранення, що виявилися несумісними з життям…
Рідні розповіли, що напередодні Олексій розмовляв із сином, у квітні мав приїхати додому у відпустку. Колеги з підрозділу кажуть, що він був уважним батьком, справжнім професіоналом та надійним другом.
Поховали Олексія поруч з його батьком. У нього залишилася дружина, 19-річний син Владислав, мама та рідна сестра, яка також служить у цій самій бригаді.
Леонід Скакуненко – солдат окремої механізованої бригади ЗСУ «Холодний Яр»
Він народився 22 квітня 1987 року у селі Лихівка П’ятихатського району Дніпропетровської області. Мав середню освіту. У 2014 році його призвали до лав Національної гвардії України.
Згодом прийшов на контракт до ЗСУ. Раніше брав участь у бойових діях у Новотроїцькому, Новоселівці Другій, на околицях Кримського.
Леонід Скакуненко з позивним «Барон» був справжнім героєм – самовідданим, патріотичним. У лютому цього року він разом з побратимами відбив напад ворожої диверсійно-розвідувальної групи, що спробувала прорватися на позиції холодноярців.
12 квітня поклав життя, воюючи з російськими окупантами на одній з найскладніших ділянок фронту. Це сталося внаслідок ворожого обстрілу позиції підрозділу з гранатомета. Тоді Леонід був на бойовому чергуванні.
У 32-річного захисника залишилася дружина, син від першого шлюбу, сестра.
Андрій Шинкарук – командир взводу окремої механізованої бригади імені Лицарів Зимового Походу
Андрій Шинкарук народився 16 липня 1991 року в Любомлі Волинської області. Там навчався в загальноосвітній школі № 3. Потім у Національному технічному університеті в Києві. До лав ЗСУ став у першу хвилю мобілізації (2014-2015), брав участь в АТО в складі 1-ї ОМпБ «Волинь». У червні 2019-го Шинкарук був призначений на посаду командира взводу до 28-ї бригади.
Офіцер загинув унаслідок ворожого обстрілу з РПГ поблизу міста Мар’їнка на Донеччині. Граната розірвалася поруч з Андрієм, коли він перевіряв позиції. Осколками йому посікло правий бік. Діставши множинні поранення, що виявилися несумісні з життям, Андрій загинув на місці…
Поховали Андрія в рідному Любомлі. Він був неодружений. Залишилися мати й чотири сестри.
Олексій Лісін – солдат окремої механізованої бригади «Холодний Яр»
Олексій Лісін народився 30 березня 1990 року в селі Гірке на Гуляйпільщині, що в Запорізькій області. До війська пішов торік.
До служби в армії працював далекобійником у Дніпрі, де мешкав з батьками. Олексій зазнав у своєму житті великої трагедії – втратив будинок та обох батьків у пожежі. Тож найбільше про що мріяв, після повернення з війни відбудувати батьківський дім. Однак увечері 28 квітня, перебуваючи на бойовому посту, його життя обірвав уламок ворожого снаряда.
В Олексія лишилися 12-річна донька від першого шлюбу Ліда, кохана дівчина Ліля, з якою планував одружитись, старенька бабуся, молодший брат Микола та старша сестра Тетяна…
Вічна слава й світла пам’ять Героям, імена яких навіки ввійшли в історію України!
Російська армія в спадок від Радянської отримала таке явище, як «нестатутні взаємовідносини між військовослужбовцями» або, простіше кажучи, дідівщину. З цим явищем боролися більшість армій пострадянських держав, але в Росії дідівщина сягнула величезних розмірів, бо була ще й помножена на інше негативне явище – так зване зємлячество.
Це найвідвертіша форма нестатутних взаємин, коли військовослужбовці об’єднуються в етнічні групи, щоб гнобити інших, хто до цих груп не входить. «Зємлячества» представників кавказьких народів (інгуші, дагестанці), буряти, чуваші та інших народів федерації траплялось, що брали «під контроль» не лише підрозділи, де служили, а й цілі військові частини з офіцерами, прапорщиками та контрактниками. Казармове хуліганство, бійки, знущання та поножів’я охоплювали чималу кількість російських гарнізонів і військових містечок.
У Росії цю «земляцьку дідівщину» назвали «феноменом» і замість того, щоб ефективно з нею боротись, почали її вивчати з наукової точки зору. Чого лише варті такі «наукові дослідження» армійських фахівців, цитую: «Сучасна військова служба не користується престижем серед призовників і солдат строкової служби – вони розглядають її як неминучий примусовий обов’язок. Основою для солдатської солідарності служать не патріотизм, вірність батьківщині і інші чинники консолідації, а регіональні земляцтва і етнічні спільноти, серед яких особливо виділяється кавказьке. Земляцтва грають суперечливу роль. Вони вважаються джерелом агресії і конфліктів». Міжетнічні сутички в армії і оцінка досвіду служби в опитуванні демобілізованих солдатів і офіцерів
Кілька років тому в російських збройних силах навіть пропонували створити «моноетнічні формування», в яких би служили виключно «зємлякі». Але від цієї ідеї відмовились. Земляцтво в армії, проблема потребує вирішення
Інший вихід російські військові чиновники побачили в тому, щоб взагалі не брати на строкову службу вихідців з північного Кавказу або хоча б зменшити їхню кількість. Наприклад, чеченців чи тих, хто мав чеченську реєстрацію, з 1994 року по 2014-й взагалі не призивали на строкову службу в лави російської армії. Чому чеченці не проходять службу в російській армії?
Потім призов відновили, хоча він був досить лімітованим – до 500 юнаків, а у 2016 році на певний час його навіть припиняли. Відтоді й до сьогодні розмір квоти не змінювався при тому, що загальний призовний контингент у Чечні перевищує 80 тисяч осіб.
У 2017 році представник російського Генштабу Євген Бурдінський оголосив, що на Північному Кавказі введений так званий інститут поручителів за призовників, які гарантують сумлінну службу підопічних. За його словами, перші поручителі з’явилися у 2014 році в Чечні. За кожним чеченським призовником є поручитель з-поміж старійшин і чиновників, який гарантує, що новобранець буде гідно нести службу, повідомило 31 грудня 2017 року РІА «Новости». Популярність армійської служби підкреслила соціальну нерівність в Чечні
Кілька останніх років у російських медіа інформація про міжетнічну дідівщину майже зовсім не з’являлась. Сумніваюсь, що інцидентів узагалі не траплялось, але про них розповідали під іншим кутом зору, наприклад, як про випадок у Забайкаллі, де строковик рядовий Раміль Шамсутдінов розстріляв вісім своїх співслужбовців. Солдат який розстріляв товаришів по службі пояснив свої дії загрозою згвалтування
В інтерв’ю російським і світовим медіа причиною цієї трагедії батьки солдата називають дідівщину, але ЗМІ приховують невеликий аспект, що все це відбувалось на етнічному підґрунті. Акценти подій зміщують для того, щоб приховати справжні причини. Сьогодні для Кремля потрібно, щоб російська армія мала вигляд монолітної, у якій вже викорінили дідівщину і «землячєство».
Росія відряджає своїх військових на декілька воєн, які тривають на цей час у світі, вихваляючись бойовою міццю і «брязкаючи зброєю» перед іншими державами. Але всередині її збройних сил і надалі існують нестатутні відносини. Це підтверджують відеокадри, які з’явились 30 квітня 2020 року в інтернеті на YouTube-каналі «Подъём».
Під відео уточнюється, що воно зняте в одній з військових частин Калінінградської області. Йдеться про те, що під час шикування уродженці Чечні змушували солдатів інших національностей скандувати різні гасла та називати їх «товариші чеченці». При цьому повідомляється, що де і коли було знято це відео невідомо.
На кадрах відео помітно, що на рукаві одного з молодиків, що стоять навпроти шеренги, крім прапора Росії, є нашивка, що нагадує прапор Чеченської республіки. При цьому інший юнак, одягнений у спортивний костюм, вітає стрій, що стоїть у коридорі, тримаючи руки в кишенях. Після цього на відео було показано, як група військовослужбовців проходить по плацу. Там повторилося все те ж саме: «Кому служите?» – «Служимо Ічкерії!»
Також там зазначено, що, згідно із законодавством РФ, органи влади невизнаної Чеченської Республіки Ічкерія (ЧРІ) внесено до списку терористичних організацій, а участь у них є кримінальним злочином.
На появу цього відеоролика в мережі миттєво відреагувала влада республіки в особі міністра з національної політики, зовнішніх зв’язків, преси та інформації Чечні Джамбулата Умарова: «Справжність цього відео з нібито військовослужбовцями-чеченцями ще треба встановити, воно цілком може бути постановочним. По-перше, звідки впевненість, що це взагалі не фейк. По-друге, чому всі тут же вирішили, що це чеченці, а не військовослужбовці інших національностей, які вирішили пожартувати таким невдалим способом? По-третє, з чого ви взяли, що цим має займатися керівництво Чеченської Республіки, а не командування цієї військової частини?» Умаров закликав не турбувати Кадирова через відео з “службовцями Ічкерії”
Від міністерства оборони РФ реакції в ЗМІ поки немає, проте медіапростір та інтернет-спільнота жваво підхопили обговорення і самого відеоролика й реакції на нього чеченської влади, тим більше, що не все гладко в стосунках глави російського уряду та лідера Чечні Рамзана Кадирова. Деякі з російських політичних і військових експертів узагалі пророкують ймовірний початок нового російсько-чеченського протистояння на північному Кавказі. І поява цього відеоролика – це, можливо, один з початкових ходів нової інформаційної війни.
У 2019 році європейській політиці Східного партнерства (СхП), що охоплює такі достатньо різні країни регіону, як Азербайджан, Вірменія, Білорусь, Грузія, Молдова та Україна, виповнилось 10 років. Це стало приводом як для оцінки зробленого, так і – найголовніше – пошуку нових цілей.
Весь 2019 рік, в ЄС та шести країнах-партнерах тривало обговорення подальшої долі СхП. Зараз наближається час прийняття рішень. Саміт СхП, запланований на червень 2020 року, через пандемію перенесений на другу половину року. Але змістовна підготовка триває.
18 березня, було опубліковано спільне комюніке Європейських інституцій щодо їх спільного бачення майбутнього СхП. Запропонований порядок денний, в цілому, відповідає інтересам України, але дива не сталось – комюніке не передбачає швидшої та глибшої інтеграції в ЄС країн, які вже уклали Угоди про асоціацію з ЄС.
Головний акцент спільного комюніке – на галузевій співпраці.
Передбачається інвестиційна підтримка розвитку Транс’європейської транспортної мережі (Trans-European Transport Network TEN-T), пропонується посилення підтримки розвитку зеленої економіки і, зокрема, відновлюваної енергії, спільний роумінг, підтримка приєднання до Єдиної зони платежів у євро (Single Euro Payments Area SEPA).
Це важливі і корисні кроки, але вони значною більшої мірою вписуються у концепцію посилення взаємозв’язків (interconnectivity), аніж в концепцію інтеграції.
Комюніке не пропонує приєднання ані до енергетичного союзу, ані до транспортного союзу, ані до цифрового ринку. Навіть поглиблення економічної інтеграції, в рамках існуючих поглиблених та всеохоплюючих зон вільної торгівлі (ПВЗВТ), описано ну дуже обережно – “селективна та поступова економічна інтеграція цих країн у внутрішній ринок ЄС, як це передбачено ПВЗВТ”.
Водночас інституції ЄС не є монолітом. Саме тому, як очікується, звіт Європейського парламенту, який завжди займав значно ліберальнішу позицію щодо поглиблення інтеграції ЄС з його сусідами, міститиме більше інтеграційних опцій, які не були згадані у спільному комюніке.
Це вже названі енергетичний союз і цифровий ринок, можливість участі в яких Україна просуває вже кілька років, а також транспортний союз, важливість якого стає дедалі очевиднішою для повноцінної реалізації можливостей зони вільної торгівлі товарами.
Головна “вишенька на тортику” пропозицій Європарламенту – ідея створення спільного економічного простору між ЄС та країнами СхП, щось на кшталт Європейського економічного простору ЄЕП (European Economic Area EEA), який діє між ЄС та Норвегією, Ісландією та Ліхтенштейном.
Створення спільного економічного простору означає доступ до внутрішнього ринку ЄС та забезпечення чотирьох економічних свобод – вільного переміщення товарів, послуг, капіталу та робочої сили.
Ця інтеграція глибша, аніж передбачають ПВЗВТ.
Чинні зони вільної торгівлі дозволяють (майже) вільне переміщення товарів, створення спільного ринку для частини секторів послуг та лібералізацію руху капіталу, тоді як про спільний ринок робочої сили взагалі не йдеться.
Але чи реально створити спільний економічний простір між усіма шістьма країнами СхП та ЄС? На мою думку, зараз це не можливо.
Азербайджан і Білорусь не є навіть членами Світової організації торгівлі, що є абсолютною передумовою для початку переговорів щодо створення навіть зони вільної торгівлі з ЄС, не кажучи вже про глибші рівні торговельної інтеграції.
Білорусь та Вірменія є членами Євразійського економічного союзу (ЄАЕС), в основі якого є митний союз, що передбачає проведення спільної зовнішньоторговельної політики, а значить й спільне укладання регіональних торговельних угод, до яких відноситься й приєднання до спільного економічного простору.
Водночас, спільний економічний простір – це цікавий та певною мірою логічний крок для України, Грузії та Молдови, тобто країн, що вже підписали Угоди про асоціацію. Хоча навіть тут виникає питання швидкості, з якою партнери готові виконувати зобов’язання, передбачені Угодою, та їхньої наполегливості у спілкуванні з ЄС для отримання кращого доступу на його спільний ринок.
Показовою тут є ситуація з Угодою про оцінку відповідності та прийнятність промислових товарів (АСАА), яку у нас охрестили “промисловим безвізом”. АСАА дозволить знизити витрати бізнесу під час експорту та імпорту промислової продукції, зокрема машин та обладнання.
Для України якнайшвидше укладання цієї угоди стало вже політичним питанням. Водночас Грузія, наприклад, питанням АСАА фактично не переймається, оскільки її експорт майже не містить продукції, на яку поширюються вимоги технічного регулювання.
Отже, створити спільний економічний простір між ЄС та країнами СхП можна лише поступово, починаючи з країн, які відповідатимуть певним передумовам і будуть зацікавлені у цьому кроці. Якщо виставити умовою готовність всіх шести країн СхП, ідея спільного економічного простору помре, не народившись.
Повернемось до України. Спільний економічний простір – це форма інтеграції, яка безумовно цікава для України, у тому числі й як етап до повного членства.
На відміну від митного союзу з ЄС, який передбачає використання спільних ввізних мит ЄС та відмову від самостійної торговельної політики, у рамках спільного економічного простору Україна збереже за собою право на проведення власної зовнішньоторговельної політики та укладання угод про вільну торгівлю з третіми країнами.
А саме це було головним проблемним пунктом та причиною критики ідеї створення митного союзу з ЄС за прикладом Туреччини.
Що країна може отримати від спільного економічного простору?
У торгівлі товарами на додаток до того, що Україна має в рамках вже чинної ПВЗВТ з ЄС, відбудеться зниження витрат торгівлі за рахунок подальшого узгодження українського законодавства з європейським та визнання цього узгодження з боку ЄС.
Відбудеться зняття обмежень у торгівлі послугами, де ПВЗВТ містить дуже багато виключень, в першу чергу з боку ЄС. Має відкритись ринок робочої сили, хоча в умовах пандемії говорити про майбутню конфігурацію ринку робочої сили ЄС досить складно.
Колись розрахунки Інституту економічних досліджень та політичних консультацій (ІЕД) щодо впливу створення ЗВТ з ЄС показували, що у довгостроковій перспективі лібералізація торгівлі призведе до приросту добробуту населення на 12%, головним чином за рахунок зниження нетарифних обмежень.
Думаю, що створення спільного економічного простору має дати принаймні такий самий ефект. Але це не “плід, що низько висить”, який легко зірвати. Це вимагатиме тривалої й наполегливої праці, зокрема й інституційної розбудови державного апарату країни. Та досвід ПВЗВТ показує, що Україна на це здатна.
Вероніка Мовчан, директор з наукової роботи Інституту економічних досліджень і політичних консультацій, керівник Центру економічних досліджень.
Стаття підготовлена в рамках проєкту “Розуміння угод про асоціацію між ЄС та Україною, Молдовою і Грузією”. Проєкт реалізується консорціумом, до складу якого входять Центр європейських політичних досліджень (Брюссель), Інститут економічних досліджень та політичних консультацій (Київ), Реформатікс (Тбілісі) та Експерт-груп (Кишинів) за фінансової підтримки Уряду Швеції.
Продовжуючи тему попередньої статті, де ми коротко розглянули історію та розвиток компоновки булпап і пробіглися по самим відомим моделям у світі, ми зазирнемо на полиці українських збройових магазинів і дізнаємося, які зразки, у компоновці булпап, можна офіційно придбати в Україні за наявності відповідного дозволу.
А що у магазинах?
Переглянувши асортимент збройових магазинів нам вдалося відшукати зразки у компоновці булпап, які можна придбати за наявності дозволу на нарізну мисливську зброю. Зазначимо одразу, що у більшості магазинів продавці спитають у вас дозвіл на купівлю (або, як кажуть мисливці – «зеленку») коли ви захочете ближче познайомитися зі зброєю, яка вас зацікавила. Але якщо у вас немає дозволу на купівлю, то продавець покаже зброю у своїх руках і відповість на всі ваші запитання. Тож, якщо ви серйозно налаштувалися на купівлю мисливського нарізного зразка, то радимо оформити дозвіл на купівлю і вже з ним вибирати ту модель, яка вам більше до вподоби. Щодо процедури оформлення дозволу, які є типи дозволів і на які види зброї можна оформити «зеленку» ми детально поговоримо у наступній статті. А повертаючись до теми доступних пересічному громадянину булпапів у наших збройових магазинах відзначимо, що вибір не дуже великий, але все ж таки є. Як вдалося з’ясувати, зброя у компоновці булпап не знайшла великої підтримки з боку громадян, зокрема мисливців та любителів практичної стрільби і не має такого попиту, як то має зброя у класичній компоновці, зокрема ARки та АК. Як токажуть – компоновка булпап на любителя. Воно й не дивно, бо майже всі зразки, що ми знаємо були створені, як штурмові гвинтівки та пістолет-кулемети виключно для військовий та поліцейських цілей, як адаптація зброї під умови ведення бою у обмеженому просторі бойових відділень бронемашин, гелікоптерів і т.д. а вже пізніше перекочували у якості «карабінів мисливських» на полички збройових магазинів.
Отже, які ж зразки компоновки булпап можна придбати? Перший і найбільш відомий «батько» сучасних булпапів – Steyer AUG у різних варіаціях, далі не менш відомий ізраїльтянин ТAVOR-21, э у нас і екстраординарний гість з Туреччини – помпова рушниця UTS-15, а також ще один турецький гладкоствольний напівавтомат – Safarms Titan Bullpup. Перед тим, як розглянути доступні різновиди варто сказати, що всі види довгоствольної нарізної зброї «цивільного» типу, які в оригіналі мають режим автоматичного вогню, доступні тільки у «обрізаному» варіанті, тобто без автоматичного режиму ведення вогню. Наприклад, якщо від народження це був пістолет-кулемет, чи автомат, то у «цивільний» обіг він потрапить вже, як карабін мисливський, з усіма обмеженнями, що стосуються загальної довжини, про що ми також поговоримо у наступній статті.
Отже, поїхали!
Steyr AUG
Як уже зрозуміло, перший у нас на огляді Steyr AUG від відомої австрійської компанії Steyr Mannlicher. Steyr AUG (нім. Armee Universal Gewehr – армійська універсальна гвинтівка). Якщо говорити про військовий зразок, то це цілий комплекс стрілецької зброї, що був створений у 1977 році компанією Steyr-Daimler-Puch (сучасна компанія Steyr Mannlicher AG). У тому самому 1977 році приймається Bundesheer’ом на озброєння, а вже з 1978 року запускається серійне виробництво. У основу AUG закладено модульну структуру, яка складається з 6-ти основних, базових блоків. На перших моделях AUGів було встановлено півторакратний оптичний приціл Swarovski, а вже пізніше дорогі приціли почали замінювати на планки Пікатіні.
Нема сенсу описувати вже купу разів описані характеристики військових зразків AUG, а також їх переваг та недоліків. Ми ж зупинимося на конкретних, цивільних моделях
https://www.youtube.com/watch?v=vwMIKiBh5gM
«Австріяк» доступний у збройових магазинах у модифікації AUG Z у калібрі .223Rem. Значення літери «Z» у абревіатурі AUG Z вказує на те, що це не військова версія, а адаптована «цивільна» версія і по суті є напівавтоматичним мисливським карабіном, як то вказано у сертифікаті відповідності. У найбільших збройових магазинах України можна зустріти модифікації з певними відмінностями, як то А2, чи А3, що будуть більше стосуватися довжини ствола, наявності руків’я переносу вогню, планок Пікатіні, які встановлено вже з заводу та інших нюансів, які стосуються тактичного обвісу. У магазинах також наявні варіації, як правосторонні, так і лівосторонні, що спрощує вибір для лівші або правші.
Одразу привертає увагу калібр .223Rem, який відрізняється від «військового» родича, який має калібр 5,56х45 NATO. На перший погляд може здаватися, що калібр .223Rem та 5,56х45 NATO два ідентичних калібри. По суті це так, але є певні відмінності, які нівелюють можливість використання штатного військового боєприпасу 5,56х45 NATO у «цивільних» карабінах під калібр .223Rem. Зрозуміло, що у «цивільних» версій відсутня можливість ведення автоматичного вогню, а залишена можливість ведення одиночного, напівавтоматичного вогню.
Автоматика карабіну базується на надійному газовідвідному механізмі з коротким ходом газового поршня. УСМ створено у вигляді окремого модуля, який розташовано у прикладі і майже повністю виготовлений з ударостійкого полімеру. До речі, для «доопрацювання» та удосконалення власного AUGа можна придбати купу різного тактичного обвісу. Також, варто зазначити, що на деяких «цивільних» зразках вже наявне різьблення для встановлення саундмодератора (глушника). У більшості випадків різьблення нарізане у моделі А3, а саме М13х1HL (лівостороннє). Якщо ж ви придбали той зразок, де відсутнє різьблення і ви таки захотіли прикрутити саундмодератор, то не варто засмучуватись, різьблення можна нарізати у сертифікованих збройових майстерень України. Ціна зразків варіюється від 69 тисяч гривень і до 95-ти, в залежності де купувати і яку модифікацію.
Ізраїльский TAR-21
24 серпня 2014 року під час військового параду, українські військові вперше продемонстрували вітчизняну версію відомої ізраїльської штурмової гвинтівки TAVOR-21 – Форт 221. Вінницька компанія Форт ще з 2009 року за ліцензією Israel Military Industries починає випуск модифікації TAVOR-21: Форт 221, Форт 222 і Форт 224.
Що цікаво, у пересічних громадян України є можливість придбати саме ізраїльський зразок TAR-21 від Israel Military Industries. Відомо, що цей зразок потрапляє на полиці через вже згадувану компанію Форт. Загадкою залишається те, де саме збирають зразки, чи в Ізраїлі, чи в Україні з ізраїльських запчастин… Але навіть якщо і збирають його в Україні, то це не знижує його якості, так як компанія Форт має достатній авторитет на збройовому ринку і збирає за ліцензією «близнюків» TAR-21.
Відомо, що розробка TAR-21 була представлена компанією Israel Military Industries у 1990-х роках під індексом «М-203». Але такий самий індекс мав підствольний гранатомет і щоб не було плутанини майбутній TAR-21 отримує назву AAR, але пізніше отримує вже свою «справжню» назву – TAR-21. У 2004 році остаточно були усунуті недоліки і TAR-21 був прийнятий на озброєння окремих підрозділів силових структур Ізраїлю. Варто зазначити, що у порівнянні з AUG карабін TAR-21 менше представлений у збройових магазинах і знайти його може бути доволі проблематично. Але за бажанням можна привезти під замовлення, тут вже все залежить від бажання і грошей.
«Цивільний» варіант TAR-21, як і AUG представлений у калібрі .223Rem, але на відміну від AUG має більш «заряджену» версію – з коліматорним прицілом у комплекті, також з шомполом і набором засобів для чистки. Корпус TAR-21 виготовлений з надміцного полімеру і легких сплавів, що гарантує захист від механічних ушкоджень під час експлуатації, у тому числі і від падінь. Також, однією з особливостей карабіну TAR-21 є можливість неповного розбирання у польових умовах без інструменту. Ще однією особливістю TAR-21 є те, що у карабіні використовуються стандартні магазини від автомату М16. На TAR-21 встановлено приціл Meprolight. Раніше встановлювалися приціли ITL Mars, але через свою дороговизну його було замінено на Meprolight. «Цивільний ізраїльтянин» має різьблення на стволі, що дає можливість встановити саундмодератор. Є можливість підібрати зразок, як то кажуть, «під себе». Навіть якщо ви стріляєте з лівого плеча, то для вас знайдеться лівостороння модифікація. А тепер про сумне. Ціна такого зразка в Україні становить близько 144 тисяч гривень, що на сьогодні є величенькою сумою для пересічного громадянина.
UTAS UTS-15
Розглянемо доволі цікавий, навіть можна сказати незвичайний зразок компоновки булпап, а саме помпова рушниця від турецької збройової компанії UTAS.
UTS-15 – гладкоствольна турецька помпова рушниця, що була розроблена ще у 2011 році компанією UTAS, як зброя для поліцейських, спецпідрозділів та для цивільного ринку. Виготовлена рушниця з ударостійкого полімеру та сплавів, що зменшують вагу зброї без втрати міцності. Головною особливістю «турка» є подвійний спарений магазин на 15 набоїв, з можливістю подачі набоїв, як з лівої, так і з правої сторони, а також з двох почергово. Друга «фішка» рушниці – це виступаючі назовні важелі подавачів, що дають можливість користувачу власноруч стискати пружину магазину, потім зафіксувати подавач у передньому положенні і швидко заряджати магазин. Також, саме положення подавачів показує залишок набоїв у магазинах, для чого на корпусі було зроблено спеціальні відмітки. До речі, рушниця має різні модифікації і по суті є універсальною, так як однаково підходить для правші або лівші. Ціна на рушницю UTS-15 доволі лояльна, але не зовсім і бюджетна, в середньому 30 тисяч гривень за такий собі «міський тактичний дробовик».
Safarms Titan Bullpup
Ну і на завершення розглянемо бюджетний турецький напівавтоматичний дробовик – Safarms Titan Bullpup. Варто відмітити, що за рахунок компоновки булпап вищезгаданий «турок» є свого роду унікальним гладкоствольним напівавтоматом, про який хтось міг тільки мріяти. Дякуючи моделі Safarms Titan Bullpup мрію можна втілити у реальність і стати щасливим власником крутезного напівавтоматичного дробовика за 22 тисячі гривень.
Отже, перезарядження рушниці відбувається за рахунок газовідвідної системи, за якою доведеться добре слідкувати і регулярно чистити, щоб механізм працював, як годинник. Живлення відбувається за рахунок коробчастого магазину, який розрахований на 2 набої ну і за класичною схемою + 1 набій у патронник. Але у комплекті йде ще один, додатковий магазин на 5 набоїв. Відмітимо, що магазин на 10 набоїв був би дуже доречним, тож сподіваємося, що виробник зверне на це увагу. Не дивлячись на те, що рушниця виготовлена з композиту та сучасних сплавів, має вагу у 4 кілограми. Чесно кажучи, це не найменший показник ваги, але і не критичний. Рушниця обладнана регульованою щокою, що встановлена у задній частині, на прикладі, яка дозволяє відрегулювати висоту під кожного користувача. Щодо прицільних пристроїв, то тут виробник пішов за класичною схемою і встановив механічні пристрої, що кріпляться на планку Пікатіні, а це означає, що за бажанням можна легко встановити коліматорний приціл. Також, варто сказати, що у комплекті, окрім зручного кейсу, йде набір змінних чоків та ключ для розбирання.
Ось такі цікаві зразки компоновки булпап можуть трапитися вам на полицях збройових магазинів.
В ніч на 23 березня 2017 року на 65-му ракетно-артилерійському арсеналі сталася пожежа, в результаті якої почали масово детонувати артилерійські боєприпаси, ракети тощо. Пожежу остаточно загасили через кілька днів. Було поранено три людини, одна особа загинула.
Після того пожежі на 65-му арсеналі траплялися також у травні 2018-го та в листопаді 2019 року.
Ці пожежі спричинили дефіцит артилерійських снарядів у Збройних силах України.
Виступи голови фракції “Слуга народу”, керівника парламентської ТСК Давида Арахамії щодо причини вибухів на 65-му арсеналі в Балаклії ллють воду на млин російської пропаганди, а оприлюднена ним нібито основна версія є хибною та базується на брехливих доказах. Про це заявив журналіст Юрій Бутусов, знайомий із ходом розслідувань НП в Балаклії.
“Виступ Арахамії тепер буде зброєю російської пропаганди, яка твердить, що українці самі з собою воюють, самі себе підривають. Просто ганебна поведінка глави парламентської фракції і вражаюча некомпетентність на посту глави тимчасової слідчої комісії”, – написав Бутусов у колонці для свого сайту “Цензор” 30 квітня.
Раніше цього дня ТСК під керівництвом Давида Арахамії оприлюднила звіт про причини вибухів 65-го арсеналу ЗСУ в Балаклії на Харківщині у 2017 році. Лідер фракції “СН” викладав основні месиджі цього звіту у своїх постах в соцмережі (1, 2). Арахамія, по суті, висунув звинувачення, що 18 бійців спецназу ВСП на арсеналі в Балаклії таємно викопали за добу десять ям, встановили там 8 тонн вибухівки і підірвали арсенал абсолютно непомітно для всього військового і цивільного персоналу бази нібито для того, щоб приховати викриті там розкраданння. При цьому ТСК провела недостатню кількість засідань, і її діляльність рішенням парламенту було продовжено ще на пів року.
Коментуючи заяви Арахамії, Бутусов звинуватив його в “маніпуляції і брехні”.
Зокрема це стосується наполягання Арахамії на версії із непомітним підривом закладених у ґрунті кумулятивно-фугасних зарядів КФЗ-1 по п’ять штук у кожному.
“Арахамія говорить про експертизу Харківського інституту [судових експертиз ім. Бокаріуса], яка спростована, оскільки не відповідає характеру першого вибуху на складі. І замовчує, що експертиза Київського інституту повністю спростовує висновки харків’ян”, – пише журналіст.
“Ось відео першого вибуху:
Зверніть увагу на розліт палаючих фрагментів твердого палива зенітних ракет “Куб” – перший вибух був там, і саме наступна пожежа та розліт “кубів” призвела до детонації всього арсеналу.
Так от, паливо “кубів” не може спалахнути від вибуху звичайного заряду вибухівки. Температура для загоряння палива “Куба” – 1600 градусів, кожна ракета зберігається в окремому герметичному футлярі. Тобто, якби стався вибух величезного заряду RAP-1 вагою 760 кілограмів, то:
по-перше – штабель ракет просто розлетівся б на всі боки;
по-друге – фрагменти пального під час вибуху не зайнялися б, вибух не може викликати температуру понад 1600 градусів.
Подивіться відео. Штабель не розлетівся, а навпаки, на ньому почалася пожежа, яка потім і призвела до розльоту ракет”, – пише Юрій Бутусов.
Він зазначає, що Харківський інститут судових експертиз для підтвердження своєї версії не знайшов ніяких фрагментів пристроїв КФЗ-1 на місці численних вибухів.
“Як же так? Чому ніде жодного уламка [КФЗ-1]? Як без наявності фрагментів вибухового пристрою визначити причини утворення воронки?” – запитує Бутусов.
Журналіст визнав, що версія про підрив із землі спершу справді була основною, її обстоював військовий прокурор Харківського гарнізону сил АТО полковник Артем Бугаєць.
Але проти цієї версії – зафіксовані спроби підриву 65-го арсеналу гранатами, скинутими з безпілотного літального апарату у 2015 році.
“Безпілотник був визнаний основною версією [підриву 2017 року] пізніше, за відсутністю кращого та за відсутністю прямих доказів, тому що слідство мало інформацію про два випадки скидання запалювальних гранат і кумулятивних гранат на українські військові склади та численні випадки застосування на лінії фронту, і над базою був виявлений невпізнаний об’єкт. Ніякої інтриги в цьому не було. Саме на Балаклію 26 грудня 2015 року невиявлений БПЛА скинув гранати ЗМГ, вогонь тоді загасили. Тому й визнали [версію про БПЛА для 2017 року] – адже ніяких інших фактичних доказів після повного вибуху складу виявити не вдалося”, – нагадує Бутусов.
Він назвав “чистою вигадкою Арахамії” його заяву, нібито прокурора Бугайця звільнили саме через його версію про підрив із землі, а не з БПЛА.
“Якщо Арахамія вважає, що дані “Украероруху” з матеріалів справи сфальсифіковані, значить, комісія повинна була про це заявити і зажадати порушення справ проти посадових осіб, які внесли недостовірні відомості. Чому ж комісія за час своєї роботи не вимагає від правоохоронних органів почати провадження, чому не вимагає цього навіть зараз? Інакше це не розслідування, а інформаційне вкидання“, – наголошує журналіст.
Також Бутусов спростував версію Арахамії, нібито “за дивним збігом обставин (…) спочатку Міністерство оборони проводить перевірку на складі-арсеналі, виявляє масу порушень і величезну недостачу на мільярди гривень. Потім на цьому арсеналі проводяться “навчання”, виводиться з арсеналу постійний персонал. Потім “прилітає безпілотник”, знищує найбільший у Європі арсенал під час війни, і ніхто не покараний (…), а всіх неугодних “кошмарять” та звільняють з армії і правоохоронних органів.
Бутусов вказує на те, що прокурор Бугаєць звільнився з посади сам і тоді не заявляв, що на нього чинять якийсь тиск, та не намагався судитися.
“Версію Арахамії Бугаєць швидко згадав, коли влада змінилася і він вирішив повернутися на роботу в органи – і влаштувався завдяки цьому хайпу в ДБР. Зараз, кажуть, знову звільнився”, – зазначає Бутусов.
Висновок Арахамії про те, що “аудитори встановили відсутність підтверджуючих документів на відвантаження боєприпасів та військового майна на суму близько 560 млн грн”, Бутусов назвав “відвертим лицемірством”.
“Відсутність підтверджуючих документів” – це не означає “недостача”! Арахамія просто плутається у своїх же словах. Аудитори ні в чому не звинуватили керівництво арсеналу, вони лише означили відсутність документів на період перевірки, не вказавши причину відсутності. А Арахамія, як колишній учасник “Волонтерського десанту”, прекрасно знає, що в МО паперовий документообіг, документи про списання та передачі майна просуваються повільно. До слова, сам Давид свого часу обіцяв зробити документообіг в МО електронним”, – нагадав Юрій Бутусов. Він зауважив, що через це в більшості бригад ЗСУ, які воювали у 2014-му, досі не списані сотні одиниць згорілої в боях або списаної через несправність техніки, сотні тон боєприпасів та озброєння.
“Це не означає, що озброєння вкрали, та й куди вкрасти снаряди і ракети? За шість років жодного випадку крадіжки снарядів 152-мм, ракети 122-мм або зенітних ракет “Куб” в Україні не фіксували”, – констатує журналіст.
Також він наголошує, що підрозділ спеціального призначення військової служби правопорядку “Сармат” із 18 бійців, про який говорить Арахамія, ніяк не міг за одну добу непомітно для сотень людей, що перебували на арсеналі, вирити десять ям під штабелями боєприпасів та закласти майже 8 тонн вибухівки.
“…І все це ніхто не помітив? По-моєму, одного цього достатньо для того, щоб побачити весь абсурд запропонованої Арахамією версії”, – пише Бутусов.
За його словами, всі озвучені депутатом припущення вже досліджувалися під час розслідування.
“Слідча комісія не встановила жодного нового факту, який би не був відображений в давно розслідуваній кримінальній справі. Замість об’єктивної оцінки, заснованої на показаннях свідків і документах, голова ТСК озвучує тільки одну пропагандистську версію, абсолютно брехливу“, – заявляє Юрій Бутусов.
“Моє особисте бачення. Була організована диверсія – підпал паливної частини та двигуна ракети і підрив міною двох штабелів боєприпасів. Цей самий сценарій стався і при вибухах на арсеналах у Калинівці і в Ічні“, – вважає журналіст.
“Наявність безпілотника може не бути принципово важливою. Думаю, він виконував не ударну, а розвідувальну функцію… Та всі ці версії – це ворожіння на кавовій гущі, тому що докази, які б дозволили точно встановити характер нападу, виявлені не були”, – зазначає Бутусов.
Він додає: “З огляду на неодноразові атаки на склади боєприпасів російських окупантів, російська диверсія виглядає найбільш логічним варіантом. Що, звичайно, не виключає можливість подальшого розслідування”.
Раніше колишній головний військовий прокурор Віктор Чумак заявив, що при розслідуванні вибухів у Балаклії версія закладок у ґрунт була повністю відкинута”.
1 травня у соціальній мережі Інстаграм з’явилось відео, на якому в місті Запоріжжя 2 підлітки зірвали державний прапор України зі флагштоку. Ця інформація також була поширена у засобах масової інформації.
Поліцейські спільно зі співробітниками Служби безпеки України в Запорізькій області та за допомогою громадськості, встановили учасників події. Ними виявились мешканці Запоріжжя – двоє юнаків 2001 років народження та дівчина 2007 року народження. Обох зловмисників доставили до Олександрівського відділення поліції для проведення всіх необхідних слідчих дій.
Неповнолітню разом із матір’ю також запрошено до відділення поліції. З підлітком ювенальна превенція проводить профілактичні бесіди.
Правоохоронцями з’ясовано, що подія відбувалась 30 квітня на території Олександрівського району Запоріжжя. Двоє юнаків зірвали державний прапор зі флагштоку, а дівчина знімала правопорушення на мобільний телефон.
За даним фактом слідчим Олександрівського відділення поліції відкрито кримінальне провадження за ознаками ч.1 ст.338 (Наруга над державними символами) Кримінального кодексу України. Триває досудове розслідування.
Минулої доби збройні формування Російської Федерації 24 рази порушили режим припинення вогню. Противник обстріляв наші позиції із заборонених Мінськими домовленостями мінометів калібру 120 мм та 82 мм, а також гранатометів різних систем, великокаліберних кулеметів, снайперської та стрілецької зброї. Українські захисники для припинення ворожих дій активно застосували чергові вогневі засоби. Окупаційні підрозділи, відчувши на собі рішучість наших воїнів, відмовлялися від подальшої активності. Про це повідомляє штаб ООС.
Внаслідок ворожих обстрілів один український воїн отримав поранення.
Агресивна та злочинна поведінка російських окупантів викликала негайну реакцію з боку Об’єднаних сил – вогнем зі штатного озброєння наші підрозділи рішуче подавили ворожу активність. У разі повторення подібних провокацій українські захисники завжди готові надати загарбникам адекватну й невідворотну відповідь. Втрати противника уточнюються.
