Керівник Офісу Президента України Андрій Єрмак провів зустріч з представниками ЗМІ. Очільник президентського Офісу представив журналістам членів делегації України для участі в Тристоронній контактній групі, яка була утворена указом Глави держави № 167/2020 5 травня цього року.
За словами Андрія Єрмака, рішення про утворення такої делегації було зумовлене відсутністю прогресу у перемовинах щодо встановлення миру в Україні та бажанням української сторони активізувати роботу ТКГ. Він також запевнив, що офіційні сторони переговорів не змінилися.
«Хочу нагадати, що три сторони сьогодні представлені у Тристоронній контактній групі. Щоб не було ніяких інших розмов, це для нас є незмінним – це Україна, Росія та ОБСЄ. Жодних інших представників у ТКГ немає», – заявив керівник Офісу Президента.
Андрій Єрмак також зауважив, що партнери України по Нормандському формату з Франції, Німеччини, Росії, а також ОБСЄ були поінформовані про рішення щодо створення такої делегації, а нині воно офіційно підкріплене документом – указом Президента.
Керівник Офісу Глави держави зазначив, що Тристороння контактна група продовжує діяльність у чотирьох підгрупах: безпековій, політичній, гуманітарній та економічній.
«Я вважаю, що цим кроком Україна ще раз демонструє велику серйозність і великі наміри, які є в нашої країни для виконання Мінських домовленостей. По-друге, ми демонструємо, що ми хочемо рухатися й не втрачати час. Як уже декілька разів говорив Президент, ми не збираємося роками вести безрезультатні переговори», – наголосив він.
«Тобто сьогодні ми показуємо всьому світу, що Україна робить усе можливе, що при цьому є в її інтересах, щоб завершити війну й виконати те, що прописано в Мінських угодах і що нас влаштовує», – додав Андрій Єрмак і нагадав, що в Мінських угодах є пункти, які не відповідають інтересам нашої держави.
Зі свого боку віце-прем’єр-міністр України – міністр з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій, перший заступник глави делегації України в ТКГ Олексій Резніков наголосив, що новий склад делегації було збалансовано: нині там є представники парламенту і представники уряду.
Такий склад допоможе підсилити позиції України, переконаний він.
Крім того, на думку Олексія Резнікова, наявність у делегації представників різних органів влади сприятиме прозорості її роботи.
Перший заступник глави делегації у ТКГ також запевнив у незмінності позиції України щодо порядку встановлення миру та проведення виборів: спочатку Росія має передати контроль над українсько-російським кордоном, і лише після цього можна буде перейти до політичної частини.
«Жодних виборів не може бути під дулами автоматів. Спочатку – безпекові умови, спочатку контроль над кордоном з боку українського уряду, можливо, за допомогою якихось міжнародних інституцій, але в будь-якому разі – контроль, безпекові умови й тільки після цього – місцеві вибори», – наголосив Олексій Резніков.
Кіберфахівці та слідчі Служби безпеки України під процесуальним керівництвом Офісу Генпрокурора припинили діяльність кількох охоронних фірм, які передавали інформацію про об’єкти критичної інфраструктури терористичній організації «ДНР».
Відповідне повідомлення розміщено на офіційному сайті СБУ.
Оперативники спецслужби встановили, що засновками бізнесу є троє колишніх правоохоронців з Донецька. У 2014 році вони переїхали на контрольовану українською владою територію, проте головний офіс продовжував функціонувати у Донецьку. Зловмисники отримали дозволи «органів влади псевдореспублік» на надання охоронних та протипожежних послуг «державним підприємствам та установам ДНР». Організатори регулярно сплачували податки до так званого бюджету «ДНР», частина з яких йшла на фінансування незаконних збройних формувань.
На контрольованій українською владою території бізнесмени надавали послуги із встановлення та забезпечення діяльності систем безпеки у Донецькій, Запорізькій, Харківській та Дніпропетровській областях. Серед клієнтів комерсантів були підприємства, які відносяться до об’єктів критичної інфраструктури держави.
Слідчі та кіберфахівці СБ України задокументували, що через інтеграцію систем безпеки інформацію, у тому числі технічного характеру, зі стратегічних підприємств передавали до головного офісу в Донецьку. Слідство перевіряє версію про співпрацю організаторів з так званими органами державної безпеки самопроголошеної «ДНР».
У результаті проведених заходів на території чотирьох областей України протиправну діяльність охоронних фірм заблоковано. Під час проведених слідчих дій правоохоронці виявили і вилучили речі та документи, які підтверджують протиправну діяльність фігурантів кримінального провадження.
Наразі тривають слідчі дії з трьома співзасновниками охоронного бізнесу, За їх результатами буде прийнято рішення щодо притягнення винних до відповідальності.
«Щиро вітаю Міхеіла Ніколозовича з новим відповідальним викликом. Вірю, що він зможе надати імпульс Національній раді реформ та допоможе в здійсненні важливих змін у житті країни», – зазначив Володимир Зеленський.
Також цим указом Президент призначив Олександра Ольшанського заступником голови Виконавчого комітету реформ.
Документом вносяться зміни до указів Глави держави щодо єдиної державної політики реформ в Україні, забезпечення діяльності Національної ради реформ і Виконавчого комітету реформ та положення про Національну раду реформ.
Спочатку про загальну схему організації блокади з боку РФ.
Розпочинаємо з Району №2 – посеред Азовського моря – де власне і розпочалась блокада.
Ситуація там залишається напруженою, але стабільною.
Затримання “маріупольських” та “бердянських” суден кораблями та катерами Берегової охорони ФСБ РФ тривали з 17.05.2018 до 21.10.2018, а потім припинилися.
Припинення затримань під час руху в Азовському морі відбулося та зберігається внаслідок перебазування до Азовського моря двох нових артилерійських катерів ВМС України, які розпочали патрулювання морських маршрутів та ескортування суден на шляху між українськими портами та Керченською протокою.
Всього ж в травні-жовтні 2018 року було зафіксовано та внесено до бази даних 110 затримань судень під час руху в Азовському морі. Після – підкреслимо ще раз – перебазування до Азовського моря двох нових артилерійських катерів ВМС України, катери й кораблі ФСБ РФ не ризикують зупиняти судна в морі. Берегова охорона ФСБ РФ навіть публічно скаржилася, що українські катери загрожують застосуванням зброї.
Моніторингова група вважає нормальною ситуацією, коли час очікування дозволу на прохід Керченською протокою становить від 0 до 2-5, іноді до 7 годин (за відсутності шторму), як це було до початку блокади.
Тепер розглянемо тривалість середньої штучної затримки в перерахунку на 1 судно в Районі №1 – на шляху до Маріуполя / Бердянська перед входом до Азовського моря за 01.07.2018 – 01.02.2020 (в годинах).
Період аналізу в Районі №1 розпочинається не з травня 2018, а з 01.07.2018 тому, що перевищення звичайної тривалості очікування в Керченській протоці розпочалося не в травні, а в останні дні червня 2018-го… Про чинники, що впливали на зменшення цього показника, більш докладно розповідається в статті “(Не)Прогнозований шторм – від Маріуполя до Босфору. Морські ризики на 2020: Азовське море”.
Середня тривалість штучного утримання “маріупольських” та “бердянських” суден на вході до Азовського моря в 2019 році склала 29,9 годин. При цьому в січні 2020, як і в останні 6 місяців ця тривалість переважно складає близько 40 годин.
Тепер розглянемо середню штучну затримку на 1 судно на шляху з Маріуполя / Бердянська (тобто коли судна йдуть з українськими експортними вантажами) в Районі №3 на виході з Азовського до Чорного моря за 01.07.2018 – 01.02.2020.
Середня тривалість штучного утримання “маріупольських” та “бердянських” суден на виході з Азовського моря до Чорного моря в 2019 році склала 37,4 години.
Це вже майже увійшло в правило – судна на виході, тобто з вантажами, як правило, утримуються дещо довше, ніж на вході.
Результат очікуваний. Вантажообіг портів досить чутливо реагує на збільшення/зменшення тривалості штучного утримання суден в Керченській протоці.
Збільшення часу очікування в Керченській протоці вже наступного місяця відчувається у зменшенні вантажообігу портів. І напаки – зменшення тривалості утримання суден призводить до збільшення вантажопотоку.
Для повного розуміння впливу військово-політичної ситуації останніх років на роботу українських портів Азовського моря порівняємо середньомісячний вантажообіг Маріупольського порту під час блокади в 2018 – 2019 з передоєнним 2013 та наступними 2014 – 2017 роками.
Якщо співставити зміни вантажообігу Маріупольського порту з основними етапам та подіями на будівництві Керченського мосту, то це дозволить зробити декілька важливих висновків.
В останньому довоєнному році – 2013 – вантажообіг Маріупольського порту склав 15,5 млн т.
В 2014 році, ще до початку проектування Керченського мосту, порт втратив 2,5 млн т вантажів – вантажообіг знизився до 13 млн т (на 16,1%).
В 2015 році, ще до визначення критично важливих для судноплавства параметрів Керченського мосту, Маріупольській порт втратив ще 4 млн т вантажів – вантажообіг знизився до 8,98 млн т (на 42% до 2013 року).
В 2016 році (на початку якого стало відомо, що максимальна висота суден, що зможуть пройти під мостом становитиме лише 33 метри, але прольоти мосту ще не були змонтовані) Маріупольській порт втратив ще 1,4 млн. тон вантажів – вантажообіг знизився до 7,6 млн тон (на 51% до 2013 року, тобто більш ніж в 2 рази).
В 2017 році (коли були встановлені арки мосту, тобто з’явилася фізична перешкода для проходу суден по висоті) Маріупольській порт втратив ще 1,1 млн тон вантажів – вантажообіг знизився до 6,5 млн т (на 58% до 2013 року, тобто в 2,4 рази).
Таким чином, перша стадія війни на Донбасі призвела в 2014-2015 роках до втрати 42% довоєнного вантажопотоку Маріупольского порту.
Варто нагадати, що в ході російської агресії на Сході України Маріуполь з 13 квітня по 13 червня 2014 року було окуповано російськими найманцями, але й після визволення він залишається прифронтовим містом, зазнає обстрілів і т.п. Крім того, порт втратив значний обсяг вантажів з окупованої частини Донецької та Луганської областей.
Оголошення параметрів арки Керченського мосту та їх фізичне встановлення в 2016-2017 роках збільшило втрати довоєнного вантажопотоку Маріупольського порту до 58%.
Це сталося внаслідок зменшення розмірів та вантажопідйомності флоту та побоювань судновласників щодо високих різиків додаткової втрати часу на перевезення вантажів, зростання вартості фрахту, страхових премій, зменшення розміру партій вантажів, переорієнтації частини вантажів на українські порти Чорного моря.
Де-факто блокада Азовського моря в 2018 році призвела до втрати ще 0,6 млн тон вантажів Маріупольського порту –вантажообіг знизився до 5,9 млн т (на 62% до 2013 року, тобто в 2,6 рази).
Невелике збільшення вантажообігу Маріупольського порту в 2019 році (6,57 млн т у порівнянні з 5,9 млн т в 2018 – тобто на 11,4%) є наслідком величезної роботи, що було проведено в порту для прискорення термінів обробки суден, механізації, поглиблення акваторії підхідного каналу та ін.
В Моніторингової групи, на жаль, не було можливості зробити такий же аналіз стосовно Бердянського порту, але всі процеси і тенденції, що описані вище, включно із зусиллями портовиків працювати навіть в таких умовах, стосуються повною мірою і Бердянського порту.
Наприкінці 2019 року в Керченській протоці з’явився новий фактор, що буде створювати перешкоди свободі судноплавства – завершено формування бригади спеціального призначення для охорони Керченського мосту.
В статті “(Не)Прогнозований шторм – від Маріуполя до Босфору. Морські ризики на 2020: Азовське море” ми зробили такий прогноз:
– дії РФ в Азовському морі та Керченській протоці в 2020 році будуть залежати перш за все від Берегової охорони ФСБ та “спецназу” Росгвардії, на які покладено безпеку Керченського мосту.
– Відкриття Керченського мосту, як ми неодноразово наголошували, має своєю метою, перш за все, військові перевезення.
– Головним наслідком відкриття вантажних залізничних перевезень, що анонсоване на 1 липня 2020 року, є кардинальне покращення військової логістики. Оскільки до окупованого Криму спрямовуються найсучасніші зразки російського озброєння, в тому числі потенційні носії ядерних боєприпасів, слушним виглядає наступний прогноз:
– В 2020 році перекриття (під різними приводами) руху суден в Керченській протоці буде використовуватися РФ задля секретності військових перевезень.
Але наш головний прогноз все ж таки стосується не Азовського моря, з яким майже все зрозуміло, а ситуації із свободою судноплавства в Чорному морі.
Ми неодноразово казали, що майже впевнені у тому, що «Азовська криза» – це “тренування”. В 2020 році подальших дій РФ щодо створення перешкод судноплавству до українських портів потрібно очікувати не тільки в Азовському, але й у Чорному морі.
Чому? – Тому що в 2019 році питома вага вантажообігу українських портів Азовського моря склала лише 5% від загальноукраїнського.
Всього кількість випадків створення Російською Федерацією перешкод свободному судноплавству до/з українських портів Азовського моря за весь період де-факто блокади з 17 травня 2018 по грудень 2019 включно стосувалося 2249 суден.
В середньому за період де-факто блокади з 17.05.18 – 31.12.19 кожне судно за один рейс втратило за рахунок штучного утримування додатково 4 доби.
Це коштує приблизно $ 40 000 / на одне судно. Загальний обсяг втрат судновласників за рахунок штучного утримування можна оцінити приблизно в $45 млн.
Андрій КЛИМЕНКО, Тетяна ГУЧАКОВА, Ольга КОРБУТ
Моніторингова група редакції BSNews та «Інституту Чорноморських стратегічних досліджень»
З повним текстом статті можна ознайомитись перейшовши за посиланням
Сьомий рік триває війна. Вже сьомий рік українська армія досить успішно протистоїть одній із потужних армій світу, боронячи незалежність і територіальну цілісність України.
Війна вже забрала близько 14 тисяч життів наших громадян.
Агресія сусідньої Російської Федерації проти нашої країни розпочалася задовго до 2014 року із ідеологічних диверсійно-інформаційних «вкидань» в інформаційний простір, відвертого спотворення історичних фактів, в намаганні просунути на ключові державні посади, включаючи посаду Президента України, людей заплямованими злочинною діяльністю та відвертих пустобрехів.
За кілька днів весь світ буде відзначати 75-ту річницю розгрому нацистської Німеччини країнами Антигітлерівської коаліції. Так історично склалося, що у Європі цей день святкують 08 травня, а в країнах колишнього СРСР – 09 травня.
Україна, як правонаступниця УРСР, як одна з країн учасниць Антигітлерівської каліці та одна із засновниць Організації Об’єднаних Націй, теж має пряме відношення і значний внесок у розгром нацизму в Європі.
Але… В умовах російської агресії проти України сьогодні з цим у нас із відзначенням цієї події виникають певні труднощі.
Перше – це намагання керівництва Російської Федерації через свої пропагандистські ЗМІ підмінити історичну правду і довести, що сьогоднішня Українська держава хіба що не «воювала на боці нацистської Німеччини».
Друга проблема полягає в тому, що під час військового вторгнення в Україну рашистами активно використовувалася радянська символіка та пропагандистські штампи не тільки часів Другої світової війни, а навіть часів Громадянської війни в Росії (1918-1920рр) – «Дайош Варшаву! Дайош Бєрлін!». Одним із символів рашистської агресії проти України стала так звана «гєоргієвская лєнточка», прозвана в Україні «колорадкою».
Саме військова агресія РФ проти України у поєднанні з ідеологічною війною у інформаційному просторі зробила сьогодні неможливим спільне відзначення 75 річниці розгрому нацистської Німеччини представниками України та Російської Федерації. І це яскраво продемонстрував посол України в Німеччині, який відмовився брати участь у спільних заходах з нагоди розгрому нацизму в Європі разом з представниками РФ.
Та росіяни не були б росіянами, якби не вигадали якусь чергову підлість по відношенню до України.
Щоб смачно плюнути в душу українцям, для яких Україна – це єдина держава, принизити Україну в очах світової спільноти, у Кремлі вирішили організувати демонстративно-показову участь деяких депутатів Верховної Ради України у святкуванні 75-тої річниці «пабєди» в Москві під «колорадською» символікою, яка в українців з 2014 року має відверто негативне сприйняття.
Як показує світова історія під час воєн в кожній країні завжди були не тільки свої герої, а й зрадники.
10 Лютого 2020 року на сайті “Ракурс” була опублікована інформація про те, що «на цьому тижні в Раді не буде пленарних засідань, але нардепи працюють в комітетах. В цей же час нардеп Вадим Рабинович здійснив вояж до Москви. Депутат фракції «Опозиційна платформа – За життя» прогулявся по Червоній площі і по магазину «ГУМ», після чого в Фейсбук написав:
“Люди дуже доброзичливі. Коли дізнаються, що з України – ще більше. Ще раз переконався, що ворожнечу роздмухують штучно. Будемо робити все, що б повернувся мир і здоровий глузд.”
Свій візит до Москви нардеп пояснив бажанням відвідати «сім’ю, побачитися з донькою та онуками».
Але вже за тиждень, після завершення «сімейної вечері» і повернення до Києва, 17 лютого 2020 року нардеп Вадим Рабинович, черговий раз розкритикувавши «дії уряду та влади», раптомзавершив свій виступ заявою про необхідність сформувати з депутатів ВР України делегацію та офіційно її відправити на «парад пабєди» в Москву.
В першій декаді березня делегація українських народних депутатів від “Опозиційної платформи – За життя”, до складу якої увійшли: Віктор Медведчук, Вадим Рабінович, Тарас Козак, Олександр Колтунович, Ренат Кузьмін і Тетяна Плачкова, в Москві зустрілись із головою Державної думи Росії В’ячеславом Володіним, його заступником Олексій Гордєєвим, іншими російськими депутатами, у тому числі з главами фракцій “Єдина Росія” і “Комуністична партія РФ” Сергієм Невєрним та Геннадієм Зюгановим.
Все було готово до того, щоб черговий раз принизити Україну а українців. Але в Україні запровадили карантин. На початку квітня в Москві, через масове захворювання військових, які брали участь у репетиції «параду пабєди», на «прохання ветеранських організацій», не тільки відмінили парад на Красній площі, а й перенесли його на 03 вересня.
Здавалося, все вирішилось «само собою». Але знову Вадим Рабиновича нагадав про своє існування. На засіданні Погоджувальної ради у четвер, 30 квітня, розпочавши з чергової порції критики «дій уряду і влади», він закінчив свій виступ вимогою «розповісти, як Україна – друга країна за чисельністю Героїв Радянського Союзу – святкуватиме 75-річчя перемоги над фашистськими загарбниками»
«Де зареєстровані ще 1 березня постанова, яку подала наша фракція, про святкування 75-річчя Перемоги над фашистськими загарбниками? Де цей доленосний документ, і як парламент збирається брати участь в святкуванні цього великого свята?», – гнівно запитував Вадим Зіновійович.
Прем’єр-міністр Денис Шмигаль на засіданні уряду 06 травня спромігся надати наступну відповідь: “Ми напередодні відзначення Дня пам’яті 8-го і 9-го травня. У зв’язку з карантином в Україні не проводиться масові заходи, тому і тут ми не будемо зупиняти (карантин) для того, щоб не наражати на ризик наших громадян. Ми не будемо проводити масових заходів.
Єдине прохання до голів обласних державних адміністрацій – особисто або на рівні заступників забезпечити індивідуальне відзначення ветеранів Другої світової війни, які є в областях, цього року. Всі інші заходи ми проводити не плануємо у зв’язку із карантином”.
Так гарно критикуючи «дії уряду і влади» та переймаючись «святкуванням 9 травня» в Україні Вадим Зіновійович жодної уваги не приділив особистій допомозі тим самим ветеранам – героям Радянського Союзу.
Всюди сущі «журналюги» свого часу розкопали «розкопали» цікаві сторінки з біографії нардепа від “Опозиційної платформи – За життя”.
Кажуть, всі комплекси з дитинства. Схоже, що турбота на словах про Героїв Радянського Союзу, це у Вадима Зіновійовича, теж комплекс, який ще й «підігрівається ззовні»
Особисту турботу про ветеранів Другої світової війни він розпочав з того, що кинув на 250 тисяч тодішніх радянських рублів знамениту льотчицю-героїню Валентину Гризодубову, за що й потрапив до в’язниці.
Ставши меценатом та філантропом, подарувавши вісімсоткілограмову золоту Мінору «народу Ізраіля», яка згодом виявилася лише позолоченою, Рабинович жодного разу не згадав про «Музей Гризодубових» у Харкові.
Поки Рабинович знаходився в ув’язненні, його завербував КДБ як інформатора на прізвисько «Жолудь». Відповідно до заяв самого Рабиновича, він лише «симулював освєдомітєльство».
Досить дивна картина вимальовується.
Психічний розлад симулював. «Освєдомітєльство» – симулював. Допомогу Гризодубовій у створенні музею – симулював. А чи не симулює зараз Вадим Зіновійович депутатську діяльність та щире піклування про покращення економічної ситуації в Україні, налагодження «добросусідських стосунків з РФ», прагнення дотриматися в Україні міжконфесійної та міжнаціональної згоди?
Спостерігаючи за тим, як «сімейна вечеря» в «родинному колі» у Москві миттєво трансформувалася у антиукраїнські «політичні ініціативи», які в умовах війни мають одне єдине визначення – зрада, виникає закономірне питання: може сексот «Жолудь», він же громадянин Ізраїлю Давид Рабинович, сьогодні продовжує працювати на організацію, яка є правонаступницею КДБ?
Сьогодні, 8 травня 2020 року, українські воїни-ветерани разом з урядами та громадськістю багатьох держав світу долучаються до відзначення урочистого міжнародного заходу «Перша хвилина миру».
75 років тому у цей день о 23 годині 1 хвилині у Німеччині був підписаний акт Капітуляції Третього Рейху. Скінчилася найкривавіша Друга Світова війна, розв’язана двома тоталітарними режимами: гітлерівською Німеччиною та сталінським Радянським Союзом.
Війна, яка забрала життя більше 65 мільйонів людей, з яких близько 10 мільйонів були українцями.
Мільйони українців воювали у складі як антигітлеровської коаліції, так і військ вермахту: впевнені, що вони виборюють свободу та незалежність свого народу.
Ми пишаємося військовою мужністю наших земляків і у цей день вшановуємо їхню пам’ять. Пам’ть воїнів. Як на жаль, тільки з перемогою радянської армії Україна не отримала свободу.
Для славетних воїнів УПА війна за незалежність та взагалі – за існування української держави, продовжувалася.
Ця боротьба з новою силою спалахнула у наші дні, коли українські воїни на Сході протистоять російським загарбникам.
Намагаючись привласнити виключно собі перемогу у Другій світовій війні, сучасні агресори, надихаючись победобесними пропагандистськими міфами, загрожують руським миром всьому світові…
Як і тоді, світова спільнота намагається протистояти злочинним намірам агресору й всебічно підтримує Україну.
На знак солідарності та єдності усіх прогресивних, демократичних країн, ми запалимо у цей день вогонь миру: він надає сил і витримки в важкій боротьбі з могутнім ворогом, наближає нашу перемогу.
Центр «Миротворець», неурядова організація, яка займається дослідженням ознак злочинів проти основ національної безпеки України, вніс Олександра Усика та Василя Ломаченка до своєї бази.
У розділі «Чистилище» на сайті «Миротворця» вказано, що боксери заперечують російську агресію, беруть участь у антиукраїнських пропагандистських заходах РФ, маніпуляціях та є противниками незалежності українського православ’я.
Про це повідомляє прес-служба «Миротворця».
Боксери, зокрема, взяли участь у зйомках пропагандистського російського фільму «Здрастуй, брате, Христос Воскрес!», котрий нещодавно був опублікований в інтернеті. У фільмі вони роблять кілька резонансних заяв.
“Повторюючи кремлівські тези про єдинонародність, відкидаючи російську агресію і заперечуючи незалежність українського православ’я від контролю Росії (країна-агресор) РПЦ, вони стали на сторону зрадників України”, — стверджують у «Миротворці».
Нагадаємо, в лютому український боксер Олександр Усик влаштував суперечку у соцмережах із ветераном АТО власником Pizza Veterano Леонідом Остальцевим. В своєму інтерв’ю Остальцев говорив про патріотизм, любов до Вітчизни, про необхідність захищати Україну від зовнішнього агресора. Але Олександр Усик з усього сказаного Остальцевичм спромігся розгледіти лише порівняння україноненависників з мавпами.
За минулу добу збройні формування Російської Федерації 21 раз порушили режим припинення вогню. По нашим захисникам гатили з артилерійських систем калібру 122 мм, мінометів калібрів 120 мм та 82 мм, гранатометів різних систем, БпЛА, озброєння БМП, великокаліберних кулеметів та стрілецької зброї.
В районі відповідальності оперативно-тактичного угруповання “Схід”:
– противник двічі вів вогонь по наших військовослужбовцях неподалік Мар’їнки – з мінометів 82-го калібру, станкових протитанкових гранатометів, великокаліберних кулеметів та стрілецької зброї.
– Поблизу населеного пункту Старогнатівка противник застосував безпілотний літальний апарат, скинувши постріл ВОГ-17 над позиціями Об’єднаних сил, а згодом обстріляв наших військовослужбовців з озброєння бойових машин піхоти.
– По оборонцях Широкиного ворог тричі вів вогонь із застосуванням 82 мм мінометів, автоматичних станкових гранатометів та великокаліберних кулеметів, а захисників Новоселівки Другої обстріляв з автоматичних станкових гранатометів.
– Біля населеного пункту Авдіївка російські окупанти вдень застосували автоматичні станкові та ручні протитанкові гранатомети, а з настанням темряви – великокаліберні кулемети та стрілецьку зброю.
– Неподалік Тарамчука, Пісків та Невельського противник вів вогонь з гранатометів різних систем, великокаліберних кулеметів та стрілецької зброї.
У р.в.ОТУ “Північ”:
– поблизу селища міського типу Новотошківське ворог чотири рази відкривав вогонь із заборонених Мінськими угодами озброєнь. Загалом окупанти використали тут 19 артилерійських снарядів калібру 122 мм та 10 мін 120-го і 82-го калібру.
– Околиці Оріхового ворог двічі обстріляв з мінометів калібру 82 мм, випустивши 30 мін, а також гранатометів різних систем та великокаліберних кулеметів.
– Оборонців Кримського ворог двічі обстрілював – з мінометів 120-го та 82-го калібру.
Внаслідок ворожих обстрілів шість військовослужбовців Об’єднаних сил отримали поранення.
Підрозділи Об’єднаних сил рішуче відповіли на усі обстріли противника, змусивши ворога повернутись до дотримання режиму «тиші». По опорних пунктах окупантів, з яких вівся вогонь, наші підрозділи відповіли зі штатного озброєння і ворог був змушений припинити свої злочинні дії.
За даними розвідки, 7 травня українські військовослужбовці знищили 7 російських окупантів та ще 5 поранили. Окрім цього наші воїни знищили військову вантажівку противника.
Сьогодні в районі відповідальності ОТУ “Схід” противник випустив 24 міни 120-го калібру по наших позиціях біля Оріхового, а також застосовував станкові протитанкові гранатомети.
За поточну добу втрат серед українських захисників немає.
До війни ніхто не був готовий. Ні держава, ні її жителі-як військові, так і прості громадяни. Війна прийшла настільки неочікувано, що ніхто не вірив, що це надовго. Люди з захоплених міст були впевнені – за місяць повернуться до своїх домівок, ворога швидко виженуть.
«Йде 7 рік війни. До неї вже практично звикли, як звикають до усього, що триває довго. Її стараються не помічати та не акцентувати уваги. Є і є. Десь там.Далеко.Головне, що не впливає конкретно на мене. Добре, що жив не там. Що мене це не торкнулось. Так, українці? Це ж ваші слова? Ви свідомо закриваєте очі на те, що відбувається у вас під носом. Ні, ніхто не говорить, що всі мають зібратись і піти воювати. Але хоча б навчіться бачити далі екрану свого телефона. Підніміть очі. У ВАШІЙ країні йде війна. А якби вона прийшла до вас? Постукала у ваші двері? Ви б і далі постили «гламурні» фото в інстаграм? Чи кричали б, чому на вас всі плюнули?!» – зі слів дружини героя, який загинув в АТО.
Не можу терпіти тишу
«Я з Донецька і я не герой. Пішов воювати, бо хотів вигнати з рідного міста монстрів. Був впевнений, за місяць-два ми їх виженемо. Поїхав до Києва до військкомату, звідти – на фронт.
Деякі мої знайомі воюють за ДНР. Кликали і мене. В голові не вкладається, як можна так просто зрадити свою державу і стати «щуром».
Спочатку був азарт, злість, відчуття, що все зможу. Та, чим довше це все продовжувалось – тим менше вірили в перемогу. Просто… один в полі не воїн. Було відчуття, що державі плювати. Нас забезпечували,, одягали і годували волонтери. Державні мужі були спроможні лише з серйозним обличчям говорити «серйозні» речі з телеекрану.
Ви знаєте, скільки людей лишилось без житла? Скільки дітей ніколи не забудуть вибухів, пострілів? Не забудуть сліз і страху матері? Вони лишились сам на сам зі своєю бідою. Без житла, без документів, грошей. Щоб вижити, вони лишали домівки, спогади, своє минуле. Все, що тяжкою працею було зароблено.
Всюди лише байдужість. Нікому немає діла до чужої біди. Але можу гарантувати, що кожен, кому повезло жити в іншій частині країни з полегшенням видихнув.
Жах для мене – це не війна. На полі бою все зрозуміло. Ти воюєш, з тобою воюють. Жах – це коли ти кричиш, а цього ніхто не чує. Б’єшся головою, а цього ніхто не бачить. Жах лишитись без житла з єдиним питанням: «Як так? Чому?». Не можу терпіти тишу, бо в голові лунають постріли. Навіть сплю з музикою. – зі слів Романа Іванця, переселенця з Донецьку.
«Я свою квартиру взяв у кредит. А лишились від неї лише ключі. Я напевно воювати пішов, бо не було житла (сміється).
Я працював бухгалтером на підприємстві в Донецьку. Знаєш, кажуть військовим важко на війні. А як тоді простим цивільним, які призвались і пішли на фронт? Так одразу не переключишся. Сьогодні ти бухгалтер, а завтра – повинен вбивати.
Відчуття нереальності всього. Ніби спостерігаєш за подіями зі сторони. Прокидаєшся в бліндажі і перші пару секунд не розумієш, де ти є.
Знаєш, заздрив людям, які приїхали з заходу, центру, з тих місць, де про війну лише чули. Бо вони мали куди повернутись. Їх чекали сім’ї і затишне житло. Вони знали, що ця війна для них- лише на час перебування тут. А для мене війна ніколи не закінчиться. Бо вона для мене не лише в боях, але і у втраті свого минулого спокійного життя, житла, роботи. Всього, до чого звик і що любив. Я не маю сім’ї. Сам сирота, а свою створити не встиг. Може, на краще..
Кому я такий буду потрібен? На нас усіх стоїть клеймо «переселенець». Синонім бездомності, безпомічності. Тебе жаліють чи роблять вигляд. Ми вже всім набридли. Навіть в державних структурах реагують словами «ааа, переселенець»…
Я не боюсь померти на війні. Мені у буквальному сенсі немає чого втрачати. Буду воювати, поки не виженемо тих, хто забрав у нас все» – зі слів Андрія Абрамця, який і досі на передовій.
НЕПОМІТНА ВІЙНА
Щодня одне і те саме. Новини, репортажі, статистика. Вже не болить, не горить, не пече. Звикли. Навіть ті, хто живе на війні. Це я не про військових. Про людей, які не полишили своїх домівок. Не змогли все покинути. Вони живуть, саджають картоплю, радіють весні і уже не лякаються пострілів.
Подякуйте Богові та воїнам за те, що у ваш будинок війна не прийшла. Не забрала вас, рідних, житло, спокійний сон, усе, що було таким звичним та рідним. Війна не заставила вас піти на фронт в надії забрати своє. Завдяки тим, хто не опустив руки, кому не байдуже, війна не пішла далі, завдяки тим, хто не опустив руки, кому не байдуже.. Завдяки ним вам є, що втрачати.
7 травня 2001 року вважають другим народженням найбільшого у світі літака Ан-225 «Мрія». Цього дня вже модернізована «Мрія» здійснила перший випробувальний політ як повноцінний транспортний літак, що здатний перевозити надважкі вантажі.
З розпадом СРСР програма «Енергія – Буран» закрилася, і створений для цього проєкту літак Ан-225 «Мрія» став незатребуваним.
Керівництво АНТК імені О. К. Антонова розпочало пошуки шляхів повернення «Мрії» в небо. Невдовзі генеральний конструктор прийняв рішення щодо відновлення, переобладнання і модернізації «Мрії» в повноцінний комерційний літак для перевезення надважких і унікальних вантажів. Усі витрати на реалізацію цього проєкту взяли на себе АНТК імені О. К. Антонова і ВАТ «Мотор Січ». Необхідні роботи завершили у квітні 2001 року. Наземні випробування пройшли успішно. 7 травня 2001 року екіпаж під командуванням Олександра Галуненка підняв удосконалену «Мрію» в небо.
З того часу найбільший у світі літак Ан-225 «Мрія» здійснює не тільки комерційні перевезення, його також залучають до виконання миротворчих завдань місій ООН і програм НАТО.
Із квітня 2020 року Ан-225 «Мрія» долучився до операцій з перевезення вантажів, необхідних для боротьби з коронавірусом COVID-19. Медичні засоби з Китаю вже доправлено до Польщі, Франції, Німеччини, Канади, України.
Варто зауважити, що українській «Мрії» належать понад 250 рекордів у галузі авіації, зокрема й перевезення моновантажу вагою у 187,6 т, а також абсолютний рекорд з вантажопідйомності у 253,8 т.
