Прем’єр-міністр України Денис Шмигаль негативно оцінив такий “вояж” українського політика перебування одного з лідерів партії “Опозиційна платформа – За життя” Віктора Медведчука в окупованому Росією Криму.
Про це голова уряду прокоментував у інтерв’ю “Радіо Свобода”.
“Негативно ставлюся. Це надзвичайно неприйнятний крок із боку українського політика, яким він не був би, ким він не був би. Тому ставлюся до цього критично негативно”, – сказав Шмигаль.
Медведчук відправився до Криму в неділю, 02 серпня 2020 року, на автомобілі “Мерседес”. В авто разом із ним були дружина Оксана Марченко, водій та двоє охоронців. На Крим потрапили через КВПП “Каланчак”.
Згідно з декларацією Медведчука, він володіє в селі Оползнєвоє (неподалік Ялти – ред.) окупованої Автономної Республіки Крим будинком площею 371 кв.м. та земельною ділянкою 5620 кв.м.
Цю інформацію підтвердив прессекретар депутата Верховної Ради, співголови партії «Опозиційна платформа – За життя» Віктора Медведчука Олег Бабанін.
Нагадаємо, що у програмі Радіо Свобода «Суботнє інтерв’ю» прем’єр-міністр України Денис Шмигаль допустив можливість поставок прісної води з материкової частини України на анексований Крим у випадку, як він висловився, «гуманітарної катастрофи на півострові». При цьому, він зауважив, що Україна не буде поставляти воду «окупантам, окупаційним військам, для потреб військових баз».
Демократичний в спілкуванні, він дуже обережний у висловлюваннях, вважає, що сказане ним, наприклад, щодо деяких стратегічних підприємств «буде розцінено, як політичний тиск і елемент корупції».
Ще трохи часу і занедбана колишня військова конюшня у Рівному перетвориться на місце, де учасники бойових дій, члени їхніх сімей та рідні загиблих можуть знайти підтримку та дієву допомогу
Але перш, ніж це стало можливим, рівненським волонтерам довелося пройти досить довгий шлях. І не завжди дорога до «Будинку мрії» (так називають проєкт його автори) була легкою.
Своєрідним «чарівним стусаном», який і поставив активну ветеранську-волонтерську спільного Рівного перед необхідністю якнайшвидше почати роботи зі створення Будинку ветеранів, стали дії керівництва області. Справа в тому, що спілка ветеранів Рівненської області протягом п’яти років розташовувалася у приміщенні облради. Цього року добіг кінця термін дії договору оренди, пролонговувати його представники влади не стали. Тож люди опинилися просто на вулиці.
Вікторія Шинкаренко
– Ідею створення ветеранського простору я виношувала давно, – говорить ініціатор проєкту «Будинок ветеранів», відома рівненська волонтерка Вікторія Шинкаренко, – справа в тому, що я мала змогу вивчати американський досвід реабілітації ветеранів, тому з впевненістю можу стверджувати, що прийти та повернутися з війни – це принципово різні речі. Дуже важливо, щоб ветерани, їхні рідні, члени сімей загиблих Героїв мали місце, де можуть поспілкуватися, розраховувати на підтримку, поділитися проблемами. Щоб отримати в користування це, нехай і занедбане приміщення, у будівлі, якій вже більше 140 років, мені довелося обійти чимало кабінетів та кожного разу говорити про те, настільки важливою є реабілітація наших воїнів, що необхідно, щоб вони мали змогу звернутися до «своїх», бути почутими, просто поспілкуватися і зрозуміти, що вони зі своїми невдачами не лишилися сам на сам.
Лише у 2018 році міський голова Рівного «почув» волонтерів. Таким чином активісти отримати приміщення колишнього ЖЕКу по вулиці Гур’єва, 2, де багато років тому розміщувалася військова конюшня. Варто сказати, що ця кімнати довгий час були у занедбаному стані.
За словами Вікторії Шинкаренко, відразу було розуміння, що косметичним ремонтом тут не обійдеться, адже стан майбутнього Будинку ветеранів був просто жахливим.
– Ми вивезли 8 КАМАЗів сміття, довелося повністю замінювати внутрішні комунікації, знімати стару підлогу, руйнувати недоруйновані часом простінки, підключати світло. Наразі професійні будівельники працюють над внутрішніми роботами. Уявіть тільки, які це витрати! Створити простір для ветеранів лише коштами волонтерів було б просто неможливим. На щастя, є у нашому місті людина, яка без вагань погодилася стати спонсором проекту – це голова ГО “Рівне Разом” Віктор Шакирзян. Він взяв на себе виконання та фінансування капітального ремонту у «Будинку мрії», за що йому величезна подяка. Найближчим часом ми плануємо створити комунальний заклад, щоб депутати заклали витрати на утримання простору в бюджет, а люди, які там працюватимуть, отримували зарплатню, – говорить волонтер.
Вікторія Шинкаренко та Віктор Шакирзян
Після відкриття, яке заплановано вже цієї осені, послуги у Будинку ветеранів надаватимуть 3 соціальні працівники, психолог та керівник центру. Також планується залучити до договірних засадах юристів.
Один з тих, хто чекає відкриття простору з особливою радістю – ветеран війни на сході, учасник збірної України в «Іграх нескорених», рівнянин Іван Лепеха.
– На мою думку, створення такого центру в Рівному – це краще, що може зробити суспільство для ветеранів. Багато хто повертається з війни з так званою «бомбою сповільненої дії», і невідомо, коли вона вибухне. Часто люди губляться серед великої кількості кабінетів, і, навіть шукаючи допомоги, просто замикаються в собі. Наявність місця, де можна отримати психологічну підтримку, проговорити власні проблеми дуже важлива. Де, не соромлячись, можна бути впевненим, що тебе зрозуміють, адже ти йдеш до «своїх», де з тобою працюватимуть як з рівним – це те, що допоможе вивести людину з «тунелю», в якому вона перебуває після бойових дій, – коментує створення «Будинку мрії» Іван Лепеха.
Іван Лепеха
До слова, у Рівненській області не тільки волонтерська, але і освітня спільнота відповідально ставиться до питання психологічної підтримки ветеранів. Так, віднедавна Рівненський державний гуманітарний університет запрошує на пільгових умовах військовослужбовців, добровольців, фахівців військової справи, учасників бойових дій та членів їхніх сімей на навчання за спеціальностями «психологія» та «практична психологія».
Олена Шаріпова, НОВА – новини ветеранів: інформаційний портал для учасників АТО/ООС
В останні десятиліття в розвинених країнах активізувалися процеси зі створення принципово нових танків, але, незважаючи на це, основою бронетанкових військ як і раніше залишаються машини третього післявоєнного покоління. Основні бойові танки регулярно проходять модернізацію з впровадженням сучасних рішень і компонентів, що дозволяє підтримувати їх характеристики на високому рівні, який відповідає сучасним викликам.
M1Abrams
Американський танк M1Abrams надійшов на озброєння майже 40 років тому, і за минулий час мало місце кілька великих і принципових модернізацій. Останній варіант оновленого «Абрамса» раніше позначався як M1A2 SEP v.3, а тепер носить індекс M1A2C. Не так давно почалася серійна модернізація техніки за цим проектом.
Проект SEP v.3 пропонував заходи щодо посилення захисту та підвищення живучості. З цією метою на башту і на днище встановлюються додаткові блоки броні. Інші елементи лобової і бортової проекцій прикриваються динамічним захистом ARAT (Abrams Reactive Armor Tile); весь танк охороняє активний захист Trophy. З досвіду експлуатації попередніх модифікацій допоміжну силову установку прибрали в моторний відсік, під захист броні. Експлуатаційні характеристики підвищуються за рахунок діагностичної системи VHMS (Vehicle Health Management System).
Головне озброєння залишилося без змін, але отримало поліпшену систему управління вогнем. Під заміну пішли тепловізійні прилади та частина іншої електроніки.
За результатами останньої модернізації M1A2 додає у вазі і втрачає в рухливості, але отримує посилений захист і поліпшену живучість. Серійна модернізація вже запущена, M1A2C поки випускаються тільки для армії США.
Оновлений «Леопард»
Протягом усієї своєї історії німецький танк Leopard 2 регулярно проходив модернізації з тими чи іншими нововведеннями. У 2019 почалися поставки машин, серійно оновлених за проектом Leopard 2A7V. Модернізація мала забезпечити приріст тактико-технічних і економічних характеристик.
У частині захисту новий Leopard 2A7V відрізняється від попереднього «2A7» посиленим протимінним захистом і маскувальним покриттям Saab Barracuda. Для більшої зручності танкістів, використовується система клімат-контролю.
Танки модифікацій «2A6» і «2A7» в ході модернізації повинні зберегти 120-мм гладкоствольну гармату. У боєкомплект вводяться нові снаряди, в т.ч. осколковий боєприпас з програмованим детонатором.
У частині характеристик новітній Leopard 2A7V відповідає попередній модифікації «2A7», але при цьому отримує ряд нових засобів. Такі нововведення в основному вдосконалюють бойові якості техніки і приводять їх у відповідність до сучасних вимог. Поки що модернізацію до «2A7V» проходять лише німецькі танки; є також аналогічне замовлення від Данії.
«99» з КНР
З початку століття в Китаї будуються танки «Тип 99» різних модифікацій. Найбільш досконалою є «99A», однак і вона вже дійшла до необхідності модернізації. Згідно з даними з відкритих джерел, в десятих роках в КНР були створені проекти модернізації «Тип 99A1» і «Тип 99A2» з різними нововведеннями.
Основним напрямком розвитку є посилення захисту, в першу чергу лобової проекції. Спочатку ввели оновлений і вдосконалений лоб корпусу, потім впровадили різні варіанти динамічного захисту. Останні модифікації мають ДЗ вбудованого типу. Найважливішою особливістю танка є лазерна система оптичного придушення. За допомогою лазера високої потужності здійснюється враження оптики або органів зору противника.
В ході всіх модернізацій «Тип 99» зберіг 125-мм гармату, яка може використовувати неліцензійні копії російських снарядів і постріли власної розробки. Збережений комплекс керованого озброєння. В останніх проектах модернізації «Тип 99» отримав комбіновані приціли та іншу сучасну апаратуру.
Ізраїльська «Меркава»
У найближчі роки Армія оборони Ізраїлю продовжить експлуатацію моделей «Меркава Mk IV», і цю техніку чекає нова модернізація, яка отримала назву «Барак» («Блискавка»). Основна увага приділяється оновленню бортової електроніки, що дозволить забезпечити зростання ключових характеристик.
Броня танка “Меркава Mk IV Барак» не зміниться і відповідатиме базовому проекту. Безпеку екіпажу пропонується підвищити за рахунок нових засобів огляду. Командиру більше не буде потрібно вести спостереження через відкритий люк, що на протязі багатьох років було серйозною проблемою.
На борту «Меркава Mk IV» останніх модифікацій є 46 комп’ютерів і обчислювальних систем різного призначення. «Барак» також отримує т.зв. комп’ютер завдань з елементами штучного інтелекту. Він буде приймати дані про навколишнє оточення від датчиків і від інших машин, обробляти їх і видавати готову інформацію командиру. За рахунок «комп’ютера завдань» планується підвищити швидкість виявлення і впізнання цілей, вироблення даних для вогню і т.д. Крім того, він знизить навантаження на командира.
Основним засобом спостереження для екіпажу стане система IronVision. Вона включає набір камер зовні танка, прилади обробки сигналу і нашоломні монітори екіпажу. З її допомогою танкісти зможуть буквально дивитися крізь броню. Модернізації піддаються робочі місця танкістів. Впроваджуються нові системи, що спрощують водіння. Спроститься і підготовка танкістів. Для цього передбачається режим «віртуальної реальності», в якому комп’ютери імітуватимуть бойову обстановку і видаватимуть на пульти екіпажу відповідну картинку і дані.
Реальні результати проекту «Барак» з’являться пізніше. Оновлений танк візьмуть на озброєння тільки в 2021 році і тоді ж розгорнеться модернізація наявних машин.
Тенденції розвитку та український контекст
Поки головним бойовим танком в ЗСУ залишається глибока модернізація розробки 30-річної давності – Т-64БВ. Попри вік, нарікань від українських танкістів машина майже не має (ми про це вже писали), особливо якщо порівнювати з тим, що має на озброєнні ворог. Має Україна і куди більш досконалу бойову машину, яка не поступається світовим аналогам і має переспективи модернізації – БМ «Оплот». Але на її масове виробництво (не кажучи про вдосконалення) для наших збройних частин, держава уже понад 10 років не може знайти кошти.
Ось що про «Оплоти» говорить механік-водій, старший лейтенант Денис Марченко, який кілька років поспіль тестує ці бойові машини:
«Цей танк за своїми характеристиками дійсно перевищує БМ “Булат”, який нині знаходиться на озброєнні наших бригад. Легкість керування вражає, і навіть нагадує управління легковиком.
Танк має високі характеристики за всіма напрямками. По-перше, – захист. Конструкція танка убезпечує його від усіх сучасних боєприпасів калібру як 125 мм, так і 120 мм (включаючи і найсучасніші тандемні боєприпаси, наприклад, РПГ). У цьому разі відстань не має значення. При випробуванні танка на міцність (лобова проекція, башта, борти) не було жодного ураження. По-друге, – вогневі можливості. Конструктори дали «Оплоту» все, аби командир через панораму мав круговий огляд. Забезпечили дистанційне управління зенітною установкою. Командир та навідник в «Оплоту» мають рівні вогневі можливості. Їхні робочі місця облаштовані прицільними комплексами, які забезпечують стрільбу як удень, так і вночі на великі відстані, при цьому передача управління від одного до другого є миттєвою. Після того, як була застосована панорама та тепловізійний приціл (тепловізійні камери є і в командира, і в навідника), вдалося довести умови ведення стрільби до найкращих іноземних зразків».
Таким чином, танки третього покоління залишаються актуальними і зберігають своє місце в бронетанкових військах. Провідні танкобудівні держави продовжують розвивати свою техніку і приводити її у відповідність до актуальних вимог. При цьому спостерігаються як загальні тенденції, так і унікальні рішення.
Майже всі розглянуті моделі в ході модернізації отримують додаткові засоби захисту. Це пов’язано з досвідом локальних конфліктів останніх десятиліть, що показали і підтвердили певні проблеми зі стійкістю і живучістю танків. Для підвищення цих параметрів впроваджуються нові блоки броні, вдосконалюється комплекти динамічного та активного захисту.
Андрій Артюх, НОВА – новини ветеранів: інформаційний портал для учасників АТО/ООС
З огляду на стрімке зростання кількості випадків захворювання на коронавірусну інфекцію COVID-19 в Україні Президент Володимир Зеленський дав доручення Прем’єр-міністру Денису Шмигалю невідкладно провести комплексну оцінку готовності лікарень для надання допомоги хворим, забезпечити заклади всім необхідним обладнанням, повідомляє Офіс глави держави.
Президент наказав уряду забезпечити медичних працівників засобами індивідуального захисту в повному обсязі та посилити контроль за дотриманням карантинних заходів.
Також Кабмін має переглянути режим роботи контрольно-пропускних пунктів в’їзду на тимчасово окуповану територію Автономної Республіки Крим і міста Севастополя.
«Україна вміє мобілізуватися, якщо треба. Саме час уряду мобілізувати сили для уникнення другої хвилі коронавірусної інфекції, яка може мати страшні наслідки не лише для економіки, а й для нашого людського капіталу», – сказав Володимир Зеленський.
Переглядаючи графік поширення COVID-19 в Україні,розміщений на само собою напрошується запитання – а коли закінчилася «перша хвиля»? Бо, як ми бачимо, «крива» захворювань постійно повзла в гору не спиняючись жодного разу., а в кінці червня – липні ми маємо взагалі стрімке зростання виявлених інфікованих коронавірусною хворобою.
В Україні за минулу добу виявлено 1199 нових випадків інфікування COVID-19. Усього за добу одужало 317 пацієнтів.
В Україні найбільша кількість виявлених інфікованих у Львівській області (10851) та у Києві (9498)
У світі кількість інфікованих наблизилася до 20 мільйонів і цифри щодня тільки зростають.
Черкаський клуб юних моряків просить передати їм списаний корабель ІІІ рангу «Канів» (BG-81) Морської охорони ДПСУ.
Мова йде про артилерійський катер проєкту 1204, що до 2012-го року знаходився у складі одного з загонів Морської охорони ДПСУ на річці Дунай.
Про це повідомляє Український мілітарний портал.
Тоді, окрім корабля ІІІ рангу «Канів» (BG-81), на захисті України знаходилися «Лубни» (BG-82), «Ніжин» (BG-83) та «Ізмаїл» (BG-84).
Їх мали списати та утилізувати, але через початок російської агресії у 2014-у році ці плани були відкореговано та три кораблі пройшли ремонти.
Проте доля корабля ІІІ рангу «Канів» (BG-81) була не відомою до липня 2020 року, поки в розпорядження редакції Українського мілітарного порталу не потрапив знімок із цим катером, що перебуває на суходолі в очікуванні подальшої своєї долі.
Після публікації знімку у соціальних мережах, його долею зацікавились ентузіасти, зокрема директор Черкаського клубу юних моряків Владислав Підгурський, який запропонував передати корабель до Комунального позашкільного навчального закладу м.Черкаси, де його зможуть використовувати як навчальний корабель для учнів.
«Для нас це буде справжній навчальний бойовий корабель, на якому ми будемо виховувати майбутніх захисників України», – розказав Владислав Підгурський
Зараз юнаки та дівчата, що навчаються у Черкаському клубі юних моряків проходять практику на катері типу «Ярославець» проєкту 376, що сьогодні носить назву «Кузьмич».
Своє нове ім’я катер отримав на честь В’ячеслава Галви – полковника Головного управління розвідки Міністерства оборони України, що станом на початок російської агресії був на пенсії, проте пішов добровольцем-інструктором на фронт, де і загинув у 2014-у році.
«У нас вже є досвід, колишній іржавий «Ярославець», який давно збиралися порізати на металобрухт, тепер віднвлено, він в строю і носить ім’я нашого легендарного земляка «Кузьмича» В’ячеслава Галви», – додав керівник Черкаського клубу юних моряків.
Поповнення реальним бойовим кораблем з більш ніж півстолітньою історією та ім’ям міста на Черкащині зможе якісно забезпечити підготовку та формування у молоді патріотичного духу.
Зараз на базі комунального закладу діють декілька профільних гуртків для юнаків та дівчат:
– судноводіїв
– старшин шлюпок
– судномоделювання
– морського багатоборства
– морської піхоти
Окрім того Клуб проводить організаційно-масову, інформаційно-методичну, навчально-виховну, навчально-тренувальну, військово-патріотичну та спортивну роботу, а також надає всім вихованцям рівні можливості для різнобічного розвитку і самовизначення у вільний від занять час, формує пізнавальну активність юних моряків, колективізм, самостійність, відповідальність і творче відношення до справи, поглиблює знання з основ морських наук, розвиває здібності, розширює кругозір, сприяє трудовому вихованню і професійній орієнтації вихованців, пропагує досягнення науки і техніки в області військово-морського, морського та річкового флотів України, готує майбутніх захисників до служби в лавах Збройних Сил України.
Напередодні Кабінет міністрів прийняв рішення про тимчасове припинення до кінця серпня роботи КПВВ на адмінкордоні з окупованим Кримом. Відповідно прийнятого рішення з 8 години 09 серпня 2020 року до 8 години 30 серпня припиниться робота контрольних пунктів в’їзду на тимчасово окуповану територію Криму.
З боку окупованого Криму на контрольному пункті в’їзду/виїзду Армянськ–Каланчак утворилася черга з 300 осіб, які мають бажання покинути півострів.
І черга на виїзд з півострова постійно поповнюється.
Про це в ніч проти неділі повідомив у Facebook Рефат Чубаров.
Очевидці повідомляють про те, що зі сторони окупованого Криму (перехід Армянськ – Каланчак) зібралася черга близько 300…
Чубаров додав, що причина черг – вчорашнє рішення Кабміну України про тимчасові обмеження перетину пунктів пропуску з тимчасово окупованим Кримом.
«Люди, які в’їхали в Крим з материкової частини України, як і жителі Криму, які збиралися по справах відвідати материк, бояться опинитися закупореними в Криму. Російські окупанти з оформленням документів не поспішають. Якими словами люди в черзі висловлюються про Кабмін і всю українську владу, можете і не питати», – написав Чубаров.
Дуже шкода, що Рефат Чубаров чомусь не нагадав тим, хто «в черзі висловлюються про Кабмін і всю українську владу», що, скоріше за все, «премьер- міністр воюючої держави» та очолюваний ним уряд, можливо, скористався «роз’ясненням», наданим Рефатом Чубаровим напередодні Денису Шмигалю, і нарешті зрозумів, що між РФ і Україною триває війна, а Крим – тимчасово окупована територія Україні, відвідування якої до завершення деокупації півострова краще здійснювати через «Керченський міст».
08 серпня 2020 року збройні формування Російської Федерації вісім разів порушили домовленості, які були досягнуті за підсумками Тристоронньої контактної групи, -повідомляє пресслужба ООС.
Неподалік населених пунктів Шуми та Водяне російські окупанти відкривали вогонь з підствольного гранатомету.
Біля Попасної і Гнутового ворог здійснив обстріл позицій Об’єднаних сил з автоматичних станкових гранатометів.
В районі Новоолександрівки, Оріхового та Водяного противник здійснив «провокативні обстріли» позицій ЗСУ зі стрілецької зброї.
На «ворожі провокації» наші захисники вогонь у відповідь не відкривали, бо підрозділи Об’єднаних сил зобов’язані дотримувалися умов припинення вогню.
Серед особового складу Об’єднаних сил бойових втрат та поранень немає.
Крім того, зафіксовано інженерні роботи, які рашисти здійснювали поблизу тимчасово окупованого н.п. Пікузи.
Головнокомандувач Збройних сил України Руслан Хомчак заявив, що не варто перебільшувати значення поодиноких порушень режиму припинення вогню на Донбасі. За його словами, такі постріли можна було б взагалі не враховувати в статистику.
За словами Хомчака, слід відрізняти одиночні постріли з боку бойовиків від обстрілів.
Він уточнив, що з початку перемир’я не зафіксовано жодного обстрілу.
А поодинокі постріли були і раніше при більш серйозних обстрілах.
Про це він заявив в ході робочої поїздки президента України Володимира Зеленського в Донецьку область, повідомляє пресцентр глави держави.
Україна забезпечувала до 85% потреб Криму в прісній завдяки Північно-Кримському каналу, що з’єднує головне русло Дніпра з півостровом. Після анексії Криму Росією в 2014 році поставки води на півострів припинили.
Запаси води на Криму складаються з водосховищ природного стоку і підземних джерел. За заявами екологів, регулярне використання води з підземних джерел призвело до засолення ґрунтів на півострові.
Влада Криму регулярно закликають жителів півострова економити воду.
У програмі Радіо Свобода «Суботнє інтерв’ю» прем’єр-міністр України Денис Шмигаль допустив можливість поставок прісної води з материкової частини України на анексований Крим у випадку, як він висловився, «гуманітарної катастрофи на півострові». При цьому, він зауважив, що Україна не буде поставляти воду «окупантам, окупаційним військам, для потреб військових баз».
Нагадаємо, що одразу після свого призначення на посаду «премьєра» 05 березня 2020 року Денис Шмигаль у ток-шоу «Право на владу» стверджував, що його Кабмін «не перекриє воду для українців в Криму» і заявив, що неподання води «призведе до гуманітарної катастрофи».
Після шквалу критики на його адресу за це висловлювання пан Шмигаль заявив, що українська влада не може подавати воду в Крим до деокупації півострова, тому що «неможливо з технічних причин поділити воду, яка піде людям і воду, яка піде на військові бази».
І ось знов Прем’єр міністр України запереживав, що російські окупанти сидять на півострові без води.
На ці прем’єрські переживання відповів Рефат Чубаров, який закликав пояснити прем’єр-міністру України Денису Шмигалю, що гуманітарна катастрофа на Кримському півострові триває з того часу, як збройні сили Російської Федерації окупували півострів – вже понад шість років, – з кінця лютого 2014 року. Про це він заявив на своїй сторінці у Facebook.
Поясніть прем'єр-міністру України Денис Шмигаль, що гуманітарна катастрофа на Кримському півострові триває вже більше 6…
Російські окупанти в Севастополі порізали на металобрухт корабель, який брав участь у Другій Світовій Війні, був буксиром-пароплавом, а останнім часом використовувався як кочегарка для опалювання приміщень на березі.
Про це повідомляє Український мілітарний портал.
В свій час він встиг взяти у бойових діях з оборони міста, службі у післявоєнному флоті та вже після в цивільних цілях.
Побудований буксир був тут же – в Севастополі на заводі імені Орджонікідзе. Закладка відбулась 30 вересня 1939 року, а вже наступного року він став у стрій.
Під час оборони Севастополя в 1941-1942 роках буксир забезпечував бойову діяльність флоту та брав участь у бойових рейдах. В той час він був озброєний двома 45-мм гарматами та двома зенітними кулеметами.
В ході окупації він разом з рештками флоту перейшов на Кавказ, а після звільнення міста від окупації повернувся сюди на службу.
Військова служба пароплаву закінчилась у 1978 році, коли буксир був виключений зі складу флоту та перекваліфікований в опалювальну станцію з назвою ОТ-463, яка забезпечувала теплом військово-морське училище Севастополя.
Вперше про його утилізацію заговорили в 90-х 20 ст., проте тоді підконтрольна Україні влада опалювальну станцію ОТ-463 відстояла, а в 2008 році буксир навіть пройшов доковий ремонт.
Потім він був перетворений на плавучу котельню, яка опалювала завод з ремонту ракетного та артилерійського озброєння в Севастополі, біля причалу якого він знаходився донедавна.
16 липня 2020 року було помічено його буксирування зі звичної стоянки до Стрілецької бухти, а згодом і початок процесу його порізки на метал.
Історія буксира-ветерана в черговий раз продемонструвала, що заяви російських лідерів «помню і горжусь» – це не більше ніж пропагандистське гасло до чергової ювілейної дати перемоги над нацизмом у Другій Світовій Війні.
Крім слів «помню і горжусь» у росіян немає нічого для реального вшанування пам’яті та збереження історичних пам’яток.
Речник Постійного представництва України при ООН Олег Ніколенко у Фейсбук пише:
Україна як ніхто інший розуміє біль грузинів через війну і окупацію частини їхньої території.
Там же він розмістив текст спільної заяви.
Нагадаємо, що в ніч з 07 на 08 серпня 2008 року розпочалась російсько-грузинська війна. Російські війська зайняли 20 відсотків території Грузії та зупинились лише неподалік Тбілісі.
У ніч на 08 серпня 2008 року Грузія заявила про обстріл грузинських сіл з боку невизнаної республіки і про декілька провокацій проти офіційної влади. У Тбілісі анонсували відновлення конституційного ладу в самопроголошеній республіці, у результаті наступу грузинської армії, остання зайняла більшу частину Цхінвалі – головного населеного пункту Південної Осетії.
Кремль тоді звинуватив Грузію в спробі силового повернення частини своєї території, яку контролювали проросійські сепаратисти – Південної Осетії – та назвала свою операцію “Примушуванням Грузії до миру”.
Натомість в Грузії та Світі ця військова спецоперація збройних сил РФії була розцінена, агресія РФ проти Грузії
Москва прогнозовано не захотіла миритися з можливою поразкою проросійських сепаратистів, і РФ безпосередньо втрутилися в цей внутрішній конфлікт. Російські державні ЗМІ звинуватили Грузію в цілеспрямованому обстрілі Цхінвалі. 07 серпня війська РФ почали перекидатися в зону конфлікту, перейшовши в контрнаступ наступного дня.
Під час прямого вторгнення російської армії в Грузію, танкові бригади росіян успішно вийшли за межі невизнаної Південної Осетії та Кодорську ущелину.
Крім того Росія піддала бомбардуванню військові бази, грузинські міста та об’єкти цивільної інфраструктури, а також задіяла проти Грузії військово-морські сили Чорноморського флоту.
Морська піхота ЧФ захопила головний порт Грузії місто Поті і знищили на рейді всі грузинські катери та кораблі, включаючи кораблі прикордонників.
10 серпня Київ офіційно застеріг російську сторону від участі кораблів Чорноморського флоту РФ в конфлікті.
Президент В.Ющенко заборонив кораблям РФ, які брали участь у бойових діях проти Грузії, заходити в Українські порти. Але керівництво ЧФ РФ проігнорувало заяви якогось там «помаранчового президента» України і кораблі, через деякий час, демонстративно повернулися у місця «попередньої дислокації».
У найнапруженіший момент протистояння, виникла серйозна загроза штурму Тбілісі і повалення президента Саакашвілі, — саме на цьому етапі розпочалося енергійне втручання посередників в особі Ніколя Саркозі.
З огляду на пряме вторгнення РФ у Грузію, у Тбілісі заявили про відвід військ з Цхінвалі і про одностороннє припинення вогню. Президент Міхеїл Саакашвілі підписав план перемир’я, запропонований Євросоюзом, зокрема президентом Франції Ніколя Саркозі (від 12 серпня), головними пунктами якого було остаточне припинення вогню і повернення сторонами конфлікту військ на свої бази.
Та Кремль наплював на зусилля Саркозі і російські війська почали активно просуватися далі вглиб грузинської території. Були зайняті міста: Горі, Сенакі, Поті, перерізана стратегічна дорога, що з’єднує західну і східну Грузію.
В результаті російської агресії, Грузія зазнала воєнної поразки, і на кілька тижнів втратила контроль над значними територіями і стратегічними пунктами.
26 серпня Кремль визнав «незалежність» Абхазії і Південної Осетії, відповідний указ видав президент Дмитро Медведєв. Крім РФії, ці маріонетково-сепаратистські утворення були визнані Венесуелою, Нікарагуа, Науру, Сирією і, здається, більше ніким.
«Не Росії вирішувати, якими мають бути межі Грузії», — висловив своє ставлення до конфлікту президент Франції. Водночас, російські війська залишалися на території Грузії, ігноруючи «зусилля» пана Саркозі.
Після окупації частини Грузії і етнічних зачисток грузинських сіл навколо Південної Осетії, сторони досягли угоди про припинення вогню за участю міжнародних посередників.
Попри «досягнуті домовленості» про виведення російських військ з грузинської території до 01 жовтня 2008 року, де-факто, війська РФ залишаються на території «маріонеткових республік» і понині, залишаючись фактором тиску на внутрішню і зовнішню політику Грузії.
У вересні 2008 року Грузія розірвала дипломатичні відносини з Росією.
У 2009 році міжнародна комісія з розслідування причин російсько-грузинської війни на чолі з швейцарським дипломатом Гайді Тальявіні зробила висновок, що «бойові дії розпочала Грузія, але цьому посприяли провокаційні дії РФ». Висновки комісії Тальявіні були розкритиковані у Грузії у країнах ЄС, як такі, що повною мірою не встановлюють ступінь відповідальності РФ за ескалацію конфлікту.
Розрахунок Тбілісі на військове втручання Заходу, передусім США, не виправдався. Натомість Захід сконцентрувався на підтримці реформ – і тут Тбілісі справді має успіх. Грузія у рекордно короткий термін підписала Угоду про асоціацію. Грузини отримали безвіз. Грузія нині суттєво ближча до НАТО, ніж Україна, хоча у 2008 році відмінність між нами не була такою очевидною.
Від часу активних бойових дій російско-грузинської війни минуло 12 років, але Грузія не стала ближчою до повернення окупованих територій.
