Окупаційні сили Росії в українському Криму заклали два універсальних десантних кораблі й в самій Росії заклали два фрегати та два атомні підводні човни.
Про це повідомляють ЗМІ РФ.
20 липня в Керчі на суднобудівному заводі «Залив», було закладено два універсальних десантних кораблі проєкту 23900 «Иван Рогов» та «Митрофан Москаленко».
Паралельно церемонії пройшли ще на двох підприємствах – на «Северной верфи» в Петербурзі та на «Севмаше» в Сєвєродвінську.
У Петербурзі заклали два фрегати проєкту 22350. Їх назвали на честь російських адміралів Івана Юмашева та Еміля Спиридонова.
Нові кораблі стануть сьомим і восьмим в серії проєкту 22350.
В Сєвєродвінську заклали дві багатоцільові атомні підводні човни, названі «Воронеж» і «Владивосток».
Вони стануть восьмою і дев’ятою АПЧ проєкту 885 / 885М (шифр «Ясень / Ясень-М»).
В ході церемонії гендиректор «Севмаша» Михайло Будниченко заявив, що нові субмарини оснастять гіперзвуковою зброєю.
ВМФ РФ вдалося до провокації болгарського військового корабля «Бодри» на міжнародних навчаннях «Sea Breeze 2020».
Про це повідомляє Український мілітарний портал із посиланням на власні джерела.
Під час відпрацювань маневрів, болгарський корабель по радіоефіру викликав російський патрульний корабель Берегової охорони ФСБ РФ із вимогою негайно покинути район перебування.
Командир російського військового корабля називав перебування «Бодри» у визначеному районі провокацією, а сам район – «виключною економічною зоною Росії». Також він акцентував на те, що цей район зараз є закритим.
Інформація, про те що Росія перекриває райони «внахлест» локаціям проведення навчань «Sea Breeze 2020» звернув увагу керівник проєкту Інститут Чорноморських стратегічних досліджень Андрій Клименко:
Ділянки помічені зеленим – перекриті Румунією, рожеві – Туреччиною обведені жовтим – перекриті Україною, зеленим – Болгарією. Ті що не перекриті червоним – закриті Росією.
Тобто військовий корабель, що бере участь у навчаннях та може одночасно перебувати у двох закритих районах – один з яких в рамках навчань, а в іншому випадку – Росією з метою провокації.
17 та 18 липня в режимі онлайн жінки-ветеранки з усіх куточків України зібралися на кіберзлет, щоб окреслити актуальні для своєї спільноти питання та знайти шляхи їх вирішення.
Цього року карантинні заходи унеможливили зустріч у звичному форматі, але це не стало на заваді прагненню жінок бути почутими. Так, форум зібрав близько сотні активних українок – ветеранок, військових та волонтерок, які мали змогу поставити питання представникам профільних Міністерств, урядовцям та народним депутатам. Кіберзлет відбувся за підтримки UN Women Ukraine та Інституту гендерних програм.
Зокрема, учасниць турбувало питання формування позитивного іміджу ветеранок у суспільстві, залучення учасників АТО/ООС до виховання підростаючого покоління, розроблення єдиного церемоніалу поховання загиблих воїнів.
Також до спілкування була запрошена журналістка Наталка Нагорна, яка має значний досвід роботи у зоні бойових дій на сході України. Вона розповіла про особливості висвітлення війни у засобах масової інформації, про тонкощі спілкування з ветеранами та подекуди упереджене ставлення до ветеранів у медіа.
Багато запитань стосовно психологічної та фізичної реабілітації жінок-ветеранок, наявності сімейних програм реабілітації, було і до заступника міністра у справах ветеранів Ігоря Безкоровайного. Також жінок цікавили особливості державної підтримки учасників бойових дій у відкритті власної справи, отриманні освіти чи нового фаху.
Долучилася до обговорення проблемних питань і голова парламентської комісії з питань ветеранів, народний депутат Яна Зінкевич, яка ознайомила ветеранок з законодавчими ініціативами стосовно лікування та реабілітації учасників бойових дій.
Особливо болючими для учасниць були питання придбання власного житла чи відповідної компенсації за нього. Торкнулося обговорення і створення єдиного реєстру ветеранів та виділення земельних ділянок учасникам АТО/ООС.
Як зазначила лідерка жіночого ветеранського руху, Народний герой України, кавалер ордена за Мужність 3 ступеня Андріана Сусак, у лавах ЗСУ все ще існує гендерна нерівність, але позитивні зрушення у цьому питанні все ж є, якщо порівнювати з 2014-2015 роками.
Андріана Сусак
– На сьогодні жінки у армії складають ¼ від загальної кількості військовослужбовців. Коло проблемних питань ветеранів, як чоловіків, так і жінок, спільне – забезпечення житлом, якісна реабілітація. Сьогодні жінки та чоловіки у ЗСУ мають рівний доступ до посад чи освіти, на рівних беруть участь у професійних відборах. Але є і свої нюанси. Наприклад, коли ветеранці потрібна реабілітація, то вона має вирішити питання, хто протягом її відсутності буде доглядати за дитиною. Також жіноче здоров’я потребує участі профільних спеціалістів, які здебільшого відсутні у зоні бойових дій. Цьогорічна зустріч ветеранок стала вже дев’ятою, що дозволяє проаналізувати те, чого вдалося досягти від початку. Наприклад, при адвокації жіночого ветеранського руху були відкриті позиції для навчання дівчат у Київському військовому ліцей імені Івана Богуна, ми активно просували ідею законодавчого регулювання присвоєння добровольцям статусу учасника бойових дій. Звісно, нам ще є над чим працювати, тож зупинятися ми не збираємося, – прокоментувала Кіберзлет Андріана Сусак.
Олена Шаріпова, НОВА – новини ветеранів: інформаційний портал для учасників АТО/ООС
Задля забезпечення безпеки громадян керівництво Національної поліції України вирішили посилити заходи із забезпечення публічної безпеки та порядку на території Вінницької, Житомирської, Закарпатської, Івано-Франківської, Львівської, Рівненської, Тернопільської, Хмельницької та Чернівецької областей.
«Для цього… забезпечено несення служби поліцейськими нарядами. До їхнього складу також увійшли військовослужбовці Національної гвардії України. Правоохоронці патрулюють вулиці населених пунктів, територію автостанцій і залізничних вокзалів. Окрім того, на в’їздах та виїздах з обласних центрів виставлено мобільні пости» – заявили в МВС.
Окрім цього, поліцейські зобов’язуються здійснювати наступні превентивні заходи:
‑ перевірка документів у підозрілих осіб та проведення поверхневого огляду;
‑ перевірка з метою виявлення вибухових пристроїв тих транспортних засобів, які за зовнішніми ознаками власники не використовують тривалий час;
‑ особливу увагу правоохоронці звертають на підозрілі речі та предмети (пакети, сумки, коробки, ящики), у яких можуть міститися вибухонебезпечні матеріали та вибухові пристрої;
‑ правоохоронці забезпечують безпеку дорожнього руху на автошляхах.
Зі збірного пункту Дніпропетровського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки (ТЦК та СП) до лав Збройних Сил України, Національної гвардії України, Державної прикордонної служби та Державної спеціальної служби транспорту для проходження строкової служби відправили понад півтори тисячі юнаків. Значна їх кількість – трохи менше половини, все ще не досягли 20-річного віку, але відмовилися від відстрочки.
«Особливістю є те, що близько 40 відсотків призовників не досягли 20-річчя. Попри те, що ці хлопці мали право на відтермінування, вони самі звернулися до ТЦК та СП, написали відповідні заяви та відправляються служити» – заявив офіцер відділу рекрутингу та комплектування Дніпропетровського обласного ТЦК та СП Андрій Шульга.
Хлопці по різному аргументують своє бажання піти до лав Збройних сил раніше. Хтось хоче потім вступити у відповідний виш, хтось мріє про професію військового. Олексій з міста Кам’янське своє бажання аргументує інакше:
«За мною зберігається робоче місце на заводі та заробітна плата. Планую пройти піврічний курс молодого бійця у навчальному центрі та підписати трирічний контракт із десантно-штурмовою бригадою. Таким чином мені зарахують строкову службу, накопичу певні статки. Коли повернуся, зроблю ремонт, одружуся та знову працюватиму на підприємств».
Читаючи те, що називають «російські ЗМІ», постійно наштовхуєшся на «усталені епітети» для тих українців, які захищають свою країну від агресора протягом останніх семи років. Їх «там» прийнято іменувати не інакше, як націоналісти, бандерівці,… та протиставляти «правільним» проросійськи налаштованим мешканцям «наУкраине».
Цю тенденцію свідомо, можливо «підсвідомо» (або «чисто механічно») підхопила більшість ЗМІ в Україні.
Тих, хто нас захистив в 2014-2019, хто продовжує захищати сьогодні Україну, проросійськи налаштовані ЗМІ в Україні величають не інакше, як «атошник».
Не Патріот, не Захисник Вітчизни, не «атовець», а якийсь там «атошник», тим самим опускаючи значення в підсвідомості обивателів до таких слів, як «алкаш», «бомжик», «пацанчік», «злочинець».
Наступний момент, який постійно кидається в очі.
Коли мова йде про скоєне якесь протиправне діяння чи злочин, то вважається «за необхідне» обов’язкове підкреслювання приналежності особи саме до категорії Захисників України: що ви від нього хочете, та це ж «атошник»!
Особливо смакується, коли злочин супроводжувався використання зброї чи її елементів, насильства. Ну, а як же – раз захищав Україну, воював з рашистами на фронті, – тепер на все життя «небезпечний для оточуючих атошник»!
Якщо так важливо, хто саме з громадян України скоїв протиправне діяння чи злочин, то давайте почнемо писати:
«Лікар в білому халаті побив дружину та її коханця і був затриманий…»;
«Колишній МНСник в формі і касці викрав спецавто щоб покататися, але випадково його втопив у фонтані…»;
«Юрист в мантії вживши спиртні напої у непомірній кількості сів за руль свого дорогущого авто та скоїв ДТП…»;
«Трансвестити, переодягнувшись у форму патрульних поліцейських, зупиняли всі підряд проїжджаючі автомобілі і чіплялися до водіїв…»;
«Менеджер (неважливо якої фірми) з прайсом у руках вчинив бійку біля ресторану…»;
«Учитель викрав у учнів зошити і здав їх на макулатури щоб сплатити комуналку…»; …
Повірте – «атошники» просто загубляться серед всіх цих категорій громадян нашої країни.
Шановні. Досить вже штампів та ярликів із набору ідеологів «гібридної війни». Досить говорити та писати – «скоїв АТОшник», «був винуватий АТОшник» і таке інше. Набридлі вже ці ідеологічні маніпуляції. Всюди вистачає негативних людей та вчинків…Всюди вони були, є і, нажаль, будуть. Той, хто скоїв протиправний вчинок або злочин, має відповісти за законами України незалежно від того, до якої категорії громадян він належить. Все. Крапка.
Якими прості громадяни хочуть бачити українських політиків? Можна скласти цілий список необхідних чеснот, але мабуть головні з них – любов до рідної країни і самопожертва, вміння відмовитися від матеріальних благ на користь ідеалу. Всі ці якості у собі уособлюють герої АТО. Безкомпромісні і рішучі, вони – моральний приклад для багатьох українців.
Не дивно, що на найближчі місцеві вибори, які чекають нас вже незабаром, обов’язково підуть і наші ветерани. Користуючись нагодою, ми вирішили дослідити питання на конкретних прикладах минулих виборів. Так у поле нашого зору потрапив депутат міської ради від «Самопомочі» Іван Ракич, очільник відділення снайперів у 92-ій бригаді. Виявилося, що про нього майже нічого невідомо, цілі шматки біографії були ніби втрачені. Довелося відновлювати хронологію буквально по шматочку.
У процесі написання стаття потроху перетворювалася на карколомне розслідування. Скелети у шафах, дивні історії побратимів та тонкий корупційний шлейф – що приховував герой війни Іван Ракич?
Але все по порядку. Тож все почалося з того, що ми вирішили поспілкувалися з військовими побратимами нашого героя.
«Він допомагав Партії регіонів… на фронті я його не особливо бачив»
Юрій (позивний «Єврей») – воював у тій самій 92-ій бригаді, що і Іван Ракич. Він зголосився піти на фронт добровільно, але на заваді стали армійські бюрократи.
«Коли я побачив, що відбувається, то пішов я у військкомат наш і не зміг там знайти ні свою особисту справу, ні інших документів. Та й у військкоматі всього три працівники було. І я їх змусив знайти документи, поновити справу, і от так десь через півтора місяці, там медкомісія. І от тільки 2 серпня я був у 92 бригаді. Воно звичайно перепони- не перепони, але отака от ситуація була».
Юрій разом з бригадою хоробро воював на околицях Щастя. Він згадує місця важких боїв – Станицю Луганську, Старий Айдар. Там він разом з побратимами стримував натиск ворога аж до жовтня 2015 року.
Ми спитали у Юрія: як він ставиться до участі ветеранів у політиці. Чоловік відповів, що гаряче її підтримує, і вважає колишніх солдатів головними захисниками від повзучого російського реваншу. Проте коли розмова зайшла про його співслужбовця Івана Ракича, який зміг пройти до міської ради, ситуація несподівано змінилася – до цього депутата від «Самопомочі» Юрій ставився дещо скептичніше:
«Ну він людина активна, і активно допомагав депутатові від Партії регіонів… І наскільки я розумію, він не підтримував Майдан, Партія регіонів Майдан не не підтримувала звичайно».
Історія з Партією регіонів нас зацікавила, тож ми вирішили перевірити цей факт і вже надіслали до міськради офіційний запит. Проте там чомусь вирішили не відкривати секрети Ракича і наш запит проігнорували.
Попри те, що Юрій спілкувався з Іваном Ракичем, про його подвиги на фронті він знав теж надзвичайно мало – хоча чоловіки непогано спілкувалися.
«Він такий, ініціативний був – якщо треба було щось дістати, якусь допомогу (матеріальну – прим ред), то він діставав. Який він героїзм проявляв я не чув, і на яких вилазках був, на яких позиціях не можу сказати.»
Ці скупі одкровення зацікавили нас, тож ми вирішили пошукати когось, хто розказав би нам про пана Ракича трохи детальніше. Так ми познайомилися з Михайлом.
Як «поховальний генерал» на фронті дачі стеріг
Михайло (ім’я змінено через побоювання чоловіка) був командиром одного з підрозділів у 92-ій бригаді. Ми і його запитали про участь ветеранів у політиці, і найбільше занепокоєння у чоловіка викликало те, що хтось може використовувати бійців у власних егоїстичних цілях. Також його турбує те, що посвідчення УБД може стати ширмою для негідників з сумнівним минулим.
Невдовзі виявилося, що побоювання Михайла викликані цілком конкретним життєвим прикладом. Депутатом місцевої ради став його знайомий по службі, Іван Ракич. Михайло говорить – Ракич обрав для роботи снайпера, не надто зручну точку: ««Іван Ракич… та він сидів на другій лінії, на дачах, біля басейну…».
Михайло додає – хоча іноді наш герой все ж бував на передовій:
«Командир танчиків Фартушний привіз його на наш СП і каже: «Поклади його десь тут, тільки щоб його не вбили». Я питаюся: «Так у нас вже два тижні не стріляють». А Фартушний пояснює: «Ти не зрозумів, щоб ви самі його не вбили».
Михайло несподівано згадує і фронтову кличку Івана Ракича:
«Вже в якості депутата міськради той взяв собі за звичку відвідувати поховальні процесії бійців, та перетворювати прощальні слова, на власну агітаційну промову. Він за суттю своєю людина жадібна, тому завжди як йдеться про матеріальну допомогу сім’ям загиблих, то у Івана знайдеться тисяча і одне виправдання, про те чому він не може допомогти. Кожен рух і кожна дія спрямовані на піар з мінімальними матеріальними затратами. Через це після демобілізації, серед ветеранської спільноти, за Іваном Ракичем закріпилось прізвисько – «Поховальний Генерал», або навіть на манер широковідомого виразу російського телеведучого Соловйова «сладострастный некрофил». Тому хлопці стараються триматись від нього осторонь».
21 липня в різних містах України з’являються повідомлення про мінування, а в Луцьку захоплено автобус з десятьма особами, серед них – вагітна жінка і діти.
Цього ж дня біля станції метро «Мінська» виявили підозрілий пакунок. Мер Києва одразу заявляє, що поблизу метро знайдено два саморобні вибухові пристрої. А після того уночі троє зловмисників його підірвали і забрали гроші з банкомату на київському Подолі.
У той же час невідомі повідомили, що торговий центр Ocean Plaza, Залізничний вокзал та Київський апеляційний суд були заміновані.
І тоді ж на «Спеціальну лінію 102» одне за одним приходять повідомлення про те, що торгівельні центри в Одесі на вулицях Катерининській та Пантелеевській заміновано.
А от у Харкові правоохоронці перевіряли інформацію про нібито закладення вибухівки у медичних закладах, гіпермаркетах, торгових центрах, банках, готелях, поштових відділеннях, будівлях залізничного та автовокзалів.
Однак заступник міністра внутрішніх справ Антон Геращенко просить не пов’язувати мінування і напад терориста: «У нас немає доказів, що ці дії пов’язані прямо, безпосередньо, але, звісно, що коли в інформаційному полі проходить якась стресова інформація про захоплення заручників і таке інше, то інші особи, які перезбуджені, можуть телефонувати та інформувати про мінування».
Уже під вечір у луцького терориста знайшовся спільник у Харкові. Правоохоронці провели в нього обшуки і знайшли вибухівку та зброю. «Нині чоловік затриманий в порядку ст. 208 Кримінального процесуального кодексу України та співпрацює зі слідством. Відпрацьовуються всі версії кримінального злочину» – зазначається в повідомленні ГУНП Нацполіції в Харківській області.
На, щастя все завершилося добре, хоча українському президенту довелося виконати одну з вимог терориста – прорекламувати фільм «Земляни».
Насправді тепер важливо зрозуміти – чоловік діяв самовільно, або його все ж хтось курував. Вже зараз починаються гарячі суперечки щодо цього питання.
Справа в тому, що сам факт, що терорист вирішив здатися сам, відкриває можливості говорити про те, що це чергова «підстава». Про це пише зокрема політолог Ярослав Божко:
«Чомусь так само як і на мосту в Києві, з’являється якийсь напівадекват, який розмахує зброєю, висуває якісь дивні вимоги (що натякає що терорист він сумнівний за психічними якостями). Але в обох випадках там де потрібно поставити якусь жирну крапку в ситуації, аби влада вийшла з максимальними перемогами, чомусь терористи одумуються в останній момент і самі здають зброю. І вчорашній “штурм” з застосуванням світлошумової гранати і військової техніки уже після того як терорист вийшов сам і здався без жодного пострілу дуже натякає на створення такої саме картинки. Та і взагалі граната полетіла абсолютно не туди куди слід, а штурм автобуса який стоїть на місці відбувався за якимись дивними канонами».
Все це наштовхує пана Божка на сумніви стосовно правдивості усього побаченого. І як завжди, подібні дії може курувати лише одне відомство – МВС.
З іншого боку, ситуацію в Україні постійно розгойдує Росія. Як ми вже писали, Рамзан Кадиров вдруге привселюдно принизив Володимира Зеленського. Тільки минулого разу він це зробив коли Зеленський був ще «Вовка», а тепер це президент України. Зробив це досить примітивно і брутально, у стилі «пацанячої разборки».
Це, разом з розгортанням російських військ біля кордону України викликає побоювання стосовно російського сліду.
І як би там не було, але краще б було якби жодна з цих підозр не справдилася.
Капітан ЗСУ та керівник навчального проекту у одному з Львівських вищих навчальних закладів вимагав 1200 доларів США від хлопця, який навчався там. За винагороду викладач обіцяв посприяти працевлаштуванню хлопця на офіцерську посаду в підрозділи Сухопутних військ Збройних сил України.
Проте оперативники управління стратегічних розслідувань у Львівській області спільно з правоохоронцями затримали горе-офіцера «на гарячому». Він якраз отримував обіцяні кошти.
За місцем проживання фігуранта справи та у його особистому авто проведені обшуки.
Затриманому вже повідомлено про підозру за ч. 3 ст. 368 (прийняття пропозиції, обіцянки або одержання неправомірної вигоди службовою особою) Кримінального кодексу України.
Таке застереження висловили львівські журналісти під час відеомосту Львів – Маріуполь.
Учасники відеомомсту Львів-Маріуполь “Які головні небезпеки для свободи слова має законопроєкт “Про медіа” у липневій редакції 2693-д?” переконані, що в “оновленому” законопроєкті є чимало шкідливих для інформаційного простору двозначних тлумачень і прямих обмежень.
Як вважає Андрій Дрозда, журналіст, телеведучий програми “Чорне і біле” (24 канал), є серйозні питання щодо регламентації онлайн медіа, зокрема, щодо блогерів та неліцензованих ресурсів. На думку авторів законопроєкту, у медійному просторі зараз царює повна анархія, тому потрібно його впорядкувати.
– Але закликати людей до «саморегуляції» та відповідальності – це одне, а затуляти їм рота, влаштовувати репресії – зовсім інше, – зауважив Андрій Дрозда. – Чи не складеться така ситуація, коли представники маленьких медіа, які не працюють «під парасолькою» медіамагнатів, будуть змушені самостійно відбиватися від атак та відстоювати свою правоту: винаймати юристів, не маючи при цьому можливості працювати певний час, бо на цей час їх можуть закрити чи завдати шкоди репутації? Це серйозна проблема для дрібних і середніх медійників, які зазвичай і є найбільш вільними та незалежними у своїх висловлюваннях.
Таке положення закону, вважає львівський журналіст, ставить під загрозу передусім невеликі незалежні ресурси. Зате для великих гравців, за якими стоять потужні політичні сили і чиї інтереси може відстоювати цілий юридичний відділ, проблеми не існує.
– Ми бачимо, що через шість років війни медіа, які несуть розбрат і розповсюджують фейки, не покарані. То чи буде цей закон діяти проти них? – запитує Андрій Дрозда.
Думку колеги поділяє Анна Мурликіна, головна редакторка сайту “0629.com.ua. Новості Маріуполя”. Її насамперед непокоїть нечітке формулювання пункту закону щодо реєстрації ЗМІ та скасування цієї реєсрації у випадку порушення.
– Там є розділ, що можна заборонити онлайн-медіа, але не зрозуміло, що саме може бути підставою для закриття, – наголошує Анна Мурликіна. – У мене виникає побоювання, що це певний інструмент для органів місцевої влади для розправи над медіа: мовляв, ви – не зареєстроване онлайн-меді, то ми з вами не будемо співпрацювати.
Найбільше питань у журналістів Львова та Маріуполя виникло щодо Нацради: чи не стане цей орган своєрідним каральним мечем для незручних для влади ЗМІ?
– У законопроєкті сказано, що Нацрада дає повноваження, регулює, та чи буде цей орган незалежний? – запитує Оксана Дудар, шеф-редакторка інтернет-видання “Дивись.info” зі Львова. – Як ми бачимо, політична складова закладена вже у самому законопроєкті. І ми бачимо абсолютно монопольний орган, який контролює медіа. Насторожує також і те, що законопроєкт скерований не на розвиток свободи слова, а на запровадження чергових обмежень, заборон і покарань. Також впадає у вічі, що він суперечить іншим законам України. Наприклад – як щодо переліку осіб, які створюють загрозу нацбезпеці? До цього списку внесли тих, проти кого відкрито кримінальні впровадження. Тобто, провина людини не доведена у суді, але вона вже у цьому списку. Як на мене, це є порушенням конституційного права громадянина України.
На думку Оксани Дудар, закон про медіа нам потрібен. Але він мав би зрівняти права представників різних медіа.
– Проте цей законопроєкт нічого не змінює, він лише посилює відповідальність, – резюмує журналістка.
Своєю чергою Олена Калайтан, головна редакторка газети “Пріазовскій рабочій», підкреслила, що новий закон несе загрозу не лише для онлайн, але й для друкованих ЗМІ.
– У ньому не прописані чіткі вимоги щодо порушень, санкцій і штрафів… Як саме це працюватиме? Все настільки розмите і незрозуміле, що невідомо як. Особливо це стосується друкованих ЗМІ – тут найбільше різночитів та варіацій. Таке враження, що законопроєкт прописаний так, що як буде вигідно Нацраді, так вона його і використає.
Щодо самої Нацради, то Олена Калайтан переконана, що до складу цього органу мають входити не лише представники влади, але й, передусім, журналісти та громадські діячі.
– Спілка журналістів з Донецької області надсилала таку пропозицію, проте ми не бачимо, щоб до нас дослухалися, – повідомила Олена Калайтан.
На захист закону про медіа висловилась Інна Юрьєва, головна редакторка газети “Громада Схід”, визнавши при цьому, що він має численні недоліки і зауваження. Журналістка каже, що цей закон на часі, адже часто в Україні треба рятувати не свободу слова, а читача – від так званої «свободи слова». На Донбасі ця проблема відчувається особливо гостро, зазначає вона. Інна Юрьєва пригадала, як минулого року моніторила інформацію місцевих ЗМІ і буле приголомшена кількістю перекручень, недостовірних фактів, а подекуди – відвертих фейків.
– Безкарність породжує вседозволеність, – констатує Інна Юрьєва. – У нас іде війна, а інформація – це також зброя. Як ви знаєте, під час Другої світової у Британії було міністерство інформації, яке по суті займалося цензурою. Всі кажуть про захист журналістів, але про захист від нечесних журналістів ніхто не говорить. У Франції нещодавно прийняли закон про боротьбу із інформаційними маніпуляціями та фейками. Мені сподобався пункт про обмеження, адже він може захистити споживача від ситуації, коли журналісти подають неправдиву інформацію. Сподобалось, що має бути відповідальність за журналістські стандарти. Попри те я маю і зауваження до законопроєкту і вважаю, що поки є можливість, мусимо внести корективи, правки. Хотілося би, щоб їх можна було вносити і пізніше, коли закон вже запрацює і ми бачитимемо ті чи інші недоліки на практиці. Це краще, ніж політичний «бєспрєдєл» у ЗМІ.
Інна Юрьєва також назвала низку слабких пунктів у законопроєкті. Зокрема – фактично необмежені повноваження Нацради як органу контролю.
– Ми знаємо, що функціонування держустанов в Україні дуже часто залежить від персоналій, – сказала вона. – Хто очолить Нацраду? Якщо це буде не та людина, не з тим етичним кодексом, якого вимагає сучасність, це буде загрозливо. Також, на її думку, слід вже тепер доопрацьовувати ті пункти, де йдеться про структуру і власників медіа – щоб «було зрозуміло хто і на кого працює».
Цікаву статистику на пресконференції озвучила Наталка Войтович, викладачка факультету журналістики ЛНУ ім. І. Франка. Вона порахувала, що законопроєкт має 183 сторінки, і при цьому слово «Нацрада» у ньому згадується аж 220 разів – тобто один раз і більше на кожній сторінці. Чи виправдана аж така велика увага до цього органу?
– Я погоджуюсь, що має бути орган, котрий відповідає за ситуацію, – каже Наталка Войтович. – Але погляньмо на ситуацію, що склалась зараз… До Нацради входить вісім осіб: чотирьох призначає президент України, ще чотирьох – Верховна Рада. Нині це моно більшість. Фактично ми підтримуємо орган, який дивиться однобічно, не маємо балансу. Тут ми матимемо погляд в один бік.
Вона також зауважила, що у новому законі майже нічого не сказано про друковані ЗМІ: їхні права, функції, повноваження.
– Дуже мало уваги до друкованих медіа, – зазначає Наталка Войтович. – Невже їх хочуть перевести в онлайн формат, щоб не вирубувати ліс на папір? Мені здається, що зарано на них ставити хрест… Чи, може, у цій сфері настільки все ідеально, що вже нічого розписувати не треба?
Ця проблема особливо хвилює журналістів із друкованих видань. Зокрема Надія Забокрицька, головна редакторка газети “Голос відродження” з Бродів (Львівська область) підкреслила, що законопроєкт орієнтовано на радіо, телебачення, онлайн ЗМІ. І їй, як редактору друкованого видання, не зовсім зрозуміло, як саме має функціонувати газета чи журнал.
– Закон орієнтований на радіо, телевізійні ЗМІ, а про нас – пунктик, – каже вона. – Зараз працюємо так, як і працювали. А як буде далі – я не знаю.
Надія Забокрицька вбачає кілька моментів у законі, які обмежують свободу слова і можуть призвести до трагічної ситуації.
– Мене як редактора дуже насторожує норма про друкування, про позбавлення ліцензії, – каже Надія Забокрицька. – Влада бере на себе функцію контролю. Вона береться визначати порушення. Але за якими саме критеріями визначатимуть ступінь порушення законодавства? І чому це робитиме Нацрада? У нас для виявлення правопорушення існують правоохоронні органи, чи не так? Для мене виглядає так, що Нацрада перетворюється на такий собі політклуб. І добре, щоб вона не перетворилася на «сталінську трійку», яка вирішує, хто законослухняний, а хто ні. Мене найбільше тривожить, що з’являється орган, який визначає, хто може називатися професійним журналістом, а хто ні… Автори цього закону, так мені здається, слабко орієнтуються в нашій професії.
Роман Смілка, директор/редактор часопису Городоччини “Народна думка” (Львівська область), розповів, що був учасником публічного обговорення законопроєкту з його автором нарлепом Микитою Потураєвим.
– Мені прикро, що зауваження і корективи від районних журналістів не взяли до уваги, – зазначив Роман Смілка. – Особливу увагу слід звернути на економічний аспект розвитку ЗМІ, взявши за основу світовий досвід. Якою має бути – і чи має бути частка держави, чи мусить бути угода із органами місцевого самоврядування. Для розвитку місцевих ЗМІ це дуже важливо. Редактори мають знати, як їм вибудовувати свою діяльність. І це мусить бути чітко прописано у законодавстві.
Учасники відеомосту зійтися на думці, що журналісти з різних регіонів і ЗМІ України мусять активніше вносити корективи, поправки і доповнення до законопроєкту “Про медіа” у його липневій редакції 2693-д. А також домагатися, щоб автори законопроєкту врахували ці зауваження, готуючи його до розгляду у першому читанні у Верховній Раді.
Львівський пресклуб організував десять відеомостів із пресклубами у Харкові, Дніпрі, Сумах, Ужгороді, Тернополі та Кропивницькому та провідними медіа-організаціями в Одесі, Чернігові, Краматорську і Маріуполі. Відеомости відбулися в форматі одногодинних онлайн-дискусій за участю місцевих медіаекспертів. Учасники надають свої відгуки і рекомендації щодо законопроєктів про медіа. Львівський пресклуб збирає пропозиції регіональних експертів і подає їх до парламентського комітету з гуманітарної та інформаційної політики – автора медійних законопроєктів.
Проєкт відбувається за підтримки «Медійної програми в Україні» МГО Internews, що фінансується Агентством США з міжнародного розвитку (USAID).
