Верховний Суд визнав, що ветерани війни не повинні сплачувати судовий збір у справах, які стосуються їхнього соціального захисту, зокрема пенсійного забезпечення. Це рішення стало важливим прецедентом для всіх, хто стикається з подібними ситуаціями.
Про це повідомляє Юридична газета із посиланням на Постанову Верховного Суду від 29 січня 2025 року у справі №600/3723/24-а (адміністративне провадження №К/990/36520/24).
Справа розглядалася після того, як один із ветеранів звернувся до суду з вимогою виплатити йому індексацію пенсії, яку, на його думку, незаконно не нарахували з 1 травня 2020 року. Суд першої інстанції частково відмовив у розгляді позову, тому ветеран подав апеляцію. Однак апеляційний суд відмовився її розглядати, оскільки заявник не сплатив судовий збір, не визнавши його звільненим від цього платежу.
Верховний Суд скасував таке рішення апеляційного суду та підтвердив: ветерани війни мають право не сплачувати судовий збір у справах, які стосуються їхнього соціального захисту. Суд наголосив, що вимога оплачувати судовий збір може стати фінансовим тягарем і фактично обмежити доступ ветеранів до правосуддя.
Це рішення є важливим для всіх ветеранів, які змушені відстоювати свої права в судах. Якщо ваша справа стосується соціального захисту, зокрема пенсійного забезпечення, ви маєте право на звільнення від сплати судового збору. Якщо суд вимагає від вас оплату, посилайтеся на це рішення Верховного Суду та відповідні статті законів України.
Український ветеранський фонд запустив програму мікрофінансування бізнесу ветеранів та членів їхніх родин. Відшкодовуємо 20 тисяч гривень на купівлю товарів та обладнання для ведення власної справи. Подавати заявки можуть ветерани, ветеранки, дружина, чоловік, батько, матір, дитина (у тому числі усиновлена) учасника чи учасниці бойових дій, а також загиблих захисників.
Які документи потрібні, щоб подати заявку:
паспорт заявника або ІD-картка та документ що підтверджує адресу реєстрації;
виписку чи витяг з ЄДРПОУ (або аналогічного інформаційного реєстру) про реєстрацію ФОП або Довідку про взяття на облік платника податків, відомості щодо якого не підлягають включенню до Єдиного державного реєстру(форма 34-ОПП);
документ, що підтверджує статус ветерана: посвідчення УБД, посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни, посвідчення учасника війни;
документ що підтверджує факт належності до члена сім’ї ветерана та проживання з ним однією сім’єю);
документи, що підтверджують понесення фактичних витрат, пов’язаних із здійсненням підприємницької або незалежної професійної діяльності самозайнятою особою (фіскальний чек та видаткова накладна; виписка з рахунку та видаткова накладна, тощо), які дають можливість встановити суть витрат, платника та суму вже понесених заявником витрат.
В межах даної програми відшкодовуються лише вже понесені заявниками витрати, кошти на заплановані придбання в межах програми не виплачуються.
Мінцифра запускає новий сезон освітньо-грантової програми Траєкторія, щоб підтримати підприємницькі ініціативи ветеранів та сімей військовослужбовців. Протягом двох місяців на учасників чекають освітні модулі з маркетингу, цифровізації та основ бізнесу. За результатами навчання підприємці зможуть залучити фінансування для розвитку власної справи.
Участь у програмі можуть взяти:
ветерани;
члени сім’ї ветерана, військовослужбовця, загиблого, полоненого або зниклого безвісти, зокрема, другий з подружжя, батьки, діти, серед яких усиновлені, брати та сестри.
Програма допоможе ветеранам і сімʼям військовослужбовців здобути необхідні знання для реалізації власних підприємницьких ідей. Учасники навчаться впроваджувати інноваційні цифрові технології для масштабування власного бізнесу, пройдуть інтенсивне навчання та отримають менторську підтримку.
Програма поєднуватиме два формати навчання:
Спільний лекторій — онлайн-навчання, яке передбачає загальну освітню програму. Доступ до навчання отримають усі зареєстровані учасники. Також підприємці матимуть змогу передати на розгляд менторів бізнес-план та отримати шанс позмагатися за фінансову підтримку.
Інтенсивний лекторій — офлайн на базі 11 центрів підтримки підприємців Дія.Бізнес і віртуальний буткемп. До участі буде відібрано 230 підприємців, які претендуватимуть на фінансову підтримку.
Під час заповнення заявки учасникам необхідно вказати, у якій категорії вони планують проходити навчання: «Початківець у бізнесі» або «Досвідчений підприємець».
За результатами навчання в інтенсивному лекторії 44 учасники з категорії «Початківець у бізнесі» отримають по 200 000 гривень, а 20 учасників з категорії «Досвідчений підприємець» — по 400 000 гривень на реалізацію своїх ідей. Додатково два бізнес-проєкти з онлайн-лекторію залучать по 100 000 гривень на розвиток бізнесу.
На фінальному заході Grand Pitch Day 10 учасників з найвищими балами змагатимуться за головні додаткові винагороди: 1 мільйон гривень у номінації «Початківець у бізнесі» та 2 мільйони гривень у номінації «Досвідчений підприємець».
Крім того, після завершення програми 68 переможців отримають можливість відвідати до трьох безоплатних індивідуальних зустрічей з менторами проєкту.
У межах навчання підприємці зможуть прослухати лекції понад 10 провідних експертів з розвитку бізнесу, а також отримати розбір психології власного бізнесу. Також на учасників очікують спеціальні пропозиції від технічного партнера «Вчасно».
Дедлайн подання заявок — 23 березня 2025 року (23:59).
Дізнавайтеся більше про проєкт та подавайте заявку на участь на лендингу Програми за посиланням.
У третій день календарної весни Координаційний гуманітарний центр, разом із партнерами, провів ініціативу під назвою «Сила жіночої краси».
Влаштований захід об’єднав жінок і дівчат, членів родин загиблих героїв, що належать до п’яти територіальних громад Харківщини, у яких зараз точаться запеклі бої. Організаторам удалося зібрати біля сотні учасниць.
– Нам допомагають наші давні партнери – розповіла менеджер Координаційного гуманітарного центру Ольга Борщ, – всеукраїнська програма «Ти як?», фонд «Ліга добра» та дівчата-волонтери, що погодилися організувати мейкап-сесії для наших гостей. Дуже приємно було чути, як жінки, які відвідали захід, говорили, що їм вдалося хоча б дещо розслабитися й відчути, що навіть у складний воєнний час, вони залишаються жінками. І ті світлини, які ми зробимо, стануть приємним спогадом і про захід, і про перші дні весни поточного року.
У програмі цієї ініціативи – лекція-навчання для учасниць про ментальне здоров’я, мейкап від професійних візажистів, фотосесія та вручення косметичних наборів від компанії «Avon».
– Нас запросили взяти участь у заході, – поділилася враженнями співзасновниця Благодійної організації «БФ «Ліга добра» Марина Бровкіна, – на якому планувалося надати ментальну, психологічну, гуманітарну допомогу жінкам із Куп’янського, Харківського та Чугуївського районів. Створити жінкам свято. Ми радо відгукнулися на запрошення та надали доглядові набори, які з радістю вручаємо учасницям цього заходу.
До підготовки ініціативи «Сила жіночої краси» багато сил доклала Лілія Зотова, координаторка Всеукраїнської програми ментального здоров’я. Вона також розповіла про власну участь у цьому заході:
– Наша програма спрямована на те, щоб об’єднувати зусилля всіх, хто працює у сфері надання психо-соціальної підтримки. На заході я розповідаю, що таке ментальне здоров’я, про його складові та те, як кожна людина може впливати на власне здоров’я та самопочуття. Приємно, що учасниці відгукуються й дякують за надану інформацію. Говорять, що було цікаво…
У понеділок, 3 березня, у Львові у фоє театру Заньковецької відбулося відкриття виставки “Сила кольору”, на якій представлені понад 50 робіт, створених ветеранами в межах арттерапії.
Працювали із ветеранами художниці Оксана Гірняк та Лідія Григель, які наголошують, що такий спосіб терапії допомагає розкрити свої емоції та часто передати те, що важко передати словами. Загалом упродовж дворічної роботи спільно із захисниками у реабілітаційному центрі вдалося створити понад 300 робіт, а сьогоднішня виставка – вже п’ята.
Кожна робота має свою ідентичність та особливості. Творці по-різному використовували кольори, фактури, обирали різні розміри та різну тематику. Серед презентованих у фойє театру картин чимало робіт створив розвідник-навідник 48 окремого штурмового батальйону, кримський татарин Енвер Кадиров, який зараз відновлюється після важкого поранення.
“Коли я вперше зайшов до зали, де хлопці малювали, виставляли малюнки, було бажання щось пробувати, – ділиться ветеран. – Я взяв і намалював фортецю. Мені здавалось, що це такий дитячий малюночок вийшов, але Оксана помітила, що щось у ньому є. Підказала, що треба і як зробити, і наступного разу я вже малював те, що приходило мені у спогадах. Тут є одна картина: коли ми стояли у Старомайорську, мені запам’ятав місяць, він був дуже великий, а на фоні цього місяця було дерево, всі розуміють, в якому стані там ці дерева, лісопосадки, в яких в наші позиції були. От і вийшло”.
Як відзначив український художник та мистецтвознавець Роман Яців під час виставки, це також спосіб відкрити нові можливості та вміння. Адже дехто із учасників арттерапії згодом починає малювати постійно і навіть виставляти свої роботи на продаж.
“Якщо звучить сьогодні медичний термін арттерапія, я б хотів доповнити вже мистецьким терміном – це відкриття нових можливостей кожної людини, відкриття глибших сенсів, пізнання незнаних можливостей у творенні якоїсь краси, якоїсь акції на світ. Мистецтво дає саме таку можливість”, – пояснює Роман Яців.
У Баришівці на Київщині діє адаптивний клуб для ветеранів, де вони не лише можуть відновлюватися фізично та ментально, а й якісно проводити час із родинами і знайомитися з однодумцями.
Ветеран російсько-української війни Сергій Щербак систематично відвідує адаптивний клуб у Баришівці. Чоловік каже, що використовує всі можливості простору.
– Займаюся на біговій доріжці, підіймаю гантелі, гирі та штанги. Після тренувань граю в дартс. Заняття допомагають підтримувати себе у формі, особливо після проблем з ногами та спиною через носіння бронежилета. Зараз я вже не уявляю день без тренувань. Тут можна отримати психологічне розвантаження та підтримати фізичну форму, – розповідає Сергій.
До повномасштабного вторгнення він був директором школи. Коли ворог прийшов на рідну землю – вступив до 136-го батальйону територіальної оборони. Згодом боронив державу на Донеччині та Харківщині. Старший син Сергія повернувся до України з-за кордону та разом з батьком став на захист країни.
Адаптивний клуб у Баришівці – один із 15 переможців Всеукраїнського конкурсу соціальних ініціатив «Час діяти, Нестримні». На умовах співфінансування проєкт отримав грантову підтримку від Державної установи «Всеукраїнський центр фізичного здоров’я населення «Спорт для всіх», за підтримки Міністерства молоді та спорту України в межах програми Президента України «Активні парки», а також Благодійного фонду «МХП-Громаді» в межах програми реінтеграції ветеранів «МХП Поруч», Фонду імені Федора Шпига.
Директор Департаменту корпоративної соціальної відповідальності МХП Павло Мороззауважив, що спорт є ефективним методом і фізичного, і ментального відновлення.
– Це ми зрозуміли, реалізовуючи комплексну програму підтримки військових та ветеранів «МХП Поруч», коли побачили, як наші захисники, а також люди з інвалідністю відновлюють силу, витривалість і впевненість у собі, щоб розвиватися, спілкуватися та бути частиною спільноти. А ще надихаються, щоб рухатися вперед до перемоги!
Приміщення клубу в Баришівці, де раніше був басейн, залишалося занедбаним і тривалий час не використовувалося за призначенням. Проте завдяки залученню коштів з різних джерел, зокрема грантовому фінансуванню, тут провели сучасний ремонт і облаштували простір спеціалізованим обладнанням та тренажерами, адаптованими для людей з інвалідністю.
Клуб відвідують ветерани не лише з Баришівки, а й із сусідніх громад. Роботу підлаштували так, щоб кожен охочий міг прийти у зручний для нього час.
– Окрім силових тренажерів, тут є зона для відпочинку: аерохокей, настільний футбол, настільний теніс, дартс, шахи тощо. Сюди можна прийти всією родиною, поєднати спорт і спілкування, – пояснює тренер та фізичний реабілітолог Дмитро Семененко.
Ветеран Микола Ковтун, тренер з настільного тенісу в місцевій дитячо-юнацькій спортивній школі, також відвідує адаптивний клуб. Шлях Миколи у збройних силах розпочався 24 лютого 2022 року. Тоді він вступив до 136-го батальйону територіальної оборони. Разом з побратимами пройшов Куп’янськ, Лисичанськ, Ямпіль та інші гарячі точки.
– На мою думку, спорт особливо потрібен пораненим ветеранам і тим, хто має ампутації. Коли хлопці збираються разом – отримують необхідну підтримку, тому хотілося б бачити тут якомога більше людей, – додає ветеран.
Директор ДУ “Спорт для всіх” Андрій Ребрина наголосив на тому, що безбар’єрних просторів для ветеранів, людей з інвалідністю та їхніх сімей повинно ставати більше.
– Наше завдання – створювати умови для заняття фізичною активністю тим, хто повертається із зон бойових дій, хто отримав травми, але хоче продовжувати вести активний спосіб життя. Адаптивний клуб у Баришівці – це місце, де кожен знайде для себе той вид рухової активності, який приноситиме задоволення, а також зустріне однодумців на шляху до перемог, – коментує Андрій Ребрина.
Повернення військових завжди відбувається з поверненням в сімʼю, в родину, коло близьких і громаду, де вони живуть, переконана Марія Лемберг, директорка Фонду імені Федора Шпига.
– Єдине, що може продемонструвати вдячність суспільства – це доступ до послуг та інфраструктури, якими ветерани та ветеранки можуть користуватись в своїй громаді. Цінність вдячності нівелює, якщо вона виражається виключно в словах та на свята. Дуже конкретні дії в партнерстві з громадами, бізнесом та громадським сектором створюють матеріальний вимір цієї вдячності: ветеранські простори, реабілітаційні центри, адаптивні центри, зручні сервіси. У всіх, хто перебуває в тилу є досить небагато часу, щоб підготувати необхідну інфраструктуру до повернення військових і підтримки ветеранів та їх родин. Наявність та доступність таких адаптивних просторів можуть стати додатковим імпульсом для розбудови ветеранської спільноти України.
Додаткова інформація
«Час діяти, Нестримні» – це конкурс грантів для громад, які можуть отримати до 400 тис. грн на створення в своєму селі чи містечку адаптивного клубу «Нестримні».
Проєкт реалізовується на території 13 областей України, а саме: Вінницькій, Волинській, Дніпропетровській, Житомирській, Івано-Франківській, Київській, Львівській, Полтавській, Сумській, Тернопільській, Хмельницькій, Черкаській, Чернігівській областях та м. Київ.
Партнери проєкту: Благодійний фонд «МХП – Громаді» в межах програми реінтеграції військових та ветеранів «МХП Поруч», Фонд імені Федора Шпига, Державна установа «Всеукраїнський центр фізичного здоров’я населення «Спорт для всіх» в межах проєкту «Активні парки» програми Президента України, Міністерство молоді та спорту України.
Проєкт спрямований на створення та облаштування у громадах спортивних центрів, адаптованих для осіб з інвалідністю, в тому числі осіб з інвалідністю внаслідок війни, де вони зможуть займатися фізичною культурою, спілкуватися із однодумцями та отримувати фахову підтримку від кваліфікованих тренерів, стимулюючи їх реінтеграцію в соціальне життя громади.
64 ветерани та їхні подружжя стали переможцями другої хвилі грантової програми «Власна справа» у 2025 році. Загалом вони отримають 29 млн грн на відкриття або розвиток власного бізнесу. Від початку роботи ветеранського компонента цієї ініціативи фінансова підтримка сягнула майже 600 млн грн. Про це повідомила заступниця міністра економіки України Тетяна Бережна.
«Програма «Власна справа» відкриває нові можливості для ветеранів та їхніх сімей. Від початку її дії гранти отримали вже 1223 учасники. 60% із них — ветерани, а 40% — їхні подружжя. Кожен третій скористався коштами для старту власної справи. Найпопулярніші сфери бізнесу – переробка, торгівля та сфера послуг», — зазначила Тетяна Бережна.
Хто отримав гранти?
У другій хвилі подачі заяв на фінансування у 2025 році перемогли:
— 35 учасників бойових дій;
— 29 членів родин ветеранів.
За розміром грантової підтримки розподіл виглядає так:
— 51 підприємець отримає до 500 тис. грн;
— 12 осіб – до 250 тис. грн;
— 1 підприємець – 1 млн грн.
Найбільше грантоотримувачів зареєстровано в Київській, Львівській, Дніпропетровській областях і місті Києві. Найпопулярніші напрями бізнесу – роздрібна та оптова торгівля, переробна промисловість, організація харчування та готельний бізнес.
Умови отримання фінансування
Гранти надаються відповідно до кількості створених робочих місць:
• Від 250 тис. грн до 1 млн грн – для ветеранів, які зобов’язуються створити від одного до чотирьох робочих місць.
• До 250 тис. грн або до 500 тис. грн – для подружжя ветеранів або загиблих захисників за умови відкриття одного або двох робочих місць.
Для отримання фінансування від 500 тис. грн до 1 млн грн ветеран має бути зареєстрованим як ФОП не менше року. Також такий грант надається за умовою співфінансування: 30% власних коштів + 70% державного гранту.
Як подати заявку?
Заявки на гранти подаються через портал «Дія» разом із бізнес-планом. Адмініструє програму Державна служба зайнятості.
З 3 по 7 березня в Українському католицькому університеті проходитиме серія відкритих зустрічей “ПЕРЕТИН: адаптація ветеранів до цивільного життя”. Учасники зможуть знайти коло однодумців, отримати знання та навички для соціальної адаптації, а також психологічну й духовну підтримку.
До участі запрошують ветеранів і ветеранок, військовослужбовців, а також членів їхніх родин і близьке оточення.
Локація: м. Львів, Український Католицький Університет Розклад: 3-7 березня, щодня з 19:00 до 20:30
Проєкт «Права ветеранів» створений для захисту прав та підтримки ветеранів, військовослужбовців та їхніх родин. На YouTube-каналі «Права ветеранів» регулярно публікуються лекції, корисні відео та практичні поради на правову тематику, які допоможуть зрозуміти ваші права та реалізувати їх у житті. У межах співпраці наш портал щотижня ділитиметься посиланням на відео, які розкривають ключові аспекти прав ветеранів. Підписуйтеся, коментуйте та діліться інформацією — знання своїх прав відкриває шлях до змін!
Сьогодні пропонуємо до перегляду відео на тему оформлення пенсії за втратою годувальника для родин зниклих безвісти військовослужбовців. Відео стане корисним посібником для родин військовослужбовців, які потребують допомоги та юридичної підтримки в складний момент. Ви дізнаєтеся, як діяти, якщо ваш годувальник вважається зниклим безвісти, як правильно підготувати документи для пенсійних органів та яку допомогу можна отримати від держави. Не пропустіть можливість отримати важливу інформацію та корисні поради від досвідченого адвоката, щоб бути впевненими в процесі оформлення пенсійних виплат для своїх родин.
Наш портал багато уваги приділяв тому, що в порівняно благополучній Полтаві й досі маячить постать ката й відвертого ворога України – імператора петра. Звертали увагу, як навколо цього питання гуртувалися ветерани Харківщини й Полтавщини. Фіксували й оприлюднювали заяви працівників музею, які всіма силами намагалися виправдовувати цю ганебну ситуацію.
І ось – нарешті!!!
Міністерство культури за одинадцять років війни та три роки після повномасштабного вторгнення сподобилося виключити полтавські пам’ятники з національного реєстру. Ідеться про вшанування біснуватого петра біля музею так званої полтавської битви, монумент на місці його ж відпочинку та пам’ятник коменданту полтавської фортеці олексію келіну.
Однак Кабінету Міністрів цього терміну виявилося недостатньо. Там ніяк не можуть вирішити питання з демонтажем монумента «слави руского оружия». А, згідно із законодавством, лише ця державна інстанція може розглядати подібні питання.
Ось що нам розповів представник Інституту національної пам’яті в Полтавській області Олег Пустовгар:
– У Полтаві відбувається процес очищення від маркерів руского міра. У мене язик не повертається називати їх «пам’ятниками». 25 лютого, згідно з рішенням виконкому Міської ради, було демонтовано монумент петра першого. Щодо інших, є такі пропозиції: пам’ятник, який до цього часу належав келіну, переозначити на честь Костя Гордієнка, полку армії УНР та бригади ЗСУ, які носили й носять його ім’я. А щодо монументу на місці відпочинку, в полтавських ЗМІ з’явилася заява невідомих «краєзнавців та істориків». Вони розповсюджують російські наративи та переконують, що цю пам’ятку демонтувати не можна. Я ж уважаю, що слід, як найшвидше, виконувати розпорядження виконкому, поки ватна полеміка не досягла критичної межі…
Полтавські ветерани й патріоти міста відзначили чергові сумні річниці розстрілу Небесної Сотні, захоплення Криму, вторгнення ворога в Україну й знищення наших військових і цивільних людей. Ось уже є на руках документ, що ці пам’ятники не національна спадщина, але чомусь нічого не відбувається! Кам’яні й металеві ідоли як стояли, так і стоять на своїх постаментах…
Не вистачило терпіння представнику ветеранської спільноти й далі спостерігати наругу над пам’яттю загиблих і зниклих безвісти в цій війні. Він власним коштом найняв автомобільний кран і зняв потвору з почесного місця перед музеєм. Зробив це тихо, не залучаючи до акції нормальних, тверезо мислячих, полтавців, не загострюючи увагу ждунів-колаборантів і пошанувачів «руского міра».
Пйотр пал! Лежала ця московитська гнида на полтавському снігу… А в цей самий час жіночки з музею, від посадовців і посадовиць до технічок і прибиральниць, проклинали ветерана до сьомого коліна, що посягнув на «святоє»! До речі, зарплати всьому штату музею виплачують із міського бюджету, завдяки законам держави, якої вони так не люблять!
– Я вважаю, що демонтаж петра, – говорить керівник Комунального закладу «Ветеранський центр Полтави» Артем Ліфрідов, – це історична подія для нашого міста. Звичайно, що все повинно було відбутися одинадцять років тому. На жаль, цього не трапилося. А зараз Міська рада прийняла дуже правильне рішення, оскільки передбачається не лише демонтаж, а заміна одних пам’ятників іншими. На зміну радянській та імперській минувшині нарешті має прийти українське сьогодення. А нам є, що прославляти і вшановувати! Це й історичні особистості, які народилися чи мешкали в Полтаві, й герої сучасної війни…
Однак найбільше здивували коментарі в соціальних мережах, написані пересічними й не дуже пересічними полтавцями. Там і втрата «вєлікого наслєдія», й необхідність вивчати «нашу історію». Коли я чую подібні заяви, переді мною чомусь завжди виникають стріми українських блогерів, що спілкуються в чатрулетці з представниками «скрєпного народа». Де сидить перед камерою в «курной ізбє» беззубе, п’яне й вонюче бидло, і на обґрунтовані докази відповідає лише одне: «Ти пайді, історію пачітай!» При цьому неозброєним оком видно, що воно взагалі ніколи нічого не читало, а з історії знає лише назву – «історія».
Наступний наратив пошановувачів «руского міра» – «бєз прошлого нєт будущего». Однак це не наше минуле, це чуже минуле! Нам не потрібне таке «прошле», бо ніякого майбутнього воно не здатне принести! А ще один досить розповсюджений аргумент про те, що треба воювати не з пам’ятниками, а з ворогом. Найбільш цинічно, що говорять це ті, хто ніколи в житті не воював і воювати не збирається. І, як правило, такі ухилянти намагаються колоти очі ветеранам, учасникам бойових дій, інвалідам війни…
– На жаль, радянське недовиховання, погана освіта та відчуття себе другорядними малоросами призводять до того, – продовжує Артем Ліфрідов, – що значна частина мешканців відстоює збереження об’єктів ворожої пропаганди. Як правило, це колишні представники партії регіонів та опоблоку, які попролізали в ради на різних рівнях. Вони завжди хотіли, щоб сюди прийшли московити й готувалися до їхнього приходу. Але зараз заповітні мрії зазнають краху.
– Щодо ставлення пересічних мешканців Полтави, – доповнює думку керівника центру Олег Пустовгар, – мені відоме лише одне спільне дослідження центру «Рейтинг» та Інституту національної пам’яті. І там є позитивна динаміка. Якщо на запитання, чи підтримуєте ви демонтаж проросійських імперських пам’ятників, ще позаминулого року ствердно відповідали від 40 до 50 % опитаних; то зараз кількість таких людей зросла до 70 %. А ті, хто в соцмережах активно реагують та обурюються, підозрюю, що це невелика група людей, яких можна назвати «ждунами Полтавщини».
Працівники музею так званої полтавської битви, наскільки відомо, ніколи не відрізнялися патріотичною позицією. Це саме з їхньої провини добра половина експозиції прославляє «руській мір», «славу руского оружия» та інший імперський ідеологічний мотлох. Тому міській владі Полтави слід уважно придивитися до цих, із дозволу сказати, фахівців. Хоча, думаю, Полтава тут не одинока, це проблема багатьох культурних закладів в Україні.
Як можна працювати в музеї й керувати ним, не маючи елементарної історичної освіти? Як можна вважатися істориком, коли ти половину свого життя прослужив у радянській армії та вважаєш ці роки найкращими у своєму житті? Як можна позиціонувати себе українським істориком, коли все життя використовуєш радянські наративи, зокрема про три «брацкіх народи»? І як мають ветерани, які на собі відчули цю «братську любов» ставитися до зашореного світогляду музейників?
– Мені відома позиція активних ветеранів Полтави, – підсумовує сказане Олег Пустовгар, – таких як Тарас Лелюх, Артем Ліфрідов та інших, які публічно говорили про необхідність демонтажу імперських символів. Важливими були публікації й сюжети на порталі «Новини ветеранів». Журналістські матеріали формували громадську думку й завдяки цьому більшість полтавців дозріли та зрозуміли, що треба щось робити, що так надалі продовжуватися не може!..
Тож будемо сподіватися, що петром Полтава не обмежиться, дійдуть руки до келіна й «руского оружия». А ми, як засіб інформації, будемо залюбки підтримувати ветеранів у їхніх прагненнях змінювати нашу країну на краще!..
