Наш портал багато уваги приділяв тому, що в порівняно благополучній Полтаві й досі маячить постать ката й відвертого ворога України – імператора петра. Звертали увагу, як навколо цього питання гуртувалися ветерани Харківщини й Полтавщини. Фіксували й оприлюднювали заяви працівників музею, які всіма силами намагалися виправдовувати цю ганебну ситуацію.
І ось – нарешті!!!
Міністерство культури за одинадцять років війни та три роки після повномасштабного вторгнення сподобилося виключити полтавські пам’ятники з національного реєстру. Ідеться про вшанування біснуватого петра біля музею так званої полтавської битви, монумент на місці його ж відпочинку та пам’ятник коменданту полтавської фортеці олексію келіну.
Однак Кабінету Міністрів цього терміну виявилося недостатньо. Там ніяк не можуть вирішити питання з демонтажем монумента «слави руского оружия». А, згідно із законодавством, лише ця державна інстанція може розглядати подібні питання.
Ось що нам розповів представник Інституту національної пам’яті в Полтавській області Олег Пустовгар:
– У Полтаві відбувається процес очищення від маркерів руского міра. У мене язик не повертається називати їх «пам’ятниками». 25 лютого, згідно з рішенням виконкому Міської ради, було демонтовано монумент петра першого. Щодо інших, є такі пропозиції: пам’ятник, який до цього часу належав келіну, переозначити на честь Костя Гордієнка, полку армії УНР та бригади ЗСУ, які носили й носять його ім’я. А щодо монументу на місці відпочинку, в полтавських ЗМІ з’явилася заява невідомих «краєзнавців та істориків». Вони розповсюджують російські наративи та переконують, що цю пам’ятку демонтувати не можна. Я ж уважаю, що слід, як найшвидше, виконувати розпорядження виконкому, поки ватна полеміка не досягла критичної межі…
Полтавські ветерани й патріоти міста відзначили чергові сумні річниці розстрілу Небесної Сотні, захоплення Криму, вторгнення ворога в Україну й знищення наших військових і цивільних людей. Ось уже є на руках документ, що ці пам’ятники не національна спадщина, але чомусь нічого не відбувається! Кам’яні й металеві ідоли як стояли, так і стоять на своїх постаментах…
Не вистачило терпіння представнику ветеранської спільноти й далі спостерігати наругу над пам’яттю загиблих і зниклих безвісти в цій війні. Він власним коштом найняв автомобільний кран і зняв потвору з почесного місця перед музеєм. Зробив це тихо, не залучаючи до акції нормальних, тверезо мислячих, полтавців, не загострюючи увагу ждунів-колаборантів і пошанувачів «руского міра».
Пйотр пал! Лежала ця московитська гнида на полтавському снігу… А в цей самий час жіночки з музею, від посадовців і посадовиць до технічок і прибиральниць, проклинали ветерана до сьомого коліна, що посягнув на «святоє»! До речі, зарплати всьому штату музею виплачують із міського бюджету, завдяки законам держави, якої вони так не люблять!
– Я вважаю, що демонтаж петра, – говорить керівник Комунального закладу «Ветеранський центр Полтави» Артем Ліфрідов, – це історична подія для нашого міста. Звичайно, що все повинно було відбутися одинадцять років тому. На жаль, цього не трапилося. А зараз Міська рада прийняла дуже правильне рішення, оскільки передбачається не лише демонтаж, а заміна одних пам’ятників іншими. На зміну радянській та імперській минувшині нарешті має прийти українське сьогодення. А нам є, що прославляти і вшановувати! Це й історичні особистості, які народилися чи мешкали в Полтаві, й герої сучасної війни…
Однак найбільше здивували коментарі в соціальних мережах, написані пересічними й не дуже пересічними полтавцями. Там і втрата «вєлікого наслєдія», й необхідність вивчати «нашу історію». Коли я чую подібні заяви, переді мною чомусь завжди виникають стріми українських блогерів, що спілкуються в чатрулетці з представниками «скрєпного народа». Де сидить перед камерою в «курной ізбє» беззубе, п’яне й вонюче бидло, і на обґрунтовані докази відповідає лише одне: «Ти пайді, історію пачітай!» При цьому неозброєним оком видно, що воно взагалі ніколи нічого не читало, а з історії знає лише назву – «історія».
Наступний наратив пошановувачів «руского міра» – «бєз прошлого нєт будущего». Однак це не наше минуле, це чуже минуле! Нам не потрібне таке «прошле», бо ніякого майбутнього воно не здатне принести! А ще один досить розповсюджений аргумент про те, що треба воювати не з пам’ятниками, а з ворогом. Найбільш цинічно, що говорять це ті, хто ніколи в житті не воював і воювати не збирається. І, як правило, такі ухилянти намагаються колоти очі ветеранам, учасникам бойових дій, інвалідам війни…
– На жаль, радянське недовиховання, погана освіта та відчуття себе другорядними малоросами призводять до того, – продовжує Артем Ліфрідов, – що значна частина мешканців відстоює збереження об’єктів ворожої пропаганди. Як правило, це колишні представники партії регіонів та опоблоку, які попролізали в ради на різних рівнях. Вони завжди хотіли, щоб сюди прийшли московити й готувалися до їхнього приходу. Але зараз заповітні мрії зазнають краху.
– Щодо ставлення пересічних мешканців Полтави, – доповнює думку керівника центру Олег Пустовгар, – мені відоме лише одне спільне дослідження центру «Рейтинг» та Інституту національної пам’яті. І там є позитивна динаміка. Якщо на запитання, чи підтримуєте ви демонтаж проросійських імперських пам’ятників, ще позаминулого року ствердно відповідали від 40 до 50 % опитаних; то зараз кількість таких людей зросла до 70 %. А ті, хто в соцмережах активно реагують та обурюються, підозрюю, що це невелика група людей, яких можна назвати «ждунами Полтавщини».
Працівники музею так званої полтавської битви, наскільки відомо, ніколи не відрізнялися патріотичною позицією. Це саме з їхньої провини добра половина експозиції прославляє «руській мір», «славу руского оружия» та інший імперський ідеологічний мотлох. Тому міській владі Полтави слід уважно придивитися до цих, із дозволу сказати, фахівців. Хоча, думаю, Полтава тут не одинока, це проблема багатьох культурних закладів в Україні.
Як можна працювати в музеї й керувати ним, не маючи елементарної історичної освіти? Як можна вважатися істориком, коли ти половину свого життя прослужив у радянській армії та вважаєш ці роки найкращими у своєму житті? Як можна позиціонувати себе українським істориком, коли все життя використовуєш радянські наративи, зокрема про три «брацкіх народи»? І як мають ветерани, які на собі відчули цю «братську любов» ставитися до зашореного світогляду музейників?
– Мені відома позиція активних ветеранів Полтави, – підсумовує сказане Олег Пустовгар, – таких як Тарас Лелюх, Артем Ліфрідов та інших, які публічно говорили про необхідність демонтажу імперських символів. Важливими були публікації й сюжети на порталі «Новини ветеранів». Журналістські матеріали формували громадську думку й завдяки цьому більшість полтавців дозріли та зрозуміли, що треба щось робити, що так надалі продовжуватися не може!..
Тож будемо сподіватися, що петром Полтава не обмежиться, дійдуть руки до келіна й «руского оружия». А ми, як засіб інформації, будемо залюбки підтримувати ветеранів у їхніх прагненнях змінювати нашу країну на краще!..