Що таке – дорадчий орган? Як це пояснити просто та доступно? Усім відомо, що на території України є центральні й регіональні органи влади. Вони утримуються за рахунок держави. Це величезна когорта чиновників, що керують і працюють у різноманітних міністерствах, управліннях і департаментах. І при останніх створено такі собі ради, куди входять представники громадськості й мають повідомляти чиновникам, що цій самій громадськості потрібно? Їхня діяльність, як правило, ніким не фінансується й усе, що вони радять, здійснюється на волонтерській основі. Але, завдяки радам, відбувається очевидний чи уявний зв’язок між владою та суспільством. Або не відбувається, коли ці ради відверто ігноруються владою.
Існує такий орган і при Міністерстві у справах ветеранів. Називається він – Рада ветеранів України. Як свідчить положення: «Рада ветеранів України є постійно діючим консультативно-дорадчим колегіальним органом, утвореним при Мінветеранів для участі у громадському контролі за діяльністю Мінветеранів та сприяння у виконанні ним повноважень щодо формування та реалізації державної політики у сфері соціального захисту ветеранів війни, осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною, постраждалих учасників Революції Гідності, членів сімей таких осіб і членів сімей загиблих (померлих) ветеранів війни, членів сімей загиблих (померлих) Захисників і Захисниць України».
З цієї безлічі слів мені найбільше подобається термін «громадський контроль», якщо взагалі у відношенні влади хоч якийсь контроль є можливим. Особливо з боку тих людей, які не є владою. Чим же займається ця організація, як на неї реагує керівництво міністерства та які результати діяльності колегіального органу від громадськості? Про це ми вирішили дізнатися від голови Ради ветеранів України та представника від Вінницької області Валентина Ковальського.
– Я голова ради громадської організації «Спілка учасників АТО міста Хмільник і Хмільницького району», – розповів Ковальський, – член правління громадської спілки «Вінницьке об’єднання учасників бойових дій за цілісність України», учасник бойових дій. У Раді ветеранів України був обраний головою та призначений наказом міністра. Формування ради відбувалося разом зі становленням Міністерства у справах ветеранів. Це було правильно! Ірина Фріз, яка стала першою на посаді міністра, була твердо переконана, що міністерство має працювати за принципом «нічого для ветеранів без ветеранів» і створюватися знизу. Тобто через консультації із громадськими організаціями, які створені самими ветеранами, а не владними структурами. Для Ради ветеранів така система збереглася й досі. Спочатку в кожному районі було обрано кандидата. Ці кандидати зібралися й шляхом голосування висунули представника в Раду ветеранів України від області. Це – правильно, чесно й демократично!
– Чи дослухаються до вашої думки керівники міністерства? Які ініціативи ради були прийняті та схвалені владою?
– У 2019 році, коли Міністерство у справах ветеранів хотіли об’єднати ще з одним міністерством, ми змогли довести й переконати, що цього робити не можна. Призначення Оксани Коляди на посаду міністра також було нашою пропозицією. У цей час міністерство тісно співпрацювало з радою. Але з приходом Сергія Бессараба, а потім і Юлії Лапутіної зв’язки послабилися. Було нерозуміння того, що наші поради можуть бути корисними, було відверте небажання з нами спілкуватися. Тоді піару стало більше, ніж роботи. У результаті ми доєдналися до думки, що Лапутіна – неефективний міністр. Із приходом Наталії Калмикової ми намагаємося відновити співпрацю, але існує деяка різниця в поглядах між владою й ветеранами. Міністерство хоче, щоб рада працювала на кшталт громадської організації – пропонувала зміни до законодавства за відпрацбованими та підготовленими проєетами, проводила гучні заходи. Насправді Рада ветеранів є консультативно-дорадчим органом при міністерстві, який доносить проблематику від регіонів. А вже формуванням ветеранської політики повинно займатися саме міністерство!
– У чому саме не сходяться погляди міністерства й Ради ветеранів?
– Є такі проблеми ветеранів, які не завжди залежать від міністерства. Наприклад, земля. Тут для вирішення питання слід залучати Міністерство аграрної політики та відповідний комітет Верховної Ради. Зараз земля віддається в оренду, але робиться це непрозоро, на довгостроковий термін і ветерани її втрачають, що називається, назавжди. Поки захисники України воюють, земля активно роздається. А коли вони повернуться, виявиться, що для них нічого не залишилося! Ми, як Рада ветеранів, ініціювали створення робочої групи. Будемо домагатися зняття мораторію на приватизацію землі для учасників бойових дій і членів родин загиблих. Наступний крок – забезпечити можливість для ветерана не продати землю, а самостійно господарювати на ній та обробляти власний наділ.
– Міністерство у справах ветеранів за час свого існування мало п’ять міністрів і одного виконуючого обов’язки міністра. Хто з них найбільше виправдав ваші очікування та хто став найгіршим розчаруванням?
– Як на мене, найгіршим міністром був Бессараб. Це однозначно! Щодо кращого зараз важко визначитися, оскільки з сьогоднішніми очільниками намагаємося працювати, знаходити спільну мову й виробляти єдині погляди на проблеми ветеранів, які слід вирішувати.
– Розкажіть, як здійснюється співпраця Ради ветеранів із міністерством? Ви спілкуєтеся з міністром, заступниками міністра, проводите якісь спільні заходи, на яких обговорюються нагальні проблеми?
– Практично вся Рада ветеранів у 2022 році пішла воювати. Є серед наших колег поранені й загиблі. І лише за рік чи й більше деякі представники почали повертатися, звільняючись за станом здоров’я. Інших підстав для демобілізації поки що не існує! Тому довелося декого змінити, хтось сам відмовився від участі в Раді, продовжуючи захищати країну. Зараз Рада вже активно працює, але в нас певний час була недостатня комунікація й співпраця з керівництвом міністерства. Сподіваюся, що це вже в минулому, оскільки узгодили, що будемо спілкуватися постійно. Останнє таке спілкування було два тижні тому. Нам удалося безпосередньо з міністром обговорити нагальні проблеми ветеранів.
– Що вас найбільше задовольнило під час цієї зустрічі?
– У мене виникло таке враження, що нарешті ми порозумілися. Удалося озвучити таку претензію: коли представники міністерства відвідували ту чи іншу область, то чомусь не запрошували членів Ради ветеранів від цих конкретних регіонів. Наталія Калмикова визнала, що це було помилкою. І тепер на кожному виїзному заході міністерства буде присутній представник ради.
– Можете пояснити, чому таке запрошення є важливим і принциповим?
– Рада ветеранів України – це консультативно-дорадчий орган. І представник від області може надати виключну інформацію про ветеранську проблематику регіону. Міністр чи її заступник сьогодні знаходяться в одній області, завтра – в іншій. І не можуть напевно знати, чим там живуть ветерани? А представнику ради це добре відомо!
– Які, на вашу думку, найбільші проблеми зараз у ветеранів?
– Ми намагаємося підняти й вирішити кілька питань. У 2022 році громадяни України мали можливість привезти із-за кордону авто без розмитнення та сплати за це певних сум. Усі! Окрім тих, хто в цей час воювали! Отже, це була пільга не для ветеранів, а навпаки. І це непорозуміння слід виправити!.. Багато проблем виникає з ветеранським бізнесом… Є значні несправедливості на законодавчому рівні. Приміром, такий випадок: захисник отримав тяжке поранення, протримався більше року й помер саме від цього поранення. Але постанова Кабінету Міністрів № 168 передбачає, що родина може отримати виплату лише в тому випадку, коли військовослужбовець помер протягом року й ніяк не більше. Тобто, щоб родина отримала виплату, ветеран мав померти за рік!.. І таких прикладів дуже багато!
– Як би ви охарактеризували ще одну, як мені здається, типову проблему – протистояння між чиновниками та ветеранами? Коли ветеранів уперто не хочуть допускати до державної служби, навіть до управлінь у справах ветеранів, до керівництва ветеранських просторів.
– У цих питаннях усе залежить від місцевої влади. Коли голова міської ради чи керівник обласної адміністрації розуміє проблеми ветеранів, усвідомлює їхній вклад у захист держави, тоді не має бути жодних непорозумінь. Те, з чим стикався я у Вінницькій області, вирішувалося легко й просто. Але від наших представників з інших областей я багато чув, що така проблема існує. Це переважно східні та південні регіони України, якраз там, де йде війна, де точаться бойові дії. І щоб уникнути такого протистояння, повинна бути максимально дієва й наполеглива ветеранська спільнота. Така моя думка, хоча я особисто з цією проблемою у своїй роботі не стикався.
– Чи є у Ради ветеранів якісь важелі, щоб виправляти такі ситуації?
– У ради є бачення, як це слід робити. Ми намагаємося доносити такі проблеми Міністерству у справах ветеранів і вимагати, щоб реакція була відповідною. Так трапилося із профільною заступницею Чернівецької військової адміністрації. Саме наш представник підняв це питання, рада його підтримала й міністерство мало на це реагувати. У результаті заступниця була звільнена.
– Скажіть, чи є щось важливе у вашій діяльності, про що я не зміг поставити належного питання?
– Здається, що основне, що відбувається сьогодні, мені вдалося висвітлити. Але це сьогодні! Завтра будуть нові питання й робота має зосередитися саме на них! Зараз Рада ветеранів України працює дуже активно й про все, що робиться чи було зроблено розповісти просто неможливо. Я зміг висвітлити лише малу частку того, над чим нам доводиться працювати…
Калапач Василь, нульова вікова група – вік 30-34 років,
Доскач Володимир став срібним призером у третій віковій групі.
