Початок російської агресії змусили керівництво України кардинально переглянути не тільки свої зовнішньополітичні орієнтири, а й ставлення до власної армії. З тих пір особлива увага приділяється переозброєнню армії і оснащенню військових сучасною технікою.

У цій ситуації підприємства вітчизняного оборонно-промислового комплексу отримали чудову нагоду розширити виробництво і поліпшити своє фінансове становище.

Однак, далеко не всі компанії змогли отримати довгострокові контракти з Міноборони. Один із сумних прикладів останніх років – Кременчуцький автомобільний завод (КрАЗ), який сьогодні опинився на межі виживання.

З початком бойових дій на Донбасі в 2014 році українська армія мала гостру потребу в автотранспорті. На передову банально не було на чому доправляти боєприпаси і перевозити особовий склад. Продукція КрАЗу, який спеціалізується на виробництві вантажівок і бронеавтомобілів, виявилася надзвичайно доречною. Завод на кілька років став ключовим постачальником транспортних засобів для ЗСУ та Нацгвардії.

Читайте також:

В 2014 році Міноборони закупило у підприємства КрАЗ 100 автомобілів, в 2015 році – 599, в 2016-му – 241, у 2017 році – 273, в 2018-му – 59 автомобілів. Крім того, близько 1000 автомобілів було придбано Національною гвардією і більше 500 – Державною прикордонною службою. Всього КрАЗ поставив військовим 2772 вантажівки. Для порівняння, найближчий конкурент “Богдан Моторс” за весь цей час поставив в силові структури всього близько 800 одиниць своїх вантажних автомобілів.

Однак в 2019 році ситуація різко змінюється Українські силові відомства і військові вирішили відмовитися від продукції КрАЗу. У компанії це намагаються пояснити просто – у всьому винна постмайданна влада, яка перерозподіляла держзамовлення в своїх інтересах.

Та коли уважніше розібратися в тому, що відбувалося в останні роки навколо Кременчуцького автомобільного заводу і його власників, стає ясно, що звинувачення на адресу колишньої влади і конкурентів не більше, ніж спроба приховати реальні причини того, що відбувається.

Перша проблема, з якою зіткнулися військові після того, як в армію стали масово надходити КрАЗ – це високий відсоток поломок.

Читайте також:

У вересні 2016 року відомий волонтер Юрій Бірюков опублікував частину листа ЗСУ, який було підготовлено у відповідь на запит Військової прокуратури щодо продукції компанії КрАЗ. Згідно з оприлюдненими даними, Міноборони за два роки (2014-2015) закупило у комерційного підприємства КрАЗ 811 вантажівок, на загальну суму 863,5 млн грн. При цьому на 811 одиниць техніки зафіксовано 824 поломки. Особлива проблема виникла з електрогенераторами, з яких 173 виявилися неробочими.

Міністерство двічі зупиняло прийом техніки, вимагаючи заміни цих генераторів. Причому самі генератори виявилися російського виробництва, як і частина інших комплектуючих. Втім, якби техніка працювала справно, на цей факт ще можна було б закрити очі. Але мало того, що ми купуємо російську продукцію, та ще й вона виявляється бракованою. Як підсумок –  всі терміни поставок за договорами були зірвані. Через це у 2015 році на три місяці були перенесені терміни формування двох артилерійських бригад і висування їх в зону проведення АТО. За зрив військових поставок КрАЗ був оштрафований.

Влітку 2014 року “АвтоКрАЗ” презентував військовим два типи нових бронеавтомобілів: “Спартан” і “Кугуар”.

КрАЗ-Спартан насправді є імпортним броньованим автомобілем для поліції Streit Spartan, який купувався за валюту. І аналогів його в 2014-15 роках в Україні на початку російсько-української війни не було. АвтоКрАЗ не випускало і не випускає Спартан. Його на шасі Ford F550 роблять в Еміратах на заводі Streit Group.

Читайте також:

Тоді ж у 2014 році Міноборони уклало контракт з ВАТ “АвтоКрАЗ” на поставку 30 “Спартанів” на суму 146,5 мільйонів гривень за ціною 4,55 мільйона гривень за одиницю.

Незабаром після того, як перші партії цих бронеавтомобілів надійшли на озброєння і були відправлені в АТО, виявилося, що автомобілі ні за якістю, ні за своїми технічними параметрами, не відповідають потребам воюючої армії. До того ж, незабаром після початку поставок, КрАЗ вирішив перенести терміни виконання замовлення на півроку і підняв ціну до 5,5 мільйона гривень за штуку.

За даними експертів групи “Інформаційне опір”, перший недолік бронеавтомобілів, який масово стали помічати бійці на передовій – слабка ходова частина. Крім того, без спеціалізованих СТО, оснащених комп’ютерною технікою, обслуговувати КрАЗ-“Спартан” виявилося неможливо.

“В результаті всього за місяць у одній з бронемашин відвалилося колесо, а до кінця січня 2015 року, як повідомляли ЗМІ, вийшли з ладу 12 із 14 переданих силам АТО бронемашин КрАЗ-“Спартан”, – йшлося в журналістському розслідуванні.

Експерти “Інформаційного опору” з посиланням на власні джерела серед військових опублікували цілий список недоліків кразовского “Спартана”:

• відсутність можливостей для переговорів між кулеметником і командиром екіпажу;
• на швидкості 50-80 кілометрів на годину по нерівній дорозі кермо вибиває з рук водія;
• в зимовий час, коли кулемет знаходиться в бойовому положенні, в салоні дуже холодно (крім випадків, коли машина обладнана комплексом “Сармат”);
• немає протитуманних фар;
• броньовик, який з боєкомплектом і особовим складом важить до 10-12 тонн, має занадто слабке зчеплення коліс з грунтом, на підйомах виникають труднощі;
• не передбачена система пожежогасіння в моторному відсіку.

Головний висновок: “Спартан” призначений  для патрулювання в міських умовах, і в цілому не підходить для участі в бойових діях на Донбасі. Схожі проблеми виникли і у бронеавтомобіля “Кугуар”

Можливо, “Спартан” можна було б допрацювати і підігнати під реалії бойових дії на Донбасі, якби не один ключовий нюанс: українських комплектуючих там не більше 20%. Автомобілі “Спартан” на шасі Ford F550 робили в Еміратах на заводі Streit Group. В Україну надходили готові машинокомплекти, які кразівці лише збирали, налаштовували, обладнували згідно специфікації, ну, а після всього цього – вішали свої логотипи.

Інженери КрАЗа відверто зізнавалися, що чекати, коли Ford або Streit Group внесуть зміни в свої розробки, не варто.

Таким чином, склалася ситуація, коли бронеавтомобіль, який закуповують для воюючої армії, не відповідає її потребам, а його виробник не може виправити недоліки, бо займається лише складанням його з надісланих готових комплектів і немає бажання докладати власних зусиль для модернізації виробу.

Читайте також:

Пресслужба Офісу Президента повідомляє, що ветеранам війни нададуть спецілізовані ваучери на освіту.

Подібне нововведення передбачено Законом «Про внесення змін до деяких законів України щодо соціального захисту населення на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID -19)» № 1030-ІХ, що був ухвалений парламентом 2 грудня 2020 року. Його якраз і підписав президент України Володимир Зеленський.

«Для підтримки конкурентоспроможності на ринку праці закон надає громадянам, звільненим з військової служби після участі у проведенні АТО/ООС, право на одноразове одержання ваучера, який може бути використаний для отримання послуг з перепідготовки, спеціалізації, підвищення кваліфікації за професіями та спеціальностями у пріоритетних видах економічної діяльності», – повідомляють представники ОП.

Нагадаємо:

Державне бюро розслідувань вручило підозри у справі катастрофи військового літака АН-26 в Харківській області. Про це повідомили на брифінгу ДБР.

“В ході проведених в кримінальному провадженні великого комплексу слідчих дій … отримано беззаперечні докази, що вказують на те, що порушення правил підготовки польотів, порушення правил польотів і порушення правил експлуатації літальних апаратів мали системний і систематичний характер” – відзначили представники ДБР.

Наразі посаду командувачаа ПС ЗСУ на даний момент займає Сергій Дроздов. 

“Держава повинна надати на сьогоднішній день жорстку кримінально-правову оцінку діям осіб, які шляхом своєї недбалості і шляхом свідомого порушення правил польотів допустили наступ катастрофи літака, допустили загибель наших курсантів” – додали представники ДБР.

Нагадаємо:

Російсько-турецький патруль перевірив виконання меморандуму про виведення курдських загонів самооборони та їх озброєння в провінції Ель-Хасака. На протязі всієї поїздки патруль супроводжують російські вертольоти армійської авіації Мі-8АМТШ і Мі-35.

Маршрут спільної бронеколони – 50 кілометрів. Необхідно оглянути п’ять населених пунктів. Протягом усієї поїздки патруль супроводжують російські вертольоти армійської авіації Мі-8АМТШ і Мі-35.

Також з повітря постійно велася розвідка безпілотниками «Орлан-10». Ніяких порушень, за словами спільної заяви відомств РФ і Туреччини, не виявлено.

Нагадаємо:

Сьогодні, 18 грудня, Верховна Рада призначила Міністром у справах ветеранів Юлію Лапутіну, генерал-майора СБУ.

До Служби безпеки України прийшла з моменту її створення – в 1992 році. Жінка брала участь в ряді складних операцій з придушення сепаратистського путчу в Криму в 1994 році. Уже в 2008 році вона виступила з ініціативою реалізації концепції ментальної інтеграції жителів АР Крим в Україні.

14 квітня 2014 року в складі першої об’єднаної групи СБУ Юлія Лапутіна висадилася на Краматорському аеродромі. У місті вона займалася налагодженням зв’язків з проукраїнськими активістами. А вже у вересні – грудні 2014 року Лапутіна була командиром оперативної групи СБУ в зоні АТО/ООС на Донбасі і виконувала завдання по затриманню учасників проросійських терористичних формувань.

“За” проголосували 248 нардепів, “проти” – 0, “утрималися” – 60. Призначення підтримали фракція “Слуга народу”, депутатські групи “Довіра” і “За майбутнє”.

Нагадаємо:

Військовослужбовець-контрактник однієї з частин отримав два роки дисбату за те, що незаконно привласнив боєприпаси, серед яких було понад чотири тисячі патронів калібру 7,62×54 мм та понад дві тисячі патронів 5,45×39 мм. Про це повідомляє “Спеціалізована прокуратура у військовій та оборонній сфері Південного регіону”.

Солдат планував їх продати, тому перевіз і закопав вкрадене вздовж дороги в Лиманському районі Одеської області. У липні 2020 року, військовий за десять тисяч гривень продав цивільній особі 880 патронів калібру 7,62 зі свого схрону, а вже у вересні він здійснив нову оборудку – на три тисячі гривень. На щастя, діяльність новоспеченого торговця зупинили правоохоронці.

Комінтернівський районний суд Одеської області визнав військовослужбовця винним у незаконному поводженні зі зброєю, бойовими припасами або вибуховими речовинами та призначив йому покарання у виді двох років тримання в дисциплінарному батальйоні. Також суд позбавив його сержантського звання.

Нагадаємо:

В теперішній час, коли навіть модниці вдягаються із магазинів секенд-хенду, чи вбираються у «типові» вітчизняні наряди – джинси і футболки тощо,  різнобарв’я давнього українського національного одягу, в якому  втілилася історична доля народу, культура і традиції нації, можна побачити хиба що в краєзнавчих музеях. Там відвідувачів справді вражає своїм розмаїттям кольорів і візерунків жіночий,  чоловічий, або навіть і дитячий одяг, який дбайливо зберігають музейники.

Хоча, стверджують оптимісти, й нині народний одяг залишається затребуваним і популярним поміж українців. Правда, теперішні модельєри прагнуть його всіляко осучаснити і пристосувати для потреб сьогодення. До того ж, за деяким виключенням, далі  традиційних вишиванок – часто вже навіть китайських, їхня фантазія не поширюється. Можливо, через те, що з давніх-давен процес створення народного вбрання українців потребував не тільки творчої і копіткої праці, але перетворювався на своєрідний ритуал. Чому сьогодні, у гонитві за прибутком, уваги не приділяють.

Відродити техніку виготовлення стародавнього традиційного українського одягу, зокрема такого, в який вбиралися у 15-18 століттях на Західній Україні, вирішила фронтовичка з міста Дубно (Рівненська область)  Василина Плебанович. Активістка жіночого ветеранського руху, яка майже п’ять років гартувалася в зоні АТО і на службі у частинах ЗС України,  операційна медична сестра. Фах, дуже потрібний на фронті, дівчина здобула у Львові. А 2016 року почала службу у 66-му військовому мобільному госпіталі, який тоді дислокувався  у Красноармійську в Донецькій області (нині Покровськ – авт.).

За підрахунками цієї лагідної і розсудливої дівчини, вона брала участь, як операційна сестра, у понад тисячі операцій з рятування життя бійців і командирів, яких доставляли до шпиталю з поля бою. У фронтовому медзакладі знайшла і своє щастя –  майбутнього чоловіка. Фронтовика тоді привезли на операцію з важким осколковим пораненням ноги. Його життя висіло буквально на волосині, адже чималий осколок від снаряду  застрягнув просто в міліметрі від артерії…

«Петру терміново зробили операцію, врятували життя. Згодом ми познайомилися, – пригадує Василина. – Знайомство, яке переросло в дружбу, а потім і в почуття, відбулося, так би мовити, на службовому ґрунті. Він захотів взяти собі на пам’ять осколок, який витягли в нього з ноги. Важкий і чималий уламок снаряду… Так робили й інші поранені, випрошуючи  «свої» осколки на згадку. Але вже тоді вийшов наказ командування, що всі осколки, які видаляли з поранених, зберігати і реєструвати. Для того, щоб у подальшому можна було підтвердити факт поранення і проведення операції. Тому я відмовилася видати цей шматок металу. Ми подружилися, згодом побралися на передовій і наша родина, коли прийшов час, поповнилася донечкою…». 

Вийшовши в декретну відпустку дівчина разом з чоловіком, якого на той час звільнили з армії, бо після поранення визнали інвалідом ІІІ групи, переїхали жити на його батьківщину на Рівненщину.

«Після АТО у мене був дуже важкий психологічний стан… Я ні з ким не спілкувалася, навіть з побратимами, медсестрами. Хотілося зачинитися у квартирі  і залишатися самій, – зізнається фронтовичка. – Потім народилася дочка, світ навколо став різнобарвним. Але все одне було дуже важко. Найважче було усвідомити, що без тебе в госпіталі можуть не справитися. Здавалося, що без мене все впаде, бо бракує  людей, які мають досвід… 

Чоловік не служить, звільнився. Інвалід ІІІ групи, працює диспетчером. Квартиру винаймаємо, грошей бракує. Довелося мені стати на «біржу» праці, щоб родині якось виживати.  Після звільнення всередині мене багато чого змінилося – від світогляду, до ставлення до знайомих, і навіть їжі. Необхідно було шукати якусь розраду, щоб вийти із депресії…».

Розраду фронтова медсестра знайшла в творчості. На виборі дівчини, напевне, далися взнаки гени її дідів-прапрадідів, адже в їхній родині  поколіннями передавалися художні здібності.

«Моя родина різьбярів, художників, музикантів тощо, чим займалися пращури ще 300-400 років тому. Очевидно все це в мене закладено на генному рівні. Весь час відчуваю потяг до творчості, прагну щось створити власноруч, – пояснює свій вибір В. Плебанович. –  Коли я звільнилася з армії, то вирішила, що якщо буду чимось творчим займатися, то лише тим, що підтримує і відроджує  народні традиції мого краю.  Я себе так налаштувала, бо розумію наскільки це важливо для України, де  роками знищувалася  самобутність і національна культура. Вирішила почати з мінімального – шити одяг: чоловічий, жіночий, дитячій…».

Василину,  чиї корені міцно проросли в Західній Україні, кажуть її однополчани, завжди цікавила культура свого народу. Особливо  Львівщини, звідки вона родом,  і де й нині дуже шанують і бережуть давні звичаї і обряди. Вибору сприяло й те, що чимало старовинних речей збереглися в її родині. Її дідусь, відомий різьбяр, чиї роботи продавали навіть за кордон,  передав їй свою любов до творчої праці, шану до дерева. А від бабусі, яка теж вишивала, перейшов сундук із старовинними речами. Переважно, національним одягом, який виготовляли тоді вручну.

«Мене завжди цікавила культура мого народу. Особливо на Західній Україні. Звідки я сама родом, і де дуже шанують і бережуть давні звичаї, обряди. Моя сім’я теж це сповідує. Я вирішила, що я маю відтворювати історію України. Те, чого люди вже не знають, або забули, бо спливло багато часу, змінилися обставини, ментальність…», – каже Василина.

Вибір припав на давній метод художньої обробки тканин, який називають вибиванкою. А на Львівщині – вибійкою, або друкованицею. Так називали в Україні тканини з візерунком, який наносили на них з різьбленої візерунками і змащеною фарбою дошкою з липи чи груші. У результаті використання такої давньої техніки орнамент утворюється не в процесі ткання, а наноситься на готову тканину. Тобто, друкується.

«Вибійки – дуже стародавня техніка декорування тканин, з яких потім шиють одяг, спідниці, сукні, сорочки тощо. Займаюся цим вже рік. Сама вигадую різні види малюнків – орнаменти, птахів, квіточки тощо. Найпопулярнішим завжди вважався  орнамент. Я поєдную всі техніки малюнку, – розкриває секрет свого захоплення дівчина. – Підбираю і роблю символи, які мають для людини певний сенс. Приміром, малюю пташку чи квіточку, котрі несуть в собі індивідуальність, цінність. Символізують любов, щастя, багатство тощо…».

Раніше фарбу для відбитків візерунків на тканинах в селах вибійники виготовлювали самі з рослинних компонентів. Сьогодні, каже Василина, так вже не роблять бо у продажу є багато  масляних фарб на будь-який смак. Але і їх необхідно попередньо підготувати, щоб отримати виразний і соковитий малюнок на тканині. Вона, приміром, магазинні фарби ще і виварює по своїй методиці.  Дощечки з візерунками, ескізи яких вигадує сама, теж виготовлює власноруч. Вони – наче художні кліше. Причому, якщо візерунок кольоровий, їх виготовляти доводиться кілька – для кожної фарби окрему.  Техніка друку наче не складна, але вимагає не тільки вправності, але й терпіння. А терпіння – далеко не остання риса для вибійниці, адже тканини, на яку набивають масляними фарбами візерунки, сохнуть  до двох тижнів. Тканину для вибивки використовують не першу-ліпшу. Раніше, каже дівчина, в селах для цього брали тканини із льону або конопель. Майстриня-фронтовичка використовує в роботі лляну тканину, або віскозу.

Чи перетвориться хобі дівчини на бізнес? Адже саме життя сьогодні змушує родину фронтовиків з Дубно шукати додаткові джерела для існування. Василина відповідає на це запитання ствердно. Більш того, вчорашня медсестра вже зробила  вагомі кроки для того, щоб її дивні вибиванки зацікавили інших і  стали початком розвитку власної справи.

«Але все виявилося значно складніше, ніж я собі уявляла, –  визнає фронтовичка. – Головне гальмо – відсутність грошей. В центрі зайнятості, де я перебуваю на обліку, є програма кредитування безробітних, які хочуть розпочати свою справу. Але мені днями там заявили, що обіцяні 50 тис. грн., яких мені б вистачило на початок справи, не дадуть, бо плани зруйнував коронавірус…, – з сумом  ділиться Василина. – А гроші край потрібні. Приміром, друк лише одного паспорта на річ, яку я виготовляю, обходиться мені в 40 гривень…».

Допомагають медсестрі у її стремлінні започаткувати свій бізнес, її побратими – активістки жіночого ветеранського руху. Завдяки ним вона закінчила курси з основ підприємництва, після чого її записали в програму для отримання гранту на розвиток своєї справи.

«Перспективи для повернення в побут сучасних українців виробів, виготовлених методом стародавньої вибійки, непогані, – переконана В. Плебанович. – Ця ніша ще не зайнята. Про традиційні вишиванки в нас знають, а от про стародавній традиційний народний одяг, виготовлений методом вибійки, далеко не всі.  Я хочу відродити цю справу, повернути вибиванку у культурний простір нашого народу. Переконана, що мені це вдасться…».

Олександр Брусенський, “НОВА – новини ветеранів: інформаційний портал для учасників АТО/ООС”.

Нагадуємо:

Вчора, 16 грудня, Верховна рада України відправила у відставку міністра у справах ветеранів Сергія Бессараба. Він подав заяву про звільнення, пропрацювавши на посаді з 4 березня 2020-го року.

Ветеранські спільноти у соціальних мережах з цього приводу жартують: «Тихо прийшов, тихо пішов». Дійсно, діяльність Сергія Бессараба важко назвати яскравою та такою, що запам’яталася визначними для учасників бойових дій подіями. У той же час перелік того, що міністр обіцяв і не зробив, є суттєвим.

Якщо говорити про позитивні моменти, то за 9 місяців своєї роботи Мінветеранів, як і було обіцяно міністром, видало більше сотні посвідчень учасника бойових дій ветеранам-добровольцям. Лише до липня цей статус отримали 170 добровольців.

Окрім цього, міністерство під керівництво Бессараба активно працювало над залученням ветеранів до заходів з підняття рівня національно-патріотичної свідомості. Однією з форм такої роботи стали «Уроки звитяги».

Також не припиналася робота зі створення можливостей реінтеграції ветерані та членів їх родин. Зокрема, це відбувалося в рамках бюджетної програми «Заходи з психологічної реабілітації, соціальної і професійної адаптації, забезпечення санаторно-курортним лікуванням постраждалих учасників Революції гідності, учасників антитерористичної операції та осіб, які здійснювали заходи щодо забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій і Луганській областях з метою повернення їх до мирного життя». Сюди входили заходи з професійної адаптації, санаторно-курортного лікування та психологічної реабілітації ветеранів.

А далі про те, які обіцянки Сергія Бессараба так і залишилися на папері. Їх більшість.

Одна з них – створення довгоочікуваного сервісу «Е-ветеран», який він обіцяв запустити у програмі діяльності уряду, внесеній прем’єр-міністром України до Верховної ради 12 червня 2020 року.

На момент звільнення Бессараба програмне забезпечення Єдиного державного реєстру ветеранів війни так і не було завершено. Нагадаємо, планувалося, що у 2021 році ця система вже почне працювати в тестовому режимі.

До нереалізованих планів можна віднести запропоновану міністром  концепцію зміни військової кар’єри на цивільну, в рамках якої мав би здійснюватися моніторинг потреб ветеранів війни; впровадження стандартів соціальної підтримки для осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною та введення в експлуатацію Національного військово-меморіального кладовища (лише у грудні було створено організаційний комітет з цього питання).

Свою думку з приводу діяльності Сергія Бессараба на посту міністра висловив і голова Ради Ветеранів України при Мінветеранів Володимир Лагута. «На жаль, за останні місяці Мінветеранів з органу, який би дійсно опікувався нашими проблемами, перетворилося на міністерство заради міністерства. Вислів: «Нічого для ветеранів без ветеранів», на жаль, не відображав діяльність Сергія Бессараба та очолюваного їм відомства, – говорить Володимир Лагута. – Уявіть лише, що за 9 місяців, які посаду міністра обіймав пан Бессараб, було проведено лише одну онлайн-зустріч з Радою Ветеранів».

Володимир Лагута зауважує, що Рада Ветеранів – орган, утворений представниками з регіонів: «Тобто – це «вуха і очі» міністерства на місцях. Але останнім часом склалася така ситуація, що позиція ветеранів просто не була цікавою. Ми не бачили відгуку на наші пропозиції, навіть просто не бачили зацікавлення у тих процесах, які відбуваються у ветеранській спільноті. Ми не відчували підтримки та того, міністр відстоює наші інтереси, бореться за права учасників бойових дій».

Цікаво, що за інсайдерською інформацію, Міністерства ветеранів, вже найближчим часом очолить Юлія Лапутіна – українська військовослужбовиця, контррозвідниця, спецпризначенка, кандидат психологічних наук, генерал-майор Служби безпеки України (2020), заступниця начальника Департаменту контррозвідувального захисту інтересів держави в сфері інформаційної безпеки СБУ (з 2014).

У вересні – грудні 2014 року Юлія Лапутіна була командиром оперативної групи СБУ в АТО і виконувала завдання із затримання учасників проросійських терористичних формувань.

Саме її кандидатуру було розглянуто 15 грудня на зустрічі фракції «Слуги народу» з президентом Володимиром Зеленським. До речі, Юлія Лапутіна отримала звання генерал-майора вже за часів його каденції – 25 березня 2020 року.

Про Юлію Лапутіну відомо, що вона за освітою «психолог-перемовник». У 2008 році Лапутіна запропонувала концепцію ментальної інтеграції жителів Криму в Україну. Також працювала над матеріалами з заборони Яндексу та Вконтакі.

“НОВА – новини ветеранів: інформаційний портал для учасників АТО/ООС”

Нагадуємо:

Міністру закордонних справ Росії Сергію Лаврову під час відвідин Боснії і Герцоговини подарували українську ікону, повідомляє  місцеве видання Klix.ba

У виданні зазначаються, що один із членів президії Боснії і Герцеговини, глава Республіки Сербської Мілорад Додик подарував Лаврову ікону 14 грудня 2020 року, коли російський міністр закордонних справ відвідував країну.

Місцеві ЗМІ повідомляють, що посольство України запросило інформацію про походження ікони, яка, як стверджується, була знайдена в Луганську і має вік близько 300 років.

Згідно з даними місцевих видань, у листі посольство відзначає, що Луганськ тимчасово перебуває під окупацією Російської Федерації, і відсутність інформації про ікону, що є культурною спадщиною України, означатиме підтримку агресивної політики і військових дій Російської Федерації проти України.

Крім того, підкреслюється, що на зворотному стороні ікони є штамп, який свідчить, що пам’ятка справжня і належить Україні.

Нагадуємо: